Ласкаво просимо

У статті з'ясовано комунікативну специфіку неповних конструкцій у науковому тексті Показано механізм монолінгвістичного відновлення логіко-граматичного суб'єкта під час редагування українських науково – технічних текстів. Описано сконденсовані структури та виявлено їх комунікативний потенціал.

Ключові слова: комунікативна специфіка, логіко-граматичний еліпсис, неповні конструкції, синтаксична компресія, науково-технічний текст.

This article explains a communicative specificity of some not full constructions. A mechanism of nonlinguistic renewal of logical and grammatical subject while editing of Ukrainian scientific and technical texts is shown. The condensation structures are described, their communicative potential is discovered.

Key words: communicative specificity, logical and grammatical ellipses, not full constructions, syntactical condensation,  scientific and technical text.

Когнітивно-комунікативні аспекти дослідження синтаксичних засобів пов'язані з вивченням семантики й функції мовних одиниць, з прийомами їх композиції у тексті, добором і спеціалізацією в реальних ситуаціях спілкування. У сучасному мовознавстві зазнають нового осмислення такі синтаксичні проблеми, як формальні й семантичні модифікації речення, особливості вираження предикативності, напрями синтаксичного ускладнення речень, функціональні ознаки речення як одиниці тексту, план взаємодії простого речення із складним як мовна категорія і функціональна категорія тексту [3; 7; 8; 14].

Розгляд функціонування неповних (еліптичних) речень у науковому тексті видається досить цікавим саме в комунікативному аспекті. З формально-граматичного погляду, неповні конструкції – явище рідкісне і в цілому не притаманне науковому стилю. Завданням цього – функціонального – дослідження є висвітлення комунікативної специфіки еліптичних речень на основі логіко-граматичного критерію, а також з'ясування комунікативного потенціалу сконденсованих структур.

На сучасному етапі мову розуміють як систему знаків, яка існує реально у вигляді безлічі висловлювань, тобто як процес комунікації [10, 15]. У мовознавстві комунікативність мови як лінгвістичну теорію започаткував В. фон Гумбольдт. "Мова, – писав він, – по суті є дещо постійне і разом з тим у кожний конкретний момент перехідне... Мова – не продукт діяльності (Ergon), а діяльність (Energia)", що "становить роботу духу, яка постійно оновлюється і спрямована на те, щоб зробити артикуляційний звук придатним для вираження думки" [5, 70].

Інтерпретація мови як діяльності простежується у працях О. О. Леонтьєва (1974) [13], Ф. М. Березіна (1975) [1], Г. В. Колшанського (1980) [10], Г. Г. Почепцова (1987) [17] та інших, однак у такому трактуванні мова вважається не самостійним видом діяльності, а компонентом будь-якого виду діяльності. Тому основною функцією мови визнається функція організації діяльності взагалі.

Необхідність виявлення семантичних і граматичних характеристик неповного речення випливає з багатоаспектної природи самої синтаксичної одиниці. Формально-синтаксичну неповноту речення слід розглядати як структурно-смислову мовну категорію на рівні функціонування у процесах мовлення.

Механізм комунікативної організації речення зрозумілий в умовах реальної комунікативної діяльності. Передача інформації, як правило, не обмежується лише елементарним повідомленням, а реалізується комунікативним блоком, за рахунок чого кожна елементарна смислова одиниця є лише фрагментом у загальному ланцюгові спілкування. Окремі речення – як частини більш складного мовленнєвого комплексу – поєднуються певними відношеннями одне з одним. З одного боку, це відношення суто граматичні, в основі яких лежать різноманітні зв'язки, а з іншого – суто смислові відношення, які виникають із самої інформації повідомлення. Організований на основі таких зв'язків і відношень відрізок мовлення, що об'єднує за смислом окремі синтаксичні одиниці, називається текстом (від латинського textum – тканина, сплетіння, єдність).

Вивчення неповних речень було започатковане М.Гречем у "Практической русской грамматике" [4], який вперше вжив термін "неповне речення". Вчений вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних членів речення (підмета, присудка або зв'язки).

Вагомий внесок у розвиток теорії неповного речення зробив П. С. Дудик, віднісши ці структури до розмовної стихії мовлення, якому більшою мірою притаманні явища синтаксичної конденсації, компресії (ущільнення). Неповні речення він розглядає насамперед як своєрідні засоби вираження думок і почуттів, у яких відсутня ланка не висловлюється, але в той же час фіксується свідомістю, є зрозумілою. "Пропуск таких частин не тільки узгоджується з комунікативною метою речення, а й вагомо допомагає осягнути її найбільш природним, доцільним і зручним способом" [6, 136]. За його теорією, синтаксичну неповноту речення може спричиняти опущення будь-якого члена, крім означення. Останнє він вважає суто факультативним складником речення, що не знаходить у ньому (реченні) граматичної опори.

Тенденція вважати неповні речення ефективним засобом економії мовних категорій, що сприяє скороченню часу розмови і процесу взаєморозуміння, набула значного поширення. Її підтримали Г. Г. Інфантова [9, 59-62], Г. В. Колшанський [11, 49] та інші дослідники.

В україністиці останніх років була висловлена думка, яка спричинює не до звуження еліптичних структур, а, навпаки, до їх розширення. І.Р. Вихованець називає еліптичними тільки такі конструкції, в яких не вжито підмета або присудка. При цьому він зауважує, що еліптичні речення стосуються тільки двоскладного речення [5, 105], у яких нульовими виступають лише головні члени.

В українському мовознавстві розрізняють кілька типів неповних конструкцій. До власне неповних речень відносять контекстуальні, ситуативні, парцельовані, а також обірвані речення. Окремо виділяють еліптичні речення, в яких уявлення про пропущений член речення безпосередньо виникає з власного змісту та будови – зі значення та форми синтаксично залежного слова [7, 306–308]. Аналіз сучасних науково-технічних текстів свідчить про те, що комунікативно навантаженими  в науковому стилі є лише еліптичні речення. Тому в статті проблему комунікативної потенційності розглянуто на прикладах еліптичних конструкцій. Неповні речення інших типів відіграють істотну комунікативну роль в художньому й розмовно-побутовому стилях.

Еліптичні речення (від грецького ellepsis – випущення, опущення, пропуск) – особливий структурний різновид неповних речень. Вони властиві як діалогічному, так і монологічному мовленню. Основним підґрунтям для утворення більшої частини еліптичних структур є ситуативна закріпленість самого процесу мовлення, який віддзеркалює явища, факти, процеси реальної дійсності, що знаходять своє відображення в окремих словах і становлять їх внутрішній зміст.

В. З. Панфілов вважає, що можуть існувати речення без логіко-граматичного суб'єкта [15, 155-159] і що в такому випадку ми маємо справу не із судженням, а з деякою іншою формою мислення, яка досі не виявлена логікою і не має свого найменування [15, 159]. Головним для В. З. Панфілова є положення про те, що мова і мислення утворюють таку діалектично протилежну єдність, в якій мова при визначальній ролі мислення є відносно самостійним явищем, яке у свою чергу виявляє певну зворотну дію на мислення. Отже, учений, по-перше, включає модальні слова в категорію логіко-граматичного предиката і, по-друге, вважає, що існують речення, які не мають суб'єктно-предикативної структури.

Ми також виходимо з того, що на логіко-граматичному рівні у функціональному стилі наукової й технічної літератури будь-яке речення будь-якої мови завжди складається з двох компонентів: 1) логіко-граматичного предиката, який передає основну інформацію, і 2) логіко-граматичного суб'єкта, який містить допоміжну інформацію. В основу цього твердження покладене положення про логіко-граматичний еліпсис допоміжної інформації та механізм її відновлення під час редагування науково-технічної літератури.

Теоретично завдання побудови будь-якого досконалого науково-технічного тексту полягає в тому, щоб виразити в мовній, експліцитній формі всі відтінки наукового і технічного висловлення. Однак на практиці ця вимога часто не виконується, оскільки в тексті нерідко наводиться лише основна інформація про роботу автора, а допоміжна інформація уточнювального характеру присутня в латентному, прихованому вигляді і часто вимагає відновлення під час перекладу та редагування.

Характерною особливістю мови сучасної науково-технічної літератури є її формально-логічний (колективний) стиль, зумовлений жорсткою, майже математично строгою логікою опису, роз'яснення і доведення наукових і технічних об'єктів дослідження та наведених фактів. У зв'язку з цим при відновленні елементів логіко-граматичного суб'єкта не можна виходити з одного ізольованого речення, необхідно розглядати кожне речення як невіддільну частину складного синтаксичного цілого, в якому всі речення пояснюють, підтверджують, спростовують або розвивають думки, висловлені в попередньому контексті [16; 2, 176].

Механізм відновлення логіко-граматичного еліпсиса, як відомо з нашого редакторського досвіду, забезпечує високу якість редагування наукових текстів (під час монолінгвістичної мовленнєвої діяльності). Латентні компоненти допоміжної інформації відновлюються з лінгвального контексту або екстралінгвального макроконтексту (суми наукових і технічних знань редактора). Дію механізму відновлення еліптичних елементів можна показати на прикладі науково-технічних текстів.

Монолінгвістичне відновлення логіко-граматичного суб'єкта під час редагування наукових і технічних текстів (приклади взято з редагованих автором методичних розробок) полягає в експлікації суб'єктних слів різних типів:

1. Відновлюються суб'єктні слова, які вводять логічний контекст: "Разом з тим, при поздовжньому та поперечному армуванні повинні дотримуватись конструктивні вимоги"(МВК, 20); "Крім того, доцільно умовно розділити периферійні пристрої і відповідні контролери за напрямком обміну інформацією (пам'ять-периферія, периферія-пам'ять)"(МВЕОМ, 12).

2. Відновлюються суб'єктні слова, які вводять обставинний контекст місця, часу, мети, причини, способу дії, умови (суб'єктні обставини): "Для цього опустіть у колбу до дна паровідвідну трубку від склянки і пропустіть СО2 з апарата Кіппа протягом 3-4 хвилин" (МВЗНХ, 32); "З цією метою до епюри опорних моментів додають з протилежним знаком надопорні ординати трикутних епюр" (МВК, 40).

3. Відновлюються модальні суб'єктні слова, що характеризують ступінь об'єктивності науково-технічного висловлення: "Як правило, тут застосовують двопрогонові балки..." (МВК, 9).

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що механізм монолінгвістичного відновлення логіко-граматичного суб'єкта під час редагування науково-технічних текстів істотно підвищує надійність розуміння їхнього змісту, а отже, є одним із чинників комунікативного вдосконалення наукового викладу. Слід, однак, зазначити, що різні види проаналізованого механізму на практиці використовуються з неоднаковою частотністю. Найпоширенішими є суб'єктні слова, які вводять обставинний контекст місця, часу, мети, причини, способу дії, умови (суб'єктні обставини). Трохи рідше використовуються суб'єктні слова, які вводять логічний контекст. Стосовно ж модальних суб'єктних слів, які характеризують ступінь об'єктивності науково-технічного висловлення, то їх у досліджених джерелах виявлено поодинокі випадки. Це, очевидно, пояснюється різною пізнавально-комунікативною спроможністю проаналізованих засобів.

Тенденція наукової мови до консолідації, примусового, по суті, використання обмеженого набору мовних засобів, установка на максимальне виявлення змістової сторони висловлення проявляються в так званій синтаксичній компресії, або синтаксичній конденсації. Під синтаксичною компресією зазвичай розуміють збільшення кількості інформації на одну одиницю плану вираження. Різноманітні види і способи компресії – еліптичні, дейктичні, універбальні, вибір яких диктується рядом умов, пов'язаних із типом тексту (науковий, побутовий та ін.), – регулюється особливими правилами, які визначаються семантичною і формальною структурою тексту в цілому і попереднього речення тексту, зокрема. Прагнення до усунення надлишковості, до скорочення тексту без втрати інформації – виразна комунікативна риса науково-технічної мови. Тут простежуються різноманітні види компресії і, що характерно, науковий текст порівняно легко піддається компресивній дії, компресивним трансформаціям.

Проявом компресії є багаторазово використовувані дієприкметникові, дієприслівникові, інфінітивні звороти і конструкції з віддієслівними іменниками, що виступають у ролі поширювачів речення. Наприклад:  "Перевіривши точність моделювання, визначивши похибки і виправивши їх, можемо приступати до експериментів" (МВПЦБ, 1997, 3); "Не зупиняючись детально на цьому принципі, спробуємо взяти від нього лише те, що дозволило б нам отримати спрощену логічну схему комп'ютера" (ПКІ, 5).

Компресивна роль перерахованих мовних засобів зумовлена тим, що їхні семантико-граматичні центри – дієприслівники, дієприкметники, віддієслівні іменники та інфінітив – це слова з подвійними, гібридними характеристиками, що, звичайно, збільшує їхню семантичну місткість, морфолого-синтаксичні можливості, дозволяє позбутися багатослів'я, помістити в межі однієї фрази максимум необхідної інформації – хоча б за рахунок конструктивних ускладнень.

Для поширення та ускладнення структури речення в сучасній науковій прозі широко використовують конструкції з похідними прийменниками – або утворені віддієслівними іменами, або такі, що належать до похідних імен. Використання вторинних, похідних прийменників робить синтаксичну структуру ущільненою, напівпредикативною, чим зумовлюється більша структурно-логічна насиченість, а отже, і компресія мови, наприклад: крім окислення, замість окислення, на відміну від окислення, порівняно з окисленням, завдяки окисленню, на противагу окисленню та ін.

Певним свідченням компресії є десемантизовані дієслова типу бути, називатися, вважатися, являти собою, полягати, відбуватися, траплятися, спостерігатися та ін., а також лексеми з дуже узагальненим абстрагованим значенням на зразок спостереження, дослід, значення, кількість, рух, умова, випадок та ін. Завдяки семантичній спустошеності, зниженню комунікативної значущості, вони легко утворюють стійкі словосполучення, фразеологізми, лексичні і синтаксичні кліше, що сприяє посиленню структурного стрижня конструкції, робить її більш стандартизованою (в межах даного стилю, звичайно), а тому легшою для сприймання [12, 207], що забезпечує адекватне розуміння наукового тексту. В таких умовах стає можливою семантична компресія.

Як правило, комунікативно релевантним для комунікації є елемент із конкретним значенням, а вагомість загальних позначень значно менша. Щоправда, умовою прояву семантичної компресії в таких випадках варто визнати наявність певної контекстної ситуації, більш-менш обмеженого кола осіб, замкненої сфери спілкування. Усе це забезпечує збільшення корисної інформації за рахунок уведення екстралінгвальної інформації, яка ґрунтується на спільному досвіді отримувача та відправника інформації, за рахунок використання слів і словосполучень, типових для даної сфери.

Про це ж свідчить широке використання атрибутивних словосполучень з препозитивною одно - або двохелементною групою означення, які виступають у реченні як єдине ціле, що має завжди нове предметно-логічне значення типу трикутники – єгипетський, прямокутний, рівнобедрений, рівносторонній; коло – вписане в трикутник, описане навколо трикутника; ламана – замкнена, проста.

Компресивна мета досягається використанням у дефінітивній функції форм родового відмінка іменників: закон Ома, швидкість світла, одиниця вимірювання, коефіцієнт тертя, сила тяжіння, дисперсія світла, теорема Піфагора та ін.

Отже, науковий текст використовує різні способи компресії: еліптичний, який зводиться до простого усунення змістових компонентів речення, внаслідок чого утворюються неповні речення і конструкції; дейктичний, що забезпечує заміщення змістових компонентів дейктичними, якими є різноманітні засоби зчеплення речень у складне синтаксичне ціле; універбальний, коли як дейктики використовуються словотворчі афікси.

Проведений семантико-синтаксичний аналіз сконденсованих структур дав змогу зробити висновки про те, що вони відіграють важливу роль і в процесі породження, і в процесі сприймання наукового тексту. Під час створення тексту сконденсовані структури використовуються як засоби зв'язку, які забезпечують єдність думки. Водночас вони полегшують процес сприймання тексту реципієнтом завдяки згортанню вторинної інформації, яка виступає допоміжною щодо інформації, релевантної для усвідомлення змісту повідомлення.

Проблема згортання інформації не обмежується рамками оптимізації наукових знань, а є проблемою людського спілкування як такого. Нерозривний зв'язок між згортанням і розгортанням зумовлений характером розвитку мови, дією в ній протилежно спрямованих сил. Перші прагнуть забезпечити надійність каналу комунікації за рахунок підвищення надлишковості мови (шляхом перефразувань, уточнень, аргументації), другі спрямовані на економію мовних засобів. Мова (як і багато інших аспектів людської діяльності) підкоряється загальному законові – "принципу найменшого зусилля". Звідси прагнення до мовних штампів, абревіатур, метафоричності, еліптичності, термінологічності й до інших різновидів лексичного згортання. До цього ж ряду можна віднести і переведення змісту в іншу знакову систему (застосування формул, схем, графіків та іншої спеціальної символіки).

Раціональне спілкування можливе лише на оптимальному рівні згортання: при зайвому згортанні повідомлення стає незрозумілим споживачеві інформації, а при зайвому розгортанні – "нудним", тривіальним, у результаті чого ступінь сприйняття інформації знижується. Отже, комунікативне призначення конденсованих структур полягає насамперед в оптимізації процесу передачі інформації від автора до читача.

Умовні скорочення

МВЕОМ – Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни "Архітектура ЕОМ" для студ. спец. 7.091501 "Комп'ютерні системи та мережі" усіх форм навчання / Укл. Ю.Ф.Єрофєєв, О.С.Волчков, В.А.Тазетдінов.- Черкаси: ЧІТІ, 2001.- 55 с.

МВЗНХ – Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу "Загальна і неорганічна хімія" .- Частина ІІ. / Дейкало Г.О., Унрод В.І., Лиженкова І.І., Сегеда Г.С. – Черкаси: ЧІТІ, 1996. – 86 с.

МВК – Методичні вказівки до КП №1 з курсу "Залізобетонні та кам'яні конструкції" для студ. спец. "ПЦБ" всіх форм навчання / Укл. М.М. Битько, В.М. Величко. – Черкаси: ЧІТІ, 1996. – 52 с.

МВПЦБ – Методичні вказівки до вивчення спеціальних дисциплін для магістрантів спец. "Промислове та цивільне будівництво" всіх форм навчання / Укл. Є.С.Ленартович, П.А.Донченко. – 1997. – 16 с.

ПКІ – Руденко В.Д., Макарчик О.М., Патланжоглу М.О. Практичний курс інформатики / За ред. Мадзігона В.М. – К.: Фенікс, 1997. – 304 с.

1. Березин Ф. М. История лингвистических учений: Учебн. пособ. для филол. спец. ун-тов и пед. ин-тов. – М.: Высш. шк.,  1975. – 304 с.

2. Веденина Л. Г. О взаимодействии лингвистических и экстралингвистических факторов (Опыт стилистического анализа предложения) // Методы сравнительно-сопоставительного изучения современных романских языков. – М.: Наука, 1966. – С. 171–186.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис: Підручник для студ. філол. фак. вузів.  – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

4. Греч Н. И. Практическая русская грамматика.- СПб.: Изд-во Тип. СПб. Воспит. дома, 1827. – 376 с.

5. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.

6. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. – К.: Наук. думка, 1973. – 288 с.

7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

8. Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу. – К.: Вища шк., 1989. – 63 с.

9. Инфантова Г. Г. Очерки по синтасису современной русской разговорной речи (Пособие для спецкурса). – Ростов н/Д, 1973. – 135 с.

10. Колшанский Г. В. Контекстная семантика. – М.: Наука, 1980. – 149 с.

11. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Наука, 1984. – 175 с.

12. Лаптева О. А. О некоторых синтаксических тенденциях в стиле современной научной прозы (по материалам редакторской правки) // Развитие синтаксиса современного русского языка: Сб. стат. – М.: Наука, 1966. – С. 186–223.

13. Леонтьев А. А. Психология общения: Учеб. пособие для студентов-психологов. – Тарту: Изд-во Тарт. ун-та, 1974. – 219 с.

14. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури: функціонально-стилістичний аспект. – К.: ТОВ "Міжнар. фін. агенція", 1997. – 303 с.

15. Панфилов В. З. Взаимоотношение языка и мышления.- М.: Наука, 1971. – 232 с.

16. Поспелов Н. С. Сложное синтаксическое целое и особенности его структуры // Доклады и сообщения ин-та русского языка АН СССР, 1948. – Вып. 2. – С.43–68.

17. Почепцов Г. Г. Коммуникативные аспекты семантики. – К.: Вища школа, 1987. – 132 с.

© Кухарєва-Рожко В. І., 2006