У статті досліджуються політичні перифрази, що функціонують у нашому суспільстві. Розглядаються їхні стилістичні функції у текстах періодичних видань та з'ясовуються чинники їхньої появи в мовному просторі України.Ключові слова: засоби масової інформації (ЗМІ), перифрази, політичні перифрази, класичні перифрази (фразеологізми), публіцистичний стиль, іронічна оцінка подій, формування стереотипів.Іп the article it is analyzed the political periphrases used in our society. It is researched the stylistic functions in the texts of periodical editions and determined factors of their appearance in the Ukrainian language space..Кеу words: mass media, periphrases, political periphrases, classical periphrases (phraseology), publicist writing, ironical valuation of events, stereotype influence of periphrases.
Мова засобів масової інформації завжди була й залишається важливим об'єктом вивчення у мовознавстві та журналістикознавстві. Як зауважує професор С. Єрмоленко, час ставить свої вимоги до кожного зі стилів. Зокрема досить динамічні зміни відбуваються у публіцистичному та розмовному. Через елементи експресивної мови, націленість на швидку реакцію читача, на привернення уваги до інформації публіцистичний стиль послуговується прийомами гри словом, мовними парадоксами. “У мові засобів масової інформації вперше з'являються нові суспільні поняття, усталюються і творяться нові перифрази, що формують суспільну думку” [1, 68].
Оскільки саме публіцистичний стиль найшвидше реагує на зміни у суспільному житті, впливає на формування громадської думки за допомогою слів-понять (перифрази, гра слів, жаргонізми, фразеологізми тощо), то предметом нашого дослідження обрано важливий складник газетного стилю – перифрази. Основні завдання дослідження такі:
– простежити використання перифрастичних зворотів у конкретних виданнях (“Україна молода” і “День”);
– розглянути стилістичні функції перифразів у текстах періодичних видань;
– з'ясувати умови фразеологізації окремих перифразів у газетному мовленні.
До проблем публіцистичного стилю, зокрема використання перифрастичних зворотів у засобах масової інформації, зверталися у своїх працях Є. Макаренко (“Культурна і мовна різноманітність в інформаційному суспільстві”), М. Жовтобрюх (“Мова української періодичної преси (кінець XIX – початок XX ст.)”), О. Пономарів (“Стилістика сучасної української мови”), О. Копусь (“Перифрази у творах О. Гончара: структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аспекти”), Г. Солганик (“Лексика газети”) та інші науковці.
Отже, у результаті цільового спостереження за матеріалами періодичних видань “Україна молода” та “День” зафіксовано масив перифразів, які сьогодні цілком природно функціонують у нашому мовленні, породжують нові мовні одиниці. Та для кращого розуміння теми варто спочатку розібратися у термінологічних поняттях.
Традиційно під перифразом розуміють вторинну назву, яка є засобом образно-описової характеристики і виступає синонімом до слова чи вислову, що є основною назвою предмета. “Перифраз характеризується такими ознаками: він є семантично неподільною одиницею, замінює слово чи вислів, має власне оточення, яке не випливає з властивостей слів-компонентів, функціонує як окремий член речення” [2, 150]. Професор О. Пономарів дає таке визначення: “Перифраз – описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називається не прямо, а описово, через характерні їх риси. Найчастіше перифрази вживаються в публіцистичних та художніх текстах” [3, 248].
О. Копусь дає своє, робоче формулювання: “Перифраз – це мовна та мовленнєва одиниця, співвідносна зі словом, словосполученням і реченням, він є вторинною назвою відомого суб'єкта чи об'єкта, часто оцінною, має тотожну денотативну частину значення та використовується в тексті зі стилістичною метою”.
Аналізуючи ці визначення, доходимо висновку, що ЗМІ переважно використовують перифрази для увиразнення, вироблення власного, неповторного стилю (щоб яскраво вирізнятися серед конкурентів), надання матеріалам експресивності, емоційності. Так, завдяки частоті й регулярності вживання перифрази з часом набувають ознак, властивих фразеологізмам: відтворюваність, стійкість у складі й структурі, фіксоване становище компонентів. Виробилися навіть класичні варіанти на зразок: батько історії (Геродот), дочка Прометея (Леся Українка), красне письменство (поети), п'ятий океан (повітряний простір), чорне золото (кам'яне вугілля, нафта), м'яке / пухнасте золото (хутро), голубе золото (газ), голуба вахта (охорона водойм), голубий екран (телевізор), живе срібло (риба), зелені легені (ліси), зелений змій (алкоголь), акули пера (журналісти) та ін.
Однак перифрази вживають не лише для емоційного збагачення текстового матеріалу, уникнення невиправданої тавтології тощо. Досить часто вони містять у собі суб'єктивну думку, авторську оцінку явища.
Тому в значеннях перифраза іноді на перший план виходить пейоративна оцінка референта, стара норма осмислюється трохи іронічно:
“Кремль найближчим часом збільшить тиск і спробує повернути Київ у лоно “сім'ї слов'янських народів” – за прикладом Білорусі” (День. – 2006. – № 204); “Відчуття вождя нації, певно, надовго запам'яталося” (День. – 2006. – № 240); “Продаючи нам енергоресурси за цінами, які часто перевищують світові, російська сторона вимагає від нас розплачуватися за цінами не світовими, а внутрішньоросійськими – оце, певно і є справжня ціна “слов'янського братерства” і “стратегічного партнерства”” (Україна молода. – 2007. – №14) та ін.
Оскільки в дослідженні використовувалися переважно матеріали на політичну тематику, то задля кращого сприйняття наведені приклади поділені на такі тематичні групи:
1. Перифрази на позначення відомих осіб сучасності:
володар Донбасу, головний міліціонер, залізний посол, гарант Конституції, головний олігарх, головний фінансист, українська Жанна Д'Арк тощо.
Тут можна навіть говорити про створення іміджу. При цьому ракурс сприйняття зміщений, наголошується лише на певних ознаках об'єкта. Імідж, не даючи повної характеристики особи чи явища, фіксує лише окремо взяті риси та якості, які легко сприймаються, не вимагаючи великих мисленнєвих зусиль одержувача інформації:
“Колишня “газова принцеса” (Юлія Тимошенко. – Б. Г.) довела, що у нашому суспільстві гроші та технології здатні вершити чудеса” (Україна молода. – 2006. – № 247 ); “Єхануров починав шлях в економіку ще з Держдуми при Президентові України, з якої вийшли такі “акули економіки”, як Пинзеник та Терьохін”; “Чого тільки заслуговують висловлювання червоного генерала (П. Симоненко. – Б. Г.) про жертв Голодомору. Нещадно карати за таке потрібно” (Україна молода. – 2006. – № 238); “Польовий командир майдану (Луценко. – Б. Г.) додав, що “сьогодні потрібно будити і організовувати людей, а не очолювати партії” (Україна молода. – 2006. – № 238); “Російський очільник (В. Путін. – Б. Г.), до того ж прилетів до Києва на півтори години пізніше запланованого” (Україна молода. – 2006. – № 238); “Леді Ю” (Україна молода. – 2006. – № 240); “Хрещений батько поправок до Основного Закону” (О. Мороз. – Б. Г.) (День. – 2006. – № 238); “Думається, у влади вистачить розуму, щоб цього разу не повертати жінку до тюремної камери, завдяки чому вона може остаточно опинитися на п'єдесталі української Жанни Д'Арк (Ю. Тимошенко. – Б. Г.)” (День. -2007. – № 32); “Не слухається кремлівського владику (В. Путін. – Б. Г.) і все тут...” (День. – 2007. – № 31); “Буш нагадав про ідеали “батька-фундатора” США (Дж. Вашингтон. – Б. Г.” (День. – 2007. – № 31); “У чому полягає “ефект Луценка” (зростання популярності політика. – Б. Г.)?” (День. – 2006. – № 224).
2. Перифрази, що називають політичні групи. Наприклад:
донецький клан, кримські товстосуми, куми при владі, харківська еліта.
“За їхніми словами, останні кадрові призначення в ГП, зокрема й призначення Віктора Пшонки на посаду заступника Генпрокурора, свідчать про те, що донецький клан, підтриманий антикризовою коаліцією, йде до остаточної узурпації влади” (Україна молода. – 2006. – № 238); “Донецькі й тут наполегливо рекомендують свого одіозного “проффесора”” (“Україна молода”. – 2006. – № 221); “Чи доведеться голодувати “головному фінансисту” Запоріжжя (Україна молода. – 2006. – № 221); “Отже, позавчора “вишеградські тигри” (Ярослав Качинський та Мірек Тополанек. – Б. Г.) на спеціальній прес-конференції у Варшаві повідомили...” (Україна молода. – 2007. – № 33); “За його словами, причина створення такого об'єднання є “остаточний реванш кучмістів у центральних органах виконавчої влади” (Україна молода. – 2006. – № 240).
3. Називання партій і блоків. Наприклад:
помаранчеві, фракція “червоних”, поділ на помаранчевих та синьо-білих, реґіонали, синьо-білі тощо.
“Наші друзі” люблять теоретичні розробки, – пожартував з цього приводу бютівець Олександр Турчинов” (День. – 2007. – № 31); “Але я гадаю, що, на жаль, на тлі загального розчарування “помаранчевими” силами навіть ця тема не стане причиною надмасових виходів на вулиці” (День. – 2007. – № 33); “З іншого боку, правляча коаліція спільно з урядом робить усе можливе, щоб перетягнути на себе повноваження, що можна говорити про конституційний переворот руками антикризовиків” (День. – 2007. – № 32); “Пригадується, так вони чинили й тоді, коли рвалися до минулого літа, в ході коаліціади” (Україна молода. – 2007. – № 33).
Зрештою, такі перифрази стають тиражованими, загальновживаними. А це іноді сприяє формуванню стереотипів, часто навіть негативних, що виконують роль навіювання у масовій соціальній інформації. Скажімо, у радянський період цілеспрямовано послуговувалися висловом “колиска братніх народів – Київська Русь (Росія, Україна, Білорусь)”, або ж сьогодні можемо прочитати: “совєтські (совкові) часи” (“Україна Молода”. – 2006. – № 238); “Відчуття вождя нації, певно, надовго запам'яталося” (День. – 2006. – № 207); “Влада, користуючись із ситуації недемократичності, планомірно знищувала або маргіналізувала все українське, прикриваючи це демагогічною суспільною ідеологією “радяського інтернаціоналізму” і “советської спільності”; “Мовляв, ледь не весь світ незабаром заговорить мовою Леніна” (День. – 2006. – № 228); “Ось бачите, який талант, який письменник чудовий, а хворий. І невиліковно. Метастази шовінізму” (День. – 2006. – № 228); “І вже нині ціновий аркан накидають на жалюгідний бюджет пересічного українця” (Україна молода – 2006. – № 238); “Давно зрозуміла, чого під час так званих всесоюзних поетичних фестивалів молоді литовці та грузини гуртувалися з українцями, уникаючи обіймів старших братів” (Україна молода. – 2006. – № 241).
Отже, перифрази – один із вдалих способів образного пояснення того, що важко висловити одним словом. Коли ж пояснювати довгим реченням і мудрованими конструкціями, втрачається експресивність та динамічність думки. Перифрази, якими послуговуються “Україна молода” та “День”, досить різноманітні. Обидва видання виробили власний фонд, в якому домінують не класичні, а власні (створені журналістами цих газет) різнобарвні новотвори. Саме це сформувало своєрідний, неповторний імідж газет, завдяки чому “Україна молода” і “День” сьогодні успішно конкурують на ринку преси.
1.
Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). – К., 1999.
2.
Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Короткий словник перифраз / За ред. М. М. Пилинського. – К., 1985. – 150 с.
3.
Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: Підруч. – К., 2000. – 248 с.
4.
Хриплива Д. А. Виборча кампанія 2001–2002 рр. у перифразах журналу “ПіК” // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. – Т. 11 – С. 122–127.
© Бока Г. І., 2007