Ласкаво просимо

УДК 070: 821. 161.2 - 92 + 929 Гончар

У статті розкривається досі не досліджений початковий період журналістської діяльності Олеся Гончара, його робота в газетах "Розгорнутим фронтом" (Полтавщина), "Ленінська зміна" (Харків). Подається жанрово-тематичний аналіз публікацій письменника 30-х років у контексті літературно-художньої та епістолярної спадщини митця, наголошується на зародженні особливостей його індивідуального стилю.

In the articie it deals with the early and still not researched period of journalistic activity of Oles Honchar, his work in the newspapers "Rozgornutym frontomf"/"Extended Front" (Poltava region) and "Leninska zmina "/"Lenin's Successors " (Kharkov), ft is proposed the genre-thematic analysis of writer's publications in the 1930s in the context of his literature and epistolary heritage as well as it is stressed on the origin ofpeculiarities of his individual style.

Літературна творчість приваблювала Олеся Гончара з дитячих літ. Ще на початку 30-х років він почав писати вірші та оповідання, надсилати їх до козельщанської районки "Розгорнутим фронтом", республіканської дитячої газети "На зміну", журналу "Піонерія". Дещо з цього було надруковано в районній газеті ("За селом", 1933, 7 листопада; "На агрокурси". 1933. 13 листопада). Ще школярем Сашко Гончар писав замітки до місцевої газети "Розгорнутим фронтом", пробував сили й у більш серйозних жанрах публіцистики. Зокрема, у листі до свого товариша Олеся Юренка від 4 січня 1933 року він прохав: "Ану, напиши. Олесю, критику на мій нарис "На буксирі", цікаво прочитати та, мабуть, і корисно" [19, 10].

Стаття присвячена вивченню початкового періоду журналістської праці Олеся Гончара, що припадає на 30-ті роки минулого століття. її актуальність пояснюється недостатньою дослідженістю письменницької публіцистики загалом та Олеся Гончара зокрема. Ця діяльність прозаїка досі не привернула увагу теоретиків та істориків журналістики.

Після закінчення Бреусівської семирічної школи Козельщанського району на Полтавщині Олесь Гончар (саме так він став тоді підписувати свої кореспонденції") рік працював у газеті "Розгорнутим фронтом". Олесь Юренко пізніше згадував, що новачок "якось одразу прилучився до роботи, весело так, усміхнено, просто ніби був він серед нас не новачок, а старожил. Трудився невтомно, багато, — як на свої п'ятнадцять літ, то дуже багато! І хоч би як рано-ранісінько я прийшов на службу, а на столі вже лежали опрацьовані ним сількорівські дописи. І не пам'ятаю жодного випадку, щоб котрийсь із них доводилося повертати на доробку" [19. 10]. Саме тоді розпочалася професійна журналістська діяльність Олеся Гончара. Щоправда, сам письменник суворо оцінював свою довоєнну творчість, у тому числі й журналістську, хоча дослідники його спадщини ще за життя Олеся Гончара не раз робили спроби примусити його "до прихильнішого поцінування ним свого передвоєнного доробку" [13, 13]. У виданій 1987 року праці "Олесь Гончар: Нарис творчості" Анатолій Погрібний називає ряд художніх творів Олеся Гончара, написаних до війни - "Бабуся", "Казочка про вогняного змія", "Смерть Івана Мостового", "Хрест", "Ластівка", "Цілюща вода", "Черешні цвітуть", "Стокозове поле". Олександр Галич згадує новелу "Пальма" [1, 138-139]. У бібліографічному покажчику, вміщеному в шеститомному виданні творів Олеся Гончара, називаються ще "Оповідання командира", "Орля", "Яблуко довголіття", "Халяра". Щоправда, "Смерть Івана Мостового" за публікацією в "Літературному журналі" (1938. - № 5) названо "Іван Мостовий" [10, 71]. Із публікації Олеся Юренка відомі назви таких ранніх творів Олеся Гончара, як оповідання "Портрет, що всміхається", повістей "Над країною спів", "Студенти" [19, 10]. У листах до Олеся Юренка Гончар називає такі твори, над якими він працював до війни, як новели "Шрам", "Пожежа", "На пасовиську", оповідання "Народження дружби", "Казка про колосочок та його ворогів", вірш "Першотравневий похід", оповідання "Подарунок на іменини" [18, 128-130, 133, 135-137]. Василю Бережному пригадалися оповідання та новели Олеся Гончара "Майстер щита", "Маска" [15,157]. Сам Олесь Гончар неодноразово згадував загублений роман про Григорія Сковороду, написаний напередодні війни.

Про журналістську діяльність Олеся Гончара на сьогодні практично майже нічого не відомо. І причин цьому кілька: по-перше, його журналістські твори, розкидані по малодоступним сьогодні районним і обласним газетам; по-друге, більшість людей, які тоді працювали поряд з Олесем Гончаром у газетах, навчалися в технікумі журналістики, загинули на фронтах або ще раніше стали жертвами сталінських репресій, а тому не залишили про цей період письмових свідчень; по-третє, письменницька спадщина Олеся Гончара повоєнної пори затьмарила його ранню творчість, а сам письменник не вважав її вартісною.

А втім, пошуки в бібліотеках, родинному архіві Олеся Гончара, скористатися яким люб'язно дозволила дружина письменника, Валентина Данилівна, допомагає пролити світло й на початок його журналістської діяльності.

Так, у газеті "Розгорнутим фронтом" за 1933 рік є чимало матеріалів, підписаних іменем Олесь Гончар. Зокрема, так підписана невелика кореспонденція "Два трактористи". Починається вона з пейзажного малюнка рідного села Сухої: "Сонце побороло ворону ніч... Глуху непривітну віч. Розвіяло туман... І, мов на долоні вималювався ландшафт Сухої: традиційні хатки і верби... Чернеча гора з переярками..." [4]. На тлі рідної природи показано змагання двох трактористів місцевого колгоспу "Перебудова" Ілька Меча та Лавріна Кардаша. Події відбувалися в голодний 1933 рік, і хоча про голодомор Олесь Гончар не пише нічого (у тодішніх суспільно-політичних умовах про це не міг написати навіть досвідчений журналіст поважного віку), відгомін цієї трагедії українського народу все ж таки проглядається в конкретних фактах, відображених у кореспонденції, зокрема в епізоді, коли в колгоспній їдальні Ілько Меч одержує кращу вечерю, ніж Лаврін Кардаш, оскільки останній має гірші показники на оранці, що викликає його обурені запитання: "Що? Я не тракторист? Не в одній зміні з Мечем? Чому вечері неоднакові?

- А виорали ви однаково? - втрутився бригадир" [4]. Конфлікт розв'язується викликом на змагання, що підвищує продуктивність праці обох трактористів.

І хоча цей один із перших друкованих творів Олеся Гончара у чомусь постає ще досить наївним, він свідчить про потенційні можливості автора знаходити й творчо інтерпретувати характерні явища дійсності. І це при тому, що автору на той час ледве виповнилося п'ятнадцять років, і він, як і чимало підлітків його покоління із бідних селянських родин, був захоплений перспективами побудови в майбутньому соціалізму та комунізму, звідти у нього й відповідна риторика: "сидючи на своєму сталевому коні соціалістичного поля", "позмагаємось по-більшовицькі", "розглядали "Червону дошку" [4].

17 липня 1933 року районна газета друкує нарис Олеся Гончара "Зрада", антигероєм якого є колгоспний об'їздник комсомолець Іван Бурченко, який погано виконував свої обов'язки, замість того, щоб стерегти колгоспне поле в голодний 1933 рік, він полюбляв пиячити у своєї подруги Василини: "Кожною чаркою горілки підтверджував зраду колгоспників, що доручили йому важливу справу - охороняти соціялістичний врожай, зраду ленінського комсомолу" [6].

У цьому ж 1933 році газета "Розгорнутим фронтом" під рубрикою "Берегти колгоспного коня - справа честі кожного" вміщує аналітичну статтю юного Олеся Гончара "Доки в Сухій знущатимуться з коней?" Мова в ній іде про недбалість керівництва колгоспу, що не прислухалось до думки селян і не заготувало достатньо кормів для коней. Молодий журналіст називає імена голови колгоспу "Перебудова" Крамаренка, секретаря партосередку Микити Шабали, старшого конюха Михайла Шабали, які багато "говорять, кричать до хрипоти, лаються... та й тільки. Крім цього, нікому не потрібного язикоплескання, нічого не зробили. Солома на стайні не завезена, коні стоять над житньою, що як очерет" [2]. Так, не заглиблюючись у соціально-політичну сутність проблеми, молодий журналіст, по суті, показує, що руйнування споконвічного селянського життя не спричинилося до кращого господарювання, а в колгоспах з'явилася керівна верхівка, яка байдуже ставиться до усуспільненої власності. Висновок, що робить у цій статті Олесь Гончар, хоча й здається трохи наївним, є, однак, цілком прагматичним, як і повинен бути в людини, що вийшла з села й до тонкощів знає, яка там ситуація: "Сівба розпочалась. Треба за всяку ціну покращати догляд і годівлю коней" [2].

Про дозвілля колгоспників артілі імені Сталіна (Бреусівка) Олесь Гончар написав у кореспонденції "Два вечори". Виставу одеського лялькового театру він оцінює негативно, оскільки колгоспникам вона не сподобалася, бо порушувала проблему з життя зоосаду, що була далекою від життя тодішнього українського села, зате вистава самодіяльних акторів, побудована на місцевому матеріалі, їм сподобалась: "П'єса на місцевому матеріалі з життя й роботи колгоспу ім. Сталіна і висміяла ледарів, прогульників, нехлюїв з цього колгоспу" [3]. Досить велику кореспонденцію Олеся Гончара про становлення одного з колективних господарств Козельщини газета "Розгорнутим фронтом" вміщує 7 листопада 1933 року ("Історія комуни "Муравей").

Ця ж газета 1 лютого наступного року під рубрикою "Діти - це наша зміна. Більше піклування за ними" друкує статтю Олеся Гончара "Розтопити крижану байдужість до дітей", в якій гостро ставиться проблема посилення уваги до дітей-сиріт, яких чимало лишилося після голодомору 1933 року. Сухі, однак, вражаючі факти свідчать про трагізм тодішньої ситуації: "Візьмемо прикладом дітей патронату Сухівського колгоспу "Перебудова". Тут діти мають лише по одній брудній сорочці... Не кращий стан і в колгоспі "П'ятирічка" Приліпської сільради. Діти перебувають в брудному приміщенні. Вони худі, слабі... Те, що варять дітям, поїдає управа колгоспу" [9]. Проаналізувавши факти байдужого ставлення до дітей у районі, Олесь Гончар робить висновок: "Дітям треба створити культурні, радянські умови. Вони повинні (і мають на це право) ходити до школи, культурно розважатись, їсти хорошу їжу, жити в чистих, теплих приміщеннях" [9].

Навесні 1934 року районка вміщує кореспонденцію Ол. Гончара та М. Сніжка "Зима в колгоспі "Перебудова", в якій негативно оцінюється діяльність колгоспного керівництва в рідному для молодого журналіста селі Сухій за зиму 1933-1934 років: молотьба не ведеться, за кіньми доглядають погано, реманент не ремонтується, колбуд зачинено, культурна робота не ведеться: "Такий стан у колгоспі недопустимий. Готування до весни знаходиться у стані "розкачування" [8].

"Ніщо не сховалось у довоєнні роки від пильного погляду майбутнього письменника - ні світле, ні чорне, - писав Юрій Щербак до 70-річчя Олеся Гончара. - Вразливому хлопцю запало в душу все, що відбувапюся в його рідному селі в часи неправедного "великого перелому", коли ламалися, калічилися долі односельців" [12]. До цього можна лише додати, що, маючи змогу спостерігати різні сфери життя тодішнього села в українській глибинці, Олесь Гончар уміло вибирав найразючіші факти, що свідчили не лише про позитивні моменти сільського життя, а, навпаки, найчастіше розкривали негативні процеси після колективізації, і ці враження, зафіксовані в скупих рядках районної газети 1933-1934 років, спершу відобразяться в ранній повісті "Стокозове поле" (1941), а пізніше знайдуть своє творче узагальнення в багатьох художніх творах, зокрема, в романі "Твоя зоря" та повісті "Далекі вогнища".

