Ласкаво просимо

Прийнятий 21 червня 1990 року "Закон про пресу та інші засоби масової інформації" проголосив скасування цензури, проте зародження і становлення демократичної преси на Волині слід пов'язувати з прийняттям Декларації про держав¬ний суверенітет України (16 липня 1990 р.).

У серпні 1990 року вийшов у Луцьку перший номер газети "нового типу" "Народна трибуна", у цьому ж році були зареєстровані "бюлетень волинської асоціації сатириків" "Нате", незалежний часопис Руху "Доля", "орган Ковельської організації української республіканської партії "Криця", "незалежна щотижнева газета для безпартійних "Репортер", "незалежне видання "Вільна думка", оновлювались, змінюючи назви, районки. Ці та інші газети першого (романтичного) періоду становлення демократії — видання нового типу. Вони відстоювали нові реалії, орієнтації чи дезорієнтації в економічному, духовному, далекому ще від стерильності інформаційному просторі, заходили в давно апробовані супердержавами лабіринтові, глухі соціальні коридори — націоналізм, націонал-соціалізм, реваншизм, провінціалізм — і припиняли своє існування, залишаючи "святе місце" інформаційного простору новим рупорам мітинговості, революційного та псевдореволюційного містицизму.

У цей час у столиці приймалися скороспілі, цілком демократичні, але малодієві закони, за якими мали би існувати та співіснувати молода держава та ЗМІ. Серед них — "Закон про державну таємницю і таємні відомості", "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". 10 листопада 1992 року Кабінет Міністрів створив Державний комітет охорони державних таємниць у пресі та інших ЗМІ. Здійснювати ідеологічний контроль йому було заборонено.

Практично ж українська преса всіх рівнів акредитації (незалежна, державна, органи політичних партій, релігійні, комерційні, спортивні та інші видання) опинилася в кризовій ситуації: різко подорожчав папір, послуги пошти тощо.

Багато газет припиняли своє існування, т не зайнявши відповідну нішу в інформаційні просторі району, області, України... БІЛЬШІ щоденних газет перетворювались на тижневі з 1 до 16 січня 1992 року при загальному тир українських газет 44,9 мільйона примірникі друку вийшов лише 1 мільйон [1].

Усі ті макропроцеси "хвороби росту": множення назв періодичних видань, їх тематична, стильова розмаїтість, короткочасність існування, "хвилювання" тиражів, кусюча полемічність інколи безпідставна претензійність — мікропотворно функціонували в областях, районах. І калейдоскопічна кількість прагнула перейти в г важну демократично-шляхетну якість, але сам пізньосоціалістичний-дикокапіталістичний стан суспільної системи не дозволяв (навіть при суперзусиллях) зробити це динамічніше, ніж дозволяють закони природно-суспільного розвитку.

Розглядаючи пресу Волині 1990-2000 років контексті загальноукраїнських та й загальносвітових мас-медіа, ми, звичайно, не могли ь скористатися загальнотеоретичними набуткам їх дослідників, включаючи також "Схему повного бібліографічного опису видання", розроблену Науково-дослідним центром періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України [2].

Серед видань, що виникли в 1990-200» роках, базовими китами волинської журналістики поряд із "Волинню" та "Віче" стали газети "Вісник" із додатками "Порадник", "Цілительство. Вісник. Здоров'я", "Ринок. Реклама. Програма", "Перерва" (редактор Євген Хотимчук) "Сім'я і дім" (редактор Іван Корсак), "Народна трибуна" (тепер "Луцький замок", шеф-редактор Олексій Шумик). Систематизувавши всю інформаційну продукцію Волині, ми поділили її на п'ять тематичних груп із хронологічним порядком усередині кожної:

1. Громадсько-політична, заангажована (партійна) та "незалежна" преса.

2. Інформаційно-аналітичні та ділові часописи.

3. Релігійна, природознавча, спортивна, медична періодика.

4. Сімейна, молодіжна та пізнавально-розважальна журналістика.

5. Районні, міські та багатотиражні газети.

Усередині кожної із запропонованих диференціацій існують, звичайно, ще підгрупи газет за партійними та патерналістськими, патріотичними стандартами, симпатіями.

Практично-схематично вони мають такий вигляд:

Громадсько- та суспільно-політичні газети:

1. "Народна трибуна" (видання Луцької міської ради народних депутатів, трудовий колектив редакції).

2. "Волинь" (засновник — обласна рада народних депутатів, трудовий колектив редакції").

3. "Луцький замок" (газета Луцької міської ради народних депутатів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета "Луцький Замок").

4. "Волинські губернські відомості" (загальнодержавна громадсько-політична газета, засновник — ТзОВ "Слово", Олена Палагута).

5. "Точка зору" - "Волинська хроніка" (засновник — Комітет виборців України).

Незалежна преса:

1. "Репортер" (незалежна щотижнева обласна газета для безпартійних, засновник — багатопрофільне мале підприємство "Надія").

2. "Вільна думка" (незалежне видання, видавець — Л. Я. Сахнюк).

3. "Справа" (незалежний громадський часопис).

4. "Земля і воля" (незалежний громадсько-політичний часопис, засновник — фермерське господарство Романа Пашкевича).

5. "Вільна думка" (засновник та редактор Микола Панасюк).

Видання Руху:

1. "Доля" (незалежний часопис Руху).

2. "Народна справа" (часопис Волинської крайової організації НРУ, засновник і видавець — трудовий колектив редакції). "Турія" (засновник — турійська районна організація Народного руху України).

Ліва преса:

1. "Справедливість" (волинська обласна правозахисна газета, засновник — волинське громадське товариство "Справедливість").

2. "Олицькі вісті" (додаток до газети "Справедливість").

3. "За єдність" (волинська обласна суспільно-політична газета, засновник — В. С. Ткач).

4. "Радянська Волинь" (орган Волинського обкому Компартії України).

Часописи правих партій та "Волинь літературна":

"Криця" (орган Ковельської організації Української республіканської партії).

2. "Волинь. Акценти" (часопис Волинської організації УРП (Української республіканської партії).

3. "Відображення" (інформаційно-аналітичне видання Волинської організації Народно-демократичної партії).

4. "Вісті тижня" (видання Республіканської Християнської партії).

5. "Волинь літературна" (видання Волинської організації Національної спілки письменників України та Волинської обласної друкарні).

Така "панорама" стану української громадсько-політичної преси Волині періоду становлення демократичної держави дає нам змогу не лише змістового, але й візуально-формального аналізу, показу конструктивних, деконструктивних зв'язків між виданнями різних груп і всередині кожної групи зокрема, їх виходом на глобальні теми та проблеми, як-от: екологія, свобода слова.

І. Загалом же в 1997 році "в області зареєстровано 68 газет і журналів. З них 22 видання мають статус державних, тобто їх співзасновниками є ра¬ди, органи державної влади. 46 друкованих зaсобів масової інформації видають політичні партії, громадські організації та об'єднання, товариства, фізичні особи. Загальний тираж усіх видань, що виходять в області, становить 232 тисячі примірників, а 22 державних — 142, або 60 відсотків від усього тиражу.

Незважаючи ні на що, незалежна преса на Волині у 90-х роках XX століття все-таки існувала. Не в такому обсязі, не такої якості, як мало би бути у розвинутому суспільстві. Принаймні п'ять видань — "Репортер", "Вільна думка" (видавець Л. Я. Сахнюк), "Справа", "Земля і воля", "Вільна думка" (засновник та редактор Микола Панасюк).

Така ось динамічна ситуація з незалежною пресою на Волині вимальовується у 90-х роках, пресою, яка намагалася "писати тільки правду" [3], полемізувала з іншими часописами, терпіла матеріальні нестатки, але була корінним, болю¬чим нервом сучасності, справжньою візитною карткою Волині, України...

Трохи інша ситуація склалася з партійними виданнями. Вони, як правило, були в опозиції до офіційної влади, фінансувалися із партійних кас і репрезентували цілі суспільні групи, деякі з них мали підтримку із Заходу чи Сходу. Якраз ці групи періодичних видань найчастіше були заангажовані у суди, вибори, міжпартійні, навіть міжконфесійні і т. п. "розборки", одні — ностальгуючи за минулим, інші — за міфічним раєм Заходу, ще інші — за християнським раєм чи суспільною Утопією, але всі вони відстоювали свою правду і мають свою рацію, і мають право, бо врешті-решт "лише в дискусіях народжується істина" і правда, яка завжди одна, багато може бути лише неправд.

Отож, видання Руху — це "Доля" (1990-1995), "Народна справа" (1991-2000), "Турія" (1993), тобто газети, що представляють Рух на районному та обласному рівнях.

Ідеї незалежності, соціальних свобод проголошувалися, декларувалися осередками Руху і в інших часописах, навіть у комуністичних, які, "воюючи" з Рухом, автоматично створювали йому рекламу, інформаційне поле.

II. Ліві видання Волині 90-х років XX століття занадто визивні, контрастні, аби бути непоміченими на ринку інформації області, вони традиційно послідовні, опозиційні як до офіційної влади, так і до блоку демпреси, окремих представників якої демократичними можна назвати із теоретичною натяжкою.

Якщо рухівські видання до середини 90-х років перестали виходити у світ, то ліва преса Волині цього періоду більш життєстійка, функціональніша. Хоча можна здійснити порівняльний аналіз існування та співіснування лівої та рухівської преси цього часопростору у контексті всього маргінального та глобального діапазону інформаційного простору, а також часописів інших правих чи правіших партій, серед яких: "Криця" (1990-1991), "Волинь. Акценти" 1999), "Відображення" (1997), "Вісті"(1998).

Як бачимо, на Волині 90-х років були зав практично всі міні-моделі суспільних стосунків Україні, які "дублювалися", висвітлювалися, організовувалися, пропагувалися періодичними друкованими виданнями різних партій. : творчих спілок, що вже апріорі означає які рівень плюралістично-демократичних реальностей. Ця група часописів не позначається стабільністю виходу у світ: лише "Народна трибуна", "Волинь", "Луцький замок", "Народна справа ", "Справедливість", "Доля", "Радянська Волинь "тримають" читача п'ять і більше років.

Усі чотири суспільні влади — виконавчу, законодавчу, судову та ЗМІ — звела між собою газета "Справедливість", яка однозначно є одніс найпульсуючих, найчутливіших, найсв дальніших, найсправедливіших (принаймні ких, що прагнуть до справедливості) джерел сової інформації краю.

Серед постатей журналістів цього періо: цієї групи преси варто відзначити Віктора Вербича, Надію Гуменюк, Олега Потурая, Миколу Панасюка...

Окремі часописи цієї групи продовжують виходити у світ, отож, історія триває.

ІІІ. До наступної групи часописів Волі кінця XX століття належать ті, що самі себе називають інформаційно-аналітичними. Їх двадцять: "Волинський вісник" (1989-1995), "Відродження" (1992), "Прес-біржа" (1992), "Життя думи української діаспори в світі" (1992-1993), "Для всіх" (1993), "Вісті" (1993-1995), "Луцьк вечірній" (1994-1995), "Віче" (1995-2000), "Краєвид" (1995-2000), "Українська перспектива" (1996), "Бізнес-аналіз" (1996-2000), "Вісник" (1996-2000), "Вільна думка" (1997-1998), "Панорама" (1998), "Волинь-Україна" (1998), "Нерухомість" (1999-2000), "Погляд" (1999), "Епіцентр" (1999-2000), "Волинь ділова" (1990), "Кордон" (2000).

На перший погляд, уже судячи за назвами, це періодичні видання різних тематичних груп, але практично кожне з них так чи інакше декларує свою інформаційну неупередженість, незаангажованість, нейтральність, або ж "негромадськість", непартійність, хоча певну профспілковість. Так чи інакше — це часописи з характерними рисами, духом 90-х років: трохи відкриті, трохи бульварні, трохи патріотичні, трохи розгублені, бідні, вітряні. Старанні учні часу, вони не можуть бути іншими ніж він, час, хоча іноді ведуть його за собою.

IV. Усі сфери суспільного буття, що мають "свої" мас-медіа, мають і одну, можливо, не ідеальну на практиці, але замовлену, бажану в ідеалі рису — аполітичність. Водночас медицина буває релігійною, спорт найтісніше пов'язаний із охороною здоров'я, медициною, природознавст¬во загалом універсальне, над усім і в усьому, як і політика.

Звичайно, висвітлення таких тем-проблем, як переділ храмів і впливів між релігійними конфесіями на початку 90-х років, зниження рівня медичного обслуговування у зв'язку зі стихійним роздержавленням лікарняних ліжок і хаотичним подорожчанням медичного обладнання, неприродне нищення природи і занедбання спортив¬них майданчиків, залів для дитячих, підліткових секцій — прерогатива не лише "спеціальних" (спортивних, релігійних, медичних, природоз¬навчих) періодичних видань, але засобів масової інформації усіх типів, видів, заангажованостей, класифікацій. Однак написання історії релігії, медицини чи спорту на Волині буде неповним без посилання на "їх" часописи, органи, що є безпосередніми учасниками й організаторами, усуспільнювачами подій, інкрустованими буденністю, щоденністю передавачами не лише голих фактів, але й настроїв часу, його духу боротьби і покори, оптимізму й песимізму, орієнтацій і дезорієнтацій.

Таких, спеціальних, видань на Волині 90-х років було відносно мало: далеко не кожна релігійна конфесія, спортивний клуб, медична клініка могли фінансово дозволити собі мати своє періодичне друковане інформативне джерело.

А серед тих, що й були, небагато довготривалих: 1) "Дзвони Волині" (1991-2000), "Голос надії" (1991-2000), "На варті" (1991, 1993-1994), "Жива вода" (1991-1994), "Православ'я" (1993-1997), "Спасіння" (1993), "Єдина церква"(1998-1999), "Волинь православна" (1998, 2000), "Голос в пустині" (2000), "Нова надія" (2000); 2) "Волинь футбольна" (1991-1997), "Чорний пояс" (1991), "Голекспрес" (1994); 3) "Наше здоров'я" (1993-1999), "Волинь Фарм" (1998-1999); 4) "Озерний край" (1991-1993), "Лісотехнік" (1997); 5) "Автомобіліст Волині" (1999-2000).

Ця умовно поділена на підгрупи релігійна, спортивна, медично-оздоровча, природнича та автомобілістська періодика була заснована різними християнськими місіями, братствами, об'єднаннями церков, єпархіями, відомчо-територіальними футбольними клубами, окремими особами, центрами здоров'я, товариствами з обмеженою відповідальністю, кооперативним інформаційним агентством... Загалом же преса цієї групи на інформаційному ринку виконує роль санітара для патогенних текстів, контекстів, тенденцій. Шкода лише, що вона не має тієї потужності для зрівноваження стану мас-медіа на Волині в цілому.

У багатошаровому інформаційному полі Волині останнього десятиріччя переплітаються державницькі, комерційні, релігійні інтереси різних верств населення, репрезентовані "своєю" пресою, "своїми" мас-медіа. "Одні прагнуть дати глядачеві чи слухачеві правдиву інформацію, інші намагаються ошукати їх. Одні возвеличують людину, інші принижують її. Одні вважають своїм обов'язком будувати незалежну Україну, а є такі, хто відверто її руйнує, прикриваючись фразою про свободу слова" [4]. Серед задекларованих партійних, церковних, бізнесових, спортивних періодичних видань цього часопростору є душевні пресові острівки, створені за універсальнішими, більш людськими принципами — сімейними, віковими, релаксаційними, що, не заперечуючи, звичайно, на своїх сторінках і політику, і релігію, і спорт, намагаються подавати цей спектральний аналіз маргінальних та глобальних новин в іншому (домашнішому) стилі, дусі, настрої, ніби маючи на увазі суспільну формулу: сім'я — міні-модель держави, а пізнавально-розважальною періодикою зрівноважуючи, нейтралізуючи соціальну напругу суспільства, олюднюючи інформаційний, комунікативний простір, вносячи в нього елементи гри, затишку.

Ці підгрупи часописів (усього їх — 21) не можна однозначно номінувати жовтими чи бульварними: "У нас межа між <...> підвидами преси досить хистка. Як наслідок — маємо такий симбіоз бульварно-політично-інформаційно-громадської газети, де є все: політика, економіка (і все це без аналізу), така-сяка інформація, оголене тіло, порнографічно-гінекологічне чтиво і т.п." [5]. Але найвиразнішою спільною рисою їх є неагресивність, або прагнення до неї, до традиції.

V. До сімейної та молодіжної періодики Волині 90-х років належать 9 видань: "Молода Волинь" (1991-1994) ("Газета Волинської обласної організації ЛКСМУ (МДС)", "Обласна молодіжна газета"), "Добрий день" (1991) ("Волинська обласна газета для дітей і батьків"), "Надвечір'я" (1992-1994) ("Сімейна газета. Видається при сприянні відділів ЗАГС Волинської обласної і Луцької міської держадміністрацій"), "Джерело" (1992-1993) ("Видання центру "Науково-технічної освіти" відділу освіти Луцького міськвиконкому та літньої школи "Ерудит"), "Оберіг" (1992, 1993) ("Часопис Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії"), "Людина і суспільство" (1993) ("Газета Українського центру світоглядної освіти молоді"), "Сім'я і дім" (1997-2000), "Перерва" (1999, 2000) ("Газета для молоді"), НЗ ("Надійна зміна") (1999, 2000) ("Волинський обласний молодіжний тижневик").

Як бачимо, і в цій підгрупі періодичних видань є свої лідери потужності та довготривалості виходу у світ — це газета "Нате", яку редагував один із найвідоміших журналістів Волині — Феодосій Мандзюк. Решта — спонтанно виникали і так само зникали з інформаційного ринку, залишивши на ньому відносно багатотиражну пам'ять, новий тип преси Волині періоду становлення демократії у державі. Ця преса практично не брала участі у виборах, у дискусіях на політичні, релігійні, економічні теми, вона справді — наче окремі розслаблювальні сторінки інших, "серйозніших", періодичних видань, або матеріали їх суботніх вечірніх "пізнавально-розважальних сторінок".

А загалом про теми цих газет можна сказати словами редактора газети "Вісник": "Людина з її проблемами, болями і радощами. Дарма, що нас звинувачують у надмірній увазі до еротики та криміналу. Звичайно, немало є матеріалів з цієї проблематики, бо це людям набагато цікавіше, ніж розмірковування про політику. Проте чомусь критики не помічають, що "Вісник" єдина газета, яка регулярно веде сторінки: "З Богом у серці", "Між нами молодими", про літніх людей "Літа на зиму повернули" [6].

VI. Районні газети Волині, зважаючи на пріоритетно сільськогосподарську специфіку регіону можна назвати селянськими, деякі – лісогосподарськими. Вони потужні джерела краєзнавчих досліджень і мало що можуть дати для соціально узагальнюючих теоретичних висновків, особливо для уніфікованого за фор змістом радянського періоду, досліджувати можна за універсальним індуктивно-дедуктивним методом: кожна районка схожа на іншу районку, мов дві краплі подільського березового соку, кожна районка подібна до "централтної" партійної газети.

З 1992 року районні газети стають "громадсько-політичними": із їх "шапок" зникають оз наки належності як до партійних комітетів, так рад народних депутатів, останніх, щоправда лишивши як "засновників". Із фото того часу редакції нагадують, "що ...точка зору авторі обов'язково збігається з точкою зору редакції". Тобто декларується один із основних принципів демократії — множинність, кількість якостей.

Районні, міські, вечірні та багатотиражні газети Волині разом роблять низове інформаційне поле, яке стає повноправною складовою частиною єдиного інформаційного простору творячи міні-моделі комунікативних систем, пропонуючи макросистемам індуктивні факти, коментувати які іноді під силу лише з відстані більш-менш поважного часу на менш-більш прозоровому просторі.

До районних газет Волині 1990-2000 років належать: "Слава праці" (м. Луцьк), "Колос" (м. Іваничі), "Горохівський вісник" (м. Горох), "Слово правди" (м. Володимир-Волинськ), "Вісті Ковельщини" (м. Ковель), "Сільські новини" (смт. Стара Вижівка), "Нове життя" (м. Любешів), "Нова доба" (смт. Маневичі), "Вільним шляхом" (м. Ківерці), "Народне слово" (Турійськ), "Наш край" (м. Рожище), "Ратнівщина" (смт. Ратне), "Наше життя" (м. Любомль), "Полісся" (м. Камінь-Каширський), "Селянське життя" (смт. Локачі), "Шацький край" (смт. Шацьк).

Загальною характеристикою видань, які просторово, географічно окреслюють всю Ві¬линську область, є їх підзаголовки: "громадсько- політична газета". Засновниками "районок" є районні ради народних депутатів та трудові колективи редакцій. Що ж до іншої групи періодичних видань — міської преси, то вона репрезентована лише трьома газетами: "Народна Рада" (1991-1996) ("Нововолинський міський часопис"), "Робітничий голос" (1991-1993) ("Нововолинська міська газета") та "Володимир вечірній" (1998-2000).

Таким чином, незважаючи на економічну, політичну, духовну дезорієнтацію у прерогативах, орієнтирах в просторі і часі, районна преса Волині у 90-х роках все-таки існувала, функціонувала: жодна газета не зникла з інформаційного ринку.

Тривала дискусія про залежність чи незалежність цієї преси від влади різних рівнів залишається відкритою, як відкритими є маргінальні, глобальні та маргінально-глобальні проблеми, які вона висвітлює: екологія, мораль, історія краю та країни, вибори, міжнародне життя. Міські та вечірні газети, які ще не зовсім прижилися на Волині, матеріально, як правило, залежать від інших (недержавних) засновників. Щодо стилю та мови газет цієї групи, то голова Волинської організації Національної спілки письменників України Василь Гей зазначає: "провінційність, консервативність мислення деяких кореспондентів і дописувачів <...>. Чорнуха, і, так би мовити, сексопатологія, вочевидь, уже приїлися — чтива на подібні теми стало значно менше у наших газетах, але схильність до епатажу читача залишається, і деякі редакції буквально колінкують перед ним, демонструючи невибагливість та примітивізм" [7].

VIII. "Багатотиражки" — третя підгрупа видань. Це, зокрема: "Будівельник Волині" (1976-1992), "Наше слово" (1979-1995), "Робітниче слово" (1981-2000), "Вісті автозаводу" (1982-1994), "Робітниче життя (1983-1999), "Спільна справа" (1990-1993), "Візор" (1993-1994), "Педа¬гог" (1990-1993), " Alma mater" (1994), "Луцьк мо¬лодий" (1999-2000), "До зірок", "Аd astra" (2000). Три університетські газети - "Педагог", "Луцьк молодий – це практично одна й та ж газета, яка змінювала свою назву.

Таким чином, п'ять тематичних груп періо¬дичних видань Волинської області 1990-2000 років (громадсько-політична, заангажована (партійна) та "незалежна" преса; інформаційно-аналітичні та ділові часописи; релігійна, природознавча, спортивна, медична періодика; сімейна, молодіжна та пізнавально-розважальна жур¬налістика; районні, міські та багатотиражні газети) були своєрідними міні-моделями функціонування мас-медіа загалом в Україні періоду становлення державності.

Якщо у 1990 році на Волині було лише 17 газет, то в результаті "газетного буму" у 2000 році їх стало майже у десять разів більше. Усі вони, зважаючи на відносну демократизацію окремо взятої області, виходять у світ легально. Найавторитетнішою газетою в області стала "Волинь", тираж якої у 2000 році досяг 53 тисяч примірників. Це єдина з волинських газет, яка виходить тричі на тиждень. Інформаційно-аналітичні та ділові часописи Волині 90-х років — однозначно наймодерновіша група періодичних видань. На їх сторінках найбільше реклами, динамічного співіснування ілюзії та реальності, містики та політики, патріархальності, традиційності, ритуальності та глобалізму, одне слово, капіталістичної плюралістичності.

Релігійна, спортивна, медична, природознавча періодика краю — своєрідний "зелений світ", санітар доволі патогенного інформаційного простору на маргінальному та глобальному його рівнях, регулятор моно- та полідинаміки відносин усередині суспільних підсистем, конфесій, груп (страт). Цю ж (санітарну) функцію виконувала і сімейна, молодіжна, пізнавально-розважальна періодика, яка практично не брала участі у виборах різних рівнів.

На жаль, політичної заангажованості не вдалося уникнути практично жодній із груп періодичних видань Волині 1990-2000 років. Варто сказати про взаємоперехідність, взаємозв'язок різних груп преси між собою: адже майже у всіх часописах є, наприклад, спортивні рубрики, рубрики, пов'язані з гумором, рекламою, бізнесовими пропозиціями. Навіть релігія і спорт уже інтегруються у світлі "нового мислення".

Що ж до "районок", то вони творять також специфічно сільську, селищну ментальну мішу в інформаційному просторі області, бо на інтернетівські, глобальніші рівні не виходять навіть для купівлі інформації, не кажучи вже про обмін нею.

До характерних ознак преси Волині 90-х років XX століття ще можна віднести: коротко-тривалість більшості періодичних видань (2-3 роки), "радянський" рівень мовної культури, зникнення з газетного ринку більшості багатотиражок, проблеми з виходом у світ районних газет, перевантаженість преси партійними, містичними, кримінальними, порнографічними рубриками, майже відсутня ланка подієвого впливу між пунктами: проблема — вирішення, загравання багатьох непартійних видань перед політичними владними структурами, низький рівень місцевої, "корінної" фактоподачі.

Загалом же преса Волині 1990-2000 років, зробивши рідкісний в її історії кількісний ривок у бік процесу становлення демократії, стала потужним джерелом вивчення історії краю та країни, об'єктивною передумовою розвитку і закріплення якісних характеристик, які безумовно пов'язані з поліпшенням загального рівня життя її потенційних читачів, правдивою та вигідною репрезентацією регіону на міжнародних рівнях.

Багато періодичних видань цього часопростору стали вже історією преси та суспільства, деякі належать до волинської журналістики XXI століття.