Біографічні довідки
1. Олександр Іларіонович Бандура
Народився 1918 р. у с. Зверхівці Сатанівського району Кам'янець-Подільської області в родині сільського вчителя. 1929 року, разом з усією сім'єю, вступив до колгоспу, де й розпочав свою трудову діяльність. Рано визначається з життєвими пріоритетами й розпочинає торувати шлях, який стає основним у його житті, кар'єра комсомольського лідера. Ще під час навчання у Веселецькій початковій сільській, а потім – у Сатанівській районній середній школах починає виконувати обов'язки старшого піонервожатого. Продовжує освіту на філологічному факультеті КДУ, де навчається з перервами у 1937-1947 роках. З початком Другої світової війни бере активну участь у її епізодах: 1940 року – як лижник-стрілець добровільного лижного ескадрону на Фінському фронті; у 1941-1943 роках. – рядовим спочатку 1-го Київського комуністичного полку, а потім 24 гвардійського кавалерійського полку 5 гвардійської кавалерійської дивізії на Південно-Західному, Західному, Південному, Степовому фронтах; у 1943 р. – заступник політрука батареї ПТО, а згодом військовий перекладач у складі цього ж військового підрозділу на 2-му Білоруському фронті. 1944 року вступає до лав ВКП(б). Війну закінчує військовим перекладачем розвідувального відділу штабу своєї дивізії, пройшовши Польщу та Німеччину. Нагороджений орденами "Червоної зірки" та "Вітчизняної війни" І і ІІ ступенів, медалями "За оборону Сталінграда", "За взяття Кенігсберга", "За перемогу над Німеччиною".
По демобілізації відновив навчання в КДУ на філологічному факультеті, очоливши одночасно комітет ЛКСМУ університету та обійнявши посаду другого секретаря парткому. О.І. Бандура бере активну участь у партійному й суспільно-політичному житті не лише університету, а й республіки. Вже наступного, 1946 року, його обрано членом Київського обласного та міського комітетів ЛКСМУ та членом ЦК ЛКСМУ. Кафедра історії української літератури відзначила нахил комсомольського діяча до науково-дослідної роботи, коли він успішно захистив дипломне дослідження на тему "Джерела, провідні ідеї та мотиви нарису М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" і відмінно склав державні іспити. За її рекомендацією випускник вступив до аспірантури, де навчався з перервами у 1947-1948 та 1950-1952 роках. Темою дисертаційного дослідження О. Бандурі було затверджено "Очерк о великих стройках коммунизма в советской литературе", а науковим керівником – доцента Ю.С. Кобилецького.
Навчання в аспірантурі збіглося з бурхливою партійною кар'єрою О.І. Бандури – у 1947-48 роках він очолював комсомольську та партійну організації КДУ, а в 1948-50 роках – уже перший секретар Київського міськкому ЛКСМУ, член ЦК ЛКСМУ, член Київського міськкому КПУ. Від 1950 року О.І. Бандура стає членом бюро Київського міськкому КПУ, а в 1950-51 роках – членом парткому КДУ. За активну роботу з комуністичного виховання радянської молоді нагороджений орденом "Знак пошани". Дисертацію у встановлений термін не написав, аспірантуру закінчив без захисту, працював у КДУ викладачем кафедри історії української літератури до 1953 р. У зв'язку з призначенням на посаду директора Держлітвидаву УРСР у лютому 1953 р. О.І. Бандуру було звільнено зі штатної роботи в КДУ [2, 3/1953; 3, Асп., № 88].
2. Елеонора Онисимівна Блажко
Народилася 1928 р. в с. Нова-Прага на Кіровоградщині у сім'ї службовця. Середню освіту здобувала в складних умовах передвоєнного часу та евакуації. В 1946-1951 роках навчалася на російському відділенні філологічного факультету КДУ, стала кандидатом у члени ВКП(б). У 1951-54 роках навчалася в аспірантурі. Тема дисертації – "Видавнича і редакторська діяльність М. Горького (1928-1936)", згодом було замінено на тему "Публіцистика В.Г. Короленка періоду революції 1905 р. та столипінської реакції", науковий керівник – В.Є. Прожогін. Аспірантка брала активну участь у партійному та громадському житті факультету, в теоретичних конференціях, керувала роботою лекторської групи та гуртка критики і рецензії відділення журналістики, систематично працювала над підвищенням свого ідейно-теоретичного рівня, вступила до лав КПРС. У роки аспірантури активно займалася наукою, працювала у багатьох архівах та бібліотеках. У підсумку вона завершила написання ґрунтовної роботи обсягом 500 сторінок, яку 1954 року було прийнято до друку у видавництві КДУ. Дисертацію Е. О. Блажко обговорено наступного року й рекомендовано до захисту [3, Асп., № 307].
3. Євген Прокопович Бондар
Народився 1922 року в сім'ї службовця с. Збараж, Козятинського району, Вінницької області. В 1930-1940 рр. навчався у середній школі, а після її закінчення – покликаний до лав Червоної армії, у складі якої перебував до 1947 р. В армії він закінчив школу молодших авіаспеціалістів, здобув спеціальність авіаційного моториста. За набутим фахом працював під час війни у складі авіаційного полку винищувачів, виконуючи водночас обов'язки секретаря комсомольської організації ескадрильї та комсорга авіаполку. У 1943 р. вступив до лав ВКП(б). Під час служби в армії співробітничав з газетами Повітряної армії "Отвага", Закавказького фронту – "Ленинское знамя" та в газеті "Сталинский сокол". Нагороджений медаллю "За перемогу над Німеччиною". По війні служив в Управлінні Повітряної армії, а після демобілізації працював якийсь час літературним співробітником редакції районної газети "Червона Лубенщина". Восени 1947 р. Є.П. Бондар вступив на щойно відкрите відділення журналістики філологічного факультету КДУ. Під час навчання виявив нахил до наукової роботи, активно друкувався на шпальтах газети "Вечірній Київ", редагував стінну газету відділення журналістики, брав активну участь у партійному житті відділення та факультету, неодноразово був обраний секретарем партійної організації відділення журналістики та членом партійного бюро філологічного факультету. Представляв партійну організацію відділення журналістики на ІІ та ІІІ партійних конференціях університету. У 1952 р. закінчив КДУ і був рекомендований до вступу в аспірантуру.
У 1952-1955 роках навчався в аспірантурі по кафедрі теорії та практики партійно-радянської преси, спеціальність – теорія та практика партійно-радянської преси. Тему дисертації – "Преса України у боротьбі за здійснення рішень ХVІІ з'їзду партії" згодом було відредаговано та затверджено в такій редакції: "Партійно-радянська преса України в боротьбі за проведення культурної революції в республіці (1933-1937)", науковий керівник І.В. Прокопенко.
У ці роки Є.П. Бондар плідно працює в науково-дослідницькою роботою, викладацькою діяльністю, бере активну участь у громадському житті факультету та університету, систематично виступає в пресі, невпинно підвищує свій ідейно-теоретичний рівень. Парткомом КДУ йому було довірено завідування партійним відділом університетської багатотиражної газети "За радянські кадри". Дисертаційне дослідження вчасно було виконане, обговорене та схвалене кафедрою [3, Асп., № 426; 6, оп. 3, спр.10, с. 49].
4. Іван Герасимович Гергель
Народився у с. Орлiвець Городищенського району Київської області у бідній селянській родині. Закінчив семирічну школу, ФЗУ, працював електромонтером на Донбасі, Смілянській електростанції. У 1934 р. як робкор починає працювати у Смілянській районній газеті "Червоний стяг" (орган райкому та міськкому КП(б)У), а далі стає інструктором, секретарем, завідувачем відділу. В 1937-1940 рр. навчався в Українському комуністичному інституті журналістики в Харкові, а після здобуття вищої освіти працював літературним редактором газети "Форпост соціалізму", м. Кам'янець-Подільський. 1941 року мобілізований до армії, закінчив військове училище, служив на посадах: командира роти, начальника заградзагону, заступника начальника штабу полку з розвідки. Нагороджений орденом "Червоної зірки", медалями "За участь у Великій Вітчизняній війні" та "За звільнення Праги". Після демобілізації працював літературним співробітником у газеті "Шлях колективіста", м. Шпола.
У 1950 р. вступив до аспірантури при відділенні журналістики філологічного факультету КДУ, маючи 16-річний стаж роботи в пресі. Тема дисертації – "Районна газета у боротьбі за врожай" (Шпола, 1946-1951 рр.), науковий керівник – В.А. Рубан За час навчання в аспірантурі І.Г. Гергель брав активну участь у громадському житті відділення, керував виробничою практикою студентів, вчасно виконав дисертаційне дослідження і навіть звернувся до ректорату за дозволом надрукувати його. Але закінчити аспірантуру не зміг – був відрахований з третього року навчання наказом ректора КДУ та головного Управління Університетів МВО СРСР у січні 1953 р. "за підробку документів та аморальні вчинки" [3, Асп., № 128].
5. Олександр Сергійович Дяченко
Народився 1919 року в с. Киченці Корсунського району, Київської області, у сім'ї службовців. У 1927-1937 рр. навчався в середній школі м. Макіївка, а після її закінчення вступив на філологічний факультет КДУ. У студентські роки брав активну участь в роботі наукового гуртка української літератури, виявив схильність до наукової роботи, за своє дослідження "Літературні погляди Т. Шевченка" на університетському конкурсі був відзначений другою премією. Працював головою секції наукових гуртків філологічного факультету. Під час Другої світової війни, у січні 1940 р., пішов добровольцем у лижний комсомольський батальйон, брав участь у боях на фронті радянсько-фінської війни. Влітку цього ж року, за направленням ЦК ЛКСМУ, був відряджений на роботу до середньої школи м. Львів, а восени – мобілізований до армії. Служив у стрілецькому, а потім – артилерійському полку. На початку 1941 р. направлений на окружні курси молодших політпрацівників ПРИКВО, по їх закінченні призначений на посаду секретаря бюро ВЛКСМ бугурусланської авіашколи, а пізніше – авіаполку нічних бомбардувальників. У складі авіаполку весною 1942 р. відправлений на фронт. Тоді ж О.С. Дяченко вступив до лав ВКП(б). Восени 1942 р. призначений на посаду начальника відділу стройового і відділу кадрів цього ж авіаполку. Війну закінчив у якості начальника відділу кадрів 34 Району авіаційного базування, воював на теренах Польщі, Німеччині. Нагороджений орденом "Червоної зірки", медаллю "За бойові заслуги". По демобілізації продовжив і закінчив навчання в КДУ (1947 р.), паралельно почав працювати у Держлітвидаві України старшим редактором відділу класичної літератури. На вступ до аспірантури його рекомендовано кафедрою історії української літератури як одного з кращих студентів, що написав і блискуче захистив дипломну роботу "Полеміка П. Грабовського з Б. Грінченком", виявив уміння науково працювати.
Зарахований до аспірантури наказом ректора КДУ, виданого на основі наказу Головного Управління Університетів МВО СРСР, де навчався у 1947-1950 рр. Кафедра – історії української літератури, спеціальність – історія української радянської літератури, наукова тема – "Роман про Велику Вітчизняну війну в українській радянській літературі", керівник – доцент Ю.С. Кобилецький. Під час навчання в аспірантурі успішно працював над науковою темою, написав критико-біографічний нарис "Є.П. Гребінка", роботу "Космополітичні перекручення у вивченні історії класичної літератури", надрукував у періодичній пресі 5 статей з актуальних питань радянського літературознавства, працював у архівах і бібліотеках Москви; пройшов педагогічну практику (семінари, лекції, екзамени), виступав з доповідями з актуальних питань радянського літературознавства та критики, брав активну участь у громадсько-політичному житті університету (член парткому КДУ), учасник теоретичних конференцій професорсько-викладацького складу філологічного факультету, виконував обов'язки політінформатора кафедри. О.С. Дяченко керував також ідейно-виховною роботою відділу журналістики: очолював роботу гуртка з вивчення Статуту ВКП(б) та політзаняття на відділенні, готував та проводив теоретичні конференції серед журналістів. Не лише самотужки підвищував ідейно-політичний рівень, вивчаючи праці Леніна та Сталіна, але й організовував та контролював таку ж роботу серед студентів відділу. 1950 року працював у штаті кафедри журналістики викладачем [3, Асп., № 376].
6. Борис Олександрович Іванов
Народився 1919 р. в родині службовців у Києві. Навчався у київській школі (1928-1937 рр.), одержавши повну середню освіту, член ВЛКСМ. 1938 року вступив на філологічний факультет КДУ. Влітку 1941 р. мобілізований до армії і направлений на курси при Харківській інтендантській академії, закінчивши які, служив у штабі Окремого гвардійського мінометного дивізіону завідувачем діловодства штабу. У 1942 р. відправлений на фронт у складі Окремої гвардійської танкової бригади, де працював завідувачем діловодства технічної частини і завідувачем діловодства артилерійського постачання бригади у складі Західного, 2-го та 3-го Білоруських фронтів. На фронті вступив до ВКП(б), проводив політзаняття у роті малих танків. Нагороджений орденом "Червоної зірки", медалями "За бойові заслуги", "За взяття Кенігсберга", "За перемогу над Німеччиною", інвалід війни 3 групи. По демобілізації, 1946 року поновив навчання на третьому курсі КДУ. Брав активну участь у роботі партійної організації відділу журналістики, яка делегувала його на І, ІІ та ІІІ вузівські партійні конференції. Після закінчення КДУ (1949 р.), кафедра історії російської літератури, а слідом за нею й розподільча комісія, рекомендували Б.О Іванова., як одного з кращих студентів курсу, парторга курсу, керівника усією комсомольсько-партійною роботою випускників, до аспірантури.
За час навчання в аспірантурі (1949–1952 рр.) спеціалізувався з історії російської журналістики. Тема дисертаційної роботи – "Публіцистика Маяковського", науковий керівник – доцент Ю.С. Кобилецький.
З аспірантської справи Б.О. Іванова відомо, що він склав кандидатські іспити, працював над темою в бібліотеках та архівах Ленінграда, у Київській публічній бібліотеці УРСР над фондами обмеженого користування, склав дуже ґрунтовний план дисертації на тему: "Журнально-публіцистична діяльність В.В. Маяковського" з приміткою – "Цей план а ні кафедрою, а ні керівником не затверджений через відсутність таких". Одночасно з навчанням в аспірантурі працював лаборантом (1949-1950 рр.) та викладачем на кафедрі теорії і практики радянської преси. Був рекомендований на посаду викладача кафедри, у 1951-1952 рр. працював на 0,5 ставки і був звільнений як сумісник у вересні 1952 р. [2, спр.15/1952; 3, Асп., № 20; 6, оп. 3, спр.10, с. 40].
7. Петро Федорович Іванов
Народився 1921 року в селищі Велика Вергунка поблизу Ворошиловграда в робітничій сім'ї, українець. У 1939 р., по закінченню середньої школи в м. Ворошиловград, був мобілізований на службу до армії. Від 1936 до 1943 року перебував у лавах комсомолу. 8 років служив у частинах зенітної артилерії. З перших днів Радянсько-Німецької війни перебував у діючій армії, а закінчував військові дії в 1944-45 рр. у складі 1-го та 2-го Білоруських фронтів. У 1943 р. був прийнятий в члени ВКП(б). За роки війни пройшов шлях від рядового бійця до командира підрозділу. Нагороджений двома орденами "Червона зірка", двома медалями: "За перемогу над Німеччиною" і "За визволення Варшави".
Після демобілізації (1947 р.) вступив на російсько-слов'янський відділ філологічного факультету Київського державного університету, а 1949 року переведений на відділення журналістики. На третьому і четвертому курсах виконував обов'язки заступника редактора газети "За радянські кадри", а на п'ятому – редактора цієї газети. Заняття в КДУ суміщав з навчанням у Всесоюзному юридичному заочному інституті (1947– 1952 рр.), по закінченні якого одержав кваліфікацію юриста. У 1952 р., за рекомендацією кафедри теорії і практики партійної преси, вступив до аспірантури. Темою кандидатської дисертації стала "Публіцистична і редакторська діяльність І. Франка (1875–1882 рр.)", а його науковим керівником затвердили кандидата філологічних наук, доцента кафедри історії української літератури М.П. Комишанченка. Одночасно з навчанням в аспірантурі працював старшим лаборантом на кафедрі і був відповідальним редактором газети "За радянські кадри". Дисертаційне дослідження виконав вчасно і в травні 1955 р. робота була рекомендована до захисту кафедрою історії журналістики під назвою "Журнально-публіцистична діяльність І. Франка" [3, Асп., № 27; 6, оп. 4, спр. 52, с. 42 ].
8. Михайло Аронович Каганович
Народився 1923 року в м. Київ, у родині службовця. Середню освіту одержав в елітній київській школі (1930–1941 рр.). 1941 року був евакуйований до Уфи, де працював токарем у залізничному депо. У січні 1942 р., по мобілізації, направлений на навчання курсантом до 8 відділу штабу Південно-Уральського ВО. Влітку 1942 р., вже у якості молодшого лейтенанта, відряджений до Москви в резерв 8 Управління Генштабу Повітряної армії Брянського фронту. Брав участь у бойових діях на 2-му Прибалтійському та Ленінградському фронтах, нагороджений орденами "Вітчизняної війни", "Червоної зірки", трьома медалями. М.А. Каганович виконував обов"язки секретаря комсомольської організації штабу Повітряної армії, агітатора, прийнятий кандидатом у члени ВКП(б). 1945 року, його переведено до Києва помічником начальника 8 відділу штабу ВПС КВО. Після демобілізації вступив на філологічний факультет КДУ (1946 р.). Навчався виключно на "відмінно", брав активну участь у роботі студентських наукових гуртків, був членом гуртка радянської літератури; виконував різні партійні та громадські доручення: редактор стінної газети російського відділення, керівник самодіяльністю курсу, тощо. У 1947 р. прийнятий до лав ВКП(б). Від партійної організації відділення журналістики був делегований на ІІ та ІІІ партійні конференції КДУ. Характеризувався керівництвом факультету позитивно – як добросовісний, відповідальний, працелюбний і схильний до наукової роботи, але м'який, без хороших організаторських здібностей.
У 1951–1954 рр. навчався в аспірантурі по кафедрі теорії і практики радянської преси, спеціальність – історія російської журналістики (в іншому місці – історія більшовицької преси). Тема дисертаційного дослідження спочатку була сформульована дисертантом як "Обґрунтування Леніним ідеологічних і теоретичних принципів більшовицької преси" з позначкою, що остаточно тема буде сформульована наприкінці першого року навчання. Втім, затверджено було іншу тему – "М. Горький-публіцист у боротьбі з соціал-реформізмом", науковий керівник – В.Є. Прожогін.
Під час навчання в аспірантурі провів велику наукову роботу, працював з літературою обмеженого фонду користування у державній публічній бібліотеці УРСР; робив значну суспільно-політичну роботу у якості парторга кафедри журналістики і члена парткому КДУ. На час закінчення аспірантури завершив написання тільки першої глави (з трьох запланованих), яка дозволила керівнику високо оцінити зібраний матеріал, написаний текст і вже на цій стадії роботи передбачити значну наукову вартість дисертації, яка, на його думку, може бути завершена через рік. Примітка: в особовій справі аспіранта є список літератури (обов'язкової та додаткової) з історії російської журналістики, згідно програми кафедри журналістики ВПШ ЦК ВКП(б) [3, Асп., № 9].
9. Михайло Архипович Климов
Народився 1911 р. у с. Ліва Розсош Ліворозсошанського р-ну Воронізької області в селянській родині, росіянин. Після революції батько працював на керівних посадах у радянських господарчих органах. 1929 року закінчив семирічну школу у Сімферополі, а 1931-го – Воронізький робітфак (вечірнє відділення). Після строкової служби в армії, працював у 1934-1937 рр. завідувачем відділу редакції газети "Молодая гвардия" (орган Курського обкому ВЛКСМ), потім перейшов на роботу власним кореспондентом по Курській області до редакції центральної газети "Социалистическое земледелие" (орган НКЗ СРСР, Москва), тоді ж вступив до ВКП(б). У 1939–1941 рр. був власним кореспондентом газети НКЗ СРСР "Животноводство" по Дніпропетровській області. За період 1941–1945 рр. перебував на різних командних посадах артилерійських частин у складі Південно-Західного, Волховського та 3-го Прибалтійського фронтів. Нагороджений медалями "За оборону Ленінграда" та "За перемогу над Німеччиною". Після демобілізації працював власкором центральної газети "Социалистическое земледелие" по УРСР, а в 1946–1948 рр. – завідуючим відділом редакції республіканської газети "Тваринництво України" (Київ). У 1948–1951 рр. здобув вищу освіту з журналістського фаху у ВПШ при ЦК КП(б)У. Закінчив навчання з відмінними показниками і залишений на науково-викладацьку роботу при кафедрі журналістики ВПШ. Від 1951 р. почав працювати на кафедрі теорії і практики партійної преси КДУ, за сумісництвом на 0,5 ставки. Наступного, 1952 р. – на посаді старшого викладача (на 0,5 ст.). Одночасно складав кандидатські екзамени. З утворенням факультету журналістики М.А. Климова призначили старшим викладачем кафедри теорії і практики партійної преси на 0,5 ст., а з лютого 1954 р.- на повну ставку викладача кафедри. Викладав історію партійної преси на денному та заочному відділеннях, питання економіки в газеті, керував дипломними роботами [2, 14/1956].
10. Юрій Свиридович Кобилецький
Народився 1905 р. в м. Звенигородка, Київської області, у багатодітній (8 дітей) сім'ї робітника. 1918 р., після загибелі батька – учасника повстання проти німців, почав трудове життя наймита. У 1921–1927 рр. працював електромонтером телефонної та електричної станції. На цей час припадає початок його комсомольської та партійної кар'єри: у 1925 р. – стає членом ВЛКСМ, 1926 р. – кандидатом, а 1927 р. – членом ВКП(б); обіймає керівні посади в комсомольській організації: секретар РК ЛКСМУ м. Звенигородки, завкультпроп цього ж РК ЛКСМУ. Брав участь у хлібозаготівельних кампаніях та колективізації. У 1927–1930 рр., за рекомендацією райкому КП(б)У, навчався на робітфаку Інституту народної освіти в Києві, а по його закінченні (1930 р.) вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, у 1937–1939 рр. навчався в аспірантурі на кафедрі історії української літератури. Брав активну участь у громадському житті вузу, очолював комітет комсомолу університету, працював завкультпропвідділом МК ЛКСМУ м. Києва. Одночасно з навчанням у 1929–1931 рр. директорствував і викладав у вечірній школі робітничої молоді в Києві, а у 1932–1933 рр. – працював редактором Укрфільму. Тоді ж почав літературну діяльність, друкував свої літературознавчі та критичні матеріали й дослідження в пресі, набув членства в Спілці радянських письменників України. Знаходився на відповідальній редакційно-видавничій та партійній роботі: 1933–1934 рр. – завкультпроп відділу Міськкому ЛКСМУ, 1934–1935 рр. – редактор журналу "Молодий Більшовик" у Києві, головний редактор Держлітвидаву УРСР, 1939–1941 рр. – інструктор і заступник заввідділу пропаганди й агітації ЦК КП(б)У. Від 1935 р. почав викладати в університеті історію української літератури, перебуваючи на посаді старшого викладача кафедри історії української літератури. Під час війни направлений до спецгрупи Укрвидаву ЦК КП(б)У на посаду керівника групи і редактора, керував соціальною видавничою групою в Харкові, Воронежі, Ворошиловграді, Саратові. Нагороджений медаллю "За доблестный труд в период Великой Отечественной войны в 1941–1945 гг." Після відновлення радянської влади в Києві приступив до роботи в Київському університеті. В грудні 1944 р. захистив кандидатську дисертацію за темою "Поезія І. Франка", офіційними опонентами на захисті виступали академіки П.Г. Тичина та М.Т. Рильський. У 1946 р. одержав вчене звання доцента та очолив кафедру історії української літератури, в а січні 1949 р. – філологічний факультет. Викладав курс історії української літератури, активно займався науково-дослідницькою та літературною діяльністю, систематично виступав у республіканській і союзній пресі. Основні його праці видані окремими книгами: "Поетична творчість І. Франка", "Образ вождя", "Драматична творчість І. Франака", "Іван франко", "Андрій Малишко", "Буковинська краса". Входив до редколегії з підготовки до видання 25-томного зібрання творів І. Франка та п'ятитомника М. Коцюбинського. За його редакцією вийшли твори української класичної літератури: "Кобзар", "Земля" та "Вибрані твори" О.Кобилянської, "Поезії Івана Франка", ще ряд творів сучасних українських письменників, загальним обсягом 60 друк. арк., понад 40 газетно-журнальних літературно-критичних статей загальним обсягом у 40 друк. арк., за його редакцією видано понад 250 книг. Був затверджений Київським обкомом КП(б)У в якості наукового керівника аспірантів з спеціальностей української літератури і журналістики. Керував підгоговкою кандидатських дисертацій більшості аспірантів журналістського фаху впродовж досліджуваного періоду. Розробив і читав спецкурс для журналістів "Нарис". Як декан і член партбюро факультету активно впливав на формування й виховання майбутніх журналістів. Наукова, викладацька та педагогічна діяльність Ю.С. Кобилецького у 1947 та 1951 рр. була розкритикована за нібито допущені ним буржуазно-націоналістичні помилки, які він вимушено визнав і взявся до їхнього виправлення. Наказом ректора № 465 від 06.08.1951 р. доцента Ю.С. Кобилецького було звільнено від виконання обов'язків декана філологічного факультету і керівника кафедри історії української літератури як такого, що "не забезпечив належного рівня ідейно-виховної і навчальної роботи і особисто допустив буржуазно-націоналістичні помилки в науковій роботі". Іншим наказом ректора № 82 від 14.02.1952 р. доцента Ю.С. Кобилецького увільнили від роботи в Київському університеті "за неодноразові ідеологічні перекручування в науковій і викладацькій роботі". Новим наказом № 331 від 05.05.1952 р., на зміну наказу № 82 від 14.02.1952 р., ректор оприлюднив наказ Управління у справах вищої школи при Раді міністрів УРСР і МВО СРСР № 23/307/к від 17.04.1952 р., про переведення доц. Ю.С. Кобилецького на викаладцьку роботу до Київського педагогічного інституту ім. Горького [2, 17/ 1952].
11. Михайло Данилович Кокта
Народився 1919 р. у с. Домотканів, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області в родині селянина-бідняка, з 1930 р. – колгоспників. Впродовж 1928–1938 рр. навчався у середній школі Новгород-Сіверська, одночасно від 1936 р. працюючи інструктором районної газети. Закінчивши десятирічку, працював літературним працівником Чернігівської обласної газети "Більшовик". Вступив до УКІЖу, але опановувати журналістику не довелося, бо 1939 року був призваний на військову службу і направлений курсантом до морської прикордонної школи військ НКВС, після якої служив старшим рульовим у складі військ НКВС на Чорноморському воєнно-морському флоті. Тоді ж вступив до ВКП(б). Нагороджений орденом "Вітчизняної війни", 4 медалями: "За оборону Одеси", "За оборону Севастополя", "За оборону Кавказу", "За перемогу над Німеччиною". Восени 1943 р. демобілізований, як інвалід війни. Надалі працював редактором районної газети "Шлях колгоспника" у м. Новгород-Сіверський, навчався за направленням Чернігівського обкому КП(б)У на газетному відділенні республіканських курсів пропагандистських працівників при ЦК КП(б)У, працював завідувачем відділу культури в республіканській газеті "Радянський селянин". У 1945–1950 рр. навчався на факультеті міжнародних відносин КДУ, а після здобуття вищої освіти працював заступником завідувача міжнародного відділу редакції газети "Радянська Україна". У 1950 р. вступив до аспірантури по відділенню журналістики КДУ і протягом року сполучав навчання з попередньою роботою в газеті. На час вступу до аспірантури мав десятирічний стаж роботи в пресі. Тема дисертаційного дослідження – "Белінський і російська журналістика 40-х рр. ХІХ ст." Весною 1951 р. кафедра історії української літератури на своєму засіданні розглянула стан навчання аспірантів відділу журналістики і порушила клопотання перед науковою частиною про відрахування з аспірантури М.Д. Кокти, мотивуючи своє рішення відсутністю індивідуального плану аспіранта, непідготовленістю його до складання кандидатських екзаменів і небажанням залишити роботу в газеті на вимогу кафедри. М. Д. Кокта вжив негайних заходів: звільнився з роботи, розпочав підготовку і складання іспитів, затвердив нову тему кандидатської дисертації – "Публіцистична творчість М. Шолохова воєнних і післявоєнних років", науковий керівник – В.А. Рубан.
Збираючи матеріали на тему дисертаційного дослідження, М.Д. Кокта здійснив велику пошукову роботу: одержав дозвіл на роботу з матеріалами (обмеженого на той час користування) газетних фондів часів війни в архівах Києва, Москви, Ростова. Ректорат КДУ звернувся безпосередньо до М. Шолохова з листом і просив прийняти аспіранта М.Д. Кокту, приділити йому увагу і надати необхідну допомогу у вирішенні проблем, що виникли в процесі роботи. М.Д. Кокта здійснив поїздку до ст. Вешенської, познайомився з відомим письменником, обговорив з ним свої погляди на публіцистику [3, Асп., № 531].
12. Дмитро Олексійович Міщенко
Народився 1921 року в с. Зелена № 2, Верхньо-Рогачицького району, Херсонської області, в сім'ї селянина. Осиротів у два роки, живучи на утриманні брата. З великими труднощами здобував початкову і середню освіту через матеріальну скруту. Одразу після закінчення школи його мобілізували влітку 1941 р. і направили курсантом до артилерійського училища. Д.О. Міщенко воював на Південному, Сталінградському, Донському, Південно-Західному, 1-му, 3-му та 4-му Українському фронтах командиром взводу та батареї. Брав участь у боях на теренах Німеччини, Чехії, Словаччини, Австрії. У 1942 р. вступив до ВЛКСМ. Нагороджений орденами "Вітчизняної війни", "Червоної зірки", медалями "За оборону Сталінграда", "За взяття Берліна", "За звільнення Праги", "За перемогу над Німеччиною". По демобілізації, вступив на українське відділення філологічного факультету КДУ 1946 року. Навчався на "відмінно", брав активну участь у теоретичних конференціях, де його доповіді відзначалися як кращі, був дієвим членом гуртка української літератури ХІХ ст. та членом НСТ, виявив нахил до наукової роботи. У 1948 р. вступив до лав ВКП(б). Тому керівництво факультету рекомендувало Д.О. Міщенка до вступу в аспірантуру по відділу журналістики в 1951 р. Вже за місяць після зарахування аспірант звернувся до ректора КДУ із заявою про неможливість спеціалізації у цій галузі і проханням про переведення до аспірантури по кафедрі історії української літератури. Прохання було задоволене. Аспіранту затвердили тему "Розвиток реалізму в творчості М. Коцюбинського", науковий керівник – Ю.С. Кобилецький. Як журналіст не відбувся [3, Асп., № 489].
13. Кузьма Матвійович Млинченко
Народився 1918 року в селянській родині с. Ошитки, В.-Дубечанського району, Київської області. Навчався у сільській школі, потім працював чорноробом на будівництві в Києві, а у вечірні години відвідував школу робітничої молоді. З 1939 по 1946 р. служив в армії: спочатку курсантом школи молодших командирів, потім командиром відділення у складі військ ЛВО. 1942 року став членом ВКП(б). Тут, в армії, будучи призначеним відповідальним секретарем дивізійної газети, написав свої перші інформації, статті, нариси. Так розпочалася робота в газеті, на яку великий вплив мали ленінградські письменники та журналісти, з якими звела його доля в одній редколегії. За кілька років спільної праці К.М. Млинченко набув чималого досвіду практичної роботи в цій сфері, разом з дивізією пройшовши шлях від Ленінграда до Польщі, Німеччини й Данії (від солдата до капітана). Його нагороджено двома орденами "Червоної зірки" та двома медалями. По закінченні бойових дій служив агітатором політвідділу спецчастин КВО, а потім літпрацівником редакції республіканської газети "Сталинское племя". У 1946-1948 рр. нарешті опанував теоретичну базу журналістської справи, коли був слухачем Республіканської партійної школи при ЦК КП(б)У на факультеті журналістики. Паралельно в цей же час навчався на російському відділенні філологічного факультету КДУ і закінчив його екстерном. Здобувши фахову освіту, повертається завідувачем відділу до редакції газети "Сталинское племя", а згодом переходить до видавництва "Радянський письменник" старшим редактором відділу прози. Він активно виступає в періодичній пресі зі статтями й рецензіями з питань літературознавства та критики.
У 1950 р. вступає до аспірантури по відділу журналістики, маючи стаж роботи в пресі – 9 років. Спочатку в справі фігурують два варіанти теми дисертації: "Більшовицька преса України у боротьбі за перебудову партійної роботи на селі у світі нових задач післявоєнного розвитку (1945-1950)" і "Воровський – більшовик-публіцист і літературний критик". Затверджено другий варіант, з науковим керівником Ю.С. Кобилецьким (спочатку), а потім – В.Є Прожогіним. Під час перебування в аспірантурі К.М. Млинченко відвідував лекції з історії журналістики свого наукового керівника В.Є. Прожогіна, які той читав у ВПШ, керував виробничою практикою студентів, брав активну участь у партійному і громадському житті філологічного факультету та відділення журналістики. К.М. Млинченко добився дозволу і працював з літературою обмеженого користування та матеріалами газетного фонду Державної публічної бібліотеки УРСР, але з'ясував, що в Києві відсутня необхідна література про Воровського. Для написання дисертації потрібні були архівні матеріали, але для роботи з ними був необхідний спецдопуск. Ці ускладнення призвели до того, що наприкінці другого року аспірантури наказом МВО СРСР науковцю замінили тему на "Письменник-публіцист Ярослав Галан у боротьбі проти імперіалістичної реакції". Заміна теми позначилась на темпах підготовки дослідження, значно ускладнивши його становище. Але й з новою темою виникли труднощі, пов'язані зі збиранням матеріалів, довгим пошуком необхідних коштів та зволіканням ректорату із наданням рішення про дозвіл на відрядження до Львова, що було розцінено аспірантом як знущання, яке унеможливлювало своєчасне закінчення ним дисертації. Тому він звернувся до ректора КДУ з листом, де виклав відповідні факти і просив відрахувати його з аспірантури, що й було виконано в лютому 1953 р. Наказ про відрахування з аспірантури був скасований того ж місяця, після звернення кафедри і особистого прохання К.М. Млинченка з обіцянкою завершити дисертацію вчасно. Науковець дотримав слова і в грудні 1953 р., вже після закінчення навчання і відрахування з аспірантури, він закінчує дисертацію, а за місяць планував розіслати автореферат. Та доля розпорядилася інакше. Диплом кандидата філологічних наук К.М. Млинченко одержав лише у 1964 р.
Примітка: У справі К.М. Млинченка зберігається список літератури по курсу історії більшовицької преси і журналістики 90-х і 900-х рр., що містить 141 позицію [2, 67/1987; 3, Асп., № 496].
14. Сергій Михайлович Огранович
Народився 1900 р. у Москві, в українській сім"ї службовців. Юрист за освітою, висококваліфікований спеціаліст, вільно володів трьома іноземними мовами. Був запрошений в Київський університет для викладання курсу міжнародного публічного і міжнародного приватного права. У 1949-1950 н.р. працював старшим викладачем кафедри теорії і практики партійної преси (на 0,5 ставки) та одночасно ст. викл. каф. теорії та історії держави і права юридичного факультету КДУ (на 0,5 ставки). Працював над кандидатською дисертацією на тему "Міжнародне радіоправо". Звільнений від роботи в КДУ як сумісник [2, 32/1950].
15. Андрій Захарович Окороков
Народився 1916 р. в с. Ламскоє Волинського р-ну Орловської обл. (колиш. Єфремовський пов. Тульської губ.) у селянській родині, росіянин. Навчався у початковій (1924–1928 рр.) та неповній середній (1928– 1933 рр.) школах. У 1934–1937 рр. – інспектор відділу народної освіти, а в 1937-1940 рр. працював в системі Держбанку СРСР. Згідно додаткової інформації, впродовж 1937–1940 рр. працював на різних посадах в районній та обласній газетах Орловської обл. Працюючи, він навчався у середній школі, яку закінчив 1940 року. Від вересня 1940 до травня 1941 р. навчався в Українському комуністичному інституті журналістики в Харкові, на російському відділенні. Член ВКП(б) з серпня 1940 р. Навчання його було перерване нападом Німеччини на СРСР. У червні – вересні 1941 р. керував відділом газети "Экономическая жизнь" в Москві, а з вересня – направлений у розпорядження Орловського обкому ВКП(б), де впродовж двох років завідував сектором преси обкому. В червні – жовтні 1943 р. засланий Орловським обкомом ВКП(б) в тил супротивника задля посилення контрпропаганди, де в Брянських лісах редагував підпільну газету "Народный мститель" та завідував відділом пропаганди окружного підпільного комітету партії аж до очищення відповідного району від ворога. Нагороджений медалями "За перемогу над Німеччиною" та "За доблесний труд у Вітчизняній війні". З листопада 1943 до червня 1944 р. навчався на Центральних газетних курсах при ЦК ВКП(б). По закінченню курсів, за відрядженням ЦК ВКП(б), виїхав у розпорядження ЦК КП(б)У до України, де в 1944–1948 рр. працював у республіканській газеті "Правда Украины" на посадах завідувача відділів огляду преси та партійного життя. Одночасно з працею в газеті в 1947-1948 рр. закінчив екстерном історичний факультет КДУ за фахом "Історія СРСР".
Восени 1948 р. А.З.Окороков успішно складає іспити до аспірантури на історичний факультет КДУ. Тема дисертації "Боротьба КП(б)У за укріплення сільського райкому партії як основної ланки партійної роботи на селі (1944–1949 рр.)", науковий керівник – доцент І.І. Шевченко. З 1948 р. викладає на відділенні журналістики філологічного факультету КДУ спецкурс з питань партійного життя в газеті, керує політзаняттями на відділенні журналістики. 14 жовтня 1950 р. його переводять з другого курсу аспірантури по кафедрі основ марксизму-ленінізму історичного факультету на другий курс аспірантури по відділенню журналістики на філологічному факультеті КДУ. На цей час він має 8 років стажу роботи в пресі. Аспіранту затверджують нову тему кандидатської дисертації "Зміцнення сільського райкому партії та роль преси (з досвіду КП(б)У по перебудові сільських райкомів в світлі нових вимог повоєнного розвитку)", а науковим керівником призначають доцента А.Т. Чеканюка. Остаточна назва дисертації "Більшовицька преса України в боротьбі за перебудову партійної роботи на селі в світлі нових завдань повоєнного розвитку (1945-1950 рр.)". 01.10.1951 р. закінчує аспірантуру за фахом "журналістика". Під час навчання в аспірантурі бере активну участь у партійному житті університету, обирається секретарем партійного комітету КДУ [3, Асп., № 38; 6, оп. 3, спр. 50, с. 184].
16. Степан Йосипович Петров
Народився в травні 1917 р. в селянській родині на Смоленщині, яка з 1930 р. перебувала в колгоспі, росіянин. Після закінчення неповної середньої школи С.Й. Петров працював табельником на фабриці штучного волокна та одночасно навчався на робітничому факультеті в Могильові. У 1937-1941рр. навчався на літературному факультеті Могильовського Державного педагогічного інституту по закінченні якого йому була присвоєна кваліфікація вчителя російської мови і літератури. У 1941 р. мобілізований до армії і направлений на курси при Інтендантській академії в м. Харків, по закінченні яких направлений на фронт. Брав участь у боях на Карельському, Північно-Західному, 1-му і 2-му Прибалтійських та 1-му, 2-му, 3-му Білоруських фронтах на посадах начальника ОВС (1941–1943 рр.) 66 Гвардійського стрілецького полку, помічника (1943–1944 рр.), а згодом (1944-1946 рр.) начальника Організаційно-планового відділу штабу 23 Гвардійської стрілецької дивізії. У 1943 р. вступив до ВКП(б). Нагороджений орденами "Червоної зірки", "Вітчизняної війни", трьома медалями.
Після демобілізації працював у Державній публічній бібліотеці АН УРСР на посаді старшого бібліотекаря в кабінеті марксизму-ленінізму, а з 1948 р. – завідувачем відділу стародруків. Паралельно навчався в заочній аспірантурі при філологічному факультеті КДУ (1946-1950 рр.), а в 1951 р. перевівся до щойно відкритої аспірантури при Державній публічній бібліотеці УРСР, де 1954 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Книговидавнича і книготоргова діяльність М.І. Новикова". З 1951 р. по 1958 р. співпрацював з кафедрою теорії і практики радянської преси, читав курс лекцій з історії книговидавничої справи в Росії, керував дипломними роботами, спочатку на умовах погодинної оплати, а з 1952 р. – за сумісництвом (на 0,5 ставки) на посаді старшого викладача, від 1954 р. – на посаді доцента. У 1956 р. викладає оновлений курс лекцій "Історія видавничої справи в Росії та на Україні".
В особовій справі С.Й. Петрова фігурує список його наукових і науково-популярних друкованих праць на 11 позицій, серед них – монографія "Книги гражданського друку ХVШ ст." (25 др. арк.) [2, 39/1958].
17. Михайло Іванович Пригодій
У 1951 р. переведений зі Львова до аспірантури по кафедрі російської літератури філологічного факультету КДУ, в якій навчався по 1952 р. В партійній характеристиці на комуніста парторганізації КДУ зазначено: "Своєчасно завершив роботу над кандидатською дисертацією. Як молодий спеціаліст-літературознавець цілком підготовлений для самостійної роботи у вищій школі і відповідає науково-дослідній установі". У 1952–1953 н. р. працював у штаті кафедри журналістики старшим викладачем. Впродовж 1952–1955 рр. – головний редактор Держлітвидаву УРСР; 1952–1961 рр. – ст. викладач, доцент кафедри літератури ВПШ [2, 384/1963–1964; 6, оп. 4, спр. 52, с. 96].
18. Віктор Олексійович Смородін
Від 1949 р. розпочав працювати в КДУ завідувачем центральною кінофотолабораторією. Тоді ж починає викладати курс лекцій з навчально-наукової кінематографії. В партійній характеристиці на комуніста парторганізації КДУ В.О. Смородіна зазначено: "Лекції містять багатий фактичний матеріал, який відображає пріоритет вітчизняної науки в галузі кінематографії". Самостійно підготував навчальну програму до курсів "Навчальна та наукова кінематографія" і "Фоторепортаж". Написав і здав до друку дві книги з фотографії [6, оп. 4, спр.52, с.133].
19. Павло Максимович Федченко
Народився 1920 р. в с. Носачове Ротмістрівського р-ну Київської обл., у селянській родині, яка з часом розділила долю українського селянства, вступивши до колгоспу. Пішов до місцевої семирічки в 1927 р., а в 1937 р. закінчив середню школу на ст. Шевченкове Одеської залізниці. Тоді ж втратив батька, якого було репресовано. У 1937 р. вступив на російське відділення філологічного факультету КДУ і до 1941 рр. закінчив 4 курси. За час навчання виявив схильність до науково-дослідної роботи, був позаштатним інструктором РК ЛКСМУ. Тоді ж почав працювати в редакціях обласних і республіканських газет – у відділі листів республіканської піонерської газети "На зміну", кореспондентом "Пролетарської правди" (пізніше – "Київська правда"), "Сталинское племя". У 1939–1940 рр. неодноразово виступав на шпальтах цих газет зі статтями про письменників Західної України та ін.
Від початку воєнних дій у 1941 р. – боєць загону боротьби з шпигунством та диверсіями в м. Київ, за направленням РК ЛКСМУ. Після розформування загону разом з групою студентів університету на чолі з ректором збирав врожай, будував оборонні споруди в Київській, Полтавській, Харківській областях. У вересні 1941 р. евакуйований разом з університетом до Казахстану. До початку занять (жовтень 1941- лютий 1942 рр.) працював за направленням евакуаційного пункту рахівником колгоспу "Побєда" в с. Осинівка Алма-Атинської обл., а потім добровільно пішов до лав Радянської армії: спочатку рядовим-кулеметником, а потім секретарем комсомольської організації 49 Стрілецького полку прикордонних військ МДБ Хабаровського округу (лютий 1942 – серпень 1943 р.); старшина підрозділу і комсорг гарнізону 56-го Червонопрапорного прикордонного загону МДБ в м. Благовещенську (серпень 1943 – березень 1946 р.). Брав участь у війні, оголошеній СРСР Японії в серпні 1945 р. Нагороджений двома медалями "За перемогу над Німеччиною" та "За перемогу над Японією". Війна не перешкодила співпраці з газетами: П.М. Федченко працював в редакції полкової багатотиражки, а після її ліквідації – кореспондентом газети Хабаровського Округу прикордонних військ МВС. У 1943–1946 рр. був постійним рецензентом обласної газети "Амурская правда" з питань театрального та кіномистецтва. Член ВКП(б) з лютого 1946 р.
Після демобілізації П.М. Федченко поновлює навчання в КДУ (березень 1946 – лютий 1947 рр.), але в січні 1947 р. його обирають секретарем Сталінського РК ЛКСМУ в м. Києві (лютий – вересень 1947 р.); з вересня 1947 р. працював у Київському міськкомі ЛКСМУ заступником зав. відділу пропаганди і агітації (по січень 1948 р.); потім – секретарем міськкому ЛКСМУ з пропаганди та агітації (січень 1948 – листопад 1950 рр.). Державні екзамени та захист дипломної роботи на тему "Справжня людина в драматургії Костянтина Симонова" довелось відкласти на 1949 р. Тоді ж одержав диплом, з відзнакою, КДУ про вищу освіту за фахом "російська мова та література" та був рекомендований керівництвом факультету до аспірантури по відділу журналістики. До неї П.М. Федченко вступив восени цього року, маючи 8-річний стаж співпраці з пресою. За плідну роботу в комсомолі (1935–1950 рр.) нагороджений сімома Почесними Грамотами ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ і Київського ОК ЛКСМУ. Лише восени 1950 р. на черговій комсомольській конференції його звільняють з роботи в Міськкомі ЛКСМУ задля навчання в аспірантурі. Ці роки були позначені плідною співпрацею та активними виступами на молодіжні та літературознавчі теми в газетах "Правда України", "Комсомольская правда", "Київська правда", "Молодь України", "Сталинское племя", а також у "Блокноте агитатора" та журналі "Вітчизна".
Отже, від 01.11.1949 до 01.02.1953 р. П.М. Федченко – аспірант відділення журналістики філологічного факультету КДУ з темою дисертації – "Історичний огляд української радянської літературної журналістики", науковий керівник – доцент Ю.С. Кобилецький. За час навчання в аспірантурі виявив неабиякі здібності науковця і педагога, але закінчити дисертацію вчасно не зміг через фактичну втрату першого року аспірантури, протягом якого Київський міськком КП(б)У не відпускав його з роботи секретаря МК, а пізніше – через важку хворобу. На клопотання кафедри йому було продовжено термін перебування в аспірантурі. У ці роки він брав активну участь у роботі кафедри, партійному і громадському житті університету: у 1950 р. обраний членом парткому КДУ та відповідальним секретарем багатотиражної газети "За радянські кадри". На цих посадах він працював до грудня 1951 р., а з 1952 р. починає працювати штатним викладачем кафедри теорії і практики радянської преси. Кандидатську дисертацію захистив у 1954 р. [2, 101/1988; 3, Асп., № 80].
20. Михайло Степанович Чубач
Працював деканом, потім заступником декана філологічного факультету, доцентом, фахівцем у галузі західноєвропейської літератури. Почав роботу в КДУ в 1944 р., а 1946 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Антична і біблейська класика в творчості Т.Г. Шевченка". Брав участь в організації роботи відділення журналістики протягом 1947-1948 рр. і був першим наставником майбутніх журналістів у цей час. Відзначався незалежною позицією, критичним мисленням, прямотою оцінок, які далеко не завжди співпадали з партійними. Тому довірити йому роботу повсякденного виховання та ідейного озброєння студентів партія не могла. У 1948 р. персональну справу М.С. Чубача розглянув партком КДУ, який зробив висновок, що М.С. Чубач антирадянська людина, політичної довіри не заслуговує через "науково-політичні помилки", допущені ним в кандидатській дисертації, політичні прорахунки у викладацькій роботі, а також через те, що під час війни він разом із сім'єю перебував на окупованій ворогом території, де організував курси німецької мови і працював там викладачем. Крім цього, він мав родичів, репресованих органами радянської влади. М.С. Чубача цього ж року звільнили з роботи в КДУ, хоч і було встановлено, що під час окупації він нічим себе не скомпрометував [2, спр. 54/1948; 6, оп. 2, спр. 6, с. 226-230; спр. 16, с. 159; оп. 3, спр. 41, с. 39].
21. Дмитро Якович Шлапак
Народився у травні 1923 р. в с. Ясиноватому Боровського р-ну Харківської обл. у сім'ї селянина-середняка. Початкову школу відвідував у 1930-1933 рр. Батько Шлапака Д.Я. помер від голоду в 1933 р., а його віддали до дитячого будинку лісгоспу Ізюмського р-ну, де він знаходився до 1937 р. В 1937-1940 рр. перебував на державному утриманні Ізюмського міськВНО і 1940 року закінчує Ізюмську середню школу № 1 та вступає до Українського комуністичного інституту журналістики в Харкові, звідки у липні 1941 р., у зв'язку з початком радянсько-німецької війни, переходить на газетну роботу. З липня по жовтень 1941 р. працював відповідальним секретарем редакції міської газети "Соціалістичний наступ" в м. Ізюм. Евакуйований в с. Казачка Саратовської обл., де працював секретарем редакції газети "Сталинский путь". На початку березня 1942 р. він повертається у звільнене від німців м. Ізюм на попередню посаду. У травні-червні працював в м. Куп'янську кореспондентом газети "Соціалістична Харківщина" – органу Харківського обкому КП(б)У. Під час літнього наступу німецьких військ 12 липня потрапив в оточення, з якого вийшов 25 липня біля м. Калач-на-Дону. В серпні – листопаді 1942 р. працював в редакції молодіжного радіомовлення ЦК ЛКСМУ на Українській радіостанції в Саратові. З листопада 1942 до квітня 1943 р. – в діючій армії, в газеті Південно-Західного фронту. Нагороджений орденом "Знак пошани", медалями "За перемогу над Німеччиною", "За доблестний труд", двома Почесними Грамотами ЦК ВЛКСМ. Відкликаний у квітні 1943 р. з армії для роботи в апараті ЦК: інструктор відділу пропаганди та агітації ЦК ЛКСМУ (квітень – жовтень, м. Старобільськ); завідувач відділу комсомольського життя редакції газети "Молодь України" (жовтень 1943 – лютий 1946 р., м. Харків); заступник відповідального редактора газети "Молодь України" (1946-1950 рр., м. Київ). Член ВКП(б) з грудня 1944 р., кандидат в члени ЦК ЛКСМУ (1946-1952 рр.), депутат Київради від 1947 р. В 1945 р. поступив, а в 1949 р. закінчив заочно ВПШ при ЦК ВКП(б) у Москві.
Того ж 1949 р. Д.Я. Шлапак поступив до аспірантури по відділенню журналістики філологічного ф-ту КДУ, маючи 8-річний стаж роботи в пресі. Тема кандидатської дисертації "Українська радянська художня публіцистика періоду Великої вітчизняної війни 1941–1945 рр.", науковий керівник – доцент Ю.С. Кобилецький. Але від травня 1951 по серпень 1952 р., відповідно до рішення ЦК КП(б)У, працював відповідальним редактором створюваної газети "Вечірній Київ". Через це його з 01.01.1952 р. було спочатку переведено до заочної аспірантури, а з 03.07.1952 р. взагалі відраховано з аспірантури за невиконання індивідуального плану через сумісництво. Від 01.09.1952 по 01.08.1953 р. Д.Я. Шлапака міськкомом КП(б)У відновлено в аспірантурі очної форми навчання. За час навчання в аспірантурі прослухав курси лекцій Ю.С. Кобилецького. і В. Є. Прожогіна, керував виробничою практикою студентів відділення журналістики, підготував і прочитав спецкурс "Радянська публіцистика" (28 год.), проводив практичні заняття зі студентами, активно виступав у пресі з питань літературознавства та критики [3, Асп., № 211].