Ласкаво просимо

Історія ОУН і УПА належить до проблем, котрі були за межами об’єктивного вивчення у вітчизняній історіографії, незважаючи на те, що їх розробка дає змогу ввести нові характеристики у вивчення суспільно-політичної ситуації в Україні щодо національно - визвольного руху як у роки Другої світової війни, так і після її закінчення.

Не був об’єктом спеціального дослідження й масив періодики, що її видавали ОУН і УПА. Вивчення ж видавничої та публіцистичної діяльності ОУН і УПА не лише допоможе глибше розкрити прагнення і діяльність цих інституцій, а й відкриє ще один бік української культури, оскільки друковані видання є критерієм духовності й культури будь-якого народу, допоможе з’ясувати роль, значення й місце друкованого слова в національно-визвольних змаганнях українського народу.

Окрім суто наукового інтересу, важливість піднятої у дисертації проблеми зумовлена також вимогами сьогодення, коли настала потреба помирити воїнів, які по-різному розуміли незалежність України, згуртувати їх для спільної мети – зміцнення молодої незалежної України. Отже, актуальність теми зумовлюється ступенем її наукового дослідження, визначається необхідністю розв’язати важливу наукову проблему, що має загальнотеоретичне і практичне значення.

Видання, що складають історіографію досліджуваної проблеми, можна поділити на декілька груп. До першої групи необхідно віднести праці, присвячені ОУН і УПА, які написані вітчизняними науковцями у радянський період. Для таких праць характерною ознакою є яскраво виражена антинаціоналістична позиція авторів, які подавали український національний рух та діяльність УПА у спотвореному світлі, зображаючи його як породження західних спецслужб, фальсифікуючи наміри і цілі цього руху. Цю історіографічну групу складають праці С. Даниленка, В. Масловського, Ю. Римаренка, В. Цуркана та ін. Радянська пропаганда зображувала вояків Української Повстанської Армії як кримінальних елементів або бандитське формування, створене німецькою розвідкою, описувала “злочини українських буржуазних націоналістів” і розповідала про “жахливі вбивства бандерівцями мирних радянських людей”. До таких належать праці В. Беляєва та М. Рудницького, О. Давиденка, К. Дмитрука та ін. Було видано й цілу низку робіт, у яких на догоду комуністичній пропаганді історики змушені були викривати “реакційну роль українсько-німецьких націоналістів”. Це книги М. Терлиці, М. Тороповського, В. Чередниченка та інших істориків і публіцистів.

Така тенденція перешкоджала об’єктивному аналізові ролі ОУН і УПА, з’ясуванні їх впливу на соціально-політичні процеси, що відбувалися на західноукраїнських землях. Деякі питання з діяльності УПА вважалися такими, що про них радянським історикам навіть не можна було згадувати. Це, зокрема, ідеологічно - пропагандивна, видавнича, публіцистична діяльність ОУН і УПА.

Другу історіографічну групу складають роботи, які починають з’являтися на Заході вже з 1945 р. Це окремі повідомлення про український національно-визвольний рух, а на початку 1946 р. статті на подібну тему почали друкуватися і в іноземній пресі.

Першими помітними працями, які узагальнювали історію ОУН у роки Другої світової війни, стали брошури О. Шуляка (О. Штуля) та Г. Полікарпенка (П. Герасименка). Близькою до цих праць була й робота М.Лебедя, однак її автор відстоював ідею ОУН(б), часто необґрунтовано “нападаючи” на членів ОУН (м). Серед інших видань зарубіжних науковців – дослідження В. Мартинця, Ю. Петровського, Л. Ребета та ін., які були написані переважно з погляду ідеології мельниківців. Особливо чітко ця ідеологія відображена у працях З. Городиського, З. Книша, В. Вериги.

Велику підгрупу творів українських закордонних науковців складають дослідження оунівської історії та історії УПА, написані учасниками бандерівського табору. Найвідомішим серед них є П. Мірчук – автор десяти монографій та брошур з історії ОУН та УПА. Позитивною думкою творів П. Мірчука є прагнення створити власну концепцію історії ОУН і УПА. Особливо цінною є його праця “Українська Повстанська Армія”, у якій автор для аргументації власної позиції використовує й деяку друковану продукцію УПА, хоча видавнича та публіцистична діяльність УПА не були стрижневими об’єктами його дослідження. З подібних позицій написані праці П. Добрівлянського, А. Бедрія, М. Юркевича, П.Потічного, Р.Ільницького, які наголошують на головній ролі в цьому саме ОУН під керівництвом С.Бандери.

Певним підсумком у вивченні історії ОУН та УПА вченими української діаспори стало монографічне дослідження В. Косика “Україна і Німеччина у другій світовій війні”. Книга виділяється тим, що автор увів у науковий обіг значну кількість документів із державних архівів Німеччини. Звертаючись до видавничої й публіцистичної діяльності ОУН й УПА, автор відтворює широку панораму бойових дій та ідеологічних операцій, що проводилися відділами УПА.

Окремо слід виділити працю еміграційного дослідника В.Поліщука “Гірка правда”, у якій домінує стиль комуністичних ідеологів: бездоказові твердження, неприхована ненависть до тих, хто боровся за незалежність України.

Певна інформація, подекуди не об’єктивна і тому потребує перевірки, міститься й у працях закордонних вчених, здебільшого польських істориків, німецьких дослідників тощо.

Сучасний етап дослідження історії українського національно – визвольного руху визначають праці В. Бородача, І. Ільюшина, І. Цепенди та ін. Вони дали загальну оцінку діяльності ОУН та УПА, звернули особливу увагу на проблеми міжнаціональних відносин.

Одним з перших істориків, який почав висвітлювати діяльність ОУН і УПА з використанням раніше недоступних матеріалів спецфондів архівів і спецфондів бібліотек, був львівський історик Ю. Киричук. Певний вплив на стан розробки проблеми мали перевидання в Україні в кінці 80 – х років творів українських істориків, що працювали у західних інституціях. Це роботи О. Субтельного “Україна. Історія”, спільна праця А. Жуковського і О. Субтельного “Нарис історії України”, та наукова розвідка Т. Гунчака “Україна: Перша половина ХХ століття” тощо.

Серед важливих узагальнюючих праць з історії ОУН і УПА, які з’явилися в останні роки, слід виокремити наукові дослідження П. Брицького, А. Кентія, С. Кульчицького, В. Кучера, Г. Стародубця. Автори цих робіт певним чином торкалися й проблем друкованої пропаганди ОУН і УПА.

Про науковий інтерес до цієї тематики свідчить і поява дисертаційних робіт, присвячених діяльності ОУН і УПА. Так, доволі цілісну картину діяльності ОУН подає у своїй дисертації К. Бондаренко; військово-політичний аспект ОУН і УПА став об’єктом дослідження В. Деревінського; питання антифашистської боротьби на Волині з’ясовує О. Озимчук; І. Патриляк вивчає діяльність ОУН(б), акцентуючи увагу на військовому аспекті; дещо наближеним до теми нашого дослідження є дисертація В. Ухача, у якій розглянуто культурно-освітню діяльність оунівців.

Значний пласт документів, що стосуються теми дослідження, знаходиться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Зокрема, документи з діяльності ОУН і УПА за 1941-1947 рр. містяться у фонді “Краєвий провід ОУН на західноукраїнських землях” (ф.3833). Тут зберігаються “Відозви та звернення ОУН - УПА за 1941-1946 рр” (спр.62); “Інструкції крайового осередку пропаганди Чернігівського про розповсюдження літератури, виданої УПА - ОУН, УГВР, звіт з діяльності технічної ланки” (спр. 94); “Відозви та звернення ОУН за 1943-1945 рр.” (спр. 111) тощо.

У фонді 3836, є важливі матеріали, зосереджені у справі 7 – “Пропагандистські матеріали референта пропаганди округа “Маківка”, “Тустань”, “Аркадія” й фонду 4328 – “Штаб командування начальника поліції безпеки окупованих східних областей”. У фондах Центрального державного архіву громадських організацій України (ЦДАГО України) привертають увагу й документи фонду 1 “ЦК Компартії України”, особливо опису 23 – “Особливий сектор – секретна частина”, де містяться здебільшого копії агітаційно – пропагандиських матеріалів ОУН і УПА та матеріали радянської влади щодо виявлення та дискримінації повстанського руху. Частина цих матеріалів у скопійованому вигляді знаходиться і в обласних архівах. Так, у Державному архіві Львівської області (ДАЛО) більшість таких матеріалів зосереджена у фонді 3 – “Львівський обком КП(б)У” та у фонді 5001 – “Дрогобицький обком КП(б)У”. Дотичними до матеріалів цих фондів є документи з фонду 57 (ЦДАГО України) – “Колекція документів з історії Комуністичної партії України”, до якої входить більше 380 справ, що також містять документи з історії ОУН і УПА, причому 40 з цих справ сформовано на матеріалах, захоплених у самих оунівців під час боротьби НКВС проти націоналістичного підпілля.

В обласних архівах, за винятком Державного архіву Рівненської області, де створено фонд “Колекція документів ОУН - УПА” (ф. Р-30), документи УПА практично не відкладалися. Однак у відомчих архівах Служби Безпеки України, причому як в обласних, так і в центральному, зберігається чимало документів оунівців, зокрема оригінальних агітаційно-пропагандистських матеріалів, перекладених російською мовою. Однак ці матеріали належним чином ще не систематизовані.

Деякі листівки ОУН і УПА зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, де нині, зокрема, завершується формування фонду 262 (“Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія”).

Цінними для розкриття теми дисертаційної праці стали багатотомні збірники документальних матеріалів “Літопис Української Повстанської Армії” та “Українська суспільно-політична думка ХХ ст.”, на сторінках яких зібрано й деякі передруки з повстанських часописів. Суттєвим кроком на шляху відновлення об’єктивності щодо проблеми Української Повстанської Армії – її ідеї й чину – стала нова серія “Літопису УПА”.

Ще одне джерело, яке має відношення до розкриття дисертаційної теми, однак не позбавлене суб’єктивізму, це мемуаристика. Спочатку мемуари з’явилися за межами України, а з 1990 р. почали видаватися й у нашій державі. Серед них варто відзначити спогади Я. Гайваса, С. Касіяна, а серед мемуарів, які побачили світ в Україні – твори С. Стахіва, С. Мечника, М. Скорупського та ін.

Таким чином можемо констатувати, що наявна джерельна база є достатньою для написання дисертаційної праці. Чільне місце в системі ідеологічно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА належало друкованій пропаганді. До видавничої діяльності тим чи іншим чином були залучені майже всі керівні діячі ОУН та УПА. Не маючи можливості налагодити випуск друкарської продукції на західноукраїнських землях легально, УВО, а відтак й ОУН, частину її видає за межами краю – зокрема часописи “Сурма”, “Розбудова нації”, “Український націоналіст”, а іншу частину друкує на теренах Польщі підпільно (“Юнак”, “Бюлетень Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ” та ін.). Детально проаналізовано в дисертації способи доставки літератури з-за кордону, розкрито значення видавничої діяльності в системі похідних груп УПА, з’ясовано, чому у перші дні окупації України німецькі загарбники дозволили видання українських часописів націоналістичного напряму. Водночас зазначено, що маючи непогано розгалужену систему розповсюдження періодичних друкованих видань і деяку можливість вести відповідну пропагандистську діяльність, Провід УПА намагався розпочати й видання своєї преси. У дисертації розкрито спроби налагодження системи розповсюдження, показано її еволюцію. Зокрема, з’ясовано структуру, авторський актив, проаналізовано рубрикацію, форми й методи редакційної діяльності таких часописів, як “Ідея і чин”, “Чорний ліс”, “Український перець”, розкрито специфіку діяльності журналістів підпільних видань, встановлено, що уся друкована продукція УПА відзначалася чіткістю ідейно-політичних засад, високим професіоналізмом її творців, синкретизмом жанрової палітри тощо.

Преса УПА бере свій початок ще з видань, започаткованих у формуваннях “Поліської Січі”, збройних загонів А.Мельника та військових формувань С. Бандери (газети “Гайдамаки”, що почала видаватися з літа 1941 р. в загонах Т. Бульби-Боровця, газети “Сурма”, призначеної для вояків “Поліської Січі”, яка виходила у Сарнах з 1941 р., часопису “Бойові вісті”, що репрезентував мельниківську ідеологію тощо). Серед періодичних видань, які відстоювали ідеологію ОУН(б) – такі часописи, як “Вільна Україна”, “До зброї”, “За самостійну Україну”, неперіодичний бюлетень “До зброї” та ін. Навіть приблизно не можна назвати точну назву періодичних видань, яку випускали повстанці. Свідченням цього є декілька видань, які ми виявили в архівах, і які досі не були відомі історикам – сатиричне видання “Гоп-гоп”, журнали “Легенда”, “Легінь”, “Бойовик”.

Для мобілізації нації на боротьбу проти німецьких загарбників, ОУН вважала за необхідне провести широку, всеохоплюючу масову агітаційно-роз’яснювальну роботу, у центр якої ставила видавничу та публіцистичну діяльність. Гітлерівський терор, який викликав хвилю обурення серед населення, висвітлювався на сторінках підпільної преси ОУН й УПА. Саме тому із публікацій преси ОУН й УПА можна зрозуміти причини переорієнтації українських націоналістів-бандерівців від підтримки Німеччини до відвертого протистояння. Однією із магістральних тем підпільної преси було намагання довести, що війна між Німеччиною і Радянським Союзом є спробою з’ясувати стосунки між двома державами і їм байдужа доля інших народів і держав. На сторінках преси розкривалися злочини німецьких загарбників. Причому підпільні видання ОУН та УПА, які видавалися на західноукраїнських землях, оприлюднювали факти, що відбувалися на Півдні чи на Сході України, і навпаки. Найчастіше про це йшлося в добірках заміток, але нерідко такі факти публіцистично загострювалися, щоб вплинути на емоції читачів. Господарювання німців в окупованій ними Україні висміювалося і в гумористично-сатиричних жанрах. При цьому такі публікації виконували не стільки інформаційні функції, як пропагандистської.

У залежності від зростання і масовості збройних дій повстанців, спрямованих проти військ фашистської Німеччини, змінювалася й тематика друкованих видань. Публіцисти намагалися інформувати і відтворювати хід боротьби, показуючи, що повстанці можуть перемагати і таку могутню військову потугу, якою є збройні сили Німеччини, щоб прославити і увіковічнити в пам’яті нащадків бойові подвиги воїнів УПА.

Інший напрям ідеологічно - пропагандистської боротьби повстанців був спрямований проти політики Радянського Союзу, про що йдеться у другому підрозділі – “Публіцистика УПА проти московських поневолювачів”. Уже під час окупації України німецькими військами траплялися у пресі й дописи, присвячені боротьбі українських самостійників проти військ НКВД та регулярних частин Червоної армії. Однак, за проведеними нами підрахунками, до кінця 1941 р. кількість матеріалів цієї тематики не перевищувала 7% від загальної кількості усіх матеріалів, хоча вже у 1942 р. зросла до 12 – 15%.

Спочатку тема боротьби проти радянських військ і проти радянської системи висвітлювалася у матеріалах – як в окремих листівках, так і в газетних публікаціях, – присвячених темі радянських партизанів. Провід УПА намагався передовсім, і цим визначалася одна з тематичних ліній друкованої пропаганди УПА, вплинути на радянських партизан, апелюючи до їхнього патріотизму. Тому однією з форм цієї ідеологічної боротьби стали заклики-звернення до радянських партизанів, що поширювалися найчастіше у формі листівок, переходити на бік українських повстанців. Зокрема, уже в жовтні 1943 р. командування УПА звернулося до радянських партизанів з листівкою, у якій Провід УПА схвалював їхню боротьбу проти німецьких окупантів, наголошуючи, що це священний обов’язок кожної чесної людини, однак вказував при цьому на потребі “боротися не за зміну одного окупанта іншим”, а воювати спільно з УПА “за незалежну Україну, за щасливе майбутнє, за новий лад вільних народів”.

Інший тематичний напрям матеріалів друкованих органів УПА полягав у розкритті справжньої суті діяльності радянських партизанів, намаганні довести, що вони є лише розмінною монетою у брудній грі більшовицьких проводирів.

Із початком бойових дій УПА проти радянських партизанів змінювався й тон газетних публікацій, на чільне місце поступово ставала тема опису боїв, друкувалися нариси про легендарні дії повстанців тощо.

У міру того як на терени України входили радянські війська, пропаганда УПА спрямовувалася на червоноармійців з метою “зблизитися з ними, завоювати довір’я”, щоб червоноармійці зрозуміли антинародну сутність сталінської політики, перейнялися ідеологією УПА. Причому робота ця велася диференційовано. Випускалися друковані матеріали не лише українською, й російською, білоруською, грузинською та іншими мовами народів СРСР.

Розвінчуючи сутність більшовицької політики, показуючи до чого вона уже привела (голодомор, катівні, терор), преса УПА й ОУН проводили чіткий поділ між російським народом і керівництвом СРСР, оголошуючи війну правителям і співчуваючи російському народові, визнаючи його право на свою державу.

Підпільна преса УПА оперативно протидіяла більшовицькій пропаганді. Для піднесення серед народу почуття патріотизму публіцисти нерідко зверталися до героїчних постатей української історії, в історичному зрізі показували збройну боротьбу багатьох поколінь українців за свою державу, теоретично обґрунтовували потреби боротьби проти більшовицького панування в Україні, навчали підпільників ефективних засобів боротьби, застерігаючи водночас від можливих провокацій з боку НКВД чи органів більшовицької влади.

Одним з напрямів друкованої пропаганди ОУН і УПА була проблема польсько-українських відносин, яка розглядається у третьому підрозділі – „Польсько-українські взаємини у світлі повстанської друкованої пропаганди”. Преса УПА закликала українців полишити ті проблеми що, роз’єднують слов’янські народи й не сприймати заклики тих сил, які розпалювали між поляками й українцями братовбивчий вогонь. Особливо такі мотиви домінували на сторінках преси ОУН і УПА у 1942 – 1943 рр., коли ще жевріла надія на національне порозуміння і віра українців у добру волю польських керманичів. Однак життєва правда виявилася іншою, й друковані видання УПА й ОУН мусили на неї реагувати. На їхніх сторінках знаходимо численні приклади не лише польської, але й польсько-німецької та польсько-радянської антиукраїнської співпраці, а також матеріали, у яких викривалася співпраця поляків з радянськими партизанами та Червоною армією.

В кінці 40-х рр. преса УПА висвітлювала тему переселення українського народу з його споконвічних земель, які входили до складу Польщі, пояснювала причини акції “Вісла”, намагаючись донести світові правду про життя українського народу і тиск на нього польських шовіністів.

Ще однією сюжетною лінією публіцистики ОУН і УПА був захист греко-католицької церкви, висвітлення її місії у справі виховання нації, розвінчування намірів більшовиків ліквідувати її.

У результаті проведеного дослідження дисертант зробив такі висновки:

- поява УПА була підготовлена усім ходом національно-визвольної боротьби українського народу і вона мала не регіональний, а всеукраїнський характер;

- реалії суспільно-політичного життя, розстановка сил на політичній арені Європи змусило УПА не лише взятися за збройну боротьбу, але й активно вести ідеологічно - пропагандистську діяльність; в ряді випадків цій роботі діячі УПА надавали пріоритетного значення; агітаційно – пропагандистська робота не була хаотичною, а велася постійно і цілеспрямовано, на основі фахово розроблених програм та різноманітних наказів й інструкцій Проводу ОУН і УПА;

- друковані пропагандистські матеріали УПА засвідчують, що як ОУН, так й УПА не йшли у фарватері німецької політики, а хотіли бачити в особі Німеччини лише свого спільника для боротьби проти більшовицького ладу. Однак коли німецькі окупанти почали переслідувати ОУН й виступили проти національно – державницьких українських засад, це викликало опір з боку українських сил: боротьбу ОУН вела у двох площинах – ідеологічній та збройній;

- чільне місце посідала на сторінках друкованої пропаганди ОУН і УПА тема українсько-російських відносин. При цьому підпільні публіцисти відмежовували поняття „російський народ” і „російський більшовизм”. Заклики до збройної боротьби спрямовувалась лише проти більшовицьких сил;

- друковані органи ОУН і УПА оперативно реагували на політичні кампанії ініційовані радянською владою. За допомогою друкованих видань УПА були провалені радянські урядові кампанії про “явку з повинною” для членів націоналістичного підпілля, що оголошувалися декілька, разів; провалилася й гучно розрекламована та військово забезпечена виборча кампанія до виборів кандидатів у Верховну Раду УРСР;

- преса ОУН і УПА толерувала прихильне ставлення до поляків. Однак польські шовіністи, підбурювані емігрантським урядом в Англії, постійно йшли на конфронтацію відносин з українцями. Новим етапом конфронтації у післявоєнний час стала акція виселення українського населення, відома, як операція “Вісла”. У друкованих виданнях УПА послідовно відтворено її перебіг, з’ясовані причини. Зі сторінок преси ОУН і УПА читачі отримували відповідні настанови, як вести себе в ході цієї акції;

- у повоєнний час друковані видання ОУН розкривали справжню сутність більшовицької “демократії”, розвінчували розходження між задекларованою свободою в СРСР і реаліями життя в УРСР;

- важливим пропагандистським напрямом діяльності УПА стало виховання молоді. На сторінках преси УПА друкувалися численні матеріали, які б мали пробудити серед молодого покоління віру в перемогу національної ідеї; молодь закликали здобувати правдиві знання, бойкотувати участь у масово-політичних радянських і партійних організаціях;

- матеріали друкованої пропаганди ОУН й УПА свідчили, що колективізація, яку розгортали більшовики в західноукраїнському селі, була тим засобом, за допомогою якого радянський тоталітаризм прагнув докорінно змінити на свою користь економічну, суспільно-політичну та соціально-психологічну ситуацію селянства, аби знівелювати його історичні особливості, впливовість селянської традиції на суспільне життя.

Видавнича та публіцистична діяльність ОУН і УПА серед українського населення у 40 - 50 –х рр. ХХ ст. сприяла збереженню та розвитку національно – державницької ідеї в українській суспільності.