Ласкаво просимо

Законодавче забезпечення права на інформацію

к. і. н., доц.
УДК 070. 37: 303. 024. 3

Відповідно до ст. 32 Конституції України громадяни мають право на інформацію. Кожний громадянин має право ознайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріальних і моральних збитків, завданих збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Крім того, правовий захист громадян у сфері інформаційних відносин також здійснюється відповідно до Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року. Закон визначає головним напрямом державної інформаційної політики забезпечення доступу громадян до інформації. Стаття 9 цьго Закону констатує: "Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій".

У ній також зазначено, що “реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України".

Відповідно до чинного законодавства, органи державної влади, а також органи місцевого і регіонального самоврядування зобов'язані інформувати про свою діяльність та прийняті рішення.

За Законом "Про інформацію" державні органи повинні створити спеціальні інформаційні служби або системи, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації.

Вільним має бути доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством.

Зазначимо, що дотримання законодавства про інформацію контролюється державою. Вона встановлює відповідальність за його порушення.

Які ж наші права на інформацію?

Ми, громадяни, маємо право:
— знати у період збирання інформації, які відомості про нас і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою використовуються;
— мати доступ до інформації про нас, забезпечувати її правильність, повноту, доречність тощо.

Зазначимо, що державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безплатно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами.

Передбачено, що зберігання інформації про громадян не повинне тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети.

Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів порядку державну реєстрацію відповідних баз даних.

Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовуватись лише для законно встановленої мети.

Кожен громадянин повинен знати, що відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені в суді.

Слід також сказати про такий важливий чинник, як термін розгляду запиту громадянина щодо доступу до офіційної інформації.

Згідно з українським законодавством, термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.

Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.

Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.

Також вартий уваги той факт, що громадяни можуть реалізувати своє право на інформацію за допомогою офіційного звернення до органів державної влади та підприємств, установ і організацій всіх форм власності.

Дане право закріплене в Законі України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996року.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Громадянин має право оскаржити дії (бездіяльність) державних органів та посадових осіб у таких випадках:
— порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
— створено перешкоди для здійснення громадянином прав і законних інтересів чи свобод;
— незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Громадянин, що звернувся до органів державної влади, має право:
— особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої заяви чи скарги;
— ознайомитися з матеріалами перевірки;
— подавати додаткові відомості або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
— бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
— користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
— одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
— висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги.

Важливо також зазначити, що звернення громадян повинні вирішуватися у чітко визначений законом термін.

Відповідно до Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від часу їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питанння неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Актуальні нині є і питання відповідальності за порушення прав громадян в інформаційній сфері. На жаль, ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ні тим паче в Кримінальному кодексі України не передбачена відповідальність за порушення подібних прав громадян.

Хоча громадяни і мають право звернутися до суду про захист своїх порушених прав, але суд може своїм рішенням максимум зобов'язати посадову особу надати громадянинові потрібну інформацію. І, звичайно, громадяни не часто звертаються до суду за захистом своїх порушених прав. По-перше, мало хто з громадян вірить у справедливий судовий захист, а по-друге, громадяни не вважають за потрібне звертатися до суду з приводу надання їм повної інформації чи незадоволення їх законних вимог.

Отже, для того щоб зихистити права громадян, законодавчому органу потрібно встановити відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян, що сприятиме становленню правової держави та громадянського суспільства.