Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Монографія І. С. Паримського "Національна преса.Сучасні проблеми теорії"

Іванов В. Ф.
д. філол. н.

УДК 070. 422. 423

 

 

 

Рецензія на працю: Пармський І. С. Національна преса. Сучасні проблеми теорії: Монографія. – К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2007. – 252 с.

A review is on labour: Parmskiy І. С. Nation press. Modern problems of theory: Monograph. – К.: Institute of journalism of KNU of the name of Tarasa Shevchenko, 2007. – 252 p.

Настав час озирнутись на 17 років і проаналізувати: хто ми, куди йдемо, що хочемо від суспільства, а суспільство від преси? Що буде далі?

Не можна не погодитись з думкою автора наукового видання, яку він оприлюднює в передмові: "Чи не парадоксальним видається той факт, що у волею народу створеній незалежній Україні, де, враховуючи невичерпні соціально-етнічні й культурницькі глибини людей, мали б торжествувати ідеали правди та справедливості, знову й знову постають кризові явища як у економічній, так і в по-літичній, ідеологічній, духовній сферах жит-тя. Вони з дивовижною постійністю супровод-жуються відвертою чи прихованою антиукраїнською діяльністю чималої кількості засобів масової інформації внаслідок розмитості законодавства, несформованості самої сучас-ної системи ЗМІ (що створювала б у державі повноцінний інформаційний простір), світо-глядної нерозбірливості чи неграмотності багатьох журналістів. Відсутня чітка концепція національної преси. Надмірна зрусифікованість суспільства, примітивізація смаків і запитів читача під виглядом свободи слова й комерціалізації видань вказує на наявність в Україні ознак національної кризи, яку без сильної, вольової, професійної, патріотичної національної журналістики здолати годі" [1].

Уже з самого початку зрозуміло, що в ро-боті піднімаються й аналізуються проблеми, без вирішення яких ми не зможемо будувати і зміцнювати свій інформаційний простір. І хоча сьогодні вже не відтинають голови журналістам, це не убезпечує нас від рецидивів вандалізму, а навпаки закликає бути постійно пильними.

Звичайно, автор не міг аналізувати сучасні процеси не посилаючись на наші демокра-тичні традиції, започатковані відомими всій нації публіцистами.

Тому вмотивованим і цікавим є перший розділ монографії – "Історична ґенеза полі-тичних традицій Національної преси". Йде-ть-ся про екстраполяцію наших поглядів на ряд демократичних видань XIX та XX ст. і без-компромісність публіцистів, таких як І. Франко, О. Кониський, В. Барвінський, І. Белей, В. Охрімович, М. Грушевський, М. Костомаров, Б. Лепкий та багато, багато інших. Саме вони формували національну пресу. Другий підрозділ наукової праці є логіч-ним продовженням першого, але вже розглядає проблеми сучасної преси – "Концептуаліс-тика сучасної преси у контексті суспільної демократизації".

Давши серйозний аналіз процесам, що від-бувались і продовжують тривати, автор особ-ливо наголошує, що українська преса як сус-пільна домінанта національного інформацій-ного простору має відігравати в нашому сус-пільстві активну роль, ставши справжнім, дійсним зрізом суспільності, створивши таке інформаційне поле, яке б самодостатньо висвітлювало усю систему актуальних фактів, подій, явищ як сьогодення, так і минулого, щоб не одурманювати масову свідомість, а сприяти її трансформації під упливом сукуп-ності концептуальних журналістських суд-жень. Саме вони, акцентує увагу І. С. Парим-ський, можуть впливати і впливають на роз-виток тенденцій суспільного життя у напрямку творення української політичної нації, суспільства, відповідальних за продовження глибокої історичної традиції, природно, орга-нічно пов'язаної зі стратегією світового істо-ричного розвитку.

Безперечно, наша країна довгий час зна-ходилась на теренах тоталітаризму. Про свободу слова годі було мріяти. Як же ми сьогодні розуміємо поняття і механізми функціонування свободи слова? Що потрібно зробити, щоб долучитись до справжньої свободи і де-мократії?

Саме ці проблеми і досліджуються у ІІІ-му розділі – "Свобода слова і свобода вибору соціально-політичного ідеалу". Автор чітко проводить думку, що саме журналіст відстоює свої переконання, погляди на суспільність, протидіє екстремізмові та обмеженню гро-мадських прав, пропагує прогресивні моделі облаштування життя на методологічній основі українських національних ідей та ідеалів як комплексу уявлень про сутність, призначення й історичний шлях нації.

Важливим аспектом дослідження сьогодення є взаємовідносини преси з владою. Яскравим прикладом цього є досі не-розкриті вбивства В. Бойка та Г. Гонгадзе. Але вже сьогодні ми можемо говорити, що свобода слова повільно, але впевнено торує шлях до європейських стандартів.

Автор не оминув у своїй роботі еко-номічної несвободи преси, бо саме тоді жур-налістська діяльність веде до спотвореного формування громадської думки в інтересах власників чи груп власників видань, захи-щаючи їх особисті цілі.

Разом із дослідженням складових свободи преси, автору важливо було зрозуміти й показати професійні технології, журналістські цін-ності, про що йдеться у ІV-тому розділі "Ал-горитмія пресових технологій. Журналістські цінності й пропагандистські кампанії".

Домінантою цієї частини роботи є думка, що сучасна преса має прагнути до високої журналістської культури, перш за все, в професійному володінні методами отримання ем-піричних даних, активним спостереженням за життям, вмінням розмовляти з людьми, які володіють необхідною інформацією, отриманням потрібних документів, що містять неспростовні факти й дані про суб'єкт тощо.

І особливе місце в поведінці роботи пра-цівників ЗМІ займає політична культура. Саме її не вистачає багатьом журналістам, політикам.

Політична культура є головною домінантою діяльності журналістів. Саме вона базується на загальній культурі, навичках, уміннях, фундаментальних знаннях і головне – загаль-нолюдських цінностях. Випадіння одного або кількох ланцюгів веде до професійної недосконалості, невігластва і відвертих грубощів.

Саме політична культура журналіста, як вид духовної та соціальної діяльності, як компонент культури суспільства є однією з передумов ефективного поширення націона-льних тенденцій, цінностей і поглядів, досвіду поколінь і новітньої практики через систему масової комунікації.

Закінчуючи наукову працю, її автор ставить запитання: "Якою ж все-таки має бути преса в Україні, аби не лише за ритори-кою стати національною й вільною, стати ге-нератором світоглядних цінностей суспільства, виявом національної ідентичності народу, виразом сенсу його буття" – і відповідає: "Для цього періодиці необхідно повнокровно від-творювати життя української новітньої нації, самій стати національною інституцією, скла-довою нації з усіма політико-культурними елементами" [1].

 

1. Паримський І. С. Національна преса. Сучасні проблеми теорії, – Інститут журналістики КНУ ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2007 – С. 252

 

© Іванов В. Ф. 2007


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові