Ласкаво просимо

У статті запропоновано креативні психолінгвістичні технології, які уможливлюють конструювання прогнозованих контекстів у межах ЗМІ з огляду на глибинну корелятивність між власне мовними одиницями та психоструктурними категоріями.

Ключові слова: сугестія, психолінгвістика, нейрофізіологія, ментальність, ЗМІ, НЛП.

In the article, the author offers creative psycholinguistic technologies, that make forecasted contexts' construction in the mass-media network possible while taking the deep co-relation between the language elements themselves and the psycho-structural categories into account.

Key words: suggestion, psycholinguistics, neurophysiology, mentality, mass-media, NLP.

Дослідження мови ЗМІ перебуває на вістрі актуальної проблематики гуманітарної парадигми, що зумовлюється насамперед усвідомленням впливового потенціалу відповідних складників сучасного медіапростору та нагальною необхідністю їх адекватного, емпатичного конструювання з огляду на лінгвоментальну специфіку етнокультурної спільноти. У цьому аспекті дослідники наголошують на зростанні агресивності комунікативного фону (Ф. Бацевич, Р. Берон, Б. Грушин, О. Добрович, В. Корнієнко, Г. Почепцов, Д. Річардсон та ін.), що виявляється, зокрема, в деструктивному інформаційному впливі, які "можливий не лише як цілеспрямована маніпуляція (обдурювання, наклеп, навмисний вплив на безсвідомі структури психіки тощо), а й як інформаційне забруднення соціально-психологічного екологічного середовища людини" [1], яке формує так звану "мозаїчно-кліпово-міфологічну масовокомунікативну свідомість" [11]. Дискутуються питання про руйнівний вплив змісту й методів ЗМІ на психічне здоров'я, моральність і світогляд особистості. Проте, на думку вчених, "такі дискусії та заяви найчастіше мають емоційно-розшарований характер, не спираються на правильно зібрані й проаналізовані факти, не використовують сучасних наукових підходів" [1], що і зумовлює необхідність ретельного аналізу дискурсивних сегментів спілкування для ідентифікації його психолінгвістичних та нейрофізіологічних структур, які визначають актуальну поведінку і комунікатора, і комуніканта з метою коректної побудови відповідних контекстів.

З огляду на актуальність зазначеної проблематики, а також на недостатність наявних мовознавчих та психолінгвістичних методик, скерованих на з'ясування й прогнозування сприйняттєвих процесів у межах потенційно впливових дискурсів, пропонуємо використання релевантних елементів нейролінгвістичного програмування (НЛП), ефективність та екологічність якого доведено в багатьох комунікативних жанрах (А. Баранов, В. Бєлянін, Р. Ділтс, Н. Непийвода, Г. Почепцов, Ю. Черепанова та ін.). Зауважимо, що до сугестивних контекстів насамперед зараховуємо рекламний дискурс у широкому розумінні терміна, що визначаємо як "вплив через інформування для створення мотивації до дії: такий підхід охоплює як комерційну рекламу..., так і некомерційну — політичну і соціальну рекламу, скеровану на регуляцію ціннісних відносин у соціумі..." [15, 27], що ілюструють, зокрема, моделі переконувальної комунікації К. Ховланда й І. Джаніса, асимілятивно-контрастна теорія комунікації М. Шеріфа, принцип потрійної дії Г. Лассуела та ін., скеровані на здійснення впливу, який спричиняє "зміни у мисленні, у системі уявлень, поглядів, помислів і бажань не тільки окремого адресата, а усієї мікрогрупи" [12, 149] та й великих соціокультурних угруповань. Додамо, що амплітуда впливових дискурсів містить цілу низку ауто- та гетеросугестивних текстових різновидів, різноманітні фідеїстичні контексти і політичний дискурс як "базовий міфологічний метатекст" [18, 12], який разом із рекламним становить, на нашу думку, найактуальніший об'єкт досліджень у галузі сугестивної  комунікації.  Наведене визначає загальну мету статті й зумовлює її конкретні завдання, пов'язані з науковою кваліфікацією відповідних технологій, орієнтованих на досягнення прогнозованого декодування через текстову актуалізацію специфічних мовних фактів. Крім того, вважаємо, що саме в межах медіапростору усвідомлення "лінгвістичної механіки" впливу  уможливлює адресантно-адресатну конекцію, зумовлюючи високий рівень моделювальної активності відповідних жанрів.

Зауважимо, що НЛП якнайперше орієнтоване на досягнення глибинної екологічності спілкування через ідентифікацію відповідних маркерів, які зумовлюють, з одного боку, випадки комунікативних девіацій (і в цьому аспекті аналізуються як деструктивні одиниці), проте з іншого — становлять підгрунтя впливових ефектів у комунікативній взаємодії, що увиразнює їх роль у конструюванні характерних дискурсів. У цьому напрямі інваріантні ознаки комунікації співвідносять із чинниками формальної екстерналіки (поверхневі формотворчі елементи дискурсу — учасники, актуальний контекст та ін.) й інтернальними латентними домінантами, які корелюють з площинами культуральних та психолінгвістичних когніцій індивіда, до яких відносимо особистісну презентацію, актуалізацію диференційних ознак індивідуума як детермінанта його ідентифікаційно-ототожнювальних характеристик, співвідносних з оригінальністю раціонально-аксіосистемних репрезентацій в інформаційному кодуванні, та з іншого боку — декодувальні, перцептивні особливості, пов'язані з вибірковим характером діакритизованих сенсових сегментів у загальній значеннєвій континуальності комунікативного простору. Ідентифікація зазначених складників становитиме підгрунтя контекстуальної релевантності, зумовлюючи прогнозоване сприйняття, а отже, й оптимізацію впливової активності. З огляду на гетерогенну природу феномену сугестії, на його глибинні зв'язки з комплексом особистісно-колективної комунікативності виокремлюємо відповідні психоментальні, нейрофізіологічні, лінгвальні та загальносеміотичні складники цього явища, що, на нашу думку, уможливить не лише ідентифікацію лінгвальних сугестогенних чинників, а й дасть змогу виявити універсальний субстрат впливових ефектів, їх імпліковані характерологічні ознаки й узагальнену системну архітектоніку.

Отже, дослідження психоментальних складників сугестії орієнтує на виокремлення узагальнених імплікатур, зумовлених психологічними особливостями адресата і сконцентрованих у площині філософського усвідомлення національної ментальності як інтеріоризованих домінант концептуального буття людини, що фокусує увагу зокрема на врахуванні автостереотипних уявлень, асоціативній віртуалізації актуальних сегментів буття адресата та усвідомленні психоповедінкових констант. Такий підхід передбачає використання спеціальних експериментальних методик, скерованих на реконструкцію інваріантів особистісно-колективного сприйняття. Результати проведених нами досліджень почасти відбито в матеріалах "Асоціативного словника української рекламної лексики" [10], які ілюструють перспективні напрями моделювання актуальних контекстів з огляду на пріоритети асоціативних реакцій. Експериментальні дослідження національних автостереотипів засвідчують культурологічну орієнтованість національної аудиторії до метисованого типу з "гарячою" домінантою, що дає підстави твердити про психосемантичну і психолінгвістичну динаміку аудиторії, яку в більшості попередніх досліджень ототожнювали з лінгвокультурною спільнотою т.з. "холодного" типу, не схильною до інноваційних прирощень. Наявність певних зрушень в автостереотипній ідентифікації підтверджує і зафіксована пріоритетність тяжінь до самовизначення, універсалізму та гедоністичних мотивів порівняно з невисоким рівнем конформності, традиційності та безпеки. Крім того, доведено перевагу екстернальних альтернатив, щоправда, за певної актуальності інтернальних тенденцій. Отримані результати засвідчують і доцентрове скерування, виявлене в перевазі проактивних настанов порівняно з відцентровими тощо [9], що акцентує на відповідному коригуванні актуальних контекстів (пор. рекламні дискурси з перевагою "уникання" проблемної ситуації).

Ураховуючи зазначене, можна припустити, що психіка людини, насамперед її підсвідомі, глибинні масиви, підлягають впливу через наявність певних внутрішніх механізмів, настанов, метапрограм, які, орієнтуючись на певні універсальні поведінкові закони, спрямовані на апріорне, позараціональне (найчастіше) засвоєння зовнішніх сугестивно маркованих комплексів. Л. Хромов наголошує, що "у стані звичайного гомеостазу людина діє за певними законами, тобто алгоритмічно, чи, як кажуть психологи, за гештальт-стереотипами" [14, 95], що доводить існування усталених механізмів людської психіки, "вмикання" яких сприяє оптимізації маніпулятивної взаємодії. Р. Чалдіні серед таких механізмів виділяє шість основних "психологічних принципів": принцип взаємного обміну, принцип послідовності, принцип соціального доказу, принцип авторитету, принцип доброзичливості та принцип дефіциту [16], розглядаючи їх як психологічне підґрунтя впливу на емоційно-центричний, суперечливий феномен масової свідомості  (про масову свідомість див. [13, 78]).

Зауважимо, що психологічні стереотипи й індивідуації становлять нерозривну єдність із фізіологією людини (І. Сєченов, В. Бехтерев, В. Данилевський, К. Платонов, Б. Ананьєв, А. Лурія, В. Лобзін, Т. Доброхотов, О. Ухтомський), на чому наголошено й у вченні І. Павлова — Р.Орнстайна про міжпівкульну асиметрію головного мозку, інтегративну діяльність якого забезпечують дві системи: "система чуттєвого сприйняття ("правопівкульна психіка") та система знакового опису довкілля в елементах природної мови (ліва півкуля)" [7, 11], що мають симультанно-сукцесивний характер психічної активності. Усвідомлюючи динаміку роботи мозкових системних аналізаторів, а також природність гетерогенної сумації сприйняття генетичними матричними структурами мозку, можна оптимізувати прогнозований впливовий ефект як наслідок продуктивного сприйняття, співвідносного з "системою реалізації перцептивних гіпотез, утворених на сімбіозі детерміністських настанов, програм розумових дій та настанов імовірнісного прогнозування, поєднаних з активно-продуктивною функцією кори великих півкуль головного мозку" [14, 298]. На лінгвістичному рівні цей постулат ілюструє зокрема використання номенів із специфічною семантикою, орієнтованою на репрезентативне "унаочнення" інформації (у теорії НЛП — предикатна лексика), а також сенсова об'єктивація абстрактної/конкретної та нереферентної лексики.

Конструювання відповідних дискурсів передбачає і використання адекватних лінгвістичних потенцій, що, у свою чергу, скеровує на з'ясування відповідних впливових механізмів, пов'язаних з ідентифікацією сугестогенних потенцій української мови. Зауважимо, що у вітчизняній лінгвістиці проблема мовної сугестії лише починає розроблятися попри її актуальність у світовій гуманітарній парадигмі (Х. Алдер, Р. Бендлер, Д. Гріндер, М. Еріксон, С. Кара-Мурза, Г. Клаус, Л. Мурзін, Б. Поршнев, Г. Франке, Г. Чуб, І. Черепанова та ін.), що пояснюємо не лише складністю власне феномена мовного впливу, а й етичними аспектами, у межах яких ставлення до свідомого використання сугестивних потенцій мови майже завжди є знегативованим, оскільки співвідноситься з фактом втручання в зону особистісної психоструктури, з маніпулятивним впливом на адресата, "який відбувається поза його волею та бажанням" [13, 81]. Проте "це не може слугувати причиною відмови від визнання реального існування проблеми" [17, 3], зумовлюючи нагальну необхідність досліджень у цій галузі знань.

Ми звертаємося до проблеми мовного впливу з метою аналітичного реконструювання вербальних компонентів, які виконують роль інваріантних сугестогенів й ідентифікація яких сприятиме, на нашу думку, адекватнішому конструюванню і буденних, побутових, і ретіальних контекстів з одного боку, й умінню виокремлювати некоректні випадки використання таких комплексів з іншого.

Більшість дослідників, що працюють у галузі мовної сугестії (Л. Мурзін, Б. Поршнєв, І. Черепанова та ін.), зазначають, що  загальна мета комунікації полягає не у власне передаванні інформації, а насамперед у здійсненні впливу на співрозмовника, скерованого на коригування його актуальної поведінки, що є максимально актуальним для ЗМІ. У цьому аспекті в межах НЛП застосовують конструктивні методики метамодельної ідентифікації, предикатних характеристик, метапрограмних рецепцій, Мілтон-моделі тощо. Так, метамодель являє собою концептуальну структуру мовних репрезентацій, експлікованих у гетерогенних ситуаціях, де вони виступають маркерами психосемантичного імплікаціоналу особистості, відбиваючи її комплексні характеристики. Зауважимо, що на особливу увагу в аспекті визначення сугестогенних елементів заслуговують репрезентанти процесів генералізації й упущення (універсальні квантифікатори, модальні оператори можливості / необхідності, компаратори сенсу, судження, спектр неспецифічної лексики, номіналізації тощо), оскільки саме вони ілюструють явище семантичної дифузності як інваріантної ознаки мовного впливу, активізуючи субдомінантне позараціональне сприйняття. Розрізнення ж типів дисторціальних виявів (процеси викривлення) переважно пов'язане із семантичними характеристиками мовленнєвих сигнатур. Так, комплексну еквівалентність характеризує ототожнення семантики складників висловлення на основі латентного каузального зв'язку між елементами сигнатури; пресупозиції — маркери імпліцитної інформації; каузальні комплекси — причинно-наслідкові відношення; читання думок (апріорне моделювання) виявляється в експансії суб'єктивного декодування в площину об'єктивної дійсності. Крім того, наголосимо й на актуальності предикатної лексики, яка сприяє утворенню комунікативного рапорту, що підтверджують і фахівці з гіпнотичного спілкування (Р. Бендлер, Д. Гріндер, М. Еріксон, В. Кандиба, Б. Карвасарський, В. Ташликов, Л. Гримак, записи сеансів А. Кашпіровського, О. Довженка та інші) та дослідники й професійні укладачі  впливових текстових масивів (Д. Огілві, Ч. Сендідж, О. Ульяновський, О. Сичов, В. Зазикін, І. Вікентьєв, Г. Почепцов, О. Лебедев, Л. Хромов).

Мілтон-модель мови почасти спирається на метамодельні показники [9], які ілюструють випадки семантичної дифузності, редукції повідомлення, спричиняючи комунікативний дисонанс. Проте функціональне завдання Мілтон-моделі є протилежним щодо метамодельного, оскільки має на меті не смислову конкретизацію мовлення, а оптимізацію його сугестивних властивостей, спрямованих переважно на підсвідомість, що зближує її з гіпнотичними технологіями, увиразнюючи актуальність відповідних досліджень, оскільки феномен гіпнозу, прихованого впливу на людину й досі залишається "чорною скринькою". Мілтон-модель мови становить гетерогенний комплекс із релевантними метамодельними елементами, ускладненими  номенами/сигнатурами гіпнотичних стратегій.

З метамодельних маркерів для Мілтон-моделі актуальними є, по-перше,  номіналізації, що становлять "складний трансформаційний процес, який виявляє процесуальне слово чи дієслово глибинної структури в поверхневій структурі у вигляді слова або ж імені, співвідносного з відображенням події" [4, 109]. Здебільшого мають на увазі віддієслівні іменники, для яких характерна зміна процесуальної динаміки, властивої дієслівним категоріям, на статичну денотацію, що і зумовлює загальну деструкцію процесуальних характеристик події, а нерідко — й актуальних об'єктів та суб'єктів дії. На думку П. Серіо, номіналізації найчастіше ілюструють політичні дискурси [19], впливову скерованість яких зазначено багатьма вченими (В. Байков, А. Баранов, Р. Барт, Ф. Бацевич, Е. Кассірер, В. Корнієнко, М. Ожеван, Г. Почепцов, А. Сосланд та ін.). По-друге, для Мілтон-моделі є актуальною і неспецифічна лексика (процес випущення), зокрема дієслова та іменники. До таких контекстуальних компонентів можуть належати будь-які морфологічні класи слів, мовленнєва реалізація яких передбачає багатоаспектність декодування через те, що їх повна семантична структура містить розмаїття дистрибутивних операторів, актуалізація чи редукція яких у мовленні спричиняє акцентованість або маргіналізацію семантичного імплікаціоналу. Природа таких маркерів дає змогу наголосити на семантичній специфіці складників актуалізованого висловлення, яка спричиняє його загальну сенсову редукцію, уможливлюючи некритичне сприйняття, співвідносне з початковим етапом впливових стратегій (М. Еріксон, В. Кандиба, І. Черепанова та ін.). Зазначимо частотність таких компонентів у впливовому просторі рекламних контекстів, де їм притаманна семантична недискретність, скерована на недомінантне оброблення інформації. По-третє, зазначимо і впливовий потенціал компаративних комплексів, які ілюструють штучну експансію маргінальної семантичної ознаки в поле архісеми, спричиняючи сприйняття попередньої як константної характеристики рекламованого товару. По-четверте, наголосимо на релевантності випадків комплексної еквівалентності, коли в моделі мовця судження А є тотожним судженню В, що відбивається у синтаксичних моделях "якщо…, то", "коли…, то" (пор. "Якщо кетчуп — то "Торчин"). У випадках комплексної еквівалентності йдеться про логіко-семантичне "зв'язування" об'єктивних контекстів на підставі суб'єктивного зближення різновекторних смислів їх складників через особистісне визнання істинності каузативних відношень між основною та похідною, підпорядкованою предикацією висловлення, що і використовують у рекламних цілях, виокремлюючи штучну тотожність як природну властивість.  По-п'яте, впливова маркованість характеризує і так зване "читання думок", або апріорне моделювання, каузативні феномени, пресупозитивні елементи, співвідносні з процесами викривлення тощо. Проте Мілтон-модель передбачає і використання власне гіпнотичних стратегій, що започатковуються встановленням невербального рапорту [3], уможливлюючи поступове впровадження мовленнєвих конекторів, які передбачають процес приєднання і подальшого "ведення" співрозмовника. Обов'язковим є використання предикатів — репрезентативно (візуально-аудіально-кінестетично) маркованих слів, що унаочнюють комунікативну реальність і чітко спрямовують психічні механізми слухача у фіксованому напрямі, нівелюючи актуальність власних інтерпретацій ситуації. Для "пом'якшеного" переходу до власне гіпнотичних індукцій додають до кількох сенсорнообґрунтованих елементів одну неспецифічну лексему (див. метамодель мови), яка в низці попередніх сприймається апріорі та спричиняє інтернальну переорієнтацію слухача, пов'язану із особливостями семантики мовних одиниць, зумовлюючи суб'єктивну інтерпретацію почутого, його "співвіднесення" з індивідуальною картою.

Вважаємо ефективним використання так званих розвинутих індукцій Мілтон-моделі, зокрема переривання патера, яке "позначає віднайдення... єдиного елемента повторюваної поведінки, який потім неочікувано переривається" [5, 92], спричиняючи майже шоковий стан через незбіг прогнозованої реакції співрозмовника з програмним "пакетом" комунікатора. У лінгвістичному плані ефективним вважають використання стилістично маркованої лексики, семантичне наповнення якої має не збігатися (у разі прогнозованого відповідного впливу) із загальною комунікативною настановою мовця (пор. використання в рекламі стилістично зниженої, оксиморонної лексики; у політичному мовленні — вживання неузуальних номенів тощо). До сугестогенних технологій (у межах Мілтон-моделі) належить і процес "перевантаження", пов'язаний з феноменом утримання свідомістю людини до 7+-2 елементів інформації (Дж. Міллер), де сугестивний ефект співвідносний з поданням інформаційного надміру. У такому разі, "коли свідомі процеси людини перевантажені, ви можете надсилати інформацію прямо до підсвідомості, і людина на неї відреагує. Найпростіший спосіб перевантажити чиюсь увагу — змусити його приділяти увагу складному внутрішньому досвіду" [3, 99] або використовувати фонові перешкоди.

М. Еріксон, порівнюючи метамодель мови з гіпнотичним варіантом, зазначав, що "вербальні патерни гіпнозу, які містять процесуальні інструкції, — це інверсія метамоделі" [3,122]. До комплексу Мілтон-моделі також прості та складні патерни гіпнотичного спілкування, непрямі гіпнотичні патерни: а) вмонтовані команди — приховані накази, які можна назвати евфемізованими примушуваннями. Відомо, що безпосередні накази людина сприймає негативно, а "вміщуючи вказівки в більші речення, можна подавати їх вишуканіше. Наведені повідомлення... вплинуть елегантніше, ніж у разі безпосередніх вказівок" [3, 289]; б) аналогове маркування, що використовується паралельно з вмонтованими командами, насамперед передбачає супрасегментне акцентування повідомлення (тон, інтонація тощо) в поєднанні з власне паралінгвістичним виділенням (жест, мімічна реакція), що використовують і для підсилення (непрямого) актуальних сегментів повідомлення; в) розмовні постулати, що являють собою такі формулювання запитань, які передбачають, імплікують потрібну реакцію без прямого прохання (пор. у рекламі "У вас нежить? Використовуйте лікарський засіб Х). У такому разі формула питання для мовця містить знов-таки приховану команду, яка реалізована в реконструйованому, "пом'якшеному" варіанті. Слухачеві ж фоново надано змогу самостійного "розгортання" сенсу отриманого висловлення, але, так би мовити, не вільного, а розгортання в напрямі, запрограмованому мовцем, бо "метою будь-якого суб'єкта впливу є корекція, зміна поведінки об'єкта через вплив на світ його особистісних смислів" [18, 25].

Наведене характеризує особистісно-колективні психолінгвальні й нейрофізіологічні ознаки, врахування яких уможливлює ініціацію комунікативного впливу та почасти — розпізнавання маніпулятивних стратегій. Проте сугестивні ефекти детермінуються й власне екстралінгвальними факторами. Так, на прикладі реконструкції методологічних прийомів подання інформації в пресі Г. С. Кара-Мурза виокремлює певні напрями сугестогенної інформаційної сегментації, співвідносні, по-перше, з фабрикацією фактів, унаслідок чого людина оперує сфальсифікованою, викривленою картою реальності; по-друге, з контролюванням "інформаційного раціону" людини" [8, 150], що спричиняє або повну інформаційну негацію, або ж, навпаки, фіксує виключно позитивні факти, зредуковуючи об'єктивний стрижень повідомлення через генералізацію однієї, часто периферійної ознаки; по-третє, з наявністю різновидів пропаганди, де випускається, не ідентифікується (переважно — свідомо) джерельна база інформації, що, "формуючи відповідні образи (світ образів), а також індивідуальні системи значень, змінює інтегральний образ реальності" [6, 210]. З наведеним перегукуються й характерні різновиди регулярних перетворень в описі дійсності: анулюючі, фінгуючі, індефінітизуючі та модальні. Анулюючі передбачають вилучення з опису певної частини значущих елементів, фінгуючі — навпаки, уведення до контексту персонажів, об'єктивно відсутніх; індефінітизуючі — заміну конкретних учасників подій та предметів узагальненими описами, що збільшує невизначеність ситуації; модальні — передбачають рефлексійну інтерпретацію ситуації, тобто спрямування оцінки подій залежно від суб'єктивного сприйняття [2, 219]. Очевидно, що ці перетворення спріввідносні з універсальними законами мовного моделювання в НЛП, де анулюючі перетворення ілюструють процеси упущення, модальні та фінгуючі — процеси викривлення, а індефінітизуючі — висвітлюють узагальнювальні тенденції в змістовому обсязі повідомлення, що можна ідентифікувати через уже зазначені метамодельні маркери.

З огляду на зазначене вважаємо, що теоретична й практична база НЛП дає підстави для якнайширшого використання його наукових здобутків у галузі ЗМІ, а також сугестивної лінгвістики, рекламної діяльності, політичного мовлення, психолінгвістики тощо. Спираючись на відповідні технології НЛП та результати їх застосування, констатуємо синестезію різновекторних характеристик впливу, реалізованих через поєднання власне лінгвістичних аспектів (мова, її сугестивні потенції), особливостей психолінгвістичних і нейрофізіологічних структур індивідуально-масової свідомості (співвідносних із лого- та імагенною актуальністю складників, а також — з ірраціональними, сугестологічними ефектами) та екстралінгвальної специфіки, зокрема пояснюваної ситуативно-контекстуальними та структурно-інформаційними особливостями, скерованими на редукцію об'єктивної фактуальності.  

Узагальнюючи, можна твердити, що субстрат сугестивних технологій прогнозованого сприйняття в контексті ЗМІ становлять експериментальні виявлення психоментальних домінант національної аудиторії, безпосередні ж стратегії (насамперед мовознавчі) сконцентровано в креативній парадигмі нейролінгвістичного програмування, яка містить широку амплітуду релевантних технік, скерованих на ідентифікацію лінгвальних сугестогенів, що, у свою чергу, об'єктивує їх моделювальні перспективи. З огляду на те, що "питання комунікативного впливу на маси у наш час є надзвичайно гострим" [13, 80], а також, зважаючи на нагальну необхідність позитивації медіапростору вважаємо доцільним активізувати дослідження в галузі сугестивної кваліфікації актуальних дискурсів, що сприятиме не лише поглибленню знань про впливові феномени мови, а й уможливить досягнення комунікативної толерантності як загальної основи емпатичної, гармонійної взаємодії.

1. Аврамцев В. В., Волков Е. Н Труднее жить после "Полдня" и "Вечера трудного дня" // Dokument HTML. — http://people.nnov.ru/volkov/

2. Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику. — М.: Эдиториал УРСС, 2001.

3.Бэндлер Р., Гриндер Д Паттерны гипнотических техник Милтона Эриксона. — Сыктывкар: Флинта, 2000.

4. Бэндлер Р., Гриндер Д. Структура магии. — СПб.: Белый кролик, 1996.

5. Бэндлер Р., Гриндер Д. Трансформэйшн. — Сыктывкар: Флинта, 1999.

6. Гостев А. А. Образная сфера личности //Психология и психоанализ рекламы. Личностно-ориентированный подход.- Самара: СГУ, 2001.

7.Кандыба В. М. Триста техник глубокого гипноза.- СПб.: Питер, 2001.-Т.1.

8. Кара-Мурза С. Г . Манипуляция сознанием. — К.: Оріяни,, 2000.

9. Ковалевська Т. Ю . Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування.- Одеса: Астропринт, 2001.

10. Ковалевська Т., Сологуб Г., Ставченко О. Асоціативний словник української рекламної лексики. — Одеса: Астропринт, 2001.

11. Ольшанский Д. В. Психология масс.- СПб: Питер, 2001.

12. Реклама. Словник термінів.-К.: Всеукраїнський фонд сприяння розвитку книговидання та преси, 1998.

13. Різун В. В. Маси. Тексти лекцій. — К.:Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003.

14.Хромов Л. Н. Рекламная деятельность: искусство, теория, практика.- Петрозаводск, 1994.

15. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса.- М.: ИТДГК "Гнозис", 2004.

16. Чалдини Р. Психология влияния. — СПб.: Питер, 2000.

17. Черепанова И. Ю. Дом колдуньи. Суггестивная лингвистика. — СПб.: КСП+, 1996.

18. Черепанова И. Заговор народа. Как создать сильный политический текст. — М.: КСП+, 2002.

19. Seriot P. Analyse du discours politigue Sovietigue.- Paris: Institut d'Etudes slaves, 1985.

© Ковалевська Т.Ю ., 2005