Ласкаво просимо

Мета статті – розглянути оптимальну стратегію редагування текстів з урахуванням фонових знань читачів і комунікативної мети спеціалізованих часописів.

Ключові слова: цільова аудиторія, інформаційний комфорт, редагування.

The purpose of the article – on the basis of the registration of background (phone) interlocutor's knowledge readers to build such editor's strategy, which is optimal to achieve the communicative purpose of the professional publications.

Key words: special audience (group), information comfort, redacting.

Широко відомо, що завданням будь-якого ЗМІ, яке хоче мати комерційний успіх, є задоволення потреб своєї цільової аудиторії. Для цього редакція має враховувати багато чинників – від соціологічних і психологічних до мовних і поліграфічних. Спробуємо поглянути на інформаційні та психолінгвістичні чинники, а також на роль редактора як корелюючої ланки між спеціалізованим виданням і його читачем.

Кожна дрібна фірма має у своєму штаті бухгалтера, не кажучи вже про великі підприємства з численною бухгалтерією, плановим, юридичним і фінансовим відділами. Змінюються стандарти бухобліку й аудиту, з'являються нові закони, укази, постанови, роз'яснення тощо. Бухгалтери та юристи мають встигати дізнатися, розібратися і втілити у свою повсякденну практику всі вимоги регулюючих і контролюючих органів. Спеціальна бухгалтерська преса існує для того, щоб оперативно надати потрібну інформацію, розтлумачити зміни, передбачити їх можливі наслідки, виявити суперечності, застерегти, порадити, одним словом, полегшити працю бухгалтера, юриста і директора фірми. Фахова газета має убезпечити свого читача від необхідності колупатися у купі паперів, шукаючи потрібний закон, чи нервувати через відсутність потрібного бланка.

В Україні багато різних газет і журналів, які працюють у цьому сегменті, задовольняючи попит доволі специфічної і вельми численної бухгалтерсько-управлінської аудиторії: "Все про бухгалтерський облік", "Податки та бухгалтерський облік", "Бухгалтерія", "Дебет-кредит", "Головбух", "Баланс", "Вісник податкової служби", "Бухгалтер" та ін. Ділові видання загально підприємницької тематики "Контракти" і "Бізнес" (та й багато інших) також не обходять своєю увагою проблеми фінансів і обліку. Інформація, яку надають фахові часописи, як правило, корисна, актуальна і затребувана фахівцями. Але, судячи з даних читацьких опитувань, які періодично публікуються на сторінках цієї спеціалізованої преси, багатьом читачам хотілося б, щоб цю інформацію викладали би більш доступно для пересічного бухгалтера.

Сучасна ділова людина, яка змушена постійно шукати й споживати інформацію, щоб орієнтуватися у швидкозмінному світі, почасти свідомо, а почасти підсвідомо обирає з безлічі наявних інформаційних джерел таке джерело,

– чиї повідомлення легко зрозуміти,

– чия концептуальна система ("картина світу") здається правильною.

Тут "картина світу" – це уявлення індивіда про навколишній світ, коротше кажучи, світогляд. Психологи довели, що людина сприймає інформацію, яка потрапляє до сфери її уваги, крізь призму своєї картини світу [1]. Тобто вона є своєрідним фільтром сприйняття. На її формування впливає просторово-часовий контекст, в якому індивід перебуває від моменту свого народження. Цей контекст складають епоха, країна, соціальний статус і культурний рівень цього індивіда та його референтного оточення.

Кожен з нас охоче спілкується з тими, хто нам приємний, і лише за необхідності змушує себе спілкуватися з тими, хто "навантажує" і "тисне на психіку". Аналогічно читач прагне знайти таке джерело інформації, яке буде "своїм", тобто не лише інформативним, а й психологічно комфортним.

На схемі показано загальний випадок комунікації за посередництвом тексту. Автор створює повідомлення, в якому він відображає свої власні знання про певний об'єкт (явище, ситуацію), а також свідомо чи підсвідомо висловлює власне ставлення до того, про що пише. А отже, повідомлення несе відбиток картини світу автора і його життєвого контексту.

Це повідомлення у вигляді тексту надходить до редактора і після певної обробки потрапляє на сторінки ЗМІ, тобто включається в систему комунікацій. Читач сприймає це повідомлення крізь фільтри власної картини світу і свого життєвого контексту. Навряд чи можливий повний збіг картин світу і життєвих обставин автора і читача, а отже, в голові у читача не виникне такого уявлення про об'єкт, яке буде повністю ідентичне авторському. І справді, думки ж не передаються – передаються знаки. Отже, в голові сприймача з'являється проекція тексту, тобто не авторська думка, а своя власна думка, але аналогічна (якщо відбулося порозуміння) авторській.

У випадку спеціалізованих (фахових) видань на схемі комунікації треба додатково підкреслити такий елемент, як рівень компетентності автора і читача стосовно того об'єкта, якому присвячено повідомлення. У принципі, наближеність рівнів компетентності автора і читача бажана у будь-якому повідомленні (і в художньому, і в публіцистичному). Але якщо читач художнього твору не зрозуміє всіх глибокодумних авторських алюзій і ремінісценцій – це не завжди призведе до читацького невдоволення. Можливо, читача зацікавить вдало закручена інтрига, соковиті емоції чи щось інше, що врешті-решт і задовольнить його очікування від твору.

Що стосуєтьсяо фахових видань, то тут відповідність інформаційної насиченості тексту і доступності викладу рівню компетентності читача – одна з найважливіших умов успішної комунікації. Оскільки інформаційні очікування читача цілком конкретні – досконально розібратися у змісті повідомлення, зрозуміти, що сказав автор.

Люди не зрозуміють один одного, якщо в них немає спільних фонових знань за темою спілкування і зрозумілих обом слів на позначення цих знань (тобто спільного тезаурусу). Крім того, треба враховувати, що людина відразу правильно розуміє лише те, що відповідає її внутрішнім установкам, стереотипам, очікуванням. Для розуміння всього іншого людині треба робити певні зусилля. А навіщо? Хіба тільки обставини змусять. Тобто потрібен ще мотив для здійснення зусиль Отже, для розуміння потрібні спільні фонові знання, спільна мова і мета комунікації.

Чи відповідальний автор за те, як його зрозумів читач?

Звісно, в загальному випадку читач має зробити певну роботу, пройти свою частину шляху, щоб зрозуміти автора. Чи можна без додаткових зусиль зрозуміти, що хотів сказати Геродот, Фома Аквінський чи навіть майже наш сучасник Карл Маркс? Напевне доведеться враховувати їх "життєвий контекст", рівень тогочасних знань і відповідний тезаурус. Але сучасний автор сучасної бухгалтерської газети не Фома Аквінський і, коментуючи закон чи пояснюючи нормативний акт, він не має права претендувати на те, щоб читач довго і з задоволенням розмірковував над його текстами і розбирався в авторській глибокодумності. Читач просто наступного разу купить іншу бухгалтерську газету, яка пише ясно і доступно. Отже, будемо простіше і до нашого видання потягнуться передплатники.

Завдання редактора – досягти максимального взаєморозуміння (або "рапорту", за термінологією НЛП [7]) між своєю газетою і її читачем і зменшити перешкоди каналу зв'язку (стосовно преси – це коректорський, поліграфічний чи дизайнерський брак). Установити рапорт з цільовою аудиторією – це значить свідомо підлаштуватися під неї. Тут не йдеться про загравання газети з читачем, а йдеться про врахування психологічних особливостей аудиторії, задоволення інформаційних очікувань читачів, про відповідність текстів газети стереотипам сприйняття, характерним для конкретної соціальної групи.

Інформаційні очікування читачів фінансово-економічних часописів пов'язані з тими мотивами, які змушують їх читати подібні видання, тобто з потребою добре орієнтуватися у бухгалтерській і податковій сфері, бути в курсі найостанніших змін у законодавстві і нормативних актах, щоб уникнути помилок і неприємностей, можливих при роботі в умовах нестабільного законодавства.

Одне із завдань редактора спеціалізованого (професійного, фахового) часопису – виявити, наскільки досконалими є тексти з погляду читача, тобто наскільки повно й адекватно читач сприймає зміст повідомлення і наскільки легко відбувається процес сприймання і розуміння.

Аналізуючи специфіку сприйняття фахового повідомлення, науковці виявити ряд перцептивних ознак, властивих сприйманню саме фахових текстів: з одного боку, дотримання стереотипності професійного тексту (що забезпечує прогнозованість його сприйняття), а з іншого – коректне використання прийомів "пожвавлення" викладу (іронія, гумор, розмовна лексика тощо), позитивної емоціогенності, приєднання (в тому числі і задля керування), і взагалі – емпатії  [9; 4]

"Повага до читача виявляється в точній орієнтації тексту, в урахуванні рівня інформованості цільової аудиторії, а саме: у тексті немає розлогих пояснень відомих фактів чи термінів і є тактовні пояснення нових фактів чи термінів. У розмові з читачем-колегою часто досить натяку (ключових слів, що відображають сутність відомої читачу інформації). Разом з тим, толерантна мовна поведінка автора полягає в тому, щоб досить ясно і повно пояснити нові поняття, логічно й аргументовано роз'яснити свої судження про них" [9, 69].

Тобто професійний текст є досконалим тоді, коли він забезпечує інформаційний комфорт, а саме:

– читачеві не треба перечитувати речення кілька разів, щоб зрозуміти, що ж хотів сказати автор;

– читачеві не треба повертатися до початку фрази, щоб поміркувати, в якому значенні вжив автор певне слово;

– читача не дратують зайві деталі і, навпаки, він знаходить у тексті пояснення всьому тому, чого не знає;

– текст не заколисує читача своєю монотонністю, а пробуджує професійний інтерес й емоційний відгук [9].

Наприклад, варто враховувати роль назви у сприйнятті тексту: "Назва тексту чи його частини містить макропропозицію, виражену з різним ступенем докладності. Назви, в яких тільки називається предмет думки, і назви, в яких автор конденсовано розкриває суть повідомлюваного, – два різновиди, які переважно вживаються в науково-технічних текстах (загалом у писемних творах є назви-символи, назви-тези, назви-цитати, назви-повідомлення, назви-натяки і назви-розповіді тощо" [3, 134]).

У багатьох статтях фахових часописів використовується лід (вріз, передтекст) як засіб орієнтації читача: "Передтексти – це "висунуті" мінітексти, які в стислій формі передають зміст тексту. На відміну від назв, які репрезентують зміст тексту, виконуючи при цьому експресивну й регулюючу функції, передтексти реферують його за правилами стиснення інформації. Передтексти покликані виконувати насамперед інформативну функцію" [8].

Інформаційний комфорт забезпечується ясністю повідомлення – тобто таким мовним оформленням, яке забезпечує сприйняття і розуміння інформації з першого прочитання.

У межах цього дослідження розглянуто по 10 номерів найбільш популярних (судячи за накладом) бухгалтерських видань "Все про бухгалтерський облік" і "Бухгалтерія" за 2001–2005 рр. (випадкова вибірка). Автор має певне уявлення про бухоблік приблизно на рівні бухгалтера-початківця. Але, щоб уникнути звинувачень у суб'єктивізмі, аналізувалися статті не суто практичного плану (наприклад, як заповнювати бланки звітності і робити проводки), а статті більш загального змісту – коментарі до законів і нормативних актів, поради бухгалтерам і керівникам у конкретних ситуаціях, переписка з читачами, обговорення і прогнози ситуацій у професійні сфері і под.

Кожна стаття – це самостійний інформаційний продукт з власною пошуковою системою (заголовковий комплекс, поділ на параграфи, виділення ключових слів, примітки, виноски-плашки, інфографіка), яка має допомагати читачеві швидко зорієнтуватися в матеріалі:"... елементи заголовкового ансамблю газети, сегментуючи зміст, виступають у ролі засобів забезпечення комунікативних інтересів читачів. Виконуючи інформативно-орієнтуючу роль, вони є опорними пунктами, що виявляють зміст матеріалів газети" [8].

Але в реальності майже половина проаналізованих статей недостатньо структуровані: не мають ні вступу, ні логічних зв'язків між частинами тексту, ні висновків. Часто статті не містять хоча б найменшого сюжету, історії, не показують на прикладах, як конкретному читачеві краще використати для своїх потреб наведену в тексті інформацію. Основний недолік – відсутність вступу і логічного закінчення (висновків). Автори мало турбуються про те, щоб увести читача в курс розглядуваного питання, показати місце цього конкретного питання в ширшій, загальній проблемі. Особливо неприйнятно, коли стаття починається з речень типу "Согласно пп. 19.3.3. ст. 19 Закона №…".

Спеціально відзначимо недоліки у виділенні поліграфічними засобами основних моментів змісту, зокрема невміння авторів добирати ключові слова, фрази й оптимізувати їх кількість. Це негативно впливає на ясність викладу, оскільки вона залежить від того, наскільки чітко виділено в тексті ключові моменти змісту.

Більшість статей написані у традиційному псевдонауковому стилі: виклад є невиправдано ускладненим для пересічного бухгалтера, речення – занадто довгими і монотонними, мова – "канцелярською", а відтак і смисл повідомлення стає не зовсім ясним. "Наша здатність сприймати інформацію поступово знижується, якщо форма викладу не піддається модифікації. Ніщо так не втомлює, як одноманітність і монотонність" [3, 130].

Досить непрості за своїм змістом питання, описувані в статтях і коментарях до законів та нормативних актів, додатково ускладнюються недосконалою побудовою висловлювань. Неоднозначність на всіх рівнях – лексичному, граматичному, текстовому – один з найчастотніших недоліків у кожній четвертій з проаналізованих статей. Звичайно, контекст зрештою прояснює значення, але для цього потрібним виявляється не одне, а два і більше прочитань.

Проаналізовані статті мають недоліки у своїй ритмічній побудові через наявність (а іноді й переважання) надмірно довгих речень. Тексти з переважанням довгих речень, звичайно, не підвищують читабельності. Великі частини тексту, та ще й розташовані нелінійно, змушують читача завантажувати пам'ять, тобто спричиняють стан напруження. А до цього ще додається авторське багатослів'я: понад третина проаналізованих статей містять надміру відомої нерелевантної інформації. Усе це може викликати у читача відчуття інформаційного дискомфорту, не кажучи вже про те, що за таких обставин зміст повідомлення, як правило, зазнає деформацій.

Сучасному авторові варто уникати канцеляриту, яке було звичним для попередньої епохи. Усування такого мовного оформлення тексту є сучасною тенденцією для більшості розвинених країн. Канцелярський стиль стає анахронізмом, бо він перешкоджає ясності, оскільки гальмує швидкість і легкість сприймання, заважає повноті розуміння.

На жаль, більшість текстів бухгалтерських газет не можна віднести до категорії ясних і прозорих за змістом. З 21 статті, проаналізованої в цьому дослідженні, тільки 6 (тобто менше третини) можна з більшим чи меншим наближенням віднести до ясних за викладом. Назагал зауваження є такими:

– немає вступу, логічних зв'язків між елементами структури, висновків;

– ускладнений виклад, задовгі речення, багатослів'я, канцелярит, переважання пасивних конструкцій;

– надмірність шрифтових виділень.

Ясним є текст, у якому читачеві відразу стає зрозумілим, що хотів сказати автор. Для цього необхідно належним чином організовувати думку – доцільно розчленовувати матеріал, подавати частини в логічній послідовності, пояснювати незрозуміле і не зупинятися на відомому, акцентувати головне і відмежовувати другорядне.

"Мовна організація тексту, яка уможливлює кілька смислових інтерпретацій, не може вважатися досконалою, оскільки не відповідає меті автора. ... текст повинен бути організований так, щоб читач міг не тільки сприйняти, і не тільки зрозуміти зміст у цілому, а зрозуміти його так, як запланував автор [3, 20].

Дуже часто виклад думки ніби навмисне утруднений. У проаналізованих статтях ми не знайшли жодного прикладу іншої крайності – занадто спрощеного викладу, коли автор зверхньо вважає, що читачі не зрозуміють складних речей, і примітивізує повідомлення. Але поки що надмірне спрощення бухгалтерській пресі не загрожує. Просто, наближуючи текст до читача, треба не втрачати почуття міри. Саме почуття міри підтримуватиме інтелігентний імідж газети.

Дуже прикрим недоліком більшості статей є приховане (а інколи неприховане, але надмірне) цитування. Автор не може сказати ясніше за законодавця чи за працівників Державної податкової адміністрації? Тоді нехай буде чесним і залишає лапки – нехай читач бачить, що це цитата. Тільки нам здається, що функція професійної газети не стільки цитувати, скільки пояснювати, розтлумачувати закони та інші нормативні акти. А на пояснення місця не вистачає, тому що замість нього подається прихована цитата.

Виходячи з аналізу листів до редакцій, основними запитами бухгалтерсько-управлінської аудиторії є:

– публікація змін у нормативній базі; тлумачення цих змін із розглядом можливих загроз;

– заповнення бланків звітності; бухгалтерські проводки;

– конкретні практичні приклади з діяльності суб'єктів господарювання і їх аналіз;

– роз'яснення спірних питань і рекомендації стосовно оптимальних дій у тих чи інших обставинах.

Ці аспекти мають для цільової аудиторії самостійне значення, читачі завжди в них зацікавлені й обов'язково звертають на них увагу. Тому бажано, щоб статті містили ці аспекти, а заголовковий комплекс і виділені ключові слова і фрази відображали їх.

На жаль, проаналізована реальна бухгалтерська преса часто-густо виділяє як ключові такі фрази, які не відображають мережу змістових аспектів і не мають самостійного значення поза текстом статті.

Підсумовуючи думки науковців щодо редагування нехудожніх текстів [5; 6; 8; 9], можна спробувати окреслити для редакторів спеціалізованих часописів основні правила побудови комунікативно досконалих фахових статей:

– прозорість змісту: логічна, цілісна структура тексту: вступ (основна тема повідомлення, її зв'язки з іншими, ступінь важливості і нагальності) – основна частина (докладний, послідовний розгляд теми, можливі варіанти дій читача і прогнозування їх наслідків) – висновки (рекомендації);

– лінійність викладу: мінімально вживати вставні конструкції, супровідні твердження, застереження; вживаючи такі конструкції, не переривати основне речення;

– модернізація стилю: вилучати канцелярські вислови; уникати пасивних конструкцій; застосовувати іронію, гумор, розмовні вислови (навіть сленг – у міру);

– виділення основних моментів змісту: основне повідомлення – одне; про нього – в заголовку, у врізі, на початку статті, в кінці статті (за допомогою синонімічних конструкцій із ключовими словами); кількість предметів обговорення (аргументів, фактів тощо) – сім плюс мінус два; ключові слова в кінці речення, на початку абзацу, на початку і в кінці тексту;

– однозначність: використовувати багатозначні слова у такому контексті, який виключає можливість їх сприйняття в інших значеннях; уникати "хронічно неоднозначних" слів: він, вона, воно, його, їхній, це, там, тут і под.; уникати двозначних граматичних конструкцій: віддавати перевагу займенникові який (уникаючи що) – для поєднання частин речення;

перешкоди ясності: віддавати перевагу стверджувальним конструкціям; уникати речень з двома і більше запереченнями; вилучати вислови типу нельзя не сказать; нет ничего лучше, чем; використовувати синоніми: проводити, провадити, здійснювати, робити; отже, а значить, виходить, можна зробити висновок; очевидно, мабуть, певно, звісно; як правило, зазвичай, звичайно, як і завжди; уникати сполучень слів типу расчет суммы рассчитан; усувати ланцюжки з родових відмінків на зразок создание обеспечения оплаты отпусков; вилучати слова однакової форми типу завданням виконання обстеження було залучення…;

довжина речень, розмір абзаців: писати просто і лаконічно; дотримувати ідеальної довжини речень 14–18 слів; абзац має містити не більше 50–70 слів (3–4 речення); чергувати речення різної довжини: довге, коротке, дуже коротке, трохи довше;

інформаційна насиченість викладу: уникати мовної надлишковості (зайвого вживання слів, словосполучень, речень і цілих частин тексту); уникати інформаційної розрідженості, "водянистості" (не пояснювати відоме чи вже попередньо пояснене, не вводити зайві деталі); уникати надмірної напруженості (не перевантажувати текст інформацією); наводити конкретні приклади; показувати можливі плюси і мінуси; підказувати шляхи уникнення небезпеки; давати поради; спонукати до спілкування.

1. Белянин В. П. Основы психолингвистической диагностики: Модели мира в литературе. – М.: 2000. – 124 с.

2. Блюменау Д. И. Проблемы свертывания научной информации – Л.: Наука, 1982. – 166 с.

3. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 140 с.

4. Ковалевська Т. Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. – Одеса: Астропринт, 2001. – 344 с.

5. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект) – К.: ТОВ "МФА", 1997. – 356 с.

6. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови – К.: Українська книга, 1998. – 238с.

7. О'Коннор Дж., Сеймор Д. Введение в НЛП. – Челябинск: Версия, 1997. – 256 с.

8. Різун В. В. Літературне редагування. – Київ: Либідь, 1996. – 240 с

9. Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєєв В. М. Лінгвістика впливу – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2006. – 148 с.

© Скотникова Т. В., 2006