Ласкаво просимо

УДК 070: 17

У статті розглядаються щоблеми свободи слова у контексті професійної етики журналіста.

In the article fis researched the problem of freedom of speech in the context of professional journalistic ethic.

Eтика журналіста, як відомо, знаходить своє відображення в журналістських кодексах.

Кодекс - документ, що містить національні систематизовані моральні цінності, норми журналістської етики та правила поведінки. У світі, за підрахунками спеціалістів, існує понад 97 кодексів професійної етики журналістів. Чимало спільного є в цих "нормативних документах", це, насамперед, чесність і відвертість, збереження "секретного інформатора" та свобода думок, засудження власного егоїзму і порушень моральних цінностей.

Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс етики журналістів (1900), що не отримав тоді широкого розповсюдження.

Першим визнаним етичним національним документом журналістів дослідники переважно вважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів 1918 року [1].

Перший український кодекс професійної етки журналіста був прийнятий Спілкою журналістів України 25 вересня 1992 року. Але через його недолугість у квітні 1997 року на IX з'їзді СЖУ було прийнято другий варіант кодексу, який хоча і далекий від ідеального, але все-таки кращий за попередній.

Детально проаналізуємо Кодекс 1997 року "проходить думка про те, що журналіст повинен бути об'єктивним, правдивим, чесним, відповідальним за свою справу" [2]. Журналіст не повинен особисті інтереси ставити понад усе, він має поважати професійні права колег, дорожити власним авторитетом, не втручатися у судові справи, поки ведеться слідство, повинен відмов¬лятися від завдань, які порушують норми про¬фесійної етики.

Кодекс професійної етики українського журналіста від 1997 року [3].

Свобода слова в діяльності ЗМІ є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією прав людини, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких він має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків із тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра та справедливості.

"1. Головний обов'язок журналіста - сприяння забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, яка могла б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення".

У перший пункт треба внести деякі зміни, а саме: замість "...у своїй діяльності" потрібно "у творчій діяльності". Не "...викривлень інформації", а "...перекручення інформації". Також необхідно зазначити, яку саме оперативну інформацію журналіст має надавати громадянам. У пункті йдеться, що "...неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення". Так, це справді слушне речення, та слід було б додати: "...але за умови, якщо ці повідомлення перекручує сам журналіст". Взагалі, перший пункт - "водяний", у ньому немає конкретної позиційності, як кажуть, про все і ні про що.

"2. При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої інформації або установлення її достовірності.

Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел, за винятком судової вимоги".

Краще було б замість "...поважає осіб" написати "...поважає людей". І потім треба уточнити, що являють собою "...протизаконні, некоректні способи одержання інформації", оскільки без тлумачення це речення "пусте".

І що необхідно розуміти під словом "хабар". Якщо вдячний співрозмовник запрошує журналіста на каву й пригощає того смачними цукерками, і це розуміється як хабар, то про яку делікатність можна говорити.

І взагалі, перша частина останнього речення суперечить частині другій.

Якщо журналісту надано інформацію секретного характеру й особа, яка її надавала не хоче "засвічуватися", то чому вважають, що судовим органам ця людина "відкриється".

"3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечить його переконанням. Або вони пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, у якій перекручено факти чи зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину шляхом вибачення і виправлення помилок".

У цьому пункті все в нормі. Зауважень до нього немає.

"4. Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях образ із приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму й обмеженню громадських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, які можуть завдати їй моральної або фізичної шкоди".

Треба конкретизувати, що є образою релігійних, етичних і расових поглядів, оскільки комплімент на те чи інше явище інколи сприймається як образа. То й виходить, потрібно казати тільки те, що хочуть почути інші, але це вже суперечить свободі слова. Також не зрозуміла фраза "...утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини". Як це утримується? Зміст цього речення зводиться до того, що писати та коментувати про хвороби людей не слід взагалі. Але інколи бувають матеріали, які ґрунтуються на здоров'ї людини. То що ж виходить? Хворі є, але писати про них не варто. Треба було б зазначити, що писати про людські вади заборонено лише тоді, коли сама людина не хоче, щоб про її хвороби дізналися інші.

"5. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочину, але вина яких не встановлена вироком суду що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, які мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи".

Перша частина суперечить другій. Справа у тому, що журналістське розслідування передбачає втручання в судові справи навіть тоді, коли йде слідство. Взагалі, в одному пункті досить багато положень. Як кажуть, одна рука дає, а інша забирає. Слід чітко розмежувати "за" і "проти". Але в українському кодексі пункти схожі на правову та моральну суміш.

"б. Журналіст дорожить власним авторитетом і репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, за псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди".

Тут треба було б додати, що відповідальність журналіст несе лише за ті матеріали, які не виправлені в редакції і до яких не внесено редакторських правок, оскільки іноді ці правки на 100 % змінюють основний зміст тексту.

"7. Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи публікація ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, дифамацію, необгрунтовані звинувачення неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок".

Другу частину останнього речення, а саме: "...є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок" взагалі треба було б не включати до пункту. Ці слова настільки пафосні й "крикливі", що від їхнього змісту віє "завуальованістю".

"8. Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів із метою наживи, кар'єри та догоджання певним стам чи особам або з комерційною метою".

У першому реченні замість слова "не піддається" написати "не повинен піддаватися". У другому реченні слова "він вважає" слід змінити на "непристойно для журналіста використовувати свою репутацію і службове становище...".

9. Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він є скромним, наполегливим і працелюбним на шляху до творчого визнання.

Його моральний обов'язок - допомагати у фаховому становленні молодих журналістів".

По-перше, цей пункт складається з "абстрактного поняття". Що означає словосполучення "відстоює професійні права колег", незрозуміло. По-друге, чому лише три прикметники характеризують шлях до творчого визнання. Адже вкладників" цього шляху дуже багато і нехтувати ними не слід.

"10. Порушення журналістами положень цього кодексу піддаються громадському осуду, розглядаються на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Спілки журналістів та радами професійної етики".

Цей пункту Кодексі недоречний. Чому? Справа у тому, що "моральність" людини підвладна лише їй самій. І ніякі наглядові організації та збори не зможуть із "грубого журналіста" зробити "зразкового представника мас-медіа", якщо той сам цього не захоче.

У Кодексі, до речі, багато посилань на юридичну відповідальність за ті чи інші провини. Але ж вона визначається певними законами, а не Кодексом професійної етики журналіста.

У пункті дев'ятому йдеться про дотримання журналістами правил і норм поведінки у редакційному колективі. Так, дійсно, багато газет мають свої редакційні кодекси, але, на жаль, це здебільшого стосується закордонних мас-медіа. Хоча і у нас існують приклади редакційних кодексів, проте на фоні закордонних їх дуже мало.

Редакційні кодекси є в таких газетах як "Миколаїв плюс", "Південний Буг", "Закарпатське слово", "Надія", "Незалежний погляд" (Одеса), "Вартові" (Запоріжжя), "Автоцентр", "Только ты ... единственная", "П'ять континентів", "Сільські вісті", "Вільне життя".

Сьогодні більшість людей, на жаль, такі поняття, як "етика", "етичність" та "етнос", пов'язують з пережитками минулого, не замислюючись над тим, що саме ці терміни є базою існуючого суспільства. Неважко зрозуміти, наскільки етично знедоленим опинився соціум після падіння комуністичних ідеалів. Після руйнації, як правило, залишається вакуум, що породжує негативізм та відчуження. Це сталося і з етикою, яка опинилася у центрі вакуумних перетворень. Але тішить той факт, що ще не всі журналісти продалися за шматок ковбаси. Як казав герой шекспірівського твору, "хоча у нас і не так, як ми того хотіли, все-таки треба прагнути до кращого майбутнього". І тоді, такі далекі для багатьох слова, як "етика" й "етичність", будуть сприйматися з позиції позитивізму. І добре, що кодекси та принципи журналістської етики не лише розробляються, а й втілюються у життя.

Кодекси відрізняються один від одного ступенем узагальнюючих вимог. Одні включають загальні принципи, інші конкретизують поведінку в тій чи іншій ситуації. Журналісти, що укладають кодекси, намагаються відійти від стандарту, але це не завжди вдається. Проте деякі відмінності у кодексах все-таки є. Одні апелюютьдо психології журналіста, інші, проголошуючи принципи, конкретизують їх.

Кодекси честі є у багатьох професійних корпорацій світу. Особливе місце відводиться міжнародним принципам журналістської етики, які було прийнято на IV Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій. Зустріч проходила в 1983 році спочатку в Празі, а потім у Парижі. Це такі принципи: право людей на отримання правдивої інформації; вірність журналіста об'єктивній реальності; соціальна відповідальність журналіста; професійна чесність журналіста; повага особистого життя та суспільних інтересів.

Велику пізнавальну цінність становить тематичний аналіз 59 журналістських кодексів, який провів фінський вчений Ларс Бруун. Ось деякі дані.

"Моральні приписи розміщені вченим залежно від їхньої частоти, з якою вони трапляються в кодексах. На першому місці стоїть вимога правдивого і чесного розповсюдження новин. Така стаття є в 53 із 59 кодексах. У 42 кодексах міститься вимога зберігати професійну таємницю або конфіденційність джерела інформації, а також трапляється пункт, де викладаються основні цілі преси. В більшості кодексів визнається право людей на вільне вираження думок та отримання правдивої інформації. У 39 кодексах записано положення, яке обмежує втручання преси в особисте життя. Одним із найсерйозніших порушень професійної етики вважається використання журналістами свого становища для здобуття особистого зиску. Це засуджується в 37 кодексах.

У 33 кодексах засуджуються плагіат, наклеп, образа. Обов'язкове виправлення помилок і право на відповідь також мають місце в національних і міжнародних етичних кодексах (31). У 26 кодексах є стаття про стосунки між колегами, в 23 включені положення про статус самих кодексів. Міжнародним відносинам присвячено статті у 19 кодексах. Чітке розмежування між новинами і коментарями міститься в 13 кодексах. Десять кодексів категорично наполягають на тому, що заголовки повинні відповідати змісту статті, а невідповідність між ними є етичним порушенням, яке дезінформує читача. Моральні аспекти взаємовідносин між журналістом та роботодавцем регулюються лише 10 кодексами" [4].

Деякі пункти з Кодексу професійної етики російського журналіста, який було прийнято 23 червня 1994 року, можна внести до українського кодексу, а саме:

"Журналіст зобов'язаний чітко розмежовувати у своїх повідомленнях ті факти про які розповідає, і ті, що становлять його думку та версії.

Ніхто не може заборонити журналісту зняти свій підпис під повідомленням, яке було хоч би частково виправлено проти його волі".

До речі, російський та український кодекси професійної етики схожі між собою, наче близнята, за винятком кількох пунктів. Російський кодекс також досить загальний і неконкретизований.

До українського кодексу підійшли б такі пункти Декларації принципів поведінки журналістів, яку було ухвалено Другим Всесвітнім конгресом МФЖ, що проходив у Бордо 25 - 28 квітня 1954 року, і доповнено на 18 Всесвітньому конгресі в Гельсінкі 2-6 червня 1986 року, як:

- повага до правди та право громадськості знати правду є першим обов'язком журналіста:

-журналіст має зробити все від нього залежне, щоб виправити будь-яку опубліковану інформацію, яка виявилася безпечно помилковою;

-журналіст повинен усвідомлювати небезпеку дискримінації, підтриману ЗМІ, і має робити все від нього залежне, щоб запобігти дискримінації, що базується серед інших аспектів на засадах расової чи сексуальної належності, сексуальної орієнтації, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження.

Досить суттєвою вадою кодексів, принципів професійної етики є відсутність права щодо невтручання журналістів у розслідування судових справ, хоча й існують документи, де це питання розглядається, але їх дуже мало.

Так, у редакційному кодексі американської "People of world" щодо кримінальної відповідальності говориться, що журналіст не має ніякого права коментувати, а тим більше проводити журналістське розслідування будь-яких судових справ. У кодексі зазначається, що призначення журналіста — розповідати про життя, а не заплутувати його своїми домислами та вигадками.

Крім того, поважні американські редакції запроваджують власні статути поведінки, які на додаток до національного кодексу містять суворі обмеження.

Наприклад, редакційний статут "Link of America" складається з 33 пунктів. Перша частина, 17 пунктів, містить звід етичних норм внутрішньоредакційного вжитку. Друга стосується принципів моралі за межами редакції газети. У пункті 19 другої частини статуту йдеться про матеріальне відшкодування за заподіяння морального насилля. Журналіст, який образив співрозмовника навіть поглядом, а не словом, має сплатити чверть своєї зарплати.

А ось у газеті "Los Angeles Times" вимога щодо політичної нейтральності поширюється не лише на працівників, а й на їхнє оточення. До речі, етичний кодекс "Washington Post" ще суворіший. Він стверджує, що участь родичів кореспондента в громадському житті "може скомпрометувати репутацію видання". Всім відомо, що американські закони відрізняються від українських, як небо від землі. У світі немає жахливішого "подружнього" союзу; ніж союз політики з журналістикою.

На жаль, у вищих навчальних закладах, де студентів вчать бути журналістами, окремо не читається така дисципліна, як "Кодекси професійної етики журналістів". Можливо, хтось заперечить, навіщо це? Але це може стати реальною основою для формування самосвідомості майбутніх журналістів. До того ж український кодекс, як і у багатьох країнах світу, має бути кодифікованим.

Якби журналісти норми кодексу та етикету втілювали у життя, а не сприймали їх лише теоретично, то рівень української журналістики був би значно вищим і якіснішим.

1. Кузнецова О. Д Журналістська етика та етикет. - Л.: Світ, 1998. - 411с.

2. Приступенко Т. О. Правові основи діяль¬ності ЗМІ. - К, 1998. - С. 22.

3. Кодекс професійної етики українського журналіста // Журналіст України. - 1997. - № 5 - 6.- С. 5.

4. Авраамов Д. С Профессиональная этика журналиста ; Парадоксы развития, поиски, пер-спективы . - М.: Мысль, 1991. - С. 61 - 64.