Ласкаво просимо

У статті описано когнітивно-номінативний аспект термінодериватів науково-технічної термінології, який ґрунтується на принципі пріоритетності поняттєво-концептуального та предметно-практичного складника термінологічної деривації.

Ключові слова: термінологія, семантика термінодериватів, когнітивна номінація, когнітивно-комунікативна зумовленість.

In the article the cognitive-nominative aspect of termderivatives of the scientific-technical terminology, that is based on the principle of the priority of conceptual and subjective-practical components of the terminological derivation is being investigated.

Key words: terminology, sIantics of termderivatives, cognitive nomination, cognitive-communicative conditionaliti.

Наукова термінологія – найвищий вияв людської думки, національної своїми витоками, інтернаціональної своїм призначенням. Саме в термінології закодовано історію й культуру народу. У межах когнітивно-комунікативного напряму термінознавства, який сучасні науковці вважають одним із основних і найперспективніших, творення термінів розглядають як когнітивний процес (cognitive – від. англ. – "який стосується процесу пізнання, розуміння та навчання чого-небудь") [8, 12].

Когнітивний процес у науково-пізнавальній діяльності спрямований на оброблення фахової інформації, намагання впорядкувати її у власному лексиконі згідно з національною і фаховою мовною картиною світу та зберегти в пам'яті, а потім – забезпечити отримання з неї потрібного фрагменту інформації.

Такий підхід до вивчення природи людського пізнання уможливлює встановлення тісних взаємозв'язків між мовною і концептуальною картинами світу. Семантична система мови, зокрема її термінологічна лексика, відображає в лексичних значеннях наукову картину світу. Система вербалізованих знань (мовна картина світу) є відображенням у семантиці більш широкої – концептуальної – картини світу, яка становить глобальну, цілісну, постійно створювану систему інформації (знань і думок) про універсум.

Сучасна когнітивна лінгвістика, розглядаючи мовну творчість у нерозривному зв'язку з процесами пізнання, мислення і свідомості, із поверхневого, суто мовного погляду на дериватологію переходить на глибинний, концептуальний рівень її осмислення. Кожна природно сформована термінологічна система розвивається за законами спадковості й еволюції. Наукове мислення породжує поняття у формі абстракції єдності, позбавленої всього суб'єктивного, чуттєвого у відображенні. Терміни, фіксуючи цю сутність, закріплюють результати пізнавальної діяльності людей, тому технічна термінологія стає певним завершальним етапом наукового дослідження реальних об'єктів.

Природна (загальновживана) мова і її лексичні одиниці – вихідна база сучасної термінології. Виходячи з цього, термін виникає на основі природної мови того народу, який його творить. На відміну від загальновживаних слів, терміни – продукт вторинної номінації понять, що насамперед пов'язаний з подвійним баченням світу: загальним і науковим. Наукове бачення ґрунтується на загальному як на своєрідних значеннях нижчого порядку. У?такому ж співвідношенні перебувають природна (загальнолюдська) мова і мова науки: наукова нашаровується на природну вже тоді, коли система звичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відображення в природній мові. Мова науки, використовуючи загальновживані слова, наповнює їх особливим науковим значенням і закріплює їх у дефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце в якій належить термінам [5, 228].

Поняття наукової картини світу має свою специфіку в науково-технічній сфері. Це пояснюється тим, що і в комунікативному, і в когнітивному аспектах зазначена сфера досить неоднорідна, а отже, потребує дискретного розгляду мовних (зокрема дериваційних) проблем, які в ній виникають. Насамперед слід підкреслити інтегративний характер науково-технічної сфери. Беручи за основу критерій відношення науки до виробництва, Н. Непийвода ввела в обіг поняття "технічна наука" – на позначення сукупності наукових галузей, які тією чи іншою мірою пов'язані з виробництвом [2, 10]. Дослідниця зазначала, що поняття "технічна наука" слід розуміти широко: ця наука охоплює не тільки так звані технічні науки (такі, як радіоелектроніка, термодинаміка, теплотехніка тощо), а й ті фундаментальні науки (фізику, хімію), різні розділи яких є теоретичним підґрунтям наук технічних. До технічної науки входять також математика й інформатика – як інструмент, засіб технічної науки.

Слушність такого підходу (відношення науки до виробництва) зумовлюється невербальними чинниками – розширенням функцій науки в сучасному суспільстві, її злиттям з виробництвом, побутом та іншими сферами життя людей. Технічна наука становить єдиний ланцюг, на одному кінці якого – теоретичне знання з певної фундаментальної науки, а на другому – практична реалізація цього знання, втілювана на виробництві – у нових технічних об'єктах і технологіях їхнього виготовлення. Отже, до поняття "технічна наука" входять три складники: фундаментальні науки – власне технічні науки – виробництво. Зрозуміло, що межі між ними дещо розмиті, нечіткі (так, до фундаментальних наук входять експериментальні дослідження, на основі яких перевіряються гіпотези, формулюються закони; проведення досліджень, пристрої, за допомогою яких вони здійснюються, – все це наявне і в технічних науках).

Особливої ваги тут набуває середня ланка – технічні науки. Вони забезпечують зв'язок між теоретичним знанням і його практичною реалізацією. Вже своїм призначенням технічні науки інтегрували в собі власне науку і професійно-виробничу сферу – до них належить та частина природничих наук, яка теоретично обґрунтовує створення технічних об'єктів, з одного боку, а з другого – ту частину виробництва, яка для свого функціонування використовує досягнення природничих наук: "У системі наука – виробництво технічні науки опосередковують зв'язки духовного і матеріального виробництва, трансформуючи і транслюючи в обидві сторони відповідну інформацію. Отже, належачи і науці, і матеріальному виробництву, технічні науки забезпечують "переведення" досягнень суспільних і природничих наук на мову технічних ідей і теорій, і навпаки, узагальнюють і теоретично осмислюють емпіричні знання і практичні завдання, які виникають у процесі виробництва, для подальшої передачі їх у сферу фундаментальних досліджень" [1, 8].

Зрозуміло, що на різних проміжках прямої "фундаментальні науки – власне технічні науки – виробництво" пріоритетними є специфічні форми когнітивної та практичної діяльності, що зумовлює інтегративний характер наукової картини світу в науково-технічній сфері. З одного боку, в частині "фундаментальні науки" пріоритетними, як і в будь-якій іншій науковій галузі, є власне пізнавальні потреби. З другого боку, на проміжку "виробництво" до уваги береться лише прагматичний аспект допоміжних засобів. У науково-технічній сфері мова виконує допоміжну роль: "Строго кажучи, мовленнєвої діяльності як такої не існує. Є лише система мовленнєвих дій, які входять до якоїсь діяльності – цілком теоретичної, інтелектуальної чи частково практичної. З одним мовленням людині немає чого робити: воно не самоціль, а засіб, знаряддя, хоча й може по-різному використовуватися в різних видах діяльності" [2, 13].

Проте є те, що об'єднує ці суттєво віддалені одна від одної ланки – теоретичну і прагматичну. Це – науково-технічний працівник. Переважна більшість фахівців у науково-технічній сфері добре обізнана і з теоретичним підґрунтям певних явищ і процесів, і з практичним призначенням механізмів, інструментів і пристроїв, створених з використанням певних теоретичних знань. Ось чому можна говорити про специфічний характер науково-технічного світосприймання.

Спілкування в межах спеціального середовища (науки, техніки, виробництва) потребує доцільного використання професійної мови. Специфічні комунікативні цілі потребують щоразу нових форм використання спеціальної лексики. Тут варто з'ясувати питання про те, хто носії (споживачі) спеціальної мови і які її неодмінні якості. Найзагальнішою комунікативною рисою є те, що спілкування відбувається за схемою 'людина – людина' (хоча може бути й система 'людина – машина – людина'). Однак це не просто людина – це людина, яка професійно працює в певній галузі. Іншими словами, основною необхідною рисою носія (споживача) мови стає професіоналізм, який потребує володіння поняттєво-категорійним апаратом певної сфери діяльності й відповідної терміносистеми [2, 35].

Науково-технічна сфера є не лише загальновизнаною сучасною сферою, а й однією з форм суспільної свідомості – з відповідним видом діяльності і формою думки, а звідси виникають специфічні комунікативні цілі, типові ситуації спілкування, типові висловлювання, типові тексти. Науково-технічна сфера впливає не лише на розвиток техніки й технології, а й на характер і спрямованість фундаментальних досліджень, на матеріальні умови суспільного та індивідуального буття, стиль мислення (не тільки професійного), ціннісні установки тощо [1, 9].

Перехід на професійну мову відбувається, як правило, автоматично. При цьому важливим компонентом професійного мовленнєвого акту є дериваційні процеси.

Акт термінологічного словотвору залежить від класифікації понять, у ряді яких буде перебувати утворений термін (як найменування поняття цього ряду), оскільки терміни одного класифікаційного ряду в міру можливості повинні бути утворені за однією словотвірною моделлю (чи то є слово-термін, чи термін-словосполучення). При цьому треба мати на увазі, що термін не тільки іменує поняття (служить його назвою), а й виражає певною мірою зміст поняття. Скоріше за все саме ця остання властивість терміна спричинює створення переважно складених термінів, тобто термінів-словосполучень, які здатні повніше виразити ознаки поняття. У терміні-слові ця роль припадає на частину словотвірних морфем, вибір яких при цьому стає надзвичайно важливим.

Структурно-когнітивний аспект термінологічної номінації (парадигматичні відношення в системі термінів), зокрема семантичні зв'язки між термінами та їх сіткове моделювання, розглядають у семасіології.

Лексичний склад мови, як відомо, – системне утворення, окремі елементи якого прямо чи опосередковано об'єднуються між собою певними семантичними зв'язками. Основною одиницею семантичної підсистеми мови є лексема, а її реалізацією у мовленні – лексико-семантичний варіант.

У ряді публікацій [3; 4; 6; 7] науковці звертають увагу на важливість у системі термінологічних формулювань зв'язку "визначеність одного терміна через інші (терміни)". Розуміння цього зв'язку дає змогу розкрити всю логіко-семантичну структуру термінології і визначити логіко-семантичний рівень кожного терміна в цій структурі: рівнем будь-якого терміна є максимальна відстань у графі відношення "термін а безпосередньо визначається через термін б" [7, 72-83]. Рівнева ієрархія поняттєвої структури термінології надзвичайно важлива для всієї "логіко-поняттєвої картини" галузі, предмета, науки.

Аналіз термінологічних дефініцій з послідовним обліком цього відношення й опорою на нього, зокрема, дає також змогу уточнити тип дефініції даного терміна й однозначно встановити всю родо-видову ієрархію термінологічних понять, як вона представлена в певній системі визначень [6, 10; 7, 73].

Для нового описання семантичного зв'язку між словами треба з'ясувати їх зміст, напрямок і силу. Оскільки входження одного терміна у визначення іншого означає існування певного семантичного відношення між ними, чітке відношення визначеності дає змогу з'ясувати всю логіко-семантичну структуру термінологій і розкрити логіко-поняттєвий рівень кожного терміна в цій структурі. Напрямок семантичного зв'язку – це послідовність перерахунку категоріальних значень пов'язаних слів при вказівці на зміст зв'язку; "причина – наслідок" на противагу "наслідок – причина" (чи "бути причиною" на противагу "мати причину") тощо [3, 5]. Сила семантичного зв'язку характеризує віддаленість досліджуваних слів у певному гіпотетичному семантичному просторі [4, 8].

Напрямок семантичного зв'язку не завжди збігається з напрямком словотвірного зв'язку. Наприклад, семантичний зв'язок: модуль – величина – число – коефіцієнт – мірило – вимір – прилад – пристрій – навчання – частина курсу – стандарт; аналіз – метод – наука – дослід – експеримент – прийом – відображення світу.

аналізувати	модуль
аналізувати-ся	модуль-н-ий
аналізува-н'н'-а	модул-ярн-ий
аналіз	модул-юва-ти
аналіт-ик-(а)	модулювати-ся
аналіт-ик	модулюва-н'н'-а
аналітич-н-ий 1	модул-яціj-а
аналіт-изм	модуляцій-н-ий
аналіт-ичн-(ий) 2	де-модуляція
аналітичн-о	модул-ятор
мікро/аналіз	модулятор-н-ий
хім/аналіз	де-модулятор
аналіз-атор	модульова-н-ий
аналізатор-н-ий	модул-о-метр
аналізатор-ськ-ий	гідро-модуль
по-аналізувати	макро/модуль
про-аналізувати

Словотвірний зв'язок:

(ССРЯ)

С. Шелов стверджує, що можна, ґрунтуючись на поняттєвій природі терміна, перейти від пошукових систем інформації до систем, що моделюють знання, так чи інакше представляють його, від термінологічних банків даних (ТБД) – до термінологічних баз знань (ТБЗ) [7, 3].

Для аналізу лексико-семантичних систем і моделювання наукового знання використовуємо так зване "сіткове моделювання лексики".

Е. Скороходько пояснює, що семантична сітка в найзагальнішому розумінні – це граф, вершини якого відповідають семантичним елементам мови чи тексту, а ребра – семантичним зв'язкам між ними. На семантичній сітці відповідні вершини з'єднані дугою, спрямованою від другого слова до першого. Характер семантичних відношень між термінами залежить від виду та змісту досліджуваних термінів, семантично пов'язаних між собою. Для кожного терміна конкретної наукової галузі можна знайти семантичні зв'язки (безпосередні та опосередковані) між окремим терміном і тими термінами, які входять у досліджувану терміносистему. Важливо з'ясувати не тільки зміст цих зв'язків та їх характер, а й вид семантичного зв'язку та його семантичну силу, яка залежить від семантичної відстані між зазначеними термінами [3, 43].

Сіткове моделювання термінологічної лексики починається з розкладання значень термінів на їхні семантичні складники. Припустимо, що існує деяка кількість слів, лексичні значення яких описані через семантичні складники або семантичні множини. Якщо лексичне значення одного слова безпосередньо або опосередковано є семантичним складником другого (це виявляється зокрема в тому, що друге слово тлумачиться через перше), то це друге слово вважається семантичною похідною від першого (або його семантичним дериватом), а перше – семантичним компонентом другого. Вважається, що значення слів, які залучаються до тлумачення конкретного терміна, є його семантичними складниками [4, 220].

Далі наведено схематичне зображення семантичної сітки з центральним компонентом "нейтралізація".

Семантичні складники певного поняття утворюють своєрідну "семантичну складність" [3, 7]. У терміні "семантична складність" актуалізуються всі значення семантичних складників.

Якщо взяти як вихідну позицію термін нейтралізація – "процес, за якого в результаті реакції обміну між кислотою та основою утворюється сіль та вода" (СУМ), то він безпосередньо пояснюється через терміни реакція, кислота, основа, а тому є імплікатором названих понять. Семантичними дериватами поняття нейтралізація є слова основа і кислота. Термін основа ("хімічна сполука, що утворює з кислотами сіль" (СУМ) імплікує поняття аміак і вода, які є його семантичними дериватами. У свою чергу термін аміак ("безбарвний газ з різким запахом, що складається з азоту і водню, а в сполуці з водою утворює аміачну воду" (СУМ) є семантичним дериватом понять азот і водень. Поняття азот, водень і кисень є складниками повітря, з якого їх вилучають за допомогою розподілу, тому ці терміни є семантичними компонентами понять розподіл і повітря. Аміак і кисень є семантичними дериватами поняття кислота.

Семантичними компонентами терміна нейтралізація є терміни реакція і нейтралізатор, і вони вважаються його безпосередніми семантичними компонентами. У свою чергу безпосередніми семантичними компонентами слова реакція ("хімічна взаємодія між двома або кількома речовинами, що призводить до створення нових речовин" (СУМ) є поняття розчин і тепло.

Опосередкованими компонентами терміна реакція є слова випарювання, вода, грануляція, гранулятор, сіль. Слово сіль є одночасно безпосереднім компонентом слова грануляція і кінцевим слова реакція. Слово нейтралізатор ("апарат, у якому нейтралізується що-небудь" (СУМ) є дериватом слів апарат і pH-метр, які є безпосередніми компонентами названого поняття (нейтралізатор).

Термін pH-метр – також безпосередній компонент поняття нейтралізація, одночасно він є безпосереднім дериватом слова прилад.

Ефективність застосування цієї схеми зумовлюється такими чинниками: а) семантична сітка – це ідеальний засіб відображення будь-якого системно-структурного формування, вона дозволяє в межах одного модельного об'єкта передати різноманітність мовної системи в повному обсязі як у цілому, так і в деталях з урахуванням характерних особливостей слів та їх зв'язків між собою, а також усіх інших лексичних структур вищого рівня складності; б) експлікація різнобічних, нерідко прихованих семантичних зв'язків і семантичних структур термінології дає можливість перейти до об'єктивно кількісного опису лінгвістичних категорій, що разом із застосуванням математичних, зокрема статистичних, методів у процесі аналізу лінгвістичних явищ дає можливість глибше проникнути в їхню суть.

Сумарна кількість семантичних дериватів визначає кількість слів, у тлумаченні яких безпосередньо або опосередковано використано певний термін, і ця величина характеризує пояснювальну силу відповідної лексеми або її семантичну продуктивність.

Щодо термінології семантичну продуктивність можна інтерпретувати також як когнітивну значущість терміна, оскільки вона визначає кількість понять, оволодіти якими неможливо, не засвоївши певне вихідне поняття.

Вивчення мови як системи або сукупності систем допомагає глибше проникнути в суть самої мови, висвітлити її внутрішню природу, розкрити первинні залежності між її компонентами і механізми їхньої взаємодії в процесі творення цілісного тексту. Схема досліджень, викладена вище, є лише одним з варіантів реалізації такого підходу.

Отже, структурно-когнітивний підхід до проблем термінодеривації дає змогу не лише точно окреслити межі позначеного терміном поняття, а й адекватно встановити взаємозв'язки між поняттями у певній галузі наукового знання. Дериваційні засоби сучасної науково-технічної термінології допомагають оптимізувати професійно-наукову комунікацію.

1. Козлов Б. И. Возникновение и развитие технических наук: Опыт историко-теоретического исследования. – Л.: Наука, 1988. – 247 с.

2. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). – К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1997. – 303 с.

3. Скороходько Э. Ф. Семантические сети и автоматическая обработка текста. – К.: Наукова думка, 1983. – 218 с.

4. Скороходько Э. Ф., Пшеничная Л.Э., Медведев А.А. и др. Информационно-поисковая система ЕИТ. – К., 1968.

5. Суперанская А. В., Подольская Н.В., Васильева Н.В. Общая терминология. Вопросы теории. – М.: Наука, 1989. – 296 с.

6. Шелов С. Д. Понятийная структура терминологии и определение терминов // Научно-техническая терминология. – 1994. – №2. – С. 12–21.

7. Шелов С. Д. Построение терминологической базы знаний и анализ понятийной структуры терминологии //Научно-техническая информация. – Серия 2. Информационные процессы и системы. – М. – 1998. – №5. – С. 1–8.

8.Longman Dictionari of contIporary English. – New Edition, 1995.

© Ракшанова Г. Ф., 2006