У статті розглядається проблема звукової метафоризації сучасного радіодискурсу, аналізується роль невербальних засобів: шумів, музики, пауз, логічного наголосу, мелодики мовлення, тембру, монтажу в процесі творення та редагування звукової метафори на прикладі сучасної радіодраматургії.
Ключові слова: сучасний радіодискурс, звукова метафора, шуми, музика, паузи, логічний наголос, мелодика, тембр мовлення, монтаж.
The article deats with the problem of sound metaphorization of modern radio discourse. The role of unverbal means such as: noise, music, pauses, logical stress,, speech melody ,tamber and montage in the process of creation and redaction of the sound metaphor, taking the example of medern radio dramaturgy are also analysed in the artixle.
Key words: modern radiodiscourse, sound metafor, noise, music, pauses, logical stress, speech melody, tamber and montage.
Нині метафору доцільно розглядати не лише як стилістичну фігуру, що ґрунтується на порушенні усталених логічних зв'язків і формуванні нових, а й як спосіб опису певного явища, яке дає широкі можливості для передачі найрізноманітніших смислових відтінків на свідомому та підсвідомому рівнях, використовуючи при цьому образні ресурси, зокрема звукові знакові сигнали.
Мета статті полягає в аналізі проблеми звукової метафоризації сучасного радіодискурсу, з'ясуванні ролі невербальних засобів: шумів, музики, пауз, логічного наголосу, мелодики, тембру, мовлення, монтажу у процесі творення та редагування звукової метафори на матеріалі сучасного радіодискурсу, зокрема радіодраматургії.
Для досягнення цієї мети розв'язано такі основні завдання:
– коротко описати процес звукової метафоризації сучасного радіодискурсу в структурі людської свідомості;
– виявити та проаналізувати важливі невербальні засоби творення звукової метафори;
– описати специфічні прийоми монтажу як універсального засобу не лише творення, а й редагування акустичної метафори на прикладі сучасної радіодраматургії.
Об'єктом дослідження є звукова метафоризація сучасного радіодискурсу, а предметом – засоби творення та редагування звукової метафори у сучасному радіодискурсі, зокрема радіодраматургії.
Проблема метафори, хоч і має численну бібліографію, все ж лишається відкритою й невичерпною. Найґрунтовніше питання метафори описано у збірках наукових розвідок російських [4] та закордонних дослідників [13]. Проте питання звукової метафоризації у них майже не розглядається. Лише у дослідженні російського науковця В. Вундта [1] вперше описано механізм створення природної звукової метафори в структурі людської свідомості. Наукові статті російської дослідниці О. Сомової присвячені розгляду питання тембральної метафоризації радіомовлення [12] та мелодики мовлення не тільки як компонента інтонаційного оформлення, а й як засобу метафоричного звуко-смислового перенесення [12].
У працях із радіожурналістики російських дослідників А. Шереля [8], В. Смирнова [10] та вітчизняних учених О. Гояна [2], В. Лизанчука [3] описано специфіку сучасного радіомовлення, окреслено роль невербальних акустичних компонентів у творенні звукового образу, проте питання звукової метафоризації та засобів її редагування не розглядається. Зважаючи на численну бібліографію праць з едитології, питання редагування радіопередач майже не висвітлюється, за винятком статті З. Партика [7]. Це і спонукало нас до написання наукової статті.
Л. Павлюк, розглядаючи семіотику масової комунікації, частково розмежовує поняття символу, метафори та стереотипу – психологічних явищ, що впливають на процес сприйняття інформації у людській свідомості, проте поняття звукового образу та звукової метафоризації авторка не описує. В її розумінні, метафора – це троп, вид образного перенесення, що пов'язує спосіб розуміння одного явища із характеристиками іншого, а cимвол – умовне позначення ідей та речей [5, 14]. Символізація предмета думкою – операція аналітична, із системи структур, що відображають деякий бік реальності, виводяться шляхом класифікації окремих випадків, як із загальної форми, – окремі ознаки. Символ як інформаційно-енергетичне утворення конструює і породжує в людині нескінченний ряд виявів предмета чи явища й регулює її дії та вчинки. Будь-який текст чи висловлювання завжди передбачає реципієнта, на який воно націлене. Використання метафори залежить від структури кодів, що утворюють семіотичну особистість автора і направлені на інтерпретатора (читача, слухача тощо). Коди мас-медіа відповідають за продукування і розуміння текстів для масового читача, залежать від дискурсивного типу комунікативної системи, нормативно-технічних характеристик процесу виробництва інформаційного продукту. Кожна сфера (телебачення, радіо, періодика, книгодрукування – особливий сенсотворчий світ, в якому технологічні стадії і стандарти, характер знаків і деталі образів мають своє смислове навантаження [5, 27].
Наприклад, на радіо закодування інформації попереднього рівня за допомогою технічних кодів (монтажу, музичного оформлення, звуку), які матеріалізують конвенційні репрезентативні коди, відповідає за переконливість інформації, конфлікту, образу. Тому специфіка кожного із засобів масової інформації визначається не лише способом передачі інформації, характером виражальних засобів, а й особливістю та своєрідністю її сприймання.
Акустичний вплив на масову аудиторію найефективніше справляє радіо. Звукові повідомлення викликають у людській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішні ефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття, викликають у мозку людини низку не лише акустичних, а й візуальних образів. Отже, найефективніше сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованого використання зображальних та звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів. Звуковий образ – це сукупність звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді уявлення про матеріальний об'єкт, явище, історичну подію, характер людини [8, 462].
Як бачимо, у радіодискурсі для створення звукового, а точніше аудіовізуального образу, широко використовуються особливості людської свідомості, в основі яких – мислення, засноване на звуковій пам'яті. Досить малого, проте точного сигналу, щоб оживити накопичені людським досвідом враження. Точні метафоричні посилання спираються на вже сформовані в аудиторії стереотипи, миттєво перетворюють слухові відчуття на візуальні. Так, голоси птахів допомагають слухачеві відтворити картину села чи лісу (природна звукова метафора), штучно створений за допомогою прийомів монтажу звук пострілів асоціюється з війною. Тому в радіоматеріалах бажано наочно змальовувати картини подій, створювати засобами монтажу так званий "ефект присутності", викликати асоціативне мислення в реципієнтів.
Природа радіомовлення спрямовує звукову організацію радіопередачі на створення звукової метафори, яка, за словами В. Вундта, виникає з "переходом уявлення в чуттєвий образ, аналогічний до того, який властивий фактурі мовлення. Звукова метафора функціонально відрізняється від метафори-прийому, оскільки має довільний, природно-емоційний характер" [1, 61]. Приміром, актор радіоп'єси чи навіть диктор інформаційних випусків новин, читаючи текст, підсвідомо вибудовує свій дихальний апарат та інтонаційну криву, створюючи своєрідний підтекст, що може підтримувати вербально виражену інформацію, а може, навпаки, вступати з нею в антагонізм. Проте в будь-якому випадку це впливає на реципієнта: переконує його або змушує переосмислити отримане повідомлення.
Як зазначає О. Сомова, механізм виникнення звукової метафори ґрунтується на трьох психологічних процесах: диспластії, синестезії та апперцепції [12].
Метафору іноді називають "напівстертим слідом диспластії", визначаючи її як психоневрологічний, присутній лише людині феномен відображення двох елементів, що одночасно виключають один одного, проте тотожні за своїм сугестивним впливом. Для диспластії властиве поєднання двох подразників протилежного знака, наприклад, неприємні відчуття від порізу і від неочікуваного різкого звуку породжують метафору "різкий звук".
Суть синестезії як особливого феномену людського сприйняття полягає в тому, що враження від одного подразника органів відчуття супроводжуються додатковими відчуттями та образами. Наприклад, кольоровий слух, звукові хвилювання при сприйнятті кольору, п'ятірка – жовта чи зелена, понеділок – сірий чи фіолетовий. Види синестезії виділяють за характером додаткових відчуттів: зорові (фотизми), слухові (фонізми), смакові, нюхові тощо. Отже, при синестезії здійснюється перенесення одного відчуття під впливом неспецифічного для нього подразника на інший: зі слухових відчуттів на зорові, нюхові та ін. Саме синестезія забезпечує здатність людського мозку встановлювати асоціативні полімодальні зв'язки, допомагає людині при сприйнятті звуку відтворювати образ об'єкта, який видає цей звук. Такі асоціації не є однаковими у різних індивідів. Слід зауважити, що під час опису тембру голосу, який не піддається кількісній характеристиці, якраз і використовується синестетична метафора: оксамитовий баритон.
У процес звукової метафоризації у людській свідомості обов'язково включається механізм апперцепції, що позначає залежність логічних і сенсорних форм сприйняття інформації від попереднього досвіду і загального запасу знань [5, 109]. Отже, апперцепція – зв'язок між окремими подіями, фактами або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам'яті.
ною метафорою, спричинює глибше осмислення та засвоєння радіоінформації реципієнтами. Всебічне, фахове використання природних особливостей, специфічних виражальних засобів радіо є запорукою ефективного впливу на слухачів. Будь-якій метафорі властиве прагнення викликати у реципієнта творчий процес встановлення асоціацій у пошуку схожого, що дозволяє глибше проникнути в суть явища, яке описується, допомагає радіослухачеві актуалізувати весь сюжет, виявити підтекст, знати істинний зміст почутого. Саме акустично-метафоричний комплекс на радіо, звернений до творчих здібностей, закладених у кожній людині, допомагає сформувати аудіовізуальний образ, стає своєрідним сигналом стилістичного та змістового перекодування тексту. Скажімо, слухач радіоп'єси стає водночас і актором (джерелом психологічної поведінки виконавця), і режисером, і художником, і костюмером, позаяк сам домислює образи героїв, їхню зовнішність, костюми, дії. У цьому процесі акустична метафора є своєрідним каркасом, на який нашаровуються додумані уявою слухача деталі.
І хоча виражальні засоби сучасного радіодискурсу насамперед асоціюються зі словом, не будемо звертатися в нашому дослідженні до питань вербальної метафоризації, а зосередимо увагу на невербальних засобах створення акустичної метафори. Без невербально створеного підтексту існування радіообразу у зв'язку з акустичною природою радіомовлення просто неможливе.
Умовно можна виділити природну звукову метафору [1, 16 ], що виникає сама по собі, не потребує спеціальних засобів (використання ефекту присутності: шум лісу, гул стадіону під час спортивного репортажу), та штучну, спеціально створену за допомогою різноманітних шумів, музики, компонентів інтонаційного оформлення: пауз, логічних наголосів, мелодики мовлення, тембру, а також технічних прийомів монтажу. Природна звукова метафора не вимагає спеціального редагування і може існувати й поза радіодискурсом, а штучну – створюють спеціально, вводячи її в партитуру радіопередачі для точнішого та переконливішого радіобразу, опису картин дійсності.
Як зазначає І. Хоменко, оригінальна радіодрама є однією з найскладніших форм художнього мовлення, що спеціально пишеться для радіомовлення з урахуванням як специфіки творення звукового образу, так і особливостей сприйняття акустичної інформації [14, 11]. Структура радіоп'єси складається, як правило, з частини, що озвучується акторами, службової інформації (ремарок), шумової та музичної партитур. Коли пишеться сценарій, то в ремарках обов'язково зазначають, яка акустика має бути. Музично-шумова партитура реалізується на практиці за допомогою прийомів монтажу.
ння звукової метафори використовують шуми (звукові картини дійсності), що мають змістове та сюжетне навантаження. Так само, як і метафору, шуми поділяють на природні (шум потягів на залізничному вокзалі, чи, приміром, "гул" літака, що піднімається в небо з аеродрому) та штучні, створені за допомогою різних монтажних прийомів. У минулому це могло бути ламання в руках пісочного тістечка-корзинки, що за звуком нагадувало тріскотіння багаття, чи переминання в руках крохмалю, що асоціювалося у свідомості слухачів зі скрипінням снігу в морозний зимовий день [12]. Сучасні комп'ютерні синтезатори допомагають створити правдиву та образну картину дійсності набагато простіше – за допомогою комп'ютерних програм. Отже, шуми, як правило, штучні, у радіодраматургії не просто служать звуковим тлом передачі, її акустичною ілюстрацією, а й містять у собі певну інформацію, дають змогу уникнути довгих описів, економлять ефірний час, надають радіопостановці більшої переконливості. Наприклад, у постановці І. Хоменка та В. Фоменка "Псевдонім" за допомогою відповідних штучно створених шумів: кроків по кімнаті, клацанні по клавіатурі комп'ютера (пошук необхідної інформації в інтернеті), звуку, що виникає внаслідок розмішування цукру в склянці (герої радіоп'єси, очевидно, п'ють чай), передаються чіткі уявлення про події, що відбуваються, майже не застосовуючи в цій частині передачі вербальної інформації (Радіотеатр. Хоменко І., Фоменко В. "Псевдонім". – 2006. – 17 верес. – 17.30. – Перша програма Національного радіо України).
Усі шуми, з якими стикається людина, мають певну пульсацію і часто нагадують своєрідну музику. Музика на радіо активно впливає на психіку людини і за своєю природою близька до тимчасового характеру радіокомунікації. Розрізняють два різновиди музики: музика як супровід (фон передачі) та музика як самостійна частина. У сучасному радіодискурсі музика може бути розбивкою між інформаційними блоками в одній передачі або виконувати роль музичної шапки чи заставки, а також бути художньою декорацією для створення звукового образу, тобто звукової метафори. Часто обсяг семантичної інформації в музиці, як зазначають психологи, дорівнює мовленнєвому повідомленню: певна мелодія сприймається свідомістю реципієнтів як одне слово чи словосполучення (мелодія із кінофільму Е. Рязанова "Службовий роман" вдало повідомляє слухачам радіо "Шансон ", що в ефірі – "Прогноз погоди").
Отже, музика, як і шуми, у структурі сучасного радіодискурсу також здатна доповнювати розповідь, вносити в контекст додаткове змістове навантаження, посилювати емоційний вплив, іншими словами, виконувати роль звукової метафори. Наприклад, традиційно звук трембіти в українській міфології нагадує про смерть людини. Цю акустичну характеристику, створену за допомогою музики, використано в уривку з радіопостановки за п'єсою О. Кобилянської "У неділю рано зілля копала...", де мелодія трембіти, що лунає згори, сповіщає Андронатті про кінець його земного життя: “(Звук трембіти) Що це? Трембіта. Це на смерть, на смерть...(Знову звучить трембіта)” (Актор І. Мар'яненко. – 2006. – 1 жовт. – 17.30. – Перша програма Національного радіо України). Як бачимо, для достовірності інформації, переданої за допомогою шумів чи музики, інколи використовують дублювання певного метафоричного перенесення на вербальному та невербальному рівнях.
Інтонація як головний виражальний засіб сучасного радіодискурсу також є важливим засобом створення аудіовізуального образу. Майже всі компоненти інтонаційного оформлення (паузи, логічний та фразовий наголоси, мелодика мовлення, тембр) виконують функцію акустичної метафори.
Паузи прийнято розглядати як паравербальний засіб комунікації, що може передавати у конкретній ситуації різний зміст. В усному мовленні загалом виділяють природні (фізіологічні, акустичні) паузи, що готують мовленнєвий апарат мовця до наступного повідомлення, та логічні (попереджувальні), за допомогою яких створюється звукова метафоризація. Логічна пауза достатньої тривалості виділяє висловлені ідеї найкраще за всі інші засоби усного мовлення, може передавати різноманітні емоційні стани: здивування, приголомшення, гнів. Найчастіше логічні паузи використовуються у радіоп'єсах. Так, у радіопостановці І. Хоменка та В. Фоменка "Псевдонім" акторами навмисне було зроблено логічну паузу після сполучника з метою виділення фінальної частини речення: “Знаєш, є такі піжони від журналістики, що вдають щирих українців, а мови як слід не знають. Вони беруть словник Грінченка, висмикують архаїзми, і.../ прикрашують свої тексти” (Радіотеатр. Хоменко І. , Фоменко В. "Псевдонім". – 2006. – 17 верес. – 17.30. – Перша програма національного радіо України).
Логічний наголос, як і логічна пауза, призначений для увиразнення найбільш важливого у відповідній мовній ситуації слова в реченні і може виражати раптове здивування, приголомшення, гнів, осуд тощо. Мелодика мовлення (зниження й підвищення голосу, зміна інтонації в процесі говоріння), дотримання ритму також здатні викликати позитивне чи негативне смислове перенесення. Як зазначає О. Сомова, точне мелодичне посилання, спираючись на уже складені в аудиторії стереотипи, миттєво перекодовує слухові відчуття в зорові [12, 107].
Наприклад, у радіопостановці за твором В. Гюго "Марія Тюдор" мало використано музично-шумового оформлення і вся сила експресії, метафоричні перенесення передано саме за допомогою змін інтонаційного оформлення, доречного використання логічних та фразових наголосів, пауз, мелодики та ритму мовлення: “Я зустрів на вулиці мужчину, який вихвалявся, що він – коханець Джейн. А хто мені доведе, що він не збрехав?! Я бачив ключ! А хто мені доведе, що його не вкрадено?! Я бачив лист! А хто мені доведе, що її не примусили силою написати його?!” (Радіотеатр. Гюго В. "Марія Тюдор". – 2006. – 21 жовт. – 15.15. – Перша програма Національного радіо України).
З'ясування функції звукової метафори буде не повним, якщо не згадати тембр мовлення – природне звукове забарвлення голосу, що надає йому емоційно-експресивних відтінків.
Часто тембр може стати додатковим аргументом на користь вербальної інформації, а може, навпаки, змусити її відхилити. Це явище добре відоме радіорежисерам та редакторам. Радіоінформація, озвучена низьким голосом, сприймається як більш достовірна порівняно з таким же текстом, озвученим високими голосами. Один і той самий голос тембрально змінюється залежно від стилю вимови, інформації, що звучить.
Тембральна метафора є незмінним атрибутом будь-якої радіодрами. Уся додаткова інформація, що передається голосом актора, націлена на найбільш вдале втілення персонажа, якого озвучують. Саме перед радіомікрофоном актор за допомогою голосу може виділяти найпрозоріші емоційні нюанси. У радіопостановках усе є набагато тоншим, витонченішим та проникливішим, ніж у театрі. Для радіопостановки проводиться спеціальна перевірка голосів на радійну співзвучність, адже не завжди гармонійність голосів на сцені буде високою і в радіотеатрі. Щоб тембр голосу спровокував упізнання персонажа та викликав співпереживання до нього, актор театру перед мікрофоном повинен читати поміж рядків, довести те, що не довів автор.
У тій же радіопостановці за твором В. Гюго "Марія Тюдор" голос головної героїні – королеви Марії, тембрально та інтонаційно змінюється, даючи можливість слухачеві прогнозувати, яким буде наступне повідомлення: "Тієї ночі, коли тебе схопили, у вас було побачення? (інтонація різко змінюється, тембр голосу набуває характеру гніву та погрози) Ти-и -и чекала на нього? Відповідай" (Радіотеатр. Гюго В. "Марія Тюдор". – 2006. – 21 жовт. – 15.15. – Перша програма Національного радіо України).
Як бачимо, акторка використовує низький тембр для вираження сили, агресії, грубості. Отже, тембральний вплив сприяє породженню та передачі емоцій, формує оцінку слухача та провокує певні модальні характеристики. Як правило, утворений тембром емоційний контекст мовлення є співзвучним з логічним смислом та підсилює його, проте тембр може і не залежати від змісту фрази, адже в усному мовленні ми схильні довіряти не тому, що сказано, а як це сказано.
У "радіоп'єсах чистого слова", як називає їх І. Хоменко [14, 95], тембрально-тонова метафоризація є єдино можливою для створення радіообразу. Тут не потрібно звукових ефектів, уповільнення і прискорення темпу, тому що сама акторська гра може створити атмосферу вистави краще, ніж звуки пострілів, шуми та інша акустика.
Отже, паузи, мелодика мовлення, тембр та інші компоненти інтонаційної виразності звукового мовлення є не лише факторами емоційно-естетичного впливу на реципієнта, а й засобом звуко-смислового метафоричного переносу.
Творчий процес створення багатьох радіопередач складається з двох принципово важливих етапів: фіксації звукової реальності й монтажу записаного матеріалу. Монтаж на радіо є універсальним засобом не лише творення, а й редагування акустичних повідомлень. Традиційно радійний монтаж сприймався як складна обробка магнітної стрічки, на якій зроблено запис, що полягає в усуненні з запису непотрібних або невдалих місць, з'єднання окремих частин запису в єдине ціле. Проте останнім часом особливого значення набуває монтаж із використанням комп'ютерної техніки, що, без сумніву, надає ширші можливості й для створення, а надто редагування акустичної метафори. Саме завдяки комп'ютерному монтажеві нині здійснюється різноманітна обробка звуку, можливе використання будь-яких фрагментів запису в будь-якій послідовності та комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону. Надзвичайно важливим є той факт, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися.
За функціонально-структурними ознаками В. Смирнов виокремлює три основні види монтажу: технічний, публіцистичний, художній. Останній якраз і використовується для створення цілісного акустичного образу.
Для створення та редагування звукової метафори використовуються різні прийоми монтажу: реверберація (процес поступового затихання звуку в приміщенні після закінчення дії джерела звуку), мікшування (регулювання рівня гучності, введення, виведення необхідного звуку, накладання тексту на музичне тло, застосування ефекту "еха", прийому "мізансцени" (регулювання різної відстані до мікрофона).
Отже, важливим етапом підготовки радійного матеріалу є його редагування. Під поняттям "редагування" слід розуміти "процес обробки тексту у співвіднесенні з характером, значенням та напрямом дослідження, правилами та нормами літературної манери та стилю" [6,78].
Редагування радіопередач порівняно з письмовими повідомленнями, як зазначає З. Партико, має свої особливості: журналістові доводиться враховувати специфіку усної мови, а отже, при потребі використовувати належні фонетичні знаки; контролювати тривалість повідомлень; враховувати тембри голосів дикторів чи інших мовців; мати справу з шумами (випадковими чи спеціально створеними) та шумовими ефектами; відцифровувати звук тощо [7, 42]. Обов'язковим елементом підготовки та редагування звукового матеріалу до ефіру є правильна розстановка логічних наголосів, кількість та тривалість пауз, їх типів. В ідеалі для цього використовуються звукові партитури. Якщо це радіодраматургія, то всі необхідні музичні, шумові та деякі інтонаційні елементи зазначають у партитурі передачі – розгорнутій формі режисерського сценарію, що найповніше відображає послідовність епізодів.
Отже, у сучасному радіодискурсі, зокрема в радіодраматургії, створюються унікальні можливості для звукової метафоризації. Проте тут важливо дотримуватися принципів акустичної та композиційної єдностей, що сприяє органічному створенню аудіовізуального образу об'єкта у людській свідомості.
Порушена у дослідженні проблема потребує подальшого вивчення та конкретизації. Це і стане предметом подальших наукових розвідок.
© Ковтун Н. О., 2007
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові