Ласкаво просимо

Типологія сучасних журналів – засіб вивчення світогляду суспільства

У статті розглядаються різні підходи до проблеми типології журнальних видань, виділяються класифікаційні групи за такими ознаками: зміст, функціональне призначення, читацьке призначення, періодичність, сфера розповсюдження.

Ключові слова: журнал, типологія, функціональне призначення, читацьке призначення, тематика, концепція.

In the article are examined different approaches about the problem of typology of magazine, are selected classification groups by such signs: subject, functional purpose, reader purpose, periodicity, sphere of distribution.

Key words: magazine, typology, functional purpose, reader purpose, subject, conception.

Сучасне суспільство має інформаційний характер, і його життя не можливе без повноцінного забезпечення інформаційних потреб.

Найважливішим джерелом оперативного інформування читачів про події і факти громадського життя, про результати наукових досліджень, а також засобом формування світогляду є періодичні видання. Вони становлять практичний і науково-пізнавальний інтерес як для широкого кола читачів, так і для фахівців різних галузей знання, не замінні для розширення кругозору і відпочинку у вільний час.

Зростання ролі ЗМІ пов'язане з їх різноаспектним впливом на повсякденне життя. Мас-медіа створюють і поширюють знання про суспільство, про принципи його організації й функціонування, винаходять і відтворюють нормативні образи й моделі поведінки, тим самим беруть активну участь у процесі формування соціальної реальності. Поряд із цим важлива роль ЗМІ в сучасному суспільстві визначається їхньою здатністю до швидкого реагування на актуальні події й процеси, що відбуваються, створення й трансляції в суспільстві ідей, цінностей, уявлень.

Сучасні ЗМІ посідають важливе місце в житті суспільства, надають різноманітну інформацію, а також можливості для самоосвіти й розваги. Журнал є одним з основних засобів масової інформації, що впливає на громадську думку, формуючи її відповідно до інтересів певних суспільних класів, політичних партій, організацій. У цілому можна виділити такі основні функції журналів: інформування, освіта, розваги, задоволення культурних потреб, реклама.

Метою статті є виділення класифікаційних груп сучасних журналів відповідно до їх функціонального, читацького призначення і тематики.

Журнальне видання, відповідно до Державного стандарту, – це періодичне видання у вигляді блоку скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату в обкладинці чи оправі, яке видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання, виходить під постійною назвою, має постійні рубрики, містить відповідну кількість оригінальних статей, творів, рефератів й інших матеріалів з різних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, літературно-художні твори, зображення [2]. Журнал може мати додаток чи додатки у вигляді періодичних чи продовжуваних видань, а також платівок, дискет, магнітофонних стрічок, інших носіїв аудіовізуальної інформації.

Термін “журнал” у перекладі з французької означає щоденник. Перші журнали з оглядом літературних новинок, книг з філософії, досягнень природничих наук почали видаватися в Європі наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. Так, у 1665 р. у Франції був виданий Journal des savants, у першій чверті ХVІІІ ст. в Англії – журнали Tatler й Spectator. На початку ХІХ ст. цей тип ЗМІ з'являється в США, одним з перших і найбільш успішних журналів був Godey's Lady's Book (1830).

Стрімкий розвиток індустрії журналів був пов'язаний насамперед із загальним процесом розвитку тогочасної культури, модернізацією технології друку, можливістю розповсюдження друкованої продукції на значні відстані, зменшенням часу доставки номерів, зниженням вартості видань, розширенням читацької аудиторії за рахунок загальнішого змісту видань. Ці й інші зміни, що торкнулися процесу виробництва й продажу, перетворили журнали в найпопулярніший, найдоступніший, масовий тип ЗМІ.

Періодом розквіту індустрії журналів стали 20-ті – 50-ті рр., коли були засновані медіагіганти, наприклад Time (1923), New Yorker (1925), Life (1936), з'явився перший чоловічий журнал – Esquire; неухильно зростали тиражі, підвищувалася якість ілюстрацій, що робило журнали привабливішими як для рекламодавців, так і для читацької аудиторії порівняно з радіо. Однак стрімке розширення загальнодоступного телебачення, його візуальні можливості впливу на аудиторію негативно відбилися на ринку ілюстрованих видань – журнали стали програвати телебаченню в конкурентній боротьбі за рекламодавців і споживачів медіапродукції.

