Ласкаво просимо

 

У статті аналізується роль української преси в процесі європейської інтеграції України наголошується, що українські ЗМІ не створюють інформаційного тла для повноцінного формування думки громадськості щодо європейської інтеграції України, пропонуються можливі шляхи покращення ситуації.

Ключові слова:європейська інтеграція, українська преса.

The scientific paper focuses on the role of Ukrainian mass media in promoting European integration of Ukraine marked, that Ukrainian press does not create information environment of full value forming of opinion in society concerning the process of European integration, also analyses possible ways of how to make situation more successful.

Keywords:european Integration, Ukrainian Press

У нинішніх умовах розвитку євроінтеграційного напряму України, коли держава фактично сподівається вийти на політичну асоціацію та економічну інтеграцію з ЄС у рамках переговорів із Брюсселем про нову посилену угоду між Україною та ЄС, дуже важливою стає роль української преси.

Співпрацю в рамках попередньої Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, термін якої спливає в 2008 році, українські медіа висвітлювали неповно, не виважено, подавалося мало інформації. Це не сприяло створенню консенсусу в суспільстві стосовно того, що європейська ідея повинна бути загальнонаціональною.

Натомість політичний дискурс сучасних ЗМІ України виконує особливу роль у процесі європейської інтеграції. Саме поняття політичного дискурсу ЗМІ, на думку науковця С. Онуфрів, слід розуміти як сукупність масмедійних вербально-риторичних структур, які використовуються в журналістських текстах та політичних дискусіях і мають уплив на політичну свідомість індивідів-реципієнтів та їхню реакцію на перебіг політичних процесів [4]. Саме в політичному дискурсі зафіксовані та щоденно відображаються політичні ідеї та владні відносини.

Водночас професори А. Чічановський та В. Шкляр стверджують, що, по суті, функціонування ЗМК неможливе поза політичним процесом, а сам політичний процес не може відбутися без масовокомунікативної складової політичної системи [8].

В аналізі міжнародних параметрів українського політичного дискурсу С. Онуфрів стверджує, що сучасний політичний дискурс ЗМІ України розгортається навколо геополітичних позицій: Україна–Росія, Україна–Польща, Україна–Європа, Україна–США.

Отже, в контексті прямого зв'язку між ЗМІ та політичними перетвореннями в країні роль преси в процесі європейської інтеграції України є великою. До того ж, сьогодні за всіма наявними оцінками авторитетних міжнародних організацій (Рада Європи, ЄС, ОБСЄ) та аналітичних центрів (Freedom House, Human Rights Watch) в Україні спостерігається значний поступ у галузі забезпечення свободи слова та медіа [6]. На відміну від часів попереднього режиму, коли висвітлення політичних подій мало однобічний характер, а позиція влади подавалася виключно у виграшному контексті, нині коментарі політичних новин здебільшого подаються збалансовано. Про прогрес щодо забезпечення свободи ЗМІ в Україні свідчать і результати проекту "Суспільний моніторинг Плану дій Україна–ЄС", що був підтриманий Міжнародним фондом "Відродження" і Швейцарським агентством із розвитку та співробітництва й реалізований Центром імені Разумкова. Згідно з цим проектом, 46 % респондентів зазначили значний поступ у забезпеченні свободи слова українських ЗМІ.

Проте, незважаючи на цей факт, у процесі висвітлення європейської інтеграції України вітчизняними ЗМІ все одно існують проблеми. Основна полягає в тому, що українська преса сьогодні не створює інформаційного тла для повноцінних дискусій та формування громадської думки щодо європейської інтеграції. Висвітлення цієї тематики в ЗМІ не сприяє тому, щоб політика інтеграції до ЄС ставала зрозумілою українському суспільству. Зокрема, це підтверджують і результати загальнонаціонального опитування, проведеного Центром імені Разумкова в квітні минулого року. Згідно з ними, 77 % українців повідомили, що інформація про ЄС в українських масмедіа – обмежена, неповна або такої інформації дуже мало. Водночас інтерес до ЄС в українському суспільстві є дуже високим: 63 % опитаних зізналися в тому, що хотіли би знати якомога більше про Європейський Союз. Крім того, більше половини українських громадян ще в 2005 р. (згідно з опитуванням Центру імені Разумкова) стверджували, що найбільше визначає їхнє ставлення до ЄС саме інформація в ЗМІ.

Українські ЗМІ висвітленням євроінтеграційної тематики на своїх шпальтах не сприяють виникненню консенсусу в суспільстві стосовно того, що інтеграція до ЄС може стати загальнонаціональною ідеєю, здатною об'єднати всі регіони України. Мало того, завдяки публікаціям у ЗМІ останнім часом спостерігається зростання скептичних настроїв навколо національної ідеї. Далися взнаки ті тези, що лунали в українських мас-медіа ще 2005 р.: "Ніхто в Європі Україну не чекає", "Україна повинна інтегруватися до ЄС разом із Росією"; "Участь в Єдиному Економічному просторі позбавляє Україну перспектив членства в ЄС"; "Інтеграція до ЄС погіршить відносини України з Росією". Акцент на таких тезах не сприяв побудові єврооптимізму серед українських громадян. Спостерігаємо тут уплив політичного дискурсу ЗМІ. Бо ще з проголошенням незалежності в Україні виникає дилема для української преси – на кого орієнтуватися: Захід–Схід, Європа–Росія [4]. У цьому контексті політичний дискурс ЗМІ України повинен подавати посилену пропаганду, яка б правдиво подавала Україну не як буфер, а як східний європейський форпост, як ментально європейську країну. Тобто політичний дискурс ЗМІ має на меті стати засобом розширення співпраці України та Заходу. Він повинен сприяти процесу "європеїзації", впливаючи на свідомість українців.

Проте українські ЗМІ часто на цьому шляху роблять помилки. Наприклад, неправильно тлумачать українським громадянам саме слово "інтеграція". Професор А. Чічановський вважає, що кінцевого вибору загальної стратегії майбутнього розвитку сьогодні для України не існує, про що свідчать хоча б довготривалі дискусії навколо вступу до НАТО, Євросоюзу, ЄЕП тощо [7]. Ось чому саме поняття "інтеграції", яке на всі лади мусується у вітчизняних ЗМК, кожна з макрогруп сприймає порізному, а точніше – згідно з власними уявленнями про вектори розвитку країни. Інтеграція у ЄС пересічним українським громадянам уявляється як "приєднання", "входження", хоча насправді європейська інтеграція – це перш за все впровадження в Україні європейських норм та стандартів.

Сьогодні розмови про "європейський вибір" України мають все чіткіше та якісніше висвітлюватися українськими масмедіа. Та проблема в тому, що багатьом керівникам українських медіа такий "європейський вибір" не зовсім цікавий. Часто, переслідуючи комерційні цілі таорієнтуючись на масового читача, вони зовсім не включають відділ міжнародної журналістики в своє видання. Для державних ЗМІ важливим є насамперед висвітлення перебування якогось державного діяча за кордоном або в Україні. Детально майже жодне українське видання не пише про реальні відносини між Україною та Європою. Часто самі журналісти не обізнані з реальною ситуацією та оперують стандартними кліше. Наприклад, автори більшості публікацій про східну експансію до Шенгенської зони назвали її "подвійними стандартами Заходу". Проте журналісти, які роблять певні зусилля для пошуку свіжої інформації та підтримують зв'язок з європейськими чиновниками, могли з'ясувати, що європейці навпаки таким чином йдуть назустріч.

Українські ЗМІ досі сприяють тому, що для більшості українців існує плутанина щодо різних міжнародних інституцій. Для багатьох громадян досі Рада Європи, ОБСЄ, МВФ та НАТО фактично залишаються подібними [1].

Основні проблеми, що виникають на шляху українських ЗМІ в процесі висвітлення європейської інтеграції, полягають у кількох аспектах. Перший з них – подекуди відсутність реальності між політикою та пресою. Політичні процеси часто відокремлюються від щоденного суспільного життя. Політична еліта в Україні до помаранчевої революції взагалі дивилася на європейську інтеграцію як на своєрідну абстракцію, яка не має нічого спільного з реальним життям. Європейська інтеграція України, європейський вибір та сповідування європейської ідеї часто просто декларувалися в програмних документах українських партій.

Сьогодні провідні газети України висвітлюють переважно новини про політичні контакти між Україною та ЄС. Це стосується зустрічей на вищому рівні (Президента, прем'єра чи міністра закордонних справ), чи зустрічей на рівні парламентів.

Інформація ж про те, за якими принципами утворено ЄС, що конкретно являє собою ця структура та які наслідки Україна матиме від вступу до ЄС, в українських масмедіа висвітлюється неповно. Матеріали, з яких читач може зрозуміти процес розширення Європейського Союзу, які основні цілі включатиме цей процес та які основні наслідки матиме для України та світу, в українській пресі практично відсутні. Часто українські мас-медіа активніші в своєму бажанні інформувати громадян про українсько-російські відносини, аніж про щоденну діяльність ЄС та його інституцій. З українських медіа майже неможливо отримати інформацію про значення Ніццького саміту або ж про майбутнє договору, підписаного в Лісабоні. Що ж до регіональних українських видань, то вони висвітлюють тематику європейської інтеграції переважно у вигляді заміток чи коротких інформаційних повідомлень. Новини беруть, цитуючи передусім провідні інформаційні агентства. Звідси й негативний результат, що полягає в тому, що український громадянин практично не розуміє суті європейської інтеграції, не усвідомлює позитивних чи негативних наслідків розширення Європейського Союзу.

Повно, систематично й глибоко процес європейської інтеграції аналізують такі всеукраїнські видання, як "День" та "Дзеркало тижня". З даної тематики ці видання регулярно готують великі аналітичні статті та кореспонденції, запрошують експертів для обговорення. Утім, такі публікації скоріше розраховані на компетентного в цьму питанні читача, що становить невеликий відсоток від загальної читацької аудиторії.

Асоціація "Спільний простір" та комітет "Рівність можливостей" ще в березні 2007 р., провівши моніторинг десяти провідних всеукраїнських газет, констатували, що тема європейської інтеграції висвітлюється всіма надзвичайно мляво, ситуативно, найчастіше у зв'язку з конкретним інформаційним приводом та виключно в інформаційному форматі [2]. У пресі практично немає матеріалів ознайомлювального, просвітницького, дискутивного чи аналітичного характеру, які б інформували про переваги чи недоліки євроінтеграції. Так, "Україна молода" висвітлювала цю тему мляво, порушуючи частіше питання енергетичної безпеки Європи. Газета "Факты и комментарии" тему практично не висвітлювала. "Вечерние вести" такої тематики взагалі уникала. "Сегодня" висвітлювала тему пасивно, і навіть за мінімального обсягу інформації не пропускала можливості продемонструвати позицію опору процесу європейської інтеграції, протиставляючи цьому інтеграцію до ЄЕП та розвиток відносин із Росією.

"Газета по-українськи" висвітлювала зазначену тему регулярно, системно, хоч і мінімально за обсягом. Видання критикувало неодностайність української еліти щодо зовнішньої політики та інтеграційних процесів, подавало експертні інтерв'ю, пропонувало на розгляд читачів оригінальну авторську колонку з нестандартним підходом до висвітлення теми вступу до ЄС Болгарії та Румунії. "День" та "Дзеркало тижня" писали про згадані теми в нейтральній тональності, подавали як негативні, так і позитивні оцінні судження. Відвертих спекуляцій чи перекручувань інформації не спостерігалось, крім поодиноких прикладів, які давали змогу припустити, що були маніпуляції заголовками.

Ці три українські газети чи не єдині звернули увагу на підписання нової засадничої угоди Європейського Союзу під час саміту в Лісабоні – базового документа "Договір про реформи", що визначає принципи функціонування Євросоюзу та замінив проект європейської Конституції. "День" та "Газета по-українськи" проаналізували вплив підписання такого Договору на подальші відносини України з ЄС, тим самим підвищивши рівень обізнаності з тематикою українських громадян. Зокрема, газета "День" пішла виграшним шляхом, опублікувавши статтю віцепрезидента Європейського парламенту Марека Сівця, в якій українці мали змогу отримати інформацію, що підписання Договору про реформи ЄС може мати важливий уплив на Україну та її майбутні відносини з Євросоюзом. "Досить очевидно, чим більше організованим і сильним стає Європейський Союз, тим кращим, більш ефективним і, звісно, привабливішим він буде для України. Як ми бачимо, Європейський Союз почав робити власне домашнє завдання. Тепер настав час і для української влади" [5]. Тобто такий матеріал містить заклик для українського суспільства та влади, що не може пройти непоміченим.

"Газета по-українськи" також наголошувала на важливості підписання Договору про реформи ЄС для України, хоча й більш мінімально за обсягом. Видання пише про те, що поки ЄС змінюється внутрішньо, за цей час Україна могла б знайти потрібні аргументи та переконати представників європейської спільноти в доцільності свого членства в ЄС [3].

Сьогодні ж в умовах підписання нової посиленої угоди між Україною та ЄС українські ЗМІ власними публікаціями покликані сприяти її більш ефективному виконанню, висвітлюючи на належному рівні готовність національної еліти жити згідно з європейськими нормами й стандартами та забезпечувати широку підтримку громадян країни євроінтеграційного курсу. Користуючись тим, що наразі інтерес українського суспільства до ЄС зріс, подавати більш повну, виважену та об'єктивну інформацію, аби політика інтеграції ставала більш зрозумілою українському суспільству.