Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Висвітлення подій міжнародного тероризму на телебаченні у режимі реального часу

Гетьман А. О.
асп.

УДК 070: 621.397.13: 323.28

 

 
У статті зосереджено увагу на висвітленні тероризму на телебаченні у режимі реального часу та на практичних проблемах, які виникають під час роботи з цією темою.

Ключові слова: тероризм, телебачення.

In my report I shall focus on covering theme of terrorism on television in real-time reporting and practical problems, which appears in the work of TV journalists on this theme.

Key words: terorism, televizion.

Ніщо так не вплинуло на телебачення, як зміна технологій. Комп'ютери, відеокамери, супутники та інші технічні новинки змінили і продовжують змінювати всю технологію виробництва телепродукції. Репортери, в яких раніше не було нічого, крім ручки і блокнота, тепер володіють мобільними телефонами та портативними комп'ютерами і можуть передавати відеоматеріал і текст з будь-якого куточка планети безпосередньо в телевізійну студію новин. Прямий репортаж стає найбільш цікавим для глядача, тому що дає відчуття причетності до події. Глядачі переживають подію в той час, коли вона відбувається. У цьому аспекті основною характерною ознакою новітніх телевізійних служб новин є те, що журналісти почали використовувати можливості трансляції онлайн, тобто передачі інформації в режимі реального часу, паралельно з подією, що відбувається. Це спричинило створення нових стандартів праці тележурналістів у прямому ефірі.

Окрім позитивних переваг – більш оперативне та масштабне висвітлення подій – перед журналістами постали нові проблеми, особливо під час роботи з такою складною та чутливою темою, як міжнародний тероризм. Професіонали із антитерористичних центрів стверджують, що інтереси терористів і журналістів досить часто збігаються в прагненні до популярності та сенсаційності. У результаті терористи вдало використовують інформаційні ресурси кожної країни і мішенню терористів стають вже не окремі особи, а населення всіх країн. Тому надзвичайно важливо розглянути всі переваги, а також проблеми і наслідки, що виникають у суспільстві під час трансляції подій у режимі реального часу.

Проблеми, які з’являються при висвітленні міжнародного тероризму на телебаченні, надзвичайно актуальні для вітчизняної журналістики, яка почала працювати у режимі реального часу, і через свою соціальну значущість вимагають наукового обґрунтування. Доцільність розгляду цих проблем полягає в тому, що він орієнтує на пошук шляхів адекватного висвітлення актів тероризму на телебаченні. Зазначена проблема за своєю суттю є комплексом взаємозв'язаних завдань – професійних, законодавчих, правових, моральних, етичних, що відрізняються характером та складністю і вирішуються традиційно, як локально незалежні.

Метою статті є аналіз професійних, правових і політичних аспектів висвітлення терористичних актів телебаченням у режимі реального часу. Вбачається доцільним окреслити таку стратегію розв'язання проблеми, що відрізнялася б насамперед перспективою комплексного підходу до вирішення зазначених локальних завдань шляхом створення кодексу правил висвітлення ЗМІ подій міжнародного тероризму.

Об'єкт дослідження – висвітлення терористичної діяльності українськими та світовими телевізійними службами новин у режимі реального часу.

Уперше новітні технічні можливості режиму реального часу використав американський телеканал Сі-Ен-Ен у 1991 р. Тоді він висвітлював військову операцію "Буря в пустелі", під час якої сили міжнародної коаліції під егідою ООН звільнили захоплений Іраком Кувейт. Після цього такий формат роботи телеканалу назвали "війною у прямому ефірі". Телекомпанія Сі-Ен-Ен у режимі реального часу дала можливість глядачам усього світу спостерігати за бойовими діями та прес-конференціями представників міжнародних коаліційних сил. Завдяки висвітленню новин у реальному часі телеканал Сі-Ен-Ен здобув вагому перевагу над конкурентами, а також змінив правила гри не лише на телебаченні, а й загалом серед усіх інших типів мас-медіа. "Під час війни в затоці навіть національні інформаційні агентства визнали, що їх комунікаційні лінії занадто повільні. Чому, скаржилися передплатники, ми повинні чекати понад годину і платити за телеграми з новинами, коли ми можемо дивитися Сі-Ен-Ен" [1, 36].

Натомість після війни у Перській затоці телевізійні канали всього світу почали запроваджувати у свою практику висвітлення новин у режимі реального часу, бо інакше вони програли б боротьбу за глядача і рекламодавця. До того з'явилися інформаційні канали, що здійснюють мовлення цілодобово. Серед найпотужніших можна назвати американські Сі-Ен-Ен та Фокс ньюз, британський Бі-Бі-Сі Ворлд, загальноєвропейський Євроньюс, французький Франс Інтернасіональ, арабські Аль-Джазіра та Аль-Арабія. В Україні також діють два цілодобові телеканали – "5 канал" та "24 години".

Висвітлення подій у режимі реального часу можна спостерігати і на провідних українських телеканалах у звичних випусках новин. Іноді ж, за потреби канали переривають сітку передач і подають екстренні новини.

Розглянемо відмінність і переваги висвітлення новин у режимі реального часу від традиційного подання. Висвітлення подій у режимі реального часу характеризується тим, що журналіст подає свій матеріал у прямому ефірі, а не за традиційною схемою: знімання матеріалу, написання сюжету, погодження з редактором, монтаж, передача його до центрального офісу. За старим форматом сюжет потрапляє в ефір лише після завершення події і, як наслідок, гарячі новини виходять із запізненням.

Медіадослідники стверджують, що під час висвітлення подій у прямому ефірі "саме поняття новин було переписане – від того, що сталося, до того, що відбувається у цей момент, коли ви це слухаєте" [2, 175]. Журналіст може вийти у прямий ефір як безпосередньо під час події, так і одразу після її завершення. Такий формат передбачає, що знімальна група готує набір відеоряду, який буде використано під час "прямого ввімкнення" журналіста. За традиційною схемою висвітлення новин після завершення монтажу сюжету і передачі його в центральний офіс у матеріал неможливо внести зміни та доповнення. Під час "прямого ввімкнення" журналіст може повідомляти нові подробиці, які стали відомими за кілька хвилин до прямого ефіру, або навіть під час прямого ефіру. До того ж, можна запросити ньюзмейкера, який у прямому ефірі надасть ексклюзивну інформацію. Глядач має можливість на власні очі бачити, що відбувається у цей момент на місці події.

Отже, слід зазначити, що висвітлення подій у прямому ефірі сприяє оперативності і динамізму подання новин, та головне – збільшенню довіри глядачів до такої інформації.

Водночас висвітлення подій, що стосуються міжнародного тероризму, має свою специфіку. Як відомо, терористи прагнуть використовувати ЗМІ, і передусім телебачення, у своїх цілях. "Загалом терористичні організації почали використовувати мас-медіа, щоб привернути увагу суспільства до їхніх цілей ще з кінця 60-х років, однак рік 2001 може бути розглянутий як поворотний момент у сприйнятті цього феномену. Терористичні атаки у США 11 вересня 2001 року, у Мадриді 11 березня 2004 року, у Лондоні 7 липня 2005 року показали, що терористичні групи вже почали використовувати паблік рілейшнз та техніку медіаменеджменту. Справді, здається, що терористичні групи знаходяться навіть на один крок попереду зараз, використовуючи всі характерні риси мас-медіа у своїй стратегії", – зазначає автор [2, 175].

Терористи організовують теракти і, використовуючи ЗМІ, сприяють виникненню і поширенню страху та паніки серед населення для досягнення своїх основних цілей – легітимізувати терористичну організацію, утверджуватися у ролі політичного гравцяпершого рівня та впливати на міжнародні процеси або ж внутрішню політику держав. Терористи передають своє послання через теракт, погрозу чи заяву як суспільству загалом, так і окремим його прошаркам відповідно до їхньої національної, політичної чи релігійної ознаки, також урядам власної чи іноземної держави [2, 173].

Терористи добре знають механізм роботи та процес ухвалення рішень у редакціях служб новин на телебаченні. Фахівці навіть розрізняють події, "спеціально створені для потреб журналістів". Тобто терористи планують свої акції таким чином, щоб неодмінно зацікавити найвпливовіші засоби масової інформації і роблять усе можливе, щоб полегшити журналістам роботу. "Терористи створили "псевдоподії", що вигляд мають спонтанний та випадковий, хоча насправді вони заплановані й організовані. Більше того, вони використовують "праймінг" – стандарт, що подає новини в зручний час й у визначеному порядку ("прайм-тайм"), і завдяки якому люди звикли оцінювати політичні події" [2, 83].

Такий сценарій спланованої медіаподії можна проаналізувати за найбільш відомими терористичними атаками у США 11 вересня 2001 р. Два викрадені літаки врізалися у вежі Всесвітнього торговельного центру в понеділок вранці. Очевидно, як час, так і місце було обрано цілеспрямовано. Насамперед Всесвітній торговельний центр – загальновідомий символ американської економіки. По-друге, зранку в офісах завжди багато людей, отже, маємо велику кількість потенційних жертв. Нарешті, обраний час – 9 година ранку, коли на телеканалах розпочинаються популярні програми новин, наприклад, програма "Добрий ранок, Америко" на каналі Ей-Бі-Сі, і всі електронні мас-медіа мали можливість негайно відреагувати на подію і показати її в новинах. Також варто зазначити, що два літаки врізалися у вежі торговельного центру неодночасно. Терористи передбачили, що телевізійні журналісти одразу після першого зіткнення відішлють на місце теракту пересувні телевізійні станції для того, щоб показати в прямому ефірі палаючий хмарочос. Отже, коли другий літак, захоплений викрадачами, врізався у другу вежу Всесвітнього торговельного центру, цей момент уже був у прямому ефірі і цю трагедію бачив увесь світ у режимі реального часу.

Відеоряд Всесвітнього торговельного центру, в який врізаються літаки, був насправді видовищним, і телевізійні станції всього світу впродовж дня багаторазово його повторювали. "Таким чином, захопивши увагу американських мас-медіа, терористи відкрили канал, щоб поширити своє послання до міжнародної аудиторії" [2, 83].

Тому журналістів небезпідставно звинувачують у тому, що вони мимоволі стають спільниками терористів, а засоби масової інформації називають "найкращими друзями терористів". Мас-медіа, з одного боку, не можуть утриматися від висвітлення подій міжнародного тероризму, тому що це соціально важлива інформація, а з іншого – у разі відмови мас-медіа ризикують програти конкурентну боротьбу, адже висвітлення драматичних подій привертає увагу глядачів.

Розглянемо інші аспекти роботи журналістів під час висвітлення подій міжнародного тероризму в режимі реального часу. Зважаючи на те, що журналіст виходить в ефір з останніми новинами досить часто, майже щогодини, він відчуває себе заручником високотехнологічних методів збирання й обробки інформації, які найчастіше зводяться до гонитви за швидкістю її передачі. У журналіста залишається обмаль часу і можливостей що-небудь відредагувати, виправити, дочекатися підтвердження інформації з інших джерел, нарешті, зробити паузу, подумати.

За традиційним форматом журналіст перед подачею матеріалу зобов'язаний перевірити інформацію принаймні в кількох джерелах. Однак у випадку з подіями міжнародного тероризму журналіст працює в кризових умовах. Редакція вимагає від свого підлеглого нових подробиць, і бажано сенсаційних, оскільки лише так можна утримати увагу глядачів. Працюючи в прямому ефірі, журналісти завжди стоять перед вибором: уникнути помилки або видати інформацію в максимальному обсязі. Тож часто журналісти змушені передавати в ефір неперевірену інформацію або ж вірити на слово речникам, які виголошують заяви. Врешті-решт досить часто матеріали виходять в ефір незалежно від їхньої якості.

Тут доречно навести висловлювання професора журналістики з американського університету Маркіт Філіпа Сейба, який зазначає, що "ефект від висвітлення подій у прямому ефірі пов'язаний зі змістом матеріалу. Репортажу в прямому ефірі часто не вистачає контексту, деталей, навіть акуратності. Аудиторія новин залишається у невизначеності щодо того, як знайти на карті місце, де сталася подія. Глядачі набагато менше розуміють динаміку учасників та загалом політику. Проте таке висвітлення подій може спіймати та затримати увагу глядача і, відповідно, вплинути на громадську думку" [3, 3].

Лоуренс Гросманн, колишній президент американської телекомпанії Ей-Бі-Сі, висвітлення новин у перші години війни у Перській затоці називає "ілюзією новин". Він робить цікавий висновок, що "чутки, балаканина, спекуляції, неперевірені заяви – все це передавалося у новинах у прямому ефірі без підтвердження, без посилань, без редагування в той час, як ми бачили журналіста, який одягає газову маску і реагує на ракетну тривогу" [3, 4].

Варто зазначити, що неправдиві повідомлення, однак із сенсаційною направленістю, підхоплюються іншими медіа, і швидко розходяться по світу. Шведський дослідник Андерс Йоханссон коментує, що після атак терористів на Всесвітній торговельний центр 11 вересня 2001 р. у США виникла паніка, бо існували побоювання щодо нових нападів. Американські мас-медіа передали неперевірену інформацію про бомби, закладені біля державного департаменту США. Пізніше з'ясувалося, що вибухових пристроїв там не було. Однак цю неправдиву інформацію вже встигли повідомити більшість світових ЗМІ, оскільки довіряли авторитету Сі-Ен-Ен, а новина справді була сенсаційною. "Обмежений час разом з сильною невідомістю, невизначеністю – ось що насправді стається в комбінації з некритичними репортерами та редакторами, ймовірно, це стало важливими факторами у поширенні неправдивої інформації під час атак 11 вересня. Неправильні, помилкові репортажі Сі-Ен-Ен, наприклад, швидко повторили на Шведському національному радіо, в телевізійних випусках новин протягом наступних годин після атак", – наголошує Андерс Йоханссон [4, 227]. Таким чином, терористи, знаючи слабкі місця у роботі ЗМІ, можуть подавати журналістам дезінформацію з різною метою, зокрема і для поширення паніки.

Головний ворог телерепортерів – час. Тривалість сюжетів у інформаційних програмах часто не перевищує двох хвилин, а то й менше. Як правило, журналіст робить ставку на емоційне висвітлення події, тоді як часу на досьє – інформацію про передісторію (бекграунд події або персони, як тепер говорять на англійський зразок) – у нього часто не вистачає. "Журналістика у прямому ефірі часто пропонує новини легкими шматками, зручними для сприйняття глядачами. Це інтелектуальні бутерброди, а не повноцінна їжа, вони лише трохи задовольняють, але голод залишається і стає все більшим. У деяких випадках, це не має значення, оскільки теми повідомлень – неглибокі, неважливі й непослідовні. Більш суттєві історії, особливо які мають довготермінову важливість, потерпають від високошвидкісного висвітлення" – зазначає Філіп Сейб [3, 2].

Мас-медіа передають лише інформативну частину – скоєння терористичного акту, оприлюднення заяви або погрози представників терористичного угруповання, тоді як вся картина події, причини та можливі наслідки, включно з історичним екскурсом, залишаються поза кадром. У результаті глядач сприймає лише інформацію про подію і не має можливості розібратися у суті конфлікту, який, як правило, є складним та багатоманітним. Тож глядачі можуть плутатися в причинах навіть такого відомого конфлікту, як близькосхідний. Британські дослідники Грег Філо і Майк Беррі протягом 2002 р. опитали 800 співвітчизників про те, що вони знали, думали або знають про близькосхідний конфлікт. "Більшість опитуваних вважали, що поселенці – це палестинці, і лише меншість, – що це ізраїльтяни. Більшість людей були переконані, що окупація – це коли хтось просто захоплює землі. Багато людей думали, що палестинці окупували вже окуповані землі. Так, ніби хтось зайняв ванну. Багато з них не знали, звідки прийшли біженці" [5, 11].

Відсутність базових знань про конфлікт призводить до того, що під час повідомлення про ту чи ту подію глядач може не розуміти перебіг конфлікту, значення цієї події для майбутнього, а отже, ним можна маніпулювати. Варто зазначити, що телевізійні канали (як закордонні, так й українські) часто повідомляють про теракти з усіх куточків світу, особливо коли вони призвели до великої кількості жертв. Це можуть бути, зокрема, теракти релігійного тероризму на Філіппінах, у Таїланді, Індонезії, Індії та Пакистані. ЗМІ повідомляють про організації, які взяли на себе відповідальність за теракти. А от деталі місцевого протистояння, як правило, не зазначають. Таким чином, глядачі дізнаються лише про факт загибелі людей. "Постійний барабанний бій фактів без контексту, подій без процесу, що підтримується незнанням аудиторії", – такий висновок роблять британські дослідники Джейк Лінч та Аннабель МакГолдрік [5, 12].

Слід зазначити ще один аспект – політичний, який виникає при висвітленні подій міжнародного тероризму в режимі реального часу. Завдяки масштабному висвітленню засобами масової інформації міжнародний тероризм став вагомим чинником як міжнародних відносин, так і внутрішньої політики держав. Подання новин у режимі реального часу часто скорочує час для реакції представників влади на несподівану кризу. Після тих чи тих подій міжнародного тероризму – теракту, заяви чи погроз, виголошених представниками терористичних організацій, – журналісти вимагають коментарів від представників влади. "Від політиків вимагається "щось робити" у відповідь на те, як мас-медіа інтерпретували події. Особливо це помітно у сфері зовнішньої політики під час висвітлення міжнародного тероризму" [3, 2].

Деякі дослідники вважають, що ефект тиску журналістів на владу сумнівний. Інші переконані, що таке висвітлення новин, особливо репортажі у прямому ефірі, "заводить" політиків, а ефект від подібного висвітлення переоцінений, і компетентні політики протистоять тиску, генерованому журналістами [3, 5]. У будь-якому разі політики з'ясували, що програють політично, коли занадто відстають у своїх реакціях від телевізійного висвітлення новин [3, 4].

Конгресмен Лі Гамільтон, колишній голова комітету із зовнішніх відносин палати представників конгресу США, вважає, що "повідомлення телевізійних новин швидко стали центральною частиною дебатів із зовнішньої політики. Вони впливають на те, яким кризам ми маємо приділити увагу, а які ігнорувати. Вони впливають на те, що ми думаємо про ці кризи, і я майже не сумніваюся, що телевізійні матеріали врешті-решт впливають на те, що ми робимо щодо цих проблем" [6, 94].

Джеймс Рубін, речник державного департаменту США за часів Медлін Олбрайт, вважає, що "тиск циклу новин різко підняв ціну критичних повідомлень". Це змушує політиків займати оборонну позицію, зазначає Рубін, і "це шкодить нашим можливостям донести нашу політику громадськості" [7, 10].

Сейб, аналізуючи висвітлення подій міжнародного тероризму, наголошує: "Традиційні прерогативи дипломатів поступово переходять до журналістів, і ця ерозія все більше збільшуватиметься, оскільки технології стають все більш складними, а журналісти, щоб здобути інформацію, використовують інтернет та приватні шпигунські супутники, раніше такі дані перебували в ексклюзивному використанні уряду. Репортажі у прямому ефірі несуть інформацію не лише від журналістів до їхньої аудиторії, а й від уряду до уряду. Виявляється, що політики можуть швидше надіслати своє повідомлення через канал Сі-Ен-Ен, ніж через дипломатичну пошту. Такий вид публічної дипломатії несе в собі і послання, і пропаганду. Уряди часто бувають менш правдивими під час кризи або війни. Коли брехню поширюють журналісти, вона несе на собі штамп новини від мас-медіа і має більше довіри, ніж хотілося б. Мас-медіа, ймовірно, не будуть проти, щоб виступити у ролі електронної кур'єрської служби, але ЗМІ не повинні допускати, щоб ними маніпулювали. Політики також повинні пам'ятати, що журналісти небезгрішні, можуть помилятися, а їхні репортажі (не має значення, як добре їх підтверджує відеоряд) часом можуть бути некомпетентними, втрачати нюанси або просто бути неправдивими. Журналісти, які ведуть прямі репортажі, мають потурбуватися, щоб ними не маніпулювали ті, хто хоче вплинути на політику через медіа. Як зазначалося вище, журналісти нині роблять акцент на швидкості передачі новин, через це вони можуть послабити вимоги щодо перевірки отриманих фактів. У роботі журналістів відмова від недовіри неодмінно призводить до помилок" [3, 5].

Уряд може висунути безперечний аргумент щодо необхідності контролю репортажів у прямому ефірі, які цілком імовірно можуть побачити терористи. Адже відомості, передані в режимі реального часу про розміщення силових підрозділів чи ситуацію після здійсненого насильства, є безцінною розвідувальною інформацією. Тож, на думку влади, не можна дозволяти безладне поширення подібної інформації. Мас-медіа мають визнати цей факт і розробити свої власні правила висвітлення, щоб досягнути балансу між виконанням свого обов'язку – інформуванням – і вимогами силових відомств. Журналісти мають запровадити ембарго на подібну інформацію протягом раціонального часу, тобто організувати певну затримку в передачі інформації – від кількох годин або доби. Однак після самозапровадженої паузи ЗМІ повинні проінформувати свою аудиторію про подію міжнародного тероризму. Така практика може розв'язати більшість проблем, які виникають. Для журналістів краще запровадити свої правила, ніж чекати, поки це зробить уряд. Якщо мас-медіа візьмуть ініціативу у свої руки, то опиняться у вигідніший позиції для опору цензурі [13].

Слід зазначити, що британська телекомпанія Бі-Бі-Сі визначила загальні принципи висвітлення війни, конфліктів та терору в розділі "Війна, терор та надзвичайні випадки", що регулюються відповідно до вимог закону про тероризм (2000), та запровадила свої правила щодо ведення прямого ефіру:

– "ми не беремо інтерв'ю у правопорушника у прямому ефірі;

– ми не показуємо у прямому ефірі будь-який відео- чи аудіоматеріал, наданий правопорушником;

– ми показуємо записані правопорушниками матеріали, заплановані заходи, акти насильства або їхніх жертв лише після звернення до старшого редактора;

– ми запроваджуємо затримку, щоб вирізати кадри з занадто великим рівнем насильства, коли передаємо у прямому ефірі матеріали про драматичні події, наприклад, захоплення школи або викрадення літака. Це особливо важливо, коли розвиток подій непередбачуваний і ми можемо записати матеріал, який викликає стурбованість і який незручно поставити в ефір без ретельних роздумів;

– ми повинні дослухатися до порад поліції, коли Бі-Бі-Сі веде репортаж, пов'язаний із викраденням літаків, захопленням заручників, облог, та інших владних установ про будь-які матеріали, які можуть загострити ситуацію" [8].

Телекомпанія Бі-Бі-Сі дослухається до порад поліції та інших владних установ та виходить з того, що для неї немає значення (відбувається насильство у Великобританії чи закордоном).

Варто зазначити, що в країнах, які мають безпосередній досвід актів міжнародного тероризму, уряди встановили спеціальні закони щодо висвітлення тероризму. Наприклад, у Великобританії заборонено подавати в ефір інтерв'ю з членами Ірландської республіканської армії. У Росії журналістам узагалі заборонено розповідати про перебіг антитерористичної кампанії, а у разі порушення заборони такі ЗМІ можуть закрити.

"Водночас у країнах, які лише повідомляють про акти міжнародного тероризму, що сталися за кордоном, і на території яких терактів не було, подібних законів немає", – стверджує шведський дослідник Андерс Йохансон [4, 229]. Засоби масової інформації цих країн не вважають за потрібне не лише розробляти етичні кодекси щодо висвітлення міжнародного тероризму, а й узагалі не розробляють правила роботи під час висвітлення міжнародного тероризму, бо вважають, що загального досвіду журналістської практики цілком вистачить.

Слід зазначити, що подібна ситуація має місце й в Україні. Жодний вітчизняний телеканал не має затверджених правил показу подій міжнародного тероризму загалом і в прямому ефірі зокрема. Висвітлення відбувається винятково на основі рішення журналіста та редакторів, які покладаються на власні досвід та етику.

Найбільші українські телеканали ("Інтер", "1+1", "ICTV", "СТБ", "5 канал", "К1", "НТН") мають можливість працювати у режимі реального часу: посилати власну знімальну групу на місце події або ж користуватися прямою трансляцією, яку надають міжнародні інформаційні агенції – Рейтерз або Ей-Пі-Ті-Ен, чи ретранслювати закордонні канали.

Варто зазначити, що наша країна не мала безпосередніх виявів міжнародного тероризму на своїй території, тож українські канали основну увагу приділяють насамперед висвітленню подій міжнародного тероризму в сусідніх країнах, зокрема Росії, або показу ситуацій, в яких українці стали мимовільними учасниками.

Водночас уже під час терактів 11 вересня у США та на початку антитерористичної військової кампанії в Афганістані та Іраку телеканали "Інтер" та "1+1" використовували пряме ввімкнення з-за кордону – там, де відбувалися важливі події.

Справжньою перевіркою готовності працювати у режимі реального часу стала ситуація, пов’язана із захопленням заручників у московському театрі на Дубровці у 2002 р. Тоді серед бранців були й українці. Канали "Інтер", "1+1", "ICTV", "СТБ" мали свої знімальні групи в російській столиці, які в реальному часі повідомляли про ситуацію із захопленням заручників. Журналісти у прямому ефірі в межах звичних випусків новин sінформували про останні події та давали можливість висловитися ньюзмейкерам. У разі необхідності на каналах виходили екстренні випуски новин.

Водночас під час захоплення заручників у школі в Беслані (Росія) у 2004 р. висвітлення не було настільки повним. Це пов’язано із тим, що Беслан розташований на півдні Росії, куди дістатися значно важче, ніж до Москви. До того ж, російська влада не була зацікавлена у масштабному висвітленні операції зі звільнення заручників закордонними засобами масової інформації. Тож у цьому випадку українські канали змушені були користуватися послугами інформаційних агенцій чи російських телеканалів, й українські глядачі мали можливість спостерігати за всіма етапами розвитку ситуації.

Підсумовуючи, слід зазначити, що українські канали підтвердили, що можуть працювати в режимі реального часу. Однак більшість телекомпаній не мають своїх корпунктів у світових столицях та гарячих точках, наприклад Близькому Сході та Перській затоці, і знімальна група, яка прибула в короткочасне відрядження, менш підготовлена, ніж журналісти, які тривалий час перебувають у певній країні. Водночас негативним є той факт, що канали не розробили кодекс правил, який би чітко визначав політику редакції під час висвітлення подій міжнародного тероризму.

Проведений аналіз свідчить, що необхідно узгодити з міжнародними стандартами політику висвітлення подій міжнародного тероризму на українських телевізійних каналах. За основу кодексу можна взяти правила британської телекомпанії Бі-Бі-Сі.

Такі правила підготували б журналістів до напруженої роботи, які б могли професійно користуватися перевагами висвітлення новин у реальному часі, розуміючи всі проблеми, які можуть виникнути.

 

1. Nohrstedt S. A. & Ottosen R. Studying the Media Gulf War // Journalism and the New World Order. – Goteborg; Nordicom, 2001. – Vol. 1.

2. Stepinska A. The Global Flow of Information and Propaganda. Terrorist Attacks on the USA, September 11, 2001 as a media event // The power of Terrorism. – Poznan: Institute of Political Science and Journalism Press; Adam Mickiewicz University, 2005.

3. Seib P. News and Ethics in a Real-time World: Effects on the Public and Private Sectors // Conference International Institute for Public Ethics "Ethics in the New Millenium". – Ottawa, 2000. – September.

4. Johansson C. Anders. Media, Ethics and Terrorism. A study of Swedish media's ethics in relation to September 11 // US and the others: Global media images. The war on Terror. – Goteborg; Nordicom, 2004.

5. Lynch J.and McGoldrick A. War and Peace Journalism in the Holy Land // Social Alternatives. – 2005. – Vol. 24.

6. Taylor P. M. Global Communication, International Affairs and the Media Since 1945. – London: Routledge, 1997.

7. Marquis C. Albright's Spokesman Ends Singular Tenure // New York Times. – 2000. – April 30.

8. Editorial Guidelines. The BBC's Values and Standards (2005) – [15.05.2007]

 

© Гетьман А. О., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові