Ласкаво просимо

УДК 070.422

У статті йдеться про поєднання теоретичної і практичної підготовки журналістів, аналізуються творчі доробки студентів-журналістів.

In the article it is analyzed the combination of theoretical and practical training of journalists as well as the creative works of students-journalists.

Актуальність теми обумовлена тим фактом, що саме на ІІ-ІІІ курсах студенти Інституту журналістки найбільш оптимально сприймають і реалізують на практиці такі жанри творчої роботи, як репортаж та інтерв'ю. Пов'язано це, насамперед, зі специфікою навчального плану, а також із зрозумілими віковими психофізіологічними характеристиками.

Ступінь розробки теми досить високий, завдяки ефективній науковій діяльності викладачів Інституту журналістики, що реалізується у кваліфікованих виданнях. Визначити окремий доробок важко, основою для статті слугували роботи професорів В. В. Різуна, О. Д. Пономарева, Б. Д. Чернякова та ін.

Методологічною базою стали численні наукові роботи доцента Т. О. Приступенко.

Наукова новизна роботи полягає в аналізі новацій, які з'явилися в організації творчої роботи студентів ІІ-ІІІ курсів за кілька останніх років. Зрозуміло, що про інші видозміни в цьому процесі автор інформуватиме по мірі їх надходження.

Практичний досвід свідчить, що єдиним можливим часом теоретичної та практичної підготовки журналістів є вік від 17 до 18 років. Табула Раса молодої свідомості активно заповнюється інформацією в петиті й в графічному зображенні; гнучко перебудовується і має фантастичну можливість для запам'ятовування необхідного фактажу.

Потім, коли пересічний молодий журналіст потрапляє до редакцій українських газет, відбувається автоматичне нівелювання його, редагування "старшими товаришами" до звичного рівня провінційної вбогості й не таланту.

Зрозуміло, що останнє твердження може здатися занадто категоричним, але автор статті мусить навести загальновідомий факт. Вся українська журналістика є виключно дотаційною. У 2002 році рекламний ринок України дав прибуток ЗМІ у 40 млн. у. о., тоді як у сусідній Польщі ця цифра дорівнює 2 млрд. доларів.

Факти ці неодноразово наведені як Президентом України, так і послом США, і сумніватися в їх достовірності не доводиться.

Зараз, менше ніж за рік до президентських виборів, становище на краще не змінюється. Знову організовуються монстри-холдинги, на газетно-рекламні піарні кампанії кидаються величезні кошти і наголос робиться не на якості, але на кількості матеріалів переважно в жанрі чорного піару.

Таким чином, для підготовки професіоналів лишається вузька часова шпаринка, яка ще більше зменшується з огляду на об'єктивні обставини: бажання юнаків і дівчат все ж реалізувати свій фізичний потенціал молодості. При нагоді зазначимо, що традиція виховання молодих журналістів з навичками професійних бійців - властива не тільки для умов державномонополістичного ладу, характерного для нинішньої України. "Не такі вже й давні радянські часи забезпечували журналістській освіті певну стабільність і визначеність, нехай і заангажовану комуністичною ідеологією. Бійців ідеологічного фронту, як узвичаєно було говорити, готували журфаки. Образ бійця був чітко окреслений" [1].

Наведемо приклади з досвіду підготовки газет "Молодий журналіст" і "Студентська газета" (незалежне видання, наклад - 20 тис. примірників, перший номер вийшов улітку 2002 року, 16 полос формату А-3, дві фарби).

Одразу, при наявності високих гонорарів і відповідної підготовки на лекціях і практичних, яка містить у собі інтригуючі оголошення викладача; стимуляцію нездорових заздрощів; заохочення у намаганні випередити конкурента-однокурсника; потішити юне честолюбство і т. ін. - одразу спостерігаємо масований наплив до редакції студентів другого-третього курсів. Кількість людей різко зростає, коли прямо під час практичних занять викладач-редактор виплачує високі (часто - перші в житті) гонорари.

Проте із розкруткою нового видання конкуренція не зростає. Навпаки!

Існує кілька об'єктивних факторів, що до абсурду зменшують наплив студентів, які хочуть писати і друкуватись. Перша причина - фантастична безграмотність студентів молодших курсів (яка далі лише прогресує). Поки що вцілілі редактори-пенсіонери не встигають переписувати непогані за задумом, але жахливі за стилем студентські роботи.

Для довідки. Інститут редакторів було введено ще на зорі Радянської влади у 20-ті роки минулого сторіччя, аби доводити до пуття листи трудящих, твори робкорів і сількорів.

З уведенням елементів ринкової економіки в незалежній Україні першими в газетах потрапили під скорочення саме літредактори.

Вважалося, що професіонали, які вижили в результаті природного відбору, вміють писати швидко і грамотно. Професіоналів підготувати не встигли, натомість утворився величезний ринок безграмотних журналістів, яких можна без кінця набирати, звільняти і примушувати працювати за жалюгідний гонорар. "Воювати числом, а не вмінням" - стало правилом вітчизняної жур¬налістики, зважаючи на об'єктивність адміністра¬тивно-командного капіталізму.

Абстрагуючись від дещо публіцистичного стилю автора цієї статті, наведемо досить розширену цитату з наукової роботи професора В. В. Різуна, в якій та сама теза доводиться, сподіваємося, ще більш ґрунтовно:

"Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія функції мовлення й дивергенція комуніканта, тобто розсіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь у породженні висловлювання, у системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікатором, а в результаті утворюється розходження (дивергенція) психологічних, соціальних, професійних ознак єдиного комуніканта, в ролі якого виступає одна людина, що веде до появи сукупності розпорошених у часі й просторі ознак мовця, закріплених за різними носіями мовлення, коли збір інформації здійснює одна людина, її аналіз - друга, обробку - третя і т. д. Так виникає дисперсна й дивергентна система масової комунікації. Натомість з'являється колективна відповідальність за зміст і форму мовлення та організацію процесу спілкування" [1].

Другою причиною зменшення кількості охочих узяти участь у нових проектах є звичайна інертність і лінощі.

Наведемо цікаву статистику. Коли брати за умовний відлік цифру - 25 студентів (середня практична група), то до першого номера щотижневика пишуть практично всі студенти, за винятком двох-трьох відвертих нероб. До другого номера пише лише половина. Третій номер готують дві-три студентки. Юнаки-журналісти, через відомі психофізіологічні характеристики, формуються як творчі особистості значно пізніше і знову-таки, примудряються "проскочити" гарні вакансії, що на III—IV курсах займають їх ровесниці. Згодом ситуація урівноважується, коли журналістки починають займатися одвічними жіночими справами: шлюбними обов'язками, народженням дітей тощо і через об'єктивні причини роблять значну перерву у творчій кар'єрі.

За межами цього міні-дослідження додамо, що потім жінки-журналістки швидко доганяють колег чоловічої статі, оскільки останні гають час здебільшого на шкідливі звички. Нагадаємо, що йдеться про спеціалізовані групи журналістів, які вирішили присвятити своє життя саме пресовій журналістиці. Всі останні спеціалізації: телевізійники, радіожурналісти - писати вчаться переважно самотужки.

Тим часом, із досвіду видавничої діяльності, автор статті стверджує, що для підготовки репортера середнього класу слід витратити принаймні півтора роки індивідуальної роботи і, відповідно, від півтори до двох тисяч у. о. Нагадаємо, що коли у сучасній війні піхотинця обслуговує сімнадцять-вісімнадцять тиловиків, то лише прикриття репортера, що працює в жанрі розслідування потребує зусиль трьох-п'яти осіб. Стільки ж - на забезпечення нормальної роботи фоторепортера, цифрова камера завважує на десять тисяч у. о. Плюс до цього - оплата адвокатів, консультантів і представників силових структур.

...Інша справа, що мало хто із редакцій національних газет може це собі дозволити. Причина єдина - тотальне розкрадання коштів на всіх рівнях: від редактора до заввідділу. Наведемо тільки один факт: за опитуваннями, лише кожному третьому із числа студентів Інституту журналістики виплачується гонорар. Гроші осідають у кишенях штатних співробітників.

Це замкнене порочне коло існуватиме недовго. Згідно з інформацією вітчизняних ЗМІ, у 2004 році уряд має підписати певні домовленості про вступ України до Всесвітньої торговельної організації (ВТО). Звідси - неодмінна окупація ринку не тільки дешевими китайськими іграшками і яблуками з Австралії, але й наступна гегемонія товстих глянцевих журналів типу "Космополітен". "XXL". "Ель" і т. ін.

Процес цей дуже точно відобразили у своєму всесвітньо відомому романі "Загибель 31-го відділу" шведські журналісти подружжя П'єр Вале і Май Шевал.

Чи залишаться вітчизняні видання? Безсумнівно. Тільки закономірність американізованої цивілізації внесе свої корективи. Транснаціональні корпорації (проти яких піднялися антиглобалісти всієї Європи) - вже присутні в Україні і скоро внесуть свої корективи в діяльність національних ЗМІ.

Зрушення ці будуть не стільки моральними (про національні інтереси не йдеться взагалі), але економічними насамперед. Великий бандит не може допустити на своїй території дрібних крадіжок. Тож ТНК, що мають забезпечувати анексію країни третього світу ідеологічно, у власних засобах масової інформації будуть дотримуватися певного порядку, дисципліни і субординації. Яскравий зразок цієї картини спостерігаємо нині при спробі "розкрутки" на національному грунті журналу "Корреспондент". Калька з російських "Итогов", "Корреспондент" існує на гроші ТНК - пресового угруповання "Ньюсуік".

Іншим виходом з цієї проблеми, на думку Т. О. Приступенко, є роздержавлення засобів масової інформації: "Це питання неодноразово розглядалося Верховною Радою України на парламентських слуханнях у 1997, 1999 та 2001 роках. Були напрацьовані й різні варіанти цього процесу. Зокрема, передача ЗМІ у власність трудового колективу (створення приватного підприємства, акціонерного товариства тощо); створення на базі кількох міськрайонних чи райгазет міжрайонних тижневиків обсягом 16 сторінок формату А—3; випуск замість районних газет відповідних вкладок до обласних газет" [2].

Американська дисципліна і капіталістичний прагматизм домінують у редакції, у стосунках між членами колективу. Цей же прагматизм призводить до того, що індивідуальна творчість (знову-таки в силу невисоку професійну кваліфікацію аборигенів) заохочується вряди-годи і то лише у формі іміджевих замальовок чи vір-інтерв'ю з вітчизняними бюрократами і управлінцями. Більшість матеріалів надходить з мережі інтернет, сайтів провідних інформаційних агентств світу - переважно Ассошіейтед Пресc.

Маємо констатувати, що перша спроба проникнення ТНК на пресовий ринок України закінчилася фіаско. Низька купівельна спроможність населення не дозволяє вийти "Кореспонденту" на тираж принаймні в кілька десятків тисяч примірників. А це вже - катастрофа.

Взагалі, найоптимальніше видання для вітчизняного ринку - щотижневик "Бульвар", що накладом у півмільйона примірників жене напівпорнографію, продаючи її по ціні одного жетончика на метро. "Бульвар" розраховано на обивателя, його низькі запити і бажання зазирнути у сусіднє вікно.

Обивателів більшість, причому не тільки в Україні.

Тож, логічно продовжуючи думку, підготовка репортерів, інтерв'юерів для вітчизняних видань, власне, не так потрібна?

Ні, звичайно, - ні. Народження українського дикого агресивного капіталізму дає всі підстави говорити про можливості розвитку і наступної економічної (а значить інформаційної) експансії України в Європу. Той факт, що Україна вийшла на шосте місце в світі з торгівлі зерном, сьоме - з продажу зброї і четверте (!) - з підготовки програмістів, дає підстави для оптимізму. Агресивний капіталізм вимагатиме агресивної наступальної преси. І пріоритет тут віддаватиметься, насамперед, фахівцям інформаційних жанрів: репортерам, інтерв'юерам.

Тому питання підготовки саме цих журналістських кадрів до певної міри вирішуватимуться автоматично: ринок все більш активно вимагатиме фахівців. Є всі підстави сподіватися, що Інститут журналістики, в якому зосереджені найкращі в Україні наукові кадри, вирішить цю проблему. Зрештою, все інше: технологія підготовки професіоналів світового класу, час на їх стажування і виправлення помилок, що трапляються у творчій роботі - залежить від кількості грошей, асигнованих на підготовку фахівців.

1. Різун В. В. Загальна характеристика масової інформаційної діяльності // Наукові записки Інституту журналістики - 2000. - Т. 1. - С. 25.

2. Приступенко Т. О. Деякі аспекти економічного функціонування засобів масової інформації України на сучасному етапі. - 2003. -Т. 3. - С 19.