Ласкаво просимо

к. філол. н.
УДК: 070:316.776:316.772

У статті розглядається проблема вивчення медіаформату, формується наукова проблема, дається оцінка перспективним напрямкам її наукового вирішення.

Ключові слова: медіаформат, масова комунікація.

In the article is examined problem of study of medias of format, a scientific problem is formed, an estimation is given to perspective directions of its scientific decision.

Key words: Mediaformat, mass communication.

Сучасні теоретичні дослідження масової комунікації спрямовуються на ефективність комунікації, структуру її організації, умови створення нових каналів та засобів масового спілкування. Перспективним й актуальним напрямом наукових інтересів сучасних жур-налістикознавців виступає медіаформат. Практика вживання терміна "формат" досить поширена в сучасних медіа, притому вона далеко виходить за межі врахування розмірних характеристик паперу видання. Формулюючи наукову проблему дослідження медіаформату, важливо визначити сутність явища не тільки в практичному осягненні й домінування, а й з позиції теоретичного обґрунтування складових, типологічних характеристик, умов ство-рення і тиражування окремих форматів. Насамперед актуальною постає проблема виявлення об'єкта дослідження та важливих його характеристик.

Наукове журналістикознавство, на жаль, залишає явище формату без уваги, приймаючи, як данину, його існування. Водночас важливим аспектом у системі розуміння процесів національного та, зрештою, й світового інформаційного простору є усвідомлення складників явища форматування інформації, закономірностей функціонування окремих форматів, їх поєднання і спільного розвитку в інформаційному середовищі.

Практика медіадіяльності нині активно послуговується і терміном "формат" – для позначення групи однорідних явищ, і хай навіть примітивним, але аналізом та класифікацією явищ цього порядку. Результатом такого класифікаційного підходу постає функціонування термінологічного підвиду – "неформат". Варто зауважити, що аналіз проводиться, як правило, спонтанно, часто використовуються інтуїтивні методи, та й висновки часто бу-вають невмотивованими. Тому дослідження проблеми, уведення точок відліку для теоретично обґрунтованого, об'єктивного аналізу явища – досить актуальне в сучасному журналістикознавстві, теорії соціальних комунікацій.

Метою статті є визначення медіаформату як об'єкта наукового пізнання, формування низки підходів щодо напрямів та змісту досліджень медіаформату в традиціях націона-льної школи журналістикознавства, з'ясування потенціалу та перспективності таких до-сліджень. А в ширшому контексті – постановка наукової проблеми та аналіз можливих шляхів її розв'язання.

Про серйозний аналіз наукової літератури з питань вивчення медіаформату наразі не йдеться – її просто не має. Річ навіть не у тім, що такі дослідження відсутні – це явище спонтанно згадується, а часто навіть вияв-ляються окремі його складники, однак системність наукового підходу відсутня. У журналістикознавстві існує парадоксальна ситуація, коли сам термін використовується, досліджуються аспекти й окремі медіаформати, а теоретична база для таких досліджень поки не створена.

Так, В. Шкляр та О. Гриценко розглядають формати національної ідентичності ЗМІ [6], О. Гоян – формати "громадське радіо" та "розмовне радіо" [1]. Визначення формату у вітчизняних джерелах фіксується з позиції розмірних характеристик паперу (формат А4) або ж базових комп'ютерних програм (формат Windows). В іноземних джерелах спостерігаються описові форми визначення, які включають трактування за аналогією (формат "Поп- ідол", формат "Хто хоче стати мільйонером"), водночас відображаються й певні деталі понят-тя медіаформату, наприклад: "різні жанри радіоформату" або "формат може поділятися на спеціальні формати". В. Сухарева, орієнтуючись на радіоформати, наводить таке визна-чення формату: "це концепція змістових, адресних, інформаційно-семантичних критеріїв" [5, 28]. Підручник "Радіожурналістика" квалі-фікує формат, як "концепцію радіостанції, яка включає зміст, ритм мовлення, естетичні норми програмування, манеру праці ведучих та інші специфічні особливості організації передач, а також структурування програмних елементів відповідно до потреб цільової аудиторії" [3, 371–372]. В. Смирнов наголошує, що при визначенні та описові формату варто враховувати "певні обмеження, умовності, які виявляються вже в самому термінові", а також "реакцію аудиторії, яка визначає сутність формату" [4, 58]. Це свідчить про те, що проблема термінологічного визначення поняття, деталь-ного опису номінованого лексемою явища, аж до типологічної класифікації різновидів, є актуальною для сучасного журналістикознавства, але водночас далеко не однозначною у дослідницькому вимірі.

В одній з попередніх статей нами було запропоновано таку дефініцію поняття: медіа-формат – це система умов, об'єктивно та су-б'єктивно сформованих допусків виробництва, поширення, обміну і функціонування масовокомунікативного продукту в інфор-маційному просторі. При цьому наголошува-лося, що теоретичний, науковий рівень осмислення формату як явища в журналістикознавстві передбачає використання терміна "медіаформат", водночас практична журна-лістика, реклама, науково-популярний та соціальний зрізи медійного дискурсу послуговуються терміном "формат". Тому важливо розуміти різницю між двома сторонами явища – його практичним виявом на сторінках засобів масової комунікації та теоретичним осмисленням у межах наукового підходу, але слід пам'ятати, що все ж досліджується одне поняття.

При вивченні медіаформату необхідно враховувати, що його сприймання – як кінцевого продукту й процесу виробництва інформаційного продукту – виражає, відпо-відно, позиції комуніката і комуніканта. Причому комунікантом у глобальному розумінні виступає виробник інформаційного продукту, оскільки саме він є ініціатором комунікативного акту, потенційно реалізованого в тому чи тому медіаформаті.

Теорія соціальних комунікацій як сфера теорії масової комунікації, теорії масової інформації, комунікативних технологій та соціології масової комунікації дає підстави детально описати медіаформат із позиції його створення, тиражування (з урахуванням не тільки передачі, а й з огляду на комерційний потенціал кінцевого продукту – продажу, від-творення), сприймання. Розглядаючи систему медіаформатів через призму сукупності інфор-маційних продуктів, виготовлених відповідно до певних стандартів і наданих для сприймання через систему масових комунікацій, не-обхідно зважати на диференціацію національ-ного інформаційного простору за видами, типами, а отже, й особливостями інформаційної діяльності. Такий підхід дасть можливість сповна описати зазначене явище як об'єкт до-слідження.

Уже побіжний аналіз національного інфор-маційного простору дає підстави вважати, що для нинішнього періоду розвитку медіаринку характерна проблема запозичення форматів. Можна стверджувати, що це – проблема вияву масової культури. Процеси глобалізації у масовій комунікації виявляються не тільки в окремих формах збільшення медіакорпорацій, а й у створенні типових, масових продуктів. До сьогодні не вивчено залежності між поняттями "масова комунікація" й "масова культура". Говорити про пряму залежність певно не варто, однак зі зростанням комерціалізації ЗМК все більшої популярності набувають медіаформати, що відповідають інформаційним чи розва-жальним потребам типового в глобальному контексті, сприймача, і … є елементами масової культури.

Прикладом може виступати помпезний проект "Великі українці", запроваджений телеканалом "Інтер". Попри патріотичну пафосність проекту, попри його значущість у справі утвердження ідеалів національної культури – все ж, це типовий зразок масової культури, апробований, до речі, не в одній країні світу.

Говорити про позитивні чи негативні перспективи зразків масової культури в масовій комунікації об'єктивно можна тільки через деякий час. Однак загальна тенденція до масифікації, уніфікації уподобань, смаків, інформаційних та розважальних проблем не може не насторожувати. Вирішенням цієї проблеми можуть стати автентичні медіаформати, щоправда, для цього необхідно створити не тільки законодавчо сприятливе підґрунтя, але й розробити концепцію продукування, прогнозу ефективності та впровадження но-вих медіаформатів у національний інформа-ційний простір.

Загалом, варто зазначити, що сучасне ставлення до медіаформатів на ринку передбачає патернову модель поширення, коли будь-який формат сприймається як патерн (систематично повторюваний, стійкий елемент чи послідовність елементів поведінки) [2, 242]. Патернова модель поширення форматів, зокрема їх продаж або ж відтворення чи наслідування, сьогодні великою мірою визначає розвиток медіа-галузі. Важливим критерієм успішності при використанні цієї моделі є незмінність інфор-маційного продукту, чи така його зміна, що адаптує продукт до потреб національної культури або ж можливості каналу. Результатом розвитку саме такої моделі є відсутність національного інформаційного продукту в позиції домінування на ринку, оскільки най-більш рейтингові програми, продукти, та й канали передачі інформації побудовані на вико-ристанні запозичених форматів. Вирішенням цієї проблеми може стати вивчення інфор-маційної, комерційної та комунікативної моде-лей побудови й поширення медіаформатів у сучасному журналістикознавстві.

Варто наголосити, що сучасне журналістикознавство все більше розширює межі вивчення процесів обміну інформацією, стандартами і технологіями її виробництва. Причин цього декілька – тут і розвиток медійного ринку, і формування нових тенденцій до стандартизації інформаційної діяльності, і зміна структури інформаційного виробництва. Особливо актуальним для нинішнього етапу розвитку журналістики є організаційні зміни, що вияв-ляються в реформуванні галузі. Зазначимо, що поява форматів громадського мовлення спричинює не тільки численні суперечки фахівців та експертів, а й формує цілком нові напрями наукових досліджень, зокрема вивченню потенціалу нових медіаформатів при-свячені роботи Олеся Гояна. Не менш важ-ливо враховувати й інші процеси суто організаційного характеру. Так, уведення реклами і зв'язків з громадськістю, як нових спеціальностей до освітнього напряму "Жур-налістика та інформація", стимулювало роз-виток прикладних, методичних, та й суто теоретичних досліджень цих галузей у жур-налістикознавстві. Усі ці процеси передбачають детальне дослідження особливостей створення і поширення інформаційних продуктів згідно з традиційними і новітніми способами, що характерні для кожної галузі.

Цілком закономірно галузева типологія медіаформатів передбачає вивчення системи умов та допусків функціонування інформа-ційного продукту в межах журналістики, реклами та public relations. Попередньо, класи-фікація має описувати медіаформати журна-лістики: ефірні (радіоформати та телеформа-ти), друковані (від щоденної газети до аналітичного видання та альманаху), формати агенційної журналістики й новинарства загалом, інтернет-журналістики (не тільки інтенетгазети, а й популярні нині блоги в Live journal). Запропонований підхід дає можливість подолати дві проблеми. Перша – включеність видав-ничої справи до системи медіаформатів є недо-цільною, оскільки ця галузь діяльності, на відміну від журналістики, реклами, public relations, не спрямована на створення авторського продукту, а передбачає його відтворення та тиражування. І хоча процес видавництва передбачає багато творчих моментів – класифікувати їх як окремі формати наразі є нелогічним. Однак суто організаційні формати діяльності в системі видавничої справи можуть розглядатися як предмет дослідження, проте, іншою дисципліною – видавничим менеджментом. Друга проблема полягає в тому, що до сьогодні активно досліджувалися саме ефірні фор-мати, й саме у цій сфері вживався згадуваний термін. Проте запропонований підхід до ква-ліфікації поняття як системи умов виробництва інформаційних продуктів, їх поширення, обміну й функціонування дає підстави ефективно дослідити не тільки ефірні, а й пресові чи інтернетформати.

Медіаформати реклами як сфери діяльності мають відображати галузевий поділ у межах основних напрямів рекламної діяльності: фор-мати зовнішньої реклами, формати реклами в друкований виданнях, інтернет-реклами, формати новітніх, але від того не менш потужних напрямів – зокрема direct mail, sales promoting, технологій B2B тощо.

У сфері public relations перспективними напрямами дослідження медіаформатів постає вивчення формату події та формату іміджу. Саме ці напрямки на сьогодні є найбільш актуальними для вітчизняного медіаринку, і саме вони служать підґрунтям для виникнення нових форм, методів, прийомів інфор-маційної діяльності, спрямованої на інформування громадськості про діяльність певних об'єктів.

Окремим напрямом досліджень, що характеризують медіаформат як об'єкт наукового інтересу, виступає інформаційна діяльність, яку умовно назвемо позагалузевою, – це сфера міжособистісної комунікації – неофіційної. До інформації, яка є результатом діяльності людини в цій сфері, більше підходить озна-чення "породжується", ніж "виробляється" – зокрема цікавими будуть медіаформати чу-ток, пліток, міфів, легенд, бувальщин, байок, анекдотів, історій тощо.

Визначаючи медіаформат як систему умов створення інформаційного продукту, варто на-голосити на особливій важливості дослідження названих умов. Попередній, досить загальний, аналіз інформаційного простору дає підстави виділити такі напрями дослідження цього до-сить нового для журналістикознавства об'єкта: формати, що потребують технічного вироб-ництва (тобто такі, для яких використання технічних засобів є необхідною умовою створення, і якість яких безпосередньо залежна від якості використовуваних пристроїв та техноло-гій); технологічні формати – ефективність інформаційного продукту зумовлена вико-ристанням певної технології, наприклад, офіційна промова повинна складатися з урахуванням певних правил риторичного, психолінгвістичного та комунікативного характеру; пошуково-креативні, де ефективність та дієвість комуніканта часто вимірюється до-ступною оригінальністю його мовлення. Цей аспект дослідження медіаформату заслуговує великої увагу до структури виробництва, її функціональності, адже саме тут закладається модель задоволення інформаційної потреби сприймача, а отже, передбачається реакція сприймача на певну інформацію. Тож можна припустити, що з часом не тільки певні медіаформати як кінцеві продукти інформа-ційного виробництва будуть мати певну комерційну вагу, а й способи їх виготовлення та-кож матимуть певну, чітко вимірювану цінність.

Важливою є характеристика медіаформату як середовища використання внутрішніх інструментів журналістикознавства – функцій, принципів та жанрів інформаційної діяльнос-ті. Причин цього декілька: насамперед, медіаформат дає можливість подолати проб-лему жанрової невідповідності, тобто відступу від канонів жанру, адже, орієнтуючись на певний комунікативний ефект, він може передбачати поєднання кількох жанрових ознак в одному інформаційному продукті. Не менш важливою є реалізація системи функ-цій, у тому числі інформаційних чи розважа-льних у певному форматі. Актуальним буде вивчення реалізації принципів медіадіяль-ності в умовах певного формату, зокрема й з урахуванням політичних, економічних, культурних тенденцій розвитку суспільства.

Визначені напрями дослідження медіафор-мату дають підстави кваліфікувати явище та-ким чином: Медіаформат – це: 1) кінцевий продукт інформаційного виробництва, призначе-ний для відтворення, тиражування, поширення та продажу в незмінному вигляді; 2) система умов, об'єктивно та суб'єктивно сформованих допусків виробництва, поширення, обміну й функціонування масовокомунікативного продукту в інформаційному просторі; 3) спосіб ви-робництва інформаційного продукту, що передбачає функціональність виробничої структури та її спрямованість на кінцевий результат.

Запропоновані підходи до визначення медіаформату як об'єкта масовокомунікатив-ного дослідження виявляють ті тенденції, що сьогодні реалізуються в практиці медіа-діяльності. Поки що не доводиться говорити про повний і детальний аналіз медіаформатів, про точну й вичерпну класифікацію – у статті зроблено спробу першого наближення до розв'язання складної теоретичної проблеми, окреслено грані цієї проблеми, сформовано напрями досліджень, які є найбільш актуаль-ними для цього складного і багатовимірного явища. Однак відповіді на питання, поставле-ні в статті, розкриття всіх названих сторін медіаформату як об'єкта дослідження – відкриють можливості до серйозного тео-ретичного узагальнення сучасної медіапрактики.