Саме в цей час і за такої обстановки в Київському університеті розпочинає свою роботу відділення журналістики. Першими його студентами стали 87 осіб, зараховані на перший курс відділення, відповідно до рішення приймальної комісії КДУ ім. Т.Г. Шевченка [1, спр. 62, наказ № 366, с. 197-198; спр. 63, наказ № 416-а, с. 169-171]. Переважно це були вчорашні фронтовики, більшість з яких під час війни служили воєнними кореспондентами, партійними і комсомольськими працівниками в радянській армії, мали значний життєвий і організаційний досвід. [5, оп. 17, спр.174, с. 2-3]. На це, нове покоління українців, що пройшло випробування війною й переможно завершило її, відновило радянську владу в Україні, партія робила особливу ставку. Саме воно мало стати її опорою в партійно-комсомольській, радянській, громадській та науковій роботі у повоєнний період, а журналісти – її передовим загоном. Нові загартовані, ідеологічно підковані кадри мусили замінити представників попереднього покоління, яке не виправдало довір'я вищого керівництва, не вчинивши належного опору німецькій окупації. Старше покоління українців, пройшовши через голодомори й масові репресії, сприймало німців як визволителів чи принаймні "менше зло" порівняно зі сталінським режимом, завдяки чому Вермахт зумів добитися найбільших військових успіхів саме на українському напрямку. Довіри до таких українців бути не могло. Особливо це стосувалося інтелігенції, яка в даному випадку була необхідною радянському режиму в якості науковців для підготовки нових фахівців. Тому влада розпочала масштабну кампанію перевиховання старшого покоління, яке за допомогою "критики і самокритики" по-сталінськи мусило ревізувати свої погляди в дусі партійних настанов. Ті науковці, які виявлялися нездатними змінити свій світогляд та наукові переконання, політичної довіри не заслуговували й усувалися від справи виховання та підготовки нових кадрів, яка розпочалася у повоєнний період і здійснювалася під гаслом "поступового переходу від соціалізму до комунізму".
Майбутні журналісти стали студентами та увійшли до колективу університету саме у цей складний час спроб керівництва вузу провести радикальні зміни, що мали здійснюватись в контексті вищезгаданих партійних рішень. Вимагалась адекватна відповідь на визнання роботи університету незадовільною у рішенні ЦК КП(б)У, газетою "Правда України" та першою конференцією парторганізації КДУ на початку 1947 р. [6, оп. 2, спр. 4, с. 148].
Причин для таких висновків вистачало. У розмовах серед студентів і викладачів донощиками фіксувалися антипартійні – "відсталі, чужі та ворожі" настрої. Після канікул, повертаючись з голодного села, студенти говорили: "...наша країна багата, все у нас є, і коли б ми самі всім цим розпоряджалися, то жили б ми добре", "... якби дали землю, то залишив би університет, господарював і забезпечив себе і державу". Відомий тост Сталіна за російський народ був сприйнятий з болем та обуренням, студенти, вчорашні фронтовики, вважали його невірним, таким, що "дає переваги російському народові і суперечить конституції", доводили, що війну закінчував, головним чином, український народ [6, оп. 2, спр.5, с. 48–49, 194]. Антипартійні настрої відмічалися не тільки в студентських колективах ідеологічних факультетів, бо навіть в середовищі партійної організації університету бракувало партійної дисципліни та одностайності – 7 комуністів проголосували проти одного з положень рішення ЦК КП(б)У про "Нариси з історії української літератури", а партбюро та ректорат КДУ "...не підняли своєчасно актив парторганізації проти тих, хто продовжив справу Грушевського з питань історії України та питань історії української літератури" тощо [6, оп. 2, спр. 4, с. 85, 118–120].
Партком звинуватили у незадовільному керівництві Вченою радою, комітетом комсомолу і комсомольською організацією, профспілками, у помилковій кадровій політиці, в низькому ідейно-політичному рівні університетської газети "За радянські кадри", яка кваліфікувалася як "беззуба й аполітична", та й, фактично, у керівництві всіма підрозділами вузу.
Великі недоліки відзначалися в роботі філологічного факультету: незадовільне керівництво важливими ідеологічними кафедрами – історії української та російської літератури, співробітники яких звинувачувалися у буржуазно-націоналістичних перекрученнях, відсутність контролю за роботою літературної студії, в творчості членів якої мали місце "безідейність, аполітизм, протаскувалися яскраво виражені націоналістичні тенденції", НСТ і наукових гуртків, тематика яких "недостатньо бойова і наступальна" тощо [6, оп. 2, спр. 4, с. 136].
Перша партійна конференція університету накреслила шляхи перебудови усієї роботи вузу. Керуючись її рішеннями, партійні органи мусили "...повсякденно, глибоко вивчати запити і настрої студентства, своєчасно і гостро реагувати на них, неухильно боротися зі всякими проявами ворожого духу, буржуазно-націоналістичного впливу на студентство, з проявами аполітичності і безідейності". Партія вимагала: "Негайно зміцнити склад редколегій факультетських і курсових газет, багатотиражної газети "За радянські кадри", забезпечити повсякденне більшовицьке керівництво їх роботою" тощо [6, оп. 2, спр. 4, с. 148].
Київський університет мусив стати центром ідеологічної боротьби не тільки в Києві, але й в Україні [6, оп. 2, спр.16, с. 221]. Тому ректорат і партком вузу розпочали оновлення й посилення керівництва всіх рівнів усіх відповідальних ділянок, залучаючи як надійні наявні партійні сили, так і комуністів, що поверталися після демобілізації. Філологічний факультет без перебільшення перебував у центрі уваги: тут рішуче оновили склад партбюро та керівництво факультету, надаючи пріоритет партійним якостям з порушеннями усталеної наукової ієрархії. Нове керівництво в особі декана факультету, доцента Ю.С. Кобилецького мало рішучіше "виявляти прояви націоналістичної ідеології, низькопоклонства перед Заходом", "насаджувати культуру, розвивати у нашого народу нові смаки і запити, зміцнювати морально-політичну єдність народу". Опікуватися безпосередньо філологічним факультетом призначили О.І. Бандуру, нового секретаря комітету комсомолу та другого секретаря парткому. Ректор університету В.Г. Бондарчук, як член парткому, був прикріплений до парторганізації факультету й відповідав за підготовку і проведення звітно-виборчих зборів, пленумів кафедр з важливих ідеологічних питань тощо [6, оп. 2, спр. 6, с. 208; спр.16, с. 193].
Але базовим завданням університету стало оволодіння "найвищим досягненням культури" – марксистсько-ленінською ідеологією. Тільки успішне його вирішення, з точки зору вищого союзного-республіканського партійного та університетського керівництва, дозволило б досягти мети, яку поставив Й. Сталін перед науковцями – перевершити вже найближчим часом досягнення світової науки [6, оп. 2, спр. 4, с. 88-89].
Формування комуністичної ідеології в університеті відбувалося на лекціях і семінарах через викладання соціально-економічних дисциплін, зокрема основ марксизму-ленінізму. Паралельно у позалекційний час велась пропагандистська та агітаційна робота – на лекціях і доповідях на історико-партійні, природничо-наукові теми, про життя і діяльність видатних людей, питання поточної та міжнародної політики й з інших проблем, які проводилися з різною періодичністю, спочатку – два рази на місяць, а з часом – раз на тиждень. Першою й обов'язковою для всіх була лекція "Зміст критики буржуазно-націоналістичної концепції школи Грушевського", яка заперечувала історичну концепцію науковця, дегероізовуючи і денаціоналізовуючи українську історію, а відтак – торуючи шлях російській великодержавній ідеї. Ефективною формою роботи з підвищення ідейно-політичного рівня стало самостійне вивчення творів Леніна і Сталіна, нового видання біографії Сталіна тощо. Однією з активних форм масового виховання вважалися теоретичні конференції, участь в яких була неодмінною для всіх викладачів і студентів. Робота НСТ, наукових гуртків, студентських наукових конференцій, самодіяльності, військово-спортивних секцій тощо – все було підпорядковане політичному вихованню. Професорсько-викладацький склад масово підвищував свій ідейно-теоретичний рівень на спеціальних зборах з важливих питань ідеологічного виховання та ще й у вечірньому університеті марксизму-ленінізму.
Розгортаючи масову виховну роботу, керівництво університету звернулося до ЦК КП(б)У з проханням дозволити збільшити тираж газети "За радянські кадри" до 2000 примірників, оскільки з нового 1947–1948 навчального року колектив університету мав перевищити 5000 чоловік, тому існуючий тираж у 750 екземплярів не міг забезпечити потрібний вплив й удавався недостатнім, а також просили дати дозвіл змінити назву газети на "Київський університет" [6, оп. 2, спр. 6, с. 5].
Велику увагу приділяли кадровій політиці. Партком проаналізував склад і роботу професорсько-викладацького та аспірантського колективу і виявив, що понад 150 осіб перебували на окупованій території. Постало питання щодо звільнення тих, кому не можна доручити формування світогляду майбутнього працівника і виховання молоді. В ході ретельної перевірки чимало осіб було звільнено й з філологічного факультету, особливо викладачів т. зв. буржуазних мов [6, оп. 2, спр. 16, с. 2–6]. Але партійні органи вимагали більш "якісної роботи". "В КДУ не все гаразд у питанні по очищенню від непотрібних елементів серед викладацького складу і студентів. Як звільнялися? Партком дає списки товаришів, яких потрібно звільнити, а ректор чекає літа і потім пише наказ: "Звільнити за відсутністю навантаження". Хіба партія вчить нас так звільнятися від чужих елементів? Відкрийте статут університету і ви побачите, що університет має мету виховання нових кадрів, відданих нашій Батьківщині. Якщо людина не виховує кадри, віддані Батьківщині, ми її тримати не повинні як людину, яка не відповідає статутним вимогам навчального закладу. Розкритикуйте її на зборах, в газеті, покажіть її обличчя всьому колективу і скажіть: "звільніть як таку, яка не відповідає нашому навчальному закладу" [6, оп. 2, спр.16, с. 174].
Подібна кадрова політика здійснювалася й під час прийому до аспірантури, де головним критерієм відбору була "чиста" біографія, а перевагу надавали членам партії, комсомольцям, учасникам війни, кількість яких неухильно зростала. Щодо інших претендентів партком керувався принципом: "Краще хай залишається вільне місце, ніж заповнювати його людьми, які перебували на окупованій території". Загалом у 1947 р. конкурс був відсутній або низький, багато місць лишились вільними й на них зараховували тих, хто не пройшов на бажаний факультет [6, оп. 2, спр. 6, с. 87]. На відділі журналістики першими аспірантами цього року стали згадуваний вище О.І. Бандура та О.С. Дяченко (Див. Додаток І/І, І/5).
Не менш прискіпливо ставилися й до формування студентського колективу. Оскільки протягом поточного року неодноразово фіксувались "нездорові настрої серед студентів" – "троцькістські виступи", критика основних положень марксистської філософії, прояви буржуазної ідеології тощо, то поряд з вимогами виключати подібних студентів з університету, було вирішено поширити на КДУ практику набору на ідеологічні факультети за рекомендаціями партійних та комсомольських організацій, яка здійснювалась при прийомі на філософський факультет Харківського університету [6, оп. 2, спр.16, с. 262–263, 275–276].
Кампанія проти "низькопоклонства та схиляння перед західною буржуазною культурою і наукою" з точки зору вищого партійного керівництва в університеті була проведена формально, а ректор не зробив відповідних висновків. Підставами для цього вважались: "три останні наукові збірки, випущені університетом, не позбавлені низькопоклонства: кожна стаття має заголовок українською та англійською мовами, прізвище кожного професора – українською та англійською мовами, в кінці кожної статті резюме англійською мовою... В кожній статті відчувається угодництво перед заходом. А ми заборонили т. Бондарчуку випускати усякі статті з англійським резюме". Іншим аргументом була монографія зі списком іноземної літератури на 22 сторінках, використаної автором. "Що така монографія дасть? Ми почнемо прославляти всіх учених, які не заслуговують, щоб про них згадували. Якщо ви так робитимете, то ми будемо вас притягати до відповідальності. Так працювати і представляти в ЦК наукові праці в такому вигляді на затвердження неправильно. Ми повинні будемо по адміністративній лінії зробити висновки, що так працювати не можна у справі випуску наукових праць". Утверджуючи пріоритети радянської науки і культури, студентам потрібно було рекомендувати літературу вітчизняних видань, а не закордонних. Викладачам рекомендувалось зосередити увагу студентів на таких темах: "Роль і світове значення російської радянської культури", "Радянський патріотизм" "Занепадництво літератури буржуазного заходу", "Видатний російський електротехнік Яблочков" тощо [6, оп. 2, спр.16, с. 15,171–173].
Чергова постанова політбюро ЦК КП(б) від 12.09.1947 р. "Про поліпшення викладання і політико-виховної роботи ВУЗів УРСР" разом з іншими рішеннями про ідеологічну роботу ще раз настійно вказували на необхідність докорінної перебудови всієї роботи, оскільки партійна організація університету "недостатньо веде роботу з проявами буржуазної ідеології" [6, оп. 2, спр. 6, с. 69 ]. Було посилено контроль за вступом в партію та виконанням статутної вимоги "безупинно працювати над підвищенням своєї свідомості, над засвоєнням основ марксизму-ленінізму", ухвалено рішення про розширення участі викладачів у вихованні студентів тощо [6, оп. 2, спр.16, с. 8 ].
Готуючись до організації навчального процесу для журналістів, керівництво університету напередодні 1947–1948 навчального року зробило спробу забезпечити викладання нових фахових дисциплін спеціально підготовленими кадрами. Для цього партійний комітет КДУ на своєму засіданні 27.06.1947 р. розглянув питання про рекомендацію студентів-випускників для навчання на "курсах журналістики". Були розглянуті наступні кандидатури:
- "Кравець І. – закінчував 4 курс історичного факультету. Вважав себе нездібним до газетної роботи і висловив бажання працювати в Музеї Леніна. Ухвалили: рекомендувати на курси журналістики;
- Маліновський П. – закінчував історичний факультет, стан здоров'я мав поганий, 5 років працював у школі, любив цю роботу і висловив бажання й надалі працювати там. Ухвалили: не рекомендувати, зважаючи на стан здоров'я;
- Ханевський С. – закінчував історичний факультет, стан здоров'я – поганий, кілька разів поранений. На утриманні мав матір 70 років. Вважав себе не готовим до роботи в галузі журналістики, хотів після закінчення університету працювати на педагогічній роботі. Ухвалили: не рекомендувати, враховуючи стан здоров'я;
- Свирид М. – закінчення історичного факультету було дещо проблематичним – складав державні екзамени, але дипломна робота ще не була написана. Ухвалили: рекомендувати на курси журналістики;
- Онищенко І. – закінчував історичний факультет, мав вагітну дружину і був не готовий а ні виїжджати на навчання з дружиною, а ні залишати її саму. Ухвалили: рекомендувати на курси журналістики. (Вищезазначеним студентам 4 курсу історичного факультету, що повністю виконали п'ятирічний план університету, на підставі дозволу МВО СРСР за №У12-22-55 від 17 квітня 1947 р., дозволено складання держаних іспитів) [1, спр. 61, наказ № 274, с. 193].
- Пуркіна Р. – закінчувала хімічний факультет, мала на утриманні батьків-інвалідів. Заявила, що поїде працювати куди направлять, але журналіста з неї не вийде. Ухвалили: рекомендувати.
- Ягупольський Л. – закінчував хімічний факультет з відзнакою, член партії, рекомендований до вступу в аспірантуру. Заявив: "Куди партія скаже, туди і поїду". Ухвалили: не рекомендувати" [6, оп. 2, спр. 6, с. 9–10; 1, спр. 62, наказ 285"а", с. 1].
Подальша доля рекомендованих на "курси журналістики" (ймовірно, у Харкові) невідома. Зазначеного періоду жоден з них не був залучений до формування викладацького колективу відділення журналістики, що й не дивно, зважаючи на характер і стиль проведеної роботи. Накопичення кваліфікованих кадрів почалось з Володимира Андрійовича Рубана, що в травні 1947 р. демобілізувався з армії і поновився на роботі в університеті на посаді асистента кафедри російської мови філологічного факультету [1, спр. 61, наказ № 209, с. 23]. Вже наприкінці серпня цього року наказом ректора університету він призначається заступником декана філологічного факультету по відділу журналістики (а також по західному відділу) [1, спр. 62, наказ № 360, с. 181]. У жовтні того ж 1947 року саме йому було доручено виконання важливої партійної справи – за наказом ректора В.А. Рубан очолює комісію з перевірки роботи кафедри західної літератури [1, спр. 63, наказ № 444, с. 295], а в грудні стає членом партбюро філологічного факультету і членом парткому університету [6, оп. 2, спр. 39. с. 34–37].
Володимир Андрійович РУБАН народився у травні 1912 р. у с. Жовтому, П'ятихатського району на Дніпропетровщині у сім'ї медичних працівників. Опановуючи освіту, закінчив семирічку, а потім – профшколу у Кривому Розі. Трудову діяльність розпочав у 1930 р. на харківському заводі "Серп і молот" формувальником. Паралельно він вступає на вечірнє відділення філологічного факультету Харківського університету, а за два роки обирається заступником секретаря заводської комсомольської організації та вступає до КПРС. Тоді ж починається і його творча діяльність – у 1934 р. у видавництві "Украинский рабочий" виходить перша збірка нарисів В.А. Рубана "Рассказы о литейщиках" (5 друк. арк.).
У 1934 р. В.А. Рубана призвали до лав Червоної армії й доправили вчитися в авіаційну школу РСЧА в Кіровограді, по закінченні якої він здобув спеціальність авіаційного техніка (авіамеханіка) і рік по тому служив в авіації, а саме у складі 256 легкоштурмової бригади, дислокованої в місті Київ. Тут же, у Києві 1935 р. він вступає на третій курс філологічного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, де продовжує й закінчує філологічну освіту. Дипломований фахівець залишається на факультеті, викладаючи у 1938–1940 рр. сучасну російську літературну мову. Водночас молодий філолог навчається в аспірантурі під керівництвом проф. М.К. Грунського, яку закінчує в 1941 р., складає кандидатські екзамени.
Друга світова війна перервала наукову кар'єру В.А. Рубана, відкорeгувалa його подальшу професійну діяльність, спрямувавши її у русло журналістики. У 1939 р. за розпорядженням ЦК КП(б)У його мобілізовано до армії, де він працював спочатку у штабі КОВО, а у 1940–1941 рр. навчався на річних курсах Військово-політичної академії імені В.І. Леніна в Москві за спеціалізацією спецпропаганда і політрозвідка. По закінченні їх він повертається у розпорядження штабу КОВО, працюючи редактором спеціальної окружної газети "Солдатська правда", що виходила німецькою мовою, активно друкується на її шпальтах. З початком бойових дій на радянсько-німецькому фронті у червні 1941 р. "Солдатська правда" стає органом Військової ради Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів. В.А. Рубан брав безпосередню участь у Сталінградській битві. У 1942 р. він одержує нове призначення заступника начальника відділу по роботі серед військ і населення противника Політуправління Воронезького і Першого Українського фронтів. Його військову діяльність відзначено орденами Вітчизняної війни першого ступеня, Червоної Зірки, медалями "За оборону Сталінграда", "За взяття Берліна", "За визволення Праги" та іншими. У 1945–1947 рр. працює редактором газети "Тагес цейтунг" (органу Політуправління Першого Українського фронту), що видавалася для німецького населення федеративної землі Саксонія в Дрездені, а потім першим заступником редактора газети "Тегліхе Рундшау"" – органу радянської військової адміністрації в Німеччині (Берлін). На цій роботі він виявив себе здібним організатором, доклавши багато зусиль для того, щоб зробити газету "політично гострою, актуальною та авторитетною". В цей час він активно виступає в пресі з політичними та публіцистичними матеріалами, друкується в наукових виданнях з питань мовознавства та літературної критики.
У травні 1947 р. В.А. Рубана демобілізовано з армії. Він поновлюється на роботі в Київському університеті, де працює асистентом, старшим викладачем, заступником декана філологічного факультету по західному відділу та відділу журналістики. Веде активну викладацьку та наукову роботу, як заступник декана по відділу журналістики – організує навчальний процес на відділенні, добирає кадри. Але найбільш помітною і результативною виявилася його діяльність в партійній організації університету. Його одразу вводять до складу партійного бюро філологічного факультету, делегують на партконференцію сталінського району м. Києва та другу партійну конференцію КДУ у грудні 1947 р., де він посів почесне місце у складі президії і був обраний до складу парткому КДУ. Саме йому належала одна з провідних ролей на факультеті у втіленні в життя сумнозвісних рішень ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград" та ЦК КП(б)У "Про перекручення і помилки, допущені авторами "Нарису історії української літератури" та інших постанов партії з питань ідеологічної роботи.
У 1948–1950 рр. В.А. Рубан переходить на роботу в апарат ЦК КП(б)У завідувачем сектору літератури та мистецтва, а в 1950–1953 рр. – помічником першого секретаря ЦК КП(б)У, беручи безпосередню участь у керівництві ідеологічними процесами в республіці. Всі ці роки він не поривав з університетом, працюючи за сумісництвом викладачем на філологічному факультеті та відділенні журналістики, розробляє і читає курси лекцій з історії партійно-радянської преси, керує підготовкою курсових і дипломних робіт, здійснює наукове керівництво аспірантами, активно виступає в республіканській періодиці, друкується у наукових виданнях з питань мовознавства, публікує літературно-критичні статті та рецензії. У 1948 р. захищає кандидатську дисертацію за темою "Язык и стиль публицистических и повествовательных произведений Л.Леонова о Великой Отечественной войне", а у 1951 р. затверджений на посаді доцента кафедри теорії і практики радянської преси.
У 1953 р., після смерті Сталіна і призупинення ідеологічного терору у зв'язку із зміною політичної кон'юнктури в країні, він повертається в університет і очолює кафедру історії журналістики на щойно створеному факультеті журналістики [2, спр. 78/1989].
Як заступник декана по відділу журналістики В. А. Рубан починає формувати фаховий викладацький колектив. Він запрошує Василя Єлизаровича Прожогiна з Вищої партійної школи при ЦК КП(б)У, де той працював завідувачем кафедри журналістики. Співробітництво В.Є. Прожогiна з філологічним факультетом та відділенням журналістики почалось у другому семестрі 1947–1948 навчального року й тривало до 1954 р. Впродовж цього періоду він викладав основні курси – історію російської журналістики та історію більшовицької преси на засадах сумісництва, а в 1954 р. перейшов повністю на роботу в КДУ на факультет журналістики [2, спр. 35/1978, с. 25].
Наявні документи свідчать, що В.А. Рубан і В.Є. Прожогін були першими й тривалий час єдиними викладачами усіх журналістських дисциплін. Але серед дисциплін навчального плану за 1947–1948 н. р. і переліку дисциплін, винесених на перші сесії, фахові дисципліни відсутні. Не виключено, що в другому семестрі було додатково запроваджено такі курси, але звітів про виконання педагогічного навантаження по відділенню журналістів не збереглося.
Оскільки відділення журналістики функціонувало при філологічному факультеті, а досвіду підготовки таких спеціалістів та відповідних фахівців не було, то на відділенні спочатку переважало викладання в основному філологічних дисциплін. Навчальний план для першого курсу відділення містить перелік дисциплін, який свідчить, що по суті програма підготовки журналістів мало чим відрізнялась від підготовки викладачів української та російської мови та літератури, а саме: основи марксизму-ленінізму, логіка, психологія, фізкультура, військова підготовка, історія народів СРСР, латинська мова, іноземна мова, вступ до мовознавства, сучасна російська мова, сучасна українська мова, вступ до літературознавства, історія російської літератури, антична література, історія західної літератури, економічна географія, українська стилістика, старослов'янська мова, фольклор [4, спр. 80, с. 1–2].
На першу сесію, відповідно до затверджених навчальних планів, наказом ректора встановлено такий перелік дисциплін: [1, спр. 64, наказ № 531, с. 166].
Аналізуючи результати першої сесії, ректор наголосив, що нова дисципліна – основи марксизму-ленінізму – важко засвоювалась студентами філологічного факультету: вони мали найвищий відсоток незаліків по університету – 3,1 % [6, оп. 3, спр. 16, с. 2] і найвищий відсоток неявки на екзамени – 20 % [6, оп. 3, спр. 15, с. 4–5]. Причину високого відсотка неявки на екзамени студентів філологічного факультету секретар партбюро пояснив тим, що "багато представників сидить" [6, оп. 3, спр. 14, с. 2]. Справи на першому курсі журналістів оцінювалися як "погані" та "дуже погані", оскільки "студенти переоцінили свої сили, недбайливо ставилися до вивчення іноземної мови і марксизму-ленінізму", за рахунок чого мали 2,5 % незадовільних оцінок. Загалом на першому курсі було відмінників – 44 %; добре склали – 33 %; задовільно – 20 % [6, оп. 3, спр. 22, с. 6]. В.А. Рубан, як член партбюро факультету і завідувач відділу журналістики оцінював такий стан як "задовільний", а 10 незаліків з основ марксизму-ленінізму пояснював так: "Основний недолік на відділі журналістів, це їх переконання, що вони все знають. У них надто перебільшена уява про себе". Як приклад наводив висловлювання студента Вайнштейна: "Щоб бути видатним журналістом не потрібно займатися фізкультурою. Навіщо складати заліки по фізкультурі?" На думку В.А. Рубана, "Таке верхоглядство притаманне всьому відділенню журналістики" [6, оп.3, спр. 22, с. 1]. Крім цього, були відзначені й об'єктивні причини низької успішності на факультеті загалом і курсі журналістів зокрема: багато студентів зараховані на відділення журналістики з числа тих, хто не витримав конкурсу на інші факультети або переведені з інших вузів, а головне – третя зміна, яку вимагалось ліквідувати. Партком обіцяв вирішити це питання на користь факультету і найближчим часом організувати заняття в другу зміну з 17.00 до 22.00 годин [6, оп. 3, спр.11, с. 26; спр.16, с.11]. Таким чином, незважаючи на труднощі та перешкоди цього часу, журналісти успішно долали їх в навчанні та житті. Загалом перша зимова сесія показала непогані результати – з 87 студентів першого курсу 22 склали екзамени на "відмінно" [1, спр. 69, наказ № 86, с. 156].
Підводячи підсумки першого семестру, партком відзначив, що навчально-виховна робота проходила під знаком виконання рішень ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У "Про покращення підготовки кадрів", піднесення на вищий рівень ідейно-виховної роботи та перебудови всієї роботи університету по цих рішеннях. Серед хиб і недоліків фігурували: трудова дисципліна, недостатня успішність, лібералізм в оцінках знань студентів, недостатнє висвітлення деякими викладачами на лекціях передової ролі російської науки і культури та досягнень радянських вчених; деканати факультетів і керівники кафедр зобов'язувались посилити увагу до вивчення студентами соціально-економічних дисциплін – основ марксизму-ленінізму, політичної економії, діалектичного матеріалізму та історичного матеріалізму, посилити боротьбу з проявами буржуазної ідеології, буржуазно-націоналістичними помилками і перекрученнями в галузі історії та літератури, низькопоклонства перед заходом, тощо [6, оп. 3, спр. 15, с.14–17].
Зрозуміло, що за таких показників університет не міг претендувати на омріяну першість в республіці, на яку націлювала вузівська партконференція. Тому було вирішено провести збори, що мали носити виховний характер та змінити стиль роботи, а до кожного курсу прикріпити викладача, який мусив відповідати за навчальний процес і політико-виховну роботу, вжити інших заходів.
Передбачалися й кроки для поліпшення ідейного виховання викладачів: крім дворічної партійної школи організувати щотижневий лекторій по 4 циклам – історії, економії, філософії та природознавства. При парткомі створювалась політшкола. Для викладачів, які не могли відвідувати ці заходи (а це були передусім представники філологічного факультету, що працювали в три зміни в різних корпусах і приміщеннях), передбачалось організувати роботу для самостійного вивчення визначених творів класиків марксизму-ленінізму.
Для забезпечення ретельнішого контролю створювалися низові партійні організації, а на філологічному факультеті – по відділах, зокрема й на відділенні журналістики. Посилення впливу парторганізації здійснювалося також шляхом збільшення прийому до партії [6, оп. 3, спр. 15, с. 27, 68].
Постанову політбюро ЦК КП(б)У від 12.09.1947 р. "Про поліпшення викладання і політико-виховної роботи ВУЗів УРСР" було не лише обговорено на всіх підрозділах університету, але й прийнято за основу докорінної перебудови його роботи по всіх напрямках – викладання, виховання,кадрової політики, науки, тощо. До неї повертались неодноразово, наголошуючи на її актуальності впродовж поточного навчального року [6, оп. 2, спр. 6, с. 67]. Відповідно, колектив філологічного факультету мусив виходити з того, що: "Товариш Сталін постановив перед радянськими вченими завдання не тільки догнати, але й перевершити найближчим часом досягнення науки за межами нашої країни", та намагався втілити в життя згадувані вже рішення ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград" та ЦК КП(б)У "Про перекручення і помилки, допущені авторами "Нарису історії української літератури" й цим "покращити" свою роботу. Навчальний процес за таких умов відповідно спотворювався, адже перевага надавалася ідеологічним дисциплінам. Студенти-журналісти загалом нічим не відрізнялися від інших студентів філологічного факультету. Їм викладали однакові дисципліни ті ж самі викладачі, що й іншим студентам російської та української філології.
Одним із чільних напрямків, в світлі партійних настанов, стає ідейно-виховна робота серед студентів та викладачів, формування "правильного" світогляду, питання дисципліни [4, спр. 82, с. 4-7]. Для виховання студентів розробляється потужний план ідейно-виховної роботи факультету з безліччю заходів ідеологічного характеру, запроваджується шефство над курсами. Заступник декана філологічного факультету, доцент М.С. Чубач бере під свою опіку (як виявилося – не надовго) перший курс журналістів, проводить збори й бесіди, організує випуск курсових стінгазет, тощо [4, спр.85, с. 6-7, 10]. Але очолювана асистентом В.А. Рубаном комісія (у складі декана факультету Ю.С. Кобилецького та доцента В.А. Капустіна) з перевірки роботи кафедри західної літератури виявила "численні недоліки" в організації навчального процесу та ідейно-виховній роботі на факультеті, зокрема – "політичні помилки" у викладацькій роботі та "науково-політичні помилки" в кандидатській дисертації М.С. Чубача. Комісія до того ж з'ясувала, що М.С. Чубач під час війни перебував на окупованій території й мав родичів, репресованих органами радянської влади. Вирішуючи його долю, комуністи пригадали, що в розмовах за успіхи радянських військ він завжди ставив питання: "а скільки наших полягло?". Сподіватися, що така людина буде ретельно виявляти прояви націоналістичної, ворожої ідеології, низькопоклонства перед культурою Заходу було важко. Партком КДУ відзначив, що М.С. Чубач "не володіє високими якостями радянського патріотизму", "політично недалекий", тому довірити йому формування світогляду майбутнього журналіста й наукового працівника не можна. Ухвалене рішення: "політичної довіри не заслуговує і має бути звільнений з роботи" [6, оп. 2, спр. 6, с. 226–230]. (Див.: Додаток І/20). Все це відбувалося за умов гострої нестачі кадрів, коли в університеті кількісно переважали викладачі не лише без наукового ступеню, але й взагалі не дипломовані. Людину, звільнену з таким формулюванням, неминуче чекали репресії. Втішало хоча б те, що 1947 року смертну кару було скасовано як таку, що за мирного часу не була необхідністю, її замінили 25-літнім ув'язненням у виправно-трудових таборах.
Опікувався майбутніми журналістами й В.А. Рубан. Він займав активну позицію щодо ідейно-виховної роботи на факультеті, за яким він був закріплений як член парткому: тримав під контролем роботу наукових студентських гуртків, стінних газет, відвідує гуртожиток, контролює дисципліну студентів, звітує на засіданнях Ради факультету щодо успішності студентів та результатів першого семестру [4, спр. 134, с. 5]. У січні 1948 р. йому доручено важливу партійну справу – редагувати загальноуніверситетську газету "За радянські кадри" [1, спр. 70, наказ № 153, с. 66]. Першочерговим завданням у ній стало виконання рішення ЦК КП(б)У "Про підготовку і проведення святкування 30-річчя УРСР". В.А. Рубан був відповідальним за висвітлення на сторінках газети та у стінній пресі факультетів ходу підготовки й самого святкування, а також досягнень Радянської України за 30 років під керівництвом Леніна-Сталіна [6, оп. 3, спр. 11, с. 11].
В.А. Рубан підійшов до справи професійно: сформував і затвердив редакційну колегію, куди увійшли аспіранти і студенти з усіх факультетів та співробітники підрозділів університету, за якими закріплювались відповідні відділи та рубрики, розробив і затвердив план випуску газети на лютий місяць [6, оп. 3, спр. 11, с. 21–23]. Перші випуски газети під його орудою мали виглядати так:
1. Соціалістичні зобов'язання колективу університету на 1948-1950 рр.
2. Люди нашого університету, нагороджені у зв'язку з 30-річчям Радянської України.
- Академік О.В. Палладін – Є. Сопін
- Проф. В.Г. Бондарчук – О. Маринич
- Проф. М.М. Боголюбов – Г. Іллін
- Проф. О.І. Білецький – А. Шталенберг
- Проф. Л.А. Булаховський – І. Білодід
3. Обговорюємо якість викладання.
- Підвищити роль викладачів природничих наук у вихованні студентів. – Доц. О.З. Жмудський.
- Молодий викладач (Л. Н. Погребинська). – М. Лисенко.
4. Про підготовку до державних екзаменів на історичному факультеті. – Т. Голдовський.
5. Закріпити успіхи іспитової сесії (сторінка).
- Підсумки іспитів на економічному факультеті – доц. Б.Є. Радзіковський
- Комуністи і комсомольці в авангарді – доц. А.К. Буцик
- Як ми боролись за високу успішність – В. Макогон
- Нариси про відмінників навчання.
6. Про помилки у наукових працях доц. Я. Гордона – З. Лібман
7. Добірка "Під час канікул" (кілька матеріалів про відпочинок студентів)
8. Листи до редакції
- Безладдя у виплаті стипендії
- Коли ж ми побачимо свій годинник
9. По сторінках університетських газет
- "Ленинец" (Казанський університет ім. В.І. Леніна)" [6, оп. 3, спр. 11, с. 46].
№ 6 (86), 9 лютого:
"1. Передова – "Завдання нового семестру" – Рахлін
2. Люди нашого університету, нагороджені у зв'язку з 30-річчям Радянської України:
- Доц. Л.І. Кухаренко – Кононенко
- Доц. Ф.П. Філімоненко – Ремезовський
- Проф. М.О. Лаврентьєв – Латишева
- Проф. А.І. Кіпріанов – Лежен
- Доц. О.П. Маркевич – Лібман
- Доц. М.М. Підтиченко – Мостовой
- Проф. С.Х.Чавдаров
- Доц. М.Л.Лановенко – Стаховський
- Доц. Семененко
- Доц. Бухало
Кліше нагороджених
3. Партійне життя
- Про перші кроки роботи нового партбюро історичного факультету. – Партвідділ.
- Робота з молодими комуністами в партгрупі (філологічного ф-ту). – Партвідділ.
- Питання ідейно-політичного виховання студентів і викладачів біологічного ф-ту. – Зладін.
4. Обговорюємо якість викладання
- Мій досвід викладання. Проф. Гершензон – Білокінь.
- Про лібералізм в оцінці знань студентів (фейлетон). – Білокінь.
- Про якість викладання на хімічному факультеті. – Рахлін.
5. Студенти про повість В. Добровольського "Троє в сірих шинелях".
- Стаття студентів-фронтовиків Розенблат, Шинал, Ходова.
- Стаття студента Чумака.
- Сторінка, присвячена навчальній роботі архівістів (кліше).
- Про помилки в підручниках доц. А. Загродського – П. Плющ і І. Білодід.
- Фейлетон "З минулої сесії" – Вайнштейн.
- По університету (інформація).
- Фотоконкурс "Відпочинок студентів" [6, оп. 3, спр. 11, с. 47].
План випуску газети та її зміст щомісяця розглядався і затверджувався на засіданні парткому. В.А. Рубан активно залучає до роботи в газеті студентів першого курсу відділення журналістики. Додатково до складу редколегії було включено Є.П. Бондаря (зав. відділу комсомольського життя) та М.Г. Рубінштейна (зав. відділу студентського життя) [6, оп. 3, спр. 11, с. 72–73]. За два місяці до складу редколегії введено О.П. Столбіна, члена ВКП(б) (зав. відділу ілюстрації) та С. В. Чумакова, члена ВЛКСМ (зав. відділу інформації) [Там само, с.142]. Журналісти першого курсу одразу підключилися до цієї роботи. Студенти Даєн і Коган були членами редколегії факультетської стіннівки "Філолог", а М.А. Каганович – очолював її. Фактично робота в редколегії газети "За радянські кадри" та в факультетській стіннівці "Філолог" стала чи не єдиною можливістю набуття фахової підготовки за тих умов [6, оп. 3, спр. 22, с. 10].
Ідейно-виховна робота з проявами буржуазного націоналізму, низькопоклонства перед Заходом та ін. активно проводилась протягом року: 40 теоретичних конференцій, 189 лекцій та доповідей, якими було охоплено понад 30 тисяч чоловік [6, оп.2, спр.16, с. 16, 275], організовано безперебійну роботу семінару агітаторів і визначено найважливіші питання для них, організовано семінари та політінформації в гуртожитку, посилено культурно-масову роботу: створено університет музичної культури, гуртки художньої самодіяльності [6, оп. 2, спр.16, с. 18–19]. Черговий раз переглянуто тематику наукової роботи, теми дисертаційних, курсових і дипломних робіт наближені до "актуальних" питань радянської науки, відкориговано напрямки роботи наукових гуртків та літературної студії, зміст та ідейно-політичний рівень загальноуніверситетської та факультетських стінних газет тощо.
Але філологічний факультет перебудовувався повільно. Кафедри хоч і поліпшили свою роботу, "але корінного перелому не сталося" [6, оп. 2, спр.16, с. 41]. Про це свідчив гострий виступ "Літературної газети" з статтею "Націоналістичні помилки критика Ю. Кобилецького", де декана факультету звинуватили у тому, що він "забув про партійність мистецтва, неправильно трактував твори О. Кобилянської та І. Франка", "підспівував націоналістам, які підняли голову під час війни" [6, оп. 2, спр.16, с. 177–181].
В цій та інших статтях республіканська преса неодноразово фіксувала випадки, коли "окремі кафедри рекомендували теми для дисертацій неактуальні, далекі від запитів сучасності" [6, оп. 2, спр. 29, с. 35], а викладачі читають лекції на недостатньому ідейно-політичному і науково-методичному рівні [6, оп. 2, спр.16, с. 42]. Та й партзбори факультету відзначали, що "комуністи, комсомольці і студенти недостатньо виховуються в дусі високої ідейності і більшовицької принциповості, внаслідок до цього часу мають місце прояви аполітичності цілих груп", "студенти захоплюються безідейною кінокартиною "Дівчина моєї мрії", тощо. "Вплив комуністів на студентів не забезпечений, значна їх частина слабо розбирається в основних політичних питаннях і слабо засвоїла рішення ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У з ідеологічних питань, незадовільно поставлена справа вивчення настроїв, не мобілізуються на відсіч аполітичним настроям", тощо [6, оп. 2 спр. 29, с. 6]. Перевірка роботи 8-ми наукових гуртків факультету засвідчила, що "серед 158 студентів лише 4 з них комуністи, 48 комсомольці, а решта – безпартійні. Тематика розроблена не в усіх гуртках однаково добре. Поряд з актуальними інтернаціональними темами все ще зустрічаються теми, що менше відповідають нашій сучасній дійсності" [6, оп. 2, спр. 39, с.12]. Висновок: "Більшовицький порядок на деяких кафедрах філологічного факультету не наведений" [6, оп. 2, спр.16, с. 277].
Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про роботу партійної організації КДУ" від 30.11.1947 р., вказавши на численні недоліки в ідеологічній роботі університету, знову визнала її незадовільною [6, оп. 2, спр.16, с. 23]. Так само в грудні цього ж року Друга партійна конференція університету також визнала роботу колективу незадовільною. Знову поставлено завдання рішуче виправити серйозні недоліки та помилки й корінним чином підняти внутріпартійну роботу. Вимагалось встановити більшовицький контроль над тим, як комуністи підвищують свій ідейно-теоретичний рівень, щоб "кожний студент і викладач охоплювалися тією чи іншою формою ідейно-політичного виховання", перевірити кадровий склад, встановити контроль за роботою вчених рад, навчальних планів, навчального процесу, лекцій, тематики наукової роботи викладачів і курсових і дипломних робіт студентства [6, оп. 2, спр.16, с. 21-23]. Перевірка стану викладання основ марксизму-ленінізму показала недостатній ідейно-політичний рівень: "семінари нудні і нецікаві, без активної участі студентів" [6, оп. 2, спр. 39, с. 4].
Всю роботу зі студентами вимагалось перебудувати з урахування ювілейних дат, радянських і більшовицьких свят, наповнити її "актуальною" тематикою, залучити гуртківців до підготовки доповідей про літературу братських народів СРСР, створити гурток сучасної української літератури. [6, оп. 2, спр. 39, с.12]. Це стосувалося й літературної студії, яка відтепер мала не тільки відповідно планувати свою роботу й узгоджувати її з партійними органами, орієнтуватися на кращі зразки радянської літератури та втілювати принцип соціалістичного реалізму, а й розпочати критику "порочної творчості Пастернака" та взагалі сучасного стану буржуазної літератури та мистецтва [6, оп. 2, спр. 39, с. 3].
Робота літературної студії була взята під особистий контроль членом парткому, аспірантом О.І. Бандурою, керувати студійцями призначено письменника Л.Д. Дмитерка, які обрали бюро літстудії та визначили напрямки роботи. Партком відзначив тимчасове покращення ситуації, але через часті відрядження керівника та "недостатню увагу" з боку партбюро філологічного факультету робота через якийсь час знову стала неорганізованою, деякі студійці почали виступати з "низькопробними творами" [6, оп. 2, спр.16, с. 21]. Відмічалися й інші недоліки: відсутність тісного контакту з комсомольською та партійною організаціями, недостатнє використання газети "За радянські кадри" та стінних газет для популяризації своєї роботи, студія не спромоглася видавати свій альманах. Але були й позитиви: студія поповнилась талановитими поетами за рахунок нових студентів-журналістів – Даєна та Іванова [6, оп. 3, спр. 22, с. 36].
О.І. Бандура взяв під контроль й студентські наукові гуртки, визначивши їх тематику як "не бойову", оскільки там були відсутні імена російських письменників Добролюбова, Чернишевського та інших, а керівництво з боку проф. С.І. Маслова – незадовільне. Хоч тематику й було переглянуто, насичено актуальними, з точки зору парткому, темами, а гуртки забезпечені надійними керівниками, але протягом року ще неодноразово відзначалась з подібними зауваженнями "недостатньо бойова і наступальна тематика наукових гуртків" [6, оп. 2, спр. 6, с. 72; спр.16, с. 40].
Військово-масова й оборонна робота, яка посіла чільне місце серед навчальних дисциплін у розпал "холодної війни", теж виявилась незадовільно організованою в 1947 р., на думку парткому. Особливо це стосувалося студентів перших курсів, які негайно мали бути "охоплені членством Осовіахіма, Червоного хреста і МОПР". Але масової підтримки ця справа не набула. Загалом зі студентів, переважно філологічного факультету, було сформовано 9 стрілецьких та 3 радіогрупи; підготовлено 15 снайперів та 45 стрільців-розрядників. Університетська чоловіча стрілецька команда в заочних стрілецьких змаганнях до того ж зайняла перше місце в СРСР, що засвідчило зовсім не формальний підхід до справи [6, оп. 2, спр. 7, с. 25–30; спр.16, с. 59]. Для радикального поліпшення становища вирішено: переобрати склад бюро спортивного, осоавіахімівського, Червоного хреста рухів, створити гуртки з підготовки значківців ПХВО і ГСО, організувати зустрічі з чемпіонами світу республіканського і союзного рівнів, тощо [6, оп. 2, спр. 39, с. 4].
Проте, черговий наказ МВО СРСР по КДУ весною 1948 р. відзначив все ще недостатню політико-виховну роботу серед студентів і викладачів, а також наявність кадрів, які за своїми діловими та політичними даними не заслуговують довіри. Висновок: роботу з очищення кадрів ідеологічного фронту проведено недостатню [6, оп. 3, спр. 15, с.106]. З 440 чоловік професорсько-викладацького складу на окупованій території перебувало 103 особи; з 261 науково-допоміжного складу – 124; з 321 технічного працівника – 269; з 179 аспірантів – 67; з 4235 студентів – 1357 [6, оп. 3, спр. 11, с. 89]. Партком зобов'язав ректорат організувати глибоке й систематичне вивчення ділових і політичних якостей професорів, викладачів, студентів та аспірантів, звертаючи особливу увагу на осіб, що перебували на окупованій території. Так само було рекомендовано науковій частині посилити боротьбу з проявами українського буржуазного націоналізму і низькопоклонства перед загниваючою наукою та культурою Заходу, усунути з плану на 1948 р. зазначені недоліки, переглянути наукову тематику "в напрямку її укрупнення" й досягнення єдиного підходу до розв'язання окремих наукових проблем, посилити висвітлення ролі російських вчених у розвитку науки, тощо [6, оп. 3, спр. 11, с. 85].
У березні 1948 р. на ідеологічному фронті університету проведено чергову потужну виховну кампанію – проведено 13 конференцій: 2 викладацькі та 11 студентських з обов'язковою участю кожного. Хоч на теоретичній конференції, присвяченій 100-річчю Маніфесту комуністичної партії, були заслухані 163 доповіді, а на конференції, присвяченій радянському патріотизму – 355 доповідей, керівництво було незадоволене відсутністю значної частини професорів, викладачів і студентів. Завдання 100-відсоткового охоплення не було виконане. Партком фіксував, що "тематика наукових робіт в ряді випадків аполітична", понад те – "контрреволюційна", а зміст вимагає ретельного контролю [6, оп. 3, спр. 16, с. 31].
У квітні партійний актив університету провів засідання, присвячене підсумкам ХVІІІ пленуму ЦК КП(б)У, VІІ обласної і ІХ міської партійних конференцій, де поряд з успіхами було знову вказано на суттєві недоліки: партком не забезпечив мобілізації всіх комуністів на виконання рішень ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У з ідеологічних питань. Буржуазно-націоналістичні викривлення в роботі кафедр історії України та історії української літератури, персонально в науковій та лекційній роботі доц. Ю. С. Кобилецького не викоренені. Ідейно-політичне виховання студентів, аспірантів та професорсько-викладацького складу визнане недостатнім, внаслідок чого рішення ЦК КП(б)У від 12.09.47 р. "Про покращення якості викладання та ідейно-виховної роботи в вузах України" виконане незадовільно. Таким же незадовільним визнане керівництво роботою вчених рад, кафедр, тощо. Партконференція зобов'язала партком усунути всі недоліки та скерувати всю роботу на виконання партійних рішень [6, оп. 3, спр. 16, с. 27].
Питання дисципліни було й лишалось гострим і хронічним для факультету впродовж року. Значна частина порушень, зривів занять була викликана організаційними труднощами, пов'язаними з браком навчальних приміщень і розкиданістю наявних, частим відключенням світла, опалення. Як відзначав ректор, на факультеті не було навіть стабільного розкладу, "склалось особливо загрозливе становище з виконанням навчального плану", через відсутність нормальних умов факультет опинився в "проривному стані" [6, оп. 2, спр.6, с. 73; спр. 16, с. 38]. Викладачі працювали в декілька змін у різних корпусах, заступник декана не міг охопити всі приміщення та проконтролювати їх [4, спр. 82, с. 4–7]. Але головна проблема, з точки зору парткому, полягала в іншому: студенти філологічного факультету, навчаючись у третю зміну, "не тільки погано сприймають матеріал, а справа в тому, що запровадження третьої зміни звело нанівець всі наші можливості вести позалекційну роботу – що є неприпустимим в КДУ". Але навіть за такого підходу до питання щодо ліквідації третьої зміни, яке піднімалось неодноразово, не вдавалося забезпечувати позитивні зміни [6, оп. 2, спр.16, с.191]. Серед студентів було чимало інвалідів, з важкими наслідками війни. До того ж в Україні був голод, забезпечення продовольчими та промисловими товарами здійснювалося за картками, запровадженими ще 1941 року, навчання було платним, гостро стояло питання житла, була відсутня необхідна навчальна література, бібліотека тільки відновлювалася, нормальних умов для роботи не було – все це, безумовно, позначалося на дисципліні та навчанні. Студенти мусили жити "на кутках", брати участь у відбудові не тільки приміщень університету та Хрещатика, а працювати на будівництві газопроводу Дашава-Київ, забезпечувати дровами на зимовий період навчальні корпуси, заготовляти овочі для студентської їдальні, надавати шефську допомогу колгоспу в Броварах, тощо.
Кафедру журналістики не вдалося створити протягом цього навчального року, не мали й відповідного навчального плану, а студенти-журналісти розчинилися серед інших студентів філологічного факультету. Найкраще, мабуть, у майбутніх журналістів було організоване партійне життя. Відділення журналістів на Другій партійній конференції університету в грудні 1947 р. представляла група членів та кандидатів у члени партії. До її складу входили: Б.О. Іванов, П.Ф. Іванов, Г.К. Кисельов, М.О. Семенов, М.А. Каганович, В.А. Рубан, які брали активну участь в її роботі, а останнього навіть обрали членом президії [6, оп. 3, спр. 4, с. 40, 41, 47, 49, 63]. Комуністи відділення утворили партгрупу на чолі з Песочинським, який 29.04.1948 р. звітував про її роботу на засіданні партбюро філологічного факультету. Текст його доповіді не зберігся, але в протоколі засідання зафіксовані зауваження й недоліки: чимало комуністів не відвідують політінформацій та інших політзаходів, що негативно впливає на студентську масу. Більшість комуністів відірвалась від роботи на курсі, пасивно поставилася до участі у роботі конференцій, присвячених 100-літтю Маніфесту комуністичної партії і радянському патріотизму, де лише три комуністи підготували доповіді. Партгрупа погано керує комсомольськими групами. На курсі лишається низькою трудова дисципліна, студенти погано відвідують лекції з основ марксизму-ленінізму. Парторг зробив гарні починання – організував агіткультбригади, які встановили хороші зв'язки з колгоспними комсомольськими організаціями. Разом з тим, партбюро відзначило, що партгрупа значно покращила роботу, але є ще суттєві недоліки: збори партгрупи нерегулярні, немає обліку проведених заходів, плану роботи, тощо. Не всі комуністи є прикладом для студентів. Парторг недостатньо керує комсомольськими та профспілковими групами, тощо. На загальних зборах комуністи мало виступають, рідко бувають на групових бесідах, які проводять агітатори. Успішність комуністів – добра (за невеликим виключенням, головним чином, з основ марсизму-ленінізму), а дисципліна – ще недостатня. Відвідування лекцій – погане, часто комуністи пропускають заняття без поважних причин. Партгрупа кількісно не зростала. Ось чому рекомендувалося основну увагу приділити зростанню партійної організації за рахунок кращих комсомольців [6, оп. 3, спр. 21, с.147].
На весняну сесію наказом ректора було винесено такі дисципліни
[1, спр.70, наказ 196, с. 144]:
Навчальний план був виконаний на 94,5 %. Результати сесії на відділенні журналістики були такі:
На "відмінно" склали 46 %, "добре" – 30 %, "задовільно" – 23 %, "незадовільно" – 1 % [6, оп. 3, спр. 21, с. 57]. Відзначаючи факти недостатньо сумлінного ставлення до відвідування занять з основ марксизму-ленінізму, було зазначено, що порівняно зі зимовою сесією, де академзаборгованіть з цієї дисципліни мали 10 студентів, тепер тільки два комсомольці не склали іспиту. Що, на думку парткому, було "неприпустимо, особливо в той час, коли країна відзначає 10-ліття "Короткого курсу" [6, оп. 3, спр. 21, с. 60].
Складності відбудови головного корпусу та інших приміщень, надзвичайно важкі умови роботи протягом поточного року на руїнах та загрозливі перспективи забезпечення навчального процесу у зв'язку з переводом ряду факультетів на 5-річний термін навчання й відповідного збільшення кількості студентів змусили ректорат вдатися до вимушених заходів. Ректор звернувся до Міністерства освіти з проханням затвердити скорочену програму набору на наступний навчальний рік. Інший вихід керівництво вбачало у спробах повернути приміщення колишньої університетської гімназії по вулиці Бульвар Шевченка, 14, яке вилучили ще 1924 року, та всіх інших приміщень, втрачених університетом впродовж останніх 30 років [6, оп. 2, спр. 8, с. 25]. Тим більше, що плани введення в експлуатацію головного корпусу університету влітку 1948 р., на аудиторний фонд якого розраховувало керівництво університету в новому навчальному році, виявились нереальними [6, оп. 3, спр. 12, с. 189].
1. Канцелярія. Накази ректора. – Архів Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка, ф. Р-1246, оп. 5.
2. Особові справи професорсько-викладацького складу – Архів Київського держуніверситету імені Т. Г.Шевченка, ф. Р-1246, оп. 4 Л.
3. Особові справи аспірантів. – Архів Київського держуніверситету імені Т. Г.Шевченка, ф. Р-1246, оп. 4 Л.
4. Документальні матеріали філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. – Державний архів м. Києва, ф. Р-1246, оп.21.
5. Документальні матеріали факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. – Державний архів м. Києва, ф. Р-1246, оп. 17.
6. Документальні матеріали партійного комітету КДУ ім. Т. Г. Шевченка. – Державний архів Київської області, Ф. П-158.
7. Історія Київського університету / Відп. ред. О. З. Жмудський. – К., 1959.