Пам’ять гірчить кров’янистими смугами, Слайди життя виринають з наругами… Вчуся у птаха літати безкрилою, Вчуся писати, та риму не силую.
Думка в мереживо буднів затесана, Рештками сили й снаги підперезана, Виїло очі сльозами у відчаї – Не відновити занедбані звичаї.
Крісло чекає підсудною лавою… Де мене носить з такою уявою?.. Сяйвом пригніченим свічка поранила, Віра в прийдешнє з роками розтанула
© Інститут журналістики. Усі права застережені Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові