Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Інтерпретація жанру замітки і факту в сучасному українському журналістикознавстві

Іващук А. А.
асп.

УДК 070:82-92(477)

 

 

Стаття присвячена дефініціям та інтерпретації жанру факту в сучасному українському журналістикознавстві. Також розглянуто особливості структури сучасної інформаційної замітки, методику її подання на газетній сторінці. Ключові слова: жанр, замітка, факт, репортер, рецензія.

The article is devoted to definitions and interpretation of fact genre in the modern Ukrainian journalism science. Ffurthermore, structure peculiarity of informational notice structure and technique of positioning a notice on newspaper pages are discussed. Key words: genre, notice, fact, reporter, review.

Значні зміни в розвитку інформаційних жанрів у сучасній українській журналістиці пов'язані з низкою об'єктивних причин: кардинальними перетвореннями в соціально-економічних відносинах, зміні тенденцій у масовій свідомості. Із суб'єктивних причин варто виокремити неоднозначні запити читацького загалу; вплив на розвиток інформаційних жанрів запозичень із закордонних видань; конкуренцію газетно-журнального слова із новинами на телебаченні, радіо, інтернет-повідомленнями тощо.

Проте замітка як інформаційний жанр, попри всі зміни, залишається в друкованих виданнях традиційною першоосновою, цеглиною, з якої згодом зводиться будівля розширеніших інформаційних та аналітичних жанрів, що прагнуть до узагальнення, зіставлень, відповідних висновків і рекомендацій. Цим фактом зумовлена актуальність теми дослідження, оскільки, не осмисливши на науковому рівні функціонування замітки, ми не можемо претендувати на поглиблений аналіз розвитку інших груп жанрів, новацій у жанроутворенні загалом.

Об'єктом дослідження статті є інтерпретація дефініцій замітки як жанру у зв'язку з останніми вимогами як журналістикознавчої науки, так і безпосередньої виробничої практики.

Предметом дослідження є власне інформаційна замітка в її класичній інтерпретації. Розглянуто новації в методах подання як окремих заміток, так і інформаційних добірок загалом.

Солідну методологічну основу в дослідженнях теми заклали такі відомі фахівці-журналістикознавці, як В. Пельт, Д. Прилюк, В. Різун, В. Здоровега, М. Василенко, О. Тертичний, В. Михайлов, М. Кім та ін.

Кожен з них дає оригінальне тлумачення жанрової системи, причому простежується загальна тенденція до розширення поняття власне жанру та його специфічних характеристик у практиці журналістської діяльності. Водночас констатується (В. Різун, Т. Трачук), що поділ журналістських творів на окремі жанри є певною мірою умовним, оскільки "живу творчість важко вкласти у прокрустове ложе схем і класифікацій" [1, 147].

Погоджуючись із думкою журналістикознавців зазначимо, що загалом інформаційні жанри традиційно покликані оперативно і максимально об'єктивно повідомляти новини, інформувати широку громадськість про те, що, де, коли відбулося, хто і якою мірою брав участь у події. Від інших жанрів інформаційної групи замітка відрізняється насамперед своєю лаконічністю, відсутністю коментарю, стилістичною стриманістю.

Звичайно, це загальна характеристика жанру, яка в сучасній практиці потребує відповідного корегування, доповнення. Адже на сторінках вітчизняних газет і журналів трапляються замітки, написані з іронією. часом редакції, нехтуючи усталеними традиціями, розміщують після замітки короткий коментар у вигляді окремої інформаційно забарвленої фрази зі знаком оклику чи знаком питання. Зустрічається і максимальне звуження інформаційного повідомлення до одного речення, коли великий заголовок уже сам по собі інформує читача про факт і для власне інформаційного тексту місця вже не вистачає.

Проте всі ці нововведення лише підкреслюють значущість інформаційної замітки для сучасних друкованих видань, а новації в поданні фактажу сприяють оптимальному засвоєнню інформації реципієнтом.

Підтвердження вищенаведеної тези зустрічаємо у роботі В. Різуна "Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства". Посилаючись на праці Д. Прилюка, науковець вважає, що до інформаційних жанрів, які головним чином сповіщають факти і подробиці, треба зарахувати замітку, звіт, огляд, репортаж, інтерв'ю, зарисовку. Також наголошується на такому явищі, як "внутрішньожанрова різновидність". Його суть полягає в тому, що кожний жанр як форма вираження певного змісту зберігає свої усталені риси і водночас на вимогу різноманітних проявів дійсності допускає ті чи ті відхилення від норми, які нерідко "розмивають" межі жанрів [1, 145].

Доказ правдивості цього посилання можна знайти в практиці видавничої діяльності редакцій сучасних українських газет та журналів. Іноді при написанні матеріалу журналіст виходить за межі завдання, визначеного редактором або завідувачем відділу. Творчий пошук одночасно передбачає пошук жанру, проте вже підготовлений інформаційний матеріал може не вписатися в щоденні редакційні плани. Як правило, в подібних випадках існує практика певного доопрацювання матеріалу вже у редакції, а отже, прив'язка його до певного жанру згідно з рубриками номера.

Весь цей процес передбачив у своїх дослідженнях відомий учений В. Здоровега, який вважав, що "жанри, які традиційно належать до інформаційних, скажімо, те ж інтерв'ю чи навіть звіт, виконують у засобах масової інформації аналітичні функції, часто навіть заміняють інші жанри" [2, 165]. Дослідник зазначив, що будь-яка класифікація, будь-який поділ цілісного явища, а тим більше такого суперечливого і динамічного, як літературна творчість, завжди умовний і відносний.

Навіть найпростіший жанр – замітка – може з'являтися на газетних шпальтах як хронікальне повідомлення, тобто замітка, "стиснута" до факту. А розширена інформаційна замітка може набувати якісних і кількісних параметрів кореспонденції. Визначення жанрів, значним чином як системи, коли постійно у процесі творчості спостерігається їх взаємний перехід, має здійснюватися наполегливо і прискіпливо у зв'язку з наявними проблемами у журналістській практиці.

Усі наведені вище дефініції, судження відомих журналістикознавців апріорі все ж передбачають певну стабільність і незамінність одного-єдиного жанру, що, попри стилістичні новації, найбільш стійкий до внутрішньої і зовнішньої трансформації. Вже згодом, після появи в газеті чи журналі, інформаційна замітка може “перерости” в репортаж, стати темою для інтерв'ю. Проте тоді це вже буде не інформаційна замітка – використовується лише подія, яка стала причиною її написання.

Сам факт, що став основою замітки, в окремих журналістикознавчих школах часом розглядається як повноцінний жанр, що має право на існування паралельно із жанром замітки. В європейському журналістикознавстві цю тезу обстоюють представники Французької школи журналістики, в Україні ідею існування факту як окремого жанру підтримує науковець О. Чекмишев. Він стверджує, що "факт – це лаконічний інформаційний жанр, обсягом 3–4 коротких речення. Факт відповідає на запитання хто? що зробив? де? коли? У друкованих засобах масової комунікації він не має заголовка, не містить авторських оцінок чи коментарів" [3, 40].

Твердження, на нашу думку, досить полемічне, оскільки О. Чекмишев наводить, по суті, класичне визначення інформаційної замітки виключаючи хіба що той момент, що факт на відміну від замітки "не має заголовка". Однак сучасна журналістська практика свідчить, що без заголовка інформаційні замітки можуть бути розміщені на шпальтах газет під загальною рубрикою. Тоді це називається інформаційною добіркою, тобто тематично підібраною збіркою коротких заміток, що не потребують окремих заголовків унаслідок своєї лапідарності. Але зазначимо, що кожна із заміток в добірці повинна відповідати головним критеріям жанру, тобто на питання хто? (що?) де? коли?

Також за О. Чекмишевим, факт як жанр через відсутність заголовка передбачає особливе формулювання першої фрази. Однак і в інформаційних замітках тривалий час практикується так званий лід: перша фраза виділяється, як правило, напівжирним шрифтом, в якій передається основна суть матеріалу.

До певної міри погляди, протилежні переконанням О. Чекмишева, на розвиток замітки як основного інформаційного повідомлення в сучасній пресі обстоює журналістикознавець М. Василенко. У своїй монографії, в розділі, присвяченому функціонуванню замітки як інформаційного жанру, він зазначає: "Як жоден інший жанр він не має тенденцій до кардинальних змін, цілком і повністю відповідаючи запитам суспільної свідомості. Зважаючи на невеликий обсяг інформаційної замітки, коментар фахівця у цьому випадку не може бути поданий як відповідь на запитання яким чином? Останнє саме по собі потребує розлогого пояснення. Коментар фахівця у сучасній інформаційній замітці – це швидше окремо взята думка щодо окремого факту, без узагальнення і спроби типізувати явище" [4, 93].

Додамо до цього, що, на нашу думку, замітка також розвивається у напрямі вдосконалення стилю написання матеріалу, містить іронію та скепсис. Вона як оперативно-новинний різновид інформаційного відображення має свою структуру, є так званим чистим видом інформування. Виділяють кілька типів замітки: хронікальну, розширену, коментоване повідомлення та критичну і полемічну замітки.

Та чи та замітка може розглядатись як результат взаємодії різних жанроутворювальних фактів. Інакше кажучи, вона може відтворювати різноманітні аспекти реальності, мати свій тип інформаційного змісту.

Науковець О. Тертичний поділяє замітки за видами: подієві, анонс, анотацію, міні-рецензію, бліц-портрет, міні-огляд, міні-історію та міні-пораду.

На нашу думку, категоричність та однозначність жанрового поділу, наведеного російським дослідником, викликає певні заперечення. Звичайно, замітка у формі анонсу існує і є досить вживаною у сучасній українській пресі. Зазвичай анонси вміщують на початку або наприкінці номера. Однак чи можна назвати їх замітками? За всіма характеристиками анонс ближчий до художньо-публіцистичного жанру, оскільки в ньому явно присутні ознаки художнього стилю, образного мислення. В анонсах, присвячених майбутнім культурно-мистецьким подіям, часто вживаними є метафори, яскраві асоціації, порівняння, що загалом не притаманне для сухуватого стилю звичайної газетної замітки. З огляду на це доцільно вважати анонс окремим жанром (як оголошення про культурно-мистецьку подію або емоційно забарвлений заклик до проведення певної ідеологічної акції), що має ознаки художньої публіцистики.

Замітка типу міні-порада часто трапляється на сторінках українських видань ("Без цензури", "Високий замок", "Галицькі контракти" та ін.). Тематика цих міні-порад суто прагматична, як правило, вона стосується проблем здорового способу життя, поведінки в екстремальних ситуаціях тощо. Однак зазначимо, що коли українські газети практикують поради у формі висновків, то західно європейська преса таке подання заперечує. Про це, зокрема, йдеться у роботі Зігфріда Вайшенберга [5; 6, 63–72].

Ще з радянських часів в українській пресі традиційною залишилася композиція замітки. Найпопулярніший початок класичної замітки – узагальнений вступ. Маючи суто інформативний характер, він максимально звужено інформує про основну подію.

З практики західноєвропейської журналістики запозичено так званий модифікований вступ, який вже в першому реченні дає відповіді на ключові запитання що? хто? Перехід до другого речення часто відбувається за допомогою фраз "Це стало результатом…" або "Завдяки цьому…", "Це виявило…" [5, 114].

На відміну від західних видань де замітка не підписується, в українській пресі часто спостерігаємо протилежне явище. Крім авторського підпису, наявний і яскраво виявлений індивідуальний стиль журналіста, який готував матеріал до друку.

Деякі специфічні ознаки, притаманні національній журналістиці досі, у процесі розвитку інформаційних жанрів поступово нівелюються, набуваючи стереотипів у формі подання.

Однак саме інформаційна замітка, попри якісні й кількісні зміни інших "сусідніх" жанрів, залишається досить стабільною у своїй першооснові, бо продовжує описувати конкретний факт із мінімальними зусиллями і з максимальною прозорістю, ефективністю подання матеріалу.

 

1. Різун В. В., Тарчук Т. А. Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства / Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2005. – 232 с.

2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч. – 2-ге вид. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с.

3. Чекмишев О. В. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2004.

4. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Моногр. / Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – 236 с.

5. Вайшенберг З. Новинна журналістика: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ф. Іванова. – К.: Академія Української преси, 2004. – 262 с.

6. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.

© Іващук А. А., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові