Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Висвітлення друкованими ЗМІ проблем інформаційного простору як засіб формування інформаційної політики

Ю. І. Ятель
студ.

УДК 316.776.4; 659.132.21; 655.3.066.12

Нині державна інформаційна політика є важливою складовою зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Ця галузь має стати цілісною, концептуально вивіреною та перспективною. Наразі можна стверджувати, що високопосадовці не усвідомлюють усю важливість негайного врегулювання галузі інформаційної політики. У свою чергу, провідниками тієї ж таки інформаційної політики є засоби масової інформації, які взяли на себе відповідальність за захист національних інтересів України.
Ключові слова: державна інформаційна політика, інформаційний простір, інформаційна політика у сфері ЗМІ, газети, журнали.

Today a state informative policy is the important constituent of domestic policy of country foreign and and engulfs all spheres of vital functions of society. This industry must become integral, conceptually вивіреною and perspective. It is now possible to assert that високопосадовці does not realize all importance of necessity of immediate settlement of industry of informative policy. In same queue mass medias which undertook responsibility for the observance of national interests of Ukraine are the explorers of that all the same informative policy.
Key words: state informative policy informative space, informative політка in the field of Mass-Media, newspapers, magazines.

Державна інформаційна політика має бути незалежною від тимчасових факторів, особистих уподобань та уявлень, адже від рівня керованості національним інформаційним простором залежить стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки України.

Державна інформаційна політика є важливою частиною зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Ця галузь має стати цілісною, концептуально вивіреною та перспективною. Наразі можна стверджувати, що високопосадовці не усвідомлюють усю важливість потреби негайного врегулювання галузі інформаційної політики. У свою чергу, провідниками інформаційної політики є засоби масової інформації, які взяли на себе відповідальність за дотримання національних інтересів України.

Мета статті – простежити особливості висвітлення інформаційної політики, зокрема у друкованих засобах масової інформації; визначити ступінь зацікавленості суспільства й громадськості проблемами інформаційної політики; з`ясувати вплив публікацій на вдосконалення державної інформаційної політики і на прийняття управлінських рішень.

Завдання – ознайомитись із дослідженнями науковців у галузі державної інформаційної політики; провести моніторинг друкованих таких видань, як "Факты и комментарии", "Коммерсант-Україна", "День" та "Дзеркало тижня", за друге півріччя 2005 р.; зробити порівняльний аналіз матеріалів обраних видань, щоб з`ясувати, яке з них більшою або меншою мірою приділяє увагу висвітленню інформаційної політики.

Для побудови в Україні розвиненого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного співтовариства забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації необхідно насамперед удосконалити державну інформаційну політику.

Державна інформаційна політика спрямована на ефективне використання та захист єдиного національного інформаційного простору і ґрунтується на таких базових положеннях [1, 7]:

– національний інформаційний простір – це сукупність суб'єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля з метою задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях. Він є багаторівневою системою, що охоплює різноманітні сфери, складається з організаційної, адміністративної, творчої, матеріально-технічної структур, відображає рівень соціокультурного розвитку суспільства;

– держава виступає гарантом суверенітету і цілісного функціонування єдиного національного інформаційного простору, відповідно до національних інтересів України, завдань внутрішньої та зовнішньої політики здійснює управління інформаційною сферою;

– державна інформаційна політика спрямована на утвердження свободи слова, плюралізму і демократичних засад інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення і розвиток її інформаційної інфраструктури;

– державна інформаційна політика здійснюється у взаємозв'язку з політикою в економічній, соціальній, культурній, освітній, правовій сферах, сприяє духовній і моральній інтеграції українського суспільства;

– державна інформаційна політика сприяє виходу нашої держави у світовий інформаційний простір, при цьому Україна зберігає свій суверенітет, автономність і національну самобутність.

В інформаційному просторі України склалася не зовсім сприятлива ситуація. Окремі сектори (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний, архівний та кінематографічний комплекси) національного інформаційного простору не відповідають стандартам розвинених країн, зазнають подальшого скорочення й навіть руйнування. Хоча мережа Інтернет в Україні останніми часом використовується значно ширше й виявляє стійку тенденцію до зростання, однак вона далеко ще не досягла рівня передових держав. Її зростання є характерним здебільшого для великих міст. До того ж, відповідальні працівники державних засобів масової інформації України, у тому числі телебачення і радіомовлення, прирівняні у своїх посадах до відповідних працівників органів державної влади, що надає їм соціальні гарантії. Це накладає певні обмеження на діяльність журналіста та редактора стосовно надання об'єктивної й неупередженої інформації про діяльність державних органів, перетворює їх на державних чиновників від мас-медіа. Саме тому від керованості інформаційною політикою у сфері ЗМІ залежить і захист національних інтересів України.

На думку професора В. Іванова, при взаємодії політики та мас-медіа відбувається їх взаємовплив. Завдання засобів масової комунікації – донести до влади теми, що хвилюють громадян, їх потреби, очікування і думки. Завдання політики – сповіщати громадськість про свої плани та рішення. Журналістам потрібні політики як джерело інформації, а політикам потрібні журналісти як канал комунікації [2, 27].

Серед пріоритетних завдань держави слід виділити такі:

– сприяння розвитку ринку інформаційних продуктів і послуг;

– утвердження принципу пріоритетності вітчизняного виробника інформпродукту загалом і розробка системи заходів, спрямованих на розвиток українськомовних засобів масової інформації;

– запровадження різних форм державної, комунальної та недержавної грантової підтримки соціально важливих засобів масової інформації.

Крім цього, формуючи український інформаційний простір, слід спиратися на стратегічні пріоритети, один з яких – розширення сфери функціонування української мови. Загалом інформаційна політика – це вираження політичної волі держави. Вона буде успішною й не залишиться декларацією про наміри в тому випадку, якщо ця воля буде недвозначною.

Для того, щоб з`ясувати скільки уваги приділяють друковані засоби масової інформації висвітленню інформаційної політики у сфері ЗМІ, було проведено моніторинг за друге півріччя 2005 р. таких газет: "Факты и комментарии", "Коммерсант-Україна", "День" та "Дзеркало тижня". Спочатку планувалося провести моніторинг вищезгаданих видань за весь 2005 р., але справа у тому, що газета "Комерсант Україна" почала виходити лише влітку. А для того, аби забезпечити строгість і чіткість процедури дослідження, потрібно, щоб моніторинг був проведений за однаковий період часу. Саме тому було вирішено обрати друге півріччя 2005 р. Більше того, на кінець року припав час, коли у пресі точилася дискусія щодо діяльності ЗМІ під час виборів, тому саме цей період і був найбільш цікавим для дослідника. Чому саме ці видання? Газета "Факты и комментарии" як приклад щоденного видання, яке орієнтується радше на масового читача, ніж на вузьке коло цільової аудиторії. Характеризуючи матеріали, подані у газеті, можна навіть стверджувати, що видання близьке до бульварного типу. "Коммерсант-Україна" – щоденне ділове видання, яке робить акцент на тематиці політики, економіки, суспільного життя. Газета "День" – яскравий приклад щоденного суспільно-політичного видання, яке достатньо уваги приділяє висвітленню майже всіх сфер життя людини. Одним із плюсів газети є те, що вона виходить на двох мовах – російській і українській, що не характерно для двох попередніх видань. "Дзеркало тижня" – щотижневе аналітичне видання, яке так само, як і "День", знаходить місце на своїх шпальтах для важливих суспільно-політичних подій, але при цьому аналітично, більш глибоко досліджує кожну проблему.

Зупинимося докладніше на короткій характеристиці кожного із цих видань, а відтак перейдемо до контент-аналізу самих матеріалів.

Отож, газета "Факты и комментарии". Щоденне російськомовне видання, орієнтоване на широке коло читачів. Матеріали розподілені за такими рубриками: "События и факты", "Политика", "Экономика", "Право", "Человек и общество", "Жизнь", "Медицина", "Культура", "Спорт". Видання популярне, зокрема завдяки своїм сенсаційним репортажам про незвичайні події із життя звичайних людей. Можна також стверджувати, що газета мало уваги приділяє політиці та економіці, зосереджуючись більше на висвітленні життя людей в Україні. Частіше за інші використовується жанр інтерв`ю. За результатами проведеного моніторингу стало ясно, що загалом за друге півріччя 2005 р. газета "Факты и комментарии" надрукувала 15 матеріалів, які розкривають інформаційну політику у сфері ЗМІ. Можна стверджувати, що характерною особливістю матеріалів у газеті є те, що навіть якщо вона і пише про ЗМІ, то частіше ця тема є другорядною у матеріалі, а не головною. Як приклад наведемо такі заголовки: "На празднике в честь годовщины популярного радио Виктор Павлик фотографировался с полуобнаженными девушками", "Редактор одного из российских женских журналов укусил украинского милиционера", "В сражении столичных футбольных журналистов за "Delta Sport Cup-2005" газетчики вырвали победу у телевизионщиков". Тобто згадування про ті ж ЗМІ можна навіть розцінювати як випадкове. Також серед матеріалів, які відповідають темі, трапляються й такі, в яких на майже 3000 знаків інформації про ЗМІ виділяють до 200–1000. Таким прикладом є інтерв`ю" Николай Томенко: "У меня до сих пор сохраняется оппозиционный подход к власти". Саме тут одне із питань торкнулося діяльності ЗМІ в Україні, а точніше – витраті державних коштів на ЗМІ. Матеріал уміщує 11 478 знаків, а темі дослідження виділили 1 045. Отож, усі матеріали, що стали предметом моніторингу, можна поділити на ті, головною темою яких є ЗМІ, і ті, що частково торкаються цієї теми. Результати – серед обраних 15 матеріалів до першої категорії потрапляють 5 статей, до другої – 10.

Загалом, аби простежити, яким темам більше, яким менше приділяє увагу видання, всі статті поділили за такими групами: тема інформаційної політики, українські ЗМІ, іноземні ЗМІ, "самі про себе" (тобто видання пише саме про себе, що частіше нагадує піар-статтю, аніж журналістський інформаційний продукт), і окремо тема – ЗМІ і вибори. Бо, як це не дивно, все ж хоч і важко було обминути скандал зі свободою слова під час виборів, але деякі ЗМІ вперто ігнорували її, а навіть якщо і висвітлювали, то надзвичайно мало. Тут також є своя особливість: деякі матеріали можуть потрапляти до двох груп одночасно. Отже, за підсумками найбільше статей все-таки належать до другої групи, тобто про українські ЗМІ – 11 матеріалів. У групах "про інформаційну політику" та "самі про себе" статей узагалі не було.

Також було простежено, за який місяць більше, а за який менше надруковано матеріалів на обрану тему, і з`ясовано, що у січні та у травні 2005 р. таких матеріалів не було взагалі, а було в жовтні шість статей. Це і зрозуміло, оскільки саме у цьому місяці найчастіше обговорювалася тема "ЗМІ і вибори". Загалом матеріали у газеті "Факты и комментарии" на тему дослідження налічували за друге півріччя 2005 р. 93 526 знаків.

Наступне видання – "Коммерсант-Україна". Це щоденне ділове російськомовне видання. Матеріали вміщені під такими рубриками: "Первая полоса" (гарячі події за минулий день), "Органы власти", "Политика", "Общество", "Общество/Культура", "Портрет недели", "Деловые новости", "Экономика и финансы", "Компании", "Тенденции", "Спорт" і "Прогноз". Стиль матеріалів у виданні стриманий, діловий, без зайвих смакувань дешевих сенсаційних фактів, на відміну від у попередньої газети. Це й зрозуміло, адже аудиторія у видань теж різна.

Отже, за підсумками моніторингу за друге півріччя 2005 р. газета "Коммерсант-Україна" надрукувала 48 матеріалів, які можна зарахувати до основної тематики – державна інформаційна політика у сфері ЗМІ. Звичайно, тут простежуємо таку особливість, що вся інформація про ЗМІ подається ніби з нахилом до бізнесу, тобто друкуються відомості про власників і фінансове становище видань. Хоча про появу нового видання, телеканалу або радіо "Коммерсант-Україна" обов`язково повідомляє. Матеріали безпосередньо про ЗМІ, згідно з моніторингом, подані під такими рубриками: "Інформаційна політика", "Медіаринок", "Білий піар", "Медіаінфляція", "Свобода слова", "Малий бізнес", "Законодавство", "Ярмарка", "Самвидав", "Угода", "Шоу-бізнес", "Конфлікт".

Поділимо матеріали також за групами, щоб дізнатися, про що частіше пише видання. Зазначимо також, що і тут чимало матеріалів, які можна зарахувати одразу до кількох груп. Отже, за підрахунками, видання найчастіше пише саме про українські ЗМІ, два матеріали із групи "самі про себе", шість матеріалів про "ЗМІ та вибори", чотири стосуються саме сфери інформаційної політики у державі, дев'ять матеріалів розповідали про іноземні ЗМІ. Загалом показники свідчать про те, що газета повноцінно і регулярно повідомляє своїх читачів про новини у галузі ЗМІ.

Подивимося тепер на те, в якому місяці кількість матеріалів максимальна, а в якому мінімальна. Як це не дивно, але наповненість матеріалами більш-менш стабільна, найбільше статей у вересні – 14, найменше у грудні – 3. Загалом зазначені матеріали газети "Коммерсант-Україна" за друге півріччя 2005 р. налічують 169 137 знаків. Порівняно із "Фактами и комментариями" це майже вдвічі більше, тож поки що "Коммерсант-Україна" посідає перше місце у рейтингу поінформованості читачів у сфері ЗМІ. Також можна простежити те, скільки пишуть видання про одну й ту саму подію. Візьмемо для прикладу історію з відомими братами Аркушами і сином президента Андрієм Ющенком "Факты и комментарии" повідомили про це 2 734 знаками, а "Коммерсант-Україна" – 4 292, майже вдвічі більше . Більше того, "Факты и комментарии" розкрили проблему в зародку, повідомивши, що така історія існує, а "Коммерсант-Україна" написав про це, коли проблема вже набула розголосу, тобто детальніше й повніше. Що ж виходить, що про перебіг події читачі "Коммерсанта" дізналися, а "Факты и комментарии" лише обмежилися констатацією факту без подальших пояснень. Звернемось іще до однієї інформації – про те, що Влад Ряшин іде з посади голови правління телеканалу "Інтер". Погодьтеся, це не остання подія у світі ЗМІ, але чомусь для "Фактов" вона виявилася нецікавою, тому читачі про це і не були поінформовані, а от "Коммерсант" опублікував інтерв`ю із Владом, де той детально розповів про причини такого рішення.

Наступне видання – газета "День". Щоденна українськомовна і російськомовна газета, що повно висвітлює політичне, економічне й суспільне життя України та світу.

Матеріали подані в таких розділах: перша сторінка (гарячі новини), "День України", "День планети", "Подробиці", "Економіка", "Суспільство", "Світові дискусії", "Тайм-аут". Як уже зазначалося, величезним плюсом для газети є те, що пише вона саме українською мовою, що наразі очевидна рідкість для вітчизняного читача. Тож, за підсумками моніторингу, за друге півріччя 2005 р. газета надрукувала 45 матеріалів, які розповідають про інформаційну політику у сфері ЗМІ. Здається, що ці дані дуже схожі на результати попередніх підрахунків у газеті "Коммерсант-Україна", але якщо зауважити, що сумарна кількість знаків тут 219 721, то все-таки газета "День" повніше за кількістю знаків інформує читачів. Подивимося тепер, про що більше, а про що менше пише видання, поділивши матеріали за групами із урахуванням, звичайно, того, що деякі статті належать до кількох груп одночасно. Отже, за підсумками, найбільше газета писала про українські ЗМІ, як і дві попередні, загалом 23 матеріали. Найменше – один у рубриці "самі про себе". По п'ять матеріалів у рубриках "про інформаційну політику" та "про іноземні ЗМІ", що порівняно з попередніми даними є досить високими показниками. І всього 12 матеріалів присвячено темі "ЗМІ та вибори".

Тепер зробимо підрахунки, в якому місяці найактивніше газета писала на обрану тему моніторингу. Тут, як ніколи, простежується стабільність, найбільше матеріалів, як це не дивно, у літній період – 12 статей у липні, далі 7, 3, 8, 8, 7. Тож, можна зробити висновок, що для інформування читачів про ЗМІ газеті не потрібен такий привід, як вибори: вона і без них активно висвітлює інформаційну політику в сфері ЗМІ.

Наступне видання для дослідження – газета "Дзеркало тижня". Це щотижневе аналітичне видання, матеріали в якому поділені за такими рубриками: "Власть", "Деньги" и "Человек". Саме у розділі про людину частіше пишуть про інформаційну політику у сфері ЗМІ. Отже, підсумовуючи результати проведеного моніторингу, можна стверджувати, що "Дзеркало тижня" майже у кожному номері за друге півріччя 2005 р. друкувало матеріали, що висвітлюють діяльність ЗМІ чи то просто інформаційну політику. Згідно з даними, матеріалів налічується 20. Звичайно, цю цифру не можна порівнювати із кількістю попередніх результатів, оскільки там мова йшла про щоденні видання. Спробуємо простежити, про що частіше пише "Дзеркало тижня", а чому менше приділяє увагу. Є лише один нюанс – аналітичні статті та кореспонденції настільки великі, що вміщують у собі інформацію чи не про кожну із тем, окреслених у моніторингу. Тому тут, як ніде раніше, один матеріал може належати до кількох груп одночасно. Отже, єдина група, в якій не виявилося жодного матеріалу, – це "самі про себе". Це і зрозуміло, адже такому виданню не потрібно, по-перше, себе піарити, а по-друге, керівництво, мабуть, дотримується думки, що варто більше писати про інформаційний простір України, ніж зосереджувати увагу на власній персоні. До групи "про інформаційну політику держави" потрапило 9 матеріалів, про українські ЗМІ надрукували 12 матеріалів, про іноземні – 3, про ЗМІ та вибори – 6 статей. Зробимо підрахунки, скільки матеріалів припадає на кожен місяць. Варто враховувати той факт, що оскільки газета щотижнева, то якщо, наприклад, вважати, що у кожному номері слід писати про інформаційну політику у сфері ЗМІ, то щомісяця таких матеріалів має бути у середньому чотири. Отже, за результатами, висвітлення інформаційної політики у сфері ЗМІ у цьому виданні – на найвищому рівні. По-перше, тому що простежується майже абсолютна стабільність щодо кількості матеріалів у номерах: щомісяця в середньому чотири статті, по-друге, немає явного місяця-лідера, де матеріалів найбільше, що свідчить про те, що видання не чекає, поки станеться якась значуща подія, вона сама випереджає ці події, вправно подаючи інформацію про діяльність ЗМІ, і про стан державної інформаційної політики. Кількість знаків на обрану тему – 223 630.

Провівши моніторинг чотирьох видань, можемо простежити, наскільки повно кожне із них пише про одну й ту саму подію. Візьмемо, наприклад, інформацію про купівлю 40 % акцій популярного телеканалу "1+1" групою "Приват", зокрема те, що СМЕ, що є власником контрольного пакета, остаточно й безповоротно відкликає свою пропозицію про розгляд зазначеної угоди.

Отже, газета "Факты и комментарии" приділила цьому питанню 1 973 знаки, причому повідомлення було з інформаційного агентства УНІАН. "Коммерсант-Україна" написав про це двічі з перервою, що характеризує його як видання, яке стежить за перебігом подій, а не подає тимчасову інформацію, не цікавлячись розвитком і закінченням історії. Отже, разом – 7 293 знаки. Газета "День" виявилася досить оригінальною, бо повідомила про це дійство через інтерв`ю з Ольгою Герасим`юк, тобто під час розмови була обговорена і ця тема. Ми взяли лише ту частину матеріалу, де мова іде саме про об`єкт дослідження. Тому знаків наразі – 1 411. І щодо "Дзеркала тижня". Це видання як аналітичне подало повну картину історії із продажем акцій компанії "1+1", проаналізувавши передумови, причини і можливі наслідки такої угоди. У результаті читачі мали змогу прочитати 11 558 знаків.

Одержавши кінцеві результати моніторингу по кожному виданню, можна зробити порівняльну характеристику всіх чотирьох. Спершу порівняємо кількість матеріалів, що належать до однієї із п'яти груп. Отже, з п`яти груп беззаперечним лідером у трьох групах є "Коммерсант-Україна", саме про українські, іноземні ЗМІ та про самих себе видання пише найбільше. "Дзеркало тижня" порівняно з іншими найбільше уваги приділяє висвітленню самої проблеми державної інформаційної політики. Газета "День" стала лідером в інформуванні своїх читачів про діяльність ЗМІ під час виборів. У результаті єдиним аутсайдером виявилася газета "Факты и комментарии", яка не відзначилась у жодній із груп.

Аби з`ясувати інформативну активність видань щомісяця, проведемо також кількісне порівняння. Тут є одна особливість: газета "Дзеркало тижня" – щотижневе видання, тому якщо зіставляти її результати з усіма іншими, то висновок буде неправильним. Тому в цьому порівнянні видання участі не бере. Отже, за підсумками аналізу, у липні, серпні та грудні 2005 р. лідером-інформатором була і є газета "День", розділивши перемогу в серпні з "Коммерсантом". Останній же перемагав у вересні, жовтні та листопаді. І знову газета "Факты и комментарии" не є фаворитом у жодному з місяців. Тож лідером щодо інформування своїх читачів щомісяця є газета "Коммерсант-Україна".

Таким чином, за підсумками проведеного моніторингу, в основі якого – контент-аналіз, можна зробити висновок, що серед обраних для дослідження друкованих ЗМІ беззаперечними лідерами щодо забезпечення висвітлення інформаційної політики у сфері ЗМІ є газети "Коммерсант-Україна" та "Дзеркало тижня". Остання майже у кожному своєму номері подавала матеріали на обрану тематику, надрукувавши загалом 223 630 знаків. Враховуючи, що видання "Коммерсант-Україна" не щотижневе, а щоденне, то 219 тисяч 721 знак – це достатня кількість, щоб ставити його поруч із аналітичним "Дзеркалом тижня".

Отримані результати дослідження не є показником вдалої інформаційної політики у сфері ЗМІ, хоча порівняно з іншими виданнями на українському ринку преси дані досить позитивні. Відповідальною за такі процеси інформатизації є передусім держава. Слід зауважити, що ще у 2000 р. був підписаний Указ Президента "Про удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України і органів державної влади", але й досі помітних змін немає.

Але водночас є й інший аспект – відповідальність самих ЗМІ за повноцінне подання інформації своїм читачам. Які ж висновки можна зробити, виходячи із даних моніторингу? ЗМІ день у день звинувачують державу в неефективній інформаційній політиці або ж узагалі у її відсутності, натомість саме цій темі на своїх шпальтах приділяють надзвичайно мало уваги. Хто ж, як не ЗМІ, буде інформувати читачів про вихід у світ того чи того видання? Хто дасть їм повну картину ситуації, що склалася із державним мовленням? Чому інформаційний потік активізується лише тоді, коли настає глобальна інформаційна криза у державі – чи то утиск з боку влади, чи то зловживання? Врешті-решт саме ЗМІ відповідають за те, щоб звичайні люди знали про систематичні махінації чиновників. Тож, можливо, українські ЗМІ мають передовсім замислитися над розробкою внутрішньої інформаційної політики, не чекаючи допомоги від держави. І тоді можна буде говорити про засоби масової інформації як про повноцінну "четверту владу", яка в змозі визначати пріоритети щодо висвітлення тієї чи тієї інформації.

Інформація у ЗМІ насправді за останнє десятиріччя набула більш впливового і значущого характеру. Неодноразово певні публікації допомагали розкрити суть актуальної проблеми або ж хоча б привернути увагу суспільства до цієї проблеми. Таким прикладом можна вважати конфлікт "ЗМІ проти влади за свободу слова" напередодні парламентських виборів. Як відомо, поданий на затвердження законопроект передбачав помітні утиски з боку влади щодо інформування населення про самі вибори та про їх учасників. Основною проблемою закону про вибори народних депутатів є положення, за яким будь-яке порушення може стати причиною для тимчасового зупинення дії ліцензії або випуску (друку) газети. Положення, яке встановлює відповідальність у вигляді закриття засобу масової інформації, навіть якщо це тимчасовий захід, є надзвичайно суворим. Зупинення дії ліцензії до закінчення виборчого процесу телерадіокомпанії можна порівняти з тимчасовою смертною карою, оскільки телекомпанії навряд чи зможуть відновити своє мовлення після того, як втратять на деякий час своїх рекламодавців, глядачів та працівників. Тому до кожного слова закону, який пропонує накладати такі суворі санкції, потрібно підходити з особливою відповідальністю. Можна лише уявити, до чого додумаються у виборчих комісіях на місцях, який порядок вигадають вони для того, щоб закрити газету чи телекомпанію. Однак річ у тім, що в законі нічого не сказано, в якому порядку здійснюється закриття. Тобто якщо він залишиться чинним, можна змоделювати такі ситуації: політичні партії будуть подавати заяви до суду з вимогою визнати будь-яке порушення закону про вибори та закрити засіб масової інформації до кінця виборів. І формально суд буде зобов'язаний це зробити. Адже закон говорить, що у разі інших (тобто будь-яких) порушень засобом масової інформації вимог закону про вибори тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється винятково за рішенням суду. Закон не встановлює жодних підстав, за яких суди мають прийняти подібне жорстке рішення [3, 5].

За результатами дослідження, можна визначити такі особливості висвітлення інформаційної політики зазначеними виданнями. "Факты и комментарии" наразі у програшній ситуації, оскільки більшість їхніх матеріалів відповідають вимогам "жовтої преси". Статті якщо і висвітлюють інформаційну політику, то лише частково, роблячи акцент на іншій темі, при цьому ніби випадково повідомляють про появу нового видання або інші події зі світу ЗМІ. Газета "День" вирізняється з-поміж інших, по-перше, тим, що вона є українськомовною на відміну від попередньої, а по-друге, кількість та якість статей дозволяють говорити про лідерські позиції видання на українському ринку преси: інформація подається оперативно і цілісно. Ділове видання "Коммерсант-Україна" виявилося найбільш функціонально інформативним, а інформаційна політика у сфері ЗМІ – найбільш досконалою, бо при висвітленні теми читачеві пропонується історія конфлікту або події, коментарі, а також можливі прогнози на майбутнє. Що ж до аналітичного видання "Дзеркало тижня", то у ньому частота і інформаційна наповненість статей, безперечно, не можуть зрівнятися з жодним із вищеперелічених, при цьому акцент публікацій щодо інформаційної політики у ЗМІ робиться насамперед на висвітленні інформації не частково та обірвано, а повно, логічно й максимально об`єктивно. Згідно з кількісним аналізом матеріалів, можна зробити висновок, що газеті не потрібен скандал або інша зачіпка, аби поінформувати читачів про стан інформаційної політики, про вітчизняні та закордонні ЗМІ, а також, звичайно, дослідити стосунки влади і засобів масової інформації до, під час і після виборів. Водночас отримані результати дослідження не є показником вдалої інформаційної політики у сфері ЗМІ, хоча порівняно з іншими виданнями на українському ринку преси дані досить позитивні. Дієвість інформаційної політики може бути набагато вищою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Така політика вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвитку методів підготовки споживачів до сприйняття інформації [4, 23]. Відповідальною за такі процеси інформатизації є передусім держава. Для поліпшення ситуації пропонуємо створити структуру, яка б розвивала інформаційне середовище. Для реальної підтримки діяльності інститутів влади Україні потрібен загальнодержавний інформаційно-аналітичний центр, який міг би не тільки накопичувати розрізнені дані (такі процеси проводяться і зараз в різних міністерствах і відомствах, але без відчутного результату), а й аналізувати отриману інформацію, не тільки обробляти запити населення й організовувати форуми, а й надавати органам влади консультації з актуальних питань і аналітичні огляду. Подібний центр міг би моделювати процеси державного управління й здійснювати моніторинг діяльності держструктур. Ідеальним варіантом було б створення такого інформаційно-аналітичного центру разом із Державним комітетом телебачення і радіомовлення, після чого зросте авторитет останнього, а для новоствореного інформаційно-аналітичного центру буде вже готова інформаційна база.

Отже, із результатів дослідження випливає, що саме на вітчизняних ЗМІ лежить відповідальність у тому, щоб показати державі всю значущість негайного врегулювання галузі інформаційної політики.



1. Концепція державної інформаційної політики. – < http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb_n/webproc34id=3511=13798pf35401=50519 > [16. 06.06].
2. Іванов В. Ф. Соціологія і журналістика. – К., 1993. – 162 с.
3. Шевченко Т. Чи варто чекати засобам масової інформації добра від парламентських виборів? – < http://www.telekritika.kiev.ua/articles/139/0/5299/ > [7.06.06].
4. Литвиненко О. Інформаційні технології та Україна у світовому контексті // Людина і політика. – 2001. – № 1. – 93 с.

 

© Ятель Ю. І., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові