Ласкаво просимо

УДК 070.19.

Після другої світової війни чимало українців перебувало в Німеччині й Австрії Це втікачі від сталінського тоталітарного режиму і вивезені гітлерівськими окупантами на примусову роботу. Емігрантів з України налічувалося понад 250 тисяч. Масову еміграцію спричинили жахливі національно-політичні та суспільно-економічні умови життя; нещадна експлуатація російською владою; заборона української мови. Лише завдяки діаспор ній пресі та окремим політичним діячам, які творили громадську думку вдалося вистояти. Серед славетних постатей і публіцист Іван Багряний.

After the World War II many Ukrainians stayed in Germany and Austria. They were refugees of Stalin's totalitarian regime and those who had been removed by Hitler's occupants for forced work. The number of emigrants from Ukraine amounted more than 250 thousand. The mass emigration was because by terrible national politic and жіаі-есопотісаі living standards; ruthless exploitation by the Russian government; prohibitions of the Ukrainian awguagas well. Only owing to Diaspora press and some politicians, who determined public opinion, they managed to mold out Among those famous persons was a publicist — Ivan Bagriany.

Українська еміграція чітко розмежувалася на політичну й заробітчанську. До чого закликало українське друковане слово? До самоорганізації, до всенаціональної єдності емігрантів як передумова національного визволення і забудови самостійної держави. Але таємні агенти окупантів з України намагалися сіяти в українській діаспорі розбрат і ворожнечу, щоб таким чином позбавити її єдності в боротьбі за національну ідею. Саме тоді діаспорна преса взяла на себе роль вчителя і вихователя, організатора й інформатора, вартівника і захисника долі зарубіжного українства. Вона фактично стала зброєю в боротьбі за справедливість, за демократечний принцип волі народам і волі людині. Ця тема актуальна і до сьогодні. Молоді публіцисти досі займаються вивченням історії преси і щоразу дивуються, відкриваючи нові сторінки минулого. На, здавалося, звичні речі, після ретельного опрацювання, дивишся по-новому, глибше.

Дану тему, а зокрема постать І. Багряного вивчали як вітчизняні науковці, так і діаспорні, серед яких Наталя Сидоренко, Олександр Мукомела, Іван Дзюба, Осип Зінкевич. Вони навчили «часників звертатися до спадщини видатного публіциста. Дали поштовх до ретельного опрацювання цієї тематики.

Спонтанно Німеччина стала центром української еміграції, осередком, організаційною структурою життя по таборах і приватних домах. З'вилися установи, товариства, об'єднання, союзи тощо. Відтак заявила про себе преса. Почав виходити націоналістичний тижневик "Час", який невдовзі злився з паризьким пресовим органом "Українець". У Мюнхені виходить, також націоналістичного спрямування, "Українська трибуна" - найпопулярніше видання української діаспори в Німеччині та в інших країнах.

Трохи згодом, у лютому 1954 року, друком виходить орган ОУН "Шлях перемоги" - громадський політичний тижневик, який багато місця відводив для літератури і мистецтва, виступав на тему життя молоді, жіноцтва, подавав коментарі та огляди міжнародних подій, хроніки таборового життя переміщених осіб, інформацію з України.

Європейська повоєнна еміграція значно збільшила і заокеанські поселення. Німеччина стала осередком розселення переміщених осіб до заокеанських країн: Канади, США, Аргентини. Австралії. І ось тоді емігранти - колишні працівники пера в Україні - пожвавили організаційне життя української діаспори, суттєво розвинули журналістику, журналістською майстерністю підвищили її мовно, тематично, піднесли на вищий рівень пресові органи в цілому. На тлі цього історичного періоду особливо вирізняється постать Івана Багряного з його газетою "Українські вісті".

Публіцист і поет, романіст і політичний діяч набув популярності серед емігрантів з України своїм памфлетом "Чому я не хочу вертатися до СРСР?". Це й справді шедевр публіцистики Багряного, яка збагатила скарбницю української політичної думки та історію визвольного процесу.

Найбільш повно і характеристично про І. Багряного сказав академік І. Дзюба: "Постать Івана Багряного — одна із найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини XX ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, у УРСР, він не для всіх виявився бажаним і "зручним" і в еміграції, в діаспорі - його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, що погрожували йому розправою і вдавалися до кримінальних засобів. Замовчуваний в Україні протягом повоєнних років, він (Багряний) лише останнім часом став відомий читачам на батьківщині. Нині опубліковано ряд його романів, за його творами знімаються фільми, ставляться спектаклі, з'являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання (хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої держави - Державної премії України імені Тараса Шевченка" [1].

В еміграції І. Багряний виявив надзвичайну творчу енергію не лише як поет і романіст, а й публіцист і політичний діяч, організатор політичного життя. Великого розголосу серед української еміграції та й у світі набув його памфлет "Чому я не хочу повертатися до СРСР?", це й справді шедевр темпераментної публіцистики Багряного, яка збагатила скарбницю української політичної думки та історію визвольних змагань. Очолюючи Українську революційно-демократичну партію /УРДП/, Багряний розгортав активну політичну діяльність, спрямовану на консолідацію українських політичних сил, що й відбилося в його публіцистичній, журналістській продукції.

Політичне мислення Багряного, реалістична і демократична політико-ідеологічна програма, на якій він стояв, забезпечили йому послідовників не лише в ФРН, а й в усіх країнах розселення української політичної еміграції. Іван Багряний заснував газету "Українські вісті", що, як він вважав, "була трибуною нової з-під радянської робітничо-селянського еміграції, бідної матеріально, але сильної духом"."

"Українські вісті" стали своєрідним показником, а можливо, й мірилом вартостей абсолютної більшості українського середовища, яке було піддане більшовицькій нівеляції. І тому значення цього середовища і його виразника - "Українських вістей" - суттєве з погляду морального і політичного також.

Слово "Українських вістей" розвіювало тумани зневіри в наше національне майбутнє, утверджуючи думку про самостійну і незалежну Українську державу, гартувало незламну волю і бажання боротися. Так "Українські вісті" були трибуною найпередовішої частини еміграції, яка щиро боролася за свободу слова, сумлінності, преси для українців.

"Українські вісті" були не простою пересічною газеткою, а гучним рупором, який на повну силу використовував Іван Багряний як публіцист і політик, стаючи на захист розстріляних і зневічених іншими нищівними засобами: насильства мільйонів людей саме за прагнення до національного самовиявлення, до свободи слова і преси, до свободи релігії, зокрема, і до свободи совісті взагалі. Це були мільйони селян, які критикували політику колективізації, українські пролетарі, що наважувалися критикувати політику діючого уряду, сотні тисяч українських інтелігентів, які мали сміливість не лише не мовчати, а й писати у пресі про настрої народу. Це були ті, що мріяли про волю і незалежність України. Саме цій меті присвятив своє життя Іван Багряний разом зі своїми "Українськими вістями", що виходили під його орудою.

Іван Багряний глибоко усвідомлював, яку колосальну силу несе в собі друковане слово, преса і відповідно її поціновував: "чи треба говорити, яку колосальну функцію виконала за це десятиліття і виконує тепер наша преса як в царині боротьби з нашим одвічним ворогом, в царині боротьби за визволення нашого народу, так і в справі ідейного та політичного виховання людських мас і їх духовної організації".

"Українські вісті" функціонували на утриманні членів партії та симпатиків, а також широких читацьких кіл.

За "Українськими вістями", з різницею у п'ять років, почав виходити "Український Прометей" у США, що теж належав до пресових органів УРДП. Окрім цих двох часописів, існував центральний орган УРДП "Наші позиції" - журнал політичної проблематики, а також журнал "Штурм". Вся ця преса здебільшого демократична і є незаперечним свідченням дієвості партії, якій вона належала. Як безпосередній учасник творення цієї преси, а особливо "Українських вістей", Іван Багряний розумів, що чим поважніший пресовий орган, тим вагомішу роль він відіграє у формуванні громадської психології, і навіть найменший шкіл на шпальтах такого часопису виконує велику функцію. Багряний-публіцист використовував чи не кожен випуск "Українського слова", аби подати свій голос за правду і волю України. Ось лише деякі з багатьох публіцистичних статей, заголовки яких вже говорять самі за себе: "Комунізм, фашизм і революційна демократія" (1947), "Дніпро впадає в Чорне море" (1949), "Смітник імперії і сталінські "апельсіни" (1950), "Як ми розуміємо єдиний національний фронт" (1952), "Московська крапка над "І" (1956), "Нова фаза наступу на еміграцію і наша відповідь" (1957), "Чий Шевченко?" (1958), "Росія і ми" (1960) та ін.

Особливо актуальним є сьогодні занепокоєння Івана Багряного долею УКРАЇНСЬКОЇ мови, боротьба за її чистоту. Зокрема, у "Слові до читачів" (Українські вісті. - 1963. - 21, 28 квіт.) Багряний писав: "Ми мусимо і далі продовжувати своє діло (тобто української політичної еміграції. - Автор), виконувати своє призначення в ім'я свободи нашого народу. Мусимо бути на варті його інтересів постійно і неухильно. А особливу увагу мусимо приділити пресі. Сьогодні, в умовах наступу ворога на українську культуру і мову в Україні, розбудовуймо вільну пресу у вільному світі! ... І чим вона буде міцніша, тим опір буде реальнішим" [2].

Слід зазначити, що 20-ті роки минулого століття стали знаковими тим, що в цей час на чужині з'являються інформативні часописи української політичної еміграції. Для них характерна публіцистика - статті на політичні, економічні, історичні теми, в яких, зокрема, вимальовуються інтереси до робочого люду. Свідченням цього є навіть самі назви: "Боротьба", "Нова доба", "Воля України", "Борітеся - Поборете!", "За державність" та ін. Серед видавців видатні особистості: М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, О. Олесь. За редакцією останнього виходив журнал "На переломі", що ставив за мету "стати осередком чистого духовного життя за кордоном... стати висловом національного сумління.

Наприкінці 30-х років преса української еміграції широко розгортається й охоплює різні галузі національно-соціального життя. У цей час у різних місцях Європи виходить низка "Вістей" та бюлетеней поодиноких організацій, серед яких чимало присвячених інформації чужинців.

Це насамперед "Українкор", "Український тиждень", "Наша культура", "Рідна мова" та ін.

На цьому історичному тлі особливий інтерес викликає Іван Багряний - одна з найяскравіших постатей у вітчизняному письменстві.

1. Дзюба І. М Громадянська і політична прозорливість //Про публіцистику І. Багряного/ I. Багряний. Публіцистика. - К.: Смолоскип. 1996.

2. Багряний І. Наша преса. З доповіді на 4 з'їзді УРДП.

3. Багряний І. Публіцистика. - К: Смолоскип, 1996.

4. Іванов В. Основні функції і принципи преси. - K.1998.- 96 с.

5. Москаленко А., Іванов В., Пономарів О. Українська журналістика-97. /За ред. А. 3. Москаленка.- К, 1997.

6. Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для української меншини Канади. - Мюнхен, 1977-332 с.