Ласкаво просимо

Ключові слова:українська літературна мова, журналістика, наука, монографія.

In the article scientifically creative works of candidate of philological sciences Maria Ustimivni Karanskoy are given in a biographic cell, that underlay ponderable property journalistic education.

Keywords: literary Ukrainian, journalism, science, monograph.

Життєвий шлях кандидата філологічних наук, доцента М. У. Каранської (1921–2000) цілком очевидно був плідним на творчі злети, що відбувалися на тлі подій планетарного масштабу. Не те, що знайти високі орієнтири на своєму шляху, а взагалі не загубитися в постійному вирі колективізації, індустріалі-зації, Голодомору, репресій, боїв Другої світової війни, нужденних буднів повоєнних років, елементарно вижити – було справою непростою. Спочатку на її очах, а потім і за її безпо-середньої участі творилася історія країни, якої вже тепер немає. Сама ж Марія Устимів-на про свою нелегку долю, затьмарену ще й багаторічною хворобою єдиного сина Віталія, здібного, оригінального поета, говорила без щему в голосі й жалю. Попри свою колишню партійну належність, вона ніколи не шкоду-вала й за СРСР, бо була справжньою патріот-кою України. Народилася М. У. Каранська 24 січня 1921 р. у селі Пишки Старосинявського району на Хмельниччині. Після закінчення семи-річної школи вступила до Бердичівського пе-дагогічного технікуму, який закінчила з від-знакою в 1938 р. Гарна сімнадцятирічна дів-чина, кароока, з косою, не по роках ділова й працьовита, вже стала інструктором філії кур-сів підвищення кваліфікації вчителів при Житомирському облвно, водночас навчаючись на вечірньому відділенні Житомирського учите-льського інституту. Вдавалося все їй настіль-ки добре, що після першого курсу за успіхи в навчанні студентку було переведено на ста-ціонар, утім закінчувати інститут їй довелося вже після звільнення України від німецько-фашистських загарбників.

Під час навчання в інституті Марія Ка-ранська здобула знання й досвід не лише з пе-дагогіки та мови, а й у медичній справі, від-відуючи курси медичних сестер. Усе те їй зна-добилися на фронті, куди вона пішла добровольцем. У своїх фронтових спогадах "Сестра милосердя в прицілах війни" (Столиця. – 2000. – 11 трав.) вона розповідає про кропітку й виснажливу роботу хірургічної сестри у фронтовому шпиталі. Про те, що авторка цієї газетної публікації сама опинилася в прицілі війни свідчить і те, що в березні 1943 р. вона була поранена та, підлікувавшись, знову одяг-ла білий халат і повернулась до фронтової опе-раційної.

За вагомий внесок у рятування життів ра-дянських солдатів та офіцерів медична сестра Марія Каранська була нагороджена орденом Вітчизняної війни другого ступеня, медаллю "За перемогу над Німеччиною у Великій Віт-чизняній війні 1941–1945 рр." та ін. У вересні 1944 р. за викликом ректорату Житомирського педінституту фронтова ме-дична сестра була демобілізована для завер-шення навчання й налагодження роботи комсомольської організації у відновленому після війни інституті, повний курс якого М. Ка-ранська закінчує в 1945 р. Здібну випускницю відразу ж запросили працювати викла-дачем кафедри української мови. Упродовж 1945–1960 рр. була старшим викладачем, в. о. доцента. У 1956 р. захистила кандидат-ську дисертацію "Сполучники "що", "щоб" і граматичні конструкції з ними в сучасній українській літературній мові". І надалі її наукові зацікавлення значною мірою були пов'язані з проблемами синтаксису. Із 1959 р. М. У. Каранська працює науковим співробітником Інституту мовознавства імені О. Потебні АН УРСР. У 1963–1968 рр. очолює сектор перекладів українською мовою творів К. Маркса, Ф. Енґельса, В. Леніна Інституту історії партії при ЦК КПУ. Як мовознавець, вона виявляла надзвичайну принци-повість, коли йшлося про вибір справді пито-мого, точного українського відповідника, гост-ро протестувала проти калькованих варіантів навіть у виразно заідеологізованих текстах.

М. У. Каранська – авторка численних праць, опублікованих у наукових збірках, пе-ріодичних виданнях. За матеріалами канди-датської дисертації в 1962 р. опублікувала монографію. Окрім того, вона бере активну участь у громадському житті факультету, уні-верситету, району, міста. У 1965–1966 рр. обиралася депутатом райради Києва. У Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка Марія Устимівна Ка-ранська почала працювати за сумісництвом із 1960 р. викладачем кафедри української мови філологічного факультету, а з 1968 до 1972 бу-ла вже штатним доцентом філологічного фа-культету університету. Нарешті, в 1972 р. Ма-рія Устимівна стає доцентом кафедри мови та стилістики факультету журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Упродовж 16 років вона викладає курс "Сучасна українська літератур-на мова", постійно прагне виховувати високо-освічених мовців-журналістів, прищеплює їм навички справжньої мовленнєвої майстерності.

У своїй педагогічній роботі Марія Устимів-на була надзвичайно винахідливою, активно використовувала ігрові форми навчання з "роздачею слонів": за кращу відповідь зголод-нілі студенти могли отримати у винагороду оселедця, шматочок сальця чи ковбаски. А чиї знання були менш вагомими, задовольнялися цибулиною, часничиною, морквиною тощо. Студенти любили лекції й семінари Марії Ус-тимівни й за особливий народний колорит, дотепність, гумор і часто-густо відповідали так само, зокрема називаючи навчальну дисцип-ліну, яку читала Марія Устимівна, "КАРАН-СЬКОЮ МОВОЮ".

До цього часу в стінах нашого університету можна почути справжні "легенди" про М. У. Ка-ранську, хоча поміж них переважають бувальщини. Частіше, звичайно, згадують про її додатні, яскраво-позитивні риси, позаяк трапляються й протилежні відгуки, можливо, й не-безпідставні. Марія Устимівна не була рафіно-ваною інтелігенткою, хоча й обіймала часом високі посади. З тих чи інших причин вона іноді була дратівливою, нестриманою, різкою. Та, здається, зла довго не тримала і після конф-лікту часто сама ініціювала відновлення сто-сунків з ображеними нею людьми.

Головним її науковим доробком став нав-чальний посібник "Синтаксис сучасної україн-ської літературної мови", що був виданий 1995 р. і донині зберіг актуальність. Не можна не згадати й участі та допомоги в цій важливій справі М. С. Тимошика, який працював тоді головним редактором видавництва "Либідь" і взяв на себе здійснення цього видавничого проекту.

"Синтаксис сучасної української літературної мови" М. У. Каранської увібрав у себе плідну багаторічну працю в цій царині сумлінного викла-дача-науковця, представлену і в інших публі-каціях, зокрема: "Про граматичні зв'язки чис-тої відносності у складнопідрядних конструк-ціях сучасної української мови" (1958), "Приєднувальний зв'язок у синтаксичній одиниці спілкування" (1959), "Особливості складного ре-чення в усному літературному мовленні" (1965), "До проблеми простого і складного речення" (1971), "Синтаксичні рівні, парадигми і моделі речень з погляду взаємовідношень" (1972), "Визначення речення" (1974), "Модально-грама-тичні типи речень як засіб мовної пластичності тек сту" (1981) та ін.

Захоплюючись синтаксисом, Марія Усти-мівна водночас цікавилася широким колом мо-вознавчих проблем, поміж яких фонетичні та граматичні норми української мови, культура мовлення, мовна підготовка учительських і журналістських кадрів – "Про вивчення прикметників" (1963), "Про українську мову в пе-редачах республіканського радіо УРСР" (1963), "Деякі відмінності фонетичних і граматичних норм "Енеїди" І. П. Котляревського у порів-нянні з сучасними" (1971) тощо.

М. У. Каранська завжди охоче й активно співпрацювала з колективами газетних і жур-нальних видань – ще під час роботи на факу-льтеті журналістики і пізніше, коли вже пішла на пенсію. Її публікації в газетах "Молодь України", "Освіта", "Столиця" (1997–2000), присвячувалися наболілим актуальним питанням мовної культури в українському суспі-льстві ("Учимося любити без словоблудства…", "Перевірте, чи не помиляєтесь ви…", "Хай квітне справжня висококультурна мова само-стійної України", "Річище нашої мови потре-бує очищення").

Марії Устимівні Каранській завдячує не одне покоління українських журналістів. Гли-боке, тонке, виразно природне знання україн-ської мови вона вміла талановито донести до своїх студентів. Ще й зараз її колишні учні згадують про те, як вона вражала їх, ледь не так само, як і професор фонетики Хіґінс із п'єси Б. Шоу "Пігмаліон", своїм умінням під час на-віть короткого спілкування безпомильно визна-чити, з якої області, або навіть району, при-їхали майбутні журналісти до Києва. Отож, Марія Устимівна, з її таким колоритним співучим голосом була й гарним фонетистом-діалектологом. Пригадаймо, як на запитання одного з персонажів "Пігмаліона" про те, що допомагає так тонко розпізнавати за вимовою тих чи тих людей певні географічні коорди-нати їхнього буття, професор Хіґінс відповів: "Звичайна фонетика, наука про звуки мови… Вимову ірландця, або йоркширця розпізнає кожен. Я ж визначаю, звідки людина, з точ-ністю до кількох кілометрів, а якщо це лон-донець, то назву й вулицю". Непохитно вима-гала Марія Устимівна запам'ятовувати характеристики багатющого набору синтаксичних конструкцій, вболівала за кожне українське слово й у своєму особистому мовленні ніби ви-співувала його мелодійність і красу. Крок за кроком вона плекала в молодих душах повагу до мовних скарбів українського народу. Серед її вихованців чимало відомих журналістів – у тому числі редакторів газет і журналів, радіо, і телеведучих.

Останні роки життя Марії Устимівни, на жаль, майже були позбавлені радості, особ-ливо після втрати єдиного сина. До того ж, її до болю вражали своєю невдячністю люди, яких вона безоглядно пустила до себе в квар-тиру. Вони оцінили не її доброту й велико-душність, а постійно зростаючу вартість її помешкання, яке брутально намагалися зробити своїм. Така боротьба за життя виснажувала її. На прохання допомоги відразу відгукнулися наші випускники, зокрема головний редактор газети "Факти" Олександр Швець. На сторін-ках цієї газети розповідалася сумна історія з принадною для корисливого ока квартирою на Печерську, що належала Марії Устимівні. Тільки втручання газети унеможливило таке цинічне кривдження улюбленої вчительки. Померла М. У. Каранська 2000 р. Її поховали поряд із могилою сина в селі Зазим'я Броварського району на Київщині.

Життєва доля Марії Устимівни Каранської була щедрою на творчі злети й здобутки, бо поєднала в цій яскравій особистості педаго-гічний талант, наукове, творче натхнення, любов до рідного слова, до України.