Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Досвід термінологічного експертування та редагування нормативних документів

Михайло Гінзбург,
Інна Корніловська,
Софія Левіна


УДК 801.6; 800.6

Узагальнено п'ятирічний досвід проведення термінологічної експертизи та ре-дагування нормативних документів у галузевому Нормативно-термінологічному центрі нафтогазового комплексу. 

Ключові слова: нормативний документ, термінологічна експертиза, редагування

Five-year experience in carrying out of terminological examination and editing of normative documents in the Panch Normative and Terminological Center of oil-and-gas complex is generalized.

Key word: normative document, terminological testing, editing

Необхідність привести вітчизняну систему стандартизації та технічного регулювання у відповідність до вимог Світової організації торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу (ЄС) зумовлено прагненням України вступити до цих організацій [15]. Для цього треба розробити чи переробити велику кількість стандартів та інших нормативних документів (НД), водночас поліпшуючи їхню якість.

Основними критеріями якості НД є однозначна зрозумілість кожного НД, неможливість різного тлумачення його вимог та положень, несуперечність НД один одному. Тобто усі чинні, розроблювані та перероблювані НД мають створити єдине нормативне поле. Цього можна досягти, лише дотримуючись єдино-го стилю викладання, а також, використовуючи в усіх НД узгоджену та застандартизовану термінологію.

Ефективним заходом, спрямованим на поліпшення якость НД, забезпечити системність, поняттєву узгодженість, єдиний стиль викладання, однозначне розуміння викладених у НД вимог та положень, є термінологічна експертиза й редагування текстів НД.

Теоретичні засади та практичний досвід роботи редакторів засобів масової інформації, художньої, науково-популярної, наукової, технічної та суспільно-політичної літератури викладено в багатьох монографіях, підручниках та навчальних посібниках (див. наприклад [7; 10] та наведену там літературу). Однак НД суттєво відрізняються від зазначених вище різновидів творів правилами розробляння, стилем викладання, використовуваною лексикою, і тому вони потребують розроблення спеціальної методики експертування та редагування.

Таку методику розробив і постійно удосконалює створений 2001 року галузевий Нормативно-термінологічний центр [3]. За п'ять років роботи він проекспертував та відредагував понад 200 проектів НД, які набрали чинності в нафтогазовому комплексі.

Мета цієї статті – узагальнити нагромаджений досвід, щоб дати змогу використовувати його для НД інших галузей та рівнів приймання.

Як відомо [10:32, 38, 379, 386], мета редагування – привести текст у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, яка базується на інтуїції редактора і спрямована на досягнення заданого ефекту сприйняття. Безумовно нормами можна вважати лише те, що можна чітко й однозначно зафіксувати. Найчастіше виконують літературне редагування на підставі кількох видів норм: орфографії, пунктуації, логічних, композиційних тощо. Але редагування не має на меті позбавити публіцистичні, художні та науково-технічні тексти індивідуальних властивостей, які від-дзеркалюють особистість автора, його спосіб мислення та стиль викладання.

Хоча НД також є результатом творчої праці, але на відміну від інших творів для них така індивідуальність недопустима [12:7], за своїм призначенням вони мають бути максимально уніфіковані. Їх розробляють колективно й консенсусно, експертують, погоджують та затверджують згідно з визначеною для кожного різновиду НД процедурою. Основоположними національними стандартами ДСТУ 1.5:2003 [5] та ДСТУ 3966-2000 [6] визначено єдині правила як будувати, викладати положення та оформлювати українські НД. Зокрема правила побудови і оформляння відповідають світовій практиці, а вимоги до стилю ґру-нтуються на традиціях і законах української літературної мови та рекомендаціях відомих українських мовознавців і термінологів. Разом із правилами "Українського правопису" [16] ці стандарти мають стати дороговказом для всіх, хто розробляє НД українською мовою.

Виходячи з викладених вище особливостей НД, для них передбачено дві взаємопов'язані операції: термінологічна експертиза та редагування.

Термінологічна експертиза – це аналізування й оцінювання дотримання в тексті НД чинних правописних норм, застандартизованих правил викладання та чинних вимог до застосованої термінології. Розробник отримує експертний висновок, у додатку до якого зафіксовано помилки, знайдені в тексті НД, та за-пропоновано правильні терміни й мовні конструкції. Помилки згруповано згідно з основними вимогами до термінів і до науково-технічного стилю українсь-кої мови, закріпленими ДСТУ 1.5:2003 та ДСТУ 3966-2000. Для кожної помил-ки наведено пояснення з посилками на "Український правопис" [16], націона-льні термінологічні стандарти, інші чинні НД, новітні словники й методичні ма-теріали Інституту української мови НАНУ, Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ та Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту України (ТК СНТТ), Ухвали Міжнародних наукових конференцій "Проблеми української термінології" та науково-технічної комісії з питань термінології при Держспоживстандарті України, а та-кож на праці відомих українських мовознавців і термінологів, таких як О. Курило [8], Б. Антоненко-Давидович [1], Н. Непийвода [9], О. Пономарів [11], О. Сербенська [14], С. Ярема [17] та інших і на розроблені нашим Центром термінологічні консультації та поради, надруковані на шпальтах фахових ви-дань та виставлені на сайті Центру (www.msu.kharkov.ua/tc) в мережі Інтернет [4].

Усі зафіксовані в експертному висновку помилки та пропозиції щодо їх виправлення розробник повинен занести у звід відгуків, який він подає разом з НД в погоджувальні організації та на затвердження, і зазначити щодо кожного пункту прийняте рішення: заувагу і пропозицію експерта ураховано, або відхи-лено з детальним обґрунтованням. Це робить процедуру внесення змін у текст НД "прозорою" для всіх учасників розробляння, погоджувальних організацій, органів, що затверджують НД, і сприяє досягненню консенсусу.

Редагування – приведення тексту НД у відповідність до норм чинного "Українського правопису", чинних вимог щодо вжитої термінології, правил по-будови, викладання та оформлення, застандартизованих у ДСТУ 1.5:2003 та ДСТУ 3966–2000. Результатом редагування є внесені в примірник НД редакторські правки. Пропозиції редактора (крім унесених у експертний висновок) для розробників є рекомендаційними.

Термінологічну експертизу та редагування НД в нашому Нормативно-термінологічному центрі виконують досвідчені фахівці, які мають відповідну кваліфікацію в галузі термінознавства та української фахової мови. Експертуючи тексти НД, ці науковці нагромаджують інформацію про характерні помилки щодо вживання науково-технічних термінів і побудови мовних конструкцій.

Перш ніж викласти певні підсумки п'ятирічного проведення термінологі-чної експертизи та редагування НД, розглянемо особливості текстів НД.

Текст НД має відповідати таким загальним вимогам:

–          логічність викладу і побудови тексту;

–          однозначність розуміння;

–          стислість викладу;

–          точність використовуваних понять (вжитих термінів).

Почнемо з логічності. Це незаперечна вимога до тексту НД загалом і до кожного з його складників окремо – до структурного елемента, абзацу, речення, терміна або загальновживаного слова. На відміну від інших творів НД викладають, поділяючи матеріал на структурні елементи чотирьох рівнів підпорядкова-ності: розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Кожне закінчене положення чи вимогу НД треба оформляти як окремий структурний елемент, щоб дати змогу посилатися на нього. За потреби структурний елемент нижчого рівня ділять на абзаци [5:п. 4.14.2]. Кожний абзац – це завершена логічна посилка, висловлена одним або кількома реченнями. Тому експерти радять виправити абзаци, що починаються зі слів: але, так само, тобто, тому, це. Бо ці слова на початку речення вказують на безпосереднє продовження попередніх положення чи вимоги.

Уходячи як складник до абзацу, речення формулює закінчену думку. Щоб думка була однозначно зрозумілою, речення має бути якомога коротшим. Складаючи тексти документів, потрібно прагнути будувати прості конструкції, не обтяжені багаторівневою залежністю складнопідрядного речення. В українській мові, як і в інших слов'янських мовах, послідовність членів речення у фразі не фіксована. Але від розташування членів речення залежить логічний наголос [9:37]. Порівняймо два речення, що відрізняються порядком слів:

Коригувати перелік робіт може головний інженер.

Головний інженер може коригувати перелік робіт.

Як зазначала відомий мовознавець і стиліст Н. Непийвода [9:38], читач шукає логічно наголошене слово в кінці – або перед крапкою, або перед комою, якщо це межа між частинами складного речення. Тому перше речення наголошує, що коригувати перелік може тільки головний інженер, а не інша службова особа. Саме такий порядок слів доречний у НД, який описує, як складати, коригувати та затверджувати перелік робіт. Друге речення робить логічний наголос якраз на коригуванні переліку робіт. Його треба вживати в НД, яке фіксує службові права та обов'язки головного інженера. Якщо логічний наголос зроблено непра-вильно, а поміняти слова місцями неможливо, експерт пропонує ввести в речення слова саме, якраз, навіть, і, досить, цілком, тільки, лише, які вказують на логічно наголошену частину висловлення, наприклад, тільки головний інженер може скоригувати попередньо затверджений перелік робіт, погоджений у встановленому порядку з органами Державного нагляду...

Особливу групу стилістичних помилок становлять вислови з розщепленими присудками, що описують дію двома словами: десемантизованим дієсловом-присудком, який указує тільки на те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником-додатком, який показує, що саме відбувається. Подані на експертизу НД рясніють такими висловами: вести (а також здійснювати, проводити, реалізувати тощо) вимірювання (випробування, гартування, дослідження, зміцнення, нагрівання, прикладення сил, розтягання тощо), які майже витіснили з ужитку правильне і стисле вимірювати, випробовувати, гартувати, досліджувати, зміцнювати, нагрівати, прикладати, розтягати тощо [9:28; 17:12]. Експерти пропонують розробникам НД замість розщеплених присудків, що не становлять усталених дієслівно-іменникових сполук, уживати природний український засіб – дієслово.

Складаючи тексти НД, розробники здебільшого механічно використовують стандартні вислови, мовні кліше, тобто звичні звороти, регулярно повторю-вані у певних умовах і контекстах для тотожного позначання адекватних ситуацій. І це нормально, бо стиль і фрази НД мають бути уніфікованими. Погано тільки те, що більшість використовуваних кліше є дослівним перекладом з російської мови, де за довгий час вживання ці кліше обтяжилися канцеляризмами, що не несуть ніякої змістової навантаги. Тому експерти перевіряють кожне речення на наявність зайвих слів і намагаються зробити фрази максимально стислими. Наприклад: У разі виникнення необхідності проведення ревізії та настроювання окремих вузлів викликають представників виробника. Експерт пропонує у цій фразі словосполуку у разі замінити на одне слово якщо, виникнення необхідності – на треба, проведення ревізії та настроювання – на проревізувати та настроїти. Після чого маємо коротшу і зрозумілішу фразу: Якщо треба проревізувати та настроїти окремі вузли, викликають представників виробника.

Для того, щоб точно висловити думку, потрібно уважно добирати терміни і загальновживані слова. Багато помилок в НД пов'язано з уживанням недопустимих термінів-русизмів, як то: відказ, датчик, виключати світло тощо замість відповідних правильних українських термінів: відмова, давач, вимикати світло тощо. Але й правильні українські терміни і слова треба уживати, чітко розуміючи їх значення і придатність для певного контексту. Наприклад: Треба вжити такі заходи, щоб попередити аварію, вихід з ладу технологічного обладнання ... У цьому реченні дієслово попередити дисонує зі змістом, що передають усі інші слова. Українською можна попередити про аварію, нещасний випадок, пожежу (тобто поінформувати про ці неприємні події), а можна запобігти аварії, нещасному випадкові, пожежі (тобто вжити заходів, щоб їх унеможливити). Вочевидь у НД ідеться саме про запобіжні заходи і тому експерт пропонує вжити в цьому реченні потрібне дієслово запобігти. Наведемо ще один приклад з іншого проекту НД: Замовник визначає об'єм робіт. Українське слово об'єм має суто геометричне значення, пов'язане з довжиною, шириною та висотою тіла. Тому, вочевидь, стосовно роботи таку характеристику не можна вживати. Роботу можна характеризувати обсягом, що й запропоновано в експертному висновку.

Досвід проведення термінологічної експертизи показує, що левова частка помилок пов'язана з подаванням процесових понять.

Як відомо [17:11], однією з основних і безперечних прикмет української мови є те, що в ній дієслівні елементи мають перевагу над іменниковими. Тому українська мова тяжіє до зворотів з дієсловом у неозначеній формі й різних особових формах, а також з дієприслівниками, там, де в російській мові здебільшого вживають віддієслівні іменники. Для точності викладу НД суттєвими є такі дві характеристики процесів: розвиток у часі та спрямованість, які українська мова відображає за допомогою дієслівних категорій виду та перехідності/не-перехідності.

Правильним контекстним використанням дієслівних форм доконаного і недоконаного виду, коректним використанням зворотної форми і різних форм спільнокореневих віддієслівних іменників можна досягти більшої точності викладу. Це означає, що треба цілеспрямовано, а не навмання вживати певну видову форму дієслова і віддієслівного іменника. Порівняймо: Профілактичні роботи треба виконати вчасно і Профілактичні роботи треба виконувати вчасно. У першому реченні дієслово доконаного виду виконати підкреслює, що конкретну роботу треба зробити одноразово. У другому реченні дієслово недоконаного виду виконувати означає, що роботу треба робити постійно або періодично.

Крім дієслів, у НД часто-густо подають процеси за допомогою вторинних іменників, які є результатом морфологічного переходу дієслова. Тому лексичне значення таких вторинних іменників не відрізняється від лексичного значення вихідних для них дієслів, але вони змінили свою частиномовну морфологічну належність, тобто входять до підкласу похідних іменників [2:17, 48, 116]. Наш досвід показує, що найбільша кількість помилок у НД пов'язана з неправильно обраним віддієслівним іменником, і причиною цих помилок є вплив російської мови. Справа в тому, що такі українські віддієслівні іменники зберігають категорію виду дієслів, від яких їх утворено [2:116, 148, 287], а відповідні російські її втрачають [13:191]. На жаль, часто-густо розробники НД – можливо, через одержану російською фахову освіту та багаторічне панування на виробництві російського ділового та наукового стилю – не відчувають семантичної відмін-ності спільнокореневих віддієслівних іменників, зумовлену саме категорією виду, наприклад, винаходження та винайдення, знищування та знищення, розтягування та розтягнення. Якщо йдеться про незавершений або повторюваний процес, треба вжити віддієслівний іменник, утворений від дієслова недоконано-го виду: винаходження, знищування, розтягування. Подію, тобто одноразовий завершений або багаторазовий, але завершений на певному етапі, процес треба позначати іменником, утвореним від дієслова доконаного виду: винайдення, знищення, розтягнення. Крім цих двох різновидів спільнокореневих віддієслівних іменників, яким властива категорія виду, зазвичай є ще третій, яким треба позначати наслідок події: об'єкт, місце або стан, що виникає внаслідок події (наприклад, відбиток, відкол, заготівка, згин, зріз, зсув, нагрів, розколина, стиск, спрямовання, угруповання); назву величини, що характеризує цей об'єкт чи стан (наприклад, витримка, зріст, напруга, перевантага, приріст, пробіг, розмір, тиск). Вони інколи утворюються від дієслів доконаного виду (наприклад, податок від подати), а інколи – від дієслова недоконаного виду (наприклад, виклад від викладати). Незалежно від способу творення такі віддієслівні іменники є результатом семантичного переходу дієслова в іменник, і їм непритаманна дієслівна категорія виду. Тому такими іменниками не можна позначати процеси, як це іноді роблять в проектах НД під впливом російської мови.

У наведеній таблиці подано форми дієслова доконаного та недоконаного виду й утворені від них іменники з прикладами контекстного вжитку віддієслів-них іменників на позначання дії, події та наслідку.

Саме завдяки обранню тієї чи іншої форми віддієслівного іменника можна сформулювати однозначно зрозумілу посилку. Звичка (від наслідування росій-ським мовним конструкціям) позначати дію, подію, наслідок однією й тією самою найкоротшою формою віддієслівного іменника (оцінка, прокладка), не розрізняючи відтінки значення, робить зміст вислову нечітким, що недопустимо в НД.

Використовуючи в тексті віддієслівні іменники, слід зважати на те, що перенасичення ними фраз, погано впливає на сприйняття тексту НД. Експерти пропонують уникати цього, замінюючи, де це можливо, віддієслівні іменники дієсловами, наприклад, фразу Вимірювання тиску здійснюється для порівняння ... на Тиск вимірюють, щоб порівняти ...

За п'ять років експертування НД можна відзначити як позитив суттєве зменшення в текстах нехарактерних для української мови термінологічних конструкцій з активними дієприкметниками недоконаного виду, як то: вимірюючий прилад, вимикаюче реле, живляча мережа тощо. Сьогодні самі розробники НД переважно правильно вживають для таких понять правильні українські терміни: вимірювальний прилад, вимикальне реле, мережа живлення тощо.

Усупереч нормам української мови тексти проектів НД невиправдано пе-ренасичені зворотними формами дієслів. Розробники НД не зважають на те, що зворотні дієслова (дієслова, що закінчуються на -ся) треба вживати лише для неперехідних процесів, тобто процесів, спрямованих на себе (змінюватися, згинатися), взаємозворотних (листуватися, перетинатися), виконуваних у своїх інтересах (будуватися, пакуватися) та щодо типових ознак, зосереджених в дії самого суб'єкта (папір рветься, скло б'ється) [14:97]. Наприклад, такий поширений штамп: Відповідальність покладається на головного інженера. Те, що написано в цьому реченні, означає: відповідальність сама себе кладе на головного інженера. Звичайно, це нісенітниця. Насправді ж потрібно сказати, що на певних засадах відповідальність несе зазначена посадова особа. Зазвичай такі ствердження треба будувати як безособове речення, тобто не називаючи діяча. В українській мові в безособових реченнях, що констатують здійснений факт (як у нашому прикладі), присудок позначають безособовою формою дієслова доконаного виду минулого часу на -но, -то. [2:223]. Отже, експерт виправляє текст так: Відповідальність покладено на головного інженера.

Висновки:

1. Єдність стилю викладання є вимогою, без дотримання якої неможливо створити в Україні єдине нормативне поле.

2. Мова НД має бути уніфікованою і цілком відповідати нормам українсь-кої стилістики, синтаксису і слововживання. Досягти цього можна лише за умо-ви, що всі розробники будуть неухильно дотримуватися єдиних формальних правил, застандартизованих національними стандартами ДСТУ 1.5:2003 та ДСТУ 3966–2000.

3. НД суттєво відрізняються від творів художньої, науково-популярної, наукової, технічної та суспільно-політичної літератури правилами розробляння, стилем викладання, використовуваною термінологією, і тому вони потребують певної методики експертування та редагування.

4. Зважаючи на специфіку НД щодо розробляння, погоджування та за-тверджування, недостатнім є стандартне редагування їхніх текстів. Щоб забезпечити "прозорість" та обґрунтованість внесення змін в тексти НД треба вико-нувати дві взаємопов'язані операції: термінологічну експертизу та редагування всіх проектів НД.

5. Набутий п'ятирічний досвід експертування та редагування понад 200 проектів НД показує, що ці операції повинні виконувати досвідчені фахівці, обізнані в термінології та стилістиці української мови. Тому доцільно в кожній галузі створити спеціалізовані Нормативно-термінологічні центри, робота яких забезпечить підвищення якості та поняттєву узгодженість розроблюваних НД.

6. Співпраця розробників НД з висококваліфікованими експертами дозво-лить їм позбутися скалькованих з російської канцеляризмів, виробити мовні кліше, позбавлені не навантажених змістом слів, правильно вживати українську лексику. Це дозволить їм засвоїти особливості української стилістики і призви-чаїтися чітко і правильно оформляти думку українською мовою.

1. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. – К.: Вид. дім "КМ AcadIia", 1994. – 254 с.

2. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. – 400 с.

3. Гінзбург М., Корніловська І., Левіна С. До проблеми комп'ютеризації термінологічної експертизи розроб-люваних нормативних документів // Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. Вип. V / Відп. ред. Л. О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2003.  – С. 139–143

4. Гінзбург М., Фролов Р., Кадничанська Н. Термінологічні консультації на шпальтах фахових видань та в ме-режі Інтернет // Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. Вип. VІ / Відп. ред. Л. О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2005.  – С. 407-409

5. ДСТУ 1.5:2003 Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до зміс-ту нормативних документів (ISO/IEC Directives, part 2, 2001, NEQ)

6. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять

7. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. Практичний словник-довідник журналіста. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

8. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. – 303 с. (передрук видання 1925 р.)

9. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. – К: Українська книга, 1998. – 240 с.

10. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2001. – 416 с.

11. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

12. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К.: Либідь, 1992. – 248 с.

13. Розенталь Д. Э., Теленкова М. А. Словарь-справочник лингвистических терминов. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1985. – 399 с.

14. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2001. – 204 с.

15. Указ Президента України від 13.07.2005 № 1105/2005 "Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики"

16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. – Стерео-тип. вид. – К.: Наук. думка, 2004. – 240 с.

17. Ярема С. На теми української наукової мови. – Львів: Українське товариство з механіки руйнування матері-алів, Львівьке крайове товариство "Рідна школа", Наукове товариство ім. Шевченка, 2002. – 44 с.

© Гінзбург М., Корніловська І., Левіна С., 2006


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові