Ласкаво просимо

У статті представлено результати дослідження оцінної номінативної лексики публіцистичних текстів дискурсу політичного протистояння сучасних суспільно-політичних газет України у 2004–2006 роках. На матеріалах часописів, засновниками яких є владні й позавладні установи, а також політичні партії, показано, що актуалізація емотивності текстів є не тільки стилістичним, а й функціональним засобом публіцистики.

Ключові слова: соціальна комунікація, публіцистика, дискурс політичного протистояння, прагматично маркований текст, сугестивна функція комунікації, масифікація, демасифікація.

On the text of the modern Ukrainian media and their emotional merit lexicon within discourse of the poli-tical opposition on 2004-2006 have been explained in this thesis. It is shown in newspapers whose founders were governmental and non-governmental institutions, including political parties, that actualization of the texts emotionality is stylistic and functional method of feature reporting.

Keywords: social communication, feature reporting, discourse of political opposition, pragmatically marked text, suggestive function of communication, massification, demassification.

Політична комунікація в суспільстві на етапі його швидкої демократизації має дуже велике значення. Серед її численних компонентів найважливішим є мова. Досвід політичної діяльності останніх років в Україні сприяв зростанню наукового інтересу до мовної проблематики. Її аналіз відкриває можливість дістати чіткі уявлення про розвиток й способи моделювання політичної комунікації в країні та проаналізувати особливості самої мови як частини політичного дискурсу.

Актуальним є завдання дослідити дискурс сучасної суспільно-політичної преси як взаємодію чотирьох структур: виражених у тексті ідей, мисленнєвих процесів мовця, мовних особливостей тексту як джерела інформації та частини політдискурсу й структури мовленнєвої ситуації (відношення між мовцем та адресатом).

Інтерес дослідників до мінімальних лінгвістичних одиниць (слів) поєднується при цьому з інтересом до максимальних одиниць (тексту, контексту та дискурсу).

Нині поза полем зору науковців усе ще перебувають такі важливі загальнотеоретичні проблеми, як виявлення суті та природи дискурсу, комунікативні властивості й архітектоніка дискурсу, роль мовної особистості у функціонуванні політичного дискурсу. А те, що головною галуззю реалізації завдань і можливостей ЗМІ є саме соціально-політична сфера, дає підстави стверджувати, що най-більш презентабельним матеріалом для вив-чення масовоінформаційного дискурсу виступає саме політичний дискурс.

Першими заговорили про використання мови у боротьбі за владу філософи. Саме їм належить вислів, що став крилатим: говори, щоб володіти. Р. Барт розвиває теорію "класового письма" – феномену, народженого в XVII ст. у соціальній групі, яка "безпосередньо трималася поблизу влади" [1]. Він зазначав, що вплив політики і владних відносин на мову є дуже сильним, й розділив мови на енкратичні (формуються під конкретні запити влади) та акратичні (протидіють владі), ви-значивши при цьому потрібні для досягнення цілей ідеологічні механізми.

У ХХ ст. учені уважно підійшли до прагматичного аспекту функціонування мови в політичній боротьбі. Якщо дослідження політологів та філологів 40-х років присвячені вивченню змін, які відбувалися в лексичній системі мови в моменти соціальних революцій (Р. Будагов, П. Лафарг), то вже в 60-х рр. учені празького лінгвістичного гуртка "Празька школа" засновують новий підхід до мови, який дістав назву "прагматичний переворот".

У цей час актуальними стають дослідження, в яких акцент зміщується з проблеми вивчення механізму мови на проблеми її функціонування в реальних конкретних жит-тєвих ситуаціях із конкретними цілями учасників комунікативного процесу.

Радянський учений М. Бахтін зазначав, що, будучи пов'язаною з функціонуванням різних політичних ідеологій, системами поглядів, які містять оцінку дійсності через призму ставлення до неї людини, мова активно використовується для формування ідей і методу мислення. Мова в цей час стала розглядатися як засіб обслуговування певної ідеології: "Мова є частиною життя суспільства, будучи його практичною свідомістю. Ця свідомість є упередженою свідомістю, яку ми можемо назвати ідеологією. Мова ідеологічна, вона постійно перекручується на користь зацікавленого класу".

Гіпотези західних психологів (А. Кохен, Ю. Нейссер, Е. Рейнолдс, Дж. Остін, Дж. Серль, П. Строссон, Д. Вундерлих) дали поштовх для розгляду мови як соціолінгвального явища у дослідженнях радянських філологів І. Білодіда, Т. Крючкової, Е. Туманяна та А. Баскакова.

Серед науковців, які досліджували мову преси за радянських часів, – О. Вольф, В. Грідін, Б. Грушин, Н. Костіна, О. Мягкова, М. Стернін, В. Шаховський. Зокрема, вплив публіцистичної, наукової мови на масову свідомість досліджували вітчизняні вчені О. Пономарів, В. Різун, К. Серажим, Н. Непийвода, А. Мамалига, М. Феллер.

Особливості політичного дискурсу аналізуються в роботах П. Серіо, А. Клепікова, В. Вовка, Г. Почепцова, А. Баранова. У дослідженнях учених було проаналізовано розвиток політичного дискурсу в пострадянських країнах, у тому числі й в Україні: "У посткомуністичному суспільстві наріжним каме-нем політики стає мова, говоріння, спілкування, дискурс. Майбутнє України визріває у комунікації. У політичній страте-гії відбулося зміщення орієнтування, перехід від мовчазної маніфестації влади до по-літичного дискурсу. Сучасне політичне жит-тя в Україні призвело до актуалізації значення політичного слова" [3].

За висловом К. Серажим, "вербальним виявом політики є політичний дискурс" [4]. Основна мета політичного дискурсу – вплив на суспільну думку і формування переконання, що влада повинна чи не повинна належати певному соціальному інституту. Політичний вплив на суспільну думку реалізується чотирма шляхами: авторитетом, аргументацією, маніпуляцією, силою. Жоден із них не може обійтися без наявності в політдискурсі тексту, бо авторитет, аргументація, маніпуляція вимагають присутності в процесі впливу слова, речення, тексту, системи текстів.

На сьогодні визначено найменш досліджені складові політдискурсу, в якому спостерігається "закономірне зміщення від методів переконання у бік впливу на емоції електорату. До найменш вивчених належать евалюації психологічного характеру, пов'язані з поняттями емоцій, почуттів, мотиву" [4].

"Існують об'єктивні закони функціонування суспільної думки і суспільних емоцій, які майже не враховуються в інформаційній роботі" [5], – вказує на необхідність вивчення механізму роботи емоційності при формуванні суспільної думки шляхом ЗМІ А. Чічанов-ський. Беззаперечною науковою істиною є твердження про вплив емоцій комунікатора на масові настрої. Наприклад, московський учений В. Грідін доводив, що використання емоційно забарвлених слів у пресі сприяє виникненню емоцій у читачів [4]. Саме це при спеціальній подальшій розробці сприяє науковій організації агітаційно-пропагандист-ської роботи в плані впливу на аудиторію, коли активізація емоційного прошарку лексики тексту пробуджує у масах певні емоції.

Автор ідеї про втілення емоцій у мовленні (емотивності текстів) В. Шаховський зазна-чає, що логічно було б іти до дослідження емотивності тексту через різнобічне вивчення емоційних характеристик слова: "Якщо виходити з того, що емоції є однією з форм відоб-раження дійсності, а це визнається й ра-дянською філософією (Лєбєдєв, Шингарод), й лінгвістикою (Мальцев, Колшанський), то емотивні компоненти словесної семанти-ки <…> можно розглядати як специфічний спо-сіб вказівки на світ посередництвом спеціолізованої (емотивної) лексики".

Під кутом зору безпосереднього зв'язку з позамовною дійсністю і відбиттям націона-льно-культурної, політичної специфіки найпоказовішим є лексичний рівень. Політичний дискурс є комунікативним явищем, що включає, крім текстів, екстралінгвістичні чинники: знання про світ, систему думок, настанов, аргументів, мету комунікації та ін. Принцип ідеологічної орієнтованості політичного спіл-кування охоплює процес створення полі-тичних текстів, їх інтерпретацію та соціаль-ний ефект. Цілеспрямоване моделювання семантико-прагматичного змісту мовних одиниць найхарактерніше для лексичного рівня, оскільки, виникаючи у свідомості, ідеологічні концепти об'єктивуються в лексичних одиницях. Дискурсні варіації словника виявляють ідеологічні відмінності політичних спрямувань і груп суспільства.

Дослідження регіональних суспільно-полі-тичних газет паралельно із центральними друкованими ЗМІ мало на меті відстежити, як відрізняються в них прийоми реалізації політичного дискурсу від всеукраїнських газет. Крім того, необхідно було визначити, чи перебували в 2004–2006 рр. досліджувані газети у культурологічному конфлікті "Схід–Захід", аби виявити наслідки організації політдис-курсу та шляхи їх подолання.

Річ у тім, що саме на протистоянні регіонів України було побудовано політичний дискурс одного із лідерів президентських та парламентських перегонів 2004 та 2006 рр. В. Януковича. Про це переконливо свідчать реальні події листопада 2004 р., коли на з'їзді в м. Сіверськодонецьк прихильниками В. Януковича було порушено тему федералізації східних регіонів України. У 2006 р. лідером парламентських виборів стала очолювана В. Януковичем Партія регіонів. Отже, тема "Україна одна, але регіони бачать різне її майбутнє" стала дуже популярною. Це й зумовило необхідність дослідити, як поводяться з емо-тивною лексикою в цьому протистоянні публі-цисти, які реалізують політичний дискурс.

Для дослідження публіцистики регіональ-ної преси було обрано чотири суспільно-політичні газети за критеріями рівної активності в політичному житті (наявність публіцистичних матеріалів на шпальтах досліджува-них газет), рівновіддаленості від засновників (всі досліджувані газети: засновані власне трудовим колективом, до якого інколи приєднувалася обласна рада чи громадська організація) та однаковість мови викладення матеріалів. Виходячи з цих критеріїв, для дослідження було взято газети "Високий за-мок" (засновник – трудовий колектив газети та обласна рада депутатів, м. Львів), "Волинь" (трудовий колектив газети та обласна рада депутатів, м. Луцьк), "Кримська світлиця" (трудовий колектив, Всеукраїнське товариство "Просвіта" та Спілка письменників України). Труднощі виникли тільки із вибором суспільно-політичної газети Донбасу: внаслідок історично зумовлених та сучасних політичних обставин із понад 100 друкованих органів регіону було знайдено одну газету, що відповідала необхідним критеріям – "Донеччина" із щотижневим додатком "Світлиця". Засновник газети – колективне під-приємство "Редакція газети "Донеччина" – випускає чи не єдину українськомовну суспільно-політичну газету на Донбасі.

Часові межі та умови контент-аналізу не відрізнялися від тих, які були обрані при дослідженні центральних всеукраїнських суспільно-політичних ЗМІ: вибірка проводилася з публіцистичних статей, опублікованих в одному номері за місяць до парламентських та президентських виборів. Обсяг досліджуваного матеріалу – 1500 слів з кожного номера газети. Результати досліджень позитивних номінатив-них емотивів у цих газетах у відсотковому визначенні виявилися такими:

Як уже зазначалося, особливо важливими для реалізації політичного дискурсу боротьби та його етапу – дискредитації політичного опонента є пейоративні емотеми. Контент-аналіз показав, що регіональні ЗМІ усвідомлюють прагматичну функцію пейоративних емотивів і використовують їх максимально:

Логічним є підвищення негативної емо-тивності публіцистики "Волині" від 2004 до 2006 р., оскільки поступово, починаючи з липня 2004 р., ця суспільно-політична газета засвідчувала підтримку опозиційному кандидатові В. Ющенку. Уже в липні 2004 р., як тільки в Україні стартувала передвиборна боротьба, газета "Волинь" критикувала дії уряду В. Януковича ("Справжня ціна пільгового пального для села", А. Турак, 13.07.2004), використовуючи номінативні емо-тиви в переносному значенні: ""турботами" декотрих владців", "про ті "величезні" вигоди від вступу до ЄЕП", "розхваленим "пільгуванням"", "за так звану "стабілізацію"". Немало критики зазнав у цей час чинний Президент Л. Кучма від публіциста В. Лиса ("Кучму ви-сунули в Президенти", 13.07.2004), який у першу чергу уособлював тогочасну українську владу. На 150 слів згаданого публіцистичного тексту не було жодного позитивного емотиву, натомість 10 негативних створювали відпо-відний настрій читачеві: "під анафемою", "анафема на нашу голову", "донецького Яну-ковича", "недопущення Януковича додругого туру" тощо.

Варто зазначити, що в липні 2004 р. саме на шпальтах регіональної газети "Волинь" спос-терігалося явище, раніше не бачене в інших досліджуваних виданнях: у номері "Волині" від 10 липня з'являється передрукована із тижневика "2000" стаття В. Волкова "Демократія по-американськи" щодо втручання США у внут-рішні справи інших країн. Це протистояння двох агресивних дискурсів у межах однієї газети спостерігається нами вперше в цьому дослідженні: на шпальтах однієї газети трапляються та співіснують два політичні дискурси двох протилежних кандидатів на посаду Президента України – В. Ющенка та В. Януко-вича. У матеріалі В. Волкова "Демократія по-американськи" на три сотні слів вжито всього одне емотивно-позитивне словосполучення "як нагороду за гарну поведінку", яке на тлі решти 20 пейоративних словосполучень умить утрати-ло свій позитивний сенс та набуло відтінку іронії. Натомість пейоративні номінативи вико-ристовувалися активно: "агресивний вплив", "світове зубожіння", "дружні "режими", "во-рожі "режими", "держави другого сорту", "великі грантодавці", "Україна – тренувальний майданчик" тощо.

У грудні 2004 р., у розпал політичної боротьби та напередодні переголосування за кандидатів В. Януковича та В. Ющенка пейоративна риторика стала не тільки кількісно більшою, а й яскравішою, свідченням чого є номінативи газети "Волинь" – "не бидло" й не "козли", "викручування рук", за "єдиного кандидата", "беззаконня", "масові крадіжки", "шантаж", "залякування", "погрози", "злочинні команди", "злочинні накази" у статті Любомира Пахолока "За беззаконня доведеться відповідати" (14.12.2004). Або "несправедлива передвиборча кампанія", "тиск і насильство з боку влади", "цинічно сфальсифіковані результати", "через кровопролиття", "страх", "Януко-вич – як Пилип з конопель із твердженням про свою опозиційність", "кривавий розвиток подій" тощо в статті В. Уліцького "Хто переміг у помаранчевій революції" [там само].

Але кульмінація використання пейоративної лексики публіцистами газети "Волинь" відбулася у березні 2006 р. Кількість пейорати-вів збільшилася від 4 % до 6,5 %. Саме на цей час припадає усвідомлення читачів західного регіону країни того, що основна боротьба за подальший курс розвитку України розгортається на парламентських виборах 2006 р. Номер газети "Волинь" від 23 березня містить такі публіцистичні матеріали: "Коли ми позбудемо-ся хвороби малоросійства?" (В. Гей), "Вибір між минулим та майбутнім" (схід і захід України в аналітиці І. Лиса), "Багато ролей одного майора" (І. Кульчицький про роль ка-сетного скандалу та майора Мельниченка в політичному протистоянні різних політичних сил). Лексика у публіцистиці "Волині" в 2006 р. насичена пейоративними номінативами: "двуязичні партії", "так званим "регіоналам"", "двуязичіє", "хвороба малоросійства", "хохлуйство", "насильницька русифікація", "колонізатори", "мовний розкол суспільства", "апофеоз цинізму влади", "бігборди зі свасти-кою", "іменовані тут хазяями", "влада неправа", "десяток зеківців", "публічний лідер – двічі засуджений", "немов звір перед останнім стрибком" тощо. Загальна кількість пейоративних номінативів досліджуваного номера "Волині" від 23 березня 2006 р. – 100 одиниць на 1500 досліджених лексичних одиниць номера.

Більш виваженими та передбачуваними у використанні в публіцистиці емотивних но-мінативів виявилися газети "Кримська світлиця" та "Високий замок". Кількість їх емотивної пейоративної лексики зросла напередодні вирішального переголосування за від-стоюваного ними кандидата в Президенти України Ющенка в 2004 р., але не стала зменшуватися чи збільшуватися перед парламентськими виборами 2006 р.

Слід звернути увагу ще на один унікальний випадок: уперше в дослідженні як регіональної, так і центральної суспільно-політичної преси ми знайшли публіцистичний текст, в якому кількість позитивних та негативних но-мінативів однакова – 50 на 50. Це публіцистичний виступ народного депутата, письменника Бориса Олійника "Тихі, як осінній падолист" у регіональній газеті "Кримська світлиця", де на 380 лексичних одиниць було використано 19 негативних номінативних емо-тивів та 18 позитивних. Причому й перші, й другі були яскравими та образними:

Найбільшою несподіванкою дослідження емотивності регіональних суспільно-політичних газет виявилася публіцистика чи не єдиної україномовної газети східного регіону України "Донеччина" та її додатку "Світлиця". Пейоративні емотеми збільшувалися напередодні важливих політичних подій 2004 та 2006 рр. у два та чотири рази: 1,6 % – 3,6 % – 6,5 %.

Різницю між показником у 1,6 % негативних номінативів у липні 2004 р. та 6,5 % у березні 2006 р. можна пояснити змінами політичних симпатій видання "Донеччина". Газета напередодні виборів Президента України була провладною у своїх поглядах, бо у 2004 р. захищала прем'єра В. Януковича (публіцистичні статті називалися "Заробітна плата: курс на європейські стандарти" (П. Яресько), "Пенсії – це хабар народу?" (С. Гуртовий), "Робота в Україні знайдеться всім" (П. Яресько).

У 2006 р. відбуваються кардинальні зміни у складі лексики цієї газети: вона стає в п'ять раз агресивнішою, але майже всі негативні емотеми стосуються тепер того ж самого політика В. Януковича та його політичної діяльності в Україні напередодні парламентських виборів 26 березня. Позитивна емотивність серед досліджуваних регіональ-них газет є найбільш високою у газеті "Донеччина" напередодні старту виборчої бо-ротьби в президентських виборах 2004 р. Це підтверджує припущення, що, формуючи неагресивний політичний дискурс кандидата у Президенти України, прем'єр-міністра України В. Януковича, "Донеччина" частіше, ніж інші регіональні газети, використовувала позитивні емотиви. Саме позитивні іменники та прикметники проявилися у цьому випадку як лексика, що реалізує попит влади на заспо-коєння суспільної точки зору щодо тогочасної влади, одну з гілок якої – Кабінет Міністрів – очолював Віктор Янукович.

Збільшення негативної емотивності супроводжувалося ще одним процесом: газета у п'ять разів зменшила кількість позитивних емотем в 2006 р., оскільки після подій 2004 р. відбулася зміна керівництва редакції й політичні симпатії засновника. Це демонструють теми й назви досліджуваних публіцис-тичних статей "Донеччини", які пропонуємо порівняти: "Заробітна плата: курс на європейські стандарти", "Робота в Україні знайдеться всім" (2004 р., коли прем'єр-міністром в Україні є виходець з Донецька В. Янукович); "Двомовність чи повзуча агресія", "Та не однаково мені…", "Чи існує мовна проблема?" (2006 р., В. Янукович як лідер Партії регіонів знову в політичній боротьбі, але газета тепер тільки критикує плани та методи роботи цього політика в боротьбі за владу).

Порівняльна характеристика емотивних пейоративних номінативів публіцистики "Донеччини" в липні 2004 р. та березні 2006 р.:

Характерною є також співвіднесеність у публіцистичних матеріалах "Донеччини" позитивних та негативних емотивних номінативів.

У 2004 р. у досліджуваних публіцистичних статтях газети "Донеччина" (від 2 липня) була така пропорція позитивних та негативних емотиви: 24 до 1 у статті П. Яреська "Заро-бітна плата: курс на європейські стандарти", 17 до 7 у статті "Робота в Україні знайдеться всім" цього ж автора.

У 2006 р. у статті Ю. Тимощук спостерігаємо 8 позитивних та 88 негативних емотивів, пропорція 1 до 8 у публіцистичній статті В. Соловйова "А чи існує проблема?", 1 проти 14 – у матеріалі О. Винниченка "Та неоднаково мені…" тощо.

Зіставлення емотивності публіцистики досліджуваних друкованих ЗМІ під час трьох історично важливих моментів суспільного життя країни (початок передвиборної боротьби за посаду Президента України у 2004 р., переголосування другого туру президентських виборів 2004 р. та парламентські вибори 2006 р.) доводить, що:

– емоційно забарвлені негативні та позитивні номінативи в прагматично маркованих публіцистичних текстах використовували у 2004–2006 рр. усі досліджувані регіональні ЗМІ;

– досліджувана регіональна преса включе-на в спеціально організоване учасниками політичного дискурсу протистояння "Схід – Захід", із використанням негативної лексики (у дослідженні – номінативи) як засобу навіювання необхідної для реалізації дис-курсу ідеї;

– кількість негативно забарвлених номінатив-них емотивів варіювалася, збільшуючись чи зменшуючись, залежно від належності ЗМІ до владних чи опозиційних інституцій та політичної мети організаторів дискурсу;

– збільшення пейоративної емотивності публіцистики характерне для опозиційно налаштованих регіональних ЗМІ. Подібний прийом нагнітання негативних емотивів використовувався для "масифікації" електорату "за" певну політичну ідею та "проти" дискредитованого політичного опонента;

– мінімальне використання або зменшення кількості негативних номінативів у публіцистиці переслідує протилежну мету – "демасифікацію" електорату, тобто руйнування маси задля заспокоєння суспільної думки;

– публіцистика регіональної преси є більш обережною із використанням агресивних емотем, ніж публіцистика всеукраїнських позапартійних чи партійних ЗМІ. Саме регіональні видання надають свої шпальти для реалізації двох протидіючих дискурсів, що наближає публіцистику до демократичних стандартів суспільно-політичної публіцистики;

– контент-аналіз публіцистичних статей переконливо доводить, що емотивність журалістських матеріалів зростає чи зменшується кількісно, а інколи й змінюється якісно залежно від прагматичних цілей політичного дискурсу, над реалізацією якого працюють ЗМІ. Всеукраїнські суспільно-політичні, регіональні, партійні та позапартійні ЗМІ демонструють тотальну динаміку кількості емотем у грудні 2004 р. й подальше повернення до середньої норми позитивних емотивів після стабілізації політичної ситуації та напередодні парламентських виборів 2006 р.;

– регіональна преса у дилемі "Схід–Захід" найяскравіше продемонструвала швидкість зміни якості емотивності при переміщенні з одного дискурсивного процесу в інший; на-томість саме в регіональній пресі ми побачили принаймні спроби збалансованого викладу публіцистичних матеріалів та єдиний на все дослідження приклад публіцистичного твору, де найоптимальніше співвіднесено позитивні та негативні емотиви;

– напередодні важливих політичних соціальних подій змінюється не тільки роль мови в ЗМІ, а й відбуваються якісні зміни мовлення та стилю публікацій. Можна сказати, що сучасні публіцисти, включені в реалізацію політичного дискурсу, конструюють реальність у своїх матеріалах, а не просто відображають політичну боротьбу. При цьому деякі ЗМІ демонструють відмову від відкритої пропаганди, замінюючи її на завуальоване маніпулювання масовою свідомістю.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про використання різних способів мов-леннєвого маніпулювання свідомістю читачів сучасних ЗМІ. Необхідно враховувати той факт, що сучасна людина живе в інтенсивному інформаційному полі, тому повинна бути озброєна знаннями про те, як може вестися боротьба за свідомість у сучасних ЗМІ.

Таким чином, подальше вивчення прийомів мовленнєвого впливу в ЗМІ, на телебаченні, в інтернеті, в рекламних політичних текстах є необхідним для створення механізмів протидії мовленнєвому маніпулюванню. Крім того, величезне значення має розвиток у суспільній свідомості розуміння суті та наслідків мовленнєвого маніпулювання, відкрите обговорення проблем мовленнєвого впливу й відмова від використання маніпулятивних прийомів у ЗМІ.

 

---