Ласкаво просимо

 

У статті здійснено спробу дослідити феноменологію інформації, акцентовано на низці аспектів та властивостей інформаційних взаємодій, на значенні інформації як глобального явища (макрорівень), що випливає із внутрішньої структури (мікрорівень), що здатне зберігати, формувати чи втрачати свої генетичні властивості, тобто безпосередньо впливати на вектори журналістського інформування.

Ключові слова:інформація, інформаційна взаємодія, вектори журналістського інформування, об'єкт, середовище, інформаційна субстанція, інформаційна модель, генетичні властивості інформації, коди, тотожність-нетотожність інформаційних кодів.

In the article the author attemps to explore the phenomenology of information, accentuates on succession of aspects and qualities of information interactions, on the meaning of information as a global phenomenon (macro standard), that is follows from the inner structure (micro standard) and that fits for remaining, moulding or losing it's genetic qualities that is to say for influesing on the vectors of journalism information.

Keywords: information, information interaction, vectors of journalism; іnformation model, object, medium, information substance, genetic qualities of information, codes, identity-disidentity of information codes.

Термін "інформація" відомий кожному, хоч і запроваджений у науковий обіг лише в середині ХХ ст. (Клод Шеннон) як вузька тех-нічна одиниця виміру в теорії зв'язку для пе-редачі кодів ("Теорія інформації") [1]. Сьогодні "інформація" позначає і виражає значно глибший зміст, має широке застосування в різних сферах людського життя – від науки до побуту. Налічують десятки різновидів та характеристик "інформації", з яких чимало універсальних, а достатньо – і специфічних, тих, що стосуються певних наук чи професій. Водночас це поняття багато в чому не з'ясоване (зокрема, його формула, як і формула, скажімо, людської думки), навіть "інтуїтив-не" [2], тому й по-всякому регулярно і зусібіч доповнюється. З огляду на це, спроба поглянути на інформаційний обмін загалом, як на "глобальне явище і намагання з'ясувати його спільні властивості та закономірності" [2], розуміння якого можна було б застосувати у вивченні кожної конкретної його реалізації, не є наївною чи непотрібною, а навпаки, по-своєму новаторська й актуальна.

Намагаючись дати якнайширше (але не найдовше) визначення поняття "інформація", наголосимо на такій його властивості, яка, з одного боку, притаманна будь-якому інформа-ційному вираженню, з іншого – дозволяла б його відрізнити від інших виявів, тобто спробуємо окреслити необхідну й достатню озна-ку, що допоможе ідентифікувати інформа-ційну природу явищ, подій, даних.

У статті порушено наукову проблему субстанційної природи інформації та її гене-тичності в контексті внутрі- та міжоб'єктних інформаційних взаємодій (від клітини до со-ціальної системи – журналістики), формулян-тів раціональних і нераціональних журна-лістських векторів.

Поставлена наукова мета – науково-теоре-тично виявити й продемонструвати універса-льно-глобалізаційні властивості інформацій-ної субстанції – її ґенетичність і релевантність (доречність, ціннісність). У зв'язку з цим ста-вимо такі завдання:

а) показати внутрі- та міжоб'єктні інфор-маційні взаємодії (структуру інформації);

б) окреслити головні фактори інформаційних взаємодій;

в) осмислити відомі визначення "інформації" і "дезінформації" та, опираючись на наукову па-радигму дослідника і враховуючи етичні катего-рії, запропонувати свої;

г) дослідити генетичні інформаційні взає-модії;

ґ) показати важливість розуміння інфор-мації як субстанції для автора (журналіста), ЗМІ, суспільства.

Спроба наукового осмислення інформації як субстанційної категорії та її феноменології в контексті журналістикознавства є науковою новизною. Водночас актуальність випливає, по-перше, з новизни; по-друге, продиктована можливою практикою наукового застосування в журналістикознавстві, філології, психології, філософії, масовій комунікації; по-третє, необ-хідною кореляцією традиційного й поверхового (на рівні користувача) розуміння не стільки терміна, скільки явища "інформація".

Предметом дослідження окреслюємо факто-ри генетичності й релевантності інформації, які формують, моделюють, трансформують ха-рактер міжоб'єктних інформаційних взаємодій на будь-яких моделях, у тому числі й "преса – аудиторія". Об'єктом дослідження називаємо соціальну інформацію, без якої не можлива реалізація векторів журналістики (реалізація як вияв категорії субстанції в інформації). У науковій розвідці використано такі наукові методи: науково-порівняльний аналіз та син-тез, моделювання, проектування та науковий експеримент.

Різноплановість, багатоаспектність, міждис-циплінарність історіографії проблеми зумовили й широку методологічну базу дослідження інформації. Так, філологічний внесок у розуміння мови (а мова є не тільки способом передачі інформації, а також її виявом) як субстанції зробила О. Федик [3, 4], математично-кібернетичний – належить насамперед К. Шеннону та У. Віверу [1], а також В. Турчину [5], В. Редьку [6], А. Колмогорову [7] та В. Корогодіну [8] (про кількість інформації у визначеній одиниці, об'єкті), цікавими є також загально-природничі міркування В. Репіна [9] (про молекулярну інформацію) та узагальнення С. Янковського [2] (про еволюційну здатність інформації, надто ж у соціумах). Зазначені автори, хоч і не завжди безапеляційно, проте фахово, дотично до своїх наукових зацікавлень, розглядають субстанційну природу інформації. З огляду на те, що намагались застосувати кібернетичні, фізичні чи біологічні методи в соціально-гуманітарних науках (як-от журна-лістика, масова комунікація) не дуже багато, спробуємо хоча б частково заповнити цю нішу.

Поняття "інформація" поліаспектне, має широкий і прогресивний діапазон застосування: і в науці, і в суспільній сфері, і в дипломатії, і в журналістиці, і навіть у побуті – походить від французького слова "information", що в первісному варіанті (від "informo") озна-чає "формування уявлення про щось, зобра-ження чогось", у широкому розумінні – між-дисциплінарне поняття, яке в наукових пред-метах політлумачне.

На думку Є. Ахмадуліна, інформація – це сукупність даних, повідомлення про що-не-будь [10, 240]. В. Різун пов'язує її з процесом інформування: "Інформація – це відображена і зафіксована в певній матеріальній формі дійсність. Ця форма певним чином виготов-ляється. Інформування є процес поширення цих форм, що передбачає індустрію виготовлення і поширення носіїв інформації на аудито-рію" [4, 39]. О. Мелещенко, А. Чічановський, В. Шкляр, автори словника термінів і понять для журналістів і політологів "Інформація, інформаційний..." [11] розглядають "інформа-цію" найбільш адекватно та максимально адаптовано до гуманітаріїв у суспільствознавчих науках: 1) повідомлення про щось; 2) відомості про навколишній світ, процеси, події, ситуації, які в ньому відбуваються, діяльність, що їх сприймають людина й живі організми, керуючі машини та інші інформаційні системи [11, 27]. Останніми тут розглядають, по-перше, людей як біосоціальні організми, які здатні отримувати, обробляти та поширювати інформацію; по-друге, соціальні структури – від найменших до найбільших (інформаційної цивілізації – так званої вищої ланки соціального організму, яку характеризують просторова стабільність і ча-сова спадковість, що ґрунтується на інформа-ційних зв'язках [11, 65]), здатних отримувати, обробляти та поширювати інформацію; по-третє, машинні, тобто штучно створені, структури, що отримують, обробляють та поширю-ють інформацію [11, 58]. Інформація у кіберне-тиці, математиці – "визначення змісту, отри-маного від зовнішнього світу в процесі адапта-ції до нього; повідомлення, яке зменшує невиз-наченість у споживача повідомлень" [11, 27], у журналістикознавстві – це вся сукупність вер-бальних та невербальних відомостей, реалізованих із допомогою журналістики будь-якій аудиторії.

Лише задіяні в повідомленні дані, знання, норми, цінності, тільки те, що аудиторія усвідомила і що на цю аудиторію вплинуло, є інформацією [9, 15]. У словнику "Інформація, інформаційний..." наголошено на цьому ж: "Власне інформацією в журналістському творі виявляється лише те, що і як прийнято та засвоєно аудиторією. Не випадково в науці про інформацію це положення є відправним мо-ментом, а розділення повідомлення та інфор-мації принциповим" [11, 30]; "Реальна інфор-мація – інформація, яка перебудовує свідо-мість аудиторії і формує нову інформаційну по-ведінку" [11, 32]; "Структурна інформація – циркулююча інформація, трансформована внаслідок її відбору з урахуванням спадкоєм-ності та цінності, кількість якої від циклу до циклу зростає та яка починає складатися ("осі-дати", "кристалізуватися") в певну структуру (гіпотези, теорії, програми, винаходи тощо). Ця структурна (по-іншому, зв'язана, внутріш-ня) інформація є "точками зростання" такого феномену, як "розвиток": саме цілеспрямоване збирання, інтегрування інформації на основі ві-дображення є передумовою, основною умовою появи нової організації, нової структури" [11, 33]. Учені В. Афанасьєв [13] та І. Гришкін [14] складовою інформації називають ту частину знань, яку використовують із метою збе-реження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку об'єкта впливу (системи; у журналіс-тиці – аудиторії). У контексті тільки цих визначень, різке протиставлення інформаційних та генетичних зв'язків ("Інформаційні зв'язки, на відміну від генетичних, існують у вигляді різних форм комунікацій" [8]) вважаємо нау-ково-гіперболізованою гіпотезою, адже інфор-мація "характеризує не повідомлення, а спів-відношення між повідомленням та його споживачем <...> тільки поєднуючись із споживачем, повідомлення "виділяє" інформацію" [15, 15].

Припустимо, що інформаційні зв'язки реа-лізуються внаслідок інформаційних взаємо-дій, є їхнім результатом, тоді, з огляду на обґ-рунтування інформаційних взаємодій (і внут-ріоб'єктні, і міжоб'єктні) [16], протиставлення інформаційних зв'язків зв'язкам генетичним є досить умовним, формальним. Будь-які взає-модії, навіть внутріклітинні, передбачають, по-перше, наявність трьох головних конфігурато-рів (виділений об'єкт, середовище (сукупність інших об'єктів), міжоб'єктні взаємодії); по-дру-ге, синхронізацію-десинхронізацію; по-третє, взаємовідповідність-невідповідність інформа-ційних зв'язків (див. мал. 1).

З огляду на універсальність, інформацію в цілому слід трактувати як глобальне явище, що має спільні риси та закономірності. Для цього звернемось до формулянтів "інформації" С. Ян-ковського [2], з допомогою яких спроектуємо внутрісередовищну інформаційну модель.

Мал. 1. Внутрішня інформаційна модель середовища

Кола й овали у межах великого овалу – се-редовище (С), сукупність об'єктів, подвійне коло – виділений об'єкт (О), стрілки і вектори – взаємодії (В), що змінюють (трансформують) О, і С. Йдеться не про статичність, а про постійну й неперервну динамічність (плинність, змін-ність) зображення на малюнку.

Об'єкт (О) – це щось стійке у часі та обме-жене у просторі, щось, що цікавить нас як єдине ціле: від молекули до журналістського текс-ту, цілої редакції чи навіть держави. Середовище (С) – сукупність усіх інших потенційних об'єктів, які цікаві для нас двояко: по-перше, як вони впливають на виділений об'єкт, по-друге, який зворотний вплив об'єкта на них. Взаємодія (В) – це розтягнутий у часі процес взаємної заміни параметрів станів О та С.

Ця схема в певному сенсі замкнена, адже середовище (клітина, організм або мозок певної людини, товариство, економіко-політич-ний стан, наявність носіїв (ЗМІ) та приймачів (аудиторія) інформації тощо) акумулює в собі всі потенційні об'єкти, що здатні впливати на стан виділеного об'єкта. Замкненість середовища, в якому будь-які зміни / взаємодії від-буваються, по-перше, за законами обмінів ре-човини та енергії, по-друге, за законом збере-ження енергії, є гарантом тотожності: що пе-редано, те або отримано-сприйнято-віддано-відтворено або не отримано – не відтворено. У замкнутому середовищі втрати не можливі. Як тоді назвати систематичні акти трансформування і видозмінювання? Хіба не втра-тами? Ні. Це акти взаємодії з іншими об'єктами одного й того ж середовища. Тут ідеться про дотримання загального балансу, симет-ричність інформаційних взаємодій, адже жовчність/миролюбність автора або ЗМІ не щезає. Тобто потоки негативної (позитивної) ін-формації, наявні в певному середовищі, де збе-режена симетричність взаємодій, не змінять своєї величини, а далі циркулюватимуть або аж до зруйнування/самозруйнування об'єкта, або до трансформації симетричних (замкнених, всередині середовища, переважно – на мікро-рівні) взаємодій у несиметричні (відкриті, між середовищами, на макрорівні, – соціокультур-ні, масовокомунікативні, журналістські...).

Симетричні взаємодії у несиметричні трансформуються внаслідок появи певної субстанції, здатної спровокувати (стимулювати) неадекватні втрати одного об'єкта щодо набутків іншого: один із об'єктів (адресат) набуває ту субстанцію, яку інший об'єкт (адресант) виділяє, але... не втрачає. За цих умов, враховуючи комбінацію фундаменталь-них видів взаємодії, що уможливлюють перенесення субстанції, змінюється (!) кількість енергії та речовини. Крім того, доречно зазначити, що відбувається зміна стану об'єкта, трансформується середовище (середовища), здыйснюэться перехід внутрішніх інформаційних взаємодій у зовнішні (мал. 2). Тут ідеться про зовнішню інформаційну модель (між середовищами), коли зміни внутрішньої структури, наприклад, середовища 1, 2 або 3 настільки суттєві, що структурно і морфо-логічно трансформують ці середовища у 1а, 2а, 3а (мал. 3). Несиметричні (інформаційно-міжоб'єктні, між середовищами) зміни практично нескінченні.

Зовнішні інформаційні моделі (взаємодії між середовищами):

На перший погляд, ці міркування абсурд-ні. Але коли їх покласти на соціальні координати, то можна наблизитись до загального визначення поняття інформації, яке беремо за основу: "Будь-яка взаємодія між об'єктами, під час якої один об'єкт набуває певної субс-танції, а інший об'єкт її не втрачає, це інфор-маційна взаємодія. Субстанція, яку 1 передає іншому об'єктові (2) і яку 2 приймає, назива-ється інформацією. Для реалізації інформаційної взаємодії не-обхідні три основні фактори: а) наявність ко-дів, які переносять інформацію; б) наявність апарату інтерпретації цих кодів у об'єкта-приймача (того, хто приймає інформацію, адресата); в) обов'язкова доцільність (необ-хідність) інформації для об'єкта-приймача" [16].

"Генетичні властивості" "інформаційної субстанції" – гіпотеза, яку не всі сприймуть, адже вже саме її формулювання ставить під сумнів не тільки первинність, а й надважли-вість форм комунікації ("від перестановки доданків сума не змінюється"). Аргументуємо свої міркування так: навіть зернина здатна відтворюватись, не кажучи вже про живих істот, які розмножуються, містить генетичну інформацію (коди пам'яті, що відтворюють дійсність і моделюють майбутнє). Без неї зер-нина не проросте, не заколоситься і не роз-множиться. Чи можливі будь-які зміни стану об'єкта без змін стану його молекул? Ні. Чи може щось розвиватись у статиці, без дина-міки? Ні. А що є цією динамікою? Результат інформаційних взаємодій – інформація! На-приклад, про наявність вологи, світла, температури, про характеристики ґрунту... Без наданої інформації, яка водночас є і отрима-ною інформацією (якщо є доцільність зміню-вати об'єктний стан), інформаційні коди, притаманні зернині, не задіють апарат їхньої ін-терпретації. На прикладі зернини бачимо, що інформаційні взаємодії і всередині середовища, і ззовні (отримання і правильна інтерпре-тація інформації про воду, світло, температуру тощо) змінюють стан об'єкта із зернини (сімені) на рослину (проростає корінь, зеленіє пагін, дозріває колос...).

Отже, субстанція як соціальна категорія з генетичними властивостями притаманна не тільки рослинам (де переважно задіяно фотосинтез), рибам, пта-хам, тваринам і людям (збереження і перенесення спадкової інформації), а й навіть мікро-організмам (віруси, бактерії, амеби) та неживим предметам (каталізація). Тому в кон-тексті інформаційних взаємодій теж доречно говорити про хімічні та фізичні взаємодії, можливі за обміну інформаційними кодами.

Інформаційні процеси (насамперед мікропроцеси), а не форми комунікації, породжені інформаційними взаємодіями, здатні змінити не тільки зернину на рослину, насіння на цвіт, матірну клітину на людину чи тварину і т. д., вони так само здатні змінити внутрішній світ людини (вдосконалити або спотворити-знищити), суспільства, людства. Якщо із сімені пше-ниці виростає пшениця, а не рис, а внаслідок запліднення собак народжуються собаки, а не, наприклад, коти, бо за відповідність усіх цих змін відповідає певна рослинна чи тваринна генетична субстанція, що контролює процеси ділення РНК/ДНК, то за зміну людини-сус-пільства-світу відповідають певні етичні категорії суб'єктних носіїв інформаційних кодів: різні люди, задуми, мотиви, культури – передбачені й непередбачені наслідки...

Генетичні зв'язки – це одна з функціона-льно-пріоритетних властивостей, особлива домінантна форма і вид, морфолого-композитний матеріал інформаційних зв'язків, а не щось невідповідне, інше, чуже, різне, антоні-мічно-несумісне. З іншого боку, інформаційні зв'язки – неодмінна складова генетичних зв'яз-ків, без них жодна інформація не могла б бути; а) зафіксованою, б) переданою, в) (само)відтво-реною, г) базисною для чогось (не)принципово нового. Аксіоматично, що інформація, яка не слугує будівельним матеріалом (навіть психолого-мотиваційним) для створення нової інфор-мації, не є цінною, вона "мертва", адже втра-тила, або не набула, генетичних властивостей. Вона не підлягає реанімуванню й не виходить за межі категорії "повідомлення". Будь-які ін-формаційні зв'язки (побудовані, складені, ці-леспрямовані, функціональні, мікро- і макро-рівневі...), навіть стимульовані різнокомуні-кативними формами, є лише високоорганізованим наслідком, по-перше, інформаційних взаємодій, по-друге, інформаційних зв'язків мікрорівня.

Тому генетичність – це не самодостатня категорія, не щось, що буде обов'язково і скрізь, а властивість і здатність самовідтворення (пе-ренесення матірних клітин, приживання, відтворення, розмноження), що може бути реалізована за низки сприятливих факторів. Успішна реалізація генетичності на популяційно-біологічному рівні – це фізіологічна спадковість, тобто вдала трансакція клітинно-го матеріалу, можлива за умов відсутності ін-формаційних збоїв під час внутріклітинних взаємодій. На рівні соціоструктури – це вже збереження і примноження ментально-цін-нісних, культурно-психологічних та інших характеристик соціоспадковості. Остання реа-лізується також із допомогою масово-інфор-маційної діяльності, тобто журналістики. Якість реалізації (позитив-негатив) впливає або на продовження і зміцнення, або ж на по-слаблення, розрив і втрату традицій, культур-них цінностей та орієнтирів, тобто на те, чи генетичну спадщину буде задіяно максимально, чи – частково, коли створюється щось принципово нове (за умови, що повідомлення буде сприйнято), чи – якщо генетичні коди не вра-ховано – йтиметься про інволюцію (регрес), адже тоді повідомлення циркулюють у поза-об'єктному вакуумі, не доходять до адресата або проігноровані одержувачами (аудиторією).

"Робоча" гіпотеза випливає з нашої науко-вої парадигми, що полягає в еволюційному (пере)осмисленні, у певному структуруванні вже відомих парадигм, іноді й розробці відпо-відно до визначених наукових пріоритетів. Намагаючись не повторюватись і не обмежу-ватись описовою хронометражністю, уточнимо науковий концепт "інформації": онтоло-гічні та гносеологічні особливості не можна зводити до відображально-інструментального ха-рактеру інформації, до наслідкового розуміння її значення, функцій, сфер застосування. Важ-ливо, щоб не було втрачено структурно-морфологічно-інформаційну парадигму, щоб не було проігноровано внутрішньоонтологічно-гносео-логічні процеси (сприйняття, розуміння), що випливають із інформаційних взаємодій на рів-ні мікросвіту, який має прямий і пропорційний вплив на творення макросвіту. Крім класифікації за різновидами (аргументована, валюативна, верифікована, взаємокомпенсаторна, декодована, дескриптивна, дозована, достовірна, доцільна, ексклюзивна то-що. [11, 30–34]), інформацію доцільно аналізу-вати в контексті низки аспектів. В описово-онтологічному аспекті, інформація – не просто фаховий інвентар, знаряддя праці журналіста, це насамперед будівельний матеріал журна-лістики (як фаху і як науки): коли фундамент, коли цеглини, а коли й внутрішні комунікації, оздоблювальні роботи, навіть декор; у гносео-логічному – ключ до за(роз)кодування, тобто здатність різнобачити-різнотлумачити-різноперетлумачити (розуміти-усвідомити-сприйняти). Із погляду функціонального аспекту, ін-формація – це й самоідентифікація життєздатності, тобто сфер, частотності, ефективності її застосування. Хронологічний аспект інформа-ції допомагає виявити її історію з метою реалі-зації прагматичного аспекту: майбутнього ефективного застосування, яке, крім історії, враховує і код, таким чином формуючи мо-ву [17] (морфологічний або структурний ас-пект). Інструментально-технологічний аспект (цифрування, інтернет, супутниковий зв'язок) забезпечує: по-перше, накопичення і збереження інформації в її формально-первинному ва-ріанті; по-друге, універсалізацію та глоба-лізацію клонованих (ненових даних) і свіжих оригіналів; по-третє, використання в нових цілях.

Пам'ятаючи, що інформація – це етично-субстанційна категорія, те, що один віддає, не втрачаючи, а інший набуває, не забира-ючи [16], дезінформація – неетично-субстан-ційна, можна припустити, що жодні зміни об'єкта (і тим паче міжоб'єктні) не можливі без інформаційних взаємодій, незалежно від наяв-ності/відсутності в них категорій етики, але цілком можливі без інформаційних зв'язків (у 1991 р. жодні організовані інформаційні зв'язки (пропаганда, КДБ, армія, сила страху) не допомогли зберегти СРСР, тобто ефективно протистояти незбагненним субстанційно-інфор-маційним взаємодіям, реалізованим внаслідок правильної інтерпретації інформаційних ко-дів, що накопичувались і не розпорошувались протягом тривалого часу на мікрорівні). Від-сутність змін – втрата здатності бути, наяв-ність змін – свідчення буття. Яке це буття – визначає або сам об'єкт (домінують внутрішні інформаційні взаємодії), або інші об'єкти (пе-реважають міжоб'єктні взаємодії).

Інформація, отже, не просто певна й неза-мінна субстанція, наявність якої, мов лакму-совий тест, підтверджує та визначає буття, змінність, динамічність процесів, а й також є основою дезінформації. Категорії етичності (інформація) та неетичності (дезінформація) мають достатньо умовний характер. Якщо взяти за основу твердження, що дезінформа-ція передбачає наявність й активацію фактора цілеспрямованої міжоб'єктної передачі інфор-мації, бажаної (доцільної) для передавача і небажаної (недоцільної) для приймача, то під час доведення тут можна виявити хиткість, адже ролі учасників інформаційних взаємодій і процесів можуть змінюватись. Але це – вже окрема тема.

Будучи складним еволюційно-інволюцій-ним механізмом "фіксації – сприйняття – осмислення – трактування – кодування – пе-редачі – декодування – респрийняття", інфор-маційна взаємодія, як уже зазначалось, крім названих факторів, передбачає ланцюжок: "момент передачі – процес передачі – момент отримання інформації, спотворення, механізм захисту інформації, надлишковість інформа-ції, узагальнення та еволюція інформації, па-м'ять об'єкта, здатність прогнозування, абст-рактне мислення". Наявність будь-якого, на-віть найкоротшого, ланцюжка у традиційній моделі "реальність – інформація про реаль-ність" (не кажучи вже про іншу, перспектив-нішу, модель "інформація для конструювання реальності – сконструйована реальність") до-зволяє зосередитись на несинхронності інфор-маційних взаємодій.

Проміжний етап інформаційної взаємодії можна розтягнути в часі: інформацію показують у новинах, друкують на сайтах (у газе-тах, журналах), відтворюють у фільмах, тобто або активують за певною системою – за роз-кладом передач, за періодичністю, через пев-ний проміжок часу, або безсистемно – хова-ють в архів, спецсховки, закопують у землю тощо, тому момент передачі інформації не збігається з моментом її отримання. Навіть події "наживо" не слід трактувати як одномоментний акт "подання – отримання" інформа-ції, бо одномоментність, по-перше, перекреслює інформаційну взаємодію як складн ий ме-ханізм, по-друге, не знімає питань контексту, середовища, полікультурності, полімовності кодів тощо.

Наявність цього проміжку(ків) і перекодування інформації створюють передумови для її спотворення або/і втрати. Отже, процес переходу інформації від одного об'єкта до іншого – це переважно спотворення, а іноді й втрата інформації. Із втратою, якщо не вико-ристано спеціальних засобів збереження, не застосовано механізму дублювання й архіву-вання, все зрозуміло, а ось спотворення по-требує окремої уваги. Адже виявити зміни, надто ж коли задіяно механізми формування нелінійного впорядкування тексту (монтаж, інтертекст, гіпертекст), надзвичайно складно.

Тому, беручи за основу міркування С. Ян-ковського про невід'ємність спотворення ін-формації [2], трансформуємо й адаптуємо їх таким чином: спотворення – це процес як су-купність дій, які здійснює об'єкт-відправник стосовно до об'єкта-приймача з метою змен-шення доцільності змін. Спотворення, тобто заниження доцільності інформації, водночас і першопричина інформаційних дезінформацій, пустот і навіть мутацій. "Якщо трапляється, порушується/знижується загальна стійкість клітини, опірність і в підсумку – теж знищення" [2]. Ми ж не обмежуємось на клітині, а допускаємо проектування наслідків спотво-рення інформаційних взаємодій на живі орга-нізми – і на людей, і на соціуми. Дуже загально, інформація – це динаміч-ний процес передачі – прийняття, кодування – розкодування, створення – відтворення, клонування – розвитку виділеної субстанції, тобто реалізоване буття. Наприклад, сама по собі абетка не передає динаміку, але складені з її частин (літер, тобто знаків) слова, це – знаки в дії. Сукупність слів – слова у дії, тобто вислови, речення, дискурс. Сукупність речень – це текст і т. д. Тут літери – своєрідні молекули ДНК, які незмінні, які відтворюють безліч разів одну й ту саму інформацію, що в динамі-ці (за наявності інформаційних взаємодій) дає життя новим словам і новому текстові, тобто відтворює, матеріалізує інформацію.

Так само можна проаналізувати й інші символи. Навіть відомі нам цифри не завжди несуть конкретну інформацію, адже без показу динаміки вони позначають "мертву" ін-формацію, тобто нейтральну або не(а)соціаль-ну, обмежені категорією "повідомлення". На-томість результат додавання (2+2=4), відні-мання (5-2=3), множення (3х5=15), ділення (20:4=5) тощо – це інформація або про дію і динаміку (про наявність процесу додавання, від-німання, ділення, множення, пошуку кореня, відсотків тощо), або про кількісне відтворення доданої/віднятої, помноженої/поділеної суб-станції, а також інформація про нову субстан-цію, отриману в результаті певних дій. Самі по собі цифри (1, 2, 3...) чи літери (а, б, в...) є лише потенційними носіями нових субстанцій, які можна утворити, закодувати, передати, розкодувати (відтворити), сприйняти, зрозумі-ти, використати, розповсюдити тощо, але самі вони не є субстанцією.

Так само в суспільстві. Наявність великої кількості розумних людей, інтелектуалів чи інтелігентів, з одного боку, і промислових по-тужностей чи родючих земель, з іншого, – не гарантує добробут і достаток, відчуття комфорту та спокою в суспільстві. Бо фактори статистики, не задіяні в процесі творення і відтворення інформаційних процесів, тобто без цілеспрямованих дій і конкретної динаміки, є лишень потенційними носіями нових субстан-цій, але не є субстанцією. Це як під час гено-циду проти українства 1932–1933 рр., коли наявність непоганого врожаю, який скеровували на експорт, не гарантувала збереження життя мільйонам українців, які не мали доступу до цього врожаю (тут не збігались коди об'єктів-відправників та об'єктів-приймачів). Так само наявність будь-якого продукту, на-приклад, молока, не гарантує його корисність, якщо його неправильно (задовго) зберігати, використати не за призначенням, наприклад із чаєм із лимонним соком.

Отже, висновок такий: інформація – це субстанція в дії. Ідеально, щоб дії (вектори руху) були тотожні в різних носіїв інформаційних кодів (і відправників, й інтерпретаторів). Ця тотожність – наближеність об'єктів – є соці-альною дією, тобто соціалізацією, яка відіграє роль реагента – стимулу й провокатора змін. Це дуже просте пояснення можливості виді-лення інформаційної субстанції. Нетотожність, викликана незбігом векторів та кодів, веде до: а) конфлікту, б) застою, в) саморуйнації.

Коли говоримо про саморуйнацію, то бере-мо надширокий контекст – від одноклітинно-го організму до окремого соціуму (держави) або людської цивілізації загалом. Тому розу-міння природи інформації, природи кому-нікації, мотивів і стимулів дій, що разом можна акумулювати під умовною назвою "Основи соціальної інформації" (у філософ-ському вимірі) або "Основи соціальної інфор-матики" (у природничо-кібернетичному, тобто математичному і комп'ютерному вимірах), украй важливе. Нерозуміння викликає конф-лікт, застій або й відхід у небуття.

Журналісти є представниками однієї з публічних професій, тому – носії активних ін-формаційних кодів (формулянти та інтерпре-татори), перебувають в епіцентрі інформацій-них трансформацій. Мотиви, вчинки, пове-дінка журналістів можуть бути різними – со-ціалізованими, тобто продуктивними, й асо-ціалізованими, тобто руйнівними (парази-тично-споживчими). Аналогічно й журналіс-тика: або соціальна (продуктивна), або асо-ціальна (непродуктивна).

Вектори журналістської (масовокомунікативної і творчої) діяльності можуть бути ра-ціональними (закодування і розкодування, інтерпретування інформації, тобто взаємодія "об'єкт-передавач" і "об'єкт-приймач" гармо-нізована, цілеспрямована, функції управління і стеження – аналогічно, інформація скерована, змінні одиниці працюють на сталі, так би мовити, ДНК, як наслідок – відбувається не просто передача певної субстанції (інформа-ції), щоб її "скинути", позбутись і забути про неї, а насамперед – з метою відтворення, на-ділення кожної нової субстанційної (інформа-ційної) одиниці генетичними властивостями, здатними продовжувати первинне існування і створювати на його базі вторинне, тобто наслідувальне існування.

Водночас, вектори журналістської діяльності можуть бути і нераціональними. Тоді доречно говорити про дезінформацію, тобто теж субстанцію, але наділену іншими етичними, точніше – неетичними категоріями. За-перечити генетичні властивості дезінформації як виду субстанції теж не можна. Кожна субстанція знаходить собі своє поле діяльності – свою поживу, свою жертву (середовище). Поки субстанції інформації та дезінформації не перетинаються, вони існують ніби паралельно, але при перетині виникає конфлікт, що призводить або до руйнації однієї зі субстанцій, або до ліквідації обох субстанцій (інформації та дезінформації), або до зміцнення обох (конф-лікт не розв'язується, а тільки переноситься, відкладається). У всьому цьому відбувається розбалансування (псування) інформаційних ко-дів, інтерпретаційних апаратів цих кодів, змі-нюються вектори (іноді це веде до різновекторності, тобто не руху вперед, а топтання на місці й гниття; під час боротьби (конфлікту) редукуються етичні імперативи (цінності), не-моральне стає мораллю, а моральне – немо-ральним... Перелік можна продовжити. І до-повнити конкретними прикладами...

Найбільша проблема журналістики зводиться до того, що у своїй практичній діяльності вона осмислює, ідентифікує, продукує інфор-мацію, керуючись переважно зовнішніми, опи-совими параметрами й факторами. Вторинне вихолощує первинне, нераціональне домінує над раціональним, форма – над змістом, про-тилежні, часом безглузді, часом непримиренно-антагоністичні погляди замінюють рівнова-гу (бо мусять бути подані?!)... Зрозуміло, що поки акценти не буде змі-нено, доти передчасно вести мову про ефективну модернізацію стосунків "журналістика – аудиторія – суспільство", про фактичну, а не номінальну реалізацію дещо амбітної, але дуже необхідної і прагматичної, хоч і у вигляді ме-тафори, моделі: "преса – перша суспільна вла-да". Інакше найліпші концепції – від контролера, стимулу... до глобального архітектора трансформації суспільної дійсності – не бу-дуть реалізовані, ніби плани про наміри й спогади про майбутнє.