In the article are examined the principles of organization of information in printing editions of different type. All editorial processes are consistently traced: from formulation of conception according to the type of edition to implementation of master copy. Key words: printing editions, registration, master copy.
Друковане видання відіграє важливу роль у житті суспільства. Немає людини, яка хоча б раз на день не звернулася до газети, журналу, улюбленої книги, не переглянула рекламу. При цьому на сприйняття змісту значною мірою впливають візуальні чинники, що формуються під час перетворення авторського твору у твір друку. До того ж, існують особливості, притаманні певному виду видань. Так, більшу частину обсягу дитячого видання займають зображення, а текст друкується 14–16 кеглем. Розважальні періодичні видання більше уваги приділяють зображенням, яскравим заголовкам, а текст може складатися гарнітурами, які важко читаються, виворотками, але при цьому доповнювати стильові особливості видання. Енциклопедії призначені для вибіркового читання, отже, текст друкується у дві шпальти 8–10 кеглем, має значну кількість виділень, перехресних посилань. Наукові періодичні та неперіодичні видання супроводжуються примітками, коментарями, словниками, покажчиками. Віршовані твори найкраще сприймаються у невеликому форматі. Ділові журнали містять величезну кількість інфографіки.
Питання оформлення видання в усі часи привертало увагу науковців та, особливо, практиків. Саме цим пояснюється те, що більшість праць з художньо-технічного редагування, оформлення були написані практиками художниками-редакторами з багаторічним досвідом (П. Гіленсон, С. Добкін, Б. Валуєнко, Ю. Адамов, Н. Гончарова, В. Пахомов, В. Фаворський). Серед сучасних дослідників художньо-технічного оформлення друкованих видань слід зазначити М. Тимошика, В. Саву, С. Ярему, А. Мільчина, С. Гавенко, Е. Огар, Н. Дубіну, В. Єфімова, З. Партико. З розвитком науки і технологій змінюються технологічні процеси підготовки до друку видань, що знаходить своє відображення у науковій літературі. Крім того, змінюються потреби читачів, що має позначатися на в оформленні видання відповідно до його призначення.
Отже, метою статті є з'ясування загальних і первісних ознак, що мають бути застосовані до авторського тексту в редакції видання відповідно до виду друкованої продукції, й їх послідовне застосування в усіх редакційних процесах, аж до виготовлення оригінал-макета видання. Основою цих принципів є національні традиції, вимоги часу, закони композиції і, звичайно, сучасні видавничі стандарти.
Оскільки вся робота, пов'язана з опрацюванням авторського тексту, покладається на редакторів, дизайнерів, ми будемо найбільше акцентувати на роботі художнього та технічного редакторів. Художньо-технічне оформлення видання починається одночасно з літературним редагуванням авторського тексту і спрямоване на формування гармонійного зовнішнього вигляду і правильне розуміння змісту.
Терміни "художнє редагування", "технічне редагування" виникли у 20–30-ті рр. ХХ ст. за аналогією з терміном "літературне редагування", але термін "редагування" не зовсім підходить до творчого процесу, який здійснюється. Так, наприклад, художник Микола Васильович Ільїн під час виконання роботи технічного редактора мав посаду "конструктор книги". Іноді художнього редактора називають режисером книги, художника – дизайнером, технічного редактора – книжковим техніком, конструктором. Нині посади технічного та художнього редакторів нерідко суміщаються, а художник працює лише над створенням зображального ряду чи обкладинки.
Художньо-технічне редагування охоплює всі роботи, пов'язані з перетворенням змісту інформації в графічну форму з урахуванням нормативних документів: від моменту, коли авторський оригінал надійшов, до рекомендацій поліграфічному підприємству та оцінювання якості контрольних відбитків. Основою художньо-технічного редагування є сучасні видавничі стандарти, які визначають показники зовнішньої форми видання відповідно до виду.
Художній редактор розробляє проект оформлення, композицію видання, стежить за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає на мову, зрозумілу працівникам поліграфічного підприємства. Сучасний технічний редактор досконало знає технологічний процес і вимоги до оригіналів, які передаються на поліграфічне підприємство, тому він визначає технічні характеристики всіх елементів видання. Художник, крім створення ілюстрацій, декору і всього зовнішнього оформлення, нерідко розробляє всю композиційну основу, навіть у вигляді точного посторінкового макета. Особливо важлива роль технічного редактора у виданнях без ілюстрацій, зі складною структурою тексту та різнорівневою рубрикацією.
Досвідчений редактор знає правила і прийоми оформлення текстових і зображальних елементів, обкладинок і палітурок, титулів, довідково-допоміжного апарату видань із урахуванням змісту, категорії читачів, призначення, можливостей поліграфічних підприємств, якостей паперу, формату, способу скріплення, сучасних досягнень техніки і технологій. Він бачить особливості оформлення видання відповідно до його концепції.
Художньо-технічне редагування починається з розробки проекту художнього оформлення, який перетворюється на макет видання, ескізи, текстові та зображальні оригінали, оригінал-макет. Засобами художнього оформлення є зображення та декоративні елементи, засобами технічного оформлення – шрифтові елементи, візуальне оформлення структурної організації видання. Концепція оформлення розробляється відповідно до редакторської концепції видання, але це не обмежує творчої роботи художника, який створює оригінальні матеріали. Редакторська концепція відображає загальні напрями роботи над виданням, а художній та технічний редактори шукають конкретні варіанти оформлення і поліграфічного виконання.
У своїй основі друкована продукція має багато спільних ознак, але кожному виданню притаманні особливості, які відрізняють його від багатьох інших. Кожен вид друкованих видань має специфічну внутрішню та зовнішню структуру, яка є основою його оформлення. Недотримання певних норм і стандартів при створенні видавничої продукції призводить до того, що друкований продукт виходить неякісним і незручним, не відповідає вимогам читача. Для читача важливі, крім відповідності заданій тематиці, такі показники видання, як формат, читабельність, ілюстративність, обсяг, міцність, зручність пошуку. Саме ці вимоги читача і повинні бути враховані під час перетворення авторського тексту в матеріальний продукт – друковане видання.
Головною метою діяльності будь-якого видавництва є підготовка і випуск друкованої продукції сукупності різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань. Друковане видання – документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Зміст друкованої продукції визначає зовнішню форму, а сукупність усіх характеристик дає змогу віднести її до певного типу. При роботі над оформленням видання найістотнішими ознаками є зміст, цільове і читацьке призначення. Правильне визначення виду видання і відповідне його оформлення є важливим для подальшого просування на ринку та у суспільному житті.
Відповідно до Держстандарту 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення", видання класифікуються за такими ознаками:
1. Призначення:
– соціально-функціональне – офіційні (інформаційні, нормативні), наукові (науково-популярні, науково-виробничі), практичні (виробничо-практичні), навчальні, довідкові, літературно-художні та рекламні;
– читацьке – для широкого кола читачів (масове видання), для дітей та юнацтва, бібліотечні видання, видання для службового користування, бібліофільські видання, видання для сліпих.
2. Інформаційні знаки – текстові, нотні, картографічні й зображальні.
3. Аналітико-синтетичне перероблення інформації – інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові та дайджести.
4. Зовнішні ознаки:
– обсяг (книги, брошури і листівки);
– форма – книжкові, журнальні, аркушеві (газетні, карткові, буклет, плакат), книжки-іграшки, комплектні;
– структура або спосіб укладання текстів – серіальні, однотомні та багатотомні, зібрання творів та вибрані твори, академічні;
– рівень художнього оформлення і спосіб поліграфічного виконання мініатюрні, подарункові, факсимільні;
– склад основного тексту – моновидання, збірники;
– кількість – перше видання, стереотипне видання, перевидання; доповнене видання, виправлене видання; перероблене видання, розширене видання.
5. Періодичність:
– періодичні, газети: громадсько-політична, спеціалізована; спеціальний газетний випуск; журнали: громадсько-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній, реферативний;
– неперіодичні монографія; автореферат дисертації; препринт; тези доповідей (повідомлень), матеріали наукової конференції (з'їзду, симпозіуму); збірник наукових праць; статут; інструкція; стандарт; прейскурант; паспорт; посібники: наочний, практичний, навчальний, навчальний наочний, навчально-методичний; практичний порадник; підручник; хрестоматія; методичні рекомендації (вказівки); курс лекцій, текст лекцій, конспект лекцій; навчальна програма; практикум; словники: мовний, тлумачний, термінологічний, енциклопедичний; енциклопедія; розмовник; довідник; путівник; проспект; каталог; альбом; атлас; афіша (оголошення); інформаційний листок; документально-художнє, науково-художнє видання; альманах; антологія;
– серійні тематичні, збірники творів;
– продовжувані (бюлетені: нормативний, довідковий, рекламний, статистичний, бюлетень-хроніка, бюлетень-таблиця; календарі: звичайний, відривний чи перекидний, книжкового типу, знаменних дат, табель-календар; експрес-інформація.
6. Належність до видавця, автора або спонсора власне, спільне, піратське, відомче, посмертне, прижиттєве, ювілейне, меморіальне.
Отже, кожне друковане видання входить до певної групи відповідно до обраної ознаки. Після того, як авторський оригінал надійшов до видавництва, головний редактор, виходячи з фінансових і матеріальних ресурсів (папір, друкарські й палітурні машини), спільно з дизайнером, художником, художнім та технічним редактором розробляє проект конструкції видання, який охоплює оформлення та структурні особливості внутрішнього та зовнішнього оформлення. Головний редактор керує та координує всі аспекти конструювання видання: передає тим, хто бере участь у створенні друкованого видання, основні дані про майбутнє видання (обсяг, кольоровість, співвідношення тексту й зображень, наявність таблиць, формул, апарату, читацьке призначення, вид літератури тощо). Особливу увагу редактор приділяє співпраці з художником, технічним та художнім редакторами, адже конструкція видання та його художнє оформлення утворюють єдине ціле.
Процес оформлення друкованого видання складається із трьох послідовних етапів [16]:
1. Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення проекту в модель оформлення – макет. Визначається значення і місце кожного тексту і зображення у виданні відповідно до задуму і закріплення за ними певних графічних характеристик, а також їх взаємодія, ієрархічна структура і відображення її у системі рубрикації.
2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: формується зміст та графічні характеристики зовнішнього та внутрішнього оформлення: робота над ескізами або пошук та добір ілюстрацій і фотографій; гармонійне поєднання зображень, текстів, їх класифікація і опрацювання, створення макетів. Весь графічно-зображальний ряд повинен об'єднувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність, причому видання має сприйматися цілісно й неповторно.
3. Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу, остаточне розміщення текстових та зображальних матеріалів, відповідність усіх елементів видання існуючим нормам і стандартам, перевірка комплектації, створення оригінал-макету, який передається на поліграфічне підприємство для друкування.
Весь текстовий матеріал видання поділяється на основний, додатковий та довідково-допоміжний. Кожен вид тексту відіграє певну роль у виданні і вимагає особливої уваги художнього та технічного редакторів. Додатковий текст, як правило, дрібніший, ніж основний, довідково-допоміжний також друкується дрібним кеглем, але має виділення, які акцентують увагу читача і виконують пошукові функції.
Зображальний матеріал видання поділяється на обов'язковий і необов'язковий, документальний, тематичний і абстрактний. Обов'язковий зображальний матеріал – той, що несе основний смисл, отже, має власну структуру, послідовність, підпорядкованість або чітко прив'язаний до тексту, доповнює і коментує його, необхідний через те, що без таких зображень текст стає незрозумілим. Необов'язковий зображальний матеріал не має прив'язки до певних сторінок видання або текстових фрагментів, отже, може розташовуватися довільно: на будь-якій сторінці, на вкладках і вклейках, як додатки у кінці видання, на окремих розворотах тощо.
На кожне видання, яке передається у друкарню, складається план-проект оформлення. Його розробляє художній редактор разом із головним редактором, зважаючи на поради технічного редактора. У проекті фіксуються дані про просторове рішення видання, перелічуються всі складові елементи видання та їх характеристики, способи та засоби виконання друкарських форм загалом і кожного елемента окремо, способи друку, засоби оформлення, брошурувально-палітурні процеси. Розробка проекту здійснюється з урахуванням реальних технічних та технологічних вимог поліграфічної бази і можливістю забезпечення матеріальними та фінансовими ресурсами.
Основою для розробки проекту оформлення друкованого видання є такі дані:
– тип видання (жанр, читацька аудиторія, умови читання, термін користування);
– обсяг в авторських аркушах;
– склад видання: кількість і види текстів, зображень, структура;
– наклад.
При розробці проекту оформлення керуються стандартами відповідно до виду видання:
ДСТУ 3003-95. Технологія поліграфічних процесів.
ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види: Терміни та визначення.
ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання.
ДСТУ 3772-98. Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.1-97. Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.2-97. Підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.3-2000. Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.4-2001. Обкладинки та палітурки. Типи.
ГСТУ 29.5-2001. Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
У проекті визначаються:
1. Формат видання, на якому було б зручно розташовувати тексти і зображення, таблиці та формули. Просторові пропорції враховують співвідношення товщини та формату відповідно до обсягу.
2. Формат набору відповідно до стандарту та кількість шпальт. Розмір шпальт повинен бути достатнім для розміщення в її межах будь-якого текстового й ілюстраційного елементів видання. Це означає, що формат набору і поля залежать від способу верстки. У виданнях за індивідуальними макетами нерідко збільшують розміри шпальт відносно рекомендованих параметрів. При цьому необхідно зважати на те, що конструкції друкарських машин обмежують розміри друкарських форм, тому будь-яке збільшення формату набору і відхід від рекомендованих стандартів необхідно узгоджувати з технологами друкарні.
3. Вид і спосіб друку, який залежить від характеру ілюстрування та накладу видання.
4. Спускні сторінки, розмір спуску, вид заставки, ініціала. Розставлення сторінок за схемою таким чином, щоб після друку аркуша з обох боків, розрізування та фальцювання зошит мав правильну послідовність сторінок.
5. Оформлення кінцевих сторінок, характер и вигляд кінцівки.
6. Гарнітура, кегль, накреслення шрифтів для основного та кожного із додаткових текстів, заголовків. Також визначаєються абзацний відступ, вирівнювання рядків, інтерліньяж.
7. Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.
8. Оформлення колонтитулів та колонцифр: склад, гарнітура, кегль, накреслення, розташування, відстань до тексту, елементи оформлення. Колонтитули для парних або непарних сторінок. Довжина колонтитулу дорівнює формату набору, тому важливо визначити кількість знаків у рядку колонтитулу.
9. Склад титульних елементів і оформлення фронтисписа, авантитулу, контртитулу, титулу.
10. Оформлення зображень (вид, розташування відносно тексту, розмір шпальти при розташуванні зображень поза текстом, композиційні варіанти тексту та зображення). При цьому випуск в обріз має бути передбачений в проекті видання. Також визначається наявність вкладок і вклейок.
11. Оформлення текстівок: гарнітура, кегль, накреслення шрифту, формат, вирівнювання, розташування відносно зображення.
12. Характер та спосіб друку зовнішнього оформлення (тип обкладинки або палітурки, кольоровість, наявність суперобкладинки, футляра, лясе тощо).
13. Оформлення форзаца: білий, кольоровий, приклеєний, пришитий, з фальцем, задрукований тлом, орнаментом, із тематичним зображенням.
14. Брошурувально-палітурні операції: фальцювання (перпендикулярне, паралельне, комбіноване, кількість згинів, послідовність), шиття, обріз блоку, спосіб комплектування зошитів у блок та прикріплення обкладинки до блоку.
15. Матеріали: папір (вид та марка, формат, маса), картон (вид, товщина), тканина (вид, колір, фактура), каптал (колір), лясе або закладка (колір).
Проект оформлення уточнюється в різних своїх частинах під час всього редакційного опрацювання видання залежно від змін у тексті та зображальному матеріалі.
Досконалість, повне узгодження поліграфії, графічних засобів оформлення зі змістом – мета книжкового мистецтва. Оформлення художньої, наукової літератури має сприяти розумінню літературного змісту.
У газетно-журнальних виданнях мета інша – привернути увагу до конкретного матеріалу, застосувати новий незвичний прийом і цим виділити його. Нерідко матеріали періодичних видань мають рекламний характер, що й визначає форму їх представлення. Однак модель періодичного видання створюється один раз, а кожний окремий номер (випуск) потребує ретельного опрацювання художнім і технічним редакторами через різну кількість текстових, зображальних матеріалів, тематичну спрямованість тощо. Первісний макет зазвичай створює професійний дизайнер, а спільне завдання художнього та технічного редакторів – дотримуватися цього макету, його основних принципів, аби не порушувалась уніфікація видання. Саме тому у періодичних виданнях роботу технічного редактора найчастіше виконує верстальник.
Передусім визначаються постійні розмірні характеристики видання: формат, обсяг, кількість шпальт. Обсяг підраховується для кожної структурної одиниці окремо і для видання загалом. Якщо у підрахунках обсягу в книзі виявляється неповна кількість друкованих аркушів, технічний редактор змінює деякі прийоми оформлення, щоб обсяг становив ціле число аркушів або 1/2 друкованого аркуша. Наступні етапи оформлення – вибір та застосування шрифтів, зображень, способи розміщення матеріалів, виділення в тексті, рубрикація, за законами композиції.
Завдання технічного редактора – правильно вибрати формат видання з урахуванням виду видання, категорії читача, обсягу оригіналу, прийомів оформлення, застосовуваного устаткування, умов користування і рекомендацій державних стандартів. Формат серійних, багатотомних та періодичних видань вибирається особливо ретельно, оскільки у межах цього формату будуть розташовуватися всі елементи кожного випуску на весь термін існування видання.
Формати видань бувають стандартні, додаткові та нестандартні. Стандартні формати журнальних та книжкових видань, крім альбомів, атласів, книжок-іграшок, буклетів, факсимільних, бібліофільських, нотних видань, календарів, видань, які випускаються на експорт і друкуються на іноземній базі, а також мініатюрних, унікальних і експериментальних видань, наведені у ГОСТ 5773-90 "Видання книжкові і журнальні. Формати". Галузеві стандарти конкретизують технічні вимоги до кожного виду видань: ГСТУ 29.5 – всіх книжкових, крім дитячих, навчальних, факсимільних та експериментальних; для дитячих видань ГСТУ 29.6 встановило стандартні формати, які визначаються ГСТУ 29.1 (для журналів), 29.3 (для газет) та 29.5 (для книг).
Підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів повинні мати формати, що сприятимуть кращому засвоєнню матеріалу, а також враховуватимуть вікову категорію учнів, що регламентує ГСТУ 29.2-97 з усіма доповненнями. Формат підручників для учнів першого–третього класів може бути лише двох видів: 70х90/16 та 70х100/16, для учнів п'ятого–одинадцятого класів загальноосвітніх шкіл та учнів інших типів середніх навчальних закладів – 60х90/16, 60х84/16, 70х90/16, 70х100/16, 84х108/32. Підручники, навчальні посібники, робочі зошити, атласи з грифами "допущено Міністерством освіти та науки України" або "рекомендовано...", що призначені для користування учнями тільки в школі або вдома, можуть виготовлятися більших форматів – 70х108/16, 84х108/16, 60х90/8.
На журнальні формати відповідно до призначення також існують обмеження. Так, ілюстровані виробничо-практичні журнали можуть бути лише одного формату – 84х108/16. Формат 70х100/16 є найпоширенішим – ним друкуються журнали будь-якого виду.
Формат газети повинен відповідати ГОСТ 9254, ГСТУ 29.3-2000 та визначається розміром газетної сторінки, встановлюється видавцем й погоджується з поліграфічним підприємством залежно від її обсягу та формату паперу. Хоча за погодженням з Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України можна обрати будь-який інший формат газети. Найбільш поширені подовжені формати. Альбомні й квадратні формати застосовуються в ілюстрованих, подарункових, рекламних, дитячих, довідкових виданнях, характер текстової чи зображальної частини яких потребує особливого оформлення або не може розташуватися в межах стандартних форматів. Таблиця 1 демонструє застосування форматів для кожного з видів видань. Необхідно зауважити, що ці дані мають лише характер рекомендацій.
Для видань з великою кількістю зображень або з ілюстраціями, картами, схемами великого розміру, або зі значною кількістю цифрових даних нерідко застосовуються формати у 1/8 частку:
84х108/8 (265х410 мм)
84х90/8 (220х410 мм)
70х108/8 (265х340 мм)
70х100/8 (245х340 мм)
70х90/8 (220х340 мм)
60х108/8 (265х290 мм)
60х100/8 (245х290 мм)
60х70/8 (170х290 мм)
Формат 60х84/8 або А4 (210х297) є найпоширенішим для журналів, газет, ділової та персональної кореспонденції, інформаційних бюлетенів. Папір цього формату застосовується у копіювальній техніці, лазерних і матричних принтерах, факсимільних апаратах, а також невеликих офсетних друкувальних машинах, тому використовується майже для всіх препринтних і відомчих видань. При друкуванні в одну фарбу цей формат підходить для довідників, словників, щорічних видань, інструкцій і видань з відривними аркушами, коли велика кількість інформації повинна бути розміщена в обмеженому просторі. Крім того, відношення висоти до ширини у цьому форматі трохи більше, ніж 70:100, тобто він є широким і підходить для багатошпальтної верстки. Формат А4 популярний при рулонному друкуванні великих накладів, особливо для масових яскравих видань: путівників і туристичних довідників, літератури для дозвілля і відпочинку.
Дитячі ілюстровані видання дошкільного та молодшого шкільного віку, мистецькі видання, художня література, розмовники, довідкові та нормативні видання з табличним оформленням тексту випускаються також в альбомних форматах, наприклад 90х70/16 (220х165 мм), 90х60/16 (220х140 мм).
Видання з малим накладом (автореферати, тези), методичні, нормативні видання випускаються в форматах 60х90 або 60х84 в 1/16 або 1/8 частку. Взагалі формат 60х84/16 або А5 є зручним для друкування програм, навчальних і методичних порад, текстів лекцій, оскільки для нього можна застосовувати стандартний папір А4 і легко тиражувати.
Формат 60х90/16 підходить як для художньої, так і для технічної літератури, а також для монографій, шкільних підручників і практично всіх видань в обкладинці.
Формат 70х100/16 застосовується для видань художньої літератури, а також для технічних і науково-популярних ілюстрованих видань, ілюстрованих нехудожніх видань, високоякісної технічної літератури.
Використання великих форматів (1/16 частки) доцільне при створенні ілюстрованих видань, коли формат підбирається до формату зображень. Вони за пропорціями ближчі до квадрата – відношення ширини до висоти для них становить близько 78:100, тому краще підходять для двошпальтної верстки й видань з великою кількістю зображень.
Книжковий формат в 1/32 частку аркуша використовується для простих текстових видань в одну шпальту, оскільки має невелику ширину – відношення ширини до висоти приблизно 65:100.
Формат 84х108/32 застосовується як для книг і брошур невеликого формату, які друкуються великими тиражами в обкладинці, так і для довідкових видань великого формату. Він є еквівалентом форматів великого розміру серії В, який широко використовується для привернення уваги покупців. Саме тому його обирають для видань художньої літератури, серійних і багатотомних видань у палітурці.
Для малоформатних офіційних, довідкових і навчальних видань (статутів, програм, пам'яток, словників, інструкцій, резолюцій, розкладів руху транспорту, путівників), календарів книжкового типу, окремих творів художньої літератури (віршів, детективів) застосовуються формати у 1/64 та 1/128 частки:
84х108/64 (100х125 мм),
84х100/64 (100х115 мм),
70х108/64 (82х125 мм),
70х108/128 (62х77 мм),
70х100/64 (82х115 мм),
70х90/64 (82х102 мм),
70х90/128 (51х77 мм),
60х90/64 (70х102 мм),
60х84/64 (70х95 мм),
69х70/64 (70х77 мм).
Формати журналів також обираються відповідно до тематики і читацького призначення (табл. 2):
У книжково-журнальному виробництві розуміння доцільності диктує незвичні формати у вигляді квадрата або занадто подовженого прямокутника. Квадратні видання трапляються рідко. Як навчальні або наукові видання вони надто коротка й надто широкі; як книги, які слід тримати в руках, вони незручні. Квадратна форма журналу може бути обумовлена вкладеною в нього грамплатівкою. Пропорції альбомних видань найчастіше визначаються форматом репродукцій. Квадратні та альбомні формати підходять також для нотних видань і для книжок із ілюстраціями поперечних форматів; причому пропорція сторінок 4:3 буде кращою за 3:2.
Формат видання визначає формат набору відповідно до розміру полів. Згідно з ГСТУ 29.5-2001 ширина формату набору може бути від 3 3/4 квадрата (68 мм) до 7 квадратів (126 мм) за першим варіантом оформлення, і від 3 1/2 квадрата (63 мм) до 7 1/4 квадрата (131 мм) за другим варіантом оформлення. У підручниках довжина рядка з використанням шрифту понад 14 пунктів повинна становити 7–7 1/4 кв., або 126–130 мм, шрифту 12 пунктів – 5 1/2-6 1/4 кв., або 98–113 мм. Так, мінімальна ширина рядка в 3 1/2 кв., або 63 мм, допускається у підручниках для 5–11 класів з відкритим заверстуванням чи розміщенням ілюстрацій в обклад при 10 кеглі.
Однак існують обмеження на розмір полів у виданнях будь-якого виду – вони не повинні бути меншими за такі значення: корінцеве – не менше 10 мм; верхнє – не менше 12 мм; зовнішнє – не менше 11 мм; нижнє – не менше 15 мм.
У дитячих виданнях корінцеве поле на текстовій сторінці видання повинно бути не менше 13 мм, в ілюстрованих виданнях малого обсягу верхнє, зовнішнє та нижнє поля можуть бути 6 мм кожне. Видання, призначені для тривалого читання, повинні мати ширші поля, кегль шрифту й інтерліньяж, що сприятиме зручності користування і засвоєнню прочитаного.
Особливості внутрішньої структури подекуди вимагають особливого оформлення: наприклад, заголовки розміщуються на широких полях, також на полях нерідко вміщують додаткові відомості, завдання або запитання, зображення, формули. Саме тому деякі наукові, виробничо-практичні, науково-популярні видання, дитяча література можуть бути оформлені за індивідуальним проектом.
Основний текст, залежно від виду видання, може бути розміщений на одній, двох або більше шпальтах. Так, у газетах текст обов'язково розміщується у вигляді шпальт, кількість яких на сторінці залежить від формату. Реферативні журнали повинні бути оформлені у дві шпальти. У підручниках, книжкових виданнях для дітей від 6 до 14 років не допускається розміщення основного тексту трьома і більше шпальтами. На двох шпальтах у дитячих виданнях допускається розміщення:
– основного тексту книжкових видань для підлітків від 15 до 18 років, якщо кегль має розмір не менше 10 пунктів зі збільшенням інтерліньяжу на 1-2 пунктів, а довжина рядка не менше 3 1/2 кв. (63 мм) та відстань між шпальтами не менше 9 мм;
– віршів, якщо відстань між шпальтами буде не менше 9 мм для дітей від 11 до 14 років і не менше 1/3 максимальної довжини рядка шпальти для дітей молодше 10 років;
– тексту науково-популярного видання з відстанню між шпальтами не менше 9 мм для дітей молодше 10 років, ілюстрованого на 35 % сторінки, при довжині рядка не менше 4 кв. (72 мм), а для дітей від 11 до 14 років у ілюстрованих на не менше 30 % виданнях, якщо текст відтворений малоконтрастним шрифтом світлого широкого прямого накреслення вічка місткістю не більше 9,5 знаків, кеглем не менше 10 пунктів зі збільшенням інтерліньяжу не менше 2 пунктів і довжині рядка тексту не менше 4 кв. (72 мм).
У підручниках основний текст, крім віршованого, повинен бути розміщений на одній шпальті. Словники і покажчики можуть розміщуватися на двох шпальтах. На другій шпальті у підручниках для 1–7 класів допускається розміщувати ілюстрації, текстівки, допоміжні та методичні відомості, завдання і питання для перевірки знань. На двох і більше шпальтах можуть бути розміщені математичні стовпчики прикладів, задач, а також перелік слів і словосполучень у лінгвістичних текстах. У підручниках для 8–11 класів, а також у підручниках, що не містять матеріалів для довгого безперервного читання, допускається розміщення основного тексту на двох шпальтах із довжиною рядка в одній шпальті не менше 3 1/2 кв., або 63 мм, і відстанню між шпальтами 1/2 кв., або 9 мм. Допускається відстань 1/4 кв., або 4,5 мм, у додаткових текстах.
Довжина рядка газетної шпальти повинна бути не менше 2 1/4 квадрата, або 40,5 мм, а довжина рядка обкладу – не менше 1 3/4 квадрата, або 31,5 мм. Ширина шпальти журналу може бути від 1 3/4 кв. до 6 1/2 кв., або від 31,5 мм до 117 мм.
Відстань між шпальтами у книжкових виданнях встановлюється не менше 16 пунктів (6 мм), у журналах – 8–12 пунктів або 3–4,5 мм (допускається 6–24 п. або 2,2–9 мм), у газетах допускається проміжок у 12 пунктів. Якщо проміжок між шпальтами вузький (близько 6 п.) рекомендується використання відокремлювальних лінійок, причому проміжок між ними і текстом повинен становити 6 пунктів.
У газетах та журналах шпальти можуть об'єднуватися. Наприклад, 3+1/2+6 х 13 для першого варіанта оформлення видання форматом 84х108/16 чи 6 1/2+3/8+3 1/4 х 14 для другого варіанта оформлення видання форматом 60х90/8.
На наступному етапі художньо-технічного редагування вибираються шрифти для всіх текстових елементів видання: заголовків, основного і додаткових текстів, текстівок, колонтитулів, службової частини видання. Щоб гарнітури і кеглі шрифтів гармонійно поєднувалися і відображали ієрархію видання, складають робочий зміст, тобто повний список заголовків усіх рівнів (куди включають навіть найдрібніші виділені фрагменти та рубрики), що послідовно розкривають побудову твору й показують їх співвідношення. У газетно-журнальних виданнях для кожного матеріалу, що має врізи, лід, резюме, коментар, інші додаткові тексти, слід передбачити правильне співвідношення накреслень шрифтів. У книжкових виданнях для правильного представлення структури перелічують усі необхідні елементи довідкової частини: коментарі, покажчики, додатки, адже їхнє шрифтове оформлення має відрізнятися від основного тексту.
Автор може власноруч дати рекомендації щодо оформлення різних видів тексту. Якщо цього не зроблено, технічний редактор після створення ієрархічної системи рубрикації повинен розбити текстовий матеріал на:
– основний;
– додатковий;
– допоміжний.
Крім того, виділяються:
– табличні дані;
– формули;
– віршований текст;
– текст драматичних творів чи уривків із них;
– тексти стародавніми мовами, документальних творів;
– текстівки;
– заголовки впідбір до тексту;
– всі текстові виділення.
Редактор встановлює кількість таких текстових елементів й уніфікує їхнє оформлення.
Шрифт має значний вплив на зручність читання, весь художній вигляд видання. Його вибирає художник, художній або технічний редактор. До параметрів шрифту належать:
1) гарнітура, кегль, насиченість, колір літер;
2) способи виділення;
3) проміжки між літерами, словами, рядками;
4) вирівнювання;
5) композиція тексту й інших елементів видання.
Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. При цьому значення слів передають їх зміст, а графічне оформлення або шрифтове виконання – його відтінки – посилення або послаблення значення, стиль, яскравість, гучність, інтонацію тощо. Правильне використання шрифту дає можливість донести повідомлення до читача, якому воно адресоване, робить процес читання цікавим і зручним. Це досягається правильною організацією текстових даних, поданням їх у прийнятній формі. Дизайн шрифтів як особливий вид зображального мистецтва підпорядкований спільним для всіх видів мистецтва закономірностям, потребує знання цих закономірностей і вміння застосовувати їх на практиці.
На вибір гарнітури шрифту, накреслення і кегля впливає вид літератури, композиція та обсяг тексту, категорія читача, формат видання, формат набору, спосіб друку, якість паперу і такі властивості шрифтів, як зручність читання й економічність. Більшість читачів у текстовому блоці не помічають різницю між шрифтами і тільки на заголовках великих кеглів можуть знайти відмінності: для них не існує проблеми виділення шрифтів, їх цікавить лише інформація, надрукована цими шрифтами. Але при надто дрібному кеглі або при зайвій щільності знаків бажання читати навіть потрібну інформацію зникає. Л. Лисицький вважав шрифт основним будівельним матеріалом книжкової архітектури, а головною метою для нього була розробка таких методів оформлення, які підвищували б корисний вплив видання. "Я вважаю, – писав він, – що літери, розділові знаки, які вносять порядок у думки, повинні бути враховані, але, крім цього, перебіг рядків сходиться у яких-небудь сконденсованих думок, їх і для ока потрібно сконденсувати" [12].
Бажано, щоб стиль шрифту був близький до стилю літературного твору і навіть якось асоціювався з ним. Проте не можна допускати, щоб стиль шрифту суперечив зі стилем літературного твору.
У складних наукових, медичних, технічних виданнях, де трапляються формули, математичні символи, шрифт повинен бути стандартним і добре відомим, через те що деякі символи можуть бути відсутніми, а застосовувати кілька, навіть подібних гарнітур небажано. У такій літературі найчастіше обирають шрифт Times.
Для довідкових видань (енциклопедій, словників, довідників, путівників) особливо важлива компактність, що досягається зменшенням кегля шрифту. При цьому такий текст не стомлює око, оскільки довідкові видання призначені для вибіркового читання.
Віршовані твори також можуть бути надруковані невеликим, наприклад 8 кеглем, що пов'язано з малим форматом видання.
Шрифт 8 кегля застосовується для набору таблиць, приміток, покажчиків, змісту, коментарів – усіх додаткових текстів.
Рубаний шрифт невеликого кегля може взагалі не читатися, але деякі з них розроблені спеціально для дрібних текстів, приміром, Franklin Gothics. Гарнітури мають не лише відповідати виду видання і змісту матеріалу, а й гармонійно поєднуватися між собою. Так, для основного тексту дитячої книги найкраще обрати чіткий шрифт, що добре читається, приміром, SchoolBook, а для заголовків – цікаву гарнітуру, яка приверне увагу дитини, наприклад, Comic sans. Для наукового звіту можна взяти звичний Times, але прикрасити його гарним заголовком гарнітури Pragmatica. Для реклами мексиканського ресторану підійде Bermuda, комп'ютерної фірми – OCRA Alternate.
Використання відповідної гарнітури шрифту, правильно підібраної до тексту, не лише допомагає якнайкраще подати інформацію, а й додає смислових відтінків через візуальне сприйняття. Використання різних гарнітур привертає увагу читача, а застосування різних кеглів дає можливість організувати інформацію за ступенем важливості.
Художньо-технічне редагування друкованого видання потребує знання не лише кеглів і гарнітур шрифтів, а й їх співвіднесення. Різні гарнітури однакового кегля мають різні пропорційні співвідношення, а отже, займають на сторінці різну площу. Так, шрифт, надрукований 12 кеглем, може мати вигляд суцільної темної плями, як 9 або 10 пунктів, а може бути світлим і широким, як 14 пунктів.
Технічний редактор поділяє текстовий матеріал за значенням на групи, до яких застосовуються основний, додатковий, видільний (акцидентний), технічний чи службовий текстовий шрифт. Кожен з цих видів має свої особливості, але використовується не обов'язково за призначенням, інколи кілька видів текстових шрифтів об'єднуються. Будь-який із перелічених видів можна легко перетворити на інший зміною кегля, накреслення, проміжків.Основний текст може бути прозовим, віршованим, драматичним, у вигляді таблиць. Крім того, основний текст може містити виділення, для яких технічний редактор створює впорядковану систему з урахуванням побажань автора і зручності сприйняття. Шрифти для основного тексту мають просте виконання, яке не відволікає від змісту, і призначені для максимально комфортного читання довгих текстів. Вони уніфіковані, легко помітні завдяки контрастності знаків. Їх ознаками є ясність, простота, стриманість (навіть щодо курсивного накреслення) малюнка, пропорцій, насиченості. Текстовими шрифтами можуть бути як гарнітури із засічками, так і рубані, але ніколи – декоративні. Їх розміри коливаються від 8 (у довідкових виданнях) до 20 пунктів (у дитячих виданнях).
До додаткового чи допоміжного тексту належать примітки, коментарі, переліки, цитати, посилання, бібліографічні та інші списки, розгорнуті текстівки, які найчастіше розташовуються наприкінці твору, але можуть бути необхідними і всередині основного текстового матеріалу. Призначення додаткового тексту – пояснити, доповнити основний матеріал, зробити його більш наочним, але при цьому не заважати сприйняттю основного змісту. Тому додатковий текст повинен відрізнятися від основного тексту (щоб читач візуально міг їх розрізняти) і виділятися графічно не сильніше основного (змістова важливість додаткового тексту менша).
Акцидентні (лат. accidentia – випадок) – шрифти, що застосовуються для виділень у тексті або на сторінці. Такі виділення можуть бути ледве помітними – тією ж гарнітурою, але іншим кеглем, накресленням; або ж різко контрастувати малюнком, кольором, розміром. Як правило, способи виділення у виданні чітко обмежені. Акцидентними шрифтами друкують невеликі текстові фрагменти (врізи, текстові виділення, колонтитули, ініціали, приклади) через їх важкість для сприйняття – складний малюнок, щільність.
Службові текстові шрифти мають завжди менший кегль порівняно з основним текстом і світле накреслення. Вони застосовуються для текстівок, підписів авторів, виносок, вихідних відомостей.
Технічні текстові шрифти застосовуються в електронних виданнях або як ілюстрація до повідомлень про різні пристрої в науковій, технічній чи навчальній літературі.
Значення естетичного боку оформлення різних видів друкованих видань неоднакове. В оформленні книги, наприклад, характер малюнка шрифту часто асоціюється зі змістом, крім того, враховується зв'язок малюнка шрифту з ілюстрацією й іншими елементами оформлення. У газеті при виборі текстового шрифту основна увага приділяється відповідності його малюнка виробничо-технічним вимогам. Гарнітури текстових шрифтів періодичних видань обираються під час їх проектування і закладаються у шаблон. Шрифт основного тексту повинен відповідати будь-якому змісту, асоціюватися лише з виданням загалом, а не з конкретними матеріалами. У зв'язку з цим на відміну від книги головні естетичні вимоги до оформлення газети чи журналу, залежно від їх типу, стосуються не стільки малюнка шрифту, скільки зручності його читання, єдності оформлення, що створює виданню визначений образ відповідно до призначення. У книзі ж гарнітура обирається з урахуванням зручності для тривалого читання, щоб не втомлювати око складністю малюнка. Співвідношення між шириною та висотою вічка літери у комп'ютерному шрифті повинне бути не менше як 2:3.
В усіх видах друкованих видань кегль основного шрифту пов'язується з довжиною рядка. У книжкових виданнях найменший кегль 8 пунктів допускається у літературно-художніх, наукових і науково-популярних виданнях при довжині рядка 4 1/2–5 кв. (81–90 мм), але при збільшенні інтерліньяжу можливості для застосування малого кегля розширюються – 2 3/4–5 3/4 кв. (50–104 мм) (табл. 3). Текст з довжиною рядка більше 3 3/4 кв. (67,5 мм) кегля менше 10 пунктів необхідно складати шрифтом із засічками. Текст обсягом до 3000 знаків у газеті може бути складений шрифтом прямого напівжирного накреслення вічка, кегля 8 пунктів, а обсягом до 1000 знаків шрифтом похилого накреслення вічка. Довжина рядка основного тексту у виданнях для дітей до 5 років повинна бути 7–9 1/2 кв. (126–171 мм), від 6 до 10 років – 4 1/2–9 1/4 кв. (81–167 мм).
Таблиця 3. Відповідність довжини рядка і кегля шрифту у книжкових виданнях
Ширина шпальт журналу повинна становити 13/4–6 1/2 кв., середник – 8–12 пунктів (допускається 6–24 п.).
Текстові гарнітури застосовуються у книжкових виданнях у 9–10 кеглях. Кегель шрифту вибирається залежно від якості паперу і способу друку. Так, на газетному папері він має бути на 1 пункт більшим, ніж зазначено у стандарті. У журналах, що друкуються способом глибокого друку, не рекомендується використання шрифтів контрастних гарнітур. Для складання тексту реферативних, наукових, виробничо-практичних журналів слід використовувати шрифт однієї–двох гарнітур з широким асортиментом накреслень вічка, журналів для дітей – шрифти більше, ніж чотирьох гарнітур.
Для складання тексту одного номера газети ГСТУ 29.3-2000 рекомендує застосовувати шрифти не менше двох гарнітур. При цьому обсяг тексту, складеного шрифтами рублених гарнітур, повинен становити не більше 50 % всього обсягу тексту газети, а обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічка шрифту – не більше 1000 знаків на одній сторінці. У газеті вибір кегля визначається значенням матеріалу, його місцерозташуванням і шириною шпальти. Так, акцент номера може мати 10 кегль на широкий формат, інший матеріал – 8, а оголошення й додатковий текст – 6.
Особливої уваги потребує оформлення видань для дітей. Адже, крім технічних характеристик, необхідно дотримуватися санітарно-гігієнічних норм для кожної вікової групи. Основний текст повинен мати однакове поліграфічне виконання в усьому обсязі видання до для дітей 10 років, причому не допускається відтворення основного тексту кольоровими фарбами та виворітним шрифтом у виданнях для дітей до 14 років. Для вікової групи від 11 до 18 років відтворення основного тексту може здійснюватися двома варіантами шрифтового оформлення. У книжкових виданнях для дітей віком до 5 років текст повинен бути розміщений тільки на одній шпальті, від 6 до 14 років – допускається розміщення на двох шпальтах віршів та текстів науково-популярного видання ілюстративністю не менше 35 %.
У книжкових виданнях для підлітків від 15 до 18 років допускається розміщення основного тексту на двох шпальтах, якщо текст кеглем не менше 10 пунктів зі збільшенням інтерліньяжу на 1–2 пунктів, довжина рядка не менше 3 1/2 кв. (63 мм), а відстань між шпальтами не менше 9 мм.
Кегель шрифту додаткового тексту книжкового видання може бути меншим від кегля шрифту основного тексту видання на 1–2 пункти, але не менше 7 пунктів, в енциклопедіях і словниках – не менше 6 пунктів. Обсяг додаткового тексту кеглем 7 пунктів зі збільшенням інтерліньяжу повинен бути не більше 1800 знаків на сторінці, кеглем 7 пунктів – не більше 1500 знаків.
Додатковий текст журнальних видань складають кеглем, меншим на 1-2 пункти за кегль основного тексту. Допускається складати додатковий текст журналів кеглем 6 пунктів без шпонів і 7 пунктів без шпонів, коли додатковий текст займає до 10 % сторінки без полів.
Для відокремлення тексту окремих тематичних сторінок, добірок від інших матеріалів номера газети застосовують шрифти контрастних гарнітур.
Текст теле-, радіопрограм, реклами повинен бути складений шрифтом кегля не менше 6 пунктів.
Текстівки в газеті повинні бути складені шрифтом кегля не менше 8 пунктів.
Шрифт додаткового тексту і виокремлення у виданні для дітей віком від 11 до 14 років повинен відповідати вимогам таблиці 3. Додатковий текст на кольоровому тлі або на кольорових ілюстраціях повинен бути кеглем 12 пунктів.
Для виділення тексту і поліпшення візуальної організації надрукованої інформації користуються модифікаціями гарнітури основного тексту – курсивним і жирним накресленням – сімейства основного шрифту.
За призначенням і роллю у виданні розрізняють виділення:
а) внутрішньотекстових заголовків, прихованих у тексті, – слова та словосполучення, які визначають тему певного фрагмента тексту. Застосовуються, коли рубрикаційна частина невелика за обсягом або ж у виданні складна багаторівнева рубрикація;
б) уточнення і посилення змісту фрагмента тексту або фрази виділенням слова або словосполучення. Застосовується для того, щоб уникнути подвійного тлумачення змісту, для акцентування на конкретному місці або слові. Наприклад:
Підручник повністю розкриває тему заняття – саме підручник, а не будь-яке інше видання.
Підручник повністю розкриває тему заняття – повний виклад теми є у підручнику.
Підручник повністю розкриває тему заняття – про тему конкретного заняття можна прочитати у підручнику.
в) довідкові виділення:
– термінів, назв, імен для кращого їх запам'ятовування і швидкого пошуку у суцільному тексті;
– правил, законів, найважливіших положень, на які читач обов'язково повинен звернути увагу і за необхідності легко знайти;
г) структурні виділення:
– документального, допоміжного, тексту прикладів допомагають читачеві швидко орієнтуватися у тексті, відрізняти додаткове від основного, легко відшукувати фрагменти, які належать до необхідного структурного рівня. Так, усі документальні фрагменти виділяються графічно (курсивом, втягненням, кеглем, гарнітурою) не лише від основного тексту, а й від коментарів, висновків, тому читач може за необхідності прочитати лише документальні матеріали і пропустити текст коментарю. У навчальних виданнях бажано виділяти графічно приклади, завдання, ілюстраційні приклади. У художньому творі виділення одного з структурних пластів посилює його вплив на читача;
– пояснювальних слів про авторську та мовну належність цитат, приміток, виділених слів, щоб допомогти читачеві зрозуміти, чиї слова чи переклад з якої мови він читає;
– елементів бібліографічного запису;
– у мовних словниках, статтях структурно виділяються літери, склади, різні частини мови, щоб показати у структурі слова потрібні його частини і відокремити ілюстраційний текст від теоретичного і методологічного;
д) рубрикаційні виділення заголовків допоміжних та ілюстраційних текстів, прикладів, завдань, внутрішньотекстових приміток, а також особливих видів тексту;
е) технічні виділення символів, цифрових номерів-позицій ілюстрацій, які є експлікацією (умовним позначенням деталей зображення).
У багатьох видах видань, наприклад у навчальних, наукових, рекламних, довідкових, деякі елементи тексту виділяють, щоб звернути на них особливу увага читача.
У виданнях неоднакового типу можуть бути виділені різноманітні елементи: цілі уривки або фрази (цитати, правила, формулювання найважливіших положень); частини фраз (визначення, логічні посилення); окреме слово (терміни, імена вчених і політичних діячів); частини слів (граматичні закінчення); окремі букви (умовні позначення математичних розмірів).
Художній редактор особливу увагу приділяє зображальному ряду видання. У книжкових виданнях складається план ілюстрування, для чого вибираються фрагменти твору, які слід посилити зображеннями. Також визначається кількість сторінок, повністю або наполовину зайнятих зображеннями, наприклад, оновити фронтиспис і шмуцтитули або заставки на спускні сторінки. Значення має й вид ілюстраційного оригіналу: однокольоровий чи багатокольоровий, штриховий чи півтоновий.
Книжкова ілюстрація – зображення, що пояснює чи доповнює текст. Ілюстрація в книзі несе інформацію, але не самостійну, а пов'язану з текстом; відбиває явища дійсності в зорово сприйманій, образній, документальній і умовній формі. Роль ілюстрації у різних видах літератури відрізняється: у виданнях художньої літератури – це художньо-образні ілюстрації, що зорово відтворюють літературні образи; у наукових, навчальних, науково-популярних, довідкових виданнях – це науково-пізнавальні ілюстрації предметного характеру, які максимально точно подають необхідну для розуміння тексту інформацію.
Фотографія або малюнок у періодичних виданнях – це перше, на що дивиться читач при перегляді сторінок. Їхнє значення не обмежується лише ілюструванням текстового матеріалу – зміст зображального матеріалу, підготовленого фотографом або художником, має нести власний зміст, який не завжди збігається зі змістом тексту, бути чітким і привабливим. Робота фотографів та фотокореспондентів у періодичних виданнях пов'язана також із сенсацією, є засобом привернення уваги читача до відомої інформації, але з незнайомого боку. Іноді яскрава робота фотографа відіграє більшу роль, ніж значний за обсягом текстовий матеріал.
Характер роботи редактора над зображеннями у виданнях різних видів неоднаковий. У літературно-художніх виданнях художній редактор обирає потрібні ілюстрації або фрагменти тексту, які вважає за потрібне проілюструвати, і замовляє ілюстрації художнику. Потім оцінює їх якість і робить текстівки. Науково-пізнавальні ілюстрації бувають реальні (фотографія, малюнок), формальні (утрируване передання дійсності, збільшення фрагмента), інфографіка (креслення, графік, схема, карта) та монтаж. Художній редактор повинен чітко усвідомлювати значення ілюстрацій у наукових виданнях і обережно ставитися до редагування їх сюжетів.
У навчальних виданнях ілюстрації сприяють засвоєнню матеріалу, зацікавлюють темою, візуально демонструють складні поняття. Саме тому в навчальних виданнях ілюстрації мають бути чіткими, зрозумілими, не обтяженими деталями. Крім того, вони можуть заміняти, доповнювати, розкривати чи пояснювати текст.
Редактор визначає необхідність розміщення текстівки стосовно зображення, причому обсяг і зміст текстівки залежить від виду видання: назва (мал. 1); порядковий номер (без знака "№"); власне підпис; експлікація (пояснення деталей); додаткові відомості про зображення (наприклад, місце зберігання картини).
Під час оцінювання змісту ілюстративного матеріалу враховується психологічне сприйняття їх різними категоріями читачів. Тому деякі подані автором зображення можуть бути відхилені, якщо вони важкі для сприйняття чи односторонньо характеризують зміст, чи містять зайві подробиці, що відволікають від теми. Також враховуються естетичні якості ілюстрацій, манера і техніка виконання.
Після того, як опрацьована текстова і зображальна частини видання, оформлена обкладинка, технічний редактор визначає необхідність таких елементів: 1) спуски; 2) ініціал; 3) кінцева сторінка; 4) внутрішньотекстові виділення; 5) заголовки; 6) лінійки над виносками; 7) розділові декоративні елементи; 8) німа рубрикація; 9) колонтитули та колонцифри; 10) зміст.
Важлива і складна функція технічного редактора – розроблення рубрикації видання і складення змісту.
У літературно-художніх виданнях рубрикація, як правило, нескладна, містить лише назви творів, іноді згрупованих за розділами. Такий зміст розміщують наприкінці видання, оскільки читач, обравши твір для читання, вже не має потреби шукати щось інше.
У наукових виданнях нерідко після основного тексту твору вміщується резюме, що розкриває головні положення і висновки авторської роботи. Логічна цілісність основного тексту, складна багаторівнева рубрикація, нерівномірність обсягу розділів наукового видання вимагають від редактора структурувати його засобами оформлення:
– розташовувати впідверстку частини, що становлять усі рівні рубрикації, крім вищої;
– використовувати світлі шрифти для рубрик тих рівнів, на яких не порушується логічна зв'язаність викладу;
– нумерувати рубрики (1, 1.1., 1.2. ...), що відбивають архітектоніку видання, застосовувати однакове шрифтове оформлення нижніх рівнів рубрикації при великій кількості рівнів, щоб не ускладнювати візуальне сприйняття тексту;
– вирівнювати рубрики стосовно однієї вертикалі;
– відокремлювати рубрики в окрему шпальту на бічному полі паралельно тексту для збереження візуальної цілісності тексту.
У науково-популярних виданнях структура та оформлення мають створювати умови, що забезпечують точну передачу наукової інформації без ускладнення сприйняття та одночасно вносять елемент зацікавленості:
– чітке оформлення системи рубрикації;
– зручність читання тексту;
– наочність зображальних матеріалів;
– зорово зручне розташування тексту, ілюстрацій і докладних текстівок;
– введення зображальних рубрик, шмуцтитулів;
– включення пояснень, коментарів, приміток на сторінках основного тексту, але застосування для них особливого шрифтового оформлення.
У довідкових, виробничих виданнях структура повинна бути пристосована до вибіркового читання.
Навчальне видання має забезпечувати цілеспрямовану орієнтацію учнів у змісті й структурі, створювати необхідні умови для самостійної роботи, стимулювати пізнавальну діяльність. Це досягається структуруванням видання і виділенням:
а) системи рубрикації:
– заголовки всіх рівнів;
– зміст;
– плани перед темою або наприкінці;
б) дидактичного матеріалу:
– послідовність дій, приклади розв’язків, призначення приладів, устаткування, роздавального матеріалу;
– інструкції і методичні поради з виконання завдань;
– пам'ятки;
– спеціальні вставки в тексті (зв'язок з попередніми темами, іншими курсами, пояснення логіки і структури даного розділу підручника);
– поради щодо самостійної роботи;
– питання та завдання для контролю засвоєння матеріалу;
в) колонтитулів із назвами тем чи розділів;
г) бібліографії, посилань, коментарів в окремий розділ, систематизації за певним принципом;
Візуально схожі між собою елементи, наприклад рубрики і колонтитули, текстівки і врізи, повинні бути організовані так, щоб не ускладнювати сприйняття видання. Для цього застосовують:
– спеціальні зони розміщення зображень, текстівок, приміток;
– концентрацію приміток, зображень і текстівок в одному місці (сторінці, розвороті);
– винесення приміток, зображень, таблиць з основного тексту в спеціальні секції, розташовані наприкінці видання або окремого розділу;
– лінійки, рамки або спеціальні графічні знаки для кращого візуального відокремлення окремих елементів, наприклад, приміток, врізів, додаткових текстів, колонтитулів.
Зміст – послідовний перелік заголовків розділів, інших частин твору, а також назв творів із прізвищами авторів у збірниках, періодичних або продовжених виданнях із зазначенням початкових сторінок. Його оформлення відрізняється у виданнях різних видів.
Зміст є обов'язковим елементом довідкового апарату більшості видань. Допустима відсутність змісту лише у виданнях без рубрик або з 2–3 рубриками, що не мають довідкового значення. Також зміст може бути відсутнім у енциклопедіях, словниках та художній літературі з нумераційними заголовками (без змістової частини). Зміст відображає будову твору в моновиданні або будову збірника (з яких частин або розділів він складається) і виконує функції:
– довідково-пошукова – спростити і прискорити позшук складових частин видання (розділів, параграфів, статей, оповідань, приміток, бібліографічних посилань і т. д.);
– інформаційно-пояснювальна – дати читачеві загальне уявлення про зміст і структуру видання, підготувати його тим самим до читання або до вибору матеріалу, допомогти відновити в пам'яті прочитане при перерві в читанні;
– рекламна – викликати зацікавленість читача до видання, що переглядається, бажання прочитати його, отже, купити або взяти в бібліотеці.
Зміст друкують на окремих сторінках і розташовують або на початку після звороту титулу, або наприкінці видання, на сторінці перед випускними даними.
За складом зміст буває коротким, розгорнутим (детальним) або розширеним. У виданнях великого обсягу зі складною рубрикацією вміщують два змісти: спочатку короткий (лише назви основних розділів), потім розгорнутий (із зазначенням абсолютно всіх, навіть дрібних, параграфів).
Короткий зміст застосовується у виданнях недовідкового характеру або з детальним предметним покажчиком, або за наявності двох змістів одночасно. До складу короткого змісту належать:
– всі заголовки видання, якщо воно має не більше 2–3 рівнів;
– заголовки лише перших двох рівнів при багаторівневій рубрикації;
– назви рубрик або матеріалів у періодичному виданні.
Розгорнутий зміст містить:
– назви елементів апарату видання;
– назви розділів, що об'єднують кілька творів;
– назви всіх творів і матеріалів видання;
– внутрішні рубрики твору.
Розширений зміст охоплює, крім перелічених, відсутні у тексті заголовки, які утворюються завдяки виділенням у тексті, таблицям, рисункам. Розширений зміст застосовується з метою більш широкого розкриття теми і спрощення пошуку інформації.
Додаткові тексти, різноманітної відомості, які можуть бути потрібні читачеві для кращого розуміння основного тексту, найчастіше оформляються у вигляді покажчика. У виданнях різних видів покажчики відрізняються:
– у літературно-художніх виданнях подаються покажчики персонажів, історичних подій, творів, крилатих висловів.
– довідкові читаються вибірково, але навіть в алфавітно побудованих енциклопедичних словниках читачеві для пошуку груп взаємозалежних статей може знадобитися систематичний покажчик або покажчик з перехресними посиланнями, скороченнями;
– наукові видання читають не тільки послідовно, а й вибірково, коли потрібно знайти інформацію з певної проблеми, тому необхідні предметні, тематичні покажчики, а також ключових слів чи наукових даних, нетекстових елементів (ілюстрацій, таблиць, діаграм), бібліографії;
– науково-популярні видання читають не фахівці даної галузі, тому в них необхідні розгорнуті різноманітні покажчики, насамперед предметів, назв, подій;
– у нормативних виданнях виникає необхідність пошуку конкретного закону, положення чи відомостей з певної норми, які можуть бути розкидані по всьому виданню, тому їх зводять в алфавітний покажчик;
– у навчальних виданнях відповідно до теми наводять покажчики назв, імен, хронології подій, виділених елементів тексту, термінів.
Всі елементи видання повинні бути оформлені таким чином, щоб вони відповідали поставленим до них вимогам з урахуванням жанрової специфіки і функціонального призначення. При цьому відсутність чи складний пошук потрібних читачеві елементів твору друку знижує ефективність видання. Цінність видання може бути у правильній організації, структурі, системі виділень і композиційного розташування елементів.
Роль художньо-технічного редагування видання надзвичайно важлива. Головною в оформленні є тенденція: всіма можливими друкарськими й композиційними способами чітко відобразити зміст тексту, винайти в кожному окремому випадку таку художньо-поліграфічну форму, що відповідає читацькому призначенню. Для правильного формулювання загального задуму оформлення, який враховує теми для ілюстрацій, формат видання, формат набору, шрифт, оформлення обкладинки або палітурки, необхідно досконало володіти матеріалом, розуміти зміст твору, а також уявляти читацьку аудиторію, умови читання, характер розповсюдження тощо.
Майстерність художнього і технічного редакторів полягає ще й у тому, щоб у процесі верстки створити цілісне, струнке видання, не порушуючи його естетичної гармонії. Для цього застосовуються композиційні закони: закон симетрії, пропорційності, рівноваги, оптичної ілюзії, а також елементи контрасту. Щоб досягти потрібного ефекту, потрібно:
– вміло обирати кегль та накреслення шрифтів основного та додаткового текстів;
– розумно використовувати різноманітність форматів набору;
– домагатися логічного підбору шрифтів для заголовків;
– застосовувати таку верстку, щоб обсяг суцільного текстового набору оптично скорочувався, а найважливіше було яскравішим.
Технічний та художній редактори повинні пам'ятати: при виділенні головного не можна принижувати другорядне, яке також має значення для розуміння змісту. Художньо-технічне редагування як творча діяльність є мистецтвом оформлення друкованих видань разом із графікою та типографікою.
1. Атабеков Н. А. Словарь-справочник иллюстратора научно-технической книги. – М.: Книга, 1974. – 282 с.
2. Буга П. Г. Вузовский учебник: создание, выпуск, распространение. – М.: Книга, 1992. – 158 с.
3. Гиленсон П. Г. Справочник художественного и технического редактирования. – М.: Книга, 1988. – 310 с.
4. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – Л.: Світ, 2002. – 268 с.
5. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юрист, 1998. – 472 с.
6. Огар Е. І. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки. – Л.: Аз-арт, 2002. – 160 с.
7. Редагування окремих видів літератури / За ред. Н. М. Сикорського. – М.: Наука, 1987. – 400 с.
8. Рукопись, художественный редактор, книга: Опыт художественного редактирования изданий / Сост. Е. Б. Адамов. – М.: Книга, 1985.
9. Рывчин В. И., Леонардова Е. И., Овчинников А. И. Техническое редактирование. – М.: Книга, 1977.
10. Сава В. І. Основи техніки творення книги: Навч. посіб. – Л.: Каменяр, 2000. – 136 с.
11. Тимошик М. Редакторські посади: фахові вимоги та функціональні обов'язки їх носіїв // Друкарство. – 2005. – № 1. – С. 44–48.
12. Хоружнев Н. И. Эль Лисицкий – конструктор книги // Искусство книги. – М., 1962. – Вып. 3: 1958–1960. – С. 157.
13. Шевченко В. Е. Вимоги до оформлення наукових і науково-популярних видань // Вісник: Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвистика. Кінотелемистецтво. – 2003. – Вип. 2. – С. 81–114.
14. Шевченко В. Е. Художньо-технічне редагування: Тексти лекцій для студентів відділення "Видавнича справа та редагування". – К.: ВПЦ "Київський університет”, 2005. – 254 с.
15. Шевченко В. Е. Шрифтове оформлення видань// Наукові записки Інституту журналістики. – 2005. – Т. 18. – С. 13–21.
16. Шевченко В. Е. Етапи створення художнього обличчя видання // Журналістика–2003: Матэрыялы 5-й Мыжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі / Рэдкал.: В. П. Вараб'ёу і інш. – Мінск, 2003. – Вып. 5. – С. 298–300.
17. Шевченко В. Е. Система рубрикації газети – основа її архітектонічної організації // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. – Т. 13. – С. 45–51.
18. Энциклопедия книжного дела / Ю. Ф. Майсурадзе, А. Э. Мильчин, Э. П. Гаврилов и др. – М.: Юристь, 1998.
19. Ярема С. М. Технічне редагування: Навч. посіб. – К.: Ун-т Україна, 2003. – 284 с.
20. ГСТУ 29.1-97. Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
21. ГСТУ 29.2-97. Підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
22. ГСТУ 29.3-2000. Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
23. ГСТУ 29.4-2001. Обкладинки та палітурки. Типи.
24. ГСТУ 29.5-2001. Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
25. ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
26. ДСТУ 3003-95. Технологія поліграфічних процесів.
27. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення.
28. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання.
29. ДСТУ 3772-98. Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні технічні вимоги.
© Шевченко В. Е., 2007