Ласкаво просимо

У статті розглядається проблема стилістики релігійного тексту на матеріалі волинської православної періодики. Увагу зосереджено на визначенні специфіки стилістики мовних засобів текстів церковних видань. Аналізується залежність образного наповнення релігійного тексту від жанру та проблемно-тематичного рівня публікацій.

Ключові слова: релігійний текст, церковна періодика Волині, образні засоби, функції метафори, опорні слова, емоційно-експресивні засоби.

The problI of stylistics of religious text the material of Volyn Orthodox periodicals is examined. The specific feature of stylistics of the linguistic means of the text of church publications is determined. Dependence of religious text's imagenary from genre and subjects of publications is analysed.

Key words: religious text, Volyn Church periodicals, figurative means, metaphor's function, main words, Iotional-expressive means.

Останнім часом, коли в Україні значно активізувалася діяльність Церкви, підвищилася роль релігії у громадському житті, особливого значення набула і церковна преса, значну частину якої складають православні видання. Періодика Православної церкви – явище, безсумнівно, цікаве й унікальне.

Регіональні церковні часописи є складовою частиною всеукраїнської періодики окресленого сегмента. Тому важливим на сучасному етапі розвитку журналістикознавства виявляється вивчення православних видань Волині в контексті церковної преси України.

Зазначимо, що стилістика релігійного тексту на матеріалі преси Православної церкви Волині не була об'єктом наукового розгляду. В цьому полягає актуальність дослідження.

Зацікавлення науковців періодикою Православної церкви України значно зросло в період становлення незалежності нашої держави. Ідеологічні причини стали тим чинником, що гальмував розвиток релігійної періодики та її дослідження. Духовне відродження Української держави спричинило поштовх до об'єктивного наукового аналізу преси Православної церкви.

Так, сьогодні ця періодика, як складова частина загальноукраїнської журналістики, стала об'єктом наукового розгляду чималої кількості дослідників: А. Бойко [1], О. Канчалаби [2], І. Крупського [3], І. Павлюка [4], А. Юраша [5] та ін. В історичному аспекті періодику Волині розглядали В. Бортніков та А. Бортнікова [6], В. Борщевич [7], М. Миць [8]. Багато цінної інформації про створення і функціонування Церкви на Волині міститься в розвідках І. Жилюка [9]. Названі науковці характеризують різні аспекти функціонування церковної періодики, а їх ґрунтовні дослідження стали методологічною основою нашої статті.

Усі вчені вважають, що видання Православної церкви України є надзвичайно важливим матеріалом для здійснення об'єктивного, повного, цілісного аналізу преси, з'ясування її місця в українському журналістикознавстві.

Чималу кількість праць присвячено розгляду стилістики художнього тексту. Варто назвати, зокрема, роботи таких науковців, як С. Єрмоленко [10], А. Капелюшний [11], В. Різун, А. Мамалига, М. Феллер [12]. В різних аспектах трактують поетичний текст М. Коцюбинська [13], В. Святовець [14], Ю. Тимошенко [15] та ін. Складна проблема взаємозв'язку мови та релігії порушується в працях Н. Мечковської [16] та В. Горбачука [17],

Метою цієї статті є лінгвостилістичний аналіз православної преси Волині на основі встановлення семантико-структурної організації релігійного тексту.

Мета передбачає розв'язання наступних завдань: визначити специфіку стилістики мовних засобів релігійного тексту; проаналізувати образність релігійного тексту, його жанрову специфіку.

Історично так склалося, що потенційні можливості церкви в усі часи були надзвичайно великими. Оскільки одна із функцій конфесійної преси -інформативна, то ці видання стають суб'єктом комунікації. За словами науковця А.Соколова, "соціально-комунікативні процеси є передумовою …існування людського суспільства". Тому спеціальні соціально-комунікативні заклади (школи, бібліотеки, преса, телебачення, театри, кіно тощо), залежно від своєрідності змісту кожного з них, покликані задовольняти комунікативні потреби суспільства в цілому, соціальних груп і окремих особистостей [Див.: 18].

А. Бойко із цього приводу зазначає: "Церковна преса виконувала в комунікативній діяльності роль відсутньої ланки: якщо розглядати звернення до Бога – молитву – як однобічний аспект комунікації, то, ймовірно, що першому суб'єкту не вистачало відповіді. Церковна преса й взяла на себе роль другого суб'єкта комунікації, претендуючи на виняткову істинність своїх позицій" [19].

Релігійний текст характеризується власною специфічною стилістикою, що відрізняє його від тексту художнього, наукового, розмовного і т. ін. Адже важливий акцент тут робиться на функцію впливу, що полягає у використанні з цією метою цілого спектру засобів посилення виразності та емоційності написаного. Зазначимо, що окреслена проблематика аналізується на матеріалі церковної періодики Волині, яка в цьому аспекті розглядається вперше.

Історію становлення та розвитку конфесійного стилю прослідковує Н.Дзюбишина-Мельник. Як зауважує дослідниця, "спілкування людської душі з Богом через церкву … почалося віддавна, з часів прийняття християнства київським князем Володимиром Великим 988 року. І, звичайно ж, разом з вірою прийшло і Слово Боже. То були святі книги – культові твори, перекладені спочатку старослов'янською мовою, а згодом – церковнослов'янською, причому тексти (приблизно з ХІV ст.) читалися по-українському. <…> Отже, з ХVІ – ХVІІ ст. в українській (староукраїнській) мові склався і функціонував такий її різновид, як конфесійний стиль, котрий обслуговував релігійні потреби суспільства того часу" [20]. Погоджуючись із думкою науковця, додамо, що сучасна церковна періодика яскраво ілюструє функціонування специфічної образності, яка реалізується на основі жанрової різноманітності релігійного тексту. Так, домінують в пресі Православної церкви слово та проповідь. Також представлені інформативні жанри (замітка, хроніка, спорадично – інтерв'ю, репортаж), аналітичні (публіцистична стаття, послання, лист до редакції), і майже не практикуються художньо-публіцистичні жанри. Зазначимо, що жанрова природа слова та проповіді вимагає використання мовних засобів посилення образності та емоційності з метою впливу на адресата. Саме від жанру публікації залежить її мовностилістичне оформлення.

Своєрідність релігійного тексту полягає у створенні психологічного ефекту, який досягається використанням експресивних, емоційно насичених засобів посилення образності. Домінування стилістично забарвлених мовних одиниць впливає на виразність конфесійного мовлення, стає стилеутворюючим чинником.

За словами С. Єрмоленко, "експресивність властива одиницям усіх мовних рівнів, вона сприяє деавтоматизації висловлювання, привертає увагу до відтінків думки, емоційних оцінок сказаного" [21]. Тексти церковної періодики максимально використовують цю властивість засобів посилення образності й емоційності, оскільки основна їх функція – вплив на свідомість читача з метою сприйняття ним тексту: "Це свято Воскресіння Христового є "празників празник і торжество із торжеств". Святковою радістю наповнена душа кожного православного християнина. Пасхальна радість відчувається у великодніх дзвонах, в звуках прекрасних пасхальних пісне співів. Великодня радість ніби розлита у навколишній природі. І ця радість однаково доступна багатому і бідному, знатному і незнатному, старшому і молодому" (Дзвони Волині. – 2001. – №4. – С. 1).

Образи-тропи функціонують не відокремлено, а об'єднуються в своєрідні асоціативні ряди. На думку В.Здоровеги, "творяться синтетичні образи-тропи, які опосередковано, асоціативно, у конкретній чуттєвій формі передають не тільки зовнішні властивості явищ дійсності, але й їхню сутність. Це образне проникнення у суть явища, на відміну від дзеркального відображення, передає творчий момент перетворення у поняття спостереження і уявлення" [22]. У релігійному ж тексті творчий, авторський момент відсувається на другий план, а на першому – традиційність біблійного образу, підсилена й увиразнена засобами емоційності й експресії (адже, передусім, реципієнту важливо зрозуміти написане): "Своїм народженням Господь визволив нас від гріха і смерті. У цьому полягає весь зміст і неоціненне значення Його приходу, оскільки душа не вмирає, а тіло воскресне незалежно від нашого бажання. Різдвом Христовим всім нам забезпечена вічність" (Волинські єпархіальні відомості. – 2006. – №1. – С.1).

Пріоритетне місце відводиться релігійній метафорі. Саме вона підпорядкована основній меті видань окресленого жанру – здійснювати вплив на читача. Так, зазвичай, метафора ускладнена іншими тропами (підсилена метафоричними епітетами, доповнена антитезою тощо): "Христос – джерело благодатного миру" (Дзвони Волині. – 2001. – №6. – С. 4); "Сповідь – це не співбесіда зі священиком, а стояння перед Богом" (Дзвони Волині. – 2001. – №11. – С. 2); "Таємниця Божественного втілення незбагненна для людського розуму, але вона докорінно змінила світ і людину" (Дзвони Волині. – 1998. – №1. – С.1); "Різдво Христове – це свято любові і миру" (Волинські єпархіальні відомості. – 2006. – №1. – С.1); "Піст – це реальний подвиг, засіб досягнення чеснот" (Волинські єпархіальні відомості. – 2005. – №11 – 12. – С.3).

Метафора може увиразнюватись порівнянням. Скажімо, лексема віра стала основою для створення метафоричного образу: "Майте віру, як гірчичне зерно. Яку віру? Віру Божу, яка може переставляти гори, піднімати мертвих, прощати своїм ворогам і наставляти на дорогу правди грішників, оздоровляти хворих тілом і душею, із п'яниць робити здорових, із злодіїв – чесних працівників" (Єдина Церква. – 1998. – №4. – С.5). Ускладнений риторичністю, текст побудований у формі своєрідного діалогу: запитання – відповідь. Така структура складного образу дозволяє максимально наблизитись до розуміння непростих християнських істин аудиторією. Адже сучасність вимагає діалогу.

Ключові слова (опорні лексеми), на основі яких створюються метафоричні образи, вказують на своєрідність конфесійного стилю. Релігійний текст насичений значною кількістю слів, образних висловів, що пристосовані до використання саме в церковній пресі. Передусім сюди належать поняття, зрозумілі кожному віруючому: ангел, апостол, молитва, провидіння, сповідь, храм; складні слова: Богородиця, Богоявлення, Бог-Людинолюбець, великомученик, священнослужитель; усталені словосполучення: Божий промисел, Небесний Отець, страсний тиждень, Таїнства церковні, Царство Боже тощо.

Релігійна метафора позначена рядом специфічних ознак. Особливістю церковної періодики є намагання донести до аудиторії основи християнського віровчення, концепти віри, моралі, праведного способу життя. Тому й образність такого тексту підпорядкована меті використання слів, зрозумілих широкому загалу читачів, оскільки має максимально впливати на свідомість віруючого.

Окрім традиційної функції метафори – посилення образності та емоційності, вона також є засобом впливу на читача. З цією метою метафора будується на свідомому протиставленні понять, явищ, ускладнюється повторенням лексем, нагнітанням емоцій: "Якщо шукатимемо щастя земного – не побачимо його ні на землі, ні на небі. А якщо будемо шукати щастя небесного – будемо щасливі і тут, і там" (Дзвони Волині. – 2001. – №7. – С.2); "Християнство – це істина, а істина не терпить ніяких змін, замін, поступань та компромісів" (Дзвони Волині. – 2003. – №11. – С.2); "Оберемо Бога, добро і святість – будемо вічно блаженствувати в Царстві Божому, а коли відмовимося від Бога, оберемо гріх і зло, – будемо існувати у вічній темряві царства гріха" (Волинські єпархіальні відомості. – 2006. –  №1. – С.1); "А ми, наші діти і внуки, всі блукаємо у вирі цього гріховного життя і не знаємо, до якого берега пристати" (Дзвони Волині. – 1998. –  №11. – С.3).

Важливою особливістю функціонування метафори в релігійному тексті є інтерпретація християнських понять, явищ, символів, особливого потрактування основ християнського віровчення. Зазвичай, це стилістично маркована лексика: "Сенс життя – любов до Бога" (Волинські єпархіальні відомості. – 2006. –  №1. – С.2); "Піст – добровільний і свідомий подвиг морального оновлення" (Дзвони Волині. – 2004. – №3. – С.1);  "Смирення – це ознака святості" (Дзвони Волині. – 2001. – №12. – С.2). Зауважимо, що потреба в номінативній функції релігійної метафори ґрунтується на врахуванні специфіки адресата.

Це стосується і проповідей, які, окрім їх усного повідомлення священиками в церкві, публікуються на сторінках релігійної періодики. Так, в "Конспекті по гомілетиці для 3-го класу Волинської духовної семінарії" зазначається: "Але ці і подібні прийоми (мається на увазі порівняння, образи і повторення) мають тільки підпорядковуюче значення. Якщо їх буде дуже багато і вони будуть вживатися не для того, щоб виділяти головну думку, зробити проповідь більш виразною, але лише для прикраси мови, тоді проповідь перетвориться на просте "сплетіння слів" і це зашкодить вартості проповіді. Усі засоби, як внутрішні, так і зовнішні, повинні бути спрямовані до однієї мети – бути корисними слухачам, довести чисті істини християнської віри і життя до сприйняття слухачами" [23].

Семантичні поля метафор будуються на основі опорних лексем – ключових понять християнського віровчення. Так, одним із концептів релігії є душа. Ця лексема в різному контексті вживається із протилежним емоційним навантаженням: із нейтральним відтінком: "Всяка душа по природі своїй християнська" (Дзвони Волині. – 2001. – №1. – С.4); із відтінком піднесеності, урочистості: "Сприймаємо з відкритою душею свідчення Небесного Бога Отця" (Дзвони Волині. – 1998. – №11. – С.4); із відтінком пригніченості, смутку: "І вдячні глядачі на самому початку відчули всі ці почуття найніжнішими струнками своїх грішних, замулених атеїзмом і безбожництвом душ" (Дзвони Волині. – 1998. – №3. – С.4).

Активно метафоризуються в релігійному тексті лексеми віра, надія, любов, що є концептуальними засадами християнства. Оскільки названі поняття – постулати релігії, то закономірно, що вони слугують продуктивною базою для створення глибоких образів: "Віра – дар Божий" (Дзвони Волині. – 2001. – №1. – С.1); "Віра через церковні Таїнства відкриває людям Бога" (Дзвони Волині. – 1998. – №2. – С.3); "Надія – це та доброчинність, з якою кожен із нас повинен іти" (Дзвони Волині. – 2005. – №1. – С.2); "Бог навчає нас справжній любові, любові, яка жертвує собою" (Волинські єпархіальні відомості. – 2004. –  №1. – С.4); "Найвищий прояв Божественної любові здійснився в Боговтіленні та Воскресінні" (Дзвони Волині. – 2005. – №1. – С.1).

Як стверджує А. Капелюшний, "в тексті є стилістично забарвлені мовні одиниці, які створюють його виразність і стають стилеутворювальними" [24]. Так, стилеутворювальними засобами в релігійному тексті стають ускладнені тропи, що емоційно насичують текст, сприяють стилістичній оформленості його змісту, несуть експресивність, емоційне навантаження, мають психологічний ефект – впливають на свідомість адресата.

Використання художніх засобів в текстах церковних видань залежить від проблемно-тематичної специфіки публікацій. Скажімо, єпархіальні новини у волинських часописах подаються коротко, стисло і лаконічно. Основна функція таких публікацій – інформативна. Тому й використовується для цього, зазвичай, нейтральна лексика, позбавлена образності й емоційності: "Нещодавно на Волині з'явилось нове видання Київської Патріархії – Біблія в новому перекладі, яка є першим повним виданням, що включає як канонічні, так і неканонічні книги, сучасною церковною літературною українською мовою" (Волинські єпархіальні відомості. – 2004. –  №1. – С.1). Послання священиків до пастви, слова-вітання їх зі святами насичені біблійною метафорикою, яскравими епітетами, влучними порівняннями, глибокими емоційними образними асоціаціями, ускладнені риторичними фігурами: "Душа радіє приходу Пасхи, тому що вона несе їй спокій та полегшення завдяки великим духовним подвигам. Чому ж ми з таким нетерпінням чекаємо Пасхи, яка приходить і минає? І цьогорічна прийде і мине – у цьому світі немає нічого постійного, адже наші дні минають як тінь, і життя плине подібно тому, як поспішає вершник. І так аж до того часу, коли ми наблизимося до кінця цього життя. <…> Все наше життя з надією споглядає на вічну Пасху, тому що справжня Пасха хоча велика і важлива, є, як говорять Святі Отці, лише образом Небесної Пасхи" (Дзвони Волині. – 2005. – №4. – С.1).

Отже, періодика Православної церкви, як одна із форм суспільного спілкування, виступає джерелом інформації для чітко визначеної аудиторії – для людей віруючих. Тому усі засоби посилення образності спрямовані на поглиблення розуміння основ християнського віровчення, що пропагуються в церковній пресі. Специфіка релігійного тексту полягає в його образному оформленні. В мові періодики Православної церкви простежуємо домінування стилістично забарвлених елементів: метафора поєднується із епітетами, ускладнюється порівняннями, увиразнюється антитезою, доповнюється риторичними фігурами тощо. Аналіз особливостей образності сучасної церковної преси Волині дає можливість розглядати метафору не лише як традиційний засіб посилення емоційності. Визначальними для неї є функції впливу та номінативна, що ґрунтуються на специфіці адресата. Зазначимо також, що образне наповнення релігійного тексту (використання стилістично нейтральної лексики чи, навпаки, – експресивної, емоційно забарвленої) безпосередньо залежить від жанру та проблемно-тематичного спрямування публікацій. Розкриття змістових граней релігійної образності на основі опорних лексем поглиблює розуміння християнських засад.

1. Бойко А. А. Преса православної церкви в Україні 1900 – 1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль: Монографія. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2002. – 308 с.

2. Канчалаба О. В. Найголовніші питання та концепція їх висвітлення на сторінках часопису "Христос – наша сила" (1933 – 1939 рр.) //Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. восьмої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24 – 26 жовтня 2003 р. /НАН України, ЛНБ ім. В.Стефаника, НДЦ періодики; За ред. М.М.Романюка. – Львів, 2003. – С. 401 – 405.

3. Крупський І. В. Українська релігійно-церковна журналістика і проблеми національного державотворення //Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 1999. – Вип. 6. – С. 395 – 399.

4. Павлюк І. З. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917 – 1939, 1941 – 1944 рр. /НАН України, Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника, Науково-дослідний центр періодики. – Львів: Каменяр, 2001. – 285 с.; Його ж. Українська преса Волинської області 1939 – 1941, 1944 – 2000 рр.: Монографія. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 508 с.

5. Юраш А. В. Українська церква в контексті сучасних політико-конфесійних та комунікативних процесів (історико-типологічний аспект): Автореф. дис. … к. політ. н. 23.00.01 – теорія та історія політичної науки /Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. – Львів, 1996. – 24 с.

6. Бортніков В., Бортнікова А. Преса Волині – джерело з історії суспільно-політичного розвитку краю (1989 – 1991 рр.) //Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. восьмої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24 – 26 жовтня 2003 р. /НАН України, ЛНБ ім. В.Стефаника НДЦ періодики; За ред. М.М.Романюка. – Львів, 2003. – С.439 – 445.

7. Борщевич В. Т. Українське церковне відродження на Волині (20 – 40-і рр. ХХ ст.). – Луцьк: РВВ "Вежа" Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 254 с.

8. Миць М. Я. Українська періодична преса Волині (1921 – 1939 рр.) як історичне джерело: Автореф. дис. … к. іст. н. 07.00.09 – історіографія, джерелознавство та методи історичних досліджень /Ін-т археографії НАН України. – К., 1995. – 19 с.

9. Жилюк І. С., Костриця М. Ю. Монастирі Волині: Історико-краєзнавчий нарис. – Житомир: М. А. К. Лтд, 1996. – 64 с.; Жилюк І.С  Російська православна церква на Волині (1793 – 1917 рр.). – Житомир: Журфонд, 1996. – 174 с.; Його ж. Без апологетики. Витоки оновлення православної церкви в Україні. – Житомир: "Полісся", 2000. – 164 с.;  Його ж. Обновленська церква в Україні (1922 – 1928). – Рівне: РДГУ, 2002. – 384 с.

10. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

11. Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття (Навч. посібник з курсів: Практична стилістика укр. мови; Стилістика тексту; Редагування в засобах масової інформації). – Львів: ПАІС, 2003. – 544 с.

12. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту. – К.: Київ. ун-т, 1998. – 336 с.

13. Коцюбинська М. Х. Образне слово в літературному творі: Питання теорії художніх тропів /Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР. – К., 1960. – 188 с.

14. Святовець В. Ф. Словник образотворчих засобів. Тропи та стилістичні фігури: Навч. посібник для студентів інституту, факультетів та відділень журналістики вищих навчальних закладів /Інститут журналістики Київського національного ун-ту ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2003. – 178 с.

15. Тимошенко Ю. В. Метафора в структурі художньої свідомості: Автореф. дис. … к. філол. н. 10.01.06 – теорія літератури /Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. – К., 2001. – 20 с.

16. Мечковская  Н. Язык и религия: Лекции по филологии и истории религии: Учебное пособие. – М.: Фаир, 1998. – 349 с.

17. Горбачук В. Релігія і мова // Горбачук В. Барви української мови. – К.: Видавничий дім "КМ ACADIIA", 1997. – С. 255 – 256.

18. Соколов А. В. Введение в теорию социальной коммуникации: Учебное пособие. – СПб.: СПбГУП, 1996. – С.5.

19. Бойко А. А. Преса православної церкви в Україні 1900 – 1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль: Монографія. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2002. – С.44.

20. Дзюбишина-Мельник Н. Ще один стиль української літературної мови //Культура слова. – К., 1994. – Вип. 45. – С. 14.

21. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. – К.: Довіра, 1999. – С. 326.

22. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Львів: ПАІС, 2004. – С.237.

23. Конспект по гомілетиці для 3-го класу Волинської духовної семінарії. – Луцьк, 1994. – С.17 – 18.

24. Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття (Навч. посібник з курсів: Практична стилістика укр. мови; Стилістика тексту; Редагування в засобах масової інформації). – Львів: ПАІС, 2003. – С. 284.

© Левчук М. А., 2006