У статті проаналізовано розвиток українського регламентування цифрової інформації, яка є основним компонентом електронних видань. На основі закордонного досвіду стандартизації електронних видань подано пропозиції до розробки вітчизняних нормативних документів.
Ключові слова: електронні видання, стандарти.
This article is about ukrainian development of regulations about digital information, that is the basic item of electronic publications. Due to foreign experience in electronic publication standards, there are some advises to ukrainian standards in this area.
Key words: electronic publications, standards.
Маємо парадокс: техніка прогресує, а гуманітарна сфера не встигає розвиватися. На жаль, ні ґрунтовної праці, та навіть і самих стандартів у галузі електронної бібліографії немає. Викликає подив ситуація з використанням нормативів на стандартні ЗМІ: із незрозумілих причин користуємося радянськими нормами на оформлення вихідних відомостей, не можемо ніяк дійти консенсусу щодо бібліографічного опису.
А що робити з тими засобами масового інформування, які набули небаченої поширеності своєрідним інфляційним шляхом, – протягом короткого терміну стали на один рівень із пресою і телебаченням? Нині ледь не кожен учень або студент звертається до мережевого (мережного) джерела інформації чи до диска з готовими матеріалами, пишучи реферати. Так само й журналісти, готуючи той чи той текст, використовують кібер-видання, інформацію з офіційних і неофіційних веб-сторінок як базу для майбутньої статті. Утім, працівники ЗМІ не повинні подавати бібліографічних посилань.
Натомість науковці зобов'язані це робити (і нормативна вимога для наукових публікацій, і свідчення компетентності, і дотримання етичних принципів). За словами В. Вітенко, "електронні бібліотеки без чіткого дотримання стандартів взагалі не можуть стати складовими елементами світового інформаційного простору". Якщо науковець хоче використати мережне видання, то як це зробити? Що треба зазначати в записі, що, а головне, де потрібно подавати інформацію про "видавця інтернет-інформпродукту" (в Україні де-юре інтернет-медіа не існує, тому й видавця не може мати, однак де-факто мережевих українських інформаційних ресурсів не перелічити) для ідентифікації електронного продукту?
Інтернет та інша цифрова інформація стали вагомою частиною життя. Тому постійно в павутині з'являються нові й нові інформаційні сайти: персональні сторінки, "періодичні видання", кібер-версії актуальних традиційних засобів масового інформування. На підтвердження цього можна навести такий факт: згідно з результатами досліджень у лютому в інтернеті кількість блогів перевищила 27,2 млн, а вже у квітні – 35,3 млн [1]. Протягом трьох останніх років блогосфера розширилася в 60 разів. Тому вважаємо за доцільне запропонувати варіанти оформлення вихідних відомостей інтернет-ЗМІ, дисків, дискет – видань, випущених у цифровій версії. Більше того, найперше, чого потребує вітчизняна нормативна база, – дефініції "електронного видання". Адже коден документ в Україні (навіть Закон України "Про інформацію") поки що ігнорує це поняття.
Аби визначити можливі шляхи розв'язання проблеми, предметом дослідження обрали закордонний досвід регламентування у сфері електронних видань (нормативні та інші документи). Варто унормувати всі види українських електронних видань, бо навіть ДСТУ 3017-95 не зазначає, що таке "електронне видання". Як уже згадувалось, немає вичерпного теоретичного дослідження щодо бібліографічних аспектів електронних документів.
Застосування електронних видань у науковій і практичній роботі, на жаль, надто випереджає теоретичний поступ в Україні. Якщо про електронні документи в Америці почали говорити на офіційному рівні ще наприкінці 80-х рр., то в Україні мінімальна теорія стосується вже XXI ст. Є поодинокі дослідження співробітників бібліотек [7], виробничі стандарти [15] та праці молодих дослідників [11].
На основі порівняльного аналізу європейських та американських стандартів спробуємо внести пропозиції до головних вимог оформлення вітчизняних електронних видань. Слід зазначити стандартизаційну діалектику Росії: оновили майже всі стандарти з видавничої справи. Українцям же можна тільки сподіватися, бо подібні процеси, за висловом В. Литвина, "педалюються".
Ознайомившись з різними ISO, ANSI, ГОСТами, СиБиДи, можемо запропонувати, наприклад, правила оформлення бібліографічного запису діджитального видання. Адже це питання для українців наразі є актуальним. Формальність та бюрократизм у поданні вихідних відомостей допомагає ідентифікувати видання, описати його, занести в каталоги бібліотек – електронні (із включенням до електронного фонду) та фізичні.
Тому вважаємо за доцільне, порівнюючи міжнародні стандарти зі стандартами регіонального та державного рівнів, виокремити загальну точку зору на електронні медіа, адаптувати деякі концепти для України. Крім того, викристалізувати поняття "електронного видання" з усіма наслідками. "Індустрія" цифрових видань в Україні безсумнівно розвивається швидше за традиційні медіа. Треба працювати над класифікацією, нормалізацією віртуальних ЗМІ аморфного уанету.
Становище електронних видань у сучасному медіасвіті з точки зору регламентації
З юридичної точки зору електронних видань не існує, бо в законодавстві ні слова не сказано про такий тип документів, видань. Поняття "електронний документ" не повною мірою відображає зміст "електронної публікації" (єдине спільне в поняттях – стосунок до цифрового світу).
Боротьба за інформацію стала доволі серйозною. Більше того, сучасне суспільство є інформаційним. Не так страшно зламати флеш-носій, як унаслідок цього втратити те, що було на ньому. Працівники ЗМІ пристосовуються до технічного поступу. Крім оновлення актуального апаратного забезпечення традиційних медіа, видавці вподобали нові форми та засоби. Новітні носії матеріалів, які дуже легко інтегруються, нові технології виготовлення. Цифровізація як складова глобалізаційного процесу створила новий клас медіа – електронні видання.
Людина прагне бути поінформованою, аби задовольнити природну потребу в захисті. Отже, інформація (а точніше – інформованість) дає відчуття захищеності, приглушує певні людські фобії. Вважаючи всесвітню мережу необмеженою інформаційною кашею, у якій повільно готуються мережні видання, користувач забуває, що спершу варто було б прочитати офіційну інформацію, бо кібер-простір на те такий і є (віртуальний, аморфний). В інтернеті (принаймні в примарному українському сегменті) ніхто не скаже, де правда, а де брехня. Глобальну мережу в Україні не контролюють. Низка нормативних документів, кількість яких можна перелічити на пальцях, що опосередковано стосуються питання Людина-Інтернет, ніяким чином не стають на заваді. Наприклад, проект Закону України "Про захист прав користувачів електронних комунікацій". Головний недолік – в ньому не означено ці "електронні комунікації", та й це ще не закон. Правовий акт сформовано більшою мірою для регулювання телефонного зв'язку. Зокрема зазначено, що електронна комунікація – це публічно доступний засіб і пристрій, який здатен приймати та передавати інформацію на відстань у цифровому вигляді [3]. Однак пізніше в проекті сказано, що трансакційні відомості (статус електронної комунікації) містять номер абонента, тривалість з'єднання тощо. Для інтернету, який надається, приміром, dial-upним з'єднанням, це побічний контент. Чинний Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" розглядає винятково ділову інформацію (не масову), потрібну для типового документообігу: накази, договори та ін. І хоча документ – також видання, він призначений для особистісного творення, збереження, передавання. Документи мають регламентовану форму подання, не містять масової інформації, тому не потребують оформлення вихідних відомостей. Корисний витяг із закону для видавців – наявність означення е-документа. Він подається як інформація в електронному вигляді з обов'язковими реквізитами (без них не матиме юридичної сили!), може бути візуалізований апаратним забезпеченням: на екрані комп'ютера, на папері за допомогою периферійного обладнання.
Водночас перше офіційне визначення електронного видання було подано в міжнародному стандарті ISO 9707:1991 Information and documentation – Statistics on the production and distribution of books, newspapers, periodicals and electronic publications. У ньому електронне видання (electronic publication) трактують як документ, доступний для публіки, який оприлюднюється в машиночитаній формі. Він може містити файли даних та програмне забезпечення (прикладні програми); може бути записаним на папері, магнітному, оптичному та інших медіа, призначених для обробки комп'ютером або периферійними пристроями [4].
На жаль, Україна (і не тільки) забуває про інформацію, подану на специфічних матеріальних носіях. Нині жодне робоче місце забезпечується комп'ютером із флопі-диском, CD-ROM'ом для читання лазерних дисків (DVD-ROM для перегляду вмісту ще й DVD-дисків). Скільки людей в Україні користується послугами інтернету? За даними "The World Factbook 2003", наша країна посідає 46 місце у світі (700 тисяч користувачів) за рівнем розвитку інтернет-технологій [5]. Інші джерела подають інші дані – 900 тисяч [6].
Сегмент діджитальної продукції дедалі більше охоплює ринок видань. Чому? Насамперед завдяки інтегративності. Як побічний продукт залучення цифрових технологій диски, флешки, мережі стали носіями масової інформації. Те, що раніше використовували військові, стало одним із найпопулярніших способів поширення, зберігання інформації. Остання книжкова виставка в Києві показала, що на ринок виходять видавництва суто електронних продуктів. Відвідувачам представили чотири стенди, на яких можна було придбати CD-диски, причому одне з підприємств ("Умка") презентувало спеціалізовану серію ("CiDi няня") для дітей. Цим же займаються дніпропетровське видавництво "АртВертеп" та християнське Ukrainian Powers. Чи не свідчить цей факт про популярність електронних ЗМІ, про їх поширеність?
Напевно. Проте, чи то таких аргументів замало для формування нормативної бази, чи брак коштів гальмує поступ у галузі стандартизації цифрових ЗМІ. За умов активного використання інтернету як єдиного комунікативного середовища інформаційні матеріали в цифрових форматах набувають підвищеного попиту в користувачів. Ще з 1981 р. у світі розроблялися стандарти з опису комп'ютерних файлів як джерел інформації. Пізніше, від 1995 р., суспільство запропонувало вживати термін електронний ресурс. Хоча сам стандарт, який містив означення нового поняття, з'явився тільки через два роки [7, 3–4]. Згідно з ISBD (International Standard for Book Description) електронним ресурсом назвали таку інформацію, отримати яку можна за допомогою комп'ютера, пристроїв для зчитування – FDD, CD-ROM та іншого периферійного апаратного забезпечення (певно модеми) [7]. Крім того, уже в 1995 р. в Америці та країнах Західної Європи за характером інформації виділяли дані (текст, графіку, мультимедіа, таблиці тощо), програми та комбіновані джерела, що подавалися в інтерактивних (ідеться не про інтернет) чи локальних електронних ресурсах.
Про можливості описання інтернет-публікацій зайшла мова після впровадження нової редакції AACR (Anglo-American Cataloging Rules) у 1999 р. Та це здебільшого в Америці. На той час Україна тільки набирала оберти в інтеграції у всесвітню мережу. Пропозиції щодо оформлення бібліографічного опису мережних матеріалів містяться в 9 розділі, який має назву "Електронний ресурс" (знову-таки на зміну "комп'ютерному файлові").
Північні колеги, як уже зазначалося, також пішли вперед: уже кілька років тому розробили стандарти на електронні видання, однак тільки нещодавно ввели їх у дію. Тепер у них є ГОСТ 7.83-2001 "СИБИД. Электронные издания. Основные виды и выходные сведения", ГОСТ 7.2-2001 "СИБИД. Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов" – стандарти, специфіковані на новітніх видах мас-медіа. Звісно, російські ГОСТи спираються на видання Міжнародної організації зі стандартизації. Так, електронними виданнями в ГОСТ 7.83-2001 називають електронні документи або їх групи, які пройшли редакційно-видавничу обробку й готові до розповсюдження у незмінюваному вигляді, мають вихідні відомості. Подальша типологія, зафіксована в стандарті, повторює позиції AACR, ISBD [7].
Україна не ратифікувала положень вищезазначених стандартів видавничої та бібліотечної справ. Тому про електронні видання нам говорити можна тільки гіпотетично. Саме про видання, які мають проходити обробку перед тиражуванням чи публікацією в мережі. У Росії регламентована наявність вихідних відомостей на всіх електронних виданнях. Крім того, стосовно стандартів на цифрові ресурси, варто зазначити, що деякі навіть пострадянські країни впевнено крокують у цьому напрямі. Наприклад, в Казахстані ввели в дію СТ РК 34.017-2005. "Информационные технологии. Электронные издания. Электронные учебные издания". Цей документ регламентує не тільки діджитальні ЗМІ, а й навчальні е-матеріали. Позиції стандарту можна застосувати як до фізичних е-видань, так і до мережних навчальних продуктів для, приміром, дистанційного навчання. Згідно з СТ РК 34.017-2005 електронним навчальним виданням є такий продукт (будь-який електронний носій інформації або один із серверів інтернету), що забезпечує різні навчальні роботи та містить інформацію в усіх її формах, яка відповідає навчальному курсу або його частині, і засіб програмного керування й документації для автоматизації навчання, контролю знань з можливістю самотужки вибудовувати траєкторію навчального процесу [9]. У стандарті зазначені технічні характеристики продукту, рекомендації щодо його наповнення (колір, шрифт).
Пропозиції до вітчизняного регламентування вихідних відомостей
Найперше, що треба зробити, – легалізувати е-медіа, визначити склад та розташування вихідних відомостей. Це унормує роботу науковців, полегшить роботу працівників бібліотек, спростить міждержавну комунікацію. По-друге, легалізація та регуляція цифрових документів також є витребуваним кроком. Якщо в Казахстані, можливо, стандарт на електронні навчальні видання був форсований, то в Україні чомусь немає тієї сили, яка б надихала Держстандарт у цьому напрямі. По-третє, стандарти, а головне, нагляд за їх дотриманням (значна проблема в Україні), допоможуть розібратися з тим хаосом, який маємо нині. Це вдарить по піратах, говоритиме про культуру видавця електронних видань.
Нам потрібна n-на кількість дефініцій для роботи з таким продуктом. У першу чергу визначення самого поняття "електронне видання". Враховуючи закордонний досвід, можна узагальнити для українських теренів щось на кшталт: е-видання – документ на носієві (сервер інтернету – також носій), який пройшов редакційно-видавничу обробку, містить вихідні відомості, подає інформацію в цифровому форматі, для прочитання якого потрібне спеціальне обладнання (комп'ютер з його периферією, плеєр), придатні для читання такого формату. Останнє тому, що, приміром, фотографії можна побачити й у цифровій камері, DVD-плеєр читає більшість відео- та звукових форматів. Інформація може бути якою завгодно за знаковою природою: текст, зображення, таблиці, звук, відео, мультимедіа, а також програма (софт). Це важливо для подальшого опису. Взагалі ISO нічого не говорять про зазначення характеру видання. В описі тільки дають мінімальну конфігурацію. Міждержавний стандарт ГОСТ 7.1-2003 "Библиографическая запись. Библиографическое описание. Общие требования и правила составления" [10], за ухвалення якого також проголосувала й українська сторона, говорить, що тип даних треба зазначати в квадратних (краще в круглих) дужках у записі після заголовка видання. В електронних виданнях це важливо, бо програму на диску наврядчи можна переглянути на бібліотечному комп'ютері, доступ до ресурсів пам'яті якого обмежений.
Золота колекція української літератури: Бібліотека української літератури для школярів (програма) / Студія "Негоціант". – Версія 1.00. – 2000 р. – 1 CD-диск: 650 Мб. – Режим доступу: з диском у CD-ROM; Системні потреби: Win OS 9x.
Під час бібліографічного опису е-публікації треба зазначати, чи це унікальне цифрове видання, чи мережна версія традиційного ЗМІ (у такому випадку посилання оформлюють як для неелектронного [11]). Якщо мережний продукт, то обов'язково має бути режим доступу до нього. Мережні публікації на сучасному етапі – мас-медіа за своєю природою. Крім того, переважна більшість – це продовжувані/періодичні видання. Адже адміністрування сайту, передбаченість оновлень є ознакою того, що інформація змінюватиметься. Перманентними продуктами можна назвати ті, які створюють до якоїсь події, для разової реклами товару. Здебільшого такий характер мають вікна-"вискочки" (pop-up).
Інтернет – не єдина глобальна мережа, а http – не єдина послуга. Міжнародний стандарт ISO 690-2 Information and documentation – Bibliographic references – Part 2: Electronic documents or parts thereof так і наголошує, що для он-лайнових документів слід вказувати назву мережі та адресу видання [12]. Якщо є додаткові умови, їх треба зазначати після електронної адреси документа. Є такі розробники сайтів, які за допомогою ява-скриптів блокують у вікні браузера (статусний рядок) відображення адреси сторінки (див. мал. 1).
Малюнок 1
Тому необхідно зазначати, яким чином з тієї чи тієї веб-сторінки можна дістати документ. Часто в інтернеті є платні ресурси, які потребують або наявності віртуального рахунку, або паролю доступу. Якщо описувач знайшов поза документом логін та пароль, перевірив їх, то, на нашу думку, таку інформацію також слід подавати в бібліографічному записі в області приміток після адреси публікації:
Библиографическая запись. Библиографическое описание. Общие требования и правила составления: ГОСТ 7.1-2003 (текст) [электронный ресурс] / Межгосударственный совет по стандартизации, метрологии и сертификации. – М.: ИПК "Издательство стандартов", 2004. – Цитировано 30 апреля 2006 года. – Режим доступа в Интернете: http://www.bookchamber.ru/gost.htm нажатием на ссылку "Скачать"; Кодировка кириллица (Windows).
Валерия. Часики (звук) [електронный ресурс]. – Формат: mp3. – Режим доступа: http://3mp3.ru/ru/song/154215/Davnym-Davno-Valerija нажатием на ссылку "Скачать"; Логин: velomania, пароль: 12345; Кодировка кириллица (Windows).
Перший приклад – зразок незмінюваного електронного видання. Російський стандарт пропонує вживати "детерміноване/недетерміноване", розуміючи під цим поняттям ступінь внесення юзерських правок. Приміром, інформацію на лазерному диску не можна виправити навіть за наявності пишучого CD-ROM'а. Електронні видання навряд чи будуть випускати на RW-дисках, тому виправляти що-небудь немає можливості – фіналізовані (детермінова-ні), безкорективні. Такими є більшість електронних видань. Усе ж таки авторське право має бути захищеним.
У другому прикладі зазначено, що документ є mp3-файлом. Це важливий складник бібліографічного опису електронного документа. Формат зберігання е-публікації слід зазначати в області фізичної характеристики або приміток. Адже розповсюджені PDF-файли дуже популярні в мережі. На жаль, не кожен має Acrobat Reader або ще якусь програму для роботи з такими документами (PDF Explorer, PDFWriter). Те саме із зображеннями. Годі казати про флеш-анімацію. Деякі браузери не дозволяють переглядати зображення формату PNG, TIFF.
Важливим елементом для електронних видань є так званий титульний екран. Застосування традиційних для паперового варіанта структурних елементів у е-документі є правильним. Принаймні для видань на дисках: дискетах. Але багато суперечок викликає такий імператив у веб-дизайнерів, які намагаються розробити якомога ефектнішу сторінку для того чи того замовника. До речі, персональних сторінок стандарт також має стосуватися. Взагалі наявність вихідних відомостей достатнього обсягу саме в інтернет-виданні потребує ґрунтовного осмислення всіх позицій. Мережні відповідники традиційних засобів масового інформування за визначенням візуально нагадують паперові. Вихідні відомості можна вміщувати на місці реального розташування у виданні (якщо вони всі на першій полосі).
Та повернімося до вихідних відомостей, необхідних для мінімальної каталогізації електронного видання. Одна ознака наразі притаманна видавцям цифрової продукції: більшість інформації на дисках подається в комбінованому вигляді – матеріал та програма, яка ним керує. Тож правильно роблять виробники, зазначаючи системні потреби (ресурсні потреби) для зчитування інформації з носія. Це ж стосується й інших видів електронних видань. Різні машини мають різне дефолтове (за замовчанням) програмне забезпечення. Творці інтернет-сторінок користуються новітніми технологіями. Приміром, для перегляду флеш-анімації потрібен спеціальний софт або створений документ потребує нової версії тієї чи тієї програми (операційної системи). Ще гірше, коли застосовано нетипове для держави кодування веб-сторінки. Як бути? Є спеціальні скрипти, за допомогою яких можна заздалегідь попереджати відвідувача сайта про ресурси та налаштування, необхідні для перегляду. Це заощадить і час, і нерви описувачеві та користувачеві. Головна мета видання залишається незмінною й для електронних ЗМІ: якомога більший попит, поінформованість населення, реклама.
Які ж елементи вихідних відомостей є обов'язковими? Здавалося б, достатньо подати лінк (посилання) для кібер-публікацій чи зазначити назву й форму випуску е-медіа – і весь опис готовий? Але ж видавці ж повинні зберігати культуру товару. Його апарат для традиційного ЗМІ – невід'ємний складник роботи добросовісного видавця. Титульний екран повинен містити всі відомості, про книгу, газету, журнал. Для аудіо- та відеоматеріалів слід також зазначати відповідні категорії. Американський ANSI/NISO l2083-l995 Electronic Manuscript Preparation and Markup [13], що згодом став ІSО, пропонує також зазначати, крім традиційних відомостей, і те, що видання подає інформацію для незрячих: імітованим шрифтом Брайля або є програмою-говорилкою.
Отож, усе, як у традиційного видання: надзаголовок, заголовок, підзаголовні відомості, вихідні дані, випускні відомості, знак захисту авторського права, міжнародний стандартний номер, штрих-кодова позначка. Майже все однаково, за винятком деяких нюансів. Вище було зазначено деякі характеристики, які слід подавати. А де? В якій області бібліографічного запису? Міждержавний ГОСТ на електронні видання пропонує деякі корективи до стандарту на вихідні відомості в таких позиціях [14]:
– підзаголовні дані, крім типового наповнення, можуть містити інформацію про періодичність оновлення. У бібліографічному записі таку інформацію доцільно подавати для мережних публікацій, котрі постійно змінюються, в області видання. Для разових публікацій (дослідження, літературні твори тощо) варто зазначати дату останнього оновлення, яка може різнитися з датою публікації. Однак, на нашу думку, саме оновлення – аналогічний до перевидання (стереотипного, із доповненнями, виправленнями) процес;
– випускні відомості повинні містити характеристики електронної інформації, зокрема носій – дискета, диск, віддалений сервер мережі, флеш-пам'ять, у тому числі меморі-карти (бібліографи це зазначають в області фізичної характеристики чи приміток) – обсяг у зручних одиницях виміру – Мб, Кб; якщо аудіо-відео, треба зазначити тривалість безперервного перегляду;
– мінімальні системні потреби (область примітки) повинні містити інформацію про мінімальну конфігурацію машини (комп'ютера): процесор, обсяг вільного місця постійної пам'яті, обсяг оперативної пам'яті, додаткове апаратне забезпечення для комп'ютера, програмне забезпечення що потрібно для читання інформації.
Решта інформації аналогічна традиційній для ЗМІ формі. У випадку, якщо електронне видання є додатком до традиційного, його можна описувати як звичайну цифрову публікацію, зазначивши в області назви, що це є додаток. Пропонується в описі ставити після назви двокрапку та з великої літери вказувати призначення е-видання.
Єдине, чим нині не гребують сучасні веб-публікатори, – знак захисту авторського права. Про те, що сайт є періодичним кібер-виданням, відвідувач має сам здогадуватися за характером інформації. Навіть персональні сторінки, веб-сайти підприємств, установ, організацій, де так чи інакше відбувається поповнення інформації, можна назвати продовжуваними електронними публікаціями. Щоправда офіційні сайти юридичних осіб, персональні сторінки – це таки видання. Певно, не знайдеш користувача інтернетом, який би не знав сайту Максима Мошкова (http://lib.ru). Фахівці стверджують: це одна з найбільших світових електронних бібліотек.
Електронна версія того чи того ЗМІ або оригінальний мас-медійний продукт повинні містити вихідні відомості, які й вирізняють його з-поміж усього, запропонованого в глобальній мережі як вид ЗМІ. Нестандартизовану інформацію варто називати просто е-публікацією, а не виданням.
Розташування вихідних відомостей
В оформленні вихідних відомостей електронних видань, крім власне контенту відомостей, є проблема з їх розташуванням. ГОСТ 7.83-2001 пропонує використовувати титульний екран для зазначення потрібних вихідних відомостей. Такий крок доцільний для цифрових видань, які існують на переносних носіях інформації: дисках, дискетах, флеш-картах. Виробник нічого не втратить від того, що перша сторінка, яку побачить покупець, міститиме звичні для книжок відомості. Майстерність дизайнера допоможе акцентувати увагу на оформленні. Після введення в дію Міждержавного стандарту на електронні видання в інтернеті з'явилося багато негативних відгуків, мовляв: як це так, що всі початкові інтернет-сторінки будуть однаковими...
Насправді ж усе не зовсім так. Стандарт пропонує подавати титульний екран, однак додає, що може бути сторінка, яка замінює його. Більше того, попри однотипність інформації, на першій сторінці електронного видання можна вигравати за рахунок оригінального візуального оформлення. Скільки років видаються книжки, а перші та прикінцеві сторінки в них одноманітні. І нічого – читають. По-друге, хто сказав, що титульний екран або його замінник повинен містити винятково вихідні відомості? Не біда, якщо перша екранна картинка вміщуватиме не тільки вихідні відомості.
Усі традиційні складові вихідних відомостей краще подавати в цифровому вигляді, на поверхні носія (приміром, на одному боці диска, якщо дозволяє технологія) та на упаковці-коробці. Магнітні, лазерні носії інформації продають у паперових упаковках чи пластикових слімах (тонка коробка) або сіках (товста коробка). У стандартах ISO нічого не сказано про упаковку. Здається, більш доцільним подати вихідні відомості саме на матеріальній поверхні. Чому? Якщо системні потреби для прочитання тієї чи тієї інформації зависокі для конкретної машини, то навряд чи користувач навіть до вихідних відомостей "дістанеться". Більше того, зберігати цифрові видання без мінімального зовнішнього захисту ніхто не буде, тому упаковка яка-небудь таки знадобиться. Двосторонні DVD – то радше виняток із загального правила.
Узагалі, оскільки йдеться про електронне видання, то пропонується зобов'язати видавців зазначати бібліографічний опис продукту принаймні на упаковці та в тілі інформації – на титульному екрані. Культура видання повинна інтегруватися в діджитальний світ. Типове е-видання має пластикову тару. Вона "оздоблена" паперовими буклетами. То чому б не застосувати ці папірці як матеріал для подання вихідних відомостей? На зовнішньому боці – титульна інформація + штрих-код та стандартний набір: надзаголовок, назва, автор (якщо є) чи компанія-розробник, підзаголовні відомості та вихідні дані, інформація про ріелтера в Україні. При відкриванні коробки – аналог розгортання книжки – на поверхні диска маємо мінімальні вихідні відомості, потрібні для каталогізації та ідентифікації. На зворотному боці кришки пластикової упаковки можна подавати інформацію, притаманну звороту титулу чи прикінцевим сторінкам: анотацію, міжнародний стандартний номер, творців, рецензентів, реєстраційний номер, реєстратора, тираж тощо.
Вищезазначене стосується е-медіа, які мають фізичну форму. Що ж робити з мережними виданнями? Є простий спосіб для кібер-видань зазначати вихідні відомості, а також бібліографічний опис, які мають бути невід'ємною частиною видання й електронного також. Незалежно від того, чи буде той-таки титульний екран чи його замінник у мережному виданні, є метод подання необхідної для каталогізації інформації, навіть не публікуючи її на видимій частині веб-сайту. Найкраще зазначати вихідні відомості в коді сторінки. Застосовуючи спеціальні символи, кодом можна передати великий обсяг інформації, яка не відображатиметься на сторінці. Так, використання пунктуації "" (на позначення кінця) дозволяє в межах цих знаків подати вихідні відомості, єдине, що треба, – виключити "невидимий текст" цими символами.
Тут можна прописати будь-яку інформацію, зокрема і бібліографічний опис (бібліографічний запис + анотація). Наприклад:
< html >
< head >
< meta name="keywords" content="description" >
< title > Е-демократія: правовий аспект – Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва < /title >
< !-- Назва видання: Е-демократія: правовий аспект -- >
< !-- Тип: дайджест інтернет-видань -- >
< !-- Періодичність: щотижневик -- >
< !-- Дата випуску: 10 березня 2006 року -- >
< !-- Випуск: № 11 -- >
< !-- Доступно з: http://www.library.vinnitsa.com/publications/2006/E-demokrat11.html -- >
< !-- Назва статті: Цифрове законодавство -- >
< !-- Автор: Баранов О. -- >
< !-- Доступно в інтернеті: http://www.zn.kiev.ua/nn/show/395/34921/ -- >
< /head >
< body >...
< /body >
< /html >
І це не потребує великих зусиль, і свідчить про культуру видавця, про його відповідальність за розміщені матеріали.
Вищезазначене – це тільки пропозиції до українських стандартів на електронні видання, які займають передове місце серед мас-медійних засобів. Не всі е-документи потребують зазначення вихідних відомостей. Звісно, ніхто нікого не каратиме, якщо персональна сторінка фізичної особи взагалі не матиме вихідних відомостей. Правила стосуватимуться тільки легальних мережних медіа. Тут є суперечності: нелегальні ЗМІ мають право не проставляти вихідних відомостей.
Стосовно використання коду сторінки для подання вихідних відомостей також є нюанси. Не всі веб-дизайнери створюють сторінки засобами текстового коду. Нині в мережі чимало сайтів, побудованих на технології флеш-анімації та ActionScript. Код такої сторінки користувач не може побачити. Та й він не містить ніякої корисної інформації. Тільки специфікацію для векторного зображення. Флеш-анімація застосовується здебільшого в мережних виданнях. Якщо є переносний (диск, дискета, меморі-картка) електронний носій і видання підготовлене не піратами, то оптимальні вихідні відомості треба зазначати на самому диску, на тарі або супровідних документах.
На жаль, поки що українські бібліографи та видавці користуються власними "покликами", своєрідними стандартами підприємства. Приміром, Львівський національний університет імені Івана Франка розробив 2001 р. власні стандарти на бібліографічний опис документів, у тому числі й інтернет-публікацій. Так, СТП 1.02-2002 пропонує такий варіант опису [15]:
Гpaбинcький I. M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi вiднocини: Плaни пpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy. – Львiв, 2000. – [Цит. 2001, 5 ciчня]. – Дocтyпний з:< http://www.geocities.com/ihoг hrabynskyi/ier/plan seminar.htm >.
Доречною є пропозиція використання додаткових символів для відокремлення URL-адреси. Це західний (американський) варіант опису шляху до потрібного файла. Нині ведуться суперечки стосовно того, як подавати її, адже крапку в кінці адреси не можна ставити, а закривати область потрібно. Тому можна застосовувати гострі дужки (інші види дужок мають своє призначення). Наявність в описі гострих дужок раніше не регламентувалася.
Сучасні комп'ютерні інформаційні технології пронизують практично всі сфери діяльності людини: бізнес, освіту, охорону здоров'я, державне управління, інформаційні послуги, дозвілля й багато іншого. Дослідники інтернету та віртуальної економіки висловлюють припущення про те, що через п'ять років кожен другий спеціаліст здобуватиме другу вищу освіту дистанційним шляхом. Веб-сайти новин подекуди рясніють повідомленнями про закони та стандарти, прийняті в різних країнах, – про електронний документ, про електронні видання, про цифровий підпис, про електронну торгівлю, про боротьбу з кіберзлочинністю, про захист персональних даних, про особливості реалізації тієї чи тієї діяльності в інтернеті.
У 2005 р. Комітет експертів Ради Європи розробив "Декларацію прав людини та правових норм у цифровому світі" (Declaration on Human Rights and the Rule of Law in the Information Society). Автор цього документа – мер французького міста Іссі-ле-Муліно, співголова групи з вивчення інформаційних технологій у Національній асамблеї Франції – зробив спробу системного, глобального, юридичного осмислення цифрового світу. У ньому обґрунтована теза про необхідність дії законів в інформаційному суспільстві, наріжним каменем яких має бути забезпечення гарантій прав і свобод людини в цифровому світі. Система цифрових законів має захищати основні цінності цивілізованого світу: свободу слова, підприємництва та конкуренції, гарантувати захист права власності тощо.
1. Количество блогов в интернете достигло 35 млн [електронний ресурс]. – Опубл. 19.04.2006; Проверено 25 апреля 2006 г. – Режим доступа: http://www.probuem.ru/computers/27778.
2. Блог [електронний ресурс] // Вікіпедія. – Перевірено 25 квітня 2006 р. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%BE%D0%B3.
3. Про захист прав користувачів електронних комунікацій: проект Закону України [електронний ресурс] / М. М. Рудьковський. – Перевірено 26 квітня 2006 р. – Режим доступу: http://ilaw.org.ua/bill_descr.php?id=24, http://internetrights.org.ua/index.php?page=acts&act=8.
4. ISO 9707:1991: Information and documentation – Statistics on the production and distribution of books, newspapers, periodicals and electronic publications [electronic resource] / TC 46. – 1991. – 13 p. – Way of access: URL: http://www.iso.ch/iso/en/CatalogueDetailPage.CatalogueDetail?CSNUMBER=17564&ICS1=1. – Title from the screen.
5. Інтернет у 50-ти країнах світу [електронний ресурс]. – Опубл. 24 квітня 2006 р.; Перевірено 4 квітня 2006 р. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/polit/02ciaint.htm.
6. Інтернетом активно буде користуватися 10 % українців [електронний ресурс]. – Цит. 24 квітня 2006 р. – Режим доступу: http://kyiv.osp-ua.info/index.php?newsid=1872.
7. Антоненко І., Баркова О. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації: історія питання, термінологія, форматне забезпечення // Бібл. вісн. – 2004. – № 2. – С. 11–22.
8. Об организации учебного процесса по дистанционной форме обучения: Положение [электронный ресурс] / Министерство образования и науки Республики Казахстан. – Петропавловск, 2006. – Режим доступа: http://www.nkzu.edu:8000/cdo/CDO/Documents/Doc/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5%20%D0%94%D0%9E/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5%20%D0%94%D0%9E.doc.
9. СТ РК 34.017-2005: Информационные технологии. Электронные издания. Электронные учебные издания [электронный ресурс] / Евроаз. нац. ун-т им. Л. Н. Гумилева; Комитет по стандартизации, метрологии и сертификации. – 2005. – 17 с. – Режим доступа: http://www.nkzu.edu:8000/cdo/CDO/Documents/Doc/standart%20%D0%AD%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5%20%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%BE%D0%B5%20%D0%B8%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5.doc.
10. Библиографическая запись. Библиографическое описание. Общие требования и правила составления: ГОСТ 7.1-2003 [электронный ресурс] / Межгосударственный совет по стандартизации, метрологии и сертификации. – М.: ИПК "Издательство стандартов", 2004. – Цитировано 30 апреля 2006 года. – Режим доступа: http://www.bookchamber.ru/downloads/7.1-2003.doc.
11. Закревська О. Електронні видання: процеси стандартизації і проблеми бібліографічного опису // Наукові запистки Інституту журналістики. – К., 2006.
12. Information and documentation – Bibliographic references [electronic resource] / TC 46. – Part 2: Electronic documents or parts thereof: ISO 690-2: 1997. – Way of access: URL: http://www.collectionscanada.ca/iso/tc46sc9/standard/690-2e.htm.
13. ANSI/NISO/ISO l2083-l995 Electronic Manuscript Preparation and Markup [electronic resource] / National International Standard Organization. – Bethesda, 1995 – Approved 17, April; Cited 4, March, 2006. – ISSN 1041-5653. – PDF-file.
14. Электронные издания. Основные виды и выходные сведения: ГОСТ 7.83-2001 [электронный ресурс] / Госстандарт России; Межгосударственный совет по стандартизации, метрологии и сертификации. – Введен 01.07.2001; Цитировано 1.05.2006. – Режим доступа в интернете: http://plasma.karelia.ru/about/e-pub.html.
15. Бібліографічний опис у списку використаних джерел. Загальні вимоги і правила складання: СТП 1.02-2002 [електронний ресурс] / ЛНУ ім. І. Франка. – Введено 8.04.2002. – Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/Geninf/bibliog.htm.
© Доан О. В., 2007