У статті розглянуто проблему відкритості інформаційних систем. Проаналізовано проблему збереження національно-культурної самобутності українського Інформаційного простору в умовах впливів глобальної медіакультури.
In the article it is researched a problem of transparency of informational systems as well as it is analyzed a problem of preservation of national-cultural identity of the Ukrainian informational space in the conditions of influence of global mass media cultures.
Актуальність. Питання наявності Національної інформаційної інфраструктури (НІІ) для будь-якої держави - це справа першорядної ваги з погляду громадського й з огляду на її вплив на життя громадськості і суспільства в цілому. Потік інформації у світі настільки різноманітний, різнонаправлений і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ані окрема людина, ані група спеціалістів. Тому вибір важливої інформації і повідомлення її аудиторії у найбільш доступній формі можливі лише при застосуванні найсучасніших інформаційних і телекомунікативних технологій (ІТТ). ЗМІ залишаються одним з найкращих, найефективніших засобів передачі інформації, обміну думками, поширення й пояснення ідей, акцій і подій, зважаючи на дуже розвинені відео- та аудіотехнології, сучасні інформаційні технології.
За останнє десятиріччя режим регулювання інформаційної індустрії, що існував в Україні, виявився настільки підірваний розвитком ринку і технологій, що він більше не відповідає сучасним комерційним і технологічним можливостям і реальності. У результаті застарілі форми регулювання стримують ініціативу користувачів і постачальників послуг. Необхідно якнайшвидше впровадити нові правила гри, що прокладе шлях інвестиціям і широкому використанню ІТТ, Зміни в режимах регулювання повинні врахувати сучасні тенденції в розвитку засобів обробки інформації, комунікацій, безпровідного, в тому числі глобального супутникового зв'язку, мультимедійних додатків, у формуванні союзів і об'єднань виробників і постачальників послуг.
Об'єкт дослідження. Інформаційне суспільство не може будуватися тільки на основі традиційних телефонних мереж і вимагає масивних інвестицій в сучасну інфраструктуру. Дія розвитку мультимедійних додатків необхідна свобода у виборі технологій, включаючи телевізійні мережі. Існуючі режими регулювання для різних технологій більше неприйнятні. Вони стають все менш ефективними в умовах конвергенції коштів масової комунікації і гальмують інвестиції в інформаційну індустрію.
Відкрита і справедлива конкуренція — найкращий спосіб стимулювати інвестиції, інновації, знизити ціни на послуги. Конкуренція повинна пройти в рівних умовах для всіх країн. Більшість країн "Великої сімки" вже практично лібералізували майже всі мобільні, супутникові й інші телекомунікативні послуги, крім традиційної телефонії. Однак деякі ввели інновації і в галузі лібералізації суспільного телефонного ринку.
Історіографія дослідження. Поняття "інформаційне суспільство" з'явилося у другій половині 60-х років у м. Нарівні, з ним використовувалися такі терміни, як "технотронне" суспільство", "суспільство знання", "постіндустріальне суспільство". Уявлення про інформаційне суспільство пов'язані також з концепцією "трьох хвиль" А. Тоффлера.
Термін "інформаційне суспільство" був використаний в Японії у 1966 році в доповіді групи з наукових, технічних і економічних досліджень, в якій стверджувалося, що інформаційне суспільство являє собою суспільство, в якому є досить висока за якістю інформація, а також всі необхідні кошти для її розподілу [1; 2]. Подальший розвиток теорії інформаційного суспільства пов'язаний з іменами таких відомих авторів, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер. (Огляд сучасного стану теорії інформаційного суспільства наведено в ґрунтовній праці Френка Вебстера "Теорії інформаційного суспільства" [3].
У той період на Заході вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки; інформація набуває глобального характеру; на рух інформаційних потоків уже не впливають істотно державні кордони і різні бар'єри, зрештою, спроби обмежити вільне поширення інформації шкодить тій стороні, яка прагне внести такого роду обмеження; значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї; зростає вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; поглиблюється процес децентралізації суспільства; відбувається перехід до нових форм зайнятості; йде процес формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії. Зважаючи на це, Т Стоуньер стверджував, що інформацію, наче капітал, можна нагромаджувати і зберігати для майбутнього використання [4]. До теорії інформаційного суспільства близькі деякі інші концепції, зокрема концепція технотронного суспільства 3. Бжезінського.
Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку телекомунікацій, інтернету не сходить зі сторінок провідних ділових вітчизняних і закордонних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз й інтернету. Найбільше це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розробки і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До цікавих джерел можна віднести Європейську комісію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку. Всесвітній союз зв'язку, адміністративні органи, відповідальні за побудову "інформаційної магістралі" в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та інших країнах.
Уряд США зробив розвиток Національної інформаційної інфраструктури (НІІ) і глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Найбільш відомою ініціативою, що реалізовується в США з 1993 року є "Національна інформаційна інфраструктура: план для дій". У цьому відношенні зазначається, що всі американці роблять свій внесок у створення глобальної інформаційної мережі, що включає різні мережі, комп'ютери, бази даних і електроніку, роблячи доступною будь-яку інформацію. Інформаційну інфраструктуру створює головним чином приватний сектор. Однак держава покликана зіграти істотну роль у цьому процесі, забезпечивши її доступність для всіх американців за розумними цінами.
Національна інформаційна інфраструктура (НІІ) включає не тільки обладнання для передачі, зберігання, обробки даних, голосу і образів. До неї входить широкий ряд пристроїв, включаючи камери, сканери, клавіатури, телефони, комп'ютери, перемикачі, компакт-диски, відео та аудіострічки, кабелі, проводи, супутники, оптичні кабелі, лінії передач, мікрохвильові мережі, телевізори, монітори тощо. НІІ об'єднує і зв'язує різні компоненти, не віддаючи жодному з них вирішальної переваги.
Цінність НІІ визначається такими її компонентами, як:
- інформація, яка може приймати вигляд наукових або ділових баз даних, звукових записів, бібліотечних архівів і т. п.;
- програмне забезпечення, що дозволяє користувачам маніпулювати даними, отримувати доступ і переглядати великі масиви інформації;
- стандарти мережі й коди передач, що полегшують встановлення взаємозв'язків між мережами, забезпечуючи захист інформації і надійність мереж;
- люди, головним чином зі сфери бізнесу, що створюють інформацію, програмні продукти, обладнання і т.п.
Як головне джерело капіталу і експертів, приватний сектор повинен у відповідь на запити ринку визначити, які технології і стандарти потрібно розвивати, якими будуть нові інформаційні послуги і продукти. Держава, зі свого боку, може полегшити формування НДІ шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання, забезпечити країні лідерство за допомогою підтримки нових технологій, сприяти їх перенесенню в приватний сектор, використати ІТТ для здійснення своїх функцій і поширення інформації.
У 1994 році Міністерство промисловості Канади випустило доповідь "Побудова інноваційної економіки", в якій обговорювалися способи використання інформаційних технологій. Для досягнення економічних і соціальних цілей у розвитку закладених у доповіді ідей були реалізовані дві програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості й освіти (впровадження високошвидкісних мереж) і одна з найбільш розвинених у світі освітніх мереж.
У Канаді розроблено план дій, до якого залучено більше ЗО державних органів. Пропонується здійснити перехід до "інформаційного суспільства і економіки знань" за допомогою Канадської інформаційної магістралі, скоординованих дій держави, приватного сектору і суспільних установ. Сформульовані такі завдання:
- побудувати Канадську інформаційну магістраль шляхом створення умов для конкуренції і методів регулювання, які відповідали б суспільним інтересам, сприяли інвестиціям і створенню нових послуг;
- збагатити канадський зміст, розвинути національний діалог, створити нові робочі місця, дати імпульс економічному розвитку;
- реалізувати економічні й соціальні переваги для всіх канадців, що дозволить їм особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;
- зробити державу більш доступною і відповідальною.
У Канаді створена Консультативна рада з питань інформаційної магістралі для підготовки пропозицій уряду. Діяльність ради спрямована на створення робочих місць за допомогою інновацій і інвестицій, зміцнення суверенітету Канади і культурної ідентичності, забезпечення універсального доступу за прийнятими цінами. Робота ради будується, виходячи з таких принципів, як взаємодія і взаємозв'язок мереж, співпраця в галузі розвитку державного і приватного секторів, захист особистого життя, безпека мережі, навчання протягом життя. У вересні 1995 року Рада випустила остаточну доповідь "З'єднання. Співтовариство. Зміст: "Виклик інформаційної магістралі", де містяться понад 300 конкретних пропозицій уряду. Основне завдання автори доповіді вбачають у створенні конкурентного оточення, в якому канадські фірми створювали б національне багатство. Уряд повинен забезпечити таку політику, щоб інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла зростанню в кожному секторі економіки.
Однак, слід усвідомити, що в "інформаційній економіці" успіх визначається ринком, а не державою. Отже, основна роль держави повинна зводитися до встановлення правил, якими слід керуватися. Державні органи також проходять етап реінженерингу з використанням у повсякденній практиці досягнень ІТТ, держава повинна стати лідером з впровадження і використання інформації в електронному вигляді і комунікативних систем, що дасть громадянам можливість зв'язуватися і взаємодіяти з урядовими департаментами і відомствами за допомогою глобальних комп'ютерних мереж або телефонів.
Особливість сучасних концепцій побудови інформаційного суспільства полягає в тому, що вони виходять з аналізу конкретних можливостей ринку, державних органів, інформаційної індустрії, запитів споживачів і націлюють державу на скоординовані дії щодо найбільш ефективного використання переваг, які дають сучасні ІТТ для економічного і соціального розвитку, з одночасним здійсненням заходів щодо нейтралізації їх руйнівного впливу на зайнятість, культуру, соціальні цінності, з формування адекватних умов нормативної бази, що змінилася.
Глобальна інформаційна індустрія - це точка зростання світової економіки. У ній спостерігається стійке економічне піднесення навіть в періоди загального економічного спаду. Тут виникає більшість нових робочих місць, створюються технології, які визначать подальший розвиток людства. Тому лідерство в цій галузі означає міжнародну першість. Країни, що домінують у світовій інформаційній індустрії, мають всі можливості для стійкого економічного зростання, підвищення добробуту громадян, збереження екологічно чистого навколишнього середовища. З цих причин у конкуренції між країнам за світове лідерство з'явився новий чинник - рівень розвитку інформаційної інфраструктури та індустрії. Причому надзвичайно швидкі темпи технологічних нововведень і їх, за історичним виміром, практично моментальні соціальні наслідки нікому не гарантують постійних, твердих позицій.
Концепція інформаційного суспільства співзвучна з іншою, не менш популярною сьогодні концепцією стійкого розвитку людства. Остання передбачає перехід до таких форм виробничої і соціальної діяльності, які зберігають балансу системі "людина — суспільство — природа", не дозволяють людству позбавити себе екологічно чистого майбутнього, зруйнувати біосферу. Розвиток за рахунок все більш інтенсивного споживання природних ресурсів залишається бажаною метою для багатьох країн, що розвиваються, але в глобальному масштабі подальше проходження такої моделі розвитку призведе не тільки до екологічних, але й економічним, а отже, і соціальних потрясінь. У цьому значенні тенденції формування інформаційного суспільства точно вкладаються в схему, що пропонується концепцією стійкого розвитку. Економіка, заснована на знаннях, а не на споживанні природних ресурсів, що розширяється, відповідне скорочення виробництва відходів сприяють розв'язанню екологічних проблем. У міжнародному плані передача технологій, доступ до світових інформаційних ресурсів дозволяють країнам, що розвиваються, залучитися до благ техногенної цивілізації, що також робить розвиток людства більш стійким.
Реклама і маркетинг поступово переходять від масового охоплення аудиторії до більш звуженого впливу, розрахованого на невеликі групи споживачів. Відбувається диверсифікація ринків аудіовізуальних послуг. Велика кількість технічних каналів передачі інформації приводить до спеціалізації телеканалів, до переходу на обслуговування груп споживачів за інтересами - любителів спорту, художніх фільмів, дитячих передач, музичних творів тощо. Зростають роль і значення високоінтелектуальних видів діяльності, в яких збільшується зайнятість з відповідними змінами в професійній і соціальній структурі населення. Виник новий вид письменності - комп'ютерна. Без вміння працювати з сучасними комп'ютерами неможливо не тільки отримати престижну роботу, але і користуватися такими традиційними послугами, як замовлення квитків, здійснення операцій зі своїм банківським рахунком, і формування розвиненого ринку інформаційних послуг нереальне без залучення до нього якнайбільше підготовлених користувачів. У зв'язку з цим в освіті зростає частка дисциплін, пов'язаних з комп'ютеризацією, формуванням навичок роботи в глобальних комп'ютерних мережах, використання ІТТ у різних сферах. При відсутності державної уваги до цих питань суспільство може додатково розділитися на тих, які "мають" і які "не мають" інформацію, що неминуче позначиться на зростанні соціальної напруженості, ринку праці.
Інформація про особисте життя завжди була надзвичайно делікатною темою, вимагала прийняття законодавчих актів, що обмежують її поширення. Однак у сучасному "мережному" світі ця проблема набула зовсім інших масштабів. Можливість об'єднання персональної інформації, накопиченої в електронному вигляді в різних державних і комерційних базах даних, робить особистість інформаційно "прозорою" і, отже, підконтрольною тим, у чиїх руках кошти від збору і обробки великих масивів інформації. Сучасні інформаційні технології дозволяють мати таке електронне досьє практично на кожного. "Ходінню" по комп'ютерних мережах персональної інформації сприяє і те, що вона стала товаром, вельми привабливим для фірм, що прагнуть завоювати нові ринки. У зв'язку з цим потрібна подальша законодавча регламентація процесів збору, зберігання, обробки і передачі персональної інформації, у тому числі по міжнародних каналах.
Бізнес у будь-якій справі вимагає охорони прав власників. Особливо актуальною ця теза стала в умовах легкості копіювання і передачі авторських робіт. Якщо автори не відчуватимуть захищеність своїх творів, авторських прав, вони будуть як і раніше віддавати перевагу традиційному ЗМІ, а розвиток інформаційної магістралі буде стримуватися. Піратське копіювання, що процвітає на ринках компакт-дисків і відеокасет, може підірвати основи бізнесу в інтернеті. Тому охорона прав на інтелектуальну власність у відкритих глобальних мережах вимагає внесення доповнень до законів, що вже є в цій галузі.
ІТТ як один із головних елементів інфраструктури сучасного суспільства відрізняються підвищеною уразливістю. Добре відомі випадки про виникнення зловмисників у інформаційні системи військових відомств і спецслужб. Вірогідна ситуація, коли об'єктом інформаційного нападу можуть стати системи управління повітряним транспортом, міським господарством, великими енергетичними системами і т. п., що може призвести до повної некерованості й хаосу. У цих умовах проблема інформаційної безпеки, зрозуміла як загальнодержавне завдання, виходить на перший план.
Висновки. Можна говорити про всепроникний характер сучасних ІТТ, поступовий перехід до нового етапу розвитку людської
цивілізації, на якому виробництво і споживання інформації у всіх її видах стають домінуючими для більшості населення. Звичайно,
цей перехід забере ще не одне десятиріччя, але контури прийдешнього вже позначені. У зв'язку з цим більшість розвинених країн
розглядає формування державної політики в питанні становлення інформаційного суспільства як одне з найважливіших завдань,
що стоїть нарівні з такими традиційними проблемами, як боротьба з інсоляцією, безробіттям, стимулювання економічного зростання,
зміцнення міжнародної могутності. Більш того ключ до розв'язання зазначених проблем бачиться саме в широкомасштабному і скоординованому
використанні ІТТ.
2. Dordick U., Wang G. The Information Society: A Retrospective View. - London: Sage, 1993. - 513 p.
3. Webster F. Theories of the Information Society, - London: Routledge & Kegan Paul 1998. - 628 p
4. Stonier T. The Wealth of Information. A Profile of the Post-Industrial Economy. - London: Thames and Hudson, 1983. - 417 p.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові