Стаття розкриває сутність громадської журналістики як нового явища для українського суспільства. Дослідження ґрунтується на аналізі вітчизняних електронних видань, що працюють на основі технології Web 2.0, зокрема форумів, блогів та електронної енциклопедії "Вікіпедія".
Ключові слова: громадська журналістика, технологія Web 2.0, форум, блог, блогосфера, тред, WWW-сегмент, "вікі", онлайн-енциклопедія.
This article explains the new for ukrainian society phenomenon of public journalism. The research based on the analysis of our electronic editions, which work on Web 2.0 technology – forums, blogs and Internet-encyclopedia "Wikipedia" in particular.
Key words: public journalism, Web 2.0 technology, forum, blog, blogosphere, thread, WWW-segment, "wiki", online encyclopedia.
Сучасне життя визначає існування людини в середовищі, яке неможливе без постійної циркуляції інформаційних потоків. Така тенденція продовжує посилюватися. Це природно, оскільки ми маємо потребу в отриманні та обміні повідомленнями, і журналістика, що покликана служити суспільству, допомагає задовольнити її. Чесність, неупередженість, незаангажованість – ось основні принципи журналістської діяльності, але реальність, на жаль, трохи відрізняється від того, що написано в кожному підручнику з журналістської діяльності.
Через такі негативні процеси почало виявлятися суспільне розчарування в журналістиці як соціальному інституті. Довіру до такого інформування майже втрачено, але потреба в інформації не зникла. Почалися активні пошуки інших шляхів розв'язання цієї проблеми. Так, зароджується громадська журналістика – найдемократичніша та найпопулярніша натепер форма її існування. Не дивно, що революцію у сфері мас-медіа здійснила всесвітня мережа Інтернет, зокрема технології WEB 1.0, 2.0 і т. д.
Предметом дослідження стали українські електронні видання, які були створені на основі WEB 2.0, зокрема українська блогосфера та Вікіпростір.
Дослідження в галузі громадської журналістики набагато активніше проводяться на Заході. В Україні до цього питання звернулися порівняно недавно, приблизно шість років тому. Відповідно дослідна робота тільки розпочинається. Серед українських дослідників до цієї теми звертаються у своїх працях В. Різун [1], О. Чекмишев. Багато статей цій темі присвятив Тарас Паньо ("Дзеркало тижня") [2; 3]. Звичайно, не можна не відзначити і праці закордонних учених – Р. О'конор [4], K. Пейн [4], С. Отінг [5], Т. О'рейлі [6].
Під час розгляду головних питань ми будемо оперувати термінами "громадська журналістика", "технологія WEB 2.0", "форум", "блог". Громадська журналістика – це діяльність громадян, які беруть активну участь у процесі збирання, аналізу та поширення інформації [7], не маючи при цьому професійної журналістської підготовки. Мета такої діяльності – повернення журналістиці функцій демократичного медіуму. Це означає, що вона нікому не належить та забезпечує незалежну, надійну, різнобічно представлену та актуальну інформацію.
Було проведено чимало досліджень, які показали, що лише 20 % інформації – здобутки журналістів [12]. Решта надана звичайними громадянами. Тож не дивно, що саме вони створюють об'єкти цього виду інформування.
Стрімкий розвиток громадської журналістики зовсім не означає витіснення традиційної, професійної журналістики, і на це є низка причин.
По-перше, громадська журналістика ще не настільки поширена у нашій країні, щоб говорити про глобальні зміни. Це явище прийшло в Україну із Заходу і набуло поширення лише під час "Помаранчевої революції", коли величезна кількість людей з напруженням спостерігала за розгортанням подій на Майдані з екранів своїх моніторів.
По-друге, громадська журналістика розвивається лише в мережі і, відповідно, доступ до неї відкритий не для всіх. В Америці проводиться політика "інтернет – в кожний дім", і це притому, що більшість населення доступ до мережі таки має. В Україні така програма не впроваджується, великий сегмент суспільства не може собі дозволити мати доступ до мережі або навіть придбати і сам комп'ютер.
По-третє, відчутним є і той факт, що громадська журналістика – витвір людей, які не мають відповідної фахової підготовки, за що цей вид журналістики часто критикується. Якість подання інформації дуже відрізняється від традиційної, інколи вона фрагментарна, непослідовна, що не покращує розуміння її аудиторією.
Однак поки що громадська журналістика тільки починає зароджуватися в Україні, тому не можна чітко спрогнозувати її подальший розвиток і можливість повноцінно співіснувати з традиційною журналістикою.
Революційні зміни тотожні прагненню до покращення існуючої ситуації, і громадська журналістика в цьому випадку не є винятком. Після розчарування в діяльності ЗМІ громадяни вирішили створювати власні новини та власну журналістику, яка б суттєво відрізнялася від традиційної.
Основні характеристки громадської журналістики мають свою специфіку. Насамперед це оперативність, тобто "здатність швидко і [правильно] виконувати свої завдання" [8]. Поки інформація буде підготовлена, надрукована та поширена за традиційною схемою, минає не менше доби, тимчасом як нетрадиційна журналістика не використовує друковані видання, а поширюється в інтернеті, забезпечуючи моментальне оприлюднення даних. Web 2.0 дозволяє зробити це просто і швидко, без будь-яких посередників. Зазвичай авторами статей є очевидці подій, це дає підстави стверджувати, що громадська журналістика часто виникає як наслідок певних обставин. Та, з іншого боку, існують й особливо активні громадяни, які зосереджуються на тому, щоб звітувати на певну тематику, що звичайно відповідає інтересам цієї людини. Під враженням тих чи тих подій, свідком яких став громадянин, він моментально реагує, повідомляючи про них у мережі. Таким чином забезпечується своєчасність подання інформації. Це може бути просте повідомлення, яке не виходить за межі "що? де? коли?", або, можливо, і ґрунтовна стаття – все залежить від рівня обізнаності людини та мети її висловлення.
Отже, Web 2.0 – це низка принципів, які покликані ілюструвати якісні зміни в WWW на другому десятилітті його існування. Деякі з них були сформовані ще від початку існування глобальної мережі, але на сучасному етапі акценти було зміщено, і відтепер ця технологія – головний засіб існування громадської журналістики в умовах, коли масова активність зростає та знаходить своє втілення в участі у веб-спільнотах, коментуванні повідомлень на сайтах, розміщення посилань та створення власних ресурсів. Усе це зумовлює розширення мережі зв'язків та співвідношень між різними електронними порталами та окремими сайтами. Це свідчить про нормальний розвиток та функціонування інтернету, досягнення мети, заради якої він був створений. Web 2.0 суттєво відрізняється від Web 1.0, оскільки надає ширші можливості використання через створення.
Неабияку роль відіграє доступ до високошвидкісного інтернету, що дає змогу не просто миттєво передати текстові повідомлення, а й розмістити фотографії, аудіо- чи відеофайли. Довіра до таких повідомлень набагато зростає. Схема досить проста: оперативність (не лише швидкість, а й правильність) + повнота інформаційного повідомлення + достатня кількість точок зору + додатковий матеріал + посилання на інші джерела = довіра.
Уже давно став природним високий ступінь недовіри людини до наданої інформації. Повідомлення від невідомого адресанта в неофіційних електронних виданнях не відкидають цієї закономірності. Варто навести кілька фактів, що, попри все, свідчать про достовірність громадської журналістики.
Факт перший. Громадська журналістика ґрунтується на добровільному бажанні адресанта поділитися актуальною та цікавою інформацією. Людині просто немає сенсу поширювати недостовірні дані, якщо, звичайно, вона не намагається отримати особисту вигоду, наприклад, як представник політичної партії, що шкодить репутації конкурентів або рекламує свою політичну силу. Але цьому перешкоджають інші положення.
Факт другий. Усі повідомлення в інтернеті хоча й не перевіряються на достовірність модераторами та адміністраторами сайтів, але обов'язково перебувають під їхнім наглядом. Це означає, що повідомлення рекламного, відверто пропагандистського змісту видаляються модераторами, які діють за певними правилами.
Факт третій. Громадська журналістика має підтримувати тісний зв'язок з аудиторією. Така політика існує і в деяких інших ЗМІ, але не має подібних масштабів. Газети лише зрідка листуються зі своїми читачами, здебільшого це кореспонденція в один бік, а на сторінках видань, якщо і публікуються деякі зразки, то, звичайно, вибірково. В інтернеті це питання вирішується інакше – кожен має змогу прокоментувати прочитане, висловити власну думку, отримати відповідь реципієнта. Людина також може доповнити чи спростувати інформацію.
Факт четвертий. Особливо небайдужі учасники інтернет-інформування часто виокремлюються серед інших не лише своєю активністю, а й якістю статей, ґрунтовними коментарями. Так вони стають досить авторитетними авторами, ступінь довіри до яких зростає. А технологія Web 2.0 дає можливість кожному стати окремою ланкою електронно-комунікативного акту.
Інтернет – надзвичайно насичене інформацією середовище, навіть незважаючи на невизнання мережі як виду ЗМІ. Існує багато альтернатив пошуку інформації, одна з них – сфера громадської журналістики. Вона має надзвичайно різні форми – від величезних інформаційних порталів до звичайних онлайн-щоденників. Однак спільною ознакою залишається подолання бар'єра між "інформаційно багатими" та "інформаційно бідними", поширення незалежної, достовірної інформації.
Інша справа це ресурси, які повністю призначені для роботи з аудиторією, творяться самими громадянами та можуть називатися зразками функціонування громадської журналістики. Такими є портали, на яких можна створити власний щоденник, різноманітні блоги, що становлять у сукупності масштабніше явище – блогосферу.
Поширеною практикою нині стала співпраця різних ресурсів, які ґрунтуються на громадській журналістиці. На будь-якому з них можна знайти посилання на блоги чи форуми, які є партнерами того чи того інформаційного ресурсу. Таким чином, у глобальній мережі Інтернет виникає інша мережа громадсько-інформаційних ресурсів, що також утворюють окрему інформаційну павутину.
Однією з найпоширеніших та найвпливовіших форм громадської журналістики є блоги, а також нове, унікальне явище в сучасній мережі – "Вікіпедія" – вільна енциклопедія, що, крім основних термінів і понять, містить величезний масив інформації, яка стосується будь-яких суспільно значущих подій, а отже, виступає невід'ємною частиною громадської журналістики.
Ще один приклад – форуми, які є інструментом для обміну інформацією на веб-сайті. Повідомлення на форумі має модифікацію, тотожну поштовій, – кожне має свого автора, зміст та мету. Для того, щоб залишити таке повідомлення, користувачеві спеціальне програмне забезпечення не потрібне, треба лише зареєструватися та заповнити форму, яка дається на сайті. Мається на увазі, що кожен може висловити власну думку та подискутувати на цю тему з іншими учасниками форуму.
Повідомлення згруповані за тематикою у треди (англ. "thread" – нитка) або гілки, тому форум має вигляд дерева із тематичними відгалуженнями. Часто трапляється таке визначення: "форум – це "дошка оголошень", в межах якої зручно організовувати будь-які, найгіллястіші дискусійні "дерева" [9, 149], але, розглядаючи це питання в контексті громадської журналістики, необхідно його деталізувати.
Нині кожен, хто має доступ до мережі, може обрати форум за власними інтересами без будь-яких обмежень. Цього не можна було зробити кілька років тому, коли в УкрНеті функціонував єдиний політичний форум "Балачки". Як уже зазначалося, форум – це висловлення суспільної думки, тож не дивно, що такий вияв громадської активності в політичному аспекті на той час не сприймався представниками владних структур адекватно, адже в цьому випадку загальнодоступними стають статті не журналістів, які підпорядковувалися впливу політичних партій тощо, а звичайних "свідків", зацікавлених людей. Крім того, статті не просто читалися, а й жваво обговорювалися. Часто такими стимулами обговорення ставали навіть не статті, а звичайні повідомлення, думки, ідеї, факти тощо.
У 2000 р. було зафіксовано перші вияви політичної цензури в УкрНеті, коли "Балачки" закрилися. На той час постійно велися дискусії щодо зникнення журналіста Ґонґадзе. Тактичними засобами слугували флудові (незмістові) повідомлення, лайка, яку виливали на форум зацікавлені в припиненні існування форуму люди. Зазвичай це їм вдається успішно, але є випадки, коли самоорганізація форумів давала належну відсіч подібним інформаційним провокаціям і форум діставав можливість подальшого функціонування. Раніше такі випадки були поодинокими, та в Україні ця тенденція почала нестримно зростати. "Деструктивний інформаційний сигнал викликає рефлекторну протидію колективного розуму" [10]. Наприклад, форум "5 каналу" під час "Помаранчевої революції" належав окремим політичним силам, проте це не завадило кожному висловити свою думку та бути постійно в курсі всіх останніх інформаційних повідомлень.
Досить відомим останнім часом став форум "Майдан" (maidanua.org), який із перших днів свого існування перетворився на центр координації та комунікації активістів громадського руху з різних куточків України і навіть громадян інших країн, які спостерігали за ситуацією в нашій державі. Форум "стає джерелом "народних новин", першим екземпляром реалізації громадянської журналістики в Україні" [10]. Він виникає як реакція на інформаційну блокаду в 2000 р. й спрямовує свою діяльність на висвітлення основних подій, стаючи єдиним на той час політичним сайтом. Його популярність постійно зростає і досягає свого піку під час "Помаранчевої революції", коли тисячі користувачів спостерігали за подіями по всій Україні, а також за кордоном.
"Майдан" має свої фундаментальні принципи, яких повинен дотримуватися кожен відвідувач. Основним із них є принцип ненасильницької діяльності – відмова від насильства як засобу досягнення мети, нехай і високої. Не менш важливий і принцип "колективного лідера" [10]. Мається на увазі, що "Майдан" не має формальних керівників, а отже, немає того, хто може віддавати накази. Лідером є колектив найдосвідченіших осіб, які вирівнюють потік комунікації та формують шляхом модерації стратегію і тактику інформаційного обміну та опору будь-яким обмеженням свободи вираження. Треба також виокремити принцип копілефту, згідно з яким людина, що надає інформацію, добровільно зрікається своїх особистих прав на неї та передає цю інформацію у власність "Майдану".
Звичайно, може виникнути питання щодо упередженості повідомлень на форумі, адже, отримавши таку свободу слова, багато хто може використати її у своїх інтересах (піар, політична пропаганда тощо). Тоді робота журналіста може визначатися як "чесна, правдива, об'єктивна, справедлива, неупереджена і т. п." [1]. Ще один важливий принцип функціонування "Майдану" та його форуму – надідеологічність і надпартійність, тобто "ніхто не має права використовувати "Майдан" для реклами своєї партії, організації та ідеології" [10].
Форум "Майдана" став невід ємною частиною демократичної еволюції українського інформаційного простору, він згуртував навколо себе величезну кількість людей, які не хотіли миритися з існуючими колись засадами інформаційного забезпечення в країні. Тепер практика таких блокад відійшла в історію, але форум продовжує діяти в тому ж напрямі. Цікаво, що "Майдан" – це сайт, який підтримується і фінансується волонтерами, тож тут все ґрунтується на прагненні до свободи слова та ентузіазмі.
Із розвитком громадської журналістики визначної ролі набули веблоги, які є найбільш поширеною формою її вияву. Етимологія самого слова "веблог" визначається англійським weblog, яке має штучне походження і створене з Web (WWW) та log-book, що означає бортовий журнал. Це поняття існує з 1997 р., причому частіше використовується його скорочена форма – блог. Загалом же блог – "це розміщені у вільному доступі короткі нотатки "щоденникового" плану на абсолютно довільні теми [...]" [11]. Такі записи зазвичай максимально суб єктивні і пишуться "на одному диханні", часто – як реакція на якусь подію, новину, явище тощо.
Формат блогів виявився надзвичайно зручним для використання у різних типах представлення інформації, вони набули популярності як серед користувачів, які мали особисті цілі використання цих ресурсів, так і серед тих, хто намагався поєднати це з бізнесом. Перспективи використання блогів величезні – все залежить від того, як спрямувати їх роботу. Не дивно, що нині цих інформаційних ресурсів з'явилося дуже багато, бо створення власного блогу є надзвичайно простим, не кажучи про його оновлення, а інформація, яку містить блог, моментально стає доступною для кожного користувача мережі. "Саме з цих характеристик – мобільності та доступності блогів – випливає їх визначна роль у творенні інформаційного суспільства, реалізації свободи слова, боротьбі за права людини у світі, та й просто у комунікації та обговоренні яких завгодно ідей поміж людьми" [11]. З цього можна зробити висновок про надзвичайну соціальну роль блогосфери, тобто сукупності всіх суспільно значущих блогів.
Більшість блогів становлять інтерес лише з боку вузького сегмента користувачів, які переважно перебувають у сфері впливу автора безпосередньо в реальному житті. Загалом 99 % сучасних блогів не є інформативними, вони набувають форми особистих нотаток [2]. Блоги, що мають інформаційну та комунікативну цінність, читають сотні людей, кількість відвідувачів постійно зростає в геометричній прогресії.
Здобувши популярність в англомовному секторі інтернету, блоги активно завойовують і його національні сегменти. Вони розміщуються як на величезних, призначених для цього порталах (www.livejournal.com, www. blogger.com, www.xanga.com), так і на тисячах невеликих сайтів, домашніх сторінок. Немає нічого дивного, що більшість нетрадиційних ЗМІ, тобто інтернет-видань, є англомовними, адже і сама мережа також здебільшого англомовна. Українська ж блогосфера на сучасному етапі являє собою недорозвинену структуру.
Нині більшість наших користувачів створюють блоги на порталі www.livejournal.com, але вони здебільшого типовими (частина вищезазначених 99 %). Доцільніше згадати інші блоги, яких в Україні не бракує. Це сторінки різноманітної тематики, інформаційної насиченості, які не характеризуються гомогенністю повідомлень. Наприклад, "Блогобіг" – це блог про обіг ідей і новин у блогосфері та українському інтернеті, сучасні онлайн-медіасервіси у веб-ресурсах (www.blogobig.com).
Існує чимало систем пошуку блогів, якими варто скористатися, коли інформаційний пошук спрямовано на блоги певної тематики, наприклад, Google Blog Search (http://blogsearch.google.com).
Нині з'являються й інші ресурси на Web 2.0 – електронні довідники та енциклопедії, альтернативою яким стала "Вікіпедія" – перша енциклопедія в інтернеті, де статті може створювати кожен. Цей проект існує з 15 січня 2001 р. як англомовна онлайн-енциклопедія, засновником якої є американська Wіkіmedіa Foundatіon Іnc. Проіснувавши лише п'ять років, вона не поступається найкращим світовим друкованим енциклопедіям. У "Вікіпедії" зазначено, що вона – "відкрита багатомовна вікі-енциклопедія" [12], яка поділяється на мовні розділи, з яких найбільшим є англійський та німецький. Усього розділів налічується до ста. Метою "Вікіпедії" стало створення відкритої, повної, нейтральної, вільної від авторських прав енциклопедії на всіх існуючих мовах. Люди незалежно від географічного розташування чи мовної ознаки розміщують і редагують інформаційні матеріали, постійно доповнюють енциклопедію, роблячи це на волонтерській основі. Тому не дивно, що "Вікіпедія" – найбільша у наш час енциклопедія. Вона перетворилася на один із найбільш відвідуваних сайтів світу і розглядається багатьма як потужний освітній ресурс, визнаний у всьому світі.
Цей проект повністю підпорядковується концепту "вікі" (cпецифічна форма Web 2.0). Це означає, що будь-який користувач має право на вільне створення нових статей, редагування змісту будь-якої вже існуючої статті, поширення інформації з енциклопедії, і все це не потребує навіть реєстрації. Ніхто в такому разі не може претендувати на авторські права на матеріали, які були викладені у "Вікіпедії". Хоча прізвище автора зберігається, але не виключено, що його матеріал буде змінено, доповнено або частково видалено. Таким чином, принцип "вікі" певним чином відповідає принципу "відкритого коду".
Отже, дотримуючись таких засад, за досить короткий період сайт заповнювали всі охочі, яких було вдосталь. "Завдяки такому підходу за чотири роки "Вікіпедія" стала тим, чим є нині, – мультинаціональним проектом, що пропонує грандіозну кількість достатньо якісного контексту, який на рівних конкурує (а в дечому і переважає) найуспішніші та найякісніші комерційні проекти" [3].
Звичайно, може виникнути запитання щодо того, наскільки можна довіряти цій енциклопедії, адже часом достовірність інформаціії є сумнівною, але "хитрий" алгоритм "Вікі", що ґрунтується на Web 2.0 й є одним із найяскравіших прикладів цієї технології в УкрНеті, завжди допоможе знайти правдиві дані. Текст статті завжди зберігається перед будь-якими редагуваннями або правками, а це, у свою чергу, дає змогу користувачеві подивитися рубрику "історія" і відтворити інформацію на будь-якому етапі редакторських втручань. Насправді помилки у статтях дуже швидко віднаходять якщо не модератори, то самі користувачі, що підтверджує практика. Загалом же виправити помилки значно легше, ніж займатися вандалізмом.
Американські журналісти провели цікавий експеримент, внісши у різноманітні статті помилки. Результат перевершив їхні сподівання – користувачі не просто повиправляли всі помилки без допомоги модераторів, а й відредагували матеріал та суттєво доповнили його [12]. Коли кількість змін у статтях сягає сотень за годину, буває важко всі їх відстежити та перевірити, тому "Вікіпедія" має спеціальний інструментарій – кожен може стежити саме за своїми статтями або за статтями тієї сфери, якою він цікавиться. Це забезпечує високу якість матеріалів з енциклопедії.
Перші спроби створити українську "Вікіпедію" зафіксовані в грудні 2003 – січні 2004 рр. Це стало важливим кроком для поширення енциклопедичної інформації в українській мережі. Перша стаття з'явилася 30 січня 2004 р., але українську частину "Вікіпедії" було активовано лише через кілька місяців потому, коли кількість статей досягла тисячі. Восени ця кількість зросла в десять разів і нині українська енциклопедія входить до першої двадцятки найбільших за обсягом розділів (див. рис.1).
Дуже швидко проект знаходить ентузіастів і в Україні: кількість авторів і користувачів щодня невпинно зростає. "Вікіпедія" майже не рекламується, але це не зменшує її популярність.
Останнім часом інтерес до явища громадської журналістики значно зріс, адже це – прямий наслідок справжньої свободи слова. Така журналістика стала своєрідним індикатором процесу, коли така свобода перестала називатися лише правом, зазначеним в документах, а й стала надбанням і однією з головних цінностей демократичного суспільства.
Умовно кажучи, громадська журналістика означає систему суб'єктивних оцінок і суджень, чим відрізняється від традиційної журналістики, де такі поняття є неприйнятними. Як відомо, журналіст повинен бути об'єктивним, неупередженим, подавати фактичний матеріал, уникаючи оцінок і суджень, він має бути так би мовити на "нейтральній" території. Громадська журналістика відкидає ці положення, але все ж таки залишається журналістикою, причому такою, яка викликає жвавий інтерес та активність у пересічних громадян.
Річ у тім, що людина завжди намагається висловити власну думку, це забезпечує їй відчуття індивідуальності, неповторності та, звичайно, самовираження. Іншими словами, це нормальне духовне існування. Саме таке прагнення людини та й суспільства загалом стимулює розвиток громадської журналістики. Крім того, справжня об'єктивна реальність може постати перед нами лише після того, коли всі суб'єктивні судження будуть зведені та проаналізовані. Тільки так ми матимемо найбільш точно відтворену картину останніх подій.
Суб'єктивність та власна думка не стають на заваді повноцінному сприйняттю інформації. Це позбавляє людину упередженості у своїх судженнях, стереотипного мислення, оскільки основна його ознака – відсутність різних поглядів чи точок зору. Це також стимулює мислення, активізує кмітливість та здатність до аналізування та інтерпретації.
Крім того, Web 2.0 – це поки що єдина реальна перспектива для розвитку WWW-сегмента. Оскільки держава ще не має достатньо коштів, аби вкладати їх у неприбуткові (на перших порах) онлайн-проекти, а інвестування з-за кордону нерідко призводить до спроб окупації нашого інформаційного простору, ця технологія стає поштовхом до творення власної веб-культури і єдиним можливим варіантом її розвитку.
Звичайно, можна оцінювати громадську журналістику як з позитивного, так і з негативного боку, але перевага першого, безумовно, відчутна. Отже, можна дійти висновку, що цей вид журналістської діяльності не тільки має право на існування, а й на розвиток та зміцнення своїх позицій. Прагнення суспільства до справедливості та правди в часи високорозвинених технологій змусило поставити їх на службу загальнолюдському добробуту, і це дає свої результати. Нині вже багато дискутують не лише про Web 2.0, а й про 3.0 і навіть 4.0.
Якщо спробувати спрогнозувати розвиток цього виду діяльності, то стає очевидним – існування поряд із традиційною журналістикою більше не видаватиметься міфом, аудиторія постійно буде збільшуватися, як зростатиме і попит на таку інформацію. Проте прогнозувати зараз немає сенсу – краще подивитися на розвиток мережі, тоді кожен зробить для себе висновок сам.
1. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. – С. 5.
2. Паньо Т. Мистецтво публічної інтимності // Дзеркало тижня. – 2005. – № 13 (541). – 9/15 квіт. – (Людина). – http://www.zn.kiev.ua/ie/ show/541/ 49714.
3. Паньо Т. Сума колективних знань // Дзеркало тижня. – 2005. – № 32 (560). – 20/26 серп. – (Людина). – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/560/50931 [09.08.2006].
4. О'конор Р., Пейн К. Блогосфера – сфера найпопулярніших медіа. – www.mediakrytyka.info [15.09.2006].
5. Outing, S. The 11 Layers of Citizen Journalism. – http://www.poynter.org. [15.10.2006].
6. О'рейли Т. Что такое Web 2.0. – http://www.computerra.ru/think/234100 [15.10.2006].
7. Citizen journalism. – http://en.wikipedia.org/wiki/Citizen_journalism [06.09.2006].
8. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Т. В. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002. – 1440 с.
9. Кудрявцева С. П., Колос В. В. Міжнародна інформація: Навч. посіб. для для студ. вищих навч. закладів. – К.: Видавничий Дім "Слово", 2005. – С. 149–153.
10. Фундаментальні принципи Майдану. – http://www2.maidanua.org [05.09.2006].
11. Веблог // Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.org. [13.09.2006].
12. Вікіпедія // Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.org. [14.07.2006].
© Батуревич І. В., 2007