Ласкаво просимо

На сторінках часопису "Дзвони" за 1938 рік натрапляємо на цикл освітньо-релігійних нарисів Г. Костельника "Розмови з Христом", започаткований в № 4-5 коротенькими ескізами "Незвичайний" і "Признання".

Розпочинаючи найважливіші за своєю суттю розмови з читачем, митець-теолог бере свого адресата у таємний духовний полон, пройдений ним ще в дитинстві. Через низку синонімів до імені Сина Божого автор, переслідуючи навчально-пізнавальну мету, розширює горизонти теологічної науки: "Від перших проблисків моєї свідомості я Тебе затямив, такий Ти незвичайний! Ісус— Ісус Христос — Спаситель — Божий Син, що зійшов з неба, щоб нас спасти, — Богочоловік, Єдиний між усіма людьми. Ти — сонце мого виховання. В Твоєму таємному світлі, під твоїм промінням зростала моя душа" [1, 217].

Перед людьми стеляться незліченні шляхи. І кожен обирає той, що миліший серцю й душі. Але для всіх повинен бути спільний орієнтир — жезл Творця. Під Його перством проходимо свій нелегкий шлях, не цураючись єдності з воїном і ратаєм:

І сум Твій святий та творчий.

Хто опише чар Твого Різдва?

Хто виявить повагу Твоєї Великої П'ятниці?

Хто зглибить тайну Твого Воскресіння? [2, 217].

Характеризуючи хресний путь Сина Божого, Г. Костельник пророче дивиться і на свої урожайні гони: "Драма буття, зложена з контрастів, безмежно віддалених від себе...Твоя драма — це й наша драма" [1, 217].

Любов до отчого краю, традицій народу, його мови дитина разом з молоком матері всмоктує і любов до Бога. У замальовці "Признання" теолог пише:

"Мати моя перша сказала мені про Тебе. Вогнем писала Твоє ім'я на моїй, ще ніколи не записаній душі. Віддала мене Тобі в вічний полон" [1, 217].

Діалектика життя — це споконвічна загадка, розуміння якої у руках Творця. Підсвідомо відчуваючи наближення фіналу власної життєвої драми у 1948 році, Г. Костельник зримо спостерігає за своїм відходом в інший світ: "Ви прощаєтесь зо мною — чую солодкі Ваші поцілунки на спалених устах та споченому чолі, чую музику Ваших слів: "До скорого побачення в інших умовинах, в кращих ситуаціях химерної долі" [1,218].

У нарисі "Знак, що йому будуть суперечити" викладені філософсько-релігійні ідеали Г. Костельника, який присвятив усе своє життя боротьбі зі злом, безбожництвом, духовним заземленням. Звертаючись за прощенням до Бога, який зійшов на грішну землю в подобі людини, теолог вдало характеризує його появу як "сполучення слабості землі з силою неба". В усьому, крім гріха, читаємо в нарисі, Він був подібний до нас, що мешкаємо на цій "долині сліз", але рвемося до "небесного царства". "Тому Ти й називав сам себе "Сином Чоловічим" [1, 220].

Пізнати праджерело людської сутності в повному обсязі, глибинно й вичерпно не є й не може бути покликанням землян. Це сфера вищого Розуму, який одні визнають, а інші заперечують, "знак, що йому будуть суперечити" на засадах "відкриттів" астрономії, біології, фізики. "Господи Ісусе, — звертається теолог до Сина Божого, — як усе це погодити з Твоєю місією на землі, з наукою св. Письма і Твоєю Євангелією? А ми, нинішні біологи й психологи, просто хворіємо на "манію обережності"; наш критицизм ніколи конкретно не повний, бо хто раз обпікся, той і на холодне дмухає. А ми в багатьох випадках і самі помилялися, й бачили, як помилялися найбільші віртуози думки" [1, 222]. Виявляється, мав рацію давній мудрець, констатуючи: хто докопується до знання, той спричиняє клопоти. "Як же ж нам тяжко схопити Тебе в нашу "наукову сітку", — іронізує теолог у новелці "Хто Ти?" над тими, що піддають існування Творця сумнівам.

Іменуючи Сина Божого релігійним реформатором у зарисовці з аналогічною назвою, Г. Костельник намагається пояснити доступною філософською мовою сутність Сина Божого у людській подобі, що зійшов з небес, аби з'ясувати покликання розумних істот на землі, їхні нахили й завдання. "Мойсей, — звертається Г. Костельник до Ісуса, — був релігійним і соціальним реформатором, а Ти тільки релігійним — зовсім доцільно і послідовно. Ти займався тільки "внутрішньою людиною", як навчив нас говорити ап. Павло" [1,283].

Володіючи невичерпними філософськими скарбами, Г. Костельник спроможний був пояснити будь-яке наукове відкриття чи метафізичне явище. "Перше чудо, — читаємо в зарисовці "Природний", — Ти зробив на весіллі в Кані Галілейській. Заклопотаного господаря Ти вибавив з чисто "товариського" клопоту, а розбавленим гостям продовжив весільну радість — воду перетворив на вино. Веселе чудо! В стилі природного змислу життя! Аж дивно мені, що великі аскети, Твої ученики не соблазнялися тим Твоїм першим чудом. Але кожному великому свому Учителеві ученики звичайно "вибачають" те з його діл, якого вони самі ніколи не зробили б" [1, 283].

На думку Г. Костельника, прямолінійність у вірі — це ідеал для людського загалу. Але вона призводить до фанатизму, до засліплення, позбутися чого не так просто.

У розмові з одним своїм сучасником на запитання: "То хіба признаєш євангельські чуда?" Г. Костельник відповів ствердно. І, звертаючись при цьому до Христа, заявив: "Я приймаю всі Твої чуда — не на кредит, ні, а через розум і для досвіду" [1,288].

З цього приводу варто нагадати, що кількома роками раніше Г. Костельник у журналі "Нива" надрукував статті "Пояснення стигматизації", "Проблема чуда", в яких незвичайні явища намагався пояснити природним способом, опинившись через це у глухому куті. І тільки на сторінках часопису "Божі сліди" у статтях "Апорти Насті Волошин", "Один з апортів Євстахії Бохняк", "Пояснення стигматизації", "Наші стигматички", вдавшись до Євангелії, він досяг успіху. У зарисовці "Чудесний", звертаючись до Сина Божого, теолог пише: "Ти чудесний! Без чудес Ти не міг би бути Ти. Ти не міг би нічого в світі зробити. Без чудесносте Ти був би тільки філософ, як Сократ, як Епіктет. Але не був би Ти Спаситель" [1,288].

Вагаючись між "чахи і ляхи", намагаючись спершу пояснити стигматичні явища законами природничих наук, теолог застряг серед модерних "героїв негації".

Видаючи з 1939 року часопис "Божі сліди", він почав пояснювати "чуда" з позиції ідеаліста. "Я досвідчив, — признається він, — що в бутті є принцип чудес, що чуда — це справжні, живі факти, як і факти природного світу. Ні, не фантазія, не ілюзія, не легенди створили Твої чуда, але зродило їх джерело тої "живої води", що тече з найглибших жил життя-буття. Вже зовсім не можу ні з котрого боку сумніватися в тому, що Ти ходив по морі, словом утишив бурю, словом уздоровляв прокажених, сліпих, кривих, що Ти переобразився, воскресав Лазаря і сам воскрес" [1. 288].

Універсальним засобом розв'язання найскладніших філософських проблем Г. Костельник уважав систему контрастів як складову природи й оточення. "Цей світ" і "другий світ", життя і смерть, щастя і терпіння, людина і Бог, — зауважує теолог, — які це великі й сильні контрасти! [1, 285]. Але навіть на ці аксіомні підвалини філософії накинулися свого часу Будда, запре ривши значення контрастів у нірвану, грецькі погани, та навіть Мохаммед, втіливши Бога в людину з усіма притаманними їй якостями. Тільки Христос зумів збагнути усі контрасти, поєднавши їх в ідеальну гармонію: Бога наблизив до людини, "цей світ" поєднав з іншим світом, переміг смерть, піддавши її життю. "Контрасти пронизують цілу Твою науку аж до дрібних тонкощів. — абсолютно впевнений слуга Церкви, — Ти навчав: "ярмо моє — любе, а тягар мій — легк [1, 285]. Одним словом, ядром Христової на Г. Костельник уважає образ, зітканий із тіні і світла. Поруч з цим протопресвітер зупиняєтьса на філософській категорії спокуси. Спокуса, вважає він, — це диспропорційна моральна комбінація: морально велике, перемішане з морально малим; гідне з негідним [1, 390].

Людина як боже створіння покликана дотримуватися певних моральних правил, не переступати бар'єри заборон. Протягом усього земного життя вона складає екзамен на витримку, гідність божого слуги, хоч "вогонь спокуси" переслідуй І на кожному кроці. І тільки достойники обминають його, прямуючи до Творця шляхом істини. Оскільки невірники, зокрема комуністи, возвели проблему спокуси в ідеал матеріального благополуччя, то людство опинилося на прокрустовому ложі. "Блажен, хто не соблазниться Мною", — це вислів Творця, що не зміряти ніякими параметрами. Це таємниця й водночас загадка, на яку шукають відповіді вчені різних галузей знань. Пасмо Божої дійсності й пасмо людської уяви не гармонізують з собою, — доходить висновку Г. Костельник у зарисовці "Хто не соблазниться". При їх порівнянні всюди виринають диспропорційні моральні комбінації. Люди, керовані своїм розумом, своїм розумом, своїм почуттям, своїми амбіціями, ніколи не створили б такого світу, як Бог [1, 390].

Починаючи від апостольських часів до сьогодення, теологи прагнуть збагнути, яким способом людська природа поєдналася з божеством у тілі Ісуса Христа. Але, спостерігаючи безмірні чуда природи, ми все більше переконуємось, що у Бога все можливе. "Розуміємо, — продовжує теолог, — що Бог міг так зробити, щоб Ти був і справжній Богочоловік: справжній Бог і справжній чоловік в одній особі... Всі ми, що віримо в Твоє божество, схильні бути монофізитами. І уявляємо собі Тебе як Бога, якого людсьська природа ні в чому й ніколи не "в'язала". Але Апостол каже про Тебе, що Ти був у всьому подібний до нас, крім гріха " [1, 488].

Завдання людини на землі — знайти Бога не тільки серцем, але й розумом, тобто прикладаючи до цього як моральні, так і логічні зусилля.

У журналі "Нива" за 1930 рік Г. Костельник обнародував статтю "Свої не приймили його", в якій детально проаналізував книжку єврейського історика з Єрусалимського університету Й. Клявзнера "Ісус з Назарету" (Берлін, 1930). Автор, як зауважує протопресвітер, всіма можливими й неможливими способами постарався очорнити Сина та Його Матір, називаючи її блудницею. А вчення Ісуса клеймує оманою, псевдонаукою. "Тріумфальний похід розп'ятого Христа по історії найкультурніших народів, — пише Г. Костельник у зарисовці "Синедріон", — який це парадокс! Як ті народи могли пристати до такої віри? Хто повторить ще щось таке? А ті, що пристали до Євангелії, вже не можуть забути її, бо нічого вартіснішого не можуть знайти" [2, 41].

Який народ світу породив таку могутню силу, як Христос? Численні вчені та дослідники намагалися й намагаються довести, що Син Божий за своїм походженням — арієць. Звертаючись до Спасителя, Г. Костельник пише: "Ти взяв на себе "сміття" жидівського походження, бо Ти зачинав своє діло від найнижчих позицій на землі, щоб їх усіх перемогти і щоб Твоя перемога була повна" [2, 44]. Не цурався Христос, як Його апостоли, власного походження, однак ворогів своїх почав іменувати словом "юдеї", що стали Його тінню. Всебічно проаналізувавши історичні джерела, присвячені особі Ісуса Христа, передусім книгу Й. Клявзнера, Г. Костельник доходить висновку: Христос є історичною особою, а його євангельський образ, бодай в загальних рисах, правдивий.

Незаперечний факт, що Ісус Христос та його учні за своїм походженням є євреями, що намагалися заперечити не тільки опоненти Сина Господнього, а й окремі європейські вчені. "А якщо б Ти походив з грецького або з римського народу, чи таке Твоє і Твоїх апостолів відступлення від своєї нації було б можливе? І чи не доказували б всякі учені, що Твоя віра природно витворилася в могутньому річищі грецької філософії? Так мусило бути, як сталося. Нехай не викручують хитрі учені, що ніби Ти походженням не жид, але арієць" [2, 44].

Єврейський народ як найбільш віруючий ще в переддень Ісусового народження був обраний Богом, аби саме в його середовищі стати Богочоловіком. Саме з цих міркувань устами Мойсея Він звертався до ізраїльтян з попередженням: "І зробить тебе Господь переднішим, а не останнішим; і будеш тільки вищий, а не нижчий, якщо будеш слухати заповідей Господа, Бога твого" [2, 45]. Та, на жаль, як засвідчують наступні тисячоліття, Господньої ради ізраїльтяни не послухали, тим паче — знеславили Сина Божого, увіковічивши себе "народом-зрадником".

Релігії як неперевершеній рушійній силі протопресвітер Г. Костельник присвятив більшу частину своїх філософських, літературно-критичних та поетичних творів. У всіх них провідною темою є верховенство у житті людства Творця, Сина Божого та Господнього храму. Засобами поетичного слова він вирішив ці проблеми і в збірці "Пісня Богові", що побачила світ у Львові 1922 року. Вибаглива галицька публіка дала цій книжці якнайвищу оцінку. Літературний критик і викладач богослов'я Й. Скрутень у рецензії на це видання зауважував, що написана збірка високим стилем, поетичною прозою і, попри наявність у ній філософічних моментів, у часи, коли раціоналізм розбив людську душу, вона — самісіньке життя у численних вимірах. "Та однак, — пише критик, — вартість її велика й тривала, бо криє в собі величаве переживання душі, вічну драму чоловіка, схоплену з великого досвіду й довголітньої мозольної праці... На мою думку, це безсумнівний доказ великої умности українського народу, що в змозі зродити таке діло /а ще до того в таких тяжких часах/, це також цінний вклад у нашу літературу" [3].

Філософсько-релігійні роздуми, висловлені Г. Костельником у "Пісні Богові", перегукуються з його аналізом Христових притч, здійсненим у праці "Царство небесне" в Євангелію". Теолога цікавлять передусім ті притчі, які містять глибокі художні образи, покликані розвивати не тільки уяву читача, а й кмітливість, логічне мислення та художні смаки, зокрема ті з-поміж них, де йдеться про "царство Боже". Найбільше уваги у статті приділено притчам про кукіль, працю на виноградниках, весілля, фігове дерево, великого й малого боржника, загублену вівцю, блудного сина, гірчичне зерно тощо. Усі ті короткі Христові притчі, вважає Г. Костельник, мають те спільне, що в них "царство небесне" в'яже Христос якоюсь формою укриття. Євреї, як ми вже про це згадували, очікували від Христа значних змін навіть у природі земного життя. Притчею про дрібне зерно гірчиці Христос наголошує, що зміни, які несе з собою
Євангелія, спершу видаються людям дрібним, але вони є зародком нового, надприродного життя [4].

Нові наукові надбання в галузі астрономії, хімії, біології, фізики Г. Костельник пов'язує з відомостями, наяв
ними в Святому Письмі. На запитання, чи можливі, окрім земних, цивілізації на інших планетах, він відповідає словами Ісуса Христа: "І інші вівці маю, що не є із сеї кошари". Мабуть, ідеться про мешканців інших небесних світів, що засвідчують найновіші астрономвідкриття, сигнали з інших цивілізацій, адресовані землянам. Але їх потрібно навчитись розшифровувати, як і Святе Письмо.