У статті розглядається методологія створення журналістського твору, також досліджуються заголовки сучасної періодики.Ключові слова: журналістський твір, структура, задум, тема, ідея, заголовок. In the article is considered the methodology of creation of journalistic work, and also the titles of modern periodicals are probed. Key words: journalistic work, structure, project, theme, idea, title.
Кожен автор, зважаючи на власні можливості, прагне обрати оптимальний стиль роботи над матеріалом. А творчі процеси, пов'язані з підготовкою текстів, мають закономірні етапи, знання яких дозволить оптимізувати роботу над журналістським твором.
Звичайно, готових рецептів вирішення тих чи тих творчих проблем немає. Журналіст, спираючись на власний досвід, знання та вподобання, визначає для себе певну спеціалізацію, тему, жанр, виробляє не тільки власний стиль роботи, а й індивідуальну манеру написання. Головним критерієм творчості є оригінальність результату, його новизна та актуальність. Саме на це орієнтуються творчі люди.
Методологія створення журналістського твору має чимало складностей. Доволі часто, навіть маючи багатий фактичний матеріал, професіонали годинами не можуть написати перше речення, довго розмірковують над концептуальною ідеєю твору, неодноразово переписують матеріал у пошуках оптимального композиційного рішення. Щоб уникнути цього, необхідно чітко уявляти структуру майбутнього журналістського твору.
Структура твору повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективним повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу його створено і в який спосіб зможе зрозуміти його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору. Мета спілкування може обмежуватися завданням викликати в читача певні думки і дії, які з них випливають. Вона може полягати у передачі адресату теоретичних положень та фактичного матеріалу, необхідного для прийняття рішення, виконання будь-яких практичних дій. Над тематикою створення твору у свій час працювало чимало авторів. Зокрема такі видатні дослідники та науковці, як В. Різун, В. Шкляр, М. Феллер, В. Здоровега, В. Аграновський, Д. Прилюк та ін.
Актуальність теми зумовлена підвищенням вимог споживачів інформації до якісного журналістського продукту. Мета статті полягає у ґрунтовному дослідженні методології створення якісного журналістського твору.
Структура твору складається із двох підструктур: комунікативної, яка забезпечує перебіг комунікативного акту, і пізнавальної, яка зображує особливості фрагмента дійсності [1, 5]. Комунікативна і пізнавальна структури взаємодіють між собою.
До складу кожної із цих підструктур входять два складники. У комунікативну – психологічний, що забезпечує активність свідомості читача у процесі читання, і естетичний, що формує загальну позитивну оцінку повідомлення щодо доцільності його форми.
Складовими частинами пізнавальної підструктури є логічна, яка забезпечує доцільний, не суперечний і переконуючий спосіб пізнання фрагмента дійсності, що постає перед читачем, та інформаційна, в якій використовується лише та інформація, що дає можливість створити у свідомості читача зображення дійсності, яку бачить автор [1, 6].
Конструктивні особливості стилю відображають напрям думок автора та підпорядковані очікуваному напряму думки читача. Ці особливості виявляють себе як у структурі, так і в загальних рисах твору.
Методологія створення журналістського твору передбачає такі етапи: задум, тема, концепція, ідея твору [2, 64].
У журналістиці задум і тема є результатом роботи не тільки одного автора, а й працівників редакції, насамперед її керівництва. Тому визрівання журналістського задуму можна поділити на два головні види: редакційне замовлення і вільне зародження задуму [2, 66]. Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою. Адже він із задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом.
Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. Як влучно зазначав В. Здоровега, тема літературного твору – це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем [2, 68]. Тема має бути ретельно продумана та сформульована.
Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” [3, 9].
Ситуація, факт, явище чи деталь дійсності являють собою об'єкт аналізу, оцінки, і цей процес дослідження є композиційною основою. Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність. Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного.
Нарешті, ідея журналістського твору. Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно [2, 72].
Досконалість естетичного складника структури твору визначається передусім відповідністю структури твору його меті, здатністю його за обсягом охопити предмет, який відображається, пристосованістю до очікуваного процесу сприйняття. Таким чином, ідеться про відповідність жанру, його зображальних можливостей, з одного боку, предмету твору. З іншого – можливостям читача: його здатності сприймати, системі оцінок. Випадки невдалого вибору жанру – це звичайно порушення відповідності, коли жанр твору невідповідний своєму предмету – єдності мети, матеріалу, очікуваному характеру читацького сприйняття.
В основній частині теоретичного твору постійно опиняється матеріал, який потребує двох різних типів викладу. Коли автор ретельно намагається викласти факти, він використовує прикладний стиль, коли звертається до знання, що формується, – теоретичний. Щоб уникнути використання цих двох суперечливих стилів, прикладний текст іноді виносять за межі основного, набирають іншим шрифтом. Іноді фактичний матеріал виокремлюють у таблиці, графіки тощо.
Відповідність сприйняття виявляється й у повторенні основної ідеї на різних етапах процесу читання. Повідомляючи читачеві основну ідею твору кілька разів (заголовок, зачин, корпус тексту, висновки), автор створює кращі умови для засвоєння читачем своїх поглядів і запам'ятовування формулювань.
Серед великої кількості різноманітних матеріалів, які різняться тематикою, структурою, обсягом, читач вибирає не лише такі, які зацікавили його змістом, а й ті, які “сподобалися” способами подання – розташуванням, кількістю додаткової інформації (заголовки, врізи, підзаголовки, зображення тощо), оформленням й іншими показниками. Тому від розташування сусідніх матеріалів, заголовків, зображень, виділення декоративними елементами залежить ефективність конкретного матеріалу.
Але перше, на що звертає увагу читач, – це заголовок. Адже завдання заголовка – привернути увагу читача до статті. Отже, автор при створенні свого публіцистичного твору повинен ретельно продумати не тільки задум, тему та ідею твору, але й заголовок. Бо саме від заголовка залежить успіх будь-якого публіцистичного твору.
Заголовок допомагає скласти перше загальне враження про зміст публікації. Наприклад, такий заголовок “Київський ЛІФТинг – хід пішака. Незабаром поверхи столичних “хмарочосів” доведеться долати на своїх двох”, поданий у газеті “Україна молода” [4], одразу інформує, що виникли проблеми з обслуговуванням ліфтів у київських багатоповерхівках. І саме про це йдеться далі у статті.
Проаналізувавши деякі українські видання, можемо констатувати, найпопулятніші заголовки, в яких журналісти подають ситуацію за допомогою контрасту: “Лазневий день у думі” [5], “Вчені довели: смерті немає!” [6], “Бідні мільярдери” [7]. Такі заголовки інтригують читача і одночасно підвищують мотивацію до прочитання самого тексту. Наприклад, стаття “Коли коні лікують” своєю назвою дезорієнтує читача. Тільки в процесі читання, читач починає розуміти, що коні можуть допомагати людині позбавитися стресів та напружень однією своєю присутністю поруч [8].
Навмисне порушення граматики, що стало доволі популярним за останні кілька років, також позитивно впливає на успіх статті та надає їй комічного характеру, але не завжди. Стаття під назвою “Превед, рекламщеги!” [9] присвячена проблемам українського ринку інтернет-реклами. У цьому випадку заголовок підібраний не дуже вдало. При його прочитанні складається попереднє очікування від наповнення статті. А, як відомо, “превед” і “рекламщеги” – це спотворені комічні слова інтернет-жаргону (від рос. – “привет” и “рекламщики”). Отже, читач прагне отримати інформацію саме комічного характеру і зовсім не налаштований на серйозну інформацію, яка викладена в статті.
Не менш привабливими для читача є римовані заголовки: “Чарку – смик, під лавку – брик” [10], “Пацієнт з “пушкою” під подушкою” [11], “Реформи, як дишло... у Харковi вийшло” [12].
Варто зазначити, що ігровий заголовок може приховувати деякі небезпеки. При виборі та обігруванні цитат, приказок, оригінальних слів слід уникати небажаних асоціацій та штучності.
Існує ще кілька методів, за допомогою яких можна підвищити популярність публіцистичного твору шляхом використання прийомів неформальної типографіки, яка є надзвичайно популярною серед користувачів мережі інтернет, але, на жаль, поки що її використання у заголовках сучасної української періодики майже не практикується.
Прийом закреслювання першими відкрили рекламісти, закреслюючи “старі” ціни. Поруч вказувалась нова (нижча) ціна, а попередня залишалась для порівняння. Звісно, глядач бачить і ту, й іншу.
Виділення смислу, який мав на увазі автор, закреслюванням набуло популярності за останні кілька років серед авторів блогів та інтернет-щоденників. Закреслювання мало б чудовий вигляд у газетному заголовку. Наприклад: “Министр потерял пилочку для ногтей часть команды” (газета “Ведомости”) [13]. Під цим заголовком міститься доволі влучна фотографія міністра економічного розвитку Росії Германа Грефа, який кусає нігті.
Будь-які спроби розмітити текст маркерами настрою (за допомогою смайликів) ядо недавнього часу не мали успіху. Нині в текстах вживаються тільки два знаки, що визначають емоції, – знак запитання та знак оклику. Три крапки, що вживаються частіше як знак розгубленості або витриманої паузи перед повідомленням важливого факту, з натяжкою можна вважати позначенням настрою.
Смайлики, що вже років двадцять використовуються під час електронної переписки, з'являються в пресі у двох випадках: у статтях про смайлики або в молодіжній періодиці. Смайлики не заслужено вважаються другосортним прийомом вираження емоцій. Коли вони складаються із розділових знаків, перед нами постає чистий, класичний типографічний прийом з усіма формальними ознаками. Тому їх можна і потрібно використовувати.
Доречно використаний смайлик вкаже на піднесений настрій автора і допоможе уникнути небажаних наслідків у випадку ризикованої заяви. Звичайно, використання закреслювання і смайликів ні в якому разі не може слугувати заміною дотепності та вміння передавати сенс.
Робота журналіста над власним публіцистичним твором має ступеневий характер і підпорядковується певним закономірностям. Журналіст повсякчас перебуває у творчому пошуку, починаючи від задуму твору та закінчуючи його композиційним рішенням. Керуючись індивідуальними особливостями, кожен журналіст відпрацьовує свої методи роботи над створенням журналістського твору. Характер кожної творчої стадії, в якій перебуває журналіст, залежить не лише від індивідуальних особливостей творця, а й від поставлених перед ним завдань, цілей та складності досліджуваного об'єкта. Освоєння тих чи тих технологічних прийомів, які акумулюються у практичній журналістиці, – лише перша сходинка на шляху до професійної майстерності. Тільки на практиці журналіст відшліфовує індивідуальний стиль, набуває окремих навичок, що зроблять успішною журналістську діяльність.
1.
Феллер М. Д. Текст і зображення як модель комунікативного акту / Київський ун-т імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики; Центр вільної преси. – К., 1998.
2.
Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Л., 2004.
3.
Шкляр В. І. Журналістська майстерність: поетика журналістського твору: Конспект лекцій. – К., 1999.
4.
Київський ЛІФТинг – хід пішака. Незабаром поверхи столичних хмарочосів доведеться долати на своїх двох // Україна молода. – № 116. – 2007. – 3 лип.
5.
Лазневий день у думі
// Україна молода. – № 116. – 2007. – 3 лип.
6.
Вчені довели: смерті немає // Газета по-українськи. – № 115. – 2007. – 3 лип.
7.
Бідні мільярдери //Українська столиця. – № 23. – 2007. – 25 черв.
8.
Коли коні лікують // Україна молода. – № 114. – 2007. – 29 черв.
9.
Превед, рекламщеги // Деловая столица. – № 40. – 2006. – 10 лют.
10.
Чарку – смик, під лавку – брик // Україна молода. – № 114. – 2007. – 29 черв.
11.
Рябчук М. Пацієнт з “пушкою” під подушкою // Газета по-українськи. – № 102. – 2007. – 6 трав.
12.
Реформи, як дишло... у Харковi вийшло // Україна молода. – № 114. – 2007. – 29 черв.
13.
Министр потерял пилочку для ногтей часть команды // Ведомости. – № 223. – 2007. – 27 листоп.
14.
Прилюк Д. М. Теорія і практика журналістської творчості. – К., 1983.
15.
Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту. – К.: РВЦ “Київський ун-т”, 1998.
16.
Шевченко В. Е. Оформлення сучасного газетного видання: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К., 2003.
© Симоніна І. В., 2007