У вересні 1934 року Олесь Гончар став студентом Українського технікуму журналістики в Харкові, який закінчив у 1937 році. Скупі свідчення, що дійшли з тієї пори, говорять про наполегливість молодого хлопця в оволодінні знаннями, у шліфуванні професійної майстерності: "Робота, робота й робота. Глянь уперед і аж до горизонту по полю життя: робота - вчитись, робота - вчитись. Але охота в мене робити і вчитись, звичайно, невичерпна, як джерело" [19, 11].

У технікумівські роки Олесь Гончар відвідує літературну студію в Будинку Блакитного в Харкові, пише цілий ряд художніх творів, штудіює творчість класиків світової літератури, багато читає. "Учоба йде також не погано. Поки що квитка ударника не відібрали. І я "задовільні" ні по чому не маю (все вище)" [7, 129]. У листах до друзів, зокрема, до Олеся Юренка, студент Гончар цікавиться новинами з рідних країв, у тому числі, з редакції "Розгорнутим фронтом": "Пиши, Шурко більше про район. Що в "Роз. фр."?" [18, 129]. Листи до Юренка свідчать, що Олесь Гончар у технікумі випускав "групову газету", в якій "трощив міщан", "в нашій групі їх є декілька" [18, 133].

За час відрядження у Миропільський район, що десь на Сумщині, Олесь Гончар написав протягом місяця "ще три нариси і одну легенду. А головне - нового з життя багато. Вражень стільки, що аж душу розпинають" [19, 11].

Після закінчення технікуму Олесь Гончар деякий час працює в Мануйлівці вчителем, а потім стає журналістом харківської обласної молодіжки "Ленінська зміна", одночасно екстерном складаючи екзамени за педінститут: "Вчора здав древню на відмінно" [19, 11]. Він мріяв про вищу освіту, водночас виконуючи щоденну журналістську роботу, буваючи у відрядженнях у містах і селах, відвідуючи харківські заводи, збираючи матеріал для кореспонденцій, статей, нарисів тощо. У газеті його знали, оскільки там друкувалася значна частина його журналістських праць під час навчання в технікумі. Прикладом може бути портретний нарис про колгоспну ланкову із Зіньгівського району Оксану Тютюнник "Молодим усюди в нас дорога", в якій мова йде про молоду дівчину, що зібрала разом зі своєю ланкою рекордний урожай цукрових буряків і цим заслужила право на навчання в сільськогосподарському інституті, а оскільки героїня нарису не мала належної освіти, то їй спершу довелося чимало попрацювати, щоб здобути необхідні знання і стати агрономом: "Пізно лягає вона спати і встає, коли ще не не розвидняється, так, як на буряки вставала. День її суворо розподілений. Жодної хвилини часу вона не розтринькає нінащо" [7].

Робота в газеті вимагала від молодого журналіста не лише самому писати, а й редагувати десятки творів дописувачів, допомагати авторам у підготовці їхніх матеріалів до друку, а часом й самому робити літературні записи від імені когось із авторів. У архіві Олеся Гончара збереглась зирізка з газети "Ленінська зміна" , де вміщено оповідання 66-річного колгоспника Микити Васильовича Воронька "Коли сліпі прозріли", підготовлене молодим журналістом до друку. Цей твір розкриває історію безрадісного життя героя, який ще змолоду хотів здобути освіту, подавав певні надії як поет, складав пісні, проте бідність стала на перешкоді його мрій, і лише сучасне життя, на думку старого Микити Васильовича, може реалізувати його мрії. Подібних творів наприкінці 30-х років, у добу, коли досягли свого піку масові репресії, безслідно зникали люди, з'являлося чимало і в художній літературі, і в газетній публіцистиці. Оптимістичний пафос таких творів не завжди був фальшивим: чимало тодішніх письменників, журналістів і просто громадян щиро вірили в щасливе майбутнє. Очевидно, що й Олесь Гончар, готуючи розповідь старого Воронька до друку, також покладав певні надії на кращі часи, і пов'язував їх з політикою тодішнього радянського керівництва. Саме тому його герой висловлює сподівання, що йому вдасться "Скласти пісню, тільки не журливу, а ясну, світлу, про наш щасливий край, про Иосифа Сталіна" [12].

Подібні сподівання проглядаються і з портретного нарису "Дочка комсомолу", героїнею якого є кандидат у депутати Верховної Ради УРСР на перших виборах одразу ж після прийняття сталінської конституції Клавдія Вдовенко, агроном із Сахновщини. Олесь Гончар добре продумав композицію цього твору. Спочатку йде інтригуюча зав'язка:

- Вам телеграма.

Клавдія здивовано звела брови:

- Мені? Звідки?

І, хвилюючись, взяла папірець.

"Харків, Пушкінська, 89, Інститут зернового господарства. Курси апробаторів. Вдовенко Клавдії. Негайно виїжджай. Лигівська МТС - Кальченко"

Клавдія нічого не зрозуміла. Що могло трапитись? Що за негайна справа?

Спішно поїхала на міжміську телефонну станцію. З нетерпінням чекала, поки викличуть лигівську МТС, Сахнівщанського району.

Нарешті!

- Що сталося? Чому викликаєте? - запитує Клавдія" [5].

Далі автор ніби знімає напругу, героїня з розмови дізнається, що колектив висуває її кандидатуру в депутати Верховної Ради УРСР. І лише після цього Олесь Гончар подає біографічні відомості про свою героїню, яка зарекомендувала себе грамотним агрономом, висловлюючи впевненість, що таким же фахівцем вона залишиться й у разі обрання її депутатом.

Журналістська праця Олеся Гончара в газеті "Ленінська зміна" свідчить, що він поступово розширював жанровий діапазон своєї творчості, окрім кореспонденцій, статей, нарисів, у його доробку з'являється і такий непростий жанр журналістики, як фейлетон, який, на думку А. О. Капелюшного, сформувався в журналістиці саме в 30-ті роки минулого століття [16, 297]. Прикладом може бути твір "У новорічну ніч, або Пригоди бідолахи чорта", в якому Олесь Гончар, описуючи комічні пригоди чорта, який не впізнає нове село, в якому зникло чимало негативних проявів минулого. Мандруючи від хати до хати, чорт шукає звичних для нього розваг, схожих на ті, що їх оспівав у "Вечорах на хуторі поблизу Диканьки" Микола Гоголь, але не знаходить. При цьому в фейлетоні Олеся Гончара помітні інтертекстуальні зв'язки з класичним твором М. Гоголя. Пригоди чорта врешті-решт виявляються лише сном колгоспного коваля Вакули, який, прокинувшись, "побачив стиснутий в руках томик Гоголя... Село стало... тихе, торжественне, сяюче. А зі сходу вже бліднів горизонт. Звідти ось-ось мав прийти новий день, перший день нового прекрасного року[11].

Неповний рік роботи в "Ленінській зміні" промайнув швидко. З вересня 1938 року Олесь Гончар - студент філологічного факультету Харківського державного університету. Невдовзі після початку навчання у листі до О. Юренка він щиро ділився своєю радістю з цього приводу: "Вже вчуся. З завмиранням душі слухаю кожне слово, що доноситься з кафедри. І після кожної лекції в думці вигукую: "Чорт візьми, скільки я чудесного ще не знав" [19, 11].

Можна підсумувати, що журналістська діяльність Олеся Гончара в довоєнні часи була нетривалою, і до неї він уже ніколи безпосередньо не повернеться, однак отримані в технікумі знання, набутий під час роботи в газетах "Розгорнутим фронтом" і "Ленінська зміна" досвід, побачене й почуте під час журналістських відряджень довгі десятиліття буде живити творчу уяву письменника, позначатися на його художній і публіцистичній творчості. Певні ілюзії, позначені тим непростим часом, в якому довелося працювати журналісту-Гончару, не затьмарили небезпечні явища, які він помітив і відтворив у своїх ранніх журналістських творах. А тяжка повсякденна робота, якою було насичене його творче життя в 30-ті роки, допомогла письменнику вистояти і перемогти як у роки війни, так і в дні несправедливих нападів на його творчість у 40-ві та 60-ті роки, і в останні роки його життя. У листі до Петра Ребра від 29 квітня 1982 року Олесь Гончар писав: "Ви питаєте, чи можна надрукувати мої ще довоєнні оповідання, про які я забув. А чи гоже діставати з кошика чиїсь школярські вправи, якщо вже сам Дід Час їх туди вкинув? Дайте їм спокій. Гадаю, таку школярську писанину можна б знайти в багатьох із тих, кому колись засвербіло взятися за перо в тому віці, коли на вуса ще й не сіялось... Ви ж бачили в цеху: навіть у доброго робітника бувають стружки під ногами, а як із ними, з відходами, поводяться - відомо" [14,14]. Сказане письменником стосується і його журналістської спадщини довоєнних літ. Однак ця самооцінка своєї ранньої творчості є досить суворою і, гадаємо, що робота Олеся Гончара в газетах 30-х років є сторінкою історії української журналістики тієї суворої та суперечливої доби, яку слід враховувати в неупередженому дослідженні його творчості.

Наша розвідка є початком великого комплексного й системного дослідження "Олесь Гончар - журналіст, публіцист: еволюція творчої майстерності".

1. Галич Олександр. Варвара Чередниченко та Олесь Гончар //Вітчизна. - 1997. - № 9-10. - С. 138-139.

2. Гончар Олесь.Берегти колгоспного коня //Розгорнутим фронтом. - 1933.

3. Гончар Олесь.Два вечори // Розгорнутим фронтом. - 1933. - 4 жовт.

4. Гончар Олесь. Два трактористи // Розгорнутим фронтом. - 1933. - 9 трав.

5. Гончар Олесь. Дочка комсомолу // Ленінська зміна. - 1938. - 28 трав.

6. Гончар Олесь. Зрада // Розгорнутим фронтом. - 1933. - 17 лип.

7. Гончар Олесь. Молодим усюди в нас дорога // Ленінська зміна. - 1937. - 6 берез.

8. Гончар Ол, Сніжок М. Зима в колгоспі "Перебудова"//Розгорнутим фронтам. - 1934. - 6 квіт.

9. Гончар Олесь. Розтопити крижану байдужість до дітей // Розгорнутим фронтом. - 1934. - 1 лют.

10. Гончар Олесь. Твори: В б т. - К., 1979. - Т.6.- С.571 - 622.

11. Гончар Олесь. У новорічну ніч, або Пригоди бідолахи чорта // Ленінська зміна, - 1938. - 1 січ.

12. Коли сліпі прозріли // Ленінська зміна. - 1938. - 8 черв.

13. Погрібний Анатолій. Олесь Гончар: Нарис творчості. - К, 1987. - 242 с.

14. Ребро Петро. Олесь Гончар і Запоріжжя. - Запоріжжя, 2001. - 71 с.

15. Слово про Олеся Гончара: Нариси,статті, листи, есе, дослідження. - К, 1988. - 647 с.

16. Теорія і практика радянської журналістики (Основи майстерності. Проблема жанрів) / В. Й. Здоровега, О. А. Сербенсъка, Д. С. Григораш та ін.; від. ред. В. Й. Здоровеги. - Львів, 1989. - 328 с.

17. Щербак Юрий. Собор души человеческой // Правда. - 1988. - 3 апр.

18. Юренко Юрій. З берегів юності // Добромисл. - 1998. - № 1-2. - С. 125-137.

19. Юренко Олесь. 3 берегів юності // Україна. - 1978. - № 52. - С. 10-11.