Ласкаво просимо

В усних і писемних офіційних виступах, а ще частіше в неофіційному мовленні можна почути й прочитати словосполучення на зразок:  саме головне, що я хотів би сказати; самий кращий засіб проти шкідників сільськогосподарських культур; треба запроваджувати самі передові технології виробництва промислової продукції; самі широкі верстви населення;  самі досконалі методи відтворення лісових масивів, самі вигідні умови оренди; самий короткий шлях до успіху;  самі активні представники депутатських фракцій; самі важливі завдання, що стоять перед новообраною Верховною Радою;  самі дорогі марки машин і под.

У всіх перелічених випадках та численних інших, не згаданих тут, засвідчено невміння мовців утворювати форму найвищого ступеня прикметників. Якісні прикметники в українській мові, крім вихідної форми веселий, зелений, швидкий, мають форми вищого й найвищого ступеня. Ці форми бувають прості (синтетичні) та складені (аналітичні). Проста форма вищого ступеня утворюється за допомогою суфіксів -іш- та -ш-: веселий – веселіший, вродливий – вродливіший, дешевий – дешевший, дорогий – дорожчий і т. ін. У прикметниках із суфіксами -к-, -ек-, -ок- ці суфікси при ступенюванні випадають: короткий – коротший, тонкий –  тонший, далекий – дальший, глибокий – глибший, широкий – ширший. Просту форму найвищого ступеня утворюємо додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найвеселіший, найвродли віший, найдешевший, найдорожчий, найкоротший, найтонший, найдальший, найглибший, найширший. Це найуживаніша форма ступенювання прикметників у сучасній українській мові, використовувана в усіх стилях – від розмовного до офіційно-ділового.

Менш поширена складена (аналітична) форма ступенювання (вона вживана в офіційно-діловому та науковому стилях поряд із простою і майже не використовується в художньому та публіцистичному) утворюється додаванням до прикметника у вихідній формі слова більш (вищий ступінь) та найбільш (найвищий ступінь): досконалий – більш досконалий – найбільш досконалий, впливовий – більш впливовий – найбільш впливовий, масовий – більш масовий – найбільш масовий, розвинений – більш розвинений – найбільш розвинений, точний – більш точний – найбільш точний.

Найвищий ступінь прикметника може позначатися також поєднанням займенника увесь із прикметником у формі вищого ступеня та прийменниками за, від, над: ближчий за всіх, ощадніший від усіх, дорожчий над усе. Варіант складеної форми найвищого ступеня прикметників, компонентом якої є займенник самий, у сучасній українській літературній мові  застарілий, рідко вживаний і має відтінок просторічного забарвлення, тому він у всіх стилях не бажаний, а в офіційно-діловому зовсім неприйнятний. Прикметники у вищому й найвищому ступенях в українській мові, на відміну від російської, відмінюються за родами й числами: рос. он ближе, она ближе, оно ближе, они ближе – укр. він ближчий, вона ближча, воно ближче, вони ближчі. Крім того, прикметник у вищому ступені потребує поряд із собою прийменника за (від) або сполучника ніж. Через те, скажімо,  в уривку речення наш проект досконаліше вашого є аж дві помилки, які слід виправити: наш проект досконаліший від вашого, (за, ніж) ваш. Помилковими є також конструкції типу більш доречніший, більш точніший – треба доречніший, точніший або більш доречний, більш точний.

Такими помилками рясніють офіційно-ділові, публіцистичні і навіть художні тексти. Наприклад, є одна гарна пісня, що її виконує популярна співачка. Але в приспіві тієї пісні в одному рядку містяться два огріхи морфологічного плану: "Мамо, ти найдорожча за усіх". Треба: "Мамо, ти найдорожча" або "Мамо, ти дорожча за всіх" (бо після прийменника за, який закінчується на голосну, слід писати й вимовляти не усіх, а всіх; пор. від усіх).

За допомогою слів менш і найменш утворюються словосполучення на позначення спадного вияву ознаки: відомий – менш відомий – найменш відомий, здібний – менш здібний – найменш здібний, населений – менш населений – найменш населений, поширений – менш поширений – найменш – поширений, уживаний – менш уживаний – найменш уживаний.

З огляду на викладене наведені на початку уривки фраз слід відредагувати в такий спосіб: найголовніше, що я хотів би сказати; найкращий засіб проти шкідників сільськогосподарських культур; треба запроваджувати найпередовіші технології виробництва промислової продукції; найширші верстви населення; найдосконаліші методи відтворення лісових масивів; найвигідніші умови оренди; найкоротший шлях до успіху; найактивніші представники депутатських фракцій; найважливіші завдання, що стоять перед новообраною Верховною Радою; найдорожчі марки машин.

Не завжди правильно вживають форми іменників чоловічого роду в сполученні з числівниками. За правилом, у поєднанні з числівниками два (три, чотири) іменники чоловічого  роду мають форму називного відмінка множини: два (три, чотири) будинки (столи, стільці, заводи, студенти, учні тощо). Тим часом у радіо- й телепередачах, на шпальтах газет, в усному офіційному мовленні можна прочитати й почути: селянам наділили по чотири гектара землі, за виборами стежили двісті тридцять чотири спостерігача, засідання довелося проводити два раза, побудовано три нових завода, здано в експлуатацію двадцять чотири будинка. Таких прикладів можна наводити безліч. Закінчення -а вживається лише в іменниках, що мають суфікс -ин-, який випадає в множині: киянин – кияни – два киянина, болгарин – болгари – два болгарина (паралельні форми: двоє киян, двоє болгар). Потребує пояснень використання з числівниками слова чоловік. Коли ми кажемо два (три, чотири) чоловіки, то маємо на увазі лише представників чоловічої статі. А коли йдеться про певну кількість людей незалежно від статі, то маємо закінчення -а: на зборах були присутні п’ятсот тридцять два чоловіка (тобто люди обох статей). Таку особливість пояснюємо тим, що спочатку слово чоловік мало в нас таке саме значення, як і в інших слов’ян, – являло собою однину до слова люди. Згодом лексема чоловік семантично звузилася і стала позначати тільки половину людства, а в своєму первісному значенні була замінена словом людина. Є ще й варіанти: п’ятсот тридцять дві особи, п’ятсот тридцять двоє людей.

Якщо числівник складається з кількох слів, то іменник при ньому вживаємо в тій формі, якої вимагає останнє слово: двадцять чотири місяці, сто сорок три кілометри, двісті  тридцять чотири спостерігачі. У складених  кількісних числівниках відмінюємо всі компоненти: п’ятсот сімдесят вісім, п’ятисот сімдесяти восьми (сімдесятьох вісьмох) і т. д. У складених порядкових числівниках прикметникової форми набуває тільки останнє слово і відмінюється лише воно. Пор. дві тисячі чотириста тридцять сім років, двох тисяч чотирьохсот тридцятьох сімох (тридцяти семи) років, але дві тисячі чотириста тридцять сьомий рік, дві тисячі чотириста тридцять сьомого року тощо. Числівники п’ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев’ятсот у родовому відмінку мають форми п’ятисот, шестисот, семисот, восьмисот, дев’ятисот, а не п’ятиста, шестиста тощо, як досить часто можна почути від окремих дикторів телебачення.

У друкованих та електронних засобах масової комунікації, в різних жанрах усного й писемного публічного мовлення часто натрапляємо на синтаксичні побудови такого плану: "Мають відбутися переговори щодо бюджету між Австрією, як головуючою країною та Єврокомісією; державна мова в кожній країні відіграє роль етнополітичного стабілізуючого чинника в суспільстві; перед журналістом стояло завдання влаштовувати захоплюючі телевізійні пригоди ; треба проконтролювати торгуючі організації; встановити ціни, набагато нижчі за існуючі;  один із виступаючих закликав переходити до конкретних справ; керівники оздоровниць обіцяють створити якнайкращі умови для відпочиваючих; переважаюча частина проживаючих у регіоні зайнята сільським господарством; книжку прихильно зустріла читаюча громадськість; треба уважніше читати діюче законодавство; відкрилася постійно діюча виставка "Українська культура в діаспорі"; колишні випускники стали незамінимими фахівцями; будинок наповнюється грюканням більярдних куль та вигуками граючих; у нашій клініці вам нададуть кваліфіковані поради щодо застосування болезаспокоюючих, обезболюючих, жарознижуючих та інших медичних засобів; такі заяви незрозумілі вихователям, люблячим свою професію; ці дані навела завідувачка інфекційним відділенням лікарні; гостей привітно зустрів командувач флотом". Таких прикладів можна наводити безліч.

Морфологічною особливістю сучасної української мови є майже цілковита відсутність у ній активних  на -чий, -щий та пасивних на -мий дієприкметників теперішнього часу. Деякі мовці вважають це за ваду української мови, за ознаку її бідності і прагнуть цю "ваду" виправити, а мову "збагатити". Одні будь-який російський, польський або чеський дієприкметник теперішнього часу (а в тих мовах ця граматична категорія поширена) силкуються замінити теоретично можливим українським: працюючий, пануючий, руйнуючий, гальмуючий, всеохоплюючий, захоплюючий, чаруючий, оточуючий. життєстверджуючий, знаючий, металоріжучий, нержавіючий, управляємий, виробляємий, пізнаваємий, відміняємий і т.п. Інші абсолютними замінниками таких дієприкметників визнають лише підрядні означальні речення: що (який) працює, панує, руйнує, керується, виробляється і под.

У першому випадку маємо неприродне для нашої мови перенасичення шиплячими звуками, у другому – одноманітність викладу. З названих розрядів слів у сучасній мові лишилися тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки і перейшли до класу прикметників: лежачий, квітучий, невмирущий, відомий тощо. Наприклад: "Очима перебігав він квітучі поля округи (Марко Вовчок); Під лежачий камінь вода не тече (нар.творчість); Живи, народе мій! – ти ж бо невмирущий (П. Тичина); Татари злазили вгору добре відомою їм стежкою (М.Коцюбинський)".

Особливо активізувалися прагнення до "збагачення" в часи, коли всі мови народів Радянського Союзу намагалися якнайтісніше наблизити одну до одної, щоб згодом витворити "нову історичну спільноту" з єдиною мовою. Теоретично зближення було взаємне, а насправді мови неросійських народів мали рухатися тільки в одному напрямку – до російської. У цьому неприродному процесі найбільше потерпали білоруська та українська мови, бо важко було наблизити до російської генетично віддалені мови, скажімо, грузинську чи узбецьку. А білоруська та українська  й так близькі до російської, бо разом із болгарською, сербською, польською, чеською й іншими належать до однієї групи слов"янських мов. Проте кожна, навіть близькоспоріднена мова, має свої лексичні, фразеологічні, граматичні та інші особливості, які окреслюють її національне обличчя. Саме ці особливості й прагнули стирати зближувачі мов. З білоруської викинули слово места "місто", замінивши його на горад, закінчення -ае в родовому відмінку однини прикметників жіночого роду замінили на -ай: белай, вялікай, добрай замість белае, вялікае, добрае тощо. Більше відомостей про російщення білоруської мови є в працях білоруських мовознавців, а ми говоримо про заходи наближення до російської, вживані в українській мові.

Оригінальні українські слова, словоформи та синтаксичні конструкції оголошували діалектними, застарілими, рідковживаними, заступаючи їх спільними з російськими, а то й цілком російськими. Наприклад, назву птаха вивільга замінили на іволга, назву гри скраклі – на городки, назву ботанічної родини окружкові – на зонтичні й под. Одним із заходів зближення мов було надмірне вживання теоретично можливих, але практично чужих морфологічній системі української літературної мови (як і всіх літературних мов, створених на народній основі) активних і пасивних дієприкметників теперішнього часу.

Українська мова має великий набір власних засобів відтворення російських, польських та інших побудов дієприкметникового плану. Пасивні дієприкметники на -мий здебільшого заступаються дієприкметниками на -ний (які за походженням належать до минулого часу, але в певному контексті набувають ознак теперішнього): рос. управляемый, производимый, познаваемый, склоняемый – укр. керований, вироблюваний, пізнаваний, відмінюваний тощо. В інших випадках замість дієприкметників на -мий (незамінимий, невловимий, недостижимий, невгасимий,  незборимий) треба використовувати прикметники на -ний: незамінний, невловний, недосяжний, незгасний (непогасний), незборний.

Активні дієприкметники теперішнього часу найчастіше відтворюються прикметниками: панівний, руйнівний, гальмівний, всеохопний, захопливий, чарівливий, навколишній, (довколишній), життєствердний, обізнаний, металорізний, нержавний і т.д.  Ще одним способом заміни російських активних дієприкметників є використання іменників: поступающий – вступник,  работающий – працівник, играющий – гравець, проживающий – мешканець, начинающий – початківець, заведующий – завідувач, выступающий – промовець, отдыхающий – відпочивальник, командующий – командувач.

Активні дієприкметники минулого часу вживаються з суфіксом -л-: пожовклий, посивілий, позеленілий, зблідлий, заблудлий, завислий та ін. Форми з суфіксом -ш- в українській мові відсутні. Нав’язувані впродовж кількох десятиліть слова перемігший та допомігший так і лишилися чужинцями в нашій мові, а вживане інколи слово бувший тепер замінене прикметником колишній. Є й інші однослівні замінники активних дієприкметників. Але не варто нехтувати й підрядних означальних речень зі сполучниками що, який, рідше котрий: "Той, що греблі рве" (Леся Українка);  "Батальйон врізався в новий квартал, який упирався рогом у перехрестя вулиць" (О.?Гончар); "Онисько був у своєму довгому кожусі, котрий трохи не волочився по землі" (Панас Мирний).

Отже, відсутність  в активному вжитку дієприкметників теперішнього часу не вада, а характерна риса сучасної української літературної мови, пов’язана з її народно-розмовною основою. Тож наведені на початку уривки текстів слід подати в такій редакції: "Мають відбутися переговори між Австрією, як країною, що головує…; державна мова в кожній країні відіграє роль етнополітичного стабілізаційного чинника в суспільстві; перед журналістом стояло завдання влаштовувати захопливі телевізійні пригоди; треба проконтролювати торговельні організації; встановити ціни, набагато нижчі за теперішні; один із промовців  закликав переходити до конкретних справ; керівники оздоровниць обіцяють створити якнайкращі умови для відпочивальників; переважна частина мешканців регіону зайнята сільським господарством;  книжку прихильно зустріла читацька громадськість; треба уважніше читати чинне законодавство;  відкрилася постійна виставка "Українська культура в діаспорі"; колишні випускники стали незамінними фахівцями; будинок наповнюється грюканням більярдних куль та вигуками гравців; у нашій клініці вам нададуть кваліфіковані поради щодо застосування болезаспокійливих, знеболювальних, жарознижувальних та інших медичних засобів;  такі заяви незрозумілі вихователям, які люблять свою професію;  ці дані навела завідувачка інфекційного відділення; гостей привітно зустрів командувач флоту.

© Пономарів О. Д., 2006