Ласкаво просимо

Стаття присвячена питанню виокремлення підмови журналістики як сфери спеціальної комунікації. Акцентується увага на уточненні вживання терміна "мова спеціального призначення" та його еквівалентів щодо фахової мови журналістики, окреслено межі спеціальної комунікації функціональними стилями, охарактеризовано сферу функціонування підмови журналістики.

Ключові слова: "мова спеціального призначення", фахової мови, підмови журналістики

The article is devoted to the problI of distinguishing the sublanguage journalism as the sphere of special communication. The main accent in maid on the closer definition of using the term "language for special purposes" and its equivalents towards professional journalistic language, the lines of special communication are given by functional styles, the sphere of sublanguage journalism functioning is characterized.

Key words: "language for special purposes", professional journalistic language, sublanguage journalism

У сучасній лінгвістиці мову кваліфікують "не як щось стороннє до людини, що можна вивчати лише як пам'ятку епохи, напрямку чи художньої творчості окремих людей, а як частину самої людини" [1]. Мова проникає в усі складові нашого життя, відображаючи емоційний і фізичний стан людей, їх взаємовідношення і функції в суспільстві, ступінь освіченості, досвіду тощо. Лінгвоцентричний підхід у наукових дослідженнях все частіше поступається антропоцентричному, при якому наукові об'єкти розглядають передусім стосовно їх призначення для людини, функцій для розвитку людської особистості та її удосконалення. На зміну суто формальному вивченню мови прийшов інший напрямок, який враховує цільове спрямування мови, семантичну специфіку комунікативних систем спілкування. Зацікавлення функціональною стороною мовного знаку і мовних систем стає характерною ознакою розвитку сучасної світової лінгвістики.  

Функціональний підхід до вивчення мови в різних екстралінгвістичних ситуаціях, зокрема у професійно-виробничих, обстоюють вітчизняні та зарубіжні дослідники термінологічної лексики (Т. Пристайко, Н. Непийвода, І. Квітко, Г. Мацюк, Т. Панько, Л. Симоненко, А. Герд, В. Даниленко, О. Митрофанова, Л. Алексєєва, К. Опіц, Т. Севорі та ін.). Динамічне вивчення мови, спрямоване на мовленнєву діяльність, дослідження мовних явищ у реальному функціонуванні привело до нового розуміння термінів як лексичних елементів мов спеціального призначення – МСП (В. Акуленко, В. Лейчик, С. Нікітіна, О. Суперанська, Н. Подольська, Н. Васильєва та ін.) і формування теорії МСП та основ функціонального термінознавства (Л.Хоффман, В.Лейчик). Такий підхід активно сприйняли і розвивають дослідники Росії, Польщі, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, США та інших країн. В українській лінгвістиці ця теорія поки не отримала поширення. Свідченням цього є фрагментарні розвідки про мову спеціального призначення (Т. Винниченко, І. Волкової, Н. Місник, Е. Огар, О. Андріянової, О. Кононова). Питання функціонування номінативних одиниць сфери спеціальної комунікації висвітлено у праці Т. Пристайко [2]; особливості юридичної термінології субмови права порушено в кандидатській дисертації М. Вербенєц [3].

Дослідження української журналістикознавчої термінології в комунікативно-функціональному висвітленні є актуальним, що зумовлено відсутністю наукових розробок у цій царині. Окремі аспекти формування і функціонування спеціальної лексики журналістики запропонував І.Бойцов на матеріалі російської мови, О. Харченко на матеріалі англійської мови. Вивчення функціонування журналістикознавчих термінів у професійному дискурсі дозволить якнайповніше охопити всі спеціальні лексеми цієї науково-професійної галузі, сприятиме уніфікації та кодифікації терміносистеми журналістикознавства.

Метою статті є характеристика функціональних стилів МСП журналістики як сфери спеціальної комунікації.

Передбачаємо розв'язати такі завдання:

–          уточнити вживання терміна мова спеціального призначення та його еквівалентів щодо підмови журналістики;

–          окреслити межі спеціальної комунікації функціональними стилями;

–          охарактеризувати сферу функціонування підмови журналістики.

Змістовому наповненню кожної галузі знань відповідає "мінімальний набір лексичних і граматичних категорій та елементів, необхідних для спілкування у вузькій сфері діяльності й опису певної предметної галузі" [4]. У сучасних лінгвістичних дослідженнях для позначення цієї сукупності спеціальних мовних засобів слугує низка термінів: "мова науки" (і техніки), "спеціальна мова", "мова спеціальності", "професійна мова", "фахова мова", "підмова", "метамова", "субмова", "мова спеціального призначення" (МСП), "функціональний стиль" тощо. Термін мова в цьому контексті вживають у значенні найменування системи спеціальних лексичних одиниць, що виступають "основним засобом, матеріалом і водночас предметним результатом комунікативної діяльності людей в спеціальних сферах" [5].

Названі термінологічні відповідники з певним узагальненням можна вважати синонімічними, проте вибір того чи того терміна залежить від позиції дослідника, розуміння ним цього поняття, а також намагання заглибитися у специфіку предмета.

Теорія мов спеціального призначення (Language for Special Purposes – LSP), що створювалася у 70-х рр. ХХ ст., бере свій початок від ідей функціональної стилістики та праць Л. Хоффмана [6,7]. Отримавши поширення у працях російських дослідників, ця теорія та інтернаціональний термін LSP було перекладено дослівно "язык для специальных целей". Пізніше входить до наукового обігу термінологічне позначення "подъязык", що набуло широкого використанням, зокрема у дисертаційних дослідженнях О.Ворон, О.Галичкіної, О.Кармизіної, Н.Гончарової, І.Чіпан. Як зазначалося вище, в українській лінгвістиці теорія мов спеціального призначення тільки починає розвиватися, відтак спостерігаємо строкатість у вживанні термінологічних відповідників LSP.

У працях сучасних українських дослідників термінологічної лексики побутують терміни метамова, субмова, підмова.

У лінгвістику термін метамова (грец. meta – перед, після) введено Р. Якобсоном (1960). Під метамовою розуміють "знакову систему, яку використовують для опису природної мови. У ролі метамови можуть виступати як природні мови (мовознавчі терміносистеми, створені засобами описуваної ними мови), так і знакові системи, створені спеціально для побудови моделей природних мов" [8]. Це свідчить про те, що метамова обслуговує мислення, яке свого часу І.Бодуен де Куртене назвав "мовознавчим мисленням", або "мисленням про мову". Таке мислення властиве дослідникові, відтак говорять про авторську метамову науковця.

Також, відповідно до визначення цього поняття та згідно з класифікацією галузей наукового знання, виділяють метамову певної науки: метамова математики, фізики, хімії тощо. Зазвичай цей термін використовують на позначення підсистеми наукових термінологій технічних наук що, на нашу думку, є цілком виправданим, адже вони оперують значною кількістю символів. До того ж термінологічним найменуванням метамова послуговуються для номінації т.зв. формальних мов (наприклад, метамова Бекаса-Наура створена для передачі синтаксичних особливостей мови програмування). Зважаючи на таке широке трактування поняття метамова, пропонуємо вважати цей термін багатозначним і таким, що не відповідає поняттєвим реаліям фахової мови журналістики як гуманітарної галузі знання.

Зразком термінологічного дуалізму є використання лексем субмова і підмова, які за семантикою терміноелементів рівнозначні (префікс під- і його іншомовний відповідник суб- передають узагальнене значення підпорядкування чомусь або комусь). У лінгвістичних працях ці терміни вживають як на позначення мовних підсистем науково-технічних термінологій, так і соціальних діалектів. Номінацією субмова дослідники називають: 1) суржик (Л. Масенко), 2) молодіжний сленг (Л.Ставицька),  3) різновиди соціолектів (Е. Туманян, Л. Ставицька, О.Клименко), 4) професійну (фахову) мову, що має системно-організований характер і пов'язана з науково-технічною термінологією (М. Вербенец, О. Андріянова, Е. Туманян). Термін підмова вживають на позначення 1) особливого типу соціального діалекту (В. Бондалєтов), 2) функціонального різновиду загальнонаціональної (О. Суперанська, Н. Подольська, Н. Васильєва, Т. Канделакі, В. Лейчик) або загальнолітературної (Д. Шмельов, П. Денисов, В. Даниленко) мови, її підсистеми, що використовують у спеціальних сферах. Позначати терміном підмова види соціолектів почали через поширення екстралінгвістичного погляду на МСП, що дозволило деяким дослідникам висловити припущення, ніби мова спеціального призначення певною мірою нагадує сленг, тобто має закритий, кодовий характер [9]. За нашими спостереженнями щодо функціонування цих термінів у науковій літературі, номінацію субмова дослідники частіше використовують на позначення виду соціального діалекту, тоді як підмову (подъязык) широко вживають як найменування мовних підсистем науково-технічних термінологій гуманітарного профілю. Серед названих термінів у нашому дослідженні використовуватимемо для позначення спеціальної мови журналістики номінацію підмова.

Підмову журналістики розуміємо як особливий функціональний різновид загальнолітературної мови, що складається з сукупності мовних і позамовних засобів, які використовують у сфері журналістики і співвідносять з науково-професійними поняттями журналістикознавства. Підмова журналістики характеризується специфічними особливостями на різних рівнях і використовується для фіксації, збереження, переробки, передачі і сприйняття спеціальної (журналістикознавчої) інформації. До неї входить як журналістикознавча термінологія, що розвивається і переходить у терміносистему, так і термінологічна лексика.

Терміни мова спеціального призначення (МСП) журналістики, підмова журналістики, спеціальна лексика журналістики, спеціальна мова журналістики в нашому дослідженні вживаємо як контекстуальні синоніми. Щодо такого розуміння МСП виходимо з наукових положень, запропонованих В. Даниленко (1977) та П. Денисовим (1993).

Підмова журналістики є основним засобом спеціальної комунікації у відносно однорідному середовищі між носіями, що належать до одного напрямку науково-технічної підготовки. Проте  неоднорідність журналістики як сфери діяльності, що охоплює різні галузі науки, техніки, виробництва і освіти, зумовлює різні умови функціонування МСП журналістики як носія спеціальної інформації.

У питанні щодо відношення МСП до функціональних стилів ми поділяємо думку Д. Шмельова про наявність "функціональних різновидів літературної мови", що відрізняються від "функціонально-мовленнєвих стилів". Він виділив три "укрупнених" типи сучасної літературної мови: усно-розмовний, художній і спеціальний, що різняться як основним способом організації мовних засобів, так і власне набором цих засобів. Спеціальний тип – "спеціальне мовлення" – вбирає в себе більш дрібні і неподілені "непроникними перегородками" функціональні стилі: науковий функціонально-мовленнєвий стиль, офіційно-діловий і публіцистичний [10].

У результаті спостереження за сферою функціонування журналістикознавчих термінів, ми дійшли висновку, що МСП журналістики реалізується в чотирьох функціональних стилях: науковому, офіційно-діловому, публіцистичному та розмовному.

Журналістикознавчі терміни вживають у всіх підстилях наукового стилю: власне науковому (статті, монографії, дисертації тощо), науково-популярному (науково-популярні статті, брошури і т.ін.), науково-діловому (довідково-інформаційна документація, положення, інструкції), навчально-науковому (підручники, навчально-методичні посібники, енциклопедії, довідники, словники), науково-довідниковому (реферати, анотації, рецензії тощо).

Відзначимо перевагу текстів навчально-наукового профілю: підручників, навчальних посібників, призначених для студентів факультетів, інститутів, відділень журналістики. Авторами спеціальних текстів є люди, що професійно працюють у сфері ЗМК: журналісти, учені, викладачі кафедр журналістикознавчого профілю вузів, видавці тощо. "Навчальні посібники для вузів за своїм змістом і способом викладу матеріалу наближаються до науково-теоретичних текстів... Змістом таких навчальних посібників є не тільки стабільні, ґрунтовні знання з даного предмету, але й нові відомості про останні досягнення цієї галузі" [11].

Тексти багатьох жанрів наукового стилю (особливо навчально-наукового підстилю) наповнені невербальними засобами передачі спеціальної інформації: фотографіями, малюнками, схемами, цифровими і символічними висловами. Це складає одну зі специфічних рис книжного типу МСП журналістики.

У публіцистичному стилі журналістикознавчі терміни використовують у періодичних виданнях журналістського профілю: журнальних і газетних статтях, нарисах, спогадах, радіо- і телерепортажах на фахові теми, веб-виданнях тощо. Виділяючи в структурі МСП журналістики публіцистичний стиль, ми не поділяємо думки, що терміни тут використовують "як вкраплення, "інкрустації", подібно до науково-фантастичних і загалом художніх творів..." [12]. Публіцистичні тексти, на наш погляд, є такою ж сферою функціонування термінів, як і тексти наукового стилю. Головна відмінність використання журналістикознавчих термінів у публіцистичних жанрах полягає в тому, що журналісти, вводячи їх до тексту, не вдаються до різних прийомів тлумачення, якими вони послуговуються, маючи справу із термінами інших галузей знання. Це стосується і загальножурналістикознавчої, і вузькоспеціальної термінології. Інші особливості використання фахових термінологічних одиниць зумовлені, як правило, специфікою видання: спеціалізовані журнали ("Телерадіокур'єр", "Журналіст України", "Телекритика", "Друкарство") або загальнополітична газета ("Дзеркало тижня") різняться складом і частотністю вживання журналістикознавчих термінів.

У публіцистичній сфері МСП журналістики адресна спрямованість є суттєвою і здійснюється переважно за моделлю "спеціаліст – спеціаліст", адже люди, некомпетентні у питаннях мас-медіа, не складають, як правило, відповідної читацької аудиторії .

Журналістику часто називають "четвертою владою", тому відносини в інформаційній сфері законодавчо регулюються відповідними документами (на сьогодні це 12 Законів України). Отже, офіційно-діловий стиль є важливою сферою функціонування журналістикознавчих термінів. Склад цих термінологічних одиниць у текстах офіційно-ділового стилю обмежений. Це переважно терміни, що виражають основні журналістикознавчі поняття: інформація, авторське право, телебачення, радіомовлення, друковані засоби масової інформації, свобода слова тощо. Журналістикознавчі терміни також вживають при складанні офіційного листа-протесту, направленого у різні організації, відкритого листа, у текстах наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні. Наприклад, у відкритому листі колективу "Телеканалу "Тоніс" за допомогою журналістикознавчих термінів та номенів описують, реконструюють певну ситуацію, яка потребує вирішення: "Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення ... методично нищила національний інформаційний простір... Вважаємо неприпустимим спроби деяких членів Національної ради використати ідеї створення Громадського мовлення (телебачення) у своїх власних інтересах..." [13].

У художньому стилі журналістикознавчі терміни використовують рідко, переважно характеризуючи обставини життя героя, пов'язаного з журналістською діяльністю. Такі термінологічні одиниці вживають за необхідністю, як своєрідні "вкраплення": "Ольга заскочила додому на хвильку залишити дідові свіжу газету" [14].

Важливою сферою функціонування МСП журналістики є професійне розмовне мовлення. Журналісти, редактори, кореспонденти, інші працівники ЗМК у своєму повсякденному спілкуванні поряд із журналістикознавчими термінами активно послуговуються ненормативною термінологією – професіоналізмами та професійними жаргонізмами (сленгізмами). Причому частка останніх у розмовному мовленні фахівців мас-медіа є значною. Трапляються випадки, коли журналістські професіоналізми, потрапляючи до тексту, стають відомими широкому загалові читачів чи слухачів (наприклад, темники, летючка, болванка, "смажений факт").

Стильові і жанрові різновиди спеціальної мови журналістики об'єднані спільністю функцій: закріпити, зберегти, обробити і передати журналістикознавчу інформацію. Зведення цього багатства жанрів і стилів МСП журналістики до якого-небудь одного стилю, або до т. зв. спільної "мови науки", є неможливим. Тому ми пропонуємо виокремити спеціальну мову журналістики – функціональний багатоструктурний різновид загальнолітературної мови, що характеризується специфічними ознаками на різних рівнях. Функціональні ж стилі існують у підмові журналістики і характеризуються відношенням частина – ціле.

Отже, МСП журналістики реалізується в книжному (тексти галузевої літератури), досить різноманітному у стильовому і жанровому відношенні, та в розмовному типі. Крім того, підмова журналістики функціонує і в художньому мовленні, де журналістикознавчі терміни, як свідчать приклади (О. Олесь "Земля обітована", Л. Первомайський "Дикий мед", Л. Яновська "Четверта аксіома", А. Тютюнник "Плач за Оленою" та ін.), виступають у своєму прямому призначенні – функції найменування спеціальних понять. Проте такі випадки використання термінологічних одиниць підмови журналістики поза їх основною сферою функціонування трапляються рідко.

Дослідження функціонування термінологічних одиниць в професійній комунікації, в писемній (текстовій) і усній формах, дозволяє виявити їх ознаки і властивості. Вивчення термінологічних одиниць не лише в системі мови, але й у професійному дискурсі є перспективним напрямком досліджень.

1. Звегинцев В. А. Теоретическая и прикладная лингвистика. – М.: Наука, 1968. – С. 19

2. Пристайко Т. С. Лексико-номинативная организация специального текста. Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес, 1996. – С. 10–37.

3. Вербенєц М. Б. Юридична термінологія української мови: історія становлення і функціонування: Автореф. дис. ...  канд. філол. наук: 10.02.01 /Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка – К., 2004. С. 4–6.

4.  Митрофанова О. Д. Научный стиль речи: проблемы обучения. – М,: Рус. язык, 1985. – С. 16.

5. Пристайко Т. С. Лексико-номинативная организация специального текста. Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес, 1996. – С. 22.

6. Hoffman L. Terminology and LSP. Infoterm. Munich; New-York; London; Paris, 1982.

7.  Hoffman L. Seven roads to LSP // Fachsprache. – 1984. – № 1.

8. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П. Зяблюк та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – С. 334.

9. Налимов В. В., Мульченко З.М. К вопросу о логико-лингвистическом анализе языка науки // Проблемы структурной лингвистики. – М.: Наука, 1972. – С. 86.

10. Шмелев Д. Н. Русский язык в его функциональных разновидностях (к постановке проблемы). – М.: Наука, 1977. – С.75, С. 165.

11. Пристайко Т. С. Лексико-номинативная организация специального текста. Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес, 1996. – С. 32.

12. Лейчик В. М. Особенности функционирования терминов в тексте // Филологические науки. – 1990. – № 3. – С. 82.

13. Телерадіокур'єр. – 2005. – №1. – С. 56.

14. Тютюнник А. Плач за Оленою. – Херсон: Айлант, 2001. – С. 64.

© Орлова Н. В., 2006