Подолання кризової ситуації вимагало від власників журналів зміни видавничої політики. З одного боку, інновації торкнулися умов і вартості передплати (наприклад, ціна піврічної передплати була меншою, ніж річної), оптимізувалася роздрібна торгівля окремими номерами тощо. З іншого боку, почалося вивчення читацької аудиторії журналу, робилися спроби “змалювати” портрет типового читача: стать, вік, професія, сімейний стан, місце проживання тощо. Зміна видавничої політики, розповсюдження каналів поширення видань зробило журнали привабливішими в очах рекламодавців, оскільки вони надавали практично “прямий” доступ до цільової аудиторії рекламованого товару або послуги.

Крім того, в індустрії журнальної продукції вагоме місце посідають інтернет-версії журналів, деякі часописи взагалі припиняють випуск паперових варіантів і зосереджуються лише на електронних. Так, приміром, відомий американський ілюстрований журнал Life, перший номер якого вийшов ще у 1936 р., останній паперовий номер випустив у квітні 2007 р., але не припинив свого існування. На базі існуючого в інтернеті сайта журналу створено портал, в якому зібрані архіви попередніх випусків, 10 мільйонів фотографій найвідоміших фотографів ХХ ст., надрукованих в Life за всі роки його існування. Причина таких перетворень найчастіше пов'язана з нерентабельністю паперових періодичних видань. Так, Life з 2004 р. виходив як тижневий додаток до деяких американських газет, наклади яких постійно знижуються. Відповідно, рекламодавці втрачали зацікавленість, і випуск видання ставав невигідним.

В Україні, звичайно, така тенденція ще не простежується, оскільки більшість населення країни не має вільного доступу до інтернету, крім того, послуги електронного зв'язку досить дорогі. Хоча більшість журнальних видань мають електронні аналоги.

Проблема типології журналів уже давно цікавила вчених та видавців-практиків. Розробка типології журналів привертала увагу дослідників у галузі журналістики, літературознавства, книгознавства, бібліографії. Методиці дослідження спеціалізованих видань та розробці їх класифікації і типології присвячені праці А. Акопова, Є. Ахмадуліна, А. Бочарова, І. Засурського, Є. Корнілова, О. Станько, В. Соловйова, М. Рябініна і багатьох інших учених.

Тип журналу визначає його зміст і відповідно, оформлення, адже зміст і оформлення – два рівноправних складники видання. Від типу журналу залежать його архітектоніка, елементи і комплекси, оформлення обкладинки і внутрішня структура.

Типологія журнальних видань поки що перебуває на стадії розробки і тому не має чіткого трактування. Однак аналіз нечисленних праць, присвячених цій проблемі, визначає підходи до її вирішення і дозволяє знайти необхідні передумови для певних висновків з приводу ознак, що дають підстави виокремити конкретні видання в самостійну типологічну групу.

Початок формуванню поглядів на класифікацію періодичних видань було покладено відомим книгознавцем М. Лисовським. У виданій ним у 1915 р. праці, присвяченій російській періодичній пресі 1703–1900 рр., зазначено: оскільки періодичні видання мають деякі особливості щодо книг, які стосуються їх виготовлення, розповсюдження й опису, їх розгляд і вивчення слід виокремити в спеціальний розділ книгознавства. Класифікація сучасних російських журналів наводиться в ґрунтовній праці московських учених В. Соловйова, Н. Рябініної: суспільно-політичні, наукові, науково-популярні, виробничо-технічні, популярні, літературно-художні, реферативні [4]. Але ця класифікація не враховує всіх сучасних часописів, приміром, відсутня велика група рекламних журналів, ділових видань тощо.

Ростовський учений А. Акопов запропонував десять підстав при визначенні типу спеціального журналу. Зокрема він зазначає: “...не будучи вичерпним, перелік з десяти визначених типологічних ознак є достатнім. Жодна з перерахованих ознак, узятих ізольовано від інших, не може претендувати на роль “достатньої” ознаки, тобто повністю не описує тип періодичного видання. Але сукупність десяти ознак дає повне уявлення про тип журналу, структуру цього типу, всі компоненти, що характеризують тип видання” [1, 61]. Але зауважимо, що ця класифікація описує лише спеціальні журнали.

Зміни, що відбулися у суспільстві, його суспільно-політичному та економічному житті, призвели до появи нової структури періодичних видань, зокрема журналів. Вихід нових часописів, що задовольняють інтереси різних аудиторій, сприяє становленню інформаційного ринку, який враховує велику кількість джерел інформації та її поширення в різнманітних журналах. З'явилися нові за структурою та тематичною спрямованістю загальнополітичні, ділові, жіночі, рекламно-інформаційні видання.

У сучасних дослідженнях із типології журнальної продукції пропонуються різні принципи поділу видань на групи, що дає змогу зробити висновок про те, що вони побудовані на засадах галузевої і функціональної диференціації.

Дослідники типології друку сходяться в одному: тип видання – це якийсь узагальнений образ, що повторюється в тій або іншій мірі в групі реально існуючих органів масової інформації. У загальному розумінні типологія (від лат. typos – зразок і logos – слово, вчення) – це метод (а також результат) наукового пізнання, наукової систематизації, класифікації явищ на основі спільних для них ознак і властивостей. В основі типології – розчленування систем об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі. Така класифікація представляє співвідношення між різними типами видань усередині системи ЗМІ.

Завданням типологічного методу є виявлення властивостей, установлення їхньої спільності та їх поділ, належність до визначених видань, групування їх на основі типових рис, оцінка доцільності виділення індивідуальних, особливих і своєрідних ознак тих чи тих видань. Але важливо, щоб цей метод ґрунтувався на системному підході. Типологічний метод дозволяє виявити стійкі, характерні, повторювані ознаки видання і на основі ідентифікації, сполучення й об'єднання цих ознак знайти те істотне і загальне, що дає можливість правильно ідентифікувати видання. Таким чином, знання і повний облік типологічних ознак – обов'язкова умова для створення такого видання, що здатне ефективно виконувати свої функції.

Типологічні властивості є визначальними для формування концепції видання, а у подальшій роботі – виборі тих чи тих матеріалів для рубрик, їх жанрів, доборі зображального ряду, без знання типологічних ознак і особливостей не можлива підготовка якісного видання як результату редакційно-видавничої діяльності, що відповідає своєму призначенню. Цільова спрямованість, характер інформації, читацька адреса впливають на вибір назви, характер оформлення і періодичність видання. Видання повинне мати свою зовнішню форму, що дозволяє розпізнати і виділити його з багатьох інших, подібних до нього. Очевидно, журнал повинен зберігати свою назву і логотип протягом усього часу випуску, оскільки будь-яка зміна – втрата постійного читача.

Періодичні видання, зокрема журнали, в класифікації відрізняються від інших друкованих видань саме за принципом їх випуску – в певні проміжки часу. Навіть колись вони називалися “погодинними виданнями”, тобто виданнями, що виходять безупинно. За деякими класифікаціями, до періодичних видань включають також продовжені видання. В ДСТУ 3017-95 періодичні й продовжувані видання виділені разом в окрему групу [2], до них належать: газета, журнал, бюлетень, календар, експрес-інформація.

Мета журналу – оперативно, через установлені проміжки часу поширювати інформацію, адресовану різноманітним групам читачів. Спільність функціонального призначення періодики полягає в тому, щоб відображати події різних сфер життя суспільства, що є актуальними в конкретний момент часу. Безперервний вихід періодичних видань дозволяє постійно і послідовно показувати сучасність, а минулі події розглядати з позицій сьогодення. Таким чином, кожний наступний випуск журналу може розглядатися як продовження попередніх, з якими він зв'язаний тематично, змістовно і за формою; нерідко трапляються матеріали з продовженням, чи в конкретній статті дається посилання на інші випуски: “дану тему було розглянуто в № 5”, “стежте за розвитком подій в наступних номерах”. Водночас у кожного окремо взятого випуску є свої відмітні ознаки як у тематиці, так і в деталях оформлення: всі журнальні видання мають не лише постійні рубрики з однаковими структурними елементами, а й такі, що виникають відповідно до поточних подій.

Кожне видання є системою зі своїми ознаками. Загалом можна запропонувати типологію журналів як засобу масової інформації за такими критеріями:

– цільове або функціональне призначення;

– тематика або зміст (характер інформації);

– читацьке призначення;

– періодичність;

– місце і сфера розповсюдження.

Крім того, за стандартами виділяються видання, що класифікуються за характером оформлення, ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації, її знакової природи, змісту основного тексту, структурою. Важливими також є характер інформації, спосіб її викладу, авторський склад, наявність і спосіб відтворення зображень. Ці ознаки можуть бути важливими для одного видання, але зовсім не суттєвими для іншої групи видань.

Без сумніву, найважливішою системною ознакою є цільове призначення, яке може бути досить різноманітним:

– інформування;

– аналітика;

– навчання (просвіта);

– виховання;

– організація дозвілля;

– пропагування (реклама).

Цільовим призначенням визначається тематика (зміст, характер інформації), способи подання матеріалів, тобто способи реалізації цільової функції, і, зрозуміло, обирається група читачів, яким журнал адресований, тобто визначається їх “адресність”. Інформація розважального характеру (модні новинки, реклама товарів та послуг) нерідко чергується з матеріалами з історії, мистецтва, культури, які за формою та змістом доступні масовому читачеві. З іншого боку, читацьке призначення також може бути визначальним. Приміром, дитячі і молодіжні періодичні видання формуються насамперед з урахуванням читацьких інтересів. Однак і в цьому випадку головним залишається спосіб досягнення мети.

Журнали за змістом умовно можна поділити на такі підвиди:

– суспільно-політичний;

– науковий;

– науково-популярний;

– розважальний;

– літературно-художній;

– спеціалізований (діловий, автомобільний, економічний, комп'ютерний, для мобільного зв'язку, здоров'я тощо);

– виробничо-практичний;

– реферативний.

Характер інформації, що має загальні ознаки й обумовлений водночас рамками тематичного профілю того чи того періодичного видання, пов'язаний і з читацькою адресою останнього. Цільова спрямованість кожного періодичного видання передбачає вихід на відповідні категорії читачів. Для одних видань – це наймасовіший читач, не зв'язаний професійними потребами в інформації; для інших – коло основних читачів може визначатися політичним, соціальним, відомчим профілем видання, водночас воно може становити ширший, загальний інтерес. Читачами третіх є фахівці, це – видання, які прийнято вважати спеціальними.

Зміни в житті суспільства спонукають до формування нових типів журналів, мета яких – не тільки професійна комунікація, а й формування нових напрямів суспільної діяльності, наприклад, журнал “Ділові люди”.

За читацьким призначенням можна виділити такі групи журналів: для фахівців, широкого кола читачів та окремих груп читачів.

Часописи для фахівців сприяють професійній діяльності його читачів. До них належать:

– наукові;

– виробничо-практичні;

– методичні;

– реферативні;

– ділові;

– правові;

– технічні, комп'ютерні;

– промислові;

– сільськогосподарські;

– медичні;

– військові;

– документальні.

Журнали для широкого кола читачів мають на меті у популярній формі інформувати про всі сфери суспільного життя. Вони можуть бути загальними та спеціалізованими і поділяються на:

– суспільно-політичні і соціально-економічні;

– аналітичні;

– розважальні (для організації дозвілля);

– спеціальні;

– науково-популярні;

– літературно-художні;

– культурно-освітні;

– практичні;

– кулінарні;

– мистецькі, культурологічної тематики;

– про дизайн, архітектуру;

– про рослини і тварин;

– туристичні;

– автомобільні;

– спортивні;

– торговельні;

– рекламні.

Хоча цей поділ доволі умовний, оскільки, приміром, мистецькі журнали можуть бути як для фахівців, так і для широкого кола читачів.

Цільова читацька аудиторія журналів залежить від різних чинників: професійної належності, роду діяльності, спеціалізації читача, віку, статі, загальної культури, ерудиції, інтересів, місця проживання (міська/сільська місцевість) тощо. Так, журнали для окремих груп читачів поділяються на:

– журнали для дітей;

– для молоді;

– для жінок;

– для чоловіків;

– для специфічних груп читачів (садівників, сліпих, віруючих, дизайнерів, бухгалтерів, учителів фізики й математики, безробітних, інтелігенції тощо);

– для сімейного читання;

– видання національних груп, меншин;

– видання політичних партій та об'єднань.

Більшість сучасних журналів, по-перше, звертається до певної групи читачів, виділеної на якій-небудь підставі, наприклад, жінок (журнали “Cosmopolitan”, “Elle”, “Она”, “Лиза” й ін.), батьків (“Счастливые родители”, “Кроха и Я” й ін.); по-друге, друкують матеріали за однією темою, наприклад, домашній інтер'єр, садівництво й ін. Тобто з точки зору змісту та аудиторії у цілому розрізняють журнали:

– загальні, або універсальні, – тематично присвячені всім сферам життєдіяльності всіх членів суспільства, так звані масові видання;

– спеціальні, обмежені своєю тематикою й аудиторією.

Подібна класифікація була поширена в усі часи, оскільки є достатньо загальною. Але, як можна помітити, така класифікація не включає цільову читацьку аудиторію. Приміром, дитячі журнали неможливо зарахувати до жодної групи.

Журнал може звертатися до читача і як до громадянина, і як до фахівця, і як до сім'янина, і як до особистості певного віку або статі тощо. Тобто одна людина може бути потенційним читачем кількох журналів або один журнал становить інтерес для кількох аудиторних груп.

За місцем випуску і сферою розповсюдження розрізняються, відповідно до ДСТУ 3017-95, періодичні видання:

– місцеві (у межах однієї області, міста, району, установи);

– регіональні;

– Автономної Республіки Крим;

– загальнодержавні;

– такі, що розповсюджуються за кордоном;

– міжнародні.

Місце розповсюдження може впливати на зміст видання, оскільки читачі насамперед цікавляться подіями, що відбуваються у безпосередній близькості до них, чи трапляються з людьми, що ведуть подібний спосіб життя. Це стосується не лише журналів суспільно-політичної тематики, а й спеціалізованих. Приміром, журнали для фермерів можуть друкувати практичні поради, пов'язані з кліматичними умовами конкретного регіону.

Вторинною ознакою типології можна вважати час виходу журналу, оскільки ця характеристика суттєво не впливає на змістове, функціональне і читацьке призначення. У цілому за періодичністю журнали поділяються на:

– тижневики – тип видання, який на даний момент найактивніше розвивається й має великий читацький попит, оскільки порівняно з щомісячним виданням оперативніше відгукується на актуальні події та має можливість глибще й об'єктивніше аналізувати поточні події;

– журнали, що виходять кілька разів на місяць;

– щомісячники;

– видання, що виходять раз на два місяці;

– журнали, що виходять кілька разів на рік (3–5);

– піврічні видання.

У практиці існують мінімальні і припустимо максимальні періоди часу для випуску видання. Один рік вважається максимально припустимим періодом. Деякі видання виходять у світ щотижня. На періодичність можуть впливати організаційні й матеріально-технічні можливості, причому в даний час від них може залежати не тільки періодичність, а й саме існування видання.

Загальні, або універсальні, з точки зору змісту та читацької аудиторії журнали своїми рубриками тематично відображають усі сфери життєдіяльності більшості членів суспільства. Тому їх називають ще масовими. Подібні журнали адресовані людям різного віку, професій, інтересів, мають широкий діапазон тематики.

Вони з'явилися у 90-ті рр., прагнули втягнути в сферу свого впливу родину, тих, кого цікавили питання влаштування побуту, проблеми екології, загальногуманітарні, культурні питання. При такому широкому діапазоні тематики ці журнали мають визначену тематичну, соціальну, вікову, територіальну орієнтацію, в цілому присвячені культурним, освітнім, розважальним проблемам, мають певну елітарність. Серед подібних видань насамперед вирізняється міський журнал, що висвітлює проблеми соціальних і вікових категорій мешканців міста, приміром, “Афіша”.

До загальних журналів належать:

– суспільно-політичні й соціально-економічні;

– культурно-освітні: науково-популярні, літературно-художні; мистецькі та культурологічної тематики, краєзнавчі та історичні; з дизайну та архітектури;

– про рослини і тварин;

– розважальні (для організації дозвілля): кіно і телебачення, туристичні, культурне життя (театри, музеї. виставки, клуби тощо), відпочинок: рибальство, полювання, присвячені астрології, окультним наукам, фантастиці, еротичні;

– рекламні: робота та навчання, торговельні, промислові (обладнання й інструменти);

– спеціалізовані: інформаційні, аналітичні, практичні: кулінарні, автомобільні, спортивні, торговельні;

– релігійні.

Хоча частину з цих видань можна було б зарахувати до спеціальних, але їх належність до загальних пояснюється тим, що в них обов'язково висвітлюються головні події, які відбуваються в житті суспільства. Деякі з цих видань обмежуються територією розповсюдження.

До перелічених типів можна додати ще велику кількість видань з урахуванням конкретних читацьких груп, наприклад, віку, статі, ареалу розповсюдження й інших ознак. Однак читачів масових журналів завжди поєднує те, що вони не є фахівцями основної проблематики видання, а лише цікавляться даними темами. Наприклад, науково-популярні журнали у доступній формі розкривають достатньо складні проблеми, отже, їх читачами є і фахівці, але суміжних галузей науки.

Журнали для фахівців сприяють професійній діяльності читачів. У цій групі журналів можна виділити:

– наукові: науково-природничі, науково-теоретичні, науково-технічні, медичні;

– ділові: економічні, промислові, аграрні;

– виробничо-практичні;

– навчально-методичні: для школи, вищих і спеціалізованих навчальних закладів;

– державних установ і політичних партій;

– реферативні;

– правові;

– технічні, комп'ютерні;

– військові;

– документальні.

У літературі вживають для позначення одного типу журналів терміни: спеціальний, галузевий, професійний. Ці видання об'єднує цільове призначення – поширення спеціальної, вузько-профільної інформації, зрозумілої фахівцям даної галузі, і використання спеціальних термінів, що не потребують пояснень. Хоча в спеціальних журналах уміщено інформацію не лише з вузької проблематики, а й деяких інших галузей. Це пов'язано з інтеграцією науки, необхідністю залучення наукових, технічних і технологічних досягнень із суміжних галузей науки і виробництва. Термін “професійний” не відповідає ознакам спеціального журналу, оскільки часопис для фахівців не обов'язково призначений для чітко визначеної категорії фахівців. Таким чином, спеціальні журнали призначені для наукової комунікації серед фахівців в інтересах їхньої професійної діяльності.

Журнал є періодичним виданням, отже, читачі, коли купують відомий їм часопис, вже передбачають ту інформацію, яку вони можуть отримати з нього. Усі номери журналу інформаційно пов'язані між собою такими показниками, як розмаїтість чи спільність тематики інформації, просторість, необмеженість стосовно поточних, повсякденних подій, явищ. З урахуванням вимог поточного моменту періодичне видання може містити історичну інформацію, відомості, що належать до виробничої, наукової, культурної діяльності й взагалі до всього того, що цікавить читача. Поряд із зазначеними особливостями характеру інформації можуть бути й інші ознаки, що обумовлюються, зокрема, жанровою специфікою матеріалів. Періодичним виданням властиві переважно “малі” журнальні жанри публікацій, що, до речі, пов'язано і з функціональним призначенням цих видань. Такі жанри зручні для оперативного інформування, вони дозволяють забезпечити пріоритетність, апробацію зведень, здійснити заявочну публікацію, що буває достатньо важливо, наприклад, для науки.

Отже, врахування типологічних особливостей журналів є обов'язковою умовою їх ефективного функціонування: якщо правильно визначена читацька аудиторія і вона отримує від видання всю необхідну їй інформацію, тоді журнал буде користуватися попитом. Для України становлення власної системи ЗМІ, зокрема журнальної періодики, що враховує потреби українського населення, є надзвичайно важливим. Журнал як проміжний вид видань між газетою та книгою, поєднує в собі ознаки цих видань: з одного боку, подає оперативну інформацію, що цікавить сучасних читачів, а з іншого – дає глибший аналіз проблематики, ніж газета, включає історичні, освітні, практичні матеріали.

1. Акопов А. И. Методологические проблемы изучения специальных журналов // Методы исследования журналистики. – Ростов на/Д.: Изд-во РГУ, 1984. – 244 с.
2. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення.
3. Система средств массовой информации России: В 2 ч. / Под ред. Я. Засурского. – М., 1994. – Ч. 1. – 326 с.
4. Соловьев В. И., Рябинина Н. З. Редакторская подготовка периодических изданий: Учеб. пособ. – М.: Изд-во МГАП “Мир книги”, 1993. – 100 с.