Ласкаво просимо

 

Досліджено головні чинники створення позитивного іміджу телеведучого, програми і телеканалу в системі телебачення. Ключові слова: імідж, телеведучий, іміджологія, телебачення, якір.

The main factors of image creating of tvanchors in television sistem are observed. Key words: imade, TVancor, imageology, television, anchor.

Місце телеведучого в системі цінностей телебачення – одне з чільних, якщо не головне. Він як виразник багатьох думок і тенденцій, як постать, що уособлює різні інтереси, має володіти такими рисами, котрі визначають його самобутній і цікавий імідж. Щоправда, якості, які визначають імідж, – це не штучно нав'язаний схематичний ряд, який часом невміло роблять на деяких українських телеканалах (білозуба посмішка, ефектний, завчений жест, правильні, але написані іншою рукою, речення тощо). Згідно з іміджологією, в основі створення іміджу телеведучого має лежати метод саморозкриття індивіда в межах усталених суспільних відносин і його вміння адаптуватися до реальності. Іміджологія – це "звернений до кожного заклик бути чарівним і вміти нести світло людям. Вона сприяє зовнішньому вияву глибинної потреби людини бути гідною особистістю" [1, 16].

Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є перш за все комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голос тощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж. Але потрібно пам'ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією, ажде за її межами імідж має працювати так само бездоганно, як і в самій студії. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Щоб створювати науково прогнозований імідж телеведучого, треба враховувати такі чинники: 1) філософію іміджу; 2) психологію іміджу; 3) соціологію іміджу; 4) економіку іміджу; 5) дизайн іміджу; 6) філологічні проблеми створення іміджу (йдеться про мовне питання як чинник позитивного чи негативного іміджу телеведучого).

Щодо філософії іміджу, то треба розкрити роль телеведучого в створенні й поширенні соціальних міфів. Щодо психології – показати роль психологічних чинників у створенні іміджу телеведучого. Дослідити соціологію іміджу – це показати роль аудиторії у процесі моделювання іміджу телеведучого, а також подати аналіз іміджу деяких ведучих українського телебачення. Крім того, слід ураховувати роль економічних чинників у створенні іміджу й зробити аналіз мови українських телеведучих.

Англійською мовою телеведучий – TV-anchor – у перекладі означає телевізійний якір [2]. Така назва свідчить, що основною функцією телеведучого передбачалося утримування програми в заздалегідь визначених межах (тематичних, жанрових, часових тощо) [3]. Проте в сучасній психології слово "якір" має ще додаткове специфічне значення. Якорінням називають процес, за допомогою якого певний стимул зв'язується з певною реакцією і запускає її прояв [4]. Вивчав якоріння ще І. Павлов, коли експериментував зі своїми тваринами: під час звучання в певний час дзвоника собака виділяла шлунковий сік. У собаки навмисно виробляли умовний рефлекс, а якорем при цьому був дзвоник. Людині для придбання нового рефлексу іноді не потрібно багаторазового повторення – головне, щоб склалося асоціативне зв'язування якоря із сильним емоційним враженням, потім буде достатньо одного елемента (якоря), щоб згадати всю ситуацію цілком.

Якорі – це ті фрагменти минулого досвіду, що витягають за собою весь спогад цілком. У кожного з нас багато якорів, але ми часто навіть не здогадуємося про них. Усі емоційно значущі події впливають на подальше життя: негативні – псують настрій, позитивні – його поліпшують. У повсякденному житті різні емоційні стани підсвідомо, а часом цілком усвідомлено пов'язують із предметами, людьми, звуками, подіями, погодою тощо. Скажімо, через багато років зненацька задіяний якір (мелодія, запах, символ, які асоціюються з пережитими колись емоціями) може змінює настрій людини.

Якорем може стати соціально прийнятний символ, що добре запам'ятовується. Наприклад, популярний телеведучий – це візуальний (і не тільки) якір програми.

Якорі виникають природним чином чи встановлені навмисно. Якщо свідомо внести в ситуацію певний елемент (якір), то в реципієнта він прямо зв'яжеться з цією ситуацією. Якщо активізувати цей якір, то повернеться переживання від усієї ситуації загалом. Фахівці з нейролінгвістичного програмування (НЛП) учать установлювати якорі й маніпулювати настроєм респондента.

Явище якоріння знайшло в сучасній науці переконливе обґрунтування. Обсяг різноманітної інформації, отриманої людиною за життя, величезний. Однак лише мінімальна її кількість усвідомлюється. Будьякий із фрагментів неусвідомленого досвіду може впливати на прийняття рішення зараз чи в майбутньому. Точно відтворений фрагмент минулого (мелодія, запах, характерний краєвид, образ телеведучого тощо) веде до відтворення у пам'яті всього блоку інформації, пов'язаної з цим фрагментом, а крім того, сприяє відтворенню емоційного тла, який існував у той момент. "Використання "якоря" не призводить до втрат, коли початкова прикидка складається з інформації, яка справді є істотною для зазначеного судження. Втім, люди проявляють стійку схильність піддаватися впливу "якоря" навіть тоді, коли цілком ясно, що пов'язана з ним інформація малокорисна або зовсім некорисна", – зауважують Р. Герріг та Ф. Зимбардо [5].

Телеведучий з оригінальним іміджем може "заякорити" певний стан глядачів, що дає змогу при потребі викликати стійкий бажаний ефект в аудиторії. Надалі можна буде за допомогою телеведучогоякоря сприяти появі в глядача потрібних телеканалові емоцій у потрібний час.

Проблема іміджмейкерства на Українському телебачені загалом визначається не надто високим іміджем деяких телеведучих. На жаль, українські телевізійні продюсери не вважають за потрібне глибоко досліджувати йстворювати якісний телевізійний імідж і готувати молодих професійних кадрів, оскільки набагато простіше взяти в програму попзірку, або актрису, яка вже "розкручена" піарниками і на неї не треба витрачати багато часу та зусиль. У результаті маємо неякісні програми з неграмотними, але відомими ведучими. Така тенденція набула константного характеру в українському телепросторі, де якість поступилася місцем високим рейтингам.

Для досягнення якісного іміджу програми до арсеналу публічного "Я" ведучого мають входити такі досконало сформовані складники, як характер, інтелект, лінгвістичні чинники, інтонація, ритм, манера і стиль ведення програми, одяг, зачіска, макіяж тощо.

Звичайно, інтелект не належить до компетенції іміджмейкера, проте щодо інших складників, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змінювати.

На жаль, українські теле-іміджмейкери працюють переважно із зовнішністю телеведучих, а відображенню їх внутрішньої сутності приділяється недостатня увага. А тим часом сучасний телеведучий має бути людиною з ясним розумом, щедрою уявою, вмінням імпровізувати, нестандартно мислити, жваво реагувати на довколишні події [6]. Загалом для розкриття іміджевих проблем українських телезірок доцільним буде звернення до преси, адже газетні журналісти є основними інформаторами й критиками телебачення.

На питання, яким же має бути диктор, телеведучий, американський автор Брюс Льюіс відповідає: "Окрім фізичних даних – хорошої зовнішності, приємного голосу і правильної вимови – диктору-журналістові потрібні:

– широка освіта;

– знання життя і людей;

– розум і винахідливість;

– почуття гумору;

– терпіння;

– уява;

– ентузіазм;

– скромність, що будується на вірі в себе;

– здатність працювати в колективі" [7].

До цих характеристик (а вони стосуються тільки внутрішньої сутності людини) слід додати ще кілька важливих чинників: досконале знання мови, якою інформуєш; чітко відпрацьована дикція; правильно поставлений голос [8].

Варто навести з цього приводу уривок з розділу "Преса й рідна мова" книги видатного українського вченого, митрополита Іларіона (Івана Огієнка):

"1. Преса – то головний двигун розвитку рідної мови.

2. Кожне видання, якого б фаху не було воно, мусить видаватися тільки зразковою соборною літературною мовою й соборним правописом.

3. Преса недержавного народу, позбавленого рідномовних шкіл, мусить стати головною школою навчання соборної літературної мови й соборного правопису.

4. Преса й взагалі всі видання мусять плекати ідею всенаціональної одности народу, як підставу його сили й одности літературної мови.

5. Ціла преса мусить матеріяльно й духово підтримувати свої рідномовні видання, бо звичайно вони самостійно існувати не можуть. Не можна забувати, що рідномовні видання існують насамперед для преси й для всіх працівників пера.

6. Мовним редактором, як і коректором при виданні мусить бути тільки особа, що досконало знає свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, як також глибоко розуміє свої рідномовні обов'язки.

7. Кожне поважне видання конче мусить мати доброго мовного редактора й коректора. Не вільно випускати ніяких видань без відповідної доброї мовної редакції.

8. Особа, що не знає добре своєї соборної літературної мови та своїх рідномовних обов'язків, не може бути робітником пера.

9. Усі працівники пера, як і письменники, мусять постійно й невпинно збільшувати свої знання літературної мови.

10. Усі видавці мусять насамперед дбати про збільшення всенаціонального культурного добра, цебто видавати твори тільки соборною літературною мовою й соборним правописом.

11. Без добре виробленої народної мови немає всенародної свідомости, без такої свідомости немає нації, а без свідомої нації – немає державности, як найвищої громадської організації" [9].

Щодо диктора, то ця професія відрізняється від професії ведучого. У диктора є суфлер (відеорядок із текстом підводок до інформаційних сюжетів), але, незважаючи на деякі полегшення в роботі, диктор повинен бути готовим до будь-яких непередбачених ситуацій, наприклад, коли з технічних причин перервався зв'язок і треба заповнити паузу. Ця риса цінується досить високо і серед дикторів новин, і серед ведучих програм будь-якої тематики. "Пересічні телеглядачі сприймають мовлення журналіста як єдиний неподільний органічний процес, у якому техніка мовлення тісно переплетена з культурою мовлення та вмінням працювати перед телевізійною камерою", – вважає Ю. Єлісовенко [10].

На великому значенні засобів масової інформації у формуванні мовленнєвої поведінки слухачів/глядачів наголошує О. Сербенська: "Через аудіовізуальні засоби люди, особливо діти, підсвідомо засвоюють манеру розмовляти; радіо і телемовлення передають їм певний мовленнєвий досвід, впливають на рівень розвитку мовленнєвих умінь… В Україні, де тривалий час свою підступну роль виконує чужомовна експансія, де сутужно йдуть справи з виробленням державницької мовної політики і механізму її реалізації, сучасні технічні засоби, серед яких масмедіальним належить надзвичайно важлива роль, повинні свідомо виправляти такі деформації, творити важливий для національної держави цілісний звуковий образ, усіляко плекаючи неповторність феномену нашого звукового мовлення" [11].

Загалом українські телеведучі відзначаються високим професіоналізмом: вони долають такі негаразди, як неякісну техніку в студії, погане освітлення, нашвидкуруч накладений грим. Багатьом із них одяг доводиться купувати самим і на власний розсуд придумувати своє публічне "я", бо програми не можуть дозволити собі професійного іміджмейкера.

Дуже часто можна помітити на екрані непрофесійно загримованих телеведучих. Пересічний глядач, звичайно, звинувачує в цьому брак смаку в самих телеведучих, однак правильніше було б звинувачувати продюсерів програми, які не передбачили в своєму проекті іміджмейкера. Адже ведучий – це обличчя програми, і якщо він не обрав собі сам хороший зовнішній імідж, то це має зробити фахівець.

Іміджмейкер Мері Спіллейн, урахувавши специфіку телемовлення, наводить кілька рекомендацій щодо зовнішнього вигляду: "Слід уникати крайнощів, тобто дуже світлих і дуже темних кольорів. У чорному ви на екрані матимете засмучений вигляд, світлий "знекровлює" і "засліплює". Соковиті рожеві кольори в більшості студій ускладнюють фокусування і справляють враження так званої "кровотечі", яка означає, що контури образу розмиваються і миготять, начебто стають зернистими. Що сучасніше обладнання у студії, то бажаніші насичені яскраві кольори. Дізнайтесь, як оснащена студія, в якій ви виступатиме, щоб уникнути труднощів у виборі стилю та колірного поєднання. Найвдаліші для телекамери ті кольори, що лежать у середині спектра: блакитний, зелений і пурпуровий. Їх легко сфокусувати, і на екрані вони мають вигляд реальний. Найбажанішими є блакитнозелені і бірюзові відтінки. З блакитного спробуйте: середньоблакитний, королівський блакитний, паризький або сірувато-блакитний, фіолетово-блакитний, світломорський або блакитний з металевим відтінком. Зелений має гарний вигляд у діапазоні від мохового й оливкового до смарагдового (темнозелені відтінки, наприклад кольори лісової зелені, здаються на екрані чорними, тоді як світлозелені засліплюють). Для телекамери прийнятний і пурпуровий колір – від середньобузкового, фіолетового, оливкового до справжнього пурпурового. Уникайте дуже насиченого пурпурового, котрий на екрані має вигляд рудого або чорного" [12].

Звідси випливає, що коли це програма новин, то потрібно дотримуватись офіційно-ділового і безпретензійного стилю одягу, а якщо – розважальна програма, то з одягом можна фантазувати. Щодо кращого зовнішнього іміджу дикторів новин, то в цій ділянці лідирує "ТСН" на "1+1", "ICTV", "Інтер", "Новий канал", де відчувається професійний підхід іміджмейкерів. Вже почали серйозно працювати над зовнішнім публічним "Я" на "Першому національному" та "5 каналі".

У розважальній мережі позитивні позиції може мати зовнішній імідж ведучих "Нового каналу" – стильність їхнього одягу гармоніюють з дизайном телестудії і має певний взаємозв'язок зі стилем мовлення самого каналу.

Ведучі розважальних і музичних програм у своєму зовнішньому іміджі можуть використовувати ширший спектр стилів і напрямів у одязі. Тут можна вважати прийнятними будьякі контрасти – це і поєднання авангардного й класичного стилів, народного і спортивного молодіжного. Народний, або фольклорний (із етнічними елементами), стиль, якщо він добре відпрацьований, то істотно поліпшує імідж. А проте вдаються до такого стилю нечасто – через складність підбору елементів. Цікаво в цьому зв'язку нагадати, що відомий співак Майкл Джексон замовив у одного із львівських дизайнерів-модельєрів гуцульський костюм, зауваживши його з великим тактом підібрані й водночас яскраво декоративні елементи та кольори. Про це свідчить також перемога на конкурсі "Євробачення" у травні 2004 р. співачки Руслани Лижичко, яка використала гуцульські елементи в своїх "Диких танцях".

За допомогою зі смаком підібраних незвичних стильових елементів і колірних гам можна розробити власний неповторний образ, адже створення неординарності є неодмінною рисою телеіміджмейкерства. Отже, створюючи свій стиль одягу, телеведучому слід, насамперед, визначити аудиторію, на яку він розраховує вплинути. Завдяки вміло підібраному одягу можна подолати нерішучість і виробити упевненість у собі. Жодна деталь у зовнішньому іміджі не повинна викликати негативних асоціацій, якщо негатив не запрограмований спеціально. Зовнішній імідж має відповідати внутрішньому "Я". Необхідно вивчати тенденції сучасної моди й вибирати саме те, що личить лише конкретній особі в конкретних обставинах, тобто неодмінно враховувати час, аудиторію, жанр і тематичне спрямування телепередачі [1, 256–260].

Сенсаційна інформація стосовно певної особи в ЗМІ може стати засобом піару й також уплинути на імідж. Наприклад, помітний вплив на популярність ведучої Л. Добровольської справила оприлюднена в пресі історія про те, як у 1998 р. в Одесі якісь представники мафіозного світу намагалися замахнутися на життя ведучої. За цих обставин вона кілька днів не виходила з телекомпанії. Правдива чи не правдива ця історія – у даному випадку значення не має, адже імідж переслідуваної журналістки відіграв свою роль, і Л. Добровольська поміняла студію "7 каналу" на найпрестижнішу в той час програму новин – "ТСН". Така інформаційна підтримка, чи то вона створена стихійно, чи то це була спланована піаркампанія, відіграє важливу роль у творенні потрібного іміджу, привносячи емоційний резонанс у глядацьке середовище.

Щодо таких складників іміджу телеведучих, як голос, мова, дикція, манера подання інформації, то в цьому плані справи на українському телебаченні ще далекі від досконалості. Важко назвати хоча б десяток телеведучих, котрі б повністю відповідали зазначеним вимогам. Відчутно впливає на характер комунікативного простору України проблема російськомовності. Адже, як той чи той ведучий не намагався б правильно говорити українською, відчувається неприродність, штучність, силуваність у вимові. Це свідчить про те, що він говорить українською мовою лише в ефірі.

Незважаючи на прийнятий 21 грудня 1993 р. Закон України "Про телебачення і радіомовлення", де записано, що телерадіоорганізації повинні вести мовлення державною мовою, проблема й досі залишається невирішеною. Не допомогли й "Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови" (постанова Кабінету Міністрів від 8 вересня 1997 р., № 998, зміни і доповнення до постанови № 998 21 червня 2000 року) [13]. 12 березня 2003 р. у Верховній Раді відбулися відкриті слухання "Про функціонування української мови в Україні", але того ж року 15 травня Верховна Рада ратифікувала Хартію регіональних мов і мов національних меншин, яка послаблює і без того слабкі позиції української мови [14]. Безперечно, неувага держави до розвитку державної мови відбивається на загальному рівні мовної культури українського телебачення й погіршує його імідж. Наприклад, диктор "УТН" В. Бирзул, який має добре поставлений голос, припускався помилок у дикції, оглушуючи приголосні й ковтаючи закінчення. Це саме стосується й М. Канішевського, коли він вів "Вікна". Така ж проблема виникала колись у ведучої програми "Православний календар" співачки Ніни Матвієнко, у якої надмірна співучість вимови, розтягненість і манірність фраз призводила до того, що закінчення слів часом неможливо було розібрати.

Ведучому слід ураховувати, що одна й та ж людина може перебувати на різних стадіях розуміння. Тобто сприйняття мови характеризується вибірковістю, зумовленою важливістю того мовного матеріалу, який потрапляє в поле уваги індивіда. Вибірковість скеровує зустрічний пошук з боку індивіда (ведучого), допомагає йому обрати найбільш вагомі для нього об'єкти або грані об'єкта. Вибірковість є також проявом активного реципієнта, значною мірою визначаючи характер інтерпретації сприйнятого [15].

Річ у тім, що володарка хорошої дикції Алла Мазур для багатьох стала прикладом для наслідування, тому дехто з-поміж ведучих некритично переймали її манеру, копіювали її імідж, чим перекреслювали свою творчу особистість [16]. Адже навчатися – це не означає копіювати.

На каналі "Інтер" у ведучих програми "Подробиці. Час" явно відчувається російський акцент. Може, це й акцентом не назвеш, оскільки їхня російська вимова також далеко не досконала (щоб у цьому переконатися, досить паралельно увімкнути новини на "ОРТ" і зіставити вимову російських та українських ведучих). Така мова, накладаючись на доволі одноманітну, неемоційну, безбарвну інтонаційність мовлення інших учасників передачі, значно знижує імідж ведучих.

Помітно шкодить мовній культурі й двомовність на багатьох каналах. Людині властиво прагнути органічності й цілісності мовного середовища. Часте переключення з коду на код викликає втому й хворобливе сприйняття в довкіллі всього, що має риси будьякої самобутності.

З погляду етнопсихолінгвістики, при такому білінгвізмі в спілкуванні з представниками іншої культури виникає культурний шок як стан неприйняття іншої культури і лінгвістичний шок як стан здивування при сприйнятті елементів іншої мови. За таких умов мова ведучого не вільна від інтерференції – накладання орфоепічних особливостей двох мов, що спричиняє мовні помилки. Наприклад, Л. Добровольська (канал "1+1") вживає "ф" замість українських "в" та "у", що виражається в так званому "феканні", "шоканні", "ціканні" [17]. Така тенденція, як вважає Ю. Єлісовенко, склалася внаслідок впливу інших мов – німецької, ідишу, російської, польської, угорської, румунської тощо. Особливо позначилася культурна експансія Росії, що призвела до сліпого наслідування мовних традицій іншого народу, недбале ставлення до української мови, перекручування, "оновлення" правил її норм та вимови. Тому й чуємо з екрана: "Сказаф", "пішоф", "Киїф", "Украіна", "піутора", "жицєвий шлях", "цільки" тощо [18].

У цьому контексті слід наголосити, що українська літературна мова потребує захисту не лише з боку влади, а й з боку іміджмейкерів, які повинні розглядати її як один із важливих чинників створення позитивного іміджу ТБ.

Отже, питання іміджу телеведучих, манери ведення ними передачі вельми складні й багатогранні. Потрібно вміти акумулювати набуті професійні навички зі своїм талантом самовираження як особистості й схильністю до об'єктивної самооцінки. Варто повніше використовувати досвід закордонного телебачення й закордонних теоретиків. Зокрема такого авторитета, як Джон Фіске. Він надає особливої ваги репрезентації, тобто манері, звуку, вмінню розповідати, вести діалог, правильно триматися, вміти тримати поставу тощо [19]. Потрібно, щоб ведучий відповідав вимогам і критеріям програми й водночас вносив у неї ще й щось своє, індивідуальне, неповторне.

Дослідниця Н. Непийвода в культурі мовлення ЗМІ виокремлює точність висловлення думки як один із чинників удосконалення іміджу мовця [20]. Вона спирається на думку академіка Л. Булаховського, яку можна застосувати й для оцінки значення культури мови в створенні іміджу телеведучого: "Точність вислову забезпечується культурою мови на даному етапі і, залежно від загального стану культурності країни, від спеціальних умов її розвитку – школи – преси і т. д., можна говорити про різні ступені точності в аспекті розвитку" [20].

Американські дослідники Р. Герріг та Ф. Зимбардо наводять так звані правила Грайса для ефективного висловлення думок за допомогою мовлення:

1. Кількість. Повідомляйте стільки інформації, скільки потрібно для досягнення в розмові мети. Не робіть свої репліки більш інформативними, аніж це потрібно.

2. Якість. Намагайтеся казати правду. Не кажіть те, що вважаєте неправдивим і бездоказовим.

3. Ставлення до справи. Говоріть по суті. Слід потурбуватися про те, щоб ваші слухачі зрозуміли, як саме те, про що ви говорите, співвідноситься з тим, що вони чули раніше.

4. Манера. Будьте чіткими у викладенні думок. Уникайте неясних висловів, двозначностей. Будьте лаконічними. Говоріть, дотримуючись певної послідовності. Ви зобов'язані говорити якомога ясніше, щоб забезпечити розуміння слухачами суті вашого повідомлення [21].

Телеіміджмейкерство в Україні поки що не є достатньо розвиненим. Це можна пояснити не лише економічними причинами, а й тим, що питанням іміджу в свідомості посттоталітарного суспільства досі не знайшлося ще належного місця. Розвиток іміджології та іміджмейкерства – це виклик нової реальності, нової ідеології, розрахованої на якнайповніший розвиток індивідуальності людини. Від іміджу телеведучого значною мірою залежить імідж програми, передачі, а відтак – і всього національного телебачення, що репрезентує нашу державу в світі.

 

---

 

1. Шепель В. М. Имиджелогия. Как нравится людям. – М., 2002.

2. Українськоанглійський, англоукраїнський словник / Уклад. В. Ніньовський. – К., 1993. – С. 245.

3. Гоян В. В. Ведучий телепрограми: Методичні рекомендації. – К., 2002.– С. 4.

4. О'Коннор Дж., Сеймор Д. Введение в нейролингвистическое программирование. – Челябинск, 1997. – С. 272.

5. Герриг Р., Зимбардо Ф. Психология жизни. – С.Пб., 2004. – С. 439.

6. Нуждина О. А. Имидж телеведущего // Имиджелогия. Как нравится людям. – М., 2002. – С. 429.

7. Люис Б. Диктор телевидения: Пер. с англ. // ОксфордПресс. – М., 1973. – С. 56.

8. Телевізійний репортаж: Практичний посібник для професіоналів // ІнтерньюзУкраїна. – К., 1998. – С. 10.

9. Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки. – Жовква, 1936. – С. 15.

10. Єлісовенко Ю. П. Техніка екранного мовлення. – К., 2002. – С. 15.

11. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. – К., 1994. – С. 15.

12. Спиллейн М. Имидж мужчины. – М., 1996. – С. 145–152.

13. Основні чинні кодекси і закони України / Уклад. Ю. П. Єлісовенко – К., 2003. – С. 245.

14. Шпалинский В. В. Психология менеджмента. – М., 2002. – С. 5.

15. Белянин В. П. Психолингвистика. – М., 2003. – С. 104.

16. Максимова С. Алла Мазур – найромантичніша леді на українському ТБ // День. – 2001. – 3 квіт.

17. Єлісовенко Ю. П. Ораторське мистецтво. – К., 2002. – С. 158–175.

18. Єлісовенко Ю. П. Культура і техніка мовлення в тележурналістиці // Стиль і текст. – К., 2001. – Вип. 2. – С. 168–175.

19. Fisk Juhn Television culture. – New York, 2000. – C. 15.

20. Непийвода Н.Ф. Точність образу // Образ. – К., 2001. – Вип. 2. – С. 10.

21. Герриг Р., Зимбардо Ф. Психология жизни. – С.Пб., 2004. – С. 399.