Ласкаво просимо

 

У статті обґрунтовується той факт, що в умовах прискореного розвитку нових соціально-економічних відносин, глобальних змін у громадській свідомості, методи подання матеріалів на шпальтах газет і журналів стають різноманітнішими, пристосовуючись до вимог споживачів інформаційного продукту.

Ключові слова:жанри, методи, криза, розвиток, інформація, аналітика, розслідування, інтерв'ю, професійна етика.

In the article grounded that under the condition of speedup development of the new socioeconomic relations global changes in public consciousness – the methods of presentation of the published material in newspapermagazine columns diversify, adequately adapting the queries of users of the informative product.

Keywords: genres, methods, crisis, development, information, analytics, investigations, interview, professional ethics.

Актуальність дослідження полягає в тому, що політичне життя в Україні, яке супроводжується масштабними виборчими кампаніями, потребує ефективного забезпечення і, зокрема, через друковані засоби масової інформації. Тим часом специфіка партійно-політичних видань у цьому процесі розглянута недостатньо та потребує узагальнення, подальших практичних рекомендацій для українських журналістів.

Над проблемою досить ефективно працювали, створивши методологічне підґрунтя, такі українські вчені, як В. Різун, В. Шкляр. Окремі питання були опрацьовані Т. Приступенко та О. Порфімович. Слід враховувати і той неоднозначний факт, що специфіка роботи в партійно-політичних виданнях передбачає конфіденційність інформації, а отже, науковий аналіз проблеми ґрунтується на прагматичних посиланнях, що мають доволі локальний характер.

У статті проаналізовано діяльність журналістів у партійно-політичних виданнях з точки зору корпоративної та загальнолюдської моралі. Зроблено спробу визначити характерні риси партійно-політичних видань. Наголошено на оперативності, короткочасності та, як наслідок, на певній непослідовності й непрофесійності в жанровому доборі матеріалів.

В українському суспільстві, що невпинно рухається до високих ідеалів буржуазних демократій з їх надуманими проблемами вільного вибору в умовах панування транснаціональних корпорацій, завдяки американським дарвіністамполітологам швидко формується стандартна для Нового світу двопартійна система. Тимчасове формальне існування більше сотні політичних партій є радше даниною традиціям українського менталітету з його козацькими розбірками, бунтівними майданами й петлюрівськими погромами єврейських конкурентів.

Однак, з точки зору аналізу впливу на масову свідомість через ЗМІ (автор уникає терміна ЗМК, оскільки, на його думку, впровадження цієї абревіатури в наукову літературу зменшує і без того малопридатну для практичного використання національну журналістську теорію), феномен впливу на колективну мораль, поведінку засобів масової інформації в період реальної багатопартійності важко переоцінити. Більше того, феномен цей слід вивчати негайно, оскільки він сам по собі відійде в небуття вже через п'ять–сім років, поступившись усталеній бюрократичноускладненій системі партійної агітації, де ЗМІ займатимуть далеко не перше, хоч і не останнє, місце.

Поки що, починаючи з 2000 р., ми спостерігаємо різке зростання кількості друкованих видань, що належать певним політичним формуванням; констатуємо безумовну конкуренцію між ними; стаємо свідками того, як у процесі безкомпромісної демократичної боротьби за голоси виборців і доступ до бюджетних коштів втрачаються залишки релігійної, пролетарської і загальнолюдської моралі.

...Слід зазначити, що автор статті цілком свідомо відступає від того малозрозумілого й переобтяженого словесними екслібрисами стилю, що його в сучасній спеціальній літературі прийнято називати "науковим". Автор прагне до лапідарності та лаконічності, сповнений високої самоповаги, оскільки за власні наукові хуліганства не збирається отримати жодної гривні.

...Тож "повернемося до наших баранів", як говорили німецькі бурші, завершивши дуель і прямуючи до пивничок, де на них чекало свіже пиво та жарене м'ясо.

Релігійна, пролетарська й загальнолюдська мораль у вигляді найбільш зрозумілих масовій свідомості етичних категорій (добра і зла, правди й неправди, хоробрості й боягузтва та ін.) настільки перемішалися в свідомості індивідів, які формують так званий духовний світ через засоби масової інформації, що годі й говорити про якусь користь у плані морального виховання читачів унаслідок появи великої кількості партійнополітичних видань.

Які ж типові риси подібного видання, наскільки вони шкідливі взагалі й чи приносять багатомільйонні наклади бодай якусь користь у плані професійного навчання самих журналістів, які формують шпальти цих одноденних інформаційних метеликів?

Першою характерною рисою (крім безперечної заполітизованості, що само по собі зрозуміло) партійнополітичних видань сучасної України є їх оперативність. Зауважимо, що парадокс, закладений у цьому силогізмі, перестає бути таким, коли врахувати, що партійнополітичні видання вже через специфіку самої передвиборної кампанії не тільки виходять, а й доходять до читачів практично в той самий день, коли в редакцію надійшла оперативна інформація. А це, наголосимо, надзвичайна рідкість для України, де щоденні газети, навіть за умови, коли вони передаються електронною поштою та друкуються в обласних друкарнях, доходять до читача в провінції в середньому із запізненням на два дні. Партійно-політичні видання, на відміну від звичайних видань, розповсюджуються спеціально найнятими для цієї роботи студентами, штатними агітаторами, безробітними, часто – працівниками держустанов. Отже, оперативність, хоча й штучна, на період виборів, демонструє пересічному споживачеві української друкованої продукції, що бувають ситуації, коли преса й справді відповідає своїй функціональній ролі – оперативності.

Другою характерною рисою партійно-політичних видань України є їх відверта приреченість на швидке вмирання, а отже, незриме очікування прогнозованого фіналу, що, зазвичай, припадає на останній тиждень перед днем виборів. Саме тоді поспіхом закриваються повністю розкрадені каси партійних осередків, кудись зникають бухгалтери й особи з правом підпису, отже, робота з випуску газет теж автоматично переривається.

Почуття приреченості, скорого фіналу позначається на стилістиці індивідуальних авторських матеріалів, що виходять у цей час. З точки зору визначення основного жанру, то, наслідуючи праці Російської школи журналістикознавства, стилістику партійно-політичних видань України можна визначити як таку, що мігрує від панегірика до епітафії. Тобто газети "Слово Батьківщини", "Слово Регіонів" у різний час (парламентські вибори 2002 і 2006 рр.), починаючи із дифірамбів своїм партійним спонсорам, поступово в стилістиці ряду статей скочувалися до меланхолійно-трагічних ноток епітафії як конкретному виданню, так і власному творчому шляху в ньому, що виявився таким коротким.

Не варто цитувати окремі видання: автор наукової публікації вказує на загальну атмосферу песимізму, що панує на шпальтах останніх чисел конкретних партійно-політичних видань.

Із професійної точки зору факт кричущий, із суто адміністративно-господарської – зрозумілий: тривожну статистику занепаду й фіналу партійні керівники не помічають, оскільки власної преси ніхто не читає (за винятком лідера прогресивних соціалістів, товаришки Наталії Вітренко). За нашими спостереженнями, політичні лідери України ознайомлюються лише з особистими рейтингами, які попередньо замовляють білявки-референтки.

Третьою характерною рисою партійно-політичних видань України є їх стовідсоткова непрофесійність у написанні й поданні матеріалів на газетних шпальтах. Річ у тому, що оперативність виходу партійно-політичних видань передбачає негайне й адекватне реагування на події, що сталися. Оскільки школа репортерства в Україні перебуває в критичному стані, а результат праці репортера оцінює старше покоління "білявок", про яких йшлося вище, то відповідно, й репортажі та оперативні інтерв'ю на шпальтах передвиборних видань з'являються украй рідко, написані вони непрофесійно, з елементами дифірамбічної стилістики на адресу спонсора видання.

Отже, простежуємо причинно-наслідковий зв'язок: непрофесійне керівництво редакцією й погана підготовка репортерів призводять до нульового результату. Доцільно провести порівняння з практикою відповідних закордонних видань – знаходимо його в романі П'єра Вальо "Загибель 31го відділу" [1].

Четвертою характерною рисою партійно-політичних видань є значна деформація моральних пріоритетів у молодих журналістів, з яких здебільшого формується редакційний колектив. Річ у тому, що, не маючи ні життєвого, ні професійного досвіду, молоді журналісти, яких вербують переважно із числа студентів-старшокурсників, сподіваються, що зарплату, аналогічну винагороді під час передвиборної кампанії, вони будуть отримувати й надалі. Крім того, молоді працівники, ледве приступивши до роботи, аж ніяк не зважають на те, що через досить короткий час вони будуть звільнені, а редакція конкретного видання просто розформована. У багатьох це викликає не тільки цілком мотивовану злість, а й розчарування у творчій журналістській роботі.

На нашу думку, підкріплену особистими спостереженнями, почуття втоми (свідоме чи неусвідомлене) від псевдотворчості, якою по суті є основний масив сучасної української журналістики, у людей, які, за Бернардом Шоу, мають схильність "зрідка користуватися мізками", з'являється десь під сорок років у жінок, сорок п'ять – п'ятдесят років у чоловіків. До цього слід додати, як правило, невлаштоване в багатьох професійних журналістів особисте життя, ранній алкоголізм як у чоловіків, так і в жінок, тютюнозалежність і, як наслідок, втрата здоров'я. Це закономірний результат життя людей, що взяли на себе сміливість керувати свідомістю інших через суб'єктивну й, заздалегідь профінансовану, інтерпретацію фактів.

Подібна індивідуальна фізична та моральна криза наближується, коли молода людина починає своє псевдотворче життя в осередку партійно-політичного видання під час виборчих кампаній.

Досить точно й трохи жорстко це визначив відомий журналістикознавець, професор Володимир Різун у своїй досі не повною мірою оціненій книзі "Маси". Оцінюючи роль ЗМК (В. Різун, на відміну від автора даної наукової публікації, воліє користуватися саме цим терміном), учений констатує: "Поза масовою комунікацією маса не може існувати, бо вона не є автономним, морфологічним організмом, вона є (даруйте за грубе порівняння) тією раковою пухлиною, якій потрібні живі соки нормальних клітин, без яких ракова пухлина гине, і умови для розмноження: наявність середовища і виведеної з ладу імунної системи. Масова комунікація і є тим середовищем, а люди – клітинами, що живлять пухлину. ЗМК у цій ситуації виконують зламану від неправильного життя імунну систему, що й сприяє переродженню нормальних клітин у пухлину" [2].

Отже, виходячи з вищенаведеної тези, з якою, до речі, повністю погоджується автор, журналісти, які беруть участь у формуванні масової свідомості, самі, часто не відаючи того, заражені "вірусами" зла й неправди.

Які ж реальні шляхи подолання подібної морально-професійної кризи рекомендує автор цієї наукової розвідки, щоб побороти ганебне явище деформації особистості журналістів під час передвиборних кампаній? Виходячи з теорії пробабілізму, що, так чи інакше, спонтанно виникає у свідомості мислячих людей, ніяких заходів вживати не треба. Адже згідно з цією теорією "пробабілізм – це спосіб суджень, що обґрунтовує моральну безпринципність, яка доведена до крайнощів ідеями скептицизму" [3].

Справді, почуття зневіри заміняється здоровим скепсисом, коли ми спостерігаємо за спробою деяких політиків удруге увійти в річку після зради ідеалів Майдану, прикрість огортає будьякого дослідника, коли він розуміє, що люди, відповідальні за культуру в Україні, цю культуру не тільки зневажають, а й ненавидять.

Буржуазна демократія має свої закони аморальні, – як аморальним є саме служіння цим ідеям. Згадується знаменитий вислів давньогрецького філософа Геракліта Темного, коли співгромадяни запропонували йому написати закони для рідного міста Ефес: "Ніякими законами вас не виправити", – сказав тоді Геракліт [4].

Отже, будьякими законами моральні вади не можна було виправити дві тисячі років тому, не можна й зараз. Проте технологічна цивілізація розвивається своїми шляхами, що все більше впливають на структуру самого суспільства, а ще сильніше – на міфотворчість цього суспільства, втіленням якої є, по суті, засоби масової інформації, або ЗМК (за пріоритетами В. Різуна), бо ж справді, сучасних індивідів, виходячи з концепції книги "Маси", слід скоріше поєднувати комунікацією, ніж інформувати. Інформація члену суспільства, яке перетворилося на масу, радше не потрібна, ніж навпаки. Досить партійнополітичних видань...