Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Глобальні етично-професійні категорії в курсі зарубіжної журналістики з огляду на сучасні освітні тенденції

О. Г. Грудзинська
магістр

УДК 070:174;122/129;37.018/55

У статті пропонується видозмінена, враховуючи болонські тенденції освітнього процесу, методична розробка заняття з зарубіжної журналістики. Особливу увагу приділено обговоренню з майбутніми фахівцями таких глобальних категорій, як етично-професійні засади журналістської діяльності. Запропоновано структуру заняття, в якій виділено час для індивідуального та групового мислення, дискусії та викладу на письмі сприйняття та розуміння студентами світоглядних принципів та професійних засад, що логічно пов'язані з проблематикою програмних творів.
Ключові слова: глобальні та етично-професійні принципи, журналістика, студент, фахівець, сприйняття, обмірковування, обговорення, свобода.

In the article is offered changed methodical working on foreign journalism accordingly to the tendencies of Bolon process, The special attention is given to discussion with the future experts of the ethical-professional categories, which are a basis of journalistic activity. The structure of work, in which time is allocated for individual and group thinking, discussion and to a statement on a paper of students' perception and understanding of outlooks on life and professional bases, which are logically connected with a problematics of program teхts, is proposed.
Key words: global, ethical-professional principles, journalism, student, expert, perception, reflection, discussion, freedom.

Не викликає сумніву, що мета й завдання журналістики полягають не лише в адекватному висвітленні та відображенні існуючого контексту життя, а й у дотриманні професійних та етичних стандартів, запровадженні та пропозиціонуванні громадськості таких основних критеріїв, як фаховість і моральність. Діяльність журналістів, що відображується, зокрема, в матеріалах масової комунікації, має містити в собі та пропагувати відповідні світоглядні принципи, серед яких відповідальність та ввічливість, об'єктивність та вмотивованість [7]. Одним із суспільних інститутів, що має допомогти майбутнім спеціалістам правильно сприймати й розуміти загальні моральні норми та конкретні професійні засади обраної спеціальності, а також остаточно сформулювати для себе етично-професійні принципи, є вища школа. Так, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка як один з провідних закладів підготовки журналістів несе відповідальність за фаховість та моральність майбутніх спеціалістів у галузі масової комунікації. Саме тому дуже важливо приділяти на лекціях, а також семінарських і практичних заняттях час для досягнення не лише освітніх, а й розвивальних та виховних цілей.

Безперечно, незабаром виконувати функції журналістики, а отже, здійснювати вплив на розвиток суспільства будуть ті спеціалісти масової комунікації, які нині перебувають на стадії навчання. Тому важливо розуміти професійно-етичні принципи майбутніх журналістів, а також опосередковано формувати їх, даючи студентам змогу розмірковувати над цими поняттями під час занять та формулювати самостійні об'єктивні висновки, які відповідали б моральним нормам суспільства та професійним стандартам журналістики. Варто стежити за наявними тенденціями бачення професійно-етичних норм новою генерацією майбутніх фахівців, фіксувати як позитивні аспекти, так і наявність особистих чи запропонованих суспільством стереотипів сприйняття дійсності.

З огляду на врахування у методиці викладання нових освітніх тенденцій (відповідно до Болонського процесу) структура семінарського та практичного занять набуває певних відозмін, що позначається на відносному зміщенні акцентів щодо поставлених цілей. Так, структура заняття дозволяє присвятити час та зосередити увагу студентів на роздумах та обговоренні глобальних професійно-етичних засад журналістської діяльності, які гармонійно та логічно пов'язані з програмними текстами. Незаплановане обговорення цієї проблематики дає студентам можливість висловити спонтанні, а отже, власні суб'єктивні думки, що дозволяє зафіксувати достовірні точки зору молоді.

Отже, зважаючи на світові тенденції уніфікації як освітніх стандартів, так і професійно-етичних кодексів, нагальним є з’ясувати розуміння та бачення майбутніми журналістами основ і стандартів обраної спеціалізації, а також змусити їх замислитися над відповідною проблематикою. Саме тому ця робота дає змогу зрозуміти спектр світоглядних та професійних міркувань майбутніх фахівців і скерувати їхні думки в гуманістичному напрямі.

Метою данного дослідження є:

1) створити методичну розробку практичного заняття із зарубіжної журналістики на тему "Творчість російських публіцистів ХVIIІ ст. на прикладі творів О. Радищева "Беседа о том, что есть сын Отечества", Д. Фонвізіна "Вопросы", І. Крилова "Похвальная речь в память моему дедушке, говоренная его другом, в присутствии его приятелей, за чашею пунша", М. Новикова "Рецепт для г. Безрассуда", яка б містила елементи індивідуального та групового мислення, а також дискусію з приводу понять свободи, рівності, патріотизму, честі, демократії;

2) провести відповідне практичне заняття в усіх студентських групах III курсу Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка;

3) проаналізувати готовність та бажання студентів працювати у відповідному режимі, обговорюючи етично-професійні засади журналістської діяльності;

Крім відповідей студентів на запитання стосовно програмних текстів, які оцінюються згідно з модульно-рейтинговою системою, слід включити до структури заняття аспекти індивідуального та групового мислення, а також дискусію з приводу професійно-етичних категорій. З огляду на спорідненість тематики вищезгаданих творів вдається логічно та гармонійно долучити до структури практичного заняття блоки, присвячені роздумам та обговоренню етично-професійних понять. Як засвідчила практика, варто дати студентам змогу:
1) висловити вголос свої думки;
2) прочитати точки зору відомих світових постатей з цього приводу;
3) подискутувати над різними баченнями, поспостерігавши за розвитком кількох точок зору;
4) дійти спільних висновків;
5) висловити своє остаточне бачення на практичному занятті.

Під час усіх цих видів роботи в студентських групах спостерігалася активізація мислення, долучення неактивних студентів, бажання висловити власну точку зору вголос та розвинути її, прагнення в письмовій формі остаточно сформулювати своє бачення проблематики, подискутувати з колегами, відкриваючи для себе нові аспекти проблеми. Це свідчить про небайдужість майбутніх журналістів до професійно-етичних засад діяльності, які ґрунтується на глобальних поняттях, а також їхньому бажанні говорити про це та складати власні етично-професійні кодекси.

Щоб налаштувати студентів на роботу, слід на початку заняття опрацювати перший блок обговорення глобальних понять.

Скерувати увагу студентів у потрібний бік можуть такі запитання: "Що спільного у цих творах? Яку проблематику розкривають чотири автори? У чому полягає конфлікт творів?" Слід не поспішати переходити до дискусії, даючи змогу всім студентам зосередитися на основній проблематиці та тематиці творів. Після того, як пролунають думки, варто спершу зупинитися на найбільш глобальному понятті "свобода" Викликавши у молоді пожвавлення думок, потрібно перейти до загального запитання, яке може звучати так: "У чому, на вашу думку, полягає свобода людини?". Вислухавши максимальну кількість охочих висловитися, слід прочитати чи продиктувати (як свідчить практика, більшість студентів виявляють бажання записати ці вислови) кілька яскравих точок зору відомих постатей. Зокрема, можна запропонувати вислів голландського філософа XVII ст. Бенедикта Спінози (1632–1677): "Свобода – це усвідомлена необхідність", а також, зважаючи на те, що практичному заняттю передувала лекція з журналістики США, думку теоретика і практика американської революції, людини, яка безпосередньо пов'язана із журналістикою, Томаса Джеферсона (1743–1826): "Наша свобода залежить від свободи преси, а цю останню не можна обмежувати, не втративши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення" [8]. Не можна залишити поза увагою й творчість відомого українського філософа Григорія Сковороди, не процитувавши такий уривок:
"Що є свобода?
Добро в ній яке є?
Кажуть неначе воно золотеє,
Ніж бо не злотне, зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото."

Варто обговорити ці нестандартні підходи до розуміння свободи, з'ясувати, як студенти їх розуміють, задіявши механізми аналізу.

Після цього можна запропонувати більш побутове розуміння цього явища: "Свобода виявляється в можливості ставити певні цілі й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого вибору й творчого рішення". Обов'язково слід привернути увагу майбутніх журналістів до іншого аспекту свободи – вседозволеності. Можна запитати про іноземний аналог цього поняття. Не всім вдається відразу ж згадати термін "анархія". Варто дозволити невелике тематичне обговорення з цього приводу, зосередивши увагу на таких журналістських поняттях, як свобода слова, думки, ідеї.

Питання для обговорення можуть бути й такими:
1. Чи можлива абсолютна свобода людської діяльності?
2. Де межа свободи? Коли свобода може стати анархією? Чи вважаєте ви такі аспекти масової комунікації, як піратство, втручання в особисте життя, діяльність папараці тощо, свободою?
3. Чи відчували ви колись утиски власної свободи, в чому це виявлялося?

Після цього логічно запропонувати студентам записати таку класифікацію: людина завжди обмежена:
– законами природи;
– законами суспільства;
– мірою власного суб'єктивного пізнання цих законів.

Підсумовуючи обговорені молодими фахівцями аспекти, не завадить ще раз обміркувати основні типи свободи з огляду на різні класифікації. Якщо дозволяє час, бажано запропонувати студентам скласти власну класифікацію.

Наприкінці першого блоку необхідно навести положення з певних всесвітньо визнаних документів: Декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Конституції України, попередньо запитавши в студентів їх назви, дати ратифікації та авторів. Можна запропонувати молодим спеціалістам такі положення:

1. Декларація прав людини (Генеральна Асамблея ООН, 10 грудня 1948 р.):

"Ст. 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів".

2. Конвенція про захист прав людини і основних свобод (члени ради Європи, 4 листопада 1950 р.):

"Ст. 10. 1. Кожна людина має право на свободу вираження своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від кордонів 2. Здійснення цих свобод накладає обов'язки і відповідальність, може бути повязане з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безпорядкам і злочинності, для охорони здоров'я та моральності, захисту репутації та прав інших осіб" [10].

3. Конституція України:

"Ст. 15. Цензура заборонена".

"Ст. 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації".

"Ст. 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності" [6].

Більшість студентів висловлює бажання занотувати номери статей та основні позиції, зазначені в документах. Варто попередити, що ця інформація може знадобитися під час практичної роботи.

Логічно вмотивованим для обговорення глобальної філософської категорії є розгляд твору О. Радищева "Беседа о том, что есть сын Отечества", в якому з перших же речень звучить тема свободи. Зокрема слід запитати студентів, чому, за Радищевим, людина – вільна істота (правильна відповідь – "одарена умом, разумом и свободною волею") та в чому полягає її свобода (Правильна відповідь – "в избрании лучшего").

Текст О. Радищева також дає можливість поговорити з майбутніми журналістами про поняття "патріотизм". Слід зазначити, що розмірковувати на цю тему студенти чомусь не виявили великого бажання. Одна студентка навіть сказала, що "це надто інтимне запитання". Можна спробувати дізнатися, кого студенти вважають справжніми патріотами та які якості їм притаманні. Це логічно було б зробити після відповіді студентів на запитання за текстом. Що саме людина має зробити, щоб гідно називатися сином Вітчизни? (Правильна відповідь – "почитать свою совесть, возлюбить ближних").

Коли студенти відповідатимуть на запитання за текстом про негативні риси та злодіяння так званих синів Вітчизни, доречним буде обговорити негативні риси та вчинки журналістів.

Розглядаючи бачення О. Радищевим поняття "честь" (на його думку, вона подібна до душі), слід поцікавитися, як студенти розуміють це явище. Публіцист вважає, що "всяк желает лучше быть уважаем, нежели поносим, всяк устремляется к дальнейшему своему совершенствованию, знаменитости и славе". Варто дати можливість присутнім розповісти, до чого вони особисто прагнуть та як ставляться до слави, популярності, яким шляхом можна їх здобути.

Автор називає вродженими людськими рисами "залежність та обмеженість". Слід зосередити увагу студентів на цьому твердженні та обговорити, чи погоджуються вони з публіцистом і чи потрібно подолати їх в собі. Далі логічно запитати, що, на думку О. Радищева, провокує ці вроджені риси. Правильною відповіддю буде "пламеная любовь к снисканию Чести и похвалы у других". Варто дізнатися, чи притаманні ці відчуття присутнім і чи цього мусять насамперед прагнути журналісти. Перевіряючи ступінь орієнтації студентів у тексті та запитуючи, про що не має думати син Вітчизни (правильна відповідь – "о воздаянии, почести, превзношении и славе"), потрібно обговорити, яку ціну можна заплатити за славу, схвалення суспільства з огляду на журналістську роботу. Далі варто запитати, чиєю тінню вважав славу Радищев? (Правильна відповідь – "добродетели"). І уточнити, що за текстом супроводжує всі відчуття, слова та діяння "истинного человека"? (Правильна відповідь – скромність). Слід зупинитися на тому, чи погоджуються вони з цим твердженням з огляду на те, що ми живемо в XXI ст., та як органічно поєднати цю якість з журналістською діяльністю.

Коли студенти ще раз зосередять свою увагу на тому, хто є благородним, на думку О. Радищева (правильна відповідь – "кто учинил себя знаменитыми мудрыми и человеколюбивыми качествами и поступками своими, кто сияет в обществе разумом и добродетелию"), можна поцікавитися їх точкою зору з цього приводу. Коли хтось із них оголосить відповідь на запитання за текстом, що потрібно зробити, щоб набути якостей "истинного человека"? (правильна відповідь – приучить "дух свой к трудолюбию, прилежанию, повиновению, скромности, умному состраданию"), варто дізнатися, чи погоджуються студенти із цим твердженням.

Коли йтиметься про думку публіциста з приводу того, що містить у собі порядок та підкорення (правильна відповідь – "любов"), можна запропонувати студентам поміркувати, чи відчуває її журналіст і до кого саме.

Працюючи з твором М. Новикова "Рецепт для г. Безрассуда", доречно обговорити з присутніми поняття "рівність" та "нерівність". Розпочати можна з уточнення, коли саме було скасоване кріпосне право на території України та в Російській імперії (правильна відповідь: 1848–1849 рр. – скасування кріпацтва в Східній Галичині та Північній Буковині; 1853 р. – скасування кріпацтва в Закарпатті; 1861 р. – селянська реформа та скасування кріпацтва в Російській імперії).

Додатковим може бути запитання про першу українську політичну організацію, що боролася за волю. Нею була Головна руська рада, що сформувалася у Львові. В її програмі були такі положеня: скасування станової нерівності, національний розвиток, свобода торгівлі та промислової діяльності. Також можна згадати про селянський рух, очолюваний Лук'яном Кобилицею [8].

Слід запропонувати майбутнім журналістам замислитися над тим, якою буває нерівність, чим викликана її наявність, чи можливе суспільство, де всі мають рівні права та обов'язки. Після висловлення студентами думок варто перевести тему в річище особистої зацікавленості людини і запитати, чи відчували вони колись на собі прояви нерівності?

Цікавими виявилися дискусії на тему: "Чи потрібне інколи підкорення та в яких саме випадках?" Студенти жваво зазнавалися одногрупникам, чи завжди вони наполегливо відстоюють свої позиції, чи інколи прислухаються до порад та пропозицій інших. Також цікаво запропонувати студентам дати свій рецепт уявному Безрасуду (головному герою твору), щоб той позбавився почуття вищості.

Тема рівності й нерівності наявна й у творі І. Крилова "Похвальная речь в память моему дедушке, говоренная его другом, в присутствии его приятелей, за чашею пунша". Під час опрацювання тієї частини твору, де йдеться про те, що померлий утримував першість у тому, щоб "две тысячи человек пересечь в год раза два-три с пользою", "обедать в своих деревнях пышно и роскошно, когда казалось, что в них наблюдался величайший пост", доречно спробувати поговорити зі студентами про тему насилля, зокрема в матеріалах засобів масової комунікації. Необхідно запитати їх, як би вони вчинили на місці репортерів під час вирішення питання: давати в ефір чи друк делікатний матеріал. Наприклад, чи варто демонструвати трупи вбитих чи померлих унаслідок теракту, стихійного лиха чи транспортної катастрофи або яких тематичних, мовностилістичних чи ілюстративних аспектів слід уникати на шпальтах друкованих ЗМК.

Обговорюючи засоби увиразнення мовлення [2], які використовує І. Крилов, зокрема те, що серце одного з головних героїв оповідання було "стойлом его гнедой лошади", для перепочинку від текстового контексту можна запропонувати студентам обговорити, чим є їхнє серце, тобто що їх цікавить, до чого вони прагнуть, на чому зосереджені. У двох групах у відповідях прозвучали варіації на тему кохання: "серцевина кохання", "вежа кохання" тощо. Це також може стимулювати молодих особистостей подумки повернутися до того, які почуття превалюють в їхніх душах після заняття, замислитися над власним внутрішнім світом.

Обговорюючи постать Д. Фонвізіна у російській журналістиці, слід згадати про його прогресивні погляди та спроби Катерини II цензурувати його твори [1]. Доречним буде запитати у присутніх, в яких аспектах, на їхню думку, можна розглядати свободу у журналістиці? Доречно було б запропонувати таку класифікацію:
– свобода ЗМК;
– свобода творчості (визнання за автором права вільно, відповідно лише до своїх поглядів й уподобань відтворювати та витлумачувати об'єктивну дійсність).

Логічно поставити присутнім запитання, як може утискатися свобода ЗМК і, власне, що таке цензура? Прикро та дивно, що ніхто зі студентського загалу не зміг дати повне визначення цього явища. Отже, вмотивованим буде продиктувати студентам визначення цього поняття: "Цензура – це систематичний контроль за діяльністю журналістики та книговидання шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або фізичних заходів, що провадяться владою або за її рекомендацією" [7].

На жаль, ніхто зі студентів не зміг пригадати, коли саме з'явилася цензура, а після спроби підказати, що це пов'язано з винаходом друкарського верстата, не пригадали і цієї події. Необхідно нагадати присутнім про ці явища. (У 1485 р., тобто через 35 років після винайдення Гутенбергом книгодрукування з'явилися всі ознаки церковної цензури. У німецькому місті Кельн друкарня була заснована в 1469 р., а вже в 1475 р. вийшла перша книжка з цензурним дозволом місцевого університету. У 1559 р. було опубліковано перший список заборонених книг, обов'язковий для всієї римо-католицької церкви.)

Слід нагадати молоді, що в наш час наявність цензури – перша ознака одного зі способів організації суспільства, та уточнити якого саме (тоталітарного режиму). До речі, варто дізнатися, скільки, на думку студентів, у СРСР існувало законів про пресу чи масовоінформаційну діяльність (правильна відповідь – жодного).

Твір Д. Фонвізіна "Вопросы" дозволяє зосередити увагу майбутніх фахівців масової комунікації на професійних засадах цієї галузі. Наприклад, після відповіді на запитання, якого принципу редакційної політики дотримувалися видавці "Собеседника" (правильна відповідь – "Есть и должен быть хранилищем тех произведений разума, кои приносить могут столько увеселения, сколько и действительной пользы"), потрібно дізнатися, як студенти оцінюють мету та засади діяльності сучасних ЗМК на українському медіаринку, а також запропонувати пофантазувати на тему: "Спрямування мого власного видання". Обов'язково варто обговорити поняття "істина" як серцевину будь-якого журналістського матеріалу. А також, зафіксувавши той факт, що сучасники Д. Фонвізіна повсякчас "казали небилиці", дізнатися, чи можуть вони використовуватися як джерела інформації, й на якому етапі. Почувши відповідь на запитання "Хто має викривати відомих та явних нероб за Д. Фонвізіним?" (правильна відповідь – "суди"), можна дізнатися, як студенти ставляться до твердження: "Журналістика = четверта влада". А порушивши тему хабарництва, якої торкається автор, запитати присутніх про те, як ця проблема відображена у світових журналістських професійно-етичних кодексах [7, 11].

Також, обговорюючи, що саме Д. Фонвізін вважав перешкодою на шляху до суспільного визнання та схвалення гідних справ (а публіцист наголошував, що людський рід ніколи і ніде не народжується досконалим), можна поцікавитися, що, на думку майбутніх фахівців масової комунікації, є гідною справою та чи належно такі діяння оцінюються у суспільстві. Для розвитку цієї дискусії необхідно запитати, кого з відомих постатей вони вважають творцями гідних справ та які якості притаманні цим особистостям. Можна запропонувати поміркувати над тим, чи чинять журналісти гідно і в яких випадках.

Доречно буде дізнатися у майбутніх спеціалістів, які ще явища, як позитивні, так і негативні, з'явилися, на їхній погляд, водночас із появою свободи мовлення, крім тих, які зазначає публіцист (правильна відповідь, за Д. Фонвізіним, – "шуты, шпаны и балагуры" при владі).

Можна приділити увагу обговоренню того, що свідчить про духовну гідність людини (на думку публіциста, "самая походка, наружность и прочее"). Необхідно дізнатися в майбутніх журналістів, чи можна зрозуміти з постави, ходи, невербальних характеристик сутність людини? Наголосити слід на тому, як має поводитися журналіст [5].

Повертаючись до теми патріотизму, спочатку можна запитати у студентів, які основні шкідливі стереотипи називає в творі автор (правильна відповідь – "Первый, будто у нас все дурно, а в чужих краях все хорошо, второй, будто в чужих краях все дурно, а у нас хорошо")? Далі: "На вашу думку, якийсь з них відповідає істині? Які, на вашу думку, нині поширені стереотипи, чи відповідають вони реальності, яку роль відіграють, чи потрібно їх позбуватися і яким чином?" Після цього логічно запропонувати охочим зачитати, в чому, за Д. Фонвізіним, полягає національний характер мешканця Російської імперії (правильна відповідь – "в остром и скором понятии всего, в образцовом послушании и в корени всех добродетелей, от творца человеку данных"). І відразу ж запропонувати студентам обговорити формулу національного характеру українця. Варто зазначити, що з усіх почутих думок був складений гідний та привабливий портрет предствника України, що свідчить про повагу студентів до себе та власних коренів.

За 10 хвилин до кінця заняття можна запропонувати студентам написати практичну роботу, до якої, крім запитань на перевірку знань програмних текстів та пригадувальних на розрізняння використаних засобів комічного, включити одне запитання на тему свободи, наприклад:

1. Які положення, що стосуються свободи, Ви б додали чи прибрали з відомих вам декларацій, конституцій, конвенцій? Проаналізуйте їх.

2. Хто з відомих постатей, на ваш погляд, є уособленням свободи? У чому виявляється їхнє прагнення до цього?

Таким чином, "без роботи" не залишилися навіть ті студенти, які не прочитали програмні твори.

Після перевірки виконаних робіт можна з упевненістю констатувати, що студенти вміють критично мислити, здатні до аналізу та порівняння, а також мають власні оригінальні думки. В усіх судженнях та міркуваннях були відсутні суспільні стереотипи та штампи. Повноцінно висловили та розвинули думку навіть зовсім не активні на заняттях студенти. Це свідчить про їхню небайдужість до глобальних філософських категорій, пророзумовий потенціал, що потребує стимуляції. Жоден студент не поставився до завдання, "аби здати", кожен обґрунтовував та доводив свою точку зору.

Спектр названих постатей-символів свободи достатньо широкий: до нього потрапили стародавні мудреці, митці, політики, спортсмени. Найбільш важливими називали положення про свободу думки та слова, а також віросповідання, вибору, дії, пересування, ідей, творчості, волевиявлення. Зазначали, що користуватися всіма свободами слід з огляду на норми моралі та етики.

Таким чином, для проведення практичних і семінарських занять було запропоновано методичну розробку на тему: "Творчість російських публіцистів XVIII ст. на прикладі творів О. Радищева, І. Крилова, Д. Фонвізіна, М. Новикова" відповідно до тенденцій Болонського процесу. За кожним твором було сформульовано запитання засвоєння матеріалу, а також запитання на загальну ерудицію, аналіз використаних публіцистами мовностилістичних елементів, знання історичних подій, пов'язаних із журналістикою тощо. Це активізувало у студентів механізми синтезу та аналізу, сприяло пригадуванню вивченого матеріалу, його класифікації, а також залученню нових відомостей до наявної системи знань.

Враховуючи динамічний стиль опитування студентів на виявлення рівня їхньої підготовки до практичного заняття, тобто знання творів, вистачило часу на обговорення важливих для свідомості майбутніх фахівців понять. Отже, вдалося досягти не лише освітньої, а й виховної та розвивальної мети.

Можливість звернутися впродовж заняття до неактивних чи непідготовлених із програмних творів студентів із запитаннями на ерудицію, загальний рівень знань чи їхнього розуміння філософських категорії сприяє залученню їх до спільної роботи, виникненню інтересу до обговорюваних тем, активізації їхньої роботи на занятті, а також бажанню підготуватися наступного разу, тобто сприяє розвитку індивідуального навчального процесу. Особисті звернення подібні до "Мені було б цікаво дізнатися вашу думку...", "Нам хотілося б вас почути...", "Як особисто ви вважаєте..." не дозволяють залишити окремих суб'єктів навчального процесу поза роботою на семінарському чи практичному занятті. Якщо запитання за текстом є зовсім легкими, слід запропонувати аудиторії не вигукувати наввипередки відповідь, а дати можливість менш активним колегам заробити бали, тим самим стимулюючи їхню увагу й активність, а також створюючи мотивацію не "пасти задніх" на наступному занятті.

Таким чином, вдалося активізувати студентів, змусити їх звернути увагу на певну проблематику, зрозуміти власне ставлення до обговорюваних питань, почути інші думки та краще розібратися в самих собі. Після закінчення заняття студенти, що протягом кількох місяців накопичували борги, виявляли бажання дізнатися, як їх можна відробити. Це свідчить про те, що студенти хочуть відчувати до себе щирий інтерес, усвідомлювати важливість для викладача його думки. Тоді вони готові демонструвати глибокі, оригінальні та свідомі позиції.

Жваве обговорення глобальних понять, що є етично-професійними засадами журналістської діяльності, активізація студентів під час обговорення, дискусії та індивідувальні роздуми над цією проблематикою засвідчують, що майбутні журналісти мають власні світоглядні позиції, які відповідають моральним суспільним нормам, та розуміють професійні засади майбутньої журналістської діяльності, які ґрунтуються на етичних підвалинах.



1. Ворошилов В. В. Журналистика. – СПб.: Изд. Михайлова В. А. – 2000. – 336 с.
2. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підруч. / За наук. ред. О. Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.
3. Дэннис Э. Мэрилл Д. Беседы о масс-медиа. – М.: Вагриус, 1997. – 384 с.
4. Карпенко В. О. Журналістика: основи професіональної комунікації. – К.: Нора-прінт, 2002. – 348 с.
5. Кузнєцова О. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Моногр. – Л.: Світ, 1998. – 412 с.
6. Конституція України. – К.: ІВА, 1996. – 117 с.
7. Лазутина Г. В. Профессиональная этика журналиста. – М.: Аспектпресс, 1999. – 208 с.
8. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підруч. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.
9. Москаленко А. З. Теорія журналістики: Підруч. – К: Експрес-об'ява, 1998. – 334 с.
10. Москаленко А. З., Губерський Л. В., Іванов В. Ф. Основи масово- інформаційної діяльності: Підруч. – К., 1999. – 634 с.
11. Павлюк П. А. Практическая журналистика: Учеб. для студ. факультета журналистики. – О.: ХГЭУ, 2001. – 142 с.
12. Приступенко Т. Свобода преси: її розуміння та реалізація в країнах далекого та близького зарубіжжя // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1995. – Вип. 2. – С. 51–60.
13. Українське законодавство: Засоби масової інформації. – К.: IREX Промедіа Україна, 2000. – 256 с.

 

© Грудзинська О. Г., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові