Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


МАРКЕТИНГ І ЖУРНАЛІСТИКА : ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ ВИДАВНИЧИХ ПРОЕКТІВ

Ю.І. Васьківський

УДК 339. 138: 070


У французьких виданнях, аби продаж у роздріб посувався краще, економічні та деякі загальнополітичні газети мають у штаті людину, яка займається лише збором і відбором ідей для першої сторінки, що має привабити, заінтригувати, спонукати читача купити газету. Цей працівник секретаріату тісно співробітничає з відділом розповсюдження [1].

Та який би підхід до висвітлення подій, явищ, фактів минулого чи сьогодення не обрав колектив газети, її редактор чи видавець у них чи у нас, однак реалізовуватимуть основну стратегічну лінію безпосередні виконавці — журналісти.

Аналіз більшості провальних проектів свідчить про те, що, крім фінансових негараздів, прорахунків в оформленні, всі вони мали ще одну спільну рису — відсутність гарного журналістського стилю в матеріалах, збіднена жанрова палітра, скажімо, публікували інтерв'ю мало не на кожній сторінці.

Одним із найважливіших у маркетингу, безперечно, є кадрове питання. Останнім часом зріс попит на кваліфікованих працівників секретаріату, економістів, фахівців у галузі фінансів, бізнесу, комерції і статистики. Керівники багатьох газет шукають професіоналів з досвідом та іменем. Професійний журналіст і в нас — цінний товар. Нічого не вдієш: ринок і тут диктує свої закони.

Звичайно, нашим газетам далеко до організації роботи в західній якісній пресі, до того, щоб журналісти здебільшого самостійно визначали, скільки часу їм потрібно на підготовку матеріалів, а редактори, покладаючись на своїх авторів, не виправляли і не скорочували їхніх матеріалів, як це роблять у деяких європейських газетах. Однак і в нас простежується тенденція до ретельного добору кадрів, до орієнтації на професіоналізм журналістів.

За останні п'ять-шість років ціла армія журналістів поміняла кілька місць роботи. Немало такиї і серед редакторів. З найвідоміших можна назвати Олександра Швеця, який, набувши досвіду успішного запуску двох газетних проектів, вдало реалізовує третій, "розкручуючи" газету "Факты". До речі, його попередні проекти — газети "Киевские ведомости" і "Всеукраинские ведомости", хоч і продовжують жити, але їм важко конкурувати з новим виданням талановитого редактора.

"Трансфери" рядових журналістів-професіоналів стали звичним явищем. Так, засновники створеної у Львові в 1996 році газети "Експрес" переманили до себе найталановитіших журналістів від основних своїх конкурентів — газет "Діло", "Український шлях", "За Вільну Україну", "Високий замок". Зробити це вдалося досить легко — було обіцяно значно вищу заробітну плату, ніж журналісти отримували на попередніх місцях роботи. Характерно, що засновники цього видання робили ставку на маститих журналістів, більшість з яких своїм багаторічним досвідом у пресі підтверджували високий професіоналізм, а не на новачків. Уже перший рік існування газети "Експрес" довів, що саме матеріали журналістів, які навчалися в до-комп'ютерну еру, стали окрасою видання, примусили заговорити про нього не тільки читачів, а й фахівців.

Сьогодні на перший план висувається банальне запитання: "Що вміє робити молодий журналіст?" Численні опитування випускників факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка свідчать про те, що вміння у них не так і багато, зате бажання заробляти якомога більше грошей не бракує, тобто маємо ситуацію: хотіли б працювати по-СНД-івськи, а заробляти по-американськи.

"Природна зміна поколінь, економічна скрута, інші причини буквально обезлюднюють сьогодні редакційні колективи, — зазначив під час парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року заступник голови Чернівецької облдержадміністрації С. М. Вдовиченко. — Потрібна перспективна програма підготовки журналістських кадрів, можливо, навіть через державне чи регіональне замовлення, як це робиться для закладів освіти, охорони здоров'я і культури, або хоча б через квоту у вищих навчальних закладах для сільської молоді, а також реалізацію мережі відповідної навчальної бази в областях" [2].

Докорінні зміни в середовищі відбулися менш ніж за десятиріччя. Партійні, профспілкові й комсомольські організації, поступившись перед комерційними структурами, сприяли виникненню нових засад формування редакційних колективів.

Індивідуальні інтерв'ю з редакторами понад ста українських газет дозволяють сформулювати такі принципи формування редакційного колективу:

— на підставі тендера;

— на підставі рекомендацій відомих фахівців, викладачів факультетів;

— способом переманювання з видань-конкурентів.

У відсотковому співвідношенні кожен із цих принципів майже однаковий.

Цікаво, що прислухаються до думки відомих фахівців, викладачів факультетів і відділень журналістики переважно редактори і засновники регіональних видань, зокрема районних і міських газет. Чим ширша читацька аудиторія видання і вищий тираж, тим частіше його керівництво вдається до тендера і до переманювання журналістів "з іменами" від видань-конкурентів. Звичайно, результати опитування мають відносний характер, адже практично сто відсотків редакційних колективів сформовано завдяки поєднанню цих принципів.

Ринкові умови сприяли появі газет, в яких відмовилися від виплати постійних посадових окладів штатним працівникам, переводячи їх на гонорарну оплату. Прикладом такого видання може бути загальноукраїнська газета "Корпорація", яку з 1994 року видає Дніпропетровський торговельний дім "Вкраїна". Завдяки високим рекламним розцінкам керівництво газети має можливість виплачувати своїм працівникам гонорари, які можуть задовольняти їх потреби.

Можливий і інший варіант: відмова від гонорару і виплата лише посадових окладів, але останній трапляється дедалі рідше. Безперечно, кожна редакція оплачує творчі зусилля своїх працівників залежно від своїх фінансових можливостей. Зрозуміле одне: характеризування здібностей і можливостей журналіста за розміром його заробітку — те, що протягом десятиліть висміювали у нас, стає невід'ємною рисою успішного функціонуванні! газети в умовах ринку Серед видавців же зростає попит на редакторів, які мають досвід організації і видання нових газет, нехай іноді й не зовсім успішний. У неофіційному рейтингу екс-редакторів, досвід яких на вагу золота, колишні керівники газет "День", "Киевские ведомости", "Ратуша" (Львів), "За Вільну Україну" — В. Рубан, О. Швець, С. Герман і В. Базів — так зуміли відшліфувати свій досвід технології запуску газет, що їх нові проекти виявилися значно вдалішими від попередніх.

"Хороші професіонали завжди потрібні, інша справа, що вони можуть не захотіти працювати на погану державу. Адже професіонал тим і відрізняється від свого антипода, що може вибирати, на кого працювати" [3]. Це цинічне висловлювання відомого телеведучого М. Вересня позбавлене будь-яких сентиментів і від нього віє космополітизмом, але підписатися під ним, на думку автора інтерв'ю Анни Шерман, можуть тільки одиниці.

Недаремно досвідчені редактори роблять ставку на професіоналів. Дилетант у журналістиці може поставити під загрозу існування газети. Перекручений факт, бажане, видане за дійсне — і внаслідок цього судовий позов, значна сума штрафу.

Щоправда, трапляються й охочі заробити через подання позову на газету. Про деякі такі випадки написав у редакційному матеріалі редактор газети "Експрес" І. Починок: "Хтось там подумав: "Поганенько в мене йде бізнес, а чому? Ага! Десь півроку тому "Експрес" опублікував замітку про вбивство у нашому розважальному закладі. То все тому-у-у народ нас оминає! А подам же на нього до суду, нехай заплатить за моральні збитки". І подає, а суд приймає.

Високі посадові особи — туди ж. Як можна ТАКЕ про них писати: "розважаються за державний кошт з повіями"?" [4]. Якщо у першому випадку суд може без застережень стати на бік редакції, то в другому — високі посадові особи мають усі шанси одержати моральне відшкодування за наклеп, адже довести те, що не завжди вдається зробити міліції та податковій інспекції, журналісти навряд чи спроможні.

У чому має рацію І. Починок, так це в тому; що можна і потрібно скористатися досвідом шведських журналістів, етичний кодекс яких у буквальному перекладі називається "Правила гри для преси, радіо та телебачення". Однак редактор "Експресу" трохи спрощено зрозумів основну думку цього кодексу: мовляв, достовірність і зарплата журналіста мають бути однаково високими. Мабуть, високими повинні бути як відповідальність за достовірність інформації, так і зарплата журналіста

У постійній боротьбі за читача журналісти іноді втрачають міру, вигадують сенсацію, але, якщо під час упорядкування законодавчої системи не виробити принципів протидії найменшому утиску свободи преси, будь-який чиновник зможе розправитися з непокірним журналістом. Саме тому під час парламентських слухань 10 квітня 1997 року було наголошено: "Треба чітко розрізняти такі поняття як, скажімо, помилка, без якої журналістика, на жаль, ніколи не обходилась і за яку треба вибачатись, і навмисне спотворення фактів, тобто брехня, за яку треба карати, притягати до відповідальності" [5].

Праця журналіста-професіонала сьогодні — це багато видів організаційно-редакційної роботи. Особливо вадливим є вміння забезпечити редакції прибуток завдяки чи майстерно написаним творам, чи забезпеченню спільної справи потрібними матеріалами, ресурсами, чи то організації для газети вигідної реклами. Тобто журналіст повинен мати і літературне обдарування, і високі людські якості, і підприємницький хист.

Людей, які мають підприємницький хист, у нас поки що мало. Їх потрібно навчати, ледь помітивши в їхньому характері прагнення заробляти гроші. Українській пресі потрібні вихователі-професіонали, спеціалісти-менеджери, маркетолог, які б змогли, коли не уникнути ринкових ударів, то принаймні полегшити їх.

"Гроші — страшенна сила, — пише у своїй і М. Владимиров. — Вони можуть все. Але ж нам іти далі, у нас своя справа, своє призначення й покликання. І збагачення — зовсім не кінцева на нашому шляху, а лише ... транспортний засіб.

В умовах формування ринкових відносин організуючою силою і гарантом надійності управління може стати мотиваційний потенціал керівника. Редактора газети можна оцінювати як лідера, який уміє спрямувати зусилля колективу в певному напрямі, зрештою — застосувати владу. Тут важливого значення набуває збалансованість владних функцій керівника. Тобто мотиваційний потенціал редактора може реалізовуватися не лише завдяки його знанням та особистим якостям, а й дії за певними "правилами гри", способами поведінки.

Результати діяльності в журналістиці часто залежать від того, як працівники мас-медіа уявляють свої посадові обов'язки. Певні види редакційних завдань розглядаються як такі, що становлять невід'ємну частину соціального існування журналіста.

На запитання: "Які з названих чинників зумовлюють відповідальне ставлення до роботи" — чільне місце посіли такі відповіді:

— отримання задоволення від результатів праці (дієвість виступів газети, читацький резонанс) — 90 %;

— престижність професії журналіста — 40 %;

— просування по роботі — 40 %.

Отже, можемо підсумувати, що в редакційних колективах, де проводилося опитування, переважають не егоїстичні прагнення, а внутрішні спонукання, викликані свідомим ставленням до праці.



1. Економічна журналістика: новації західної преси.— К, 1998.—С. 22.

2. Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи.—К: Парламентське вид-во, 1997. — С. 75.

3. Шерман А. Микола Вересень: "Хороші професіонали можуть не захотіти працювати на погану державу"//День. — 1999. —№22. — С. 6.

4. Починок І. Спробуйте поставити старих собак на задні лапи //Експрес. — 1998. — 6 груд.

5. Здоровега Б. Й. Проблеми свободи слова та вимоги професіоналізму й журналістської етики в інформаційній сфері України: Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року. — К.: Парламентське вид-во, 1997. — С. 36.

6. Владимиров В. М. Комерційна журналістика як галузь інформаційного бізнесу: ред. Журналу "Український промисловець'''. — 1998. — С. 132.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові