Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Огляд вітчизняної наукової літератури з екологічної проблематики в засобах масової комунікації

Хомінський С. Й.

асп.
УДК 504.001.32(070)

 

Аналізується внесок науковців Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка в дослідження екологічної проблематики у засобах масової комунікації.

Ключові слова: журналістика, журналістикознавство, наукова література, екологічна проблематика, навколишнє природне середовище, засоби масової комунікації.

Here we give analysis of the scientists of the Institute of Journalism of Kyiv National Taras Shevchenko University contribution to studies of ecological problems at mass media.

Key words: journalism, science of journalism, scientific literature, ecological problems, environment, mass media.

У сучасному світі неабиякої популярності набуває ідея збереження навколишнього природного середовища. Причина цього полягає в очевидних ознаках екологічної кризи, які ми вже не можемо не помічати. Засоби масової комунікації не тримаються осторонь цих процесів, досить активно висвітлюючи екологічну проблематику. У журналістикознавстві, зокрема в середовищі науковців Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, все це спричинило створення наукової літератури з висвітлення згадуваної проблематики в ЗМК. Відповідно набула актуальності необхідність вивчення та структурування вже цих наукових доробків.

Мета статті – дослідити і структурувати наукову літературу з висвітлення екологічної проблематики в ЗМК.

Завдання статті: дослідити дисертаційний фонд на наявність праць з вивчення екологічної проблематики в ЗМК; оглянути наукові статті згадуваної тематики; дослідити відповідні монографії, навчальні посібники та інші ґрунтовні праці.

Першою вітчизняною науковою працею в царині досліджень суто екологічної журналістики є кандидатська дисертація О. Бєлякова “Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини)” [1].

Загалом у першому розділі [1, 18–28] своєї дисертації О. Бєляков досліджує екологічну складову політики України. Зокрема дає загальну характеристику екологічної думки [1, 18–20], а також розглядає екологію як складову національної політики та безпеки [1, 21–27].

Другий розділ [1, 29–100] дисертації присвячено вивченню комунікації й екологічної політики. Зокрема досліджено комунікацію як інструмент екологічної політики [1, 29–49]. На прикладі преси як родоначальниці журналістики досліджено екологічну комунікацію в Україні [1, 49–82]. В окремому підрозділі [1, 82–96] подано аналіз екологічної комунікації у Німеччині. Дослідником також проведено контент-аналіз висвітлення екологічних проблем у пресі України та Німеччини [1, 96–99].

У третьому розділі [1, 101–149] дисертації О. Бєляков досліджує методологію підвищення ефективності екологічної комунікації за допомогою паблік рилейшнз. Зокрема подає теоретичні засади паблік рилейшнз [1, 101–103], вивчає місце та інструменти паблік рилейшнз з екологічних проблем [1, 104–126], досліджує взаємозв'язок паблік рилейшнз та громадського маркетингу [1, 126–138], аналізує розробку програми та побудову концепції паблік рилейшнз [1, 138–144], а також спотворення ролі паблік рилейшнз у висвітленні довкілля [1, 145–147].

Другою кандидатською дисертацією з екологічної журналістики, захищеною в Україні, стала робота Д. Олтаржевського “Висвітлення екологічної тематики на сторінках сучасної української преси (засади, проблематика, досвід, жанрові форми та мовностилістичні прийоми)” [2].

У першому розділі [2, 10–54] дисертації автор досліджує теоретико-історичні засади екологічної журналістики в контексті українських друкованих мас-медіа. Зокрема вивчає історико-політичні та комунікативні передумови розвитку екологічної тематики [2, 10–29], досліджує екологічну проблематику в структурі сучасного інформаційного простору України [2, 29–44], подає загальну характеристику підходів, принципів і проблем висвітлення екологічної тематики в українських ЗМК [2, 44–50].

У другому розділі [2, 55–125] дисертації дослідник вивчає екологічну проблематику у вітчизняних ЗМІ, аналізує спеціалізовані екологічні видання України [2, 55–65]. Досліджує екологічну тематику в загальнополітичній пресі [2, 66–107] (окремо розглядає масову [2, 66–87], якісну (досвід газети “Дзеркало тижня”) [2, 88–96] та офіційну (досвід газети “Урядовий кур'єр”) [2, 96–107] пресу), також досліджує екологічну тематику в українських Інтернет-виданнях [2, 107–118].

У третьому розділі [2, 126–168] дисертації автор досліджує жанрові форми та мовностилістичні прийоми масово-інформаційної діяльності з висвітлення екотематики в ЗМІ. Вивчаючи жанрові форми [2, 126–146], дослідник окремо розглядає інформаційні [2, 127–134], аналітичні [2, 134–143] та художньо-публіцистичні [2, 143– 146], жанри. Окремий підрозділ присвячено дослідженню мовностилістичних прийомів у висвітленні екологічної тематики [2, 146–162].

Дотичною до природоохоронної проблематики є докторська дисертація О. Коновця [3]. У ній дослідник неодноразово зачіпає екологічну проблематику, насамперед у контексті катастрофи на Чорнобильській АЕС та подальших перспектив розвитку атомної енергетики.

Зокрема автор зазначає, що в 50-ті рр. ХХ ст. західні ЗМК були в захваті від перспектив ядерної енергетики, але в 60–70-тих ситуація змінилася. Посилаючись на свій практичний журналістський досвід висвітлення проблем спорудження і експлуатації АЕС, дослідник зауважує, що в СРСР також відбулася така еволюція – тільки з десятирічним запізненням [3, 340].

Журналістикознавець наводить вражаючий приклад з катастрофою на атомній електростанції “Трі майл айленд” в США, що сталася 8 березня 1979 р. Тоді урядова комісія значну частку відповідальності поклала... на ЗМК! Адже ті рекламували надійність і економічну вигоду АЕС, замовчуючи її недоліки. З'ясувалося, що кореспонденти, які висвітлювали процес будівництва й експлуатації станції, часто не володіли навіть мінімальними знаннями, необхідними для цього [3, 340]. О. Коновець також зазначає, що “один з ефективних шляхів демократизації процесу формування оптимального варіанта вирішення екологічних проблем – обговорення великих проектів на сторінках загальнополітичної преси” [3, 344]. Повністю погоджуючись з такою пропозицією, змушені констатувати, що в сучасній українській пресі процес обговорення екологічної доцільності великих проектів став доволі специфічним. Зацікавлені в реалізації сумнівних проектів, нині часто вдаються до розміщення на сторінках чи в ефірі ЗМК прихованої реклами своєї позиції. Прикро, що для деяких ЗМК такі абсолютно ненормальні з огляду на журналістську етику та інші канони професії прояви стали прийнятними та буденними.

Частково дотичною до природоохоронної проблематики також є кандидатська дисертація Зої Безверхої “Жанрові та лексико-стилістичні особливості матеріалів преси з проблем Чорнобильської аварії на ґрунті їх кваліметричного та семантичного аналізу” [4].

Процес розвитку дисертаційних досліджень у царині висвітлення екологічної проблематики в ЗМК триває. Львівська журналістка Ганна Гопко працює над кандидатську дисертацію “Екологічна публіцистика: світоглядний аспект. На прикладі українських та зарубіжних видань 1999 – і дотепер” [5, 22]. Над дисертацією з екологічної журналістики працює й Таміла Бондаренко з Харківського національного університету імені Каразіна. Автор цієї статті теж працює над кандидатською дисертацією, досліджуючи висвітлення синтезу релігії та екології у публікаціях природоохоронної, релігієзнавчої і релігійної преси.

Щодо наукових статей (опублікованих насамперед журналістикознавцями Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка), в яких досліджується висвітлення екологічної проблематики в ЗМК, то чи не найбільше їх в доробку О. Бєлякова. Він є автором таких наукових статей: “Вплив релігії на формування екологічної свідомості” [6], “Використання екологічної термінології у журналістських творах” [7], “Экологическая журналистика” [8], “Паблік рилейшнз для довкілля” [9], “Проблемы доступа к экологической информации в свете реализации Орхусской конвенции в образовании журналистов” [10], “Вплив процесу “Довкілля для Європи” на розвиток екологічної журналістики” [11], “Проблеми екологічної освіти в підготовці журналістів” [12], “Сучасні проблеми розвитку екологічної журналістики в Україні” [13], “Роль прессы в формировании экологической политики” [14], “Паблік рилейшнз, громадський маркетинг та проблеми охорони птахів” [15], “Інтеграція України до глобального інформаційного простору в контексті екологічної безпеки” [16], “Проблеми екологічної безпеки та інформації” [17], “Висвітлення проблем довкілля у спеціалізованій пресі” [18], “Некоторые рекомендации по подготовке материалов для прессы” [19], “Екологічна та природоохоронна преса (спроба контент-аналізу)” [20].

Автором трьох наукових статей з екологічної проблематики в ЗМК є Д. Олтаржевський: “Екологічна тематика на сторінках сучасної української преси” [21], “Екологічна тематика на сторінках українських інтернет-видань” [22], “Специфіка висвітлення екологічної тематики в офіційних виданнях на прикладі газети “Урядовий кур'єр” [23].

Екологічну журналістику також досліджував О. Мелещенко, який опублікував наукову статтю “Висвітлення екологічної ситуації в Запоріжжі (на прикладі публікацій місцевої та центральної преси)” [24].

Кілька наукових статей, дотичних до вивчення екологічної журналістики, опублікував В. Бугрим. Це, зокрема, “Чорнобильська аварія: її висвітлення неоднозначне” [25], “Журналістика екстремальних подій (теоретико-прикладні аспекти)” [26], “Социально-медицинские аспекты освещения Чернобыльских событий в средствах массовой информации” [27].

Окремо варто наголосити на внескові в започаткування й розвиток журналістикознавчих досліджень у царині екологічної проблематики О. Коновця. Адже він почав досліджувати екологічну журналістику ще у 80-их роках минулого століття, за часів СРСР.

У науковій статті “Як посилити взаємодію вчених і журналістів у висвітленні еколого-енергетичних проблем” [28] дослідник зазначає: “У ході висвітлення чорнобильських подій засоби масової інформації поступово долали синдром обережності, замовчування, конформізму” [28, 19], “однак культ секретності ще помітно нависає над еколого-енергетичною тематикою” [28, 19]. Автор обурюється з приводу деяких пропозицій атомного відомства, скажімо, щодо заміни назви “зона” на “заповідник”, резонно зауважуючи: “У світі вже давно визначено, що заповідник – це екологічний еталон?!” [28, 20]. Ще різкіше О. Коновець висловлюється у науковій статті “Кризис доверия: время не врать. Как мы пишем об экологии” [29]: “Згадаємо ще раз Чорнобиль. Хіба могли б технічні керівники станції в умовах гласності погодитися на недостатньо підготовлений експеримент? І ще невідомо, якої надійності мали б засоби захисту атомних реакторів до квітня 1986 року, якби журналісти свого часу краще розібралися у проблемах атомної енергетики, якби не існувало заборон на такого роду інформацію” [29, 22].

Жирним шрифтом дослідник виділяє слова: “сьогодні екологічна гласність в буквальному розумінні – питання життя та смерті” [29, 22].

Дослідник торкається феномену радіофобії, а також пов'язаної з нею проблеми поширення чуток. Водночас критикує журналістів за небажання порушувати уявний спокій суспільства [29, 24]. Напрочуд актуальним і нині лишається наступний висновок дослідника: “Пишуть про екологію наче всі й наче багато. Але це переважно разові, “штучні” публікації чи дискусії” [29, 25].

У науковій статті “Історія науки і духовність” [30] О. Коновець розповідає про діяльність очолюваного ним Дискусійного клубу з історії науки і техніки при Будинку вчених Академії наук України. Журналістикознавець, зокрема, зазначає: “Кращі представники технічної інтелігенції, вчені-природознавці, особливо в дожовтневий період, були яскравими популяризаторами рідної природи” [30, 105]. Він також згадує вчення про ноосферу В. Вернадського та одного з корифеїв української географічної науки І. Акінфієва, який започаткував у масовій періодичній пресі рубрику “Хроніка погоди та природи”, “де оспівував чарівність рідної природи, через цікаві факти з життя рослин сприяв формуванню екологічної культури громадян” [30, 106]. Не можна не згадати у цьому огляді про матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції “Чорнобиль у засобах інформації” [31]. Зокрема про наукові доповіді В. Бугрима “Чорнобильська катастрофа у засобах інформації” [31, 11–17], О. Коновця “Наука – пресса – общество: уроки Чернобыля” [31, 18–25], В. Сіроштана “Проблемы зоны отселения Чернобыльской АЭС в средствах массовой информации” [31, 30–32], М. Тимошика “Постчорнобильські акції молодіжної преси України” [31, 33–35], О. Гояна “Чорнобильська проблематика в програмах радіостанції “Молода гвардія” [31, 36–39]; наукові повідомлення: А. Табаченка “Чорнобильські наслідки у програмах Українського радіо” [31, 52–53], О. Карасюка “Роль информации в управлении послеаварийными кризисными процессами” [31, 54–55], В. Юричка “Чорнобильська катастрофа на сторінках української зарубіжної преси (1986–1991)” [31, 56–57], О. Бондаренко “Информирование общественности в послеаварийных ситуациях” [31, 58], В. Іванова “Молодіжні газети України про роль учнів та студентів у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС” [31, 64–65]. Викликає інтерес і збірка наукових статей “Популяризація науки в Україні: історія і сучасність” [32].

Щодо монографій, навчальних посібників та інших ґрунтовних праць з екологічної проблематики в ЗМК, то тут насамперед варто сказати про дослідження О. Коновця “Научно-технический прогресс и информация” [33], опубліковане ще на межі розвалу СРСР та проголошення незалежності України. Автор наголошує на ролі суспільства загалом та ЗМК зокрема у справі збереження навколишнього природного середовища. Нагадує, що саме позиція українських учених і творчої інтелігенції, поширена через медіа, сприяла припиненню будівництва п'ятого і шостого енергоблоків ЧАЕС, активізувала дискусію стосовно доцільності розширення інших АЕС [33, 31].

Водночас дослідник зауважує, що “визначилося коло вчених, зокрема медиків, які готові науково обґрунтувати будь-який, навіть найбезглуздіший, проект” [33, 46]. Відтоді, коли О. Коновець писав ці рядки, вже спливло чимало часу. Але своєї актуальності вони аж ніяк не втратили – цю тезу, до речі, підтверджує й О. Бєляков [34, 84]. Вражає розповідь дослідника про те, що Фінляндія виявилася готовою до катастрофи на ЧАЕС, а СРСР – ні [33, 38–39].

Дуже показовим є згадуваний О. Коновцем план повороту північних річок [33, 31–32]. Автор зазначає, що “вдалося попередити величезну помилку, за яку нашій країні та й цілому світові потім довелося б дорого платити” [33, 32]. Можна скільки завгодно дивуватися, але нині президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв пропонує реанімувати радянську ідею повороту течії сибірських рік на південь [35, 5].

Підсумовуючи, дослідник пропонує відмовлятися від енергомістких технологій на користь наукомістких, ресурсозберігаючих, закликає до безпеки прогресу, врахування екологічного фактору ризику нововведень, пропонує долати відчуження між людиною і природою, формувати екологічне мислення й підвищувати екологічну культуру, наголошує на важливості виникнення нової моралі, що ґрунтується на визнанні загальнолюдських цінностей і гармонізації гуманітарної та науково-технічної культур [33, 56].

Пізніше величезний внесок у ґрунтовні журналістикознавчі дослідження екологічної проблематики зробив О. Бєляков. Він є автором монографії “Масова комунікація та екологічна політика” [36]. У ній науковець, зокрема, досліджує екологічну складову української політики й безпеки [36, 19–35], докладно вивчає роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики [36, 36–60], зокрема комунікацію як інструмент екологічної політики [36, 36–44], екологічні матеріали [36, 44–51], джерела екологічної інформації [36, 51–56], етику й екологічну інформацію [36, 57–60]. Дослідник аналізує досвід мас-медіа в Україні [36, 61–85] та Німеччині [36, 86–100]. О. Бєлякову належить авторство навчального посібника “Екологічна проблематика в засобах масової інформації” [37]. У цій праці дослідник, зокрема, вивчає розвиток екологічної журналістики [37, 5–14], дає поради щодо використання в екологічних матеріалах термінології [37, 15–24] та статистичних даних [37, 25–30], аналізує специфіку підготовки матеріалу з науковою інформацією [37, 31–33], подає методику визначення “індексу туманності” [37, 34–39] та поради щодо мотивацій у тексті [37, 40]. У посібнику О. Бєляков також досліджує джерела [37, 41–46] та способи одержання екологічної інформації [37, 47–72], дає поради щодо співпраці з науковцями [37, 73–82], вказує на можливі недоліки в роботі з науковою інформацією [37, 83–85], досліджує зворотний зв'язок із читачем [37, 86–102], наголошуючи на його надзвичайній важливості [37, 86]. Дослідник вивчає етичні аспекти роботи з екологічною інформацією [37, 103–107], зокрема вміщує на сторінках посібника “Кодекс етики екологічного журналіста”, розроблений Міжнародною федерацією екологічних журналістів [37, 107], подає дані щодо екологічної інформації в інтернеті [37, 108–111].

О. Бєляков також є автором другого – доповненого і переробленого – видання згаданого вище навчального посібника “Екологічна проблематика в засобах масової інформації” [34]. У першому параграфі [34, 4–14] цієї праці дослідник розповідає про екологічну журналістику загалом. Другий параграф [34, 15–131] посібника містить поради, як журналістові крок за кроком створити екологічний матеріал. У третьому параграфі [34, 132–146] розглядаються екологічні паблік рилейшнз і реклама. Четвертий параграф [34, 147–165] стосується індивідуальної роботи студентів.

Таким чином, зазначений науковий доробок заклав фундамент журналістикознавчих досліджень у царині висвітлення екологічної проблематики в ЗМК. Проте актуальність екологічної проблематики в сучасному світі та специфіка функціонування вітчизняних медіа вимагає від журналістикознавців нових підходів до цих досліджень. Зокрема досить перспективним є напрям вивчення можливостей подолання засилля на сторінках та в ефірі ЗМК прихованої реклами, де відчутна екологічна домінанта (сумнівні технології виготовлення продуктів харчування, ліків, дитячих іграшок, поширення генетично модифікованих організмів і т. д.).

Tож, спираючись на вже проведені дослідження, молоді науковці можуть знаходити нові актуальні теми для журналістикознавчих розвідок, розширювати та поглиблювати контекст вивчення висвітлення екологічної проблематики в ЗМК.

 

1. Бєляков О. О. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Дис... к. філол. н.: 10.01.08 / КНУ імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – К., 1999. – 183 с.

2. Олтаржевський Д. О. Висвітлення екологічної тематики на сторінках сучасної української преси (засади, проблематика, досвід, жанрові форми та мовностилістичні прийоми): Дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / КНУ імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – К., 2004. – 196 с.

3. Коновець О. Ф. Науково-просвітницька преса України ХІХ – першої третини ХХ ст. Історія. Теорія. Практика: Дис... д. і. н.: 07.00.10 / КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 1994. – 467 с.

4. Безверха З. А. Жанрові та лексико-стилістичні особливості матеріалів преси з проблем Чорнобильської аварії на ґрунті їх кваліметричного та семантичного аналізу: Дис... к. філол. н.: 10.01.08 / КНУ імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – К., 1997. – 194 с.

5. Листопад О. Хто ж нам скаже всю екоправду? // Українська столиця. – 2006. – 15–21 верес. – С. 22.

6. Бєляков О. Вплив релігії на формування екологічної свідомості // Образ. – К., 2004. – Вип. 5. – С. 5–10.

7. Бєляков О. О. Використання екологічної термінології у журналістських творах // Стиль і текст. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 165–173.

8. Беляков А. А. Экологическая журналистика // Глобалистика: энциклопедия / Под ред. И. И. Мазура, А. Н. Чумакова. – М., 2003. – С. 1185–1186.

9. Бєляков О. О. Паблік рилейшнз для довкілля // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 9. – С. 180–186.

10. Беляков А. А. Проблемы доступа к экологической информации в свете реализации Орхусской конвенции в образовании журналистов // Обмен и доступ к экологической информации в свете реализации Орхусской конвенции: Материалы междунар. семинара, 11–14 нояб. 2002. – К., 2002. – С. 32–39.

11. Бєляков О. О. Вплив процесу “Довкілля для Європи” на розвиток екологічної журналістики // EX PROFESSO: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 3. – С. 90–95.

12. Бєляков О. О. Проблеми екологічної освіти в підготовці журналістів // Вісник Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – 2001. – Вип. 9. – С. 45–48.

13. Бєляков О. О. Сучасні проблеми розвитку екологічної журналістики в Україні // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2001. – Вип. 22. – С. 149–152.

4. Беляков А. А. Роль прессы в формировании экологической политики // Средства массовой информации в современном мире: Тезы научно-практ. конф., СПб., 25–26 апр. 2001 г. – С.Пб., 2001.

15. Бєляков О. О. Паблік рилейшнз, громадський маркетинг та проблеми охорони птахів // Птахи Азово-Чорноморського регіону на межі тисячоліть: Матер. міжнар. наук. конф., присвяченої 20-річчю Азово-Чорноморської орнітологічної робочої групи, Одеса, 10–14 лют. 2000 р. – О., 2000. – С. 67–68.

16. Бєляков О. О. Інтеграція України до глобального інформаційного простору в контексті екологічної безпеки // Роль ЗМІ в процесах державотворення. – К., 1998. – С. 84–87.

17. Бєляков О. О. Проблеми екологічної безпеки та інформації // Інформація в глобальному вимірі / За ред. А. З. Москаленка. – К., 1998. – С. 41–44.

18. Бєляков О. О. Висвітлення проблем довкілля у спеціалізованій пресі // Українська журналістика-97. – К., 1997. – С. 35–39.

19. Беляков А. А. Некоторые рекомендации по подготовке материалов для прессы // Практичні питання охорони птахів. – Чернівці, 1995. – С. 77–82.

20. Бєляков О. О. Екологічна та природоохоронна преса (спроба контент-аналізу) // Ракурс. – К., 1993. – № 6. – С. 5–7.

21. Олтаржевський Д. О. Екологічна тематика на сторінках сучасної української преси // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка Сер.: Журналістика. – 2001. – Вип. 9. – С. 38–39.

22. Олтаржевський Д. О. Екологічна тематика на сторінках українських інтернет-видань // Актуальні питання масової комунікації. – К., 2002. – Вип. 3. – Ч. 2. – С. 18–21.

23. Олтаржевський Д. О. Специфіка висвітлення екологічної тематики в офіційних виданнях на прикладі газети “Урядовий кур'єр” // Актуальні питання масової комунікації. – К., 2003. – Вип. 4. – С. 28–32.

24. Мелещенко О. К. Висвітлення екологічної ситуації в Запоріжжі (на прикладі публікацій місцевої та центральної преси) // Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо. – К.: Либідь, 1992. – С. 41–57.

25. Бугрим В. В. Чорнобильська аварія: її висвітлення неоднозначне // Журналіст України. – 1989. – № 4. – С. 7–10.

26. Бугрим В. В. Журналістика екстремальних подій (Теоретико-прикладні аспекти) // Журналістика. Преса, телебачення, радіо: Респуб. міжвід. наук. зб. – К., 1990. – № 22. – С. 35–43.

27. Бугрим В. В. Социально-медицинские аспекты освещения Чернобыльских событий в средствах массовой информации // Медицина и средства массовой информации. – М., 1991. – С. 246–252.

28. Коновець О. Як посилити взаємодію вчених і журналістів у висвітленні еколого-енергетичних проблем // Журналіст України. – 1989. – № 7. – С. 18–21.

29. Коновец А. Кризис доверия: время не врать. Как мы пишем об экологии // Журналист. – 1989. – № 8. – С. 22–25.

30. Коновець О. Історія науки і духовність // Вісник Академії наук України. – 1992. – № 6. – С. 105–107.

31. Чорнобиль і преса: реалії взаємодії : Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції “Чорнобиль у засобах інформації”, Київ, 15–16 квіт. 1991 р. – К.: Хрещатик, 1992. – 80 с.

32. Популяризація науки в Україні: історія і сучасність / За ред. А. З. Москаленка, О. Ф. Коновця. – К.: Хрещатик, 1992. – 240 с.

33. Коновец А. Ф. Научно-технический прогресс и информация. – М.: Знание, 1990. – 64 с.

4. Бєляков О. О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації: Навч. посіб. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. – 186 с.

35. Закусило Т. Сибірські річки потечуть до рота Середньої Азії // Україна молода. – 2007. – 12 черв.

36. Бєляков О. О. Масова комунікація та екологічна політика: Моногр. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – 149 с.

37. Бєляков О. О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації: Навч. посіб. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – 128 с.

© Хомінський С. Й.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові