Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Особливості висвітлення проблеми ВІЛ/СНІДу в інтернет-виданнях України

Кузьменко О. С.
студ.
УДК 070: 616.98:578.828

 

 

 

Статтю присвячено дослідженню специфіки висвітлення проблеми ВІЛ/СНІДу в інтернет-виданнях України на прикладі таких провідних часописів, як "Кореспондент", "Українська правда", "Оглядач". Розглянуто тематику публікацій, жанрові особливості, а також компетентність авторів у цій темі.
Ключові слова: проблема ВІЛ/СНІДу, публікації на тему ВІЛ/СНІДу, інтернет-видання України, жанрова специфіка, компетентність журналістів.

Article is devoted to specifics elucidation problems HIV/AIDS online-editions in Ukraine at example, the such leading media as "Korrespondent", "Ukrainska Pravda", "Oglyadach". Variability of genres, themes of publications, knowledge of the subject HIV/AIDS by journalists are considered.
Key words: problem of HIV/AIDS, publications on a theme HIV/AIDS, Ukrainian online-editions, genre specificity, competence of journalists.  >

Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні набула колосальних масштабів. За даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, на 1 березня 2007 р. в Україні зареєстровано 121449 ВІЛ-позитивних людей. Хворих на СНІД – 22935 осіб [1, 1].

За темпами поширення ВІЛ Україна посідає одне з перших місць в Європі. У цій ситуації журналістські матеріали є найдоступнішим джерелом інформації для мас з цієї проблеми. У зв'язку з цим увага журналістів до проблеми ВІЛ/СНІДу посилюється з кожним роком. Але відсутність глибокого вивчення проблеми, трансляція дискримінаційного ставлення до ВІЛ-позитивних людей, дискредитація лікування, перебільшення та перекручення фактів, домисли працівників ЗМІ залишаються актуальними. Ціна подібних помилок – реальні людські життя. Їх причина – відсутність професійної освіти у даному питанні.

За результатами досліджень Київського міжнародного інституту соціології, журналістика відіграє одну з провідних ролей у вирішенні проблеми ВІЛ/СНІДу. А серед проблем і чинників, які її ускладнюють – недостатня інформованість населення про шляхи зараження та методи профілактики ВІЛ, стереотипи населення щодо сприйняття інфекції, поширення дискримінаційного ставлення до ВІЛ-позитивних осіб. Відповідальність за перелічені фактори лежить безпосередньо на журналістах. Оскільки інтернет сьогодні став доступним, портативним та надзвичайно оперативним каналом зв'язку, журналістські матеріали, опубліковані на веб-сторінках інтернет-видань, мають велику, розсіяну в часі й просторі аудиторію, а тому заслуговують особливої уваги щодо специфіки висвітлення епідемії.

За результатами соціологічного дослідження “Медіа-іміджі ВІЛ/СНІДу в Україні”, проведеного Ресурсним центром “Соціум ХХІ”, 11,5 % матеріалів, присвячених ВІЛ/СНІДу, демонструють дискримінаційне ставлення до ВІЛ-позитивних осіб, а 91,2 % не містять у собі заклику до зміни ризикованої поведінки [2, 7]. Це красномовно засвідчує потребу в науковому вивченні висвітлення цієї гострої соціальної проблеми українськими ЗМІ та професійному навчанні журналістів, що пишуть на цю тему.

Об'єкт дослідження – матеріали трьох провідних українських інтернет-видань: “Кореспондент”, “Оглядач”, “Українська правда”, опубліковані протягом 2007 р. (січень–травень).

Предмет дослідження – особливості висвітлення проблеми ВІЛ/СНІДу, а саме жанрова специфіка матеріалів, тематика публікацій, професійні знання журналістів, які працюють над темою ВІЛ/СНІДу.

Проблему ВІЛ/СНІДу вивчають чимало українських учених, серед яких такі, як Л. Амджадін, Л. Андрущак, І. Звершховська, Л. Зябрев, К. Кащенкові, О. Балакірева,  М. Варбан, Є. Варбан, М. Семенова, Д. Шидловський тощо. Проте всі ці дослідження мають медичний та соціологічний характер. Щодо висвітлення журналістами цього питання ґрунтовні наукові праці та монографії в Україні відсутні. На сьогодні ми можемо звернутися лише до практичних посібників, складених за результатами проведення ВІЛ-сервісними організаціями навчальних тренінгів для журналістів. На теренах СНД цю тему опрацьвоє відомий лише Геннадій Сирков, викладач факультету журналістики МДУ ім. Ломоносова, який розробив курс дистанційного навчання “Висвітлення у ЗМІ епідемії ВІЛ/СНІДу”. Також дослідженням висвітлення тематики ВІЛ/СНІДу журналістами з 90-х рр ХХ ст. займається американський журналіст Д. Туллер.

Мета – детально проаналізувати статті та визначити особливості презентації виданнями теми ВІЛ/СНІДу. Всього досліджено 21 публікацію у трьох інтернет-виданнях України: “Кореспондент”, “Українська правда” та “Оглядач”.

Завдання дослідження – вивчити жанрову специфіку публікацій, підходи до подання інформації, орієнтацію на аудиторію та обізнаність журналістів у вищезгаданій тематиці.

Очевидно, що проблема ВІЛ/СНІДу давно вийшла за межі суто медичної проблеми, що ризик зараження існує зараз для кожного українця без винятку [3, 9]. Майбутнє українського суспільства перебуває під загрозою, а теперішнє сповнене соціальною напругою, пов'язаною з ВІЛ-позитивними людьми, особливо тими, що належать до маргінальних груп. Як бачимо, сьогодні відсутня проблема доступу до інформації про поширення епідемії ВІЛ/СНІДу, про природу захворювання, можливості його уникнення тощо. І, звісно, незмінним транслятором соціально важливої інформації є передусім ЗМІ. А інформація про те, як подавати та використовувати інформацію щодо ВІЛ/СНІДу (включаючи конкретні життєві історії) грамотно, ефективно та за мінімальної шкоди для героїв матеріалу і реципієнтів, практично відсутня. Як наслідок маємо неправильні формулювання, помилки у термінології, породження міфів, які здатні руйнувати життя, однобічне висвітлення проблеми та інші професійні хиби журналістів.

За твердженням фахівців, аналіз показує, що українські закони і урядові постанови стосовно ВІЛ/СНІДу відповідають основним принципам ООН і міжнародним стандартам щодо прав людини [4, 6]. І об'єктивне висвітлення цієї проблеми є не лише професійним, а й громадським обов'язком, зафіксованим у Законі “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Цей закон зобов'язує уряд України до реалізації багатьох заходів, пов'язаних з контролем за епідемією, серед яких і громадська освіта з проблем ВІЛ/СНІДу, одна з найоптимальніших форм якої – інформування через ЗМІ [3, 128].

Саме інформаційну функцію обрали зазначені інтернет-видання за провідну. Адже серед 21 проаналізованого матеріалу, опублікованих за п'ять місяців 2007 р., немає жодного аналітичного. Усі тексти без винятку створені або за результатами прес-конференцій ВІЛ-сервісних організацій, або за матеріалами інформаційних агентств УНІАН, ЛЕНТА.RU, таких медичних новинних порталів, як Медновости та ін., а також за повідомленнями іноземних видань Washington Profile, BBCrussian тощо.

Так, наприклад, інтернет-видання “Українська правда”, відоме своїми резонансними розслідуваннями та глибоко аналітичними матеріалами, за 2007 р. опублікувало лише два інформаційні повідомлення з побіжною згадкою про ВІЛ/СНІД [5, 10]. Останній аналітично-оглядовий матеріал про епідемію датується 2001 р. Тут варто зазначити, що повідомлення інтернет-видань оновлюються мало не щогодини, тобто місткість інтернет-видання щодо кількості матеріалів значно більша, ніж у будь-якого іншого виду ЗМК.

З першої спільної риси досліджених публікацій (усі вони виконані в інформаційному жанрі) випливає наступна – емоційна нейтральність, сухість представлення фактів та відсутність авторських коментарів.

Журналісти здебільшого вживають антидискримінаційну лексику: ВІЛ-позитивні, ВІЛ-інфіковані (замість дискримінаційного та неправильного терміна “хворі на СНІД”, поширеного у друкованих ЗМІ), споживачі ін'єкційних наркотиків (замість наркомани) тощо. Але чи можна це визнати позитивним фактом і чи свідчить це про гарну обізнаність? На жаль, навряд чи аналіз публікацій показує, що, оскільки більшість з них (13) зроблені за результатами прес-конференцій ВІЛ-сервісних організацій, журналісти отримували прес-релізи, де докладно розписані подібні поняття для уникнення неграмотного вживання термінів, а також вживання понять, які принижують честь і гідність людей, про яких йдеться в матеріалі. Громадські організації приділяють цьому питанню велику увагу через те, що подібні помилки неодноразово ставали причиною конфліктів з журналістами і навіть приводом для судових позовів.

Те, що вживання антидискримінаційної лексики не є підтвердженням глибокої обізнаності журналістів з проблемою ВІЛ/СНІДу, підтверджують інші неприпустимі помилки щодо реалій, пов'язаних з ВІЛ/СНІДом. Так, у публікації “Сьогодні в Україні вшанують пам'ять людей, котрі померли від СНІДу” на сторінках інтернет-видання “Кореспондент” зазначено: “У рамках акції 20 травня регіональні представництва, обласні відділення та ініціативні групи Мережі проведуть різні заходи в пам'ять про людей, життя яких забрала епідемія: прес-конференції, концерти, ходи зі свічками, панахиди, експозиції пам'ятних полотен – квітів”. Про те, що вживання слова “квіти” замість “квілти” – не технічна помилка, свідчить продовження матеріалу: “Після меморіальної церемонії з 12:30 до 16:00 у парку Шевченка Київський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді спільно із ВБО “Усеукраїнська Мережа ЛЖВ” проводять акцію “Згадай моє ім'я!”, у рамках якої буде проводитися інформаційний ярмарок, виступи творчих колективів, виставка квітів, запуск кульок з іменами людей, котрі померли від СНІДу” [6,1]. Насправді йдеться про виставку квілтів – символічних збірних полотен, створених на честь конкретних людей, які померли від хвороб, спричинених СНІДом, з речей які відображують їхній внутрішній світ або ставлення до них інших. Така суттєва помилка свідчить про поверховість володіння темою та абсолютну байдужість до неї журналіста.

Ось ще одна цитата, але вже з матеріалу інтернет-видання “Оглядач”: “Також на прес-конференції наголошувалося, що протягом останніх років ВІЛ/СНІД поширюється трьома шляхами: через кров, статеві відносини та від матері до дитини” [7, 2]. Лише одне речення має дві грубі неточності, які знову ж таки викривляють картину сприйняття і розуміння проблеми ВІЛ/СНІДу в цілому. По-перше, поширюється не ВІЛ/СНІД, а ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), СНІД – це вже остання фаза розвитку ВІЛ, синдром набутого імунодефіциту, який і знищує імунітет людини, він не передається, а розвивається з ВІЛ. По-друге, шляхи поширення ВІЛ не змінювалися з 1984 р. (рік відкриття офіційного вірусу), тобто вищезгадані три шляхи передачі не змінювалися від часів його існування. Змінитися у даному випадку може лише превалювання одного способу зараження над іншим.

Також однією з особливостей проаналізованих публікацій є їхня прив'язаність до дат, у даному випадку – до 20 травня – Дня пам'яті померлих від СНІДу. 11 матеріалів з 21 вийшли протягом 18–21 травня з анонсами або звітами про проведені акції.

Оскільки матеріали виходили на сторінках загальноінформаційних видань у таких розділах, як “Новини”, “Події”, “Кияни”, всі замітки орієнтовані на широку аудиторію, але без урахування того, що її члени могли особисто вже зіштовхнутися з проблемою ВІЛ/СНІДу. Парадокс полягає у тому, що автори не дають необхідного мінімуму знань про ВІЛ/СНІД пересічному читачеві (що таке ВІЛ, що таке СНІД, шляхи поширення інфекції тощо), але у той же час оперують професійними у цій сфері термінами: “Німецькі вчені з'ясували, що модифікований пептид діє на вірус інакше, ніж сучасні антиретровірусні препарати. Він здатен протистояти і лікарсько-стійким формам вірусу” [8, 1].

Як не дивно, але сьогодні досі далеко не кожна людина може відрізнити ВІЛ від СНІДу, а журналіст згадує такі терміни, як пептиди, антиретровірусні препарати, лікарсько-стійкі форми вірусу, не пояснюючи їх навіть двома словами. Це говорить про те, що орієнтація на широкий загал (люди 18+) виправдана форматом видань, але не виправдана змістом деяких публікацій. Якщо мова йде про вдосконалення чи винайдення ліків, матеріали наповнені незрозумілими термінами для не посвяченої у цю проблему людини. У той же час, як зазначалося вище, помилки робляться навіть щодо назви понять і реалій, пов'язаних з ВІЛ/СНІДом, які не є спеціальними складними термінами (згадане незнання журналістом різниці між квітами і квілтами). Тобто читач може отримати викривлену або незрозумілу для нього картину дійсності у цьому аспекті, а також або засвоїти неправильні терміни, або не засвоїти їх узагалі.

Неможливо ставитися до висвітлення ВІЛ/ СНІДу лише як до інформаційного приводу чи “датського” матеріалу (на журналістському жаргоні – матеріали, що виходять до певних дат) за тих масштабів епідемії, що ми маємо. Лише минулого року 12521 людина померла від СНІДу [1, 1]. Щоденно в країні інфікується 39 осіб, помирає від хвороб, спричинених СНІДом, 8 українців. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та Міжнародна організація UNAIDS припускають, що справжня кількість людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом (ЛЖВС), вища: приблизно 360 тис., що становить 1,4 % дорослого населення України [9, 5].

У 2001 р. українські й британські вчені розробили моделі, згідно з якими в Україні на 2001–2010 рр. прогнозується таке [4, 12]:

Оптимістичний сценарій:
– майже 600 тис. випадків ВІЛ/СНІДу до 2010 р.;
– 300 тис. смертей, спричинених захворюванням на СНІД;
– середня тривалість життя – 67, 5 років.

Песимістичний сценарій:
– майже 1,4 мільйона випадків ВІЛ/СНІДу;
– понад 450 тис. смертей, спричинених захворюванням на СНІД (із них понад 95 тис. смертей тільки до 2010 р.);
– середня тривалість життя – 65 років.

Важливо пам'ятати, що кожна помилка, неуважність журналіста або його небажання зважати на долю та моральний стан людей, які є героями й аудиторією його матеріалу, можуть мати фатальні наслідки – від звільнення з роботи та громадського осуду до втрати людського життя. Але також треба пам'ятати, що журналіст може і врятувати це життя, донісши інформацію про можливість лікування, про тести, що дозволяють вчасно виявити інфекцію, а відповідно і запобігти її поширенню, про самореалізацію ВІЛ-позитивних людей, що дозволяє зрозуміти багатьом тисячам людей: вихід є і він не забарикадований. Відомий американський дослідник висвітлення проблеми ВІЛ/СНІДу і журналіст Д. Туллер розробив схему порад для журналістів, які пишуть на цю специфічну тематику [10, 3]. Ці матеріали використовуються на тренінгах, які проводяться для журналістів, зацікавлених у грамотній та професійній подачі теми ВІЛ/ СНІДу.

Десять пунктів, які мають пам'ятати журналісти, коли пишуть про ВІЛ і СНІД:

1. Існують різні типи статей на тему ВІЛ і СНІД. Це статті медичного, юридичного, політичного, соціального чи іншого характеру. Необхідно використовувати різні підходи до висвітлення проблеми та постійно шукати нові.

2. СНІД – складна тема. Не варто боятися ставити запитання спеціалістам. Люди, робота яких пов'язана з ВІЛ/СНІДом, мають професійний жаргон та користуються певним набором термінів, які потрібно розшифровувати. Наприклад, вірусне навантаження, репродукція вірусу, безпечний секс тощо.

3. Статистичні дані про ВІЛ/СНІД викликають жах, але лише їх недостатньо для написання статті. Матеріал, звісно, має містити інформацію про шляхи зараження та можливості його уникнути, дані про кількість заражених людей та їх смертність, можливість і доступність лікування тощо. Але для того, щоб наблизити статтю чи передачу до реальності, треба пов'язати статистику з конкретними людьми, які живуть з ВІЛ, їхніми сім'ями, друзями, лікарями тощо.

4. Треба бути обережним, посилаючись на результати досліджень, – завжди вказувати джерело отриманої інформації. Результати можуть бути використані іншими людьми для підкріплення власних аргументів, та й самі дослідження можуть виявитися неправильними. Тому потрібно завжди вказувати, хто проводив дослідження. Об'єктивність джерела може бути відображена у цифрах. Варто також поцікавитися методом проведення дослідження та дізнатися про ефективність використання підходу у спеціалістів.

5. Пошук прихованих мотивів. Якщо організація недержавна, це ще не означає, що її мотиви абсолютно безкорисливі, стверджує Туллер. “Можливо, це організація просто хоче привернути до себе увагу і отримати більше грантів, щоб мати можливість знімати просторий офіс”, – робить припущення дослідник [10, 4].

6. Можливість проілюструвати статтю чи поділити її на кілька частин. Варто розглянути питання щодо доцільності використання фотографій, таблиць, схем та інших ілюстративних матеріалів. Адже оформлення матеріалу не менш важливе за його зміст.

7. Написання продовження статей. У висвітленні питань ВІЛ/СНІДу найефективніший вплив на суспільство справляє постійна і напружена увага до цієї теми, а не поодинокі статті. Якщо темою статті був безпечний секс, можна продовжити її статтею про презервативи, доступні в аптеках, тощо.

8. Відстеження грошей. Це один з найефективніших принципів журналістського розслідування. Хто безпосередньо отримує гроші за боротьбу з ВІЛ/СНІДом? Що з цими грошима роблять? Чи є люди, які заявляють про недоцільне використання цих коштів? На що, на їхню думку, вони мають бути витрачені? Чи вигідна епідемія комусь фінансово? Ці та багато інших питань можуть служити темами для дуже цікавих журналістських розслідувань.

9. Розповідаючи про саму інфекцію, писати точно та ясно. Цей пункт споріднений з другим, в якому йдеться про складність теми ВІЛ/СНІДу. Розкриваючи сутність захворювання, необхідно насамперед з'ясувати повне і достовірне значення всіх термінів. Обов'язково – до повного розуміння журналіста. І лише потім використовувати їх у матеріалі з таким самим повним і достовірним поясненням, але, можливо, у доступнішій формі.

10. Потрібно кидати виклик стереотипам, що склалися. Багато з того, що люди знають про ВІЛ та СНІД, не відповідає дійсності. Це у першу чергу стосується теми шляхів зараження. Також мало хто, крім спеціалістів, розуміє, що практика обов'язкового тестування є неефективною, оскільки люди з найбільшим ризиком зараження намагаються уникати будь-яких досліджень і тестувань. Працюючи над матеріалом про ВІЛ/СНІД, найголовніше – позбавитися власних упереджень.

На міжнародній конференції “Mас-медіа та права ВІЛ-позитивних людей”, проведеній 2005 р. у Києві, було прийнято рішення про створення нового кодексу етики журналіста, який би містив нюанси щодо висвітлення питань ВІЛ/СНІДу. Кодекс зараз перебуває на стадії розробки, і його зобов'язалися підписати всі учасники конференції, тим самим взявши на себе обов'язок бути максимально толерантними у роботі з ВІЛ-позитивними людьми.

Також другий рік поспіль за фінансової підтримки МБФ “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні” проводиться Національний конкурс з ВІЛ/СНІД-тематики серед друкованих та електронних ЗМІ, журналістів та дописувачів. Конкурс проводиться у трьох номінаціях: 1. “Друковані та інтернет-видання”. 2. “Радіо та телебачення”. 3. “Спеціалізовані видання НДО” [11, 90]. Цікавий, але аж ніяк не позитивний факт те, що серед переможців ІІ Національного конкурсу з ВІЛ/СНІД-тематики (кінець 2005), а це перші три місця у трьох різних номінаціях немає жодного київського журналіста, а у Києві тим часом близько 3 тис. ВІЛ-інфікованих, центральні офіси і представництва міжнародних, всеукраїнських ВІЛ-сервісних організацій, безперешкодний доступ до Міністерства охорони здоров'я, дослідних центрів та центрів з профілактики ВІЛ/СНІДу.

Загальноукраїнські інтернет-видання навряд чи можуть претендувати на вищезгадану премію. Аналіз матеріалів трьох найвідоміших інтернет-видань України показав, що публікації виконані лише в одному жанрі – інформаційній замітці. Тобто вся жанрова палітра залишена поза увагою при висвітленні однієї з найгостріших соціальних проблем нашої держави. Відповідно до форми публікацій їхній зміст позбавлений аналізу, представлення кількох точок зору, глибокого дослідження проблеми, адресності та необхідного мінімуму знань для пересічних українців (шляхи зараження, можливість тестування на ВІЛ, засоби захисту тощо). Найбільше матеріалів на тему ВІЛ/СНІДу було опубліковано на сторінках інтернет-видання “Кореспондент” – 14, відповідно “Обозреватель” – 5, “Українська правда” – 2. Матеріали, вміщені у виданнях, створені або за результатами подієвих прес-конференцій, або за матеріалами іноземних ресурсів. Це свідчить про те, що редакції видань не зацікавлені у створенні публікації, які потребують більших творчих, матеріальних і кадрових ресурсів, ніж інформаційна замітка.

Наявність неприпустимих смислових помилок у матеріалах свідчить про поверховість знання теми журналістами та їхнє небажання заглиблюватися у проблему для створення великих змістовних матеріалів.

Ґрунтуючись на дослідженні зазначених публікацій та досвіді роботи з проблемою ВІЛ/ СНІДу, слід виокреслити кілька рекомендацій, які дозволять уникнути негативних моментів:

1. Варто розширювати тематичний і жанровий ряд, висвітлюючи проблему ВІЛ/СНІДу. Ця тема містить багато різноманітних аспектів і відгалужень, які можуть ставати інформаційними приводами для написання сотень проблемних матеріалів, журналістських розслідувань, інтерв'ю та репортажів.

2. Якщо журналіст не встигає оволодіти темою протягом створення матеріалу, він обов'язково повинен проконсультуватися зі спеціалістом про доцільність і правильність використання всіх термінів, а також уважно проаналізувати, чи всі терміни мають необхідні й доступні пояснення.

3. Навіть невеликий матеріал про ВІЛ/СНІД повинен містити інформаційний мінімум: що таке ВІЛ, що таке СНІД, шляхи зараження інфекцією, способи захисту, тестування на ВІЛ і де його можна зробити (або хоча б гарячу лінію довіри). Коли журналісти працюють з такими гострими соціальними проблемами, треба пам'ятати, що інформаційна функція виходить на один рівень з просвітницькою. І коли йдеться про людські життя, остання не може поступатися першій.

4. Статистики та інформації іноземних інформаційних агентств і порталів для матеріалу замало. За кожною жахливою цифрою стоять конкретні люди, але суспільство не усвідомить важливості підтримки цих людей і важливості власного здорового способу життя, поки не знатиме конкретних історій. Цифри не можуть апелювати до нашого серця, а в голові вони надовго не затримаються.

Неадекватне висвітлення проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДу небезпечне перш за все тим, що поглиблює конфлікт між суспільством та людьми, які живуть з ВІЛ, ускладнюючи їхні спроби продовжувати нормальний спосіб життя без страху втратити сім'ю, роботу, дім.

СНІД достатньо страшний сам по собі, навіть якщо журналісти просто пишуть правду. Неправдива ж інформація про хворобу чи, насамперед, шляхи її поширення, може викликати паніку в населення. Тож журналісти мають дуже серйозно поставитися до відповідальності, яку вони на себе взяли.

Проблема ВІЛ/СНІДу сьогодні є перевіркою суспільства. Перевіркою на гуманність, співчуття та вміння цивілізовано вирішувати проблему, а також на відповідне ставлення до того, у кого вона є. Колись одна розумна людина мені сказала: демократія – це коли я абсолютно не поділяю вашої думки, але готова віддати життя за те, щоб ви мали право її висловити. Ми, як журналісти і як громадяни, можемо абсолютно не поділяти світогляду, способу життя, належності до тієї чи тієї соціальної групи чи сексуальної орієнтації героїв наших матеріалів, але представити їхні проблеми об'єктивно та людяно і дати їм можливість висловитися ми зобов'язані. Тим більше, якщо кількість людей, яких торкнулася ця проблема, має масштаби епідемії.

1. У Дніпропетровську відкрили хоспіс для хворих на СНІД // Кореспондент. – 2007. – 22 трав. – <http:// ua.korrespondent.net/main/74720> [23.05.2007].

2. Медіа-іміджі ВІЛ/СНІДу в Україні: Моніторинг друкованих ЗМІ. – Архів громадської організації “Соціум ХХІ” (електронний носій “media_report”).

3. ВИЧ и СМИ: Информация для журналистов. 2-е изд. – <http://www.aidsalliance.kiev.ua/cgi-bin/index. cgi?url=/ua/library/index.htm> [12. 02. 2006]. – 2005. – 15 трав. – 26 с.

4. Соціально-економічний вплив ВІЛ/СНІДу в Україні. – Британська Рада/DFID, 2001.

5. Депутати поїдуть до Страсбурга думати про газ // Українська правда. – 2007. – 20 січ. <http://www.pravda.com.ua/news/2007/1/20/53439.ht> [18. 05. 2007].

6. Сьогодні в Україні вшанують пам'ять людей, котрі померли від СНІДу // Кореспондент. – 2007. – 20 трав. <http://www.korrespondent.net/main/190908> [23. 05. 2007].

7. Україна вшанує пам'ять людей, загиблих від СНІДу // Оглядач. – 2007. – 20 трав. – <http:// oglyadach.com/news/2007/5/20/150410.htm> [22. 05. 2007].

8. Знайдено молекулу, що перешкоджає розмноженню ВІЛ // Кореспондент. – 2007. – 20 квіт. – <http://ua.korrespondent.net/main/71842> [23. 05. 2007].

9. Трансатлантичні партнери проти СНІДу. Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні. Становище та основні тенденції. – 2005. – Т. 1. – № 2.

10. Туллер Д. Освещение вопросов ВИЧ/СПИД в Украине. – К.: IREX: ПроМедиа, 2002. – 14 с.

11. Збірка найкращих матеріалів ІІ Національного конкурсу з ВІЛ/СНІД тематики серед друкованих та електронних ЗМІ, журналістів та дописувачів. – К.: ПЦ “Фоліант”, 2005. – 92 с.

 

© Кузьменко О. С., 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові