Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Засади й джерела наукових відкриттів професора Володимира Різуна на теренах журналістикознавства

А. І. Мамалига
д., філол.н., проф.

УДК 001;070 (Різун)

Розглядаються дослідницькі напрями наукової діяльності проф. Володимира Різуна на теренах сучасного українського журналістикознавства й журналістської освіти. Ключові слова: журналістикознавство, Володимир Різун.

Directions of researches of scientific activity of prof are examined. Vladimir Rizuna on the walks of life of modern Ukrainian zhurnalistikoznavstva and journalistic education. Key words: zhurnalistikoznavstvo, Vladimir Rizun.

Наукові вподобання проф. В. Різуна охоплюють багато дослідницьких галузей. Це теорія й історія журналістикознавства, теорія масової комунікації, теорія і практика редагування, редакційно-видавнича справа, текстознавство, журналістська освіта, мовознавство, перекладознавство. Для нього як ученого джерелом і стимулом до роздумів, що втілюються в наукові пошуки, дослідження, є педагогічна діяльність. На важливій ділянці вищої освіти, а саме – підготовки журналістських кадрів – усі обрані В. Різуном наукові обшири контактують і перетинаються. Продуктивними стали зацікавлення у вивченні історії науки про журналістику, що надало можливість підготувати навчальний курс "Українське журналістикознавство", а заглиблення у природу тексту, твору, психологію мовлення вилилось у "Теорію масової комунікації", дисципліну, яку В. Різун започаткував для підготовки журналістів уперше в Україні (з 2000-го року). Виховання журналіста як професійного комуніканта, професійної мовної особистості потребує, на думку Володимира Володимировича, системного, комплексного підходу, за якого послідовно враховується логічне поєднання всіх навчальних дисциплін, їх неперервний зв'язок із теорією і практикою журналістики.

Створені В. Різуном підручники, посібники відзначаються органічним взаємопроникненням теоретичних і практичних знань, що знову ж таки пояснюється прагненням ученого підпорядкувати наукову працю, її результати головному в його житті – вихованню майбутніх фахівців у галузі суспільної комунікації. Він автор першого підручника з основ комп'ютерного набору й коректури, ґрунтовного підручника "Літературне редагування", визнаного в Україні й за її межами, співавтор багатьох підручників і посібників з комп'ютерної журналістики, сучасної української мови, лексикографії, наукознавства, соціопсихолінгвістики.

Наука завжди вабила В. Різуна можливістю пізнання нового, глибиною логіки, узагальнень, невичерпністю дослідницького пошуку. Ще коли навчався в Київському університеті імені Тараса Шевченка, викладачі помітили здібного студента, особливо після написання ним на другому курсі наукової роботи "Теорія адаптації художніх текстів до дитячого сприймання". Щоправда, проф. Л. О. Кадомцева, відзначивши дослідницькі таланти автора, не проминула зауважити, що "теорія" – це занадто. І ось через роки – безсумнівна теоретична спроможність дослідника, його вміння вибудовувати концепції, гіпотези були підтверджені захистом кандидатської, а потім і докторської дисертації ("Визначення теми тексту: проблема редакторського аналізу", 1988; "Моделювання і технологія редакторських систем", 1996). Після захисту В. Різуном кандидатської дисертації її було названо у тогочасному союзному "Бюлетені ВАК…" одним із кращих досліджень.

Уміння визначати головні, актуальні параметри власної наукової діяльності, а згодом і кафедральних досліджень (на посаді завідувача кафедр) стало гарною передумовою його роботи як організатора науки вже в ролі директора Інституту журналістики, голови спеціалізованої ради. Поза його увагою не залишається тематика і зміст жодної докторської дисертації, кандидатських, магістерських чи бакалаврських праць. Започатковуючи Рік науки (2007/2008 навч. р.), Володимир Володимирович наголосив, що інститут має постійно досліджувати реалії медіагалузі, рекламної та видавничої галузі і бути в них експертом, що це завдання номер один і стосується воно як прикладних, так і фундаментальних досліджень.

Проф. В. Різун очолив колективну наукову роботу над укладанням словника термінів журналістикознавства, а також створенням в університеті науково-практичного центру суспільних комунікацій. В основу цих проектів покладено розуміння важливості гармонійного поєднання в журналістикознавстві теоретичного й практичного начал, і в цій злуці – необхідності посилення саме прикладного спрямування науки про журналістику. Це знаходить реальне підтвердження і в його власній журналістській творчості – щонайперше в радіопрограмі "Право на слово". Примітно, як колеги з Українського радіо щиро цінують те, що Володимир Різун не називає в ефірі своїх високих посад та звань – на радіо він просто журналіст. Разом з тим, вважають вони, коли студенти та викладачі чують в ефірі свого наставника та колегу, вони можуть переконатися, що досвід Володимира Різуна – вченого особливо цінний тим, що є помноженим на досвід журналіста-практика.

Не лише в Україні, а й за кордоном значну увагу педагогічної громадськості, журналістів-практиків привертає його концепція підготовки журналістських кадрів, ідея власне журналістської педагогіки (порівняймо: театральна, музична, спортивна педагогіка тощо). Не можна не згадати в цьому зв'язку ще один проект – створення навчально-методичного посібника "Журналістська педагогіка в контексті Болонського процесу", який побачив світ у 2007 році.

Увагу закордонних колег В. Різун завоював і як директор Інституту журналістики, менеджер журналістської освіти, і як учений, котрого часто цитують у працях з питань редагування та автоматизації редакційно-видавничого процесу. Заслуговують на широке поцінування його численні праці в галузі журналістського текстознавства. Слово Володимира Різуна рясно квітує й плодоносить в текстознавстві за всіх часів його наукової діяльності. Якими б різноманітними не були його дослідницькі зацікавлення, він ніколи не полишає терену вивчення найважливішого засобу спілкування – тексту, за допомогою якого, на думку М. Бахтіна, "ми охоплюємо, розуміємо, відчуваємо мовленнєвий задум або мовленнєву волю мовця, що визначає мету висловлення, його обсяг та його межі "[1, 256]. Питання про текст, різні типи мовлення посідають, вважає В. В. Різун, одне з чільних місць у структурі професійної діяльності журналіста. Передусім через призму такого фахового бачення він розглядає й саме поняття "текст" у колі засобів і функцій журналістики [13, 185]. Поділяючи думку А. З. Москаленка щодо текстів як виразників сили журналістики, Володимир Володимирович комплексно й конкретизовано характеризує роль текстів в інформаційній діяльності: 1) текст є продуктом галузі виробництва інформації; 2) текст є носієм різних суджень і відомостей; 3) текст є засобом поширення інформації і перенесення її з одного місця в інше; 4) текст є матеріалам для трансляції і ретрансляції за допомогою різних технічних засобів; 5) текст – це засіб сприймання і засвоєння; 6) текст – зручна основа для маніпулювання інформацією; 7) текст є засобом збереження інформації і багаторазового її використання; 8) текст є, на жаль, і основою для руйнування інформації, її знищення, бо тексти мають здатність фізично і морально знищуватися [13, 185]. У розвиток названих характеристик учений звертає також увагу на певну відмінність газетно-журнального текстотворення від продукування усних творів на телебаченні й радіо. Таке всебічне осмислення тексту як форми існування інформаційної діяльності значною мірою поглиблює розуміння його значущості, створює широку палітру можливостей теоретичного й практичного розвитку журналістикознавства. На стику різних ідей, думок формувалося визнання системно-структурних методик визначення різних параметрів тексту, і не лише на теренах структурної лінгвістики [2]. Однією з причин наявності дискусійних питань у з'ясуванні багатьох особливостей будови тексту слід вважати недостатньо чітке розмежування функціонально-змістових аспектів складного системно-структурного утворення, яким є текст, і на цьому ґрунті – змішування типологічних компонентів текстових побудов.

В. В. Різун переконливо показав багатопланову природу текстової організації журналістського твору в логічному співвідношенні цілої палітри системно впорядкованих структур. Логіка цієї структурованості виявилася у послідовному виокремленні як авторської, так і перцептивної (з погляду реципієнта) структури з поділом, у свою чергу, на архітектонічну й семантичну структуру, якій в тематичному вимірі ієрархічно підпорядковуються фактологічна, композиційна, логіко-поняттєва, емоційно-експресивна, комунікативна, інформаційна, психологічна структури [13, 184]. Увага до полісистемності текстових явищ озброює дослідників чітким розумінням можливостей вибору наукового спрямування, шляхів об'єктивного виявлення меж і зв'язків певних змістових утворень, а також особливостей формування цілісного твору, набуття ним характерних жанрових ознак. В. В. Різун слушно висловлює думку про розрізнення понять "жанри творів" і "текстові жанри". Зважаючи на те, що ширшим є поняття твору, виокремлення жанрово-стильової специфіки тексту випливає саме з його графічно-знакової чи знаково-звукової природи (наприклад, розповідні, описові, аргументаційні та інші різновиди текстів).

Узагалі надзвичайно важливою є позиція проф. В. Різуна щодо розрізнення самих понять "текст" і "твір". Для наукового обґрунтування природи журналістських творів це справді є принциповим, адже вони можуть включати не лише власне текстові компоненти або їх усні відповідники, а й візуально-зображальні, образно-звукові та інші паралінгвістичні складники. До того ж, інформативність тексту має подвійний характер – прямої комунікативної пізнавальності та знаково-сигнальної, асоціативної семантики, яка може виявлятися навіть через обмежене вербальне вираження, але також є необхідною в глибинному осмисленні цілісного публіцистичного (або художнього) твору. З одного боку, "семантикою тексту завжди є твір" [13, 182], з іншого, як наголошує В. Різун, текст існує як форма відчуження твору від автора [3, 7] і через те стає певним бар'єром між автором і читачем ("існує проблема: як робити так, щоб цей бар'єр ставав якнайменшим, щоб форма тексту якнайменше заважала спілкуванню автора з читачем") [3, 7–8]. З цього приводу переконливими є й такі міркування: "На шляху від автора до читача текст втрачає або набуває побічних смислів, підтекстів, значень тощо. Цьому сприяють умови текстового комунікативного обігу, а саме: недосконалість графічно-знакової системи, покликаної виражати зміст твору (відсутність необхідного набору знаків для фіксації, зокрема паралінгвістичної інформації, носіями якої є жести, міміка тощо, архітектонічна уніфікація текстів одного жанру, але різних за змістом, що "уніфікує" й процес сприймання та розуміння змісту твору); відірваність тексту як графічно-знакового продукту від його автора, що веде до порушення нормального, двобічного характеру комунікації; відірваність тексту також від природної ситуації, в якій, згідно зі змістом твору, він мав фігурувати і т. п." [7, 186–187]. Такий "нелінійний, постнекласичний" підхід до текстових явищ (у дусі новітнього синергетичного спрямування) значно розширює теоретичний простір текстознавства, в тім числі журналістського, долучаючи до нього нові перспективні аспекти дослідницького світобачення.

У тому ж синергетичному сенсі сформульовано думку, яка знову ж таки зосереджується на тексті як інформаційній системі, пізнавальність котрої веде до осягнення параметрів і особливостей творчого задуму автора, врешті-решт самого його твору: "Зміст будь-якого тексту принципово не замкнутий ні чіткою схемою теоретичної абстракції, ні суворим естетичним каноном, а пов'язаний із відкритою, такою, що розвивається, ситуацією реальної дійсності" [3, 10].

Дослідник глибоко аналізує також виокремлені ним типи структур журналістського твору, особливо це стосується багатоаспектної авторської, перцептивної, комунікативної, тематичної структур [3, 7, 9]. Визначенню теми твору в руслі редакторського аналізу була присвячена кандидатська дисертація В. В. Різуна [11], подальший дослідницький поступ у започаткованих напрямах знайшов відображення в докторській дисертації [9], у монографії "Аспекти теорії тексту"[7], в колективній монографії "Лінгвістика впливу" [6], а ще в цілій низці статей із проблематики тексту і твору, публіцистичних жанрів, природи й структури комунікативних процесів [5, 11, 12, 13, 14 та ін.].

У вимірах так званої авторської структури тексту постає образ автора, найголовнішою рисою якого має бути публіцистична позиція, і так само йдеться про позицію редакційного колективу, що є, відповідно, колективним автором видання [4, 7, 8, 10]. Дослідник не лише в стриманих наукових формулюваннях, а й зі справжнім публіцистичним запалом аналізує: "Чи може журналіст мати позицію? Не може, а повинен! Журналіст не амеба, а людина. Людина без позиції – це раб. Це маріонетка в руках тих, хто має позицію. Боятися треба не позиції, а подвійної позиції, подвійних стандартів" [8, 101].

Проф. В. Різун написав чимало праць, присвячених редагуванню, розрахованих на науковців, майбутніх редакторів, а також на редакторів-практиків. Але слід відзначити їх безсумнівну цінність, значущість і для удосконалення власне авторського редагування, так званого саморедагування. Недаремно епіграфами до своєї книжки "Літературне редагування" він обрав такі висловлення відомих письменників: "Я не розумію, як можна писати і не переробляти безліч разів" (Л. Толстой); "Треба, щоб після написання минув сякий-такий час, щоб потім, як повість трохи влежиться, мов груша, подивитись на неї треба ніби здалека, як на чужий, а не на свій утвір, і поглянути на неї об'єктивно, щоб мати спроможність обкритикувати її" (І. Нечуй-Левицький) [7]. Зважаючи на високий науковий рівень практичних порад, рекомендацій ученого щодо різнобічного опрацювання журналістських, наукових текстів, хотілося б закликати наших молодих дослідників – аспірантів, здобувачів, студентів – частіше звертатися до праць В. В. Різуна як до джерел і теоретичної, і практичної досконалості.

Молодим науковцям на теренах журналістикознавства не варто забувати й про такі твердження проф. В. Різуна: "Мене приваблюють ті молоді вчені, які збагнули, що між наукою і публіцистикою є різниця. Застерігаю від науки як тільки реферування наукових робіт або написання розширених наукових есе. Наука – насамперед пізнання непізнаного". Зважаючи на це, Володимир Володимирович схвально оцінює наукову роботу тих молодих учених, які прагнуть досліджувати в кожному окремому випадку конкретний об'єкт за допомогою точних системних методів. Такий послідовно втілюваний підхід є обов'язковим для наукового стилю самого професора і став справжнім методичним дороговказом для всіх його сподвижників, учнів. Українське журналістикознавство завдяки актуально цілеспрямованій науковій діяльності В. В. Різуна багато в чому набуло рис точних наук, значно розширило таким чином аналітичні можливості гуманітарної наукової парадигми.

Звісно, ми зичимо Володимирові Володимировичу подальших дослідницьких перемог, талановитих учнів-послідовників у створеній ним науковій школі і водночас невгамовного аналітично-самокритичного невдолення, а отже, й постійної животворної снаги до нових вершин знання в такому непростому й напрочуд захопливому світі мас-медіа.



1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.
2. Виноградов В. А. Структурная лингвистика // Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.
3. Різун В.В. Аспекти теорії тексту // Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту / В. В. Різун, А. І. Мамалига, М. Д. Феллер. – К.: РВЦ "Київський ун-т", 1998. – С. 3–59.
4. Різун В. В. Журналістська освіта й наука в Київському університеті // Міжнародна науково-практична конференція "Журналістика-2004 у світлі підготовки журналістських кадрів": Тези конференції. – К.: Ін-т журналістики, 2004.
5. Різун В. В. Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності // Наукові записки Інституту журналістики. – 2000. – Т. 1.
6. Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєєв В. М. Лінгвістика впливу. – К.: ВПЦ "Київський ун-т", 2005.
7. Різун В. В. Літературне редагування: Підруч. – К.: Либідь, 1996.
8. Різун В. В. Маси. – К.: ВПЦ "Київський ун-т", 2003.
9.Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем: Автореф. дис., д. філол. н. – К., 1996.
10. Різун В. В., Трачук Т. А. Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства: Моногр. / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2005.
11. Ризун В. В. Определение темы текста: проблемы редакторского анализа: Автореф. дисс. ... к. филол. н. – К., 1988.
12. Ризун В. В. О теме текста и тематической группе слов (теоретический аспект) // Язык и композиция газетного текста: Теория и практика. – Свердловськ: Изд-во Уральского ун-та, 1987. – С. 32–37.
13. Різун В. В. Поняття тексту в журналістиці // Вісник Львівського ун-ту. Сер. філологічна. – Л., 2000. – С. 182–186.
14. Різун В. В. Природа й структура комунікативного процесу // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 2.

© Мамалига А. І., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові