Статтю присвячено аналізові авторських неологізмів, виділено їхні ознаки на основі опрацювання книг сучасних українських літераторів. Зроблено спробу класифікувати нові слова, з'ясувати основні тенденції у їх творенні та зрозуміти вплив, який вони справляють на засоби масової інформації.Ключові слова: авторські неологізми, потенційне слово, оказіональне слово, композити, юкстапозити, сучасна українська література, засоби масової інформації, авторська індивідуальність.The article is devoted to the analysis of author neologisms, their signs on the basis of books of the modern Ukrainian authors. In the research there are the attempts to classify new words, to find out basic tendencies in their creation and to understand the influence which they have over mass media.Key words: author neologisms, potential word, ocazional word, compoziti, yocstapoziti, modern Ukrainian literature, mediums, author individuality of communication.
Темою дослідження є авторські неологізми в сучасній українській літературі. Обрана тема полягає в з'ясуванню основних тенденцій у творенні нових слів. Нові номінації інформують про нове у реальному житті, адже перш ніж створене слово стане загальновживаним, воно активно використовуватиметься невеликою кількістю людей. Саме від них великою мірою залежить те, чи приживеться це слово. Отож, це надзвичайно важливо для нас, журналістів, постійно бути ознайомленими з авторськими неологізмами, а найвдаліші слова та словосполучення вживати й у своїх журналістських творах. Застосування неологізмів змінює кут подання інформації, привертає увагу, надовго залишається у пам'яті.
Категорія нових слів неоднорідна й багатопланова. Питання про те, які саме слова можна вважати новими, є головним питанням неології [1]. У сучасних дослідженнях новолексики для позначення новостворених слів використовують такі терміни, як “авторський неологізм”, “індивідуально-авторський новотвір”, “оказіональне слово”, “лексичний новотвір”, “неолексема”, “лексична інновація” [2]. На думку О. Сербенської, інновації – це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [3].
Спочатку нагадаємо значення терміна “нові слова”. Це лексичні одиниці, які не є загальновживаними, проте можуть ними стати, що з'явились у мові протягом певного періоду і не існували раніше, відчуваються як нові у мовній свідомості мовців. Пропоную враховувати таку ієрархію ознак при аналізі цих слів:
1) входження чи не входження нових слів до мови або мовлення;
2) зумисне чи випадкове створення їх у мові;
3) сфера вживання у мовленнєвому просторі;
4) відповідність/невідповідність словотвірній системі мови;
5) звичайність чи незвичайність новотворів.
“Створюючись у індивідуальному мовленні, слово стане загальновживаним, якщо на це буде суспільна необхідність”, – зазначав В. Філін. Справді, у наше повсякдення так природно ввійшли слова: мрія, майбутнє, незагойний, нестяма, страдниця, чарівливий (М. Старицький), звіт (І. Верхратський), чинник, поступовий (І. Франко) [4], високочолий (Т. Шевченко), світогляд, самосвідомість (І. Нечуй-Левицький), провесна, промінь (Л. Українка) [5], юнка (П. Тичина). Цікаво те, що неологізми – це не абсолютно нові звукосполуки, а вони, як правило, формуються з наявного мовного матеріалу.
Щоб ширше й якомога об'єктивніше показати використання нових слів, було проаналізовано книги сучасних українських літераторів, а саме: Ігор Римарук “Діва обида” (1988), Ольга Ольхова “Керамічна совість” (2005), Ольга Ольхова “Брунькуються громи” (2007), Володимир Цибулько “Ангели й тексти” (2005), Тарас Прохасько “Лексикон таємних знань” (2006), Дмитро Кремінь “Синопсис” (2003), Павло Чорний, Віктор Шило “Бодай-цикута” (2006), Олександр Іранець “Лускунчик – 2004” (2005), Михайло Сидоржевський “Навпіл між обома світами” (2004).
Існують новотвори, авторство яких важко встановити. Саме тому дослідниця Р. Наміткова пропонує розрізняти два види новотворів: авторські, що створюються індивідуально з художньо-стилістичною чи науковою метою; неавторські, які постійно створюються безпосередньо в розмовному мовленні перш за все для практичних потреб спілкування.
Окрему проблему становить розмежування оказіональних і так званих потенційних слів. Основними ознаками потенційних слів вважають, зокрема, такі: утворюваність у процесі мовлення на основі високопродуктивних словотвірних моделей, мотивованість семантики слова значенням морфем, що формують його. Але все одно авторська індивідуальність впливає на створення таких потенційних одиниць, але вони дуже схожі на наявні в мові слова. Наприклад, єдинокрівець, змужланіння, здитиніння, збабіння, часоїдство, зоднаковіли. Як бачимо, контекст потенційного слова, на відміну від оказіоналізму, максимально стислий, оскільки немає потреби пояснювати цілком зрозуміле. На думку деяких дослідників, потенційні слова заповнюють ніші мовної системи, виникаючи (відповідно до заданої мовою сполучуваності морфем) там, де слово повинне бути, а його насправді немає. У мові існують різні види обмежень у сполучуваності морфем: стилістичні, семантичні, словотвірні та ін. Проте такі слова легко створюються, не порушуючи законів словотвору і передусім валентності морфем. Оказіональні слова утворюються в результаті порушення передбачених мовною системою зв'язків морфем. Специфічною ознакою цих слів мовознавці вважають їхню постійну новизну. Втім, психологічна оцінка новизни слова є суб'єктивною і не піддається абсолютизації [6].
Неологізми в основі можуть мати:
– один складник (однослівні номінації) – акваріумізувати, здротяніти, недолюбець.
– найчастіше два складники, це так звані композити – самонаколювання, противогняний, музонімфетка, сокорух, небовимірний”, білостіння, дрантяхмарна, себерозтоптаність. Цікаво те, що композити можуть мати або не мати сполучний голосний. До тих слів, які мають сполучний голосний, зарахуємо: горіхопад, спільнобудівничу, пелюстопад, різносезонні. До композитів без сполучного голосного належать утворені чи то основоскладанням, чи то абревіацією слова типу привидонечка, словозвізда. До двоскладових слів належать також юкстапозити, що характеризують детонат конкретніше; частіше, як я помітила, використовуються в поезії; пишуться через дефіс – час-часолет, зоря-зоряниця, слово-байстря, слово-звіря, фрази-килими, реквієм-скоромовка, душа-плювальниця, міста-упирі. Крім того, юкстапозити з двома коренями часто мають співзвучні закінчення: птиці-тайниці, віз-криловіз, шати-грати, полюблю-погублю.
– значно рідше трапляються трискладові юкстапозити – васильо-гоголівсько-котляревська, навічновисокосного, бачення-з-роману, бачення-у-роман, бачення-в-романі, безменебуднем.
– дуже рідко в аналізованих текстах можна помітити чотирискладові – вмираю-але-не-здаюся, тожнекидайїї.
У принципі будь-який свідомий носій мови може утворити юкстапозит за високопродуктивним типом: “узуальне слово”+”узуальне слово”. Творчий початок у зазначених мною юкстапозитах, на перший погляд, виявляється лише в тому, що автор утворює нову номінацію шляхом поєднання лексичних компонентів, які раніше не поєднувалися. Юкстапозитам притаманна утворюваність, не нормативність (адже таких слів немає у словнику), функціональна одноразовість, індивідуальність (свідченням цього є відсутність аналогічних номінацій у лексиконі інших авторів), словотворча похідність (юкстапозити утворюються за допомогою наявних у мові засобів – відомих мовцям слів, словоформ, морфем). Незважаючи на те, що юкстапозити є загалом продуктивним типом номінації у сфері літературного дискурсу, проте в загальномовних словниках вони, як правило, не фіксуються. Тому комплексний аналіз цих оригінальних (зазвичай) утворень, їх класифікація, вплив на реципієнтів становлять актуальну мовознавчу проблему.
У проаналізованих словах помітні також специфічні утворення, які пропонується називати графосемантичними, або графоакцентованими, оказіоналізмами: ДУХСИНОТЕЦЬ, душ-ш-ш-шабля, CCCіч гггуляє, СKовороди, на-ві-що, ки-да-єш, поза-оз-умну, від сутність, до сутність, при сутність, про...за ... про. На нашу думку, це гра, що проявляється в новому змісті слова, ми розуміємо і сприймаємо слово по-іншому. Адже воно не тільки читається, а й бачиться, стає більш матеріальним. На жаль, таких яскравих оригінальних сполучень у проаналізованих текстах небагато.
Як відомо наприкінці XX ст. активізується використання у поетичних текстах надскладних слів. Ці надскладні слова можуть утворюватись несловотвірними моделями: вмираю-але-не-здаюся, Запит-і-Розв'язання, відходом-і-поверненням. Такі одиниці завжди привертають увагу, спонукають адресата до роздумів, таким чином активізуючи його сприйняття художнього тексту.
Поява оказіональних одиниць нероздільно пов'язана з порушенням мовної норми. І чи виправдані такі слова? Чи не руйнують вони мовної структури, чи не збивають, як-то кажуть, з пантелику читачів? Дослідники Л. Булаховський, М. Рильський, Б. Томашевський неодноразово наголошували на тому, що порушення мовної норми повинне обов'язково бути естетично виправданим. Справді, коли людина має високе чуття мови, то вона вловлює всю чарівність відступів від неї.
У проаналізованих текстах часто траплялися не лише утворення нових слів, а й їхні видозміни за вже відомою формою, які, щоправда, повністю збігалися у значенні. Наприклад, подвигання – це подвижництво за словником. Автори намагаються змінити слово для того, щоб воно по-новому вигранювало. Часом такі зміни призводять до того, що витісняється старе слово, а до загального вжитку входить придумане автором.
Поява таких видозмін саме у поетичному творі пояснюється:
– дотриманням вимог силаботонічного віршування, зокрема збереження ритміки строфи. Саме тому у поезіях В. Цибулька з'являються варіанти слів: ангелиха і янголиця.
– прагнення надати номінації відповідного стилістичного забарвлення.
На нашу думку, це стосується не тільки поетичних творів, а й прозових. Наприклад, ангелиха – звучить надто прозаїчно, адже викликає у свідомості нормативні, “солов'їха”, “їжачиха”, “бідолаха”, “трудяга”, “янгелиця” – як “цариця”, “жриця”. Не важко здогадатись, яке емоційне навантаження лежить у словах “повнозаддя”, “шакалять”, “змужланіння”, “збабиння”, “змавпений”, “хренбурзьке право”, “МАСИ ТУРБУВАТИ”. “Колінізми” (від “коліно”), “наспинізми” (від “спина”) [55], утворені за аналогією до іншомовних слів “історизм”, “вульгаризм” та ін., надають звичайним словам офіціозності.
Варіантність, як відомо, є характерною ознакою функціонування мови і притаманна в принципі всім елементам мовної системи – від фонеми до речення. Проте особливо яскраво варіантні процеси проявляються в лексиці, яка вбирає в себе зміни, що відбуваються в різних підсистемах мови.
Серед авторських неологізмів помітна велика кількість саме дієслів, утворених префіксальним способом. Дієслова, можливо, не нові, але доданий до них префікс увиразнює їх: звазелінений, оприсутнювати, відпастушились, знетворене, заянголила, догіркувати, схарапуджено, зоднаковіли, споночіла, змурашена, оскіфлений, закалюжені.
Однак є тенденція не лише до вживання дієслів із префіксами, але й іменників з цією частиною слова – нериторика, надеротика, безхліб'я, прабілість, пресвітлість, роззнайомлення.
Щодо прикметників, то в сучасній літературі спостерігається тенденція до надвживання прикладкових конструкцій прикметників за принципом поетичної (оригінальної) сполучуваності, які характеризують колірні та смакові властивості предметів. Майже у кожного літератора є такі новотвори: брудно-зелена, прозоро-червоні, ясно-сірий, золотаво-мідний, кришталево-чисто, незрівнянно-дзвінко, ніжноблакитний, білосліпучий, свинцево-сизий, сліпучо-балакучий, кольорово-бідна, прозоро-слюдаті, безбарвно-вицвіла, солоно-зимовий, зелено-гостинні, урочисто-барвисті та ін. Використовуються також неологізми, які мають у собі художній прийом – оксюморон: знущально-доброзичливе та явище параномазії: усеїдно-всеїдливий, оплачених-оплаканих.
Серед проаналізованих слів варто звернути увагу також на такі специфічні утворення, як похідний прислівник від слова “силует” – силуетно. Привертає увагу прислівник “сюніч”. Надоригінальним можна вважати такі лексичні інновації, як “впавутинення дівчинки”, “без цивілі”, “кентавріада” за аналогією до “олімпіада”, “людинятина”, “людинина” “телятина”, “курятина”, “свинина”, “сувереншовінізм”.
Як бачимо, і письменники, і поети активно використовують неологізми. Звичайно, все залежить від авторського стилю, авторського бачення, і спосіб мислення творчих людей просто неможливо підігнати під якісь рамки. Тому досить важко групувати нові слова й виділити певні тенденції їх творення і функціонування.
Можливо, деякі згадані неологізми стануть навдовзі загальновживаними словами. Що саме вживати – вирішать не тільки час і потреба, а й активне використання нових слів засобами масової інформації. Насамкінець хотілося б згадати слова Ю. Шереха: “...часто буває цінніше не витворити щось скороминуще нове і власне, а вдало і глибоко, по-своєму використати те, що в мові вже є, таким чином внутрішньо збагачуючи мову”.
1.
Ванальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект): Моногр. – Рівне: НВЦ “Перспектива”, 2004. – С. 12.
2. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Просвіта, 2001. – С. 108.
3.
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підруч. – К.: ВЦ “Академія”, 2002. – 367 с.
4.
Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка та ін. – К., 1996. – С. 503–504.
5.
Ванальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття. – Рівне, 2004. – С. 15.
6.
Цибулько В. М. Ангели і тексти / Худож. оформ.: Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. – Х.: Фоліо, 2005. – С. 33, 37, 41, 50, 57, 59, 65, 66, 70, 76, 78, 82, 83, 84, 96, 97, 99, 100, 108, 111, 116, 149, 194, 204.
7.
Прохасько Т. Лексикон таємних знань: Новели. – Львів: Кальварія, 2006. – С. 7, 35, 38, 123, 134, 187.
8.
Ольхова О. Керамічна совість: Вірші. – К.: Юніверс, 2005. – С. 23, 25, 28, 38, 39, 49, 53, 56, 63, 85.
9.
Ірванець О. Лускунчик – 2004: П'єси, вірші. – К.: Факт, 2005. – С. 65, 66, 70, 80, 119, 124.
10.
Кремінь Д. Синопсис: Зб. поезій. – К.: Факт, 2003. – С. 33, 74, 97, 101, 125, 131.
11.
Чорний П., Шило В. Бодай цикута: Роман. – К.: Факт, 2006. – С. 20, 28, 76, 187.
12.
Сидоржевський М. О. Навпіл між обома світами. – К.: Ярославів вал, 2004. – С. 12, 19, 22, 45.
© Хмельвська О. Ю., 2007