Ключові слова: стереотипи, мас-медіа, категоризація, генезис, міфологічне мислення.
The article presents the analysis of genesis of stereotypes of mass consciousness. The phenomenon of stereotypization is examined as categorizing of social objects. The role of stereotypes and categories in perception of discourse of mass communication is being actualized.
Key words: stereotypes, mass media, categorizing, genesis, mythological thought.
Сучасні ЗМК є потужним ресурсом формування та поширення соціальних стереотипів та механізмом підтримки певного порядку в безлічі стереотипних уявлень, властивих масовій аудиторії. Усвідомлення цього факту в повному обсязі можливе лише за умов визнання функціонального призначення мас-медіа, найбільш адекватно представленого в концепції "соціального поля" П. Бурд'є [1]. Журналістика є одним з таких соціальних полів, в якому формується матриця сприйняття, що дозволяє членам суспільства вільно орієнтуватись у соціальному просторі та адекватно реагувати на події та ситуації. Специфіка медіадискурсу, який становить зміст цього соціального поля, полягає у його подвійності. Він є водночас і продуктом детермінації з боку зовнішніх сил, і структуруючим фактором, що визначає можливості журналістів, когнітивні дії яких вкладаються у рамки усталеної соціальної логіки. Саме в такому контексті актуальним є вивчення стереотипів масової свідомості, які є впливовим чинником організації соціального досвіду в полі ЗМК.
Метою цієї розвідки є вивчення генетичних джерел явища стереотипізації у зв'язку з їх функціональною специфікою в мас-медійному контексті.
Завданнями розвідки є з'ясування філогенетичної спорідненості стереотипів та міфоподібних елементів масової свідомості; увиразнення значення цього зв'язку для розуміння наслідків застосування стереотипів у медійній практиці; розгляд механізму стереотипізації як різновиду категоризації соціальних об'єктів і у зв'язку з цим визначення його впливу на особливості перцепції медійного дискурсу в рамках проблематики міжкультурної комунікації.
Традиції вивчення стереотипів були закладені ще у праці історика та соціолога У. Дюбуа "Філадельфійський негр" (1899), де йшлося, зокрема, про відповідні елементи соціального сприйняття білих та негрів представниками обох цих груп [2].
У зв'язку із функціонуванням ЗМК явище стереотипізації вперше зафіксоване у науковій літературі в 1922 р. (праця У. Ліппмана "Publik Opinion") [3]. Саме У. Ліппман розпочав теоретичне вивчення стереотипів, узагальнивши низку аспектів, які згодом виокремилися у напрями дослідження явища стереотипізації. Розвинувши концепцію інструментального інтелекту Дж. Дьюї, він дійшов висновку, що суспільна думка за посередництвом ЗМК формується шляхом вибудовування перцептивного простору з позитивних та негативних стереотипів. Утім, як представник соціально-біхевіористської теорії Ліппман розглядав цей феномен переважно у контексті парадигми "стимул-реакція", поза комунікативними закономірностями його генезису. На нашу думку, дослідження цього явища слід здійснювати враховуючи філогенетичні особливості людської психіки, особливо такого її шару, як масова свідомість.
Такий підхід дозволить виявити передумови до продукування стереотипів не тільки в актуалізованому аспекті у контексті соціальних завдань, які реалізують ЗМК, а й у ретроспективному порядку через увиразнення специфіки людської свідомості.
Характерно, що свідомість людини як складна багаторівнева система прагне до збереження гомеостазу, тобто відносно стабільного стану, який не допускає перманентного засвоєння нової інформації, сприйняття даних, що суперечать одне одному. Саме тому в природі людської свідомості закладена потреба зберігати та застосовувати відносно сталі когнітивні та конотативні елементи – стереотипи.
Характерним є те, що в архаїчному світі (пракультура та археокультура за періодизацією О. В. Соколова) [4] не знаходимо передумов до стереотипізації, яка передбачає узагальнення, генералізацію змісту явищ, схематизацію тощо. Як свідчать дослідники Л. Виготський, А. Лурія, у давні часи "домінувало конкретне й одиничне, що дозволяло у зримих, відчутних подробицях представляти в мовленні зовнішній світ, при помітних лакунах у сфері загальних та родових позначень" [5]. Передумовою до появи таких надіндивідуальних когнітивно-поведінкових матриць, як стереотипи, стала потреба у взаємоузгоджених реакціях членів протосоціуму на певні зовнішні сигнали задля забезпечення нормальної життєдіяльності. Подібним чином розглядає цей етап соціогенезу Г. Тард, який зазначає, що перехід від передсуспільної фази розвитку людства до суспільної пов'язаний із соціалізацією свідомості, яка виявляється в кореляції між "судженнями або хотіннями, які до цього ізольовано існували в кожному окремому мозкові" [6, 114]. Отже, соціальне мислення – це мислення, узгоджене в процесі комунікації, спочатку протоформної, а потім розвинутої, що послідовно пройшла словесну, книжкову й згодом досягла мультимедійної стадії. Спочатку та частина досвіду, яка взаємно підтверджувалася в різних індивідів, була незначною, що обумовлювалося обмеженими вимогами соціалізації. Надалі ті ж самі соціальні причини, які викликали існування узгоджених елементів, обумовили й подальший розвиток цього процесу. Сучасний етап існування суспільства, для якого характерною є легітимація в усіх сферах його життєдіяльності, вимагає активного виробництва соціальних значень за допомогою ЗМК.
Міфологічний період існування людства, що є передмовним за формою комунікації, дає уявлення про те, що вже міфи, які відображали узгоджений індивідуальний досвід, були первісним засобом досягнення консенсусу. І далі досягнення згоди між людьми мовними засобами здійснювалося через утворення соціальних категорій. Г. Тард називає їх "необхідними умовами для більш-менш стійкої рівноваги, до якої тяжіють елементи соціального життя" (тут і далі переклад наш. – М. Б.) [6, 117]. І тут ми торкаємося важливого в контексті нашої розвідки питання генетичної спорідненості міфів та стереотипів як різних форм когнітивного моделювання дійсності.
Функціонуючи в культурі, міф мимовільно набуває гносеологічних властивостей і постає поряд з іншими способами мислення. Втім, людська логіка локалізує міфічну свідомість, надаючи їй категоріального оформлення, що не є природним для міфу. У зв'язку з цим В. Топоров, посилаючись на етимологію поняття міф (грец. mytos – "домовлення"), наголошує на принциповій різниці між цим "природним субстратом", хаотизованим "звуковипущенням" та словом-логосом [7]. Отже, міф, який "безпосередньо оперує сутностями у світі", не містить рефлексивного компонента. Проте у людській свідомості відбуваються когнітивні процеси, які дають можливість рефлексивного опрацювання міфічного матеріалу. "Міф є підґрунтям історії людської свідомості, – пише Г. Тард, – не можна стверджувати, що він пов'язаний з рефлексивним досвідом причинно-наслідковими зв'язками. Є первинний досвід міфу, і є здатність до рефлексивного спостереження за ним" [6, 126]. Експлікація елементів міфічного шару психіки людини відбувається за допомогою категорій, які дозволяють певною мірою абстрагувати їхній зміст і водночас містять конкретний, наочний компонент. Такими категоріями, в яких неподільно пов'язані одиничне і загальне, частина та ціле, абстрактне й конкретне, є стереотипи. Саме шляхом застосування стереотипів у масовокомунікативній практиці відбувається звернення до міфічних структур, які є невід'ємною і досить впливовою складовою частиною індивідуальної та масової психіки.
Так, Ю. Лотман наголошує, що для міфологічного мислення характерною є певна гомеоморфність у сприйнятті явищ: "Смерть, ніч, зима – явища, які в контексті міфу позначають одне й те саме, точніше трансформації одного й того ж самого" [8, 207].
У масовокомунікативному просторі можна виявити низку подібних еквівалентних категорій, які для масової свідомості виступають як явища одного порядку і тому легко заступають одне одного за умов постійного повернення до міфічних джерел.
Наприклад, рефлексивне опрацювання у ЗМІ такого ланцюжка "ворог–екстреміст – терорист – фундаменталіст – мусульманин" буде можливим у діахронічній категоризації міфу. Причому міфологема ворога ("темних сил", "зла") набуває для масової свідомості значення лише із запровадженням у комунікацію дотичного досвіду раціонального осмислення відповідних соціальних явищ.
Повертаючись до генетичних джерел стереотипів, слід зазначити, що процеси формування соціуму тісно пов'язані з якісно-кількісними змінами параметрів інформації, яку необхідно було засвоїти людині для забезпечення нормальної життєдіяльності.
Отже, застосування механізму стереотипізації обумовлено актуалізованою потребою переробляти все більший обсяг інформації. Спочатку він реалізується як процес категоризації, тобто процес формування понять, які б узагальнювали та класифікували досвід людини. Протоформи писемних знаків – піктограми – були позначками родових та абстрактних понять. Хронологічно цей процес збігається із завершенням міфологічної стадії розвитку людства, адже міфи, що виконували переважно етіологічну функцію, не задовольняли всіх нормативно-регулятивних потреб соціуму, що розвивався. Посилення ролі комунікативного складника життя людини спричинило серйозні зміни у когнітивно-перцептивних процесах. Природно, що перші категорії не були логоцентричними та раціональними, втім вони свідчили про певні позитивні зрушення у розвитку засобів соціальної комунікації.
Отже, міфологічні формоутворення є генетично спорідненими з пізнішими формами мислення, сприйняття та комунікації – категоріями та стереотипами. У зв'язку з цим зазначимо також, що в соціальній психології останніх десятиліть під впливом когнітивізму стереотипізація розглядалася як раціональна форма пізнання, як окремий випадок універсальнішого процесу категоризації.
Даючи оцінку різноманітним явищам, людина диференціює їх на знайомі та незнайомі. Така диференціація відбувається завдяки застосуванню певних категоріальних маркерів, які вказують на належність явища до тієї чи тієї категорії. Для буденної свідомості характерною є примітивізація, а інколи й символізація таких ознак задля розширення меж категорії з метою охоплення якомога ширшого кола явищ. У зв'язку із зазначеними закономірностями класичні уявлення щодо механізму категоризації, характерні для когнітивної психології та лінгвістики, були радикально переглянуті.
Так, дослідження Дж. Лакоффа, Е. Рош, П. Кея, Б. Берліна та ін. показали, що в результаті буденної категоризації (відображена, зокрема, у мовній картині світу) формуються досить специфічні утворення, що значною мірою не відповідають логоцентричним нормам категоризації [9–12]. Під час аналізу мовної свідомості носіїв європейської культури цими дослідниками, окрім логічних принципів, були виявлені й інші, зокрема принцип "буденного досвіду", "міфу та повір'я", "пріоритетної особливості".
Деякі категорії побутують у масовій свідомості як гетерогенні утворення, що об'єднують членів із нерівноправним статусом. Шляхом застосування таких "викривлених" категорій ЗМІ справляють неабиякий вплив на масову аудиторію, визначаючи спосіб концептуалізації дійсності. Слід зазначити, що процес концептуалізації пов'язаний із процесом категоризації. Будучи різновидами класифікаційної діяльності, вони розрізняються за кінцевим результатом або метою діяльності. Концептуалізація спрямована на виокремлення певних мінімальних одиниць людського досвіду, категоризація – на поєднання одиниць, що виявляють подібність, у розряди.
Отже, справедливою є точка зору Дж. Лакоффа, згідно з якою поділ на категорії у предметному світі не існує a priori [9]. Це є процес, детермінований ідеологічною активністю людини, суспільних груп чи суспільства загалом.
Категорії, побудовані з метою певної перцептивної орієнтації аудиторії, що сприймає закладений у них зміст, функціонують як стереотипи. Таким чином, можна стверджувати, що стереотипізація є наслідком категоризації соціальних об'єктів, яка відрізняється від категоризації об'єктів фізичного світу впливом точки зору того, хто категоризує. Журналістика як форма соціального пізнання, результатом якої є соціальні смисли, з метою інформаційного обслуговування масової аудиторії оперує переважно стереотипами, а не категоріями. Для механізмів категоризації, які застосовуються у масовокомунікативній діяльності, характерною є побудова категорій, які б містили проекцію цінностей, ідеології того, хто категоризує соціальний досвід. Врешті-решт у категоріях, які ми знаходимо у площині масової комунікації, відображаються не реальні якості об'єкта, а особливості його бачення комунікатором.
Евристична цінність стереотипів для масової аудиторії полягає в тому, що вони поєднують те, що не поєднано для кожного з її членів в його особистісному досвіді.
Сприйняття ЗМІ соціальних об'єктів передбачає оцінку, порівняння та зарахування їх до певної категоріальної групи за допомогою оцінних суджень.
Множина таких оцінок формує соціально-перцептивний досвід журналістів, в якому стереотипи виступають інваріантами.
Враховуючи ту складну роль, яку стереотипи відіграють у процесі соціального пізнання, можна стверджувати, що численні проблеми, які перебувають у площині соціальної взаємодії, можуть бути пояснені шляхом звернення до явищ мас-медійної стереотипізації та категоризації, а також способів їх репрезентації у журналістських текстах. Адже мас-медіа утворюють таке специфічне інформаційне середовище, в якому стосунки між людьми та окремими соціальними групами виступають як відносини між знаками, символами та образами. Реальні взаємини тут замінюються віртуальними, які переживаються як не менш реальні, що обумовлено специфікою медійної гіперреальності.
Саме тому важливим завданням у сфері журналістикознавства є виявлення генетичних джерел стереотипів, особливо тих, що мають негативні індекси і значною мірою провокують соціальну напруженість у суспільстві. Йдеться, насамперед, про етнічні авто- та гетеростереотипи, генезис яких піддається ретроспективному огляду. Цим твердженням ми приєднуємося до думки О. Галенка, який пов'язує появу етнічних автостереотипів не з архаїчною міфологією, а з більш пізніми, соціально усвідомлюваними процесами національної консолідації [13]. Хоча безумовно психологічною передумовою стереотипотворення є усвідомлення позиції "Вони", що за філогенетичним віком є більш ранньою, аніж позиція "Ми". Характерно те, що ці процеси дослідник розглядає у зв'язку з значними масовокомунікативними зрушеннями – поширенням у модерну епоху книгодрукування та газет. Тут також доречно навести одну з програмних заяв постмодернізму, що значною мірою вплинула на розвиток гуманітарних наук: національна свідомість ґрунтується не так на історичних фактах, як на міфах.
"Історієписання початку ХІХ ст., – зазначає О. Галенко, – стало початком ери саме національних історіографій, оскільки їхнім головним об'єктом був народ, виведений переважно в уяві. Історики, а разом з ними і письменники, які творили історичні романи, спроектували стереотипи у минуле" [13]. Символічний простір націоналізму вибудовувався шляхом застосування стереотипів двох видів: автостереотипів, які мали бути однозначно позитивними, та гетеростереотипів, негативних за своєю спрямованістю. Вироблена система стереотипів дала надійні оцінні критерії для конвеційно-автоматичного сприйняття своїх та інокультурних явищ. Тут ми знову повертаємося до біхевіористського трактування функціональності стереотипів, яке може бути розширене до подібного розуміння механізму дії культури. "Людина є "культурною" не тоді, коли вона роздумує, – зазначає М. Ю. Савєльєва, – а коли діє, не роздумуючи, автоматично реагуючи на зовнішній сигнал. Азбука культури є структурованою за аналогією з умовно-рефлекторною схемою і сукупно становить мову психічних та логічних процесів" [14, 215]. Визначальним чинником культуротворення, дієвість якого пов'язана зі структуруванням культурного простору, є ЗМК, що продукують тексти, які не тільки відображають соціальну дійсність, а й самі є її впливовою складовою частиною. В аспекті континууму текстів мас-медіа можна вважати суб'єктом соціальних процесів, що опосередковано, через сферу суспільної свідомості здійснює соціальну практику. Саме тому в тексті слід шукати прояви тих умовно-рефлекторних орієнтирів, що становлять підвалини будь-якої культури. Маємо на увазі, передусім, категорії та стереотипи, особливості формально-змістових характеристик яких обумовлють специфіку соціальної перцепції і згодом соціальної взаємодії.
Так, саме відсутністю відповідних категорій для констатації культурних відмінностей можна пояснити такий етноцентричний прояв, зазначений у проблематиці міжкультурної комунікації, як ізоляція. Журналісти, когнітивна практика яких може бути охарактеризована у такий спосіб, у пошуках подібності зі своєю культурою сприймають інокультурну дійсність згідно з існуючими категоріями та стереотипами, ігноруючи ту інформацію, яка не вкладається в їхні межі. Специфіка перцепції тут полягає в тому, що увага журналіста звернена лише на знайомі ознаки, які й будуть взаємодіяти з уже наявними категоріями. Відповідно у тексті інокультурні явища розглядаються через призму ауткультурних уявлень, що значною мірою призводить до формування інверсованих образів дійсності: "Якщо в ісламському світі ситуація має інший вигляд, то тільки через екзотику. Мусульманство настільки ж неоднорідне, як і християнство, шкала цінностей тут цілком відносна (от хоча б Найпла почитайте)" (Щеткін Є. "Проект "Чужий-11” // Дзеркало тижня – 2002, 14-20 верес.). Інший бік ізоляції виявляється як існування надто широких категорій для експлікації культурних відмінностей. Так, журналіст може усвідомлювати різницю між європейцями та азійцями, і при цьому не бачити відмінностей між японцями та корейцями. Застосування надто широких категорій трапляється, наприклад, у статті В. Орлик "Європа мусульманська": "Етнічне обличчя Європи в наш час набуває кардинальних змін. Образ типового білошкірого європейця безповоротно залишається в минулому, поступаючись місцем представникам народів Півдня та Сходу" (Орлик В. Європа мусульманська // Дзеркало тижня. – 2004 – 24-30 лип.). Ще складнішим механізмом формування етноцентричних уявлень є сепарація – створення соціальних бар'єрів для всього того, що відрізняється від власної культури. Сепарація може бути побудована не лише на етнічних, а й на релігійних, політичних, ідеологічних засадах, які роз'єднують людей через утворення різних гомогенних груп. Мас-медіа, що, як правило, відображають у своїх повідомленнях точку зору домінуючої етнічної, релігійної, політичної групи, здійснюють сепарацію шляхом застосування надто гнучких категорій та стереотипів, які "стирають" особливості малих суспільних груп. Через ігнорування відповідних, більш вузьких категорій вони не можуть довести свою унікальність. Утворення та застосування негативних стереотипів задля надання негативної оцінки культурній своєрідності певних аутгруп – підґрунтя дифамації. Найбільш серйозних форм у ЗМІ вона набуває тоді, коли журналісти прагнуть раціонально обгрунтувати наявні стереотипи з метою довести неповноцінність тієї чи тієї групи. Приклад такого теоретизування навколо стереотипів знаходимо у статті О. Богомолова "Кавказький джихад" – 99: "Ситуація, в якій набуває поширення політичний іслам, типологічно однакова, чи то в Єгипті, Ірані або Північному Кавказі. Це – зубожіння й люмпенізація широкого прошарку мусульманського населення, що втратило традиційні механізми самозабезпечення; наявність зовнішньої сили, що ідентифікується як неісламська і активно втручається у внутрішнє життя або формально керує даною територією; і, нарешті, клановий, замкнутий характер влади, що нерівномірно розподіляє економічні блага на користь обмеженої еліти") (Дзеркало тижня. – 1999. – 25 верес.–1 жовт.)
Конструктивною формою етноцентризму можна вважати демонстрацію переваги більш високого статусу своєї культури, не пов'язану із запереченням інших культур. Прикладом такої етноцентричної орієнтації може бути класичний еволюціонізм в етнології, що посідає позиції європоцентризму і вважає всі інші культури менш розвиненими. У межах цієї концепції з'явилися та набули поширення в ЗМІ терміни "країни, що розвиваються" та "розвинуті країни". Останній є еталонною категорією, що охоплює США та європейські країни.
Таким чином, у соціальному полі журналістики шляхом формування та застосування стереотипів активізуються чинники, що обумовлюють умовно-рефлекторне опрацювання соціального досвіду. Через усвідомлення генетичного зв'язку стереотипів із міфологічними формоутвореннями може бути по-новому розглянута роль стереотипізації в контексті впливу ЗМК на масову свідомість. Медійним стереотипам та категоріям надаються функції збереження континуальності культурних традицій суспільства та здійснення соціального контролю за його єдністю. Визначена функціональність є водночас перешкодою на шляху до порозуміння між представниками різних етнічних, релігійних, ідеологічних груп.
1. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики. – М.: Алетейя, 2007.
2. Павлова Е. Д. Скрытое воздействие СМИ на массовое сознание как социально-философская проблема: Дис… к. филос. н. – М., 2005.
3. Lippman W. Publik Opinion. – New York; London, 1949. – 268 p.
4. Соколов А. В. Введение в теорию социальной коммуникации. – СПб: СПбГУП, 1996. – 320 с.
5. Выготский Л. С., Лурия А. Р. Этюды по истории поведения: Обезьяна. Примитив. Ребенок. – М.: Педагогика-Пресс, 1993. – 224 с.
6. Тард Г. Социальная логика. – СПб.: Социально-психологический центр, 1996. – 500 с.
7. Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ. – М., 1995.
8. Лотман Ю. М. Текст в тексте // Текст в тексте. Труды по знаковым системам. ХІV. – Тарту. – Вып. 567.
9. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем. – М., 2004.
10. Рош Э. Когнитивные представления семантических категорий. – http://www.psychology-online.net/docs/textbook3.html.
11. Kay P., McDaniel Ch. K. The linguistic significance of the meanings of basic.
12. Berlin В., Kay Р. Basic color terms, their universality and evolution. – Berkeley; Los Angeles, 1969.
13. Галенко О. І. Тягар стереотипів. – www.cidct.org.ua/uk/publications/Panchuk/10.html.
14. Савельева М. Ю. Введение в метатеорию сознания. – К.: Парапан, 2002. – 334 с.
© Бутиріна М. В., 2007
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові