Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Модальність реферативного тексту

Тріщук О. В.
к. філол. н.

УДК 801.8 : 001.891

 

 

Досліджуються мовні засоби вираження впевненості/невпевненості, які дозволяють референту (автору реферативного тексту) впливати на читача, переконувати його в тому, що повідомлення відповідає дійсності. Ключові слова: модальність, мовні засоби, реферат.

At this scientific research language tools for certain and uncertain text points have been analyzed. This tools are helping reviewer (the creator of synopsis) to have an influence upon reader, to convince him that the message in text is true. Key words: modality, means of languages, abstract.

Починаючи роботу над твором, автор завжди ставить перед собою якесь завдання, переслідує певну мету, шукає форму подання матеріалу, яка відображала б конкретну комунікативну інтенцію, виражену в категорії модальності. Це може бути передавання змісту без висловлення думок автора, його переконань, або, навпаки, матеріал може бути написаний суто з позиції автора. Реферативним текстам здебільшого властива об'єктивна модальність, яка виражає характер відношення того, що повідомляється, до дійсності, бо притаманні їм точність, об'єктивність, безособистісність, неемоційність майже не залишають місця суб'єктивній модальності. Однак оскільки реферативний текст – це виклад основного змісту першоджерела, пропущеного через свідомість референта (його автора), він, як і будь-який інший текст, "передає ставлення (хоча б найбільш узагальнене) адресанта до повідомлюваного" [7, 11]. У такий спосіб здійснюється вплив на читача, якого примушують мислити, погоджуватися чи не погоджуватись із висловленою оцінкою.

Дослідженню модальності тексту як мовної категорії оцінки, психологічною властивістю якої є вплив на читача, присвячено низку навчальних видань і наукових праць вітчизняних [1; 5; 8; 9; 12; 17; 18 тощо] і закордонних лінгвістів [11; 21 тощо]. Проте лише в небагатьох працях аналізуються засоби вираження модальних значень у мові наукової прози [3; 6; 19; 20 тощо], і це питання майже не розглядається стосовно реферативних текстів, де воно має свою специфіку, що відповідає їхньому комунікативному завданню. "Стилістична традиція, тобто відстояна система засобів вираження" [4, 6], визначає мовну стратегію референта, впливає на частоту вживання ним тих чи тих мовних форм. Цікавим є дослідження способів вираження модальних значень, які використовуються в реферативному тексті, і виявлення залежності цих способів від комунікативного завдання останнього.

Оскільки стилі мови "не слід розуміти як абсолютно замкнуті системи" [15, 90], вживані в реферативному тексті мовні засоби докорінно не відрізняються від тих, що функціонують у загальнолітературній мові й особливо в науковому стилі, до якого належать й самі реферати. Як і в будь-яких текстах, у рефератах можна зустріти висловлювання з різним ступенем упевненості мовця в достовірності викладеної ним інформації. Традиційно в мовленні виділяють три ступені достовірності змісту висловлювання: проста (нейтральна), проблематична й категорична [13, 41]. Проблематична й категорична достовірності підкреслюються за допомогою спеціальних мовних засобів. Залежно від ступеня достовірності інформації ці засоби умовно можна представити у вигляді семантичної шкали, на одному боці якої розміщені ті, що виражають найбільшу впевненість мовця у висловленому, а на іншому – ті, що передають найбільший сумнів. Висловлювання, в яких немає спеціальних показників достовірності, займають проміжне положення і трактуються зазвичай як нейтральні, "імпліцитно достовірні": у них значення достовірності виражається самим фактом відсутності якогось показника недостовірності чи категоричної достовірності [2, 479].

"Вторинна інформативність" як жанрова властивість реферату зумовлює переосмислення змісту першоджерела і відповідну його переробку шляхом заміни формально-логічного розвитку думки, який передбачає наявність розгорнутих припущень, гіпотез, доказів, логічну констатацію. Унаслідок того, що істинність знань у рефераті не доводиться, у них переважають речення результативного характеру, які подають інформацію як факт, як встановлені в першоджерелі достовірні з точки зору його автора знання з того чи того питання. Причому найчастотнішими є значення простої достовірності, які передаються стверджувальними висловлюваннями дійсного способу, що не мають показників підкресленої достовірності. Такі нейтральні висловлювання мають "фактологічну силу впливу" [10, 80] на читача, ефективно формують його ставлення до змісту першоджерела, переконують у достовірності викладеної інформації.

Прагненням додатково вплинути на читача шляхом передачі впевненості автора першоджерела у правильності й рішучості своїх поглядів можна пояснити наявність у реферативних текстах мовних засобів вираження підкресленої достовірності, серед яких чільне місце належить дієсловам "констатувати", "стверджувати", "підтвердити", "встановити", "довести", "відзначити", "обґрунтувати". Звичайно, вони вводяться до складу референтських конструкцій:

Обґрунтовано напрями удосконалення методів звільнення картоплі від вірусної інфекції та прискореного розмноження оздоровленого матеріалу" [25, 125].

Доведено ефективність застосування як альтернативного культурі меристем методу оздоровлення шляхом добору здорових рослин і культивування їх in vitrо [25, 125].

Використовуючи конструкції з такими дієсловами, референт показує впевнену поведінку автора першоджерела. Незважаючи на те, що останній прямо не названий в обох реченнях, цілком зрозуміло, що саме він обґрунтував напрями вдосконалення методів звільнення картоплі в першому прикладі й довів ефективність застосування методу оздоровлення в другому. Специфіка реферативного викладу така, що з тексту не повинно бути видно, чи збігається думка автора з особистою думкою референта. Основне завдання референта – підкреслити точку зору автора першоджерела.

На рівні впевненої модальності еквівалентами названих дієслів є вставні прислівники зі значенням констатації, впевненості, достовірності (безумовно, звичайно, зрозуміло, певна річ, природно, без сумніву, справді тощо), які досить широко вживаються в первинних документах, однозначно вказуючи, що текст побудований на доказовості. Крім того, ці мовні засоби допомагають авторові показати власне бачення того чи того явища, свою тривогу й небайдужість до висловленого. Для реферативних текстів такі модальні вставні слова і конструкції, які вказували б на те, що референт більшою чи меншою мірою поділяє відповідні погляди автора першоджерела, не характерні. Їхню відсутність у реферативному викладі можна пояснити тим, що референт не може показувати власну позицію, своє ставлення до висловлених думок.

Крім того, названі вставні слова й конструкції вводяться в первинні тексти тоді, коли нагадують якусь відому читачеві інформацію для того, щоб він зміг зробити перехід від знання питання до запропонованих висновків. Оскільки реферативний текст є чітко лімітованим щодо обсягу і несе максимально нову, корисну інформацію, для підвищення його інформативності референт уникає повторів і модальних вставних слів для їх актуалізації, таких потрібних для первинного тексту, але зайвих для вторинного.

Мовними засобами вираження підкресленої достовірності є модальні дієслова та їх еквіваленти, які у своєму лексичному значенні мають компонент "необхідність". Найчастотнішими серед них у реферативних текстах є лексеми "потрібно", "необхідно", "слід", "повинен", "рекомендувати", "вимагати", "наполягати". Їхнє вживання передбачає неможливість невиконання дії, названої постпозитивним дієсловом, яка здебільшого зумовлена об'єктивними причинами, що не потребують аргументації внаслідок того, що читач-фахівець здатен сам їх усвідомити. Наприклад:

"Ці вироби використовуються для захисту найбільш конфіденційних документів і банкнот, але сьогодні навіть їх рівень секретності вимагає удосконалення" [26, 94].

Концепція безпеки повинна надавати можливість особистості вільно проявляти себе на різних рівнях виробничо-господарської, організаційно-політичної та духовно-культурної діяльності [23, 8].

Тому поява аргументативних елементів у таких випадках, зважаючи на специфіку реферативного викладу з характерною для нього економією мовних засобів, є надмірною. Наприклад, у реченні: "Сучасні голографічні захисні елементи, що використовуються як емблеми проти підробки, повинні бути більш складними, для того, щоб протистояти наступу кримінального світу" [26, 94] зрозуміло й без пояснення "щоб протистояти наступу кримінального світу", що голографічні захисні системи, особливо складні, використовуються саме проти підробки, якою займається тільки криміналітет.

Якщо висловлювання виражають необхідність дії людей щодо певних явищ чи процесів, зумовлену не об'єктивними причинами, як у цьому випадку, а суб'єктивною думкою автора, яку можуть не поділяти інші, зокрема й читач, категорична мовленнєва поведінка без будь-якої аргументації може негативно впливати на комунікативний процес.

Наприклад, у рефераті: Лапароскопічні операції набувають великого значення в сучасній хірургії, витісняючи поволі традиційні втручання завдяки малій травмі та швидкому одужанню хворого. Сьогодні в клінічну практику впроваджено такі лапаскопічні операції: апендектомія, холецистектомія, холедохолітотомія та ревізія жовчних проток, фенестрація печінкових кіст, стегнова та пахова герніопластика, варикоцелє, роз'єднання зрощень... При виконанні резекцій злоякісних пухлин слід пам'ятати, що лапароскопічні втручання не повинні замінювати обов'язкове гістологічне дослідження. Дослідження лапароскопічних операцій повинно проводитись у великих академічних центрах" [22, 2] категоричне висловлювання про те, що дослідження повинне проводитись у великих академічних центрах, є суб'єктивним і безпідставним. У ньому відсутнє пояснення того, чому операції повинні проводитися саме тут і чому для цієї мети не підходять клініки. Надмірна суб'єктивна категоричність, яка не містить мотивування, а лише констатацію загального значення необхідності, може викликати в читача сумнів у висловленому, стати причиною недовірливого ставлення до автора першоджерела як до людини з уповільненим мисленням, що сприймає світ тільки в альтернативних, протилежних категоріях, або як надміру впевнену у своїх переконаннях. Тому досвідчений референт, застосовуючи категоричні суб'єктивні висловлювання, як правило, обґрунтовує їх, наприклад:

"Лапароскопічна техніка лікування конкрементів загального жовчного протоку та інших гепато-біліарних захворювань удосконалюється, і тому роль ЕРХ та сфінктеротомії повинна поступово обмежуватись" [22, 19].

Серед мовленнєвих сигналів упевненої поведінки мовця в реферативному тексті трапляються актуалізатори, що включають у смисловий зміст "рішуче заперечення":

"Рідкість захворювання на первинний актиномікоз печінки не повинна впливати на ретельність виконання етіологічних досліджень пухлин печінки” [22, 27].

"Рівень ушкодження протоків не повинен перевищувати цей показник при ТХ (близько 1 на 1000)" [22, 16].

Для посилення категоричності викладу референт може змінювати порядок слів, починати речення з реми, розміщуючи при цьому предикативний прислівник у фінальній його частині. При цьому зміст повідомлення, яке читач осмислює як оцінку (заздалегідь суб'єктивну), виводиться зі сфери фактів:

"Ризик виникнення раку товстого кишечника після холецистектомії брати до уваги не слід" [22, 26].

Розміщення предикативного прислівника в кінці речення свідчить про впевненість автора у своїй позиції і про намагання референта передати її читачеві.

Загалом категоричне заперечення, особливо посилене, підкреслене, привертає увагу читача до важливості питання, позитивно впливає на його сприйняття. Однак така апелятивна конструкція з інвертованим порядком слів інколи може свідчити про прагнення референта нав'язати читачеві певну точку зору, змусити його прийняти авторське бачення цієї проблеми без будь-якої перевірки. У такий спосіб свідомо чи несвідомо викликається певна (як правило, негативна) реакція адресата на зміст висловлювання, який не хоче сприймати висловлене на віру й тому прагне знайти в першоджерелі аргументи на його користь. А це також є позитивним через те, що стимулюється потреба читача до прочитання першоджерела.

Аналіз реферативних текстів показав, що в уживаних категоричних висловлюваннях референт зазвичай підкреслює суб'єктивну думку автора першоджерела і робить це, як правило, за допомогою референтських конструкцій, які у своєму складі мають показник необхідності: рекомендовано (рекомендується, рекомендують), запропоновано (пропонується), доведено (показано, обґрунтовано) необхідність, наведено рекомендації щодо, наголошено на необхідності (вказано на необхідність, звертається увага на необхідність), наполягають. Наприклад:

"Наголошено на необхідності підготовки та перепідготовки бібліотечних фахівців як інформаційних посередників між інформаційно-бібліотечними ресурсами та користувачами, надання їм статусу науково-інформаційних працівників" [27, 131].

"Обґрунтовано необхідність формування ефективної системи захисту авторського права як істотного компонента законодавчої мережі, що забезпечує конкурентоспроможність галузі масової інформації" [28, 179].

Мовний показник необхідності може розміщуватися й поза межами референтської конструкції. У такому реченні, яке, як правило, є складнопідрядним, сама конструкція формує головну частину, а показник входить до складу підрядної:

"Зроблено висновок, що для пояснення властивостей керамічних ВТНП з малим критичним струмом слід застосовувати модель кільцевих вихорів" [26, 131].

Показано, що для більшого досягнення цього ефекту необхідно витримати більш високі швидкості обертання круга [26, 129].

Підкреслюючи впевнену мовну поведінку автора першоджерела і не показуючи при цьому своєї власної позиції, референт не має вигляд боягуза, що відсторонюється від висловленої думки. Професійний референт завжди повинен бути на задньому плані. Головне для нього – відтворити у рефераті авторську модальність з метою впливу на читача силою авторитету автора першоджерела, який переконаний в істинності пропозиції. Така стратегія ґрунтується на формуванні в читача позитивного ставлення до впевненості автора і проникнення нею.

Оскільки категоричні твердження не завжди сприяють позитивному ставленню до змісту повідомлення, досвідчений референт досить часто замінює їх м'якішими, які найбільше відповідають комунікативному завданню реферативного викладу, навіть тоді, коли автор упевнений у правильності своїх поглядів. Зменшення категоричності висловлювання іноді може бути продиктоване прагненням референта передати скромність автора першоджерела, який для опису свого дослідження вибирає слова некатегоричної модальності на кшталт "робити спробу". Референт переносить ці слова в реферат, зокрема у структуру реферативної конструкції, прагнучи з їх допомогою вплинути на читача, викликати довіру до автора:

"Автор робить спробу показати з різних боків їхню специфіку, визначити аспекти прояву в країнах Східної Європи впродовж багатьох століть, а також виявити ступінь впливу на життя суспільства [24, 14].

"На основі цілісного (семіоестетичного) літературознавчого аналізу вперше зроблено спробу охарактеризувати концепцію особистості в романістиці В. Стайрона" [25, 149].

Для пом'якшення категоричності висловлювання у рефератах широко використовується дієслово "вважати", що виражає деякий ментальний зміст свідомості, причому як авторської, так і певного соціуму, наприклад:

"Автори вважають, що непряму офтальмоскопію і критерії для визначення ВГПЕС необхідно включити в комплексну скринінгову програму для діагностики РАП у комбінації з аналізом ДНК та дослідженням кишок” [22, 10].

"Тому спосіб А вважається більш ефективним і дешевим порівняно зі способом В у випадках загальних процедур, що тривають менше трьох годин" [22, 3].

"Вважають, що засоби розчинної терапії доцільні у 30 % хворих жовчокам'яною хворобою" [22, 3].

У першому реченні за допомогою цього дієслова в поєднанні з іменником “автори” референт показує, що факти подаються саме через авторське сприйняття. У другому й третьому наголошується, що висловлена думка є загальноприйнятою для певного кола науковців. Читачеві надається вибір – підтримати її чи проігнорувати, тобто його спонукають до роздумів.

Крім того, некатегоричні твердження використовуються тоді, коли в автора немає повної інформації стосовно описуваного ним явища, процесу, і тому в нього виникає деякий сумнів в істинності висловленого. Допущення можливості якоїсь ситуації всупереч неясності відображає той етап розвитку теорії, коли вчений вважає за необхідне поділитися результатами власної наукової роботи з іншими людьми. Він публікує свої результати, досить високо оцінюючи ступінь їх достовірності. Однак при цьому він враховує можливість помилки і як чесна людина повідомляє про це читачеві, використовуючи спеціальні мовні засоби, що виражають невпевненість. Зокрема, якщо наявна в автора інформація є неповною, він уводить модальне дієслово “могти”, яке досить часто переноситься і в реферативний текст, наприклад:

"У разі необхідності може виконуватися холедохотомія близько 1 см завдовжки, а також зовнішнє Т-дренування протоки" [22, 16].

"Значення постійної складової та амплітуд парних гармонік, в першу чергу другої, можуть бути ефективним діагностичним параметром пошкодження від утоми" [29, 7].

Дієслово “могти” передає значення можливості й дозволу здійснення дії, названої постпозитивним дієсловом. Це значення виражається в рефератах так само, як і в первинних текстах, дієсловами "дозволяти", "сприяти" і "давати змогу".

У рефераті, крім названих дієслів, які, як правило, розміщуються поза межами референтської конструкції, проблематична достовірність думки з точки зору автора часто втілюється через іменник “можливість” і дієприкметник “можливий”, які зазвичай позиційно тяжіють до референтських конструкцій:

“Розглядається можливість використання зовнішнього електричного поля при формуванні плівок” [30, 130].

"На основі одержаних даних запропоновано можливий механізм зміцнення АРК шляхом обробки РА" [30, 125].

Внести певну частку стриманості в категоричне твердження допомагає введення в реферативний текст деяких додаткових зауважень, що вказують на міру точності. Наприклад:

"Вартість виконання відкритої холецистектомії майже не перевищує вартості спостережливого очікування" [22, 26]

Уведення в це речення слова "майже" перетворює категоричне заперечення змісту повідомлення в неповне, оскільки це слово показує, що лише трохи не вистачає до перевищення вартості спостереження за хворим.

Непевність, сумнів щодо вірогідності повідомлюваного може експлікуватися в реферативному тексті вживанням дієслів "виявлено", "встановлено", "доведено" в поєднанні із запереченням, наприклад:

"Будь-яких закономірностей у засвоєнні бацилами амінокислот середовища залежно від виду не встановлено" [26, 24].

Таке пом'якшення категоричності висловлювання свідчить про те, що судження не є остаточним. Автор не має цілковитої певності в тому, що взагалі не існує закономірностей у засвоєнні амінокислот різними видами бацил, просто на даному етапі дослідження вони не виявлені.

Пониження категоричності висловлювання в реферативному тексті іноді досягається шляхом використання дієслова "виявлятися" зі значенням результуючої достовірності, наприклад:

"Виявилось, що п'ять пацієнтів мали нормальні апендикси, у них знайдено інші внутрішньочеревні патологічні явища" [22, 7].

З цією метою тут застосовується засіб неочікуваного прояву ознаки чи зміни ситуації, який слугує для того, щоб привернути увагу читача й у такий спосіб посилити вплив на нього.

Серед засобів вираження модального значення сумніву в реферативних текстах трапляються, щоправда, доволі рідко, модальні слова "мабуть", "можливо", "очевидно", "напевно", що передають здогад, невпевненість у правильності наведеного твердження:

"У межах вивчених значень pH середовища (2,0–8,0) бактерії мають негативний заряд, обумовлений наявністю на поверхні клітин, мабуть, фосфорнокислих та карбоксильних імуногенних груп" [26, 27].

"Очевидно, у зв'язку зі збільшенням конкуренції за джерела живлення при реалізації життєвої стратегії F oxysporum у ґрунті переважає К-вибір" [26, 27].

Названі вставні слова дають можливість передати наявність у першоджерелі полемічних роздумів автора, який не володіє повною інформацією про предмет опису. Використання цих мовних засобів змушує читача звертатися до власних знань, щоб реконструювати ситуацію і визначити самому, чи міг автор володіти повною інформацією з висвітлюваного ним питання, тобто спонукає читача до встановлення істини, до проведення власного дослідження. Низьку частоту вставних слів у реферативних текстах можна пояснити тим, що вони не розмежовують суб'єктивну думку автора першоджерела та референта, нечітко сигналізують, з чиєї саме точки зору дається характеристика висловлювання.

Мовні засоби зі значенням непевності, здогаду дають змогу референту краще показати позицію автора першоджерела, його передбачення щодо достовірності висловленого, яке мислиться ним не як реальність, а як можливий факт. З їх допомогою референт вводить читача в хід роздумів автора першоджерела, у процес виявлення ним причинно-наслідкових зв'язків для обґрунтування певних явищ, намагається "створити враження безпосереднього пошуку істини, змусити читача залучитися до мислительного процесу, самому дошукатися суті висловлених передбачень" [14, 174].

Описані мовні засоби вираження невпевненої поведінки мовця відіграють важливу роль у тих висловлюваннях реферативного тексту, які містять висновок. Умовивід подається не в категоричній формі, а як передбачення, з яким читач може погоджуватися або ні, що сприяє формуванню запланованого відгуку аудиторії, збільшенню сили впливу на неї.

Таким чином, наявність чи відсутність упевненості в описуваній ситуації, висловленій думці ґрунтується на усвідомленні референтом відношення змісту висловлювання до дійсності і визначає його мовну стратегію. При цьому досвідчений референт обов'язково орієнтується на авторську модальність, намагається за допомогою доступних йому засобів вираження передати її читачеві, навіть якщо в нього виникають деякі сумніви або невпевненість щодо повної відповідності викладеного змісту об'єктивній реальності. Читач бере до уваги отриману інформацію і робить власні висновки щодо її достовірності.

Незважаючи на те, що реферативний виклад є лише різновидом наукового стилю, вживання в ньому мовних засобів вираження впевненості/невпевненості відрізняється від їх використання в мові науки.

Основним модальним засобом у рефератах є модифікатори предиката, які експліцитно виражають значення необхідності та можливості. Вплив комунікативного завдання реферативного викладу позначається на малій уживаності модальних вставних конструкцій, суб'єктивний характер та емоційне забарвлення яких не відповідають характеру реферативного викладу.

У рефератах майже не використовується умовний спосіб дієслова, який у першоджерелі слугує для передачі елемента припущення, проблематичного передбачення, і зовсім не вживається наказовий спосіб.

У реферативному тексті спостерігається деяке нівелювання, узагальненість модальних значень необхідності й можливості внаслідок використання референтських конструкцій, які послаблюють значення модальних мовних засобів.

Аналіз функціонування мовних засобів, які виражають модальні значення впевненості автора першоджерела показує, що вони здатні модифікувати в плані модальності будь-які частини і компоненти реферативного тексту. Проте найчастіше спостерігається відсутність вираження проблематичної і категоричної достовірності на початку і в середині реферативного тексту, яка зазвичай змінюється підкресленою посиленою або послабленою категоричністю в завершальній частині реферату.

Оволодіння засобами вираження модальних значень упевненості/невпевненості дає змогу референту впливати на читача, переконувати його в тому, що повідомлення відповідає дійсності, засвідчити істинність інформації.

Модальність не є факультативною оболонкою для фактичної інформації. Вона відіграє роль засобу вираження авторської інтенції, впливу на свідомість читача шляхом переконання.

 

1. Арешенков Ю. А. Некоторые особенности выражения модальних отношений в предложениях комментаторской речи // Вопросы структуры предложения: Сб. науч. трудов. – Днепропетровск: ДГУ, 1980. – С. 222–226.

2. Белошапкова В. А. Современный русский язык. – М.: Высшая школа, 1981. – 560 с.

3. Беляева З. Ф. Сравнительный анализ модальних глагольных сочетаний в американской научно-технической и художественной литературе. – Калинин, 1973. – 26 с.

4. Винокур Т. Г. Об изучении функциональных стилей русского языка советской эпохи // Развитие функциональных стилей современного русского языка. – М.: Наука, 1968. – С. 3–11.

5. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с.

6. Зверева Е. А. Научная речь и модальность. – Л.: Наука, 1982. – 160 с.

7. Карпчук Н. П. Адресованість в офіційному та неофіційному англомовному дискурсі (комунікативно-прагматичний аналіз): Дис. ... д. філол. н., – Х., 2005. – С. 11.

8. Коломієць Л. І., Майборода А. В. Прислівник // Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За ред. І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – С. 430–473.

9. Мартыненко В. В. Специфика модально-временной организации предложений в языке правовых документов // Лінгводидактика слов'янських мов як феномен культури: Темат. зб. наук. праць. – К.: ІСДО, 1993. – С. 59–64.

10. Мутовина М. А. Англоязычная научно-техническая реклама: стилистико-прагматический анализ. – Братск: БГТУ, 2001. – 168 с.

11. Немец Г. П. Актуальные проблемы модальности в современном русском языке. – Р./Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1991. – 188 с.

12. Олійник З. П. Рівень інтеграції засобів вираження суб'єктивної модальності в російській та українській мовах // Дослідження різнорівневих одиниць романських, германських і слов'янських мов: Зб. наук. праць. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – Вип. 1. – С. 3–10.

13. Панфилов В. З. Роль модальности в конституировании предложения и суждения // Вопросы языкознания. – 1977. – № 4. – С. 37–48.

14. Рудковская М. Н. О функционировании вводно-модальных слов со значением достоверности-недостоверности в публицистических текстах // Вопросы стилистики. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. – С. 163–181.

15. Степанов Г. В. О художественном и научном стилях речи // Вопросы языкознания. – 1954. – № 4. – С. 87–92.

16. Сучасна українська мова / За ред. О. Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – 399 с.

17. Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. – Л.: Наука, 1990. – 263 с.

18. Ткачук В. Категорія суб'єктивної модальності. Морфологія. – Тернопіль: Терноп. держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, 2003. – 240 с.

19. Щукарева Н. С. Возражение собеседнику и выражение сомнения по поводу высказанного мнения (по материалам научной дискуссии) // Научная литература. Язык, стиль, жанры. – М.: Наука, 1985. – С. 57–66.

20. Щукарева Н. С. Способы выражения некатегоричности высказывания в английском языке // Функциональный стиль научной прозы. Проблемы лингвистики и методики преподавания. – М.: Наука, 1980. – С. 198–206.

21. Ehrman M. E. The meaning of the modals in Present-day American English. – Paris, 1966. – 106 p.

22. Медичний реферативний журнал. – К.: Український центр наукової медичної інформації, 1994. – № 1–2.

23. Політика. Політичні науки: Реферативний журнал. – 2004. – № 3.

24. Політика. Політичні науки: Реферативний журнал. – 2003. – № 6.

25. Джерело: Реферативний журнал. – 2004. – № 6.

26. Джерело: Реферативний журнал. – 1996. – № 4.

27. Джерело: Реферативний журнал. – 2004. – № 2.

28. Джерело: Реферативний журнал. – 2005. – № 4.

29. Джерело: Реферативний журнал. – 1999. – № 4.

© Тріщук О. В., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові