Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Жанровий арсенал газети “Дзеркало тижня” (2004–2005)

Голік О. В.

асп.
УДК 070:[050:001.89]

 

У статті проведено моніторинг жанрового арсеналу газети "Дзеркало тижня", визначено жанри, що домінують та зникають, ідентифіковано нові жанрові утворення.

Ключові слова: жанр, форма, жанрова модель, жанрова система, взаємокореляція, дифузія, взаємозбагачення.

In the article the genre palette survey of newspaper "Zerkalo nedeli" is done, the dominating and disappearing genres are defined, the new genre models are identified.

Key words: genre, form, genre model, genre system, intercorrelation, diffusion, mutual enrichment.

На сучасному етапі розвитку мас-медійного простору відбувається комплексна, багатоаспектна трансформація теорії журналістики в контексті новітніх масовокомунікативних процесів. Теорія журналістських жанрів як значуща складова цілісної системи також підпадає під вплив, змінюється, еволюціонує і тому потребує глибинного та детального дослідження. Для вивчення проблеми жанрів, їх модифікацій, взаємокореляційних та взаємозбагачувальних процесів актуальним на даному етапі є моніторинг жанрових моделей української періодики, виділення тих форм, що домінують та зникають, визначення основних характеристик нових жанрових утворень.

Тому об'єктом дослідження є українська періодика (на прикладі газети “Дзеркало тижня”), а предметом – її жанровий арсенал.

Мета статті – здійснити моніторинг газети “Дзеркало тижня” стосовно присутності чи відсутності зразків усіх журналістських жанрів, частоти їх використання, ідентифікувати нові жанрові утворення, встановити зв'язки між процесами жанроутворення та жанровживання в пресі та іншими трансформаціями в інформаційному просторі.

Сучасні проблеми жанроутворення, дифузії, взаємокореляції жанрів, причини та наслідки зникнення і появи нових форм досліджують О. Тертичний [1], А. Тепляшина [2], Л. Кройчик [3] та інші. В їхніх працях містяться спроби охарактеризувати нові тенденції жанроформування, встановити закономірності, визначити їхню роль та вплив у загальному розвитку медійної сфери, запропонувати нові класифікації журналістських жанрів. На жаль, ці наукові роботи стосуються аналізу російських друкованих ЗМІ. Серед українських учених слід зазначити І. Михайлина [4], В. Шкляра [5] та М. Василенка [6, 7]. Праці останнього присвячені саме дослідженню динаміки розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі після 1990 р.

Дана робота у поєднанні з моніторингом інших сегментів української преси дасть змогу окреслити тенденції, динаміку та перспективи подальшого поступу процесів жанроутворення та жанровживання, що є важливим для розвою сучасної теорії, історії та практики українського журналістикознавства.

Періодичне видання “Дзеркало тижня” від початку функціонування на українському ринку ЗМІ позиціонує себе як міжнародний громадсько-політичний тижневик. За роки існування (з 8 жовтня 1994 р.) газета посіла і закріпила місце якісного друкованого органу аналітичного спрямування. Зазначимо, з точки зору наукової проблеми, що розглядається, важливим є факт тривалості виходу газети, регулярності виходу та популярності серед населення. Тематика, зміст матеріалів, уподобання та настрої авторського колективу є другорядними, адже головний інтерес полягає у формальному вираженні ідей та думок журналістів, у жанровому арсеналі, яким вони користуються.

З метою аналізу використання та домінування жанрів на сторінках “Дзеркала тижня” проведено моніторинг газети стосовно наявності чи відсутності кожної із традиційних моделей вітчизняної жанрової системи ЗМІ. Вибірку становили 53 випуски за 2004 р. і 51 номер за 2005 р. За цей період газета опублікувала 581 інтерв'ю (245 повних та 11 бліц-інтерв'ю – 2004 р., 317 повних та 8 бліц-інтерв'ю – 2005 р.), 3 репортажі (2 – 2004 р., 1 – 2005 р.), 3 звіти за 2004 р., 10 журналістських розслідувань (6 – 2004 р., 4 – 2005 р.), 23 коментарі (10 – 2004 р., 13 – 2005 р.), 107 рецензій (58 – 2004 р., 49 – 2005 р.), 22 огляди (13 – 2004 р., 9 – 2005 р.), 8 портретних нарисів (5 – 2004 р., 3 – 2005 р.), 6 проблемних нарисів (5 – 2004 р., 1 – 2005 р.). Окрім того, на сторінках газети за 2004–2005 рр. з'явилися сотні статей та кореспонденцій. Наведені цифри яскраво свідчать про відсутність таких жанрів, як огляд преси, лист, памфлет, фейлетон, етюд та есе (саме публіцистичного, а не художнього характеру), а також про незначну присутність інформаційних заміток, репортажів, звітів, оглядів, коментарів, проблемних, портретних нарисів. Пояснити малу частотність звіту, замітки та репортажу саме на сторінках “Дзеркала тижня” можна періодичністю виходу газети (раз на тиждень) та її функціональним вектором – аналізувати, прогнозувати, з'ясовувати, коментувати. Відповідно група інформаційних жанрів найменше підходить для виконання цих завдань, але при цьому інтерв'ю займає домінуючу позицію при поданні інформації. Це свідчить про сприймання жанру інтерв'ю у різних аспектах: як основного методу збирання та викладу матеріалу, як вимоги аудиторії отримувати відомості з перших рук, як потреба публічних осіб постійно займатись власним позиціонуванням, як наслідок відкритості мас-медійного простору після демократичних зрушень 90-их рр. ХХ ст.

Слід зазначити, що певна жанрова модель ідентифікувалася лише у тому випадку, якщо вона чітко підпадала під критерії поділу жанрів, а певні новації виходили за усталені межі. Новою тенденцією стала поява матеріалів, жанр яких не можна назвати однозначно. Внаслідок взаємокореляційних процесів між жанровими формами з'являються нові синтетичні утворення, що на вимогу часу віддзеркалюють реалії сучасних тенденцій розвитку сфери ЗМК. Зокрема це поєднання інформаційних та аналітичних жанрів – і як результат – аналітична стаття з елементами інтерв'ю як повноцінного складника, стаття-полілог. Відомо, що не останню роль у формуванні джерельної бази вихідних даних для написання статті, окрім документів, статистики, самих подій, є інтерв'ю із посадовими особами, експертами, спеціалістами з певної галузі тощо. І коли ці уривки інтерв'ю чергуються з авторським текстом у рівнозначних частинах, то це створює якісно новий зразок втілення журналістського задуму. У публікації Аліси Воротинцевої “Немає сервісу – до побачення!” [8] спостерігається саме така послідовність: “ – Деякі досить відомі закордонні компанії працюють практично з кожним, хто хоче торгувати їхньою медичною технікою, – розповідає головний спеціаліст Мінздоров'я України з променевої діагностики Володимир Медведєв. – Тому на ринку з'являються фірми, неспроможні не лише забезпечити післягарантійне обслуговування техніки, а й установити її...

Тим часом більшість міжнародних фірм не дають прав на ексклюзивний продаж своєї техніки. Будь-яка вітчизняна компанія може звернутися, наприклад, у “Сіменс” із приводу реалізації якогось конкретного виду обладнання, і якщо компанія не має наміру самостійно займатися цим проектом, то надає права на роботу українському дилеру...

– Сумнівні фірми намагаються брати участь у тендерах?

– Інколи справді у тендерах (переважно в регіонах) перемагають компанії, які займаються виключно перепродажем техніки...

Однак, як запевняють самі учасники ринку, конкуренції періоду первинного накопичення капіталу у нас немає. Є кілька зон контролю, і кожна компанія займає свою нішу...” [8].

Такий прийом надає публікації динамічності, офіційності й водночас спрощує завдання журналістові-аналітикові. Але не можна однозначно сказати, що при цьому не втрачається (50 % тексту становить авторський виклад, а другу половину – слова співбесідника чи співбесідників) аналітичність статті, а отже, її значущість, функціональне призначення.

Особливої уваги заслуговують такі жанрові моделі, як бліц-інтерв'ю, бліц-опитування та бесіда, які досить часто трапляються на шпальтах “Дзеркала тижня”. Деякі дослідники прирівнюють ці форми до модифікацій інтерв'ю, які різняться між собою лише кількістю запитань та учасників розмови. Інші журналістикознавці, зокрема О. Тертичний, розрізняють їх як окремі жанри інформаційної (бліц-опитування) та аналітичної (бесіда) груп. “На відміну від інтерв'ю, мета якого – одержати відповіді на декілька (інколи – безліч) різноманітних питань від однієї особи, у ході опитування журналіст намагається здобути відповіді на одне й теж запитання (чи на кілька таких самих запитань) від багатьох людей... Ті публікації, які репрезентують фіксацію ходу опитування, можна віднести до самостійного жанру опитування” [1, 81]. Окрім того, цю модель можна розглядати як вид коментарю, але при цьому слід зважати на наявність аналізу в сказаному. Бліц-опитування перебуває на межі жанрів інтерв'ю, адже воно побудовано на діалогічній основі запитання-відповідь, та коментарю, якщо у словах опитуваного міститься аналіз, прогноз, а не просто факти, враження, емоції тощо.

Наведемо яскравий приклад використання “Дзеркалом тижня” бліц-опитування: “ – Чи не вважаєте ви, що державне регулювання гастрольної діяльності може призвести до розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Юрій Рибчинський, поет: – Вважаю, що держава вправі розпоряджатися як своєю територією, так і тією духовною територією, котра також є частиною держави... Святослав Вакарчук, лідер гурту “Океан Ельзи”: – Будь-яке державне регулювання гастрольної діяльності може призвести до короткострокового поліпшення ситуації. Але стратегічно це може згубно вплинути на конкурентоспроможність...” [9].

Бліц-інтерв'ю є модифікацією жанру інтерв'ю з властивою для нього невеликою кількістю запитань на одну тему. Таке подання інформації більшою мірою демонструє певний погляд, думку, позицію щодо проблеми, аніж розкриває особистість співбесідника. Бліц-інтерв'ю властиві стислість, лаконічність, одновекторність, але водночас при малому обсязі для нього характерні завершеність, цілісність матеріалу.

Жанр бесіди за традиційною вітчизняною системою ЗМІ не виділяють окремо, а вважають різновидом інтерв'ю, коли у розмові беруть участь більше, аніж двоє осіб. На думку О. Тертичного, бесіда, спираючись на діалогічний, а точніше “полілогічний” метод отримання інформації, належить до аналітичних жанрів. Головна різниця між нею та інтерв'ю полягає у ролі, яка відводиться журналістові у процесі розмови. Якщо в інтерв'ю опитуваний формує основний зміст публікації, її характер, то бесіді – журналіст-співрозмовник є рівноправним партнером у комунікативному акті, творцем змісту майбутнього тексту. На відміну від однобічного висвітлення предмета розмови в інтерв'ю під час бесіди буде репрезентовано різнобічне, поліфонічне бачення, що підвищує об'єктивність написаного [1, 115–116].

Газета “Дзеркало тижня” звертається до жанру бесіди, аби не лише передати перебіг, атмосферу, обстановку зустрічі, круглого столу, семінару тощо, а й детально розібратись у проблемі. Матеріали Олександра Рожна “Пророки в чужій вітчизні” [10], Тетяни Силіної, Сергія Рахманіна, Ольги Дмитричевої “Анатомія душі майдану” [11] підтверджують цю думку. “Це був Майдан 2000 року. Тоді була генеральна репетиція, і я думаю, що без неї не відбувся б Майдан нинішній.

– І все ж таки, що ви збираєтеся робити далі з людьми, які залишились?

Тарас Стецьків: – Ми скоротимо Майдан... І основні плани такі: поки не відбудеться переголосування і не буде встановлено його результати, ми наметовий табір не знімемо.

– А як же тоді зможуть проголосувати жителі цього містечка?

Т. С. – Ми поки точно ще не вирішили, як це відбуватиметься технологічно, але цілком можливо, що ми відпустимо людей напередодні, в суботу, проголосувати, а в понеділок вони повернуться.

Володимир Філенко: – Залишимо тільки охорону. Маємо організовану групу охорони сцени. А решта поїдуть до себе в регіони, проголосують і повернуться святкувати перемогу. І саме на сцені.

Ю. Л. (Юрій Луценко. – О. Г.): – Так, учора нам спало на думку одне й те саме, і запевняю вас, так воно і буде: Ющенко не просто принесе присягу, а він має зробити це на Майдані, на цій сцені, перед тими людьми, які реально зробили його Президентом” [11].

Бесіда як форма подання інформації є дуже динамічною, що певним чином додає жвавості та створює ефект присутності. “ Одну зі своїх праць ви назвали: “Я росіянин. Хто я і навіщо я?” Як би ви відповіли на це запитання?

І. Яковенко: – Сьогодні громадяни Росії переймаються запитанням: хто ми, росіяни? Ми сьогодні живемо не в імперії. Вона розпалася. Скінчилася і марксистська ідеологія. У більшовизму немає більше історичних шансів. Але якщо я не радянський, то хто я?..

П. Кислий: – Усе, що відбувається сьогодні в Росії, базується на тому, що вона продовжує жити відповідно до доктрини напівписьменного ченця Фелофея: “Росія – Третій Рим, і четвертому не бувати!” Цікаво – російське суспільство, принаймні його інтелігенція, усвідомлює, що це для Росії згубно?..

Я. Яцків: – На мою думку, суспільство в Росії істотно змінилося. Якщо в 1991 році ми заслуховувалися Поповим, Сахаровим та іншими інтелектуалами, то за останні роки я не можу пригадати жодного яскравого виступу...

І. Яковенко: – Насамперед, російська інтелігенція (її класичні представники – шістдесятники минулого століття) дуже маргіналізована. Багато хто нині просто злидарює...

Проте я далекий від думки, що значна частина еліти налаштована промонархічно – будь-яка людина, здатна хоч трохи аналізувати ситуацію, усвідомлює, що реставрація монархії не реальна” [10].

Сильний взаємовплив форм відчувається між групами аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів. Значна частка аналітичних статей та кореспонденцій на сторінках “Дзеркала тижня” відкрито персоніфіковані, у них яскраво прочитується, окрім викладення фактів та їх аналізу, авторська позиція, ставлення. Цю ситуацію певною мірою можна пояснити тезою науковця В. Шкляра, який говорить про поділ жанрів на групи з додаванням слова “публіцистичний” не лише щодо художніх, а й до аналітичних і навіть інформаційних жанрів [5, 243–244]. Таку синтезуючу модель взаємопереходу аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів (зокрема статті та есе, статті та проблемного нарису чи фейлетону) можна було б назвати публіцистичним роздумом. Слово “роздум” як “думки, міркування з приводу чого-небудь” [12, 35] означає процес мислення, викладення ідей, що може відбуватися за різними схемами. Це може бути чітка структура, послідовна й логічна як в аналітичній статті, а можливо, алогічна, несистематична. Роздум забезпечує наявність фактів, певну їх логіку, а публіцистичність виправдовує інколи не характерну для статті структуру та черговість викладу. Для публіцистичного роздуму головним є наголос на художньо-публіцистичному аспекті. Від аналітичних жанрів цей зразок увібрав більш характерні для них методи пізнання дійсності (індукція, дедукція, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо), прагнення розібратись у проблемі; а від проблемного нарису – елементи драматизму, що подаються через конфлікт добра і зла, справедливості й несправедливості, вірності та зради тощо. У свою чергу конфлікт розвивається й через різноманітні переживання автора. Журналіст часто вживає численні паралелі, асоціації, відступи від теми, інколи застосовує властиві памфлету гротеск, гіперболу, іронію, сарказм. У публіцистичному роздумі не лише між рядками прочитується авторське “я”, воно безпосередньо присутнє, активне, дійове. За 2004–2005 рр. у “Дзеркалі тижня” вийшло майже 130 таких текстів, які друкувалися під спеціальним рубриками і мали постійних авторів: “Щоденник” з Віталієм Портніковим, “Контрапункт” з Андрієм Бондарем, “Геопоетика” з Юрієм Андруховичем. Той факт, що двоє з авторів є письменниками: частково пояснює присутність художніх елементів у текстах:

“Можна було б мріяти й далі, згадуючи ласі шматочки сучасної української літератури й фантазуючи на тему “Українське кіно на службі української літератури” і навпаки, якби не маленький хробачок, який зсередини підточує всі ці продуктивно-утопічні ідеї: чи насправді щось змінилося на краще в нашій культурі? Чомусь хочеться вірити, що пісня “Лелеки” відомої української співачки не стане похоронним маршем наших надій на культурне майбутнє країни, яка зібралася в Європу” [13].

“А тепер уявіть собі тринадцятиповерховий житловий будинок десь на Крилатському і мене, який іде в гості. Машинально прочитуючи написи на стінах під'їзду, я роблю п'ять кроків за інерцією і зупиняюся. “Стоп! – кажу я собі. – Це не Франківськ і навіть не Київ, це Москва”. Я роблю п'ять кроків назад і читаю на стіні чистісінькою українською: “З НОВИМ РОКОМ! З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Я КОХАЮ ТЕБЕ!” [14].

“Я б хотів, щоб результатом стала поява Людини і Громадянина – вільної людини, не обтяженої кріпацькими і колоніальними забобонами. Людини, яка не сподіватиметься на поміч зі Сходу чи Заходу, не створюватиме собі кумирів, не житиме власними стереотипами і не нав'язуватиме їх іншим. Людини, яка сподіватиметься не на державу, а на себе, власною працею будуватиме свою країну, а політику залишить фахівцям, бо від перипетій парламентської боротьби небагато що змінюватиметься у її особистому і професійному житті” [15].

Наведені уривки свідчать про присутність синтетичного зв'язку між аналітичними та художньо-публіцистичними жанровими моделями, про існування оригінальної форми вираження авторського задуму, що поєднує у собі елементи аналітики, публіцистики та художньої літератури.

Отже, моніторинг газети “Дзеркало тижня” за 2004–2005 рр. демонструє нерівномірне вживання журналістських жанрів. Домінуючими є аналітичні жанри – стаття, кореспонденція, рецензія, і поруч з ними за частотою використання стоїть інтерв'ю; лише зрідка з'являються репортаж, коментар, звіт, нарис, журналістське розслідування, огляд. Зовсім відсутні огляд преси, памфлет, фейлетон, лист, етюд та есе. Така ситуація, з одного боку, пояснюється впливом універсалізації, уніфікації журналістської праці, надшвидким темпом виникнення і поширення інформації, її масштабністю. Масова культура споживання у глобальному просторі призводить до переважання інформаційних та аналітичних жанрів, тому художньо-публіцистичні зразки, що передбачають високий культурний рівень населення, збільшення статків на купівлю якісної преси, перебувають на межі зникнення у чистому вигляді.

З іншого боку, не слід забувати про персоніфікацію журналістських текстів як наслідок демократичних зрушень та ставлення до інформації як до товару. Л. Кройчик стверджує, що так виникає попит на власне ім'я журналіста, який, окрім усього, може подати новини в яскравій, емоційній формі. “Персоніфікація повідомлення призвела до значно частішої, аніж раніше, гри в “чуже слово”, до поширення оповідних інтонацій (іронічне письмо, жаргон, “новояз”, “стьоб”, сленг), до ускладнення композиційно-стилістичної структури матеріалів... Автор пропонує аудиторії текст, який перестає бути рівновеликим жанрові” [8, 129–130].

Для “Дзеркала тижня” як поважного громадсько-політичного тижневика характерною рисою є жорстка прив'язка до аналітичних жанрів, проте їхній характер та звучання варіюються у бік інформаційності чи публіцистичності. Крім того, жанр інтерв'ю у всіх модифікаціях зайняв позиції лідера у вживанні на сторінках видання. “Дзеркало тижня” як відображення загальних тенденцій розвитку журналістської творчості свідчить про активні взаємозбагачувальні та взаємокореляційні процеси жанротворення.

 

1. 1. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.

2. Тепляшина А. Н. К вопросу типологии жанров массовой прессы // Жанры в журналистском творчестве: Матер. науч.-практ. семинара “Современная периодическая печать в контексте коммуникативных процессов” (19 марта 2003 г., Санкт-Петербург / Отв. ред. Б. Я. Мисонжников. – С.Пб.: С.-Петерб. гос. ун-т, 2004. – С. 16–28.

3. Кройчик Л. Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста: Учебн. для студ. вузов по спец. “Журналистика” / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. – С.Пб.: Знание; СПбИВЭСЭП, 2000. – С. 124–167.

4. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підруч. – 3-тє вид., доп. і поліпш. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

5. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 304 с.

6. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Моногр. – К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 238 с.

7. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Автореф. дис... д. філол. н.: 10.01.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – К., 2007. – 37 с.

8. Воротинцева А. Немає сервісу – до побачення! // Дзеркало тижня. – 2005. – 5–11 берез. – № 8. – С. 19.

9. Агрест-Короткова С., Щоткіна К. Коментарі // Дзеркало тижня. – 2005. – 26 лют.–4 берез. – № 7.– С. 3.

10. Рожен О. Пророки в чужій вітчизні // Дзеркало тижня. – 2005. – 15–21 січ. – № 1. – С. 14.

11. Силіна Т., Рахманін С., Дмитричева О. Анатомія душі майдану // Дзеркало тижня. – 2004. – 11–17 груд. – № 50. – С. 1, 6–7.

12. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – Т. 4. – 944 с.

13. Бондар А. Починаємо любити українське? // Дзеркало тижня. – 2005. – 12–18 лют. – № 5. – С. 20.

14. Андрухович Ю. Інша мова // Дзеркало тижня. – 2005. – 12–18 лют. – № 5. – С. 20.

15. Портніков В. Лютий. Белфаст // Дзеркало тижня. – 2005. – 12–18 лют. – № 5. – С. 15.

© Голік О. В.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові