Ласкаво просимо

Організаційно-економічні аспекти діяльності редакції друкованого засобу масової інформації

Під друкованими засобами масової інформації, згідно з нормативно-правовими актами українського законодавства, які регулюють діяльність ЗМІ, розуміються періодичні видання, що виходять з постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів протягом року, а також разові тематичні випуски, що друкуються певним тиражем. Безпосередньо діяльність друкованих ЗМІ класифікується як збирання, створення редагування інформації до друку, її подальше тиражування з метою поширення серед читачів. До суб'єктів діяльності закон відносить: засновника або співзасновників видання; редакцію, що включає редактора, редколегію, трудовий і журналістський колективи, безпосередньо журналіста, автора; видавця і розповсюджувача. Їх виробничі, майнові й фінансові відносини укладаються на основі чинного законодавства й договорів, якими визначаються обов'язки сторін на всіх етапах створення друкованого ЗМІ: від планування й формування номерів видання до їх тиражування та розповсюдження.

Підставою для виходу видання служить державна реєстрація відповідно до чинного положення. Проте, вона не робить легітимним його існування як юридичної особи, з відповіднимим ознаками господарчого суб'єкта, а саме: визначеністю організаційно-правової форми, майновою відособленістю, наявністю прав і обов'язків, відповідальністю за результати господарювання.

Редакція друкованого ЗМІ стає суб'єктом підприємницької діяяльності й набуває статусу основної організаційної ланки економіки - підприємства - тільки з моменту її державної реєстрації в цій якості.

У законодавстві, що регулює діяльність друкованих ЗМІ, відсутнє чітке визначення статусу редакції як самостійного господарчого суб'єкта, а тільки обумовлено, що вона може виступати в такій ролі.

У науковій літературі, присвяченій дослідженню економіки друкованих ЗМІ, також немає єдиної думки з цієї проблеми. Так, В. Киверін розглядає редакцію як типове підприємство, без урахування якої-небудь специфіки економічної діяльності друкованих ЗМІ. Він вважає, що "хоча редакція як підприємство й володіє певними специфічними рисами, але для неї з повною підставою можна виділити головні групи цілей, які теж властиві для будь-якого виробництва". Для інших дослідників, навпаки, першорядною є специфіка. Нею автори опублікованих раніше робіт часто і обмежуються, не аналізуючи сповна якісні зміни в економічній діяльності друкованих ЗМІ. Наприклад І. Гутиря, відзначаючи зміни економічних пріоритетів (орієнтацію на зміни прибуток) у діяльності сучасних редакцій і введення в їх структуру підрозділів, без яких не обійтися при роботі в умовах ринку, виділяє лише схожість процесу підготовки й випуску періодичного друкованого видання зі "справжнім підприємством із своїм складним виробничим процесом", наголошуючи, що "повноцінна фінансова діяльність, кількість найнятих робітників, регулярна потреба в інвестиціях, реальна ціна і собівартість продукції - всі ці аспекти діяльності преси ставлять її в один ряд зі всіма іншими виробничими структурами" [4,98]. Часто до уваги беруться тільки окремі елементи діяльності друкованих ЗМІ. С. Гуревич, визнаючи, що редакція газети - "це не тільки творчий, а й виробничий колектив", ознаки господарчої структури бачить лише в в роботі персоналу "за загальноредакційним і виробничим графіком"  [2, 135]. К. Д'Інка, вважаючи, що "редакційний колектив не просто творчий колектив, а ціле підприємство для виготовлення масової інформаційної продукції", йде далі, пов'язуючи діяльність редакції із задоволенням читацьких потреб, проте не дає їй комплексного визначення.

У наведених підходах, в тому чи іншому ступені, відображається один з основних недоліків більшості опублікованих раніше робіт - відсутність чіткого бачення редакції як суб'єкта економічних відносин. Найбільш точне визначення дає В. Ворошилов, який розглядає редакцію як повноцінне комерційне підприємство, хоч і він, під тиском журналістської специфіки, обмежує його діяльність виробництвом "товару незвичайного - інтелектуального, ідеологічного" [1, 189]. Подібне акцентування уваги на специфічності продукту, що випускається, породжує питання про статус редакції, що випускає, наприклад, журнал для аматорів, який містить матеріали без якого-небудь ідеологічного підтексту.

На нашу думку, у визначенні статусу редакції, як господарчого суб'єкта вирішальну роль повинна відігравати така її особливість: будучи суб'єктом ринкових відносин, для якого отримання економічних вигод - головне завдання, вона, водночас, виконує важливу для розвитку суспільства соціальну, комунікативну функцію. Обидва завдання взаємозв'язані, для досягнення одного з них необхідна успішна діяльність із виконання іншого. Виходячи з цього, можна сформулювати таке визначення: редакція, як підприємство друкованого засоба масової інформації - це самостійний господарчий суб'єкт, що володіє всіма необхідними правами, створює і реалізує інформаційний продукт у вигляді періодичного друкованого видання з метою отримання економічних вигод через задоволення соціальних потреб різних категорій суспільства й розвиток комунікативних зв'язків.

Для підприємств друкованих засобів масової інформації немає особливих вимог стосовно форми власності, тут характерна наявність будь-якої з них: приватної, колективної, комунальної, рідше державної. Переважають господарчі суб'єкти ринкових форм власності: колективної і приватної. Певну частку в структурі становлять комунальні періодичні ЗМІ, що діють на основі власності територіальних громад. Найменш поширеною є державна форма власності, на ній заснована діяльність обмеженої кількості підприємств друкованих ЗМІ, що випускають видання, засновниками яких є органи державної влади.

На створення умов, що забезпечують ефективність процедури розробки й ухвалення управлінських рішень, зацікавленість трудового колективу в досягнені високих результатів роботи, швидке реагування на зміни кон'юнктури ринку і реалізацію інтересів економічного власника, впливає вибір організаційно-правової форми (ОФП) діяльності підприємств редакцій друкованих ЗМІ. Тут також немає яких-небудь обмежень - підприємства друкованих засобів масової інформації можуть існувати в будь-якій ОПФ, що допускається законом: товариство з обмеженою відповідальністю, приватне підприємство, комунальне підриємство, закрите акціонерне товариство, повне товариство.

Підприємства друкованих засобів масової інформації найчастіше господарюють у таких ОПФ, як товариство з обмеженою відповідальністю і приватне підприємство. П'ята частина підприємств редакцій друкованих ЗМІ функціонують як комунальні підприємства. Форма закритого акціонерного товариства також застосовується, але меншою мірою, і зовсім мало представлено повне товариство.

У процесі їх діяльності редакція активно взаємодіє з постачальниками товарів і послуг, банками, ринком праці, розповсюджувачами, рекламодавцями. Ці відносини будуються на договірній основі, з дотриманням певних принципів і, в першу чергу, урахуванням економічних інтересів підприємства, прогнозуванням можливих наслідків.

Результати діяльності підприємств друкованих ЗМІ матеріалізуються на інформаційному ринку - просторі, де інформація перетворюється на товар, що володіє споживчою вартістю. Інформаційному ринку властиві всі обов'язкові складові: закони попиту і пропонування, життєвий цикл товару, ціна.

Як зазначають Л. Фаткин і Д. Петросян, важливий крок у становленні інформаційного ринку був зроблений, коли інформацію стали розглядати як "самостійний чинник виробництва разом з природними ресурсами, енергією, капіталом, технологією, людським чинником і інституційними обмеженнями".

Як товарна одиниця - номери газети, журналу, довідника, бюлетеня і т. п., виготовлені певним тиражем і підписані до друку головним редактором, - інформація (офіційна, економічна, розважальна. споживча, скандальна) має якісно-кількісні характеристики, своїх виробників і споживачів, структурована за тематикою, територією розповсюдження, періодичністю виходу, обсягом, а також за мовою.

Принциповою відмінністю продукції - підприємств друкованих ЗМІ від інших матеріальних виробництв є те, що кожен номер видання - це сукупність нових інформаційних продуктів, об'єднаних для задоволення інформаційних потреб різних читацьких груп у конкретний період часу. Після виходу чергового номера споживачі-читачі знов оцінюють якісні й вартісні характеристики відомого вже їм інформаційного продукту, формують на основі одержаних оцінок свій подальший вибір на користь того або того видання.

Друковані ЗМІ виступають як товар у різних сегментах інформаційного ринку. Ряд дослідників, серед яких Е. Вартанова, С. Гуревич, традиційно пов'язують реалізацію підприємствами друкованих ЗМІ, а також рекламної інформації [3, 157]. Останнім часом у науковій літературі розглядається можливість участі підприємств друкованих засобів масової інформації і на інших ринках. Так, Р. Матижев, маючи на увазі використання преси як інструменту формування і маніпулювання громадською думкою, вводить поняття "ринку впливу", де прибутково формуюча функція друкованих ЗМІ реалізується через отримання економічних вигод за лояльність видання щодо політичної партії або бізнесструктури.

Звісно, не можна заперечувати існуючу практику використання друкованих видань як інструменту впливу на читацьку аудиторію. Але при цьому необхідно враховувати, що зміна напряму розміщуваних редакційних матеріалів, викликана впливом стороннього інвестора, може призвести до змін у структурі читацької аудиторії і, як наслідок, негативно відбитися на доходах від реклами. Іншими словами, виступаючи в ролі "друкованого органу" політичної партії на ринку впливу, видання значною мірою ризикує доходами на інших ринках.

Виходячи з цього, більшість підприємств друкованих ЗМІ головним чином зосереджують свої зусилля на ринках друкованих видань і реклами, причому частіше відразу на обох, чим на одному з них. Діючи на двох ринках і будучи об'єктом "подвійної торгівлі", друковані засоби масової інформації, на думку Е. Вартанової, "одночасно продають: а). свій тираж; б). доступ до аудиторії для рекламодавців". На ринку друкованих ЗМІ предметом операції є публікована виданням інформація, на рекламному - рекламні послуги.

У ході досягнення цілей, що стоять перед підприємствами друкованих ЗМІ необхідно вирішувати як виробничі, так й економічні завдання. До реоших можна віднести виробництво й збут періодичної друкованої продукції, підвищення її якості, збільшення тиражу. До других - збільшення обігу, збереження ліквідності, вирішення проблем фінансування,підвищення рентабельності. При цьому їх діяльність у цілому визначається економічною ефективністб. На жаль, дана проблема не знайшла належного віддзеркалення в науковій літературі, присвяченій економіці друкованих засобів масової інформації, - автори раніше опублікованих робіт обмежуються розглядом лише деяких абсолютних показників діяльності підприємств на рівні пропонування заходів загального характеру щодо зниження їх збитковості або розподілу прибутку, не враховучи інші критерії оцінки.

1. Ворошилов В.В. Журналистика и рынок: проблемы маркетинга и менеджмента средств массовой информации: Моног. - С.Пб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1997. - 234 с.

2. Гуревич С.М. Экономика отечественных СМИ. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 288 с.

3. Гуревич С.М. Газета: вчера, сегодня, завтра: Учеб. пособ. для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 288 с.

4. Гутиря І.І. Економіка засобів масової комунікації. - К.: Інститут журналістики, 2002. - 120 с.