Ласкаво просимо

У статті автором пропонується поняття "комп'ютерний діалог", аналізуються його специфічні ознаки. Порушене питання пов'язується з перспективою створення діалогових систем  "людина - комп'ютер".

Ключові слова: комп'ютерний діалог, інформативність, лаконізм, конситуація, учасники діалогу,  діалогова система  "людина - комп'ютер".

The notion of "computer dialogue"is introduced by the author. The peculiarities of computer-based dialogue are analyzed in the article. This question is connected with the further creation of dialogue systIs"man - computer".

Key words: computer-based dialogue, self-descriptiveness, laconism, the definite situation, the participants of the dialogue, dialogue systIs"man - computer".

Діалог як лінгвістичне поняття – явище неоднорідне. Дослідження проблем діалогу,  розпочаті ще в античні часи [1], у наш час  зростання комунікативних процесів набувають особливої актуальності як у вітчизняній, так і у зарубіжній лінгвістичній літературі [3]. Вивчення проблем, пов'язаних з діалогом, проводиться в різних аспектах: стилістичному [7]; структурному [5]; комунікативному [2] та ін.

Для сучасної прикладної лінгвістики особливої актуальності набуває дослідження особливостей діалогу, які можуть бути корисними при створенні засобів спілкування "людина – комп'ютер" на основі природної людської мови [4].

Використання діалогів у різних стилях  накладає на них свій відбиток. Специфіка використання діалогів у різних стилях мовлення поки що не стала предметом  спеціальної уваги науковців. Традиційно вважалося, що діалог – це різновид лише розмовного мовлення. Тому не дивно, що переважна більшість лінгвістичних досліджень діалогу стосується  саме розмовного стилю.

Проте реалії функціонування мови свідчать, що сферою використання діалогу є не лише розмовне мовлення, а й інші стилі: науковий (наукова дискусія, обговорення); публіцистичний (інтерв'ю); художній (діалоги між персонажами творів); офіційно-діловий (ділове листування) тощо. Актуалізація проблем, пов'язаних зі створенням діалогових систем "людина-комп'ютер" (не плутати з формою спілкування людей за допомогою комп'ютерних систем типу ASC: у формі такого спілкування виникають свої специфічні прояви, які ще чекають свого дослідника) заставляє задуматися не лише над необхідністю виокремлення специфічного комп'ютерного стилю мовлення, а й  над особливостями такого різновиду діалогічного тексту, який ми називаємо "комп'ютерним діалогом".

У виділеному нами комп'ютерному стилі діалог використовується як одна з основних форм існування цього стилю, як один з найуживаніших засобів спілкування людини з комп'ютером. Звісно, такий діалог не може ототожнюватися з розмовним діалогом. Вивчення того спільного, що є між ними, і особливо того специфічного, що характеризує саме комп'ютерний діалог, і є предметом нашої уваги.

У лінгвістичній літературі називаються  такі основні ознаки діалогу  як мовного явища: лаконізм; широке використання позамовних засобів (міміка, жести); значну роль інтонації; різноманітність речень неповного складу; вільну від норм книжних стилів синтаксичну будову висловлювань; пріоритет простих речень. Дослідниками підкреслюється  і така характерна ознака діалогу, як "взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співрозмовників, яка об'єднує діалог у єдине ціле" [6: 65; 9, 75 та ін].

Таку загальну характеристику ознак діалогу в цілому не можна в повній мірі віднести до діалогу комп'ютерного.

Зважаючи на сучасний рівень розвитку комп'ютерної техніки можна говорити поки що лише про письмову форму такого діалогу "людиниа – комп'ютер", що зумовлює неактуальність для комп'ютерного діалогу ролі інтонації, широкого використання позамовних засобів, вільну від норм книжних стилів синтаксичну будову висловлювань.

Щодо останньої позиції слід звернути увагу на те, що хоча комп'ютерний стиль не можна назвати стилем власне книжним, все ж  у ньому формуються ті норми, у тому числі у плані синтаксичної будови висловлювань, які є характерними саме для комп'ютерного стилю. Такі норми пов'язані, насамперед, з реалізацією вимоги до інформативності, лаконічності і економії мовлення. Вони виявляються на усіх рівнях мови:

– на рівні лексичному загальновживана лексика доповнюється лексичними засобами, які є результатом втілення тенденції до економії мовлення (терміни, іншомовні слова);

– на рівні словотворення – використання абревіатур та складноскорочених слів;

– на рівні морфологічному – використання віддієслівних іменників, відносних прикметників тощо; -

– на рівні синтаксису – пріоритетність простих речень перед складними, широке використання неповних та еліптичних конструкцій; тенденція до трансформації питальний речень у називні з функцією комп'ютерного запиту;  багатоаспектна (лексична, граматична, семантична, асоціативна) взаємодія між  репліками діалогового тексту;

– посилений рівень інформативності  одиниць усіх мовних  рівнів;

– можливість супроводу мовної інформації позавербальною інформацією (засоби комп'ютерної графіки, схеми, таблиці, діаграми, фото-, кіноілюстрації, аудіосупровід та ін.) тощо.

Таким чином, у комп'ютерному діалозі виявляються деякі властивості, які є спільними для усіх типів діалогів, тобто їх можна вважати універсальними для діалога як мовного явища у цілому. До них можна віднести такі властивості, як лаконізм та відповідно пов'язані з ним  різноманітність речень неповного складу та пріоритет простих речень зі взаємозумовленою синтаксичною будовою реплік співрозмовників, для об'єднання діалогу у єдине ціле.

Однак поряд з  цими спільними для усіх типів діалогів властивостями комп'ютерний діалог  характеризується досить специфічними  рисами.

Згідно зі схемою аналізу діалогу, запропонованою Дж. Лайонзом [6],  у структурі діалогу релевантними є три компоненти: 1) співрозмовники, тобто партнери по мовній взаємодії; 2) мовленнєві події; 3) топіки розмови.  На нашу думку, важливим доповненням для характеристики діалогу є ще і такий фактор, як конситуація.  Завдання виявити специфіку саме комп'ютерного діалогу зумовлює нас звернути увагу саме на такі специфічні для цього типу діалогу фактори, як характеристика учасників діалогу  та конситуація, у межах якої може відбуватися такий діалог.

Тож комп'ютерний діалог передбачає двох "співрозмовників", один з яких є машиною, а другий – живою людиною. Це накладає свій відбиток на характер конситуації, яка є завжди впливає на характер діалогу. Так, якщо для розмовного діалогу конситуація обов'язково повинна включати характеристику таких змінних параметрів, як місце, у якому відбувається діалог, його мета, характеристика співрозмовників (їх вік, освітній рівень, стать, соціальний статус, характер, темперамент, вихованість, зацікавленість у спілкуванні, психологічну установку тощо), то для комп'ютерного діалогу ці складові конситуації будуть мати певну специфіку: місце протікання діалогу чітко визначене (приміщення, де обов'язково є комп'ютер), мета спілкування – суто інформативна, позбавлена чуттєвих, емоційних, естетичних та соціальних прагнень; характеристика лише одного співрозмовника – живої людини, яка в даний час спілкується з комп'ютером.

Останній параметр конситуації – характеристика співрозмовника – суттєва для врахування специфіки його відповідей не питання, поставлені комп'ютером, та формування людиною питань до комп'ютера.

Слід зауважити, що при створенні діалогових систем "людина – комп'ютер" індивідуальні риси людини – користувача практично  нівелюються. Комп'ютер має реагувати лише на інформативно значущі компоненти мовлення, які людина здатна вжити; іншими словами, комп'ютер спілкується з людиною не  як з особистістю, а як з носієм певної мови, інформативну структуру якої закладено в комп'ютер. Таким чином, один з найважливіших чинників для протікання діалогу – конситуація – у комп'ютерному стилі має свою специфіку.

Окрім специфічної конситуації, комп'ютерний діалог характеризується:

– з боку комп'ютера – максимальною інформативністю,  опорою лише на наявні в комп'ютері мовні бази даних (у межах електронних словників, інформаційно-пошукових тезаурусів), чіткістю, лаконізмом, відсутністю елементів надлишковості, можливістю перепитувань, можливістю повернень до попередніх формулювань, відсутністю інтонаційного оформлення тощо;

– з боку людини-користувача – обов'язковістю інформативно значущих компонентів, можливістю вживання інформативно надлишкових елементів мовлення, можливістю синонімічної заміни формулювання тощо.

Характерною рисою комп'ютерного діалогу є наявність запитів  у формі непитальних речень, які характеризуються відсутністю питальної інтонації, питальних слів і компонентів з надлишковою інформативністю.  Формально, за структурою, ці запити збігаються номінативними реченнями, однак, враховуючи їх трансформативні можливості, можна стверджувати, що вони являють собою еліптичні структури з експліцитним пацієнсом. Такі типи питань характерні для таблиць і анкет, що у природному мовленні людей використовуються в межах наукового і офіційно-ділового стилів. Наприклад:

Природне мовлення: Де можна прочитати про результати Ваших досліджень? (=У яких виданнях (роботах, статтях, журналах, монографіях) можна прочитати про результати Ваших досліджень?).

Комп'ютерний запит: Видання, в яких публікувалися результати (Ваших) досліджень.

Однією з найважливіших відмінностей людини від комп'ютера є її здатність до асоціативного мислення.

Звичайно, навчити мислити машину неможливо, але  можна спробувати спрямувати роботу ПЕОМ у потрібному напрямку пошуку потрібної інформації, а значить, надати певну допомогу в вирішенні проблем, пов'язаних зі створенням штучного інтелекту. Це спрямування повинно,  на нашу думку, полягати в розробці таких основних напрямків дослідження природного людського мовлення, як:

– інформативний (виявлення найбільш інформативних компонентів мовлення);

– граматичний (дослідження граматичних моделей розвитку людського мовлення взагалі і діалогового мовлення зокрема);

– інтенційний (аналіз особливостей семантичної сполучуваності компонентів мовлення, особливо ключових);

– асоціативний (виявлення закономірностей створення асоціативних ланцюжків у природному мовленні);

– трансформативний ( дослідження трансформативних можливостей окремих носіїв інформації).

Дослідження природного діалогічного мовлення в зазначених аспектах при урахуванні виділених нами специфічних ознак діалогу "людина – комп'ютер" дасть можливість удосконалення процесів інформаційної взаємодії, що прискорить рух України до інформаційного суспільства.

1. Аристотель. Риторика // Античные риторики. – М., 1978.

2. Борисова И. Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге// Русская разговорная речь как явление городской культуры. – Екатеринбург, 1996; Романов А.А. Коммуникативная инициатива говорящего в диалоге// Текст как структура. – М., 1992; Сухих?С.?А. Структура коммуникантов в общении// Языковое общение и его единицы. – Калинин, 1988 та ін.

3. Валюсинская З. В. Вопросы изучения диалога в работах советских лингвистов // Синтаксис текста. – М., 1979;  Шведова Н.Ю. К изучению русской диалогической речи. – РЖ, 1974, сер.6. №4;  Диалог: теоретические проблемы и методы исследования: Сборник научно-аналитических обзоров. – М., 1991 та ін.

4. Венда В. Ф. О законе взаимной адаптации человека и машины// Вестник АН СССР. – 1985, №1;  Мальковский В.В. Диалог с системой искусственного интеллекта. – М.: МГУ, 1985; Модели диалога в системах искусственного интеллекта. Учебные записки Тартуского государственного университета. Выпуск 751. – Тарту, 1987 та ін.

5. Визгина А. М. Модальность неместоименных общевопросительных предложений в диалогической речи (на материале совр. русск. языка). – АКД. – М., 1973; Ленерт У. Проблемы вопросно-ответного диалога// Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XV. – М., 1985; Тарасенкова Е. Ф. Вопросительная реплика трёхчленной диалогической конструкции в совр. русском языке. – Научн. труды Кубанского ун-та, 1972, вып. 152 та ін.

6. Ганич Д. І. , Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985.

7. Дудик П. С. Діалогічність і монологічність розмовного мовлення // Мовознавство. – 1972. – №2. – С. 20 – 28; Йотов Цветан Драганов. Некоторые структурно-функциональные характеристики диалога (на материале совр. русского языка). – АКД. – М., 1977; Одинцов В. В. Стилистическая структура диалога // Языковые процессы совр. русск. худ. л-ры. Проза. – М.: Наука, 1977 та ін.

8. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1978.

9. Русский язык: Энциклопедия. – М.: Изд-во "Сов. энциклопедия", 1979.

© Шульгіна В. І., 2006