Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Журнал "Всесвіт" у довоєнні роки: концептуальні та жанрові особливості

А. Л. Лисенко

студ.
УДК 070:091(Всесвіт)

У статті досліджуються жанрові та концептуальні особливості журналу "Всесвіт" довоєнних років, висвітлюються умови створення та функціонування часопису від часу його виникнення до тимчасового закриття.
Ключові слова: зарубіжна культура, література, мистецтво, часопис, публіцистика, проза, концепція, жанр.

It is researched the conceptual and genre features of the magazine "Vsesvit" of the period before the war, considered the conditions of creation and functioning of the magazine from its rising to its temporary closing.
Keywords: foreign culture, literature, art, journal, publicism, prose, conception, genre.

Спеціальних глибоких досліджень журнального феномену під назвою "Всесвіт" сьогодні не існує, окрім кількох статей у друкованих засобах масової інформації, коротких енциклопедичних довідок та побіжних згадок у курсах української літератури. Але нелегкий шлях цього часопису, безперечно, заслуговує на увагу дослідників літератури, журналістики, культурних взаємин України зі світом. Отож дана стаття може бути ще одним кроком у дослідженні функціонування українського часопису. Потрібним є аналіз журналу зарубіжної культури та літератури першого періоду його створення (20–30ті рр. XX ст.).

Мета статті висвітлити деякі аспекти функціонування журналу "Всесвіт" від часу його виникнення до закриття у передвоєнний період, торкнутися проблематики його функціонування та задоволення інформаційних потреб читачів того часу.

Наголосити на винятковій ролі часопису, присвяченого іноземній літературі, культурі, мистецтву й суспільно-політичним акцентам зарубіжних країн, в Україні та за кордоном.

Нині ринок людини нового століття заповнюють періодичні видання найрізноманітнішої тематики, належне та шановане місце не посідають лише культурологічні журнали, яких надто мало й які виходять украй зубожілими тиражами.

Сучасному читачеві XXI ст. важко, мабуть, збагнути, яке вагоме та незмінне протягом століть значення мають літературно-художні, мистецькі, літературно-критичні видання і як постраждає суспільство, якщо втратить таке безцінне джерело знань, яке виконує рік у рік святу місію передачі культурного досвіду, формування світогляду й розвитку освіченості серед українців. Такі часописи – визначальна ланка нашого культурного життя в духовному національному поступі. Література та мистецтво на сторінках таких видань сприяють національній ідентифікації, відображають важливі та вкрай актуальні суспільні проблеми людства.

В умовах інформаційного суспільства й гуманітарного діалогу зі світом надзвичайно важливу культурну місію виконує журнал "Всесвіт". Це єдиний український журнал, спеціально присвячений іноземній літературі, культурі, мистецтву й суспільно-політичним акцентам закордонних країн.

Історія часопису налічує понад вісімдесят років. Журнал "Всесвіт" – це найстаріший український літературний журнал, який видається від січня 1925 р. і заснований видатними українськими письменниками Василем Елланом-Блакитним та Миколою Хвильовим, і художньо редагований Олександром Довженком. "За роки свого існування часопис надрукував більше півтисячі романів, тисячі поетичних добірок, повістей і драматургічних творів, тисячі статей, розвідок, есе, репортажів, інтерв'ю авторів із 105 країн світу в перекладах із 84х мов світу", – стверджує теперішній головний редактор журналу Олег Микитенко [1, 3].

Незмінним принципом журналу до 1993 р. було видавати іноземну прозу тільки вперше на радянському і пострадянському просторі, тобто вся проза, що тоді з'являлася в журналі "Всесвіт", виходила на цих теренах уперше. І це були твори, перекладені українською мовою. У ті часи український журнал шукали росіяни і грузини, білоруси і вірмени, представники багатьох інших національностей, аби хоч поверхово, без знання української, ознайомитись із кращими творами, що пропонував часопис.

Можливість появи журналу "Всесвіт" була пов'язана з курсом на "українізацію" у 20-ті рр. XX ст., конче потрібну Україні за тодішніх політичних обставин. Одним із діяльних провідників такого курсу був письменник та громадський діяч Василь Еллан-Блакитний, який і став першим редактором новоутвореного "універсального ілюстрованого тижневика". Слід зауважити, що ідея журналу іноземної літератури виникла на шість років раніше, про що зазначається на сторінках журналу "Книгар": "Видавниче товариство "Всесвіт" у Києві має на меті популяризувати і якнайширше розповсюджувати добре видані кращі твори західноєвропейської літератури науково-популярного характеру і красного письменства. Для цього в недалекому часі передбачається видання місячника "Всесвіт", в якому друкуватимуться новини чужоземної літератури" [2, 88]. Але у той час через бурхливі й драматичні події 1919–1920 рр. задум не мав жодних шансів на реалізацію.

В. ЕлланБлакитний був обізнаний із цим, а тому відклав вихід журналу на кілька років.

Тодішній "Всесвіт" належав до типу тонких масових видань, які несли читачеві актуальну внутрішню та міжнародну інформацію, подаючи водночас художні твори й публіцистичні матеріали вітчизняних та закордонних авторів. Створюючи новий журнал, співробітники орієнтувалися на дуже скромний досвід у цій сфері української дожовтневої журналістики; основними зразками для них служили тодішні популярні журнали такого типу, що видавалися в Москві, "Огонек" та "Прожектор", і певною мірою київський "Глобус". А на той час життя диктувало вимогу створювати українською мовою популярні журнали, які б несли широким колам читачів актуальну внутрішню й міжнародну інформацію у текстовій та ілюстративній формі, сприяли б загальному культурному розвитку читацької аудиторії.

Від самого початку головний редактор "Всесвіту" Василь Еллан-Блакитний залучив до співробітництва відомих письменників, журналістів, учених, громадських діячів не лише України, а й інших республік СРСР: Цішку Гартного (Білорусь), Шалву Дідіані й Сандро Еулі (Грузія), К. Зелінського (Москва), Мирослава Ірчана, Івана Кулика, Миколу Тарновського, які на той час жили в Канаді й США. У перші роки виходу журналу у світ редактор велику увагу приділяв міжнародній інформації. Тяжка хвороба серця дозволила писати йому лише для перших номерів журналу, проте до самої смерті в грудні 1925 р. він не порушував тісного зв'язку з журналом, даючи йому творчий імпульс на багато наступних років, програмуючи цілий ряд особливостей "Всесвіту", які сповна розвинулися лише в наступні десятиріччя.

Ідейнотематична спрямованість журналу, види й жанри літературних та публіцистичних матеріалів, внутрішня структура визначилися стало протягом двох років виходу в світ.

Окреслити головне тематичне коло журналу можна завдяки оголошенню, вміщеному в одному з його номерів за 1926 р.: "Чи вам відомо, що у 1927 році в журналі "Всесвіт" буде надруковано у 24 номерах :

1. Твори кращих українських письменників та перекладів сучасних закордонних авторів – понад 60 оповідань і до 70 віршів наших поетів.

2. Найріжніших нарисів на теми нашої радянської сучасності біля 150.

3. Статтів про сучасне мистецтво, з галузі техніки, нашої старовини, закордонні новини – понад 200 статтів.

4. До 2000 фотоілюстрацій – з життя України, Радянського Союзу і закордону. Кореспонденти та фотокореспонденти "Всесвіту" є у всіх країнах.

5. Буде вміщено до 50 малюнків та шаржів на окремих сторінках. Малюнки наших кращих художників.

6. Постійна сторінка сатири та гумору" [3, 5].

Після виходу перших номерів у журналі одразу ж визначились основні розділи: художня література, образотворче мистецтво, театр і кіно, наука й техніка, "Всесвітня ілюстрація", а також менш вагомі з погляду мистецького, проте потрібні в "універсальному" журналі "Сатира і гумор", "Шахи та шашки", "Фізкультура та спорт", "Задачі і ребуси".

За перші два роки у "Всесвіті" було надруковано 80 оповідань українських авторів (В. Елана-Блакитного, Остапа Вишні, В. Вражливого, К. Гордієнка, Г. Косинки, І. Микитенка, Ю. Яновського тощо) та 62 поетичні твори (М. Бажана, Н. Забіли, І. Кириленка, В. Сосюри, М. Рильського та ін.).

Поряд із цим з'явилися й надіслані з США та Канади вірші та оповідання членів "Заокфільгарту" М. Ірчана та М. Тарновського, переклади поезій Еміля Верхарна, а також, що особливо цікаво з погляду формування специфічного профілю нового журналу, – оповідання тодішніх німецьких й австрійських (К. Клебер, Г. Цур Мюлен та ін.), датських (Й. Ієнсен), французьких (Луї Делюк), угорських (Ференц Мольнар) письменників.

Характерною рисою цих творів була їхня соціальна загостреність, критичне зображення життя буржуазних країн і тяжкого становища трудящих.

Важливим є те, що чи не найголовніше місце на сторінках "Всесвіту" посіли ілюстровані нариси й статті про різні сфери культурномистецького, господарського, політичного життя України, СРСР та закордонних країн. Їхніми авторами були філологи й мистецтвознавці, українські й російські журналісти, іноземні науковці. У журналі довоєнного періоду містилися статті про український і зарубіжний театр І. Туркельтауба, статті з питань живопису І. Врона, дослідження В. Коряка, А. Лейтеса під назвою "Реакційна література на Заході" тощо. Багато статей і нарисів друкувалося за криптонімами (А.; Б.; С.; А. Б. тощо), розшифрувати які справа істориків журналістики. Частина статей і нарисів перекладена за іноземною періодикою, як правило, без зазначення джерела.

Тематика понад трьохсот нарисів і статей, надрукованих за два роки, дуже широка. Вона охоплює передусім революційні події недалекого минулого разом із історичними екскурсами в XIX ст. (повстання декабристів, ленський розстріл, революція 1905 р., громадянська війна) та важливі політичні й громадські події тогочасності, дипломатичну діяльність Української РСР. "Багато уваги приділили на сторінках соціалістичному будівництву, спорудженню нових заводів і шахт, проектам майбутніх гідроелектростанцій. Друкувалися перші нариси про інші республіки СРСР – Росію, Закавказзя, Середню Азію. В полі зору редакції постійно перебувало і театральне життя України, робота кіномитців, досягнення образотворчого мистецтва – творчість А. Петрицького, О. Хвостова тощо", – стверджує Олег Микитенко [4, 2].

Майже кожен другий нарис чи стаття журналу 20х рр. присвячувались закордонним темам. Привертають увагу нариси М. Ірчана про Канаду та В. Поліщука про першу зарубіжну подорож українських радянських письменників, членів літературної організації "Гарт" П. Тичини, О. Досвітнього, В. Поліщука до Чехо-Словаччини, Німеччини, Франції, зустрічі з іноземними письменниками, відвідання редакцій газет та журналів; багато матеріалів географічнопізнавального характеру про Відень, Париж, Каїр, Рим, США, Туреччину, Палестину тощо; статті й нариси про події політичного або громадського характеру за кордоном (катастрофа на шахті "Міністр Штайн" у Дортмунді, де загинуло 150 гірників, війна французьких колонізаторів у Марокко, північні експедиції Р. Амундсена на дирижаблі "Норвегія" тощо). "В галузі зарубіжної і вітчизняної науки й техніки редакція "Всесвіту" залишається постійно вірною темам радіотехніки, авіабудівництва, автомобілізму та... проблемам омолодження організму" [3, 6].

Відповідно до профілю нового журналу велика кількість матеріалів друкувалася в рубриці, що мала назву "Всесвітня ілюстрація" і подавала союзну та закордонну інформацію у вигляді фотографій із текстовим супроводом. Ця рубрика (яка в наступні роки змінювала свою назву на "З усього світу", "За тиждень", "Наша хроніка" та ін.) істотно доповнювала зміст інших розділів і значною мірою визначала обличчя журналу. Її тематику важко схарактеризувати кількома словами. У полі зору редакції постійно були питання міжнародної політики (боротьба пригноблених народів Азії й Африки, громадянська війна у Китаї, виступи фашизму в різних куточках Європи, мілітаризація, яку проводили імперіалістичні уряди США та ряду інших країн Європи тощо). Водночас багато уваги приділялося спортивним новинам, інформації про зарубіжне кіно (американських кіноакторів Дугласа Фербенкса й Мері Пік форд, що відвідали СРСР 1926 р., датських коміків Пата й Паташона та ін.).

Характерною особливістю "Всесвіту" як "універсального ілюстрованого журналу" було те, що текст і фото подавалися в ньому паралельно. Кожний номер, як правило, відкривався добіркою фотоматеріалів, потім уміщувались оповідання, нариси й статті, ілюстровані світлинами та малюнками. Завершували номер розділи сатири й гумору, шахів, спорту – також у супроводі фотоматеріалів. Із невеликими відмінностями "такий принцип застосовувався протягом усього довоєнного періоду діяльності журналу, який прагнув бути злободенним, своєчасно відгукуватися на важливі події життя СРСР та зарубіжних країн" [5, 634].

Цікавими були спроби редакції "Всесвіту" підготувати перші тематичні номери журналу. Так, наприкінці 1925 р. був випущений подвійний номер (22–23), присвячений 100річчю повстання декабристів та 20річчю революції 1905 р. Поряд із цим журнал містив текстові й ілюстративні матеріали на інші теми, зокрема про смерть і похорон В. ЕланаБлакитного.

У 1928 р. редакція підготувала вдалий, із політичного боку, антифашистський номер 24 – один із перших таких спроб у всій радянській журналістиці. Важливій і гострій темі був підпорядкований практично увесь номер, починаючи від першої сторінки обкладинки. У ньому подавався ряд статей, нарисів і фотодобірок про боротьбу комуністів з фашистською реакцією в Німеччині, таємні вбивства політв'язнів у тюрмах Веймарської республіки, знущання над революціонерами у в'язницях буржуазної Литви й панської Польщі, моральну й матеріальну підтримку трудящими України борців революції, кинутих за ґрати. Одна з центральних статей номера "Фашизм в Італії" була написана в зв'язку з процесом над членами Компартії Італії, що проходив тоді в Римі.

Для 1927–1930 рр. характерним було різке збільшення в Україні книжкових видань іноземних письменників у перекладі українською мовою. Журнал "Всесвіт" також, хоч і не в кожному номері, але досить регулярно друкував оповідання (а зрідка й вірші) іноземних авторів: А. Барбюса, Ж. Валлеса, П. Морана, Л. Лефевра (Франція), Г. Гампа, К. Клебера, Л. Франка (Німеччина й Австрія), У. Чемберса (США), М. Несе (Данія), С. Лілянова (Болгарія), Й. Скрушного (Чехо-Словаччина), Б. Ібаньєса (Іспанія), М. Кахани (Румунія) тощо. Перекладів із болгарської, польської, румунської літератур, порівняно з західно-європейськими, значно менше, що "пояснюється політичними антипатіями до тодішніх режимів у цих країнах з їхнім неприховано негативним ставленням до СРСР, зокрема до Радянської України" [6, 3]. Прикрою закономірністю є те, що на сторінках журналу переклади зі східних літератур траплялися дуже рідко.

У 30-ті рр., як і на початку діяльності "Всесвіту", при публікації перекладів перевага надавалася творам іноземних авторів із виразним соціальним, викривальним забарвленням. Закордонна тема на сторінках журналу звучала і в деяких поетичних та прозових творах українських письменників, починаючи з віршів "Із сніжної Канади" М. Ірчана, "Балади півночі" Н. Забіли, оповідання П. Іванова "Лі Пенчан – комсомойла" та ін. Феноменом цих років став роман Л. Величка "Змова Десмоля", що друкувався з продовженням у багатьох номерах за 1928 р. Цей твір, що розповідав про Туреччину після Першої світової війни, про події, які призвели до кемалістської буржуазної революції, був одним із перших романів української літератури на міжнародну тематику.

Проаналізувавши сторінки журналу за цей період, зауважимо, що не все в роботі "Всесвіту" першого десятиріччя його існування було ідеальним. Далеко не завжди редакції вдавалося забезпечити високий мистецький рівень художньої прози й українських, й іноземних авторів. Із цієї нагоди в статті, присвяченій аналізові ілюстрованих українських журналів за 1926 р., критик Ф. Якубовський цілком справедливо зазначив, маючи на увазі тематичну й стильову розбіжність деяких оповідань із загальним спрямуванням журналу: "Вимоги щодо художньої прози в ілюстрованому журналі в нас досить прості. Це мають бути кращі зразки тої сюжетної літератури, що її подекуди з презирством звуть "вагонним читанням" <...> Ясно, що ця "вагонна" література повинна бути розумною, правдивою й соціально корисною, а не шкідливою й безглуздою з усіх поглядів "пінкертонівщиною". На щастя, в наших ілюстрованих журналах шкідливої "пінкертонівщини" ми не подибуємо. Але занадто разюче б'є в очі протилежне, б'є те, що й художню прозу наших журналів аж ніяк не погоджено з їх загальним типом і стилем" [7, 119].

Справді, часто на сторінках часопису траплялося дрібнотем'я у статтях і нарисах. Дивним бував добір ілюстративного матеріалу й особливо – розміщення його в номері, коли оповідання, нарис чи стаття розбивалися численними, абсолютно не пов'язаними з основною темою фотографіями. Оповідання Івана Багряного "Пацан", наприклад, у № 2 за 1928 р. було розбите 17 фотографіями (9 – на іноземні теми, 8 – з тематики СРСР). Такий принцип монтажу проводився в журналі послідовно.

У зв'язку з цим Ф. Якубовський написав: "На першому місці в обох журналах іде ілюстрація міжнародна, відділ потрібний, проте... ми дозволимо собі висловити сумнів щодо цікавості не тільки портретів африканських губернаторів і доньки італійського диктатора, але навіть і таких "високопоставлених осіб", як Штреземан, Пуанкаре, Чемберлен. Адже чемберленські моноклі й інші подібні атрибути західноєвропейських діячів набридли вже всьому світові <...> Користуючись ілюстраціями з іноземних видань, краще завжди мати на оці, що однадві ілюстрації зі справжнього життя, як, приміром, із життя грецьких селян ("Всесвіт", ч. 11), завжди цікавіші, ніж чемберленські моноклі та панчохи й "ошийники" паризьких і лондонських самиць" [7, 119].

На початку 30-х рр. характер і напрям журналу принципових поворотів не зазнавали, хоча змінювалася його періодичність, зменшився в зв'язку з загальною економічною ситуацією обсяг номерів (від 24 до 16 сторінок), значно погіршився папір, зазнавали змін пропорції в поданні ілюстративних і текстових матеріалів, у кількості внутрішньої (збільшилася) та міжнародної інформації. Проте в цілому "Всесвіт" залишався тим же "універсальним журналом", що містив художні твори, публіцистику та значну кількість ілюстрацій. При цьому значно зросла кількість статей та нарисів про червону армію, про "соціалістичне будівництво" в Україні та інших республіках СРСР, про успіхи колективізації та індустріалізації, але жодного рядка у "Всесвіті" або інших періодичних виданнях Радянської України про справжній рівень життя, про трагедію українського народу під час голодомору знайти було неможливо.

Останній період роботи передвоєнного "Всесвіту" – після горесвісного процесу Спілки визволення України 1930 р. і до закриття журналу наприкінці 1934 р. – припав на час особливого загострення внутрішньополітичних обставин.

Припинення політики українізації, хвиля жорстоких репресій, розгром української інтелігенції та культурних закладів національного характеру, цензурний тиск, голод 1932–1933 рр. не могли не торкнутися і діяльності періодичних видань. "Після трагічного самогубства М. Хвильового, який був заступником головного редактора "Всесвіту" ще на початку роботи журналу, були заарештовані, розстріляні або загинули у тюрмах і таборах фактично всі, хто очолював журнал після його фундатора і першого редактора В. Блакитного: Є. Касьяненко, О. Шумський, М. Ткач, Ф. Таран. Зрештою, після двадцятого номера за жовтень 1934 р. двотижневик "Всесвіт" перестав виходити, здавалося – назавжди. Атмосфера в країні, незважаючи на гучні заяви про перемогу соціалізму, залишалася напруженою, тривала прихована мілітаризація країни, відчувалося наближення

Другої світової війни", – сумно констатує Олег Микитенко [5, 637]. За кілька років після спустошливої війни журнал "Всесвіт" відновить свою роботу. Часопис іноземної літератури впродовж багатьох десятиліть був і досі лишається єдиним літературним "вікном у світ" і джерелом знань, культурного досвіду відкритих суспільств для українських читачів найширшого професійного спектра. Незаперечним те, що кілька поколінь української інтелігенції, "актуальних" українських політиків і найширших верств населення зростали саме на публікаціях "Всесвіту".

Журнал завжди посідав особливо чільне місце в українській культурі. Він виконував усі функції, покладені на культурологічний журнал: ознайомлював на своїх сторінках українського читача з найкращими культурними досягненнями світу у власній неперевершеній манері, формував уявлення про світовий літературний процес, про "обличчя сучасної літератури". Сьогодні він і тільки він продовжує орієнтувати українського читача у великому океані світової літератури. А деякі переклади журналу можна було б демонструвати як зразок не лише гарного літературного перекладу, а й взірець літературної української мови. І це все на тлі зубожіння мови як на мовному рівні, так і в сучасній українській літературі.



1. Артемчик І. Гарне суцвіття до вісімдесятиліття. Про презентацію Бібліографічного покажчика журналу "Всесвіт": До 80-ліття часопису // Культура і життя. – 28 груд. – 2005. – С. 3.
2. Книгар. – 1920. – № 1/3. – С. 88–89.
3. Микитенко О. Сторінки історії // Всесвіт. – 1985. – № 1. – С. 5–6.
4. Микитенко О. "Всесвіт" лишається "Всесвітом" // Літературна Україна. – 2001. – 18 січ. – С. 2.
5. Всесвіт у XX сторіччі / Упоряд.: О. І. Микитенко, Г. І. Гамалій. – К.: Всесвіт, 2004. – 688 с.
6. Павличко Д. Рік народження – 1925-й (З історії видання журналу "Всесвіт") // Всесвіт. – 1975. – № 7. – С. 3.
7. Якубовський Ф. Ілюстровані журнали на Україні ("Всесвіт" і "Глобус" за 1926 рік) // Життя і революція. – 1927. – № 1. – С. 119–120.